.

Інвестиційні договори (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
210 2778
Скачать документ

Реферат на тему:

Інвестиційні договори

Законодавча база України є правовою основою іноземних інвестицій. Вона
складається зі спеціальних нормативних актів та актів загального
характеру, які покликані, крім інвестиційних, регулювати й інші
відносини. Однак конкретні правовідносини щодо здійснення іноземних
інвестицій регулюються договорами (контрактами). Зобов’язання сторін,
які уклали інвестиційні контракти, не повинні суперечити положенням
національного законодавства країни, що приймає інвестицію. Таким чином,
договори (контракти) конкретизують положенням інвестиційного
законодавства.

У науковій юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо правової
природи цих договорів (контрактів). Існує дві основні концепції. Згідно
з першою інвестиційні договори (контракти), особливо якщо однією із
сторін є держава, належать до категорії адміністративно-правових актів.
За другою інвестиційні договори (контракти) мають цивілістичну природу.
Остання, мабуть, більш прийнятна стосовно інвестиційних відносин. Адже,
по-перше, регулювання іноземних інвестицій здійснюється на основі
національного законодавства, яке включає як спеціальні нормативні акти,
так і правову базу загального характеру. У Законі України “Про режим
іноземного інвестування” (ст. 6) підкреслюється, що відносини, пов’язані
з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються названим законом, а
також іншими чинними на території України законодавчими актами та
міжнародними договорами. Крім того, в Законі є спеціальний розділ,
присвячений різним видам договорів (контрактів), які передбачають
здійснення іноземних інвестицій на основі договорів, що мають
цивілістичний характер. І нарешті, договірні відносини не є об’єктом
регулювання адміністративного права. Навіть якщо договір (контракт)
укладається на основі адміністративного акта, це відповідає ст. 4 ЦК
України, згідно з якою цивільні права та обов’язки виникають з
адміністративних актів.

З другого боку, стосовно адміністративного договору немає єдності думок
навіть у науці адміністративного права. Поряд із твердженням про
визнання такого договору висловлюються сумніви щодо правильності такої
точки зору.

Прихильники теорії адміністративного договору схиляються до думки, що
змістом адміністративного договору є координація керівництва діяльністю
підвідомчих організацій, а в ряді випадків і громадян. Не виключається
можливість укладення адміністративних договорів і по вертикалі — між
вищестоящими і підлеглими їм органами та організаціями. На відміну від
цивільно-правового договору, дія якого, як правило, поширюється на
сторони, які беруть у ньому участь, основна мета адміністративного
договору полягає у координаційній управлінській діяльності, що
спрямована на третіх осіб. У тих випадках, коли в ролі таких третіх осіб
виступають суб’єкти господарської діяльності, адміністративний договір
виконує організаційно-планові функції. Саме тому адміністративний
договір, згідно з першою точкою зору, виконує організаційні функції.

Причина такого розуміння договору зумовлена місцем цивільного та
торговельного договору в політичній і правовій історії країни. Класична
цивілістична суть договору в останні десятиріччя витіснялася
адміністративним та державним правом. Від договору залишилася
формально-юридична оболонка, а сам він перетворився на канал реалізації
державного планового управління економікою.

Інвестиційний договір не вкладається в рамки адміністративного. Останній
не має майнового характеру. До того ж сторони в адміністративному
договорі виступають як органи управління. Не змінює природи цивільних
відносин і участь держави як сторони у договорі (контракті). Адже згідно
зі ст. 24 ЦК України установи та інші державні організації, які
перебувають на державному бюджеті, у випадках, передбачених
законодавством, діють від імені України як держави.

Підтвердженням цивілістичної концепції природи договорів (контрактів),
які опосередковують інвестиційні відносини, може бути Вашингтонська
конвенція 1965 р. про розгляд інвестиційних спорів між державами та
приватними особами інших держав. Практика здійснення інвестицій свідчить
про тенденцію їх врегулювання в рамках міжнародного приватного права.
Предмет регулювання останнього, як відомо, становлять цивілістичні
відносини. Тому, якщо навіть специфіку інвестиційних відносин розглядати
через призму становлення інвестиційного права як частини міжнародного
приватного права, а інвестиційні договори (контракти) — як інститут
інвестиційного права, не можна заперечувати їх цивілістичну природу.
Адже приватне право покликане регулювати відносини, які виникають за
ініціативою та волею окремої особи1 (в даному випадку — інвестора).

Під договором розуміють угоду сторін, спрямовану на встановлення, зміну
або припинення прав та обов’язків. За своєю структурою цивільно-правовий
договір становить систему правових зв’язків між його учасниками, які
діють у рамках визначеного періоду часу та спрямовані на досягнення
певного результату. Договір є однією з основних підстав виникнення
зобов’язань. Водночас договір є засобом конкретизації сторонами
взаємовідносин, які базуються на спеціальній правовій базі, що регулює
ці відносини.

Згідно із Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” під
зовнішньоекономічним договором (контрактом) розуміють матеріально
оформлену угоду двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної
діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямовану на встановлення,
зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у
зовнішньоекономічній діяльності.

Держава в інвестиційному законодавстві регламентує форми здійснення та
види іноземних інвестицій, правові гарантії їх захисту, а також сфери
можливого застосування. У договорі сторони на основі чинної нормативної
бази регулюють взаємовідносини в галузі інвестиційної діяльності. Тому
правовідносини між учасниками інвестиційної діяльності не завжди можуть
охопити адміністративне чи міжнародне право, оскільки за своєю природою
вони мають цивілістичний характер. Цей висновок базується на тому, що
відносини учасників здійснюються на засадах рівності сторін. Крім того,
змістом договору є згода двох або більше сторін, спрямована, як правило,
на встановлення цивільних прав та обов’язків. Інвестиційний договір
фактично застосовується у сфері господарських відносин з участю
іноземного елемента. Тому він спрямований на встановлення, зміну або
припинення господарських прав та обов’язків учасників інвестиційних
відносин. Отже, конкретизуючим фактором є господарський характер
договору (контракту) між учасниками інвестиційних відносин.

Разом з тим інвестиційні договори (контракти) мають певні особливості.
Насамперед це стосується суб’єктного складу договору. Однією зі сторін в
інвестиційному договорі (контракті) завжди є іноземний інвестор.
Предметом такого договору є іноземна інвестиція у будь-якому
передбаченому законодавством України вигляді. Тому на такі договори
поширюються (крім загальних цивілістичних норм) положення Закону України
“Про зовнішньоекономічну діяльність” та законодавства про іноземні
інвестиції.

Згідно із зазначеним законом зовнішньоекономічний договір (у тому числі
інвестиційний) укладається в письмовій формі, якщо інше не передбачено
законом або міжнародним договором України. У разі, якщо
зовнішньоекономічний договір (контракт) підписується фізичною особою,
потрібен тільки підпис цієї особи. Від імені інших суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності договір (контракт) підписують дві особи:
особа, яка має таке право згідно з посадою відповідно до установчих
документів, та особа, яку уповноважено дорученням, підписаним керівником
суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності, якщо установчі документи не
передбачають іншого.

Вимога щодо зазначеного порядку підписання зовнішньоекономічних
договорів трансформувалася в українське законодавство з Постанови Ради
Міністрів СРСР “Про порядок підписання зовнішньоторговельних договорів”.
Сьогодні така вимога видається анахронізмом. Тим більше, що однією з
тенденцій розвитку українського законодавства має бути однаковий підхід
до регулювання схожих відносин з участю як вітчизняних, так і іноземних
суб’єктів господарської діяльності. У цьому контексті необхідно
закріпити однакові критерії стосовно форми зовнішньоекономічного
(інвестиційного) договору.

Нині законодавство України декларує різний підхід до цього питання.
Зокрема для угод, які опосередковують внутрішній господарський обіг,
недодержання відповідної форми тягне за собою її недійсність у випадках,
прямо передбачених у законі. Недодержання простої письмової форми
позбавляє сторони права у разі спору посилатися на показання свідків.

Недодержання письмової форми зовнішньоекономічних договорів та порядку
їх підписання є підставою визнання їх недійсними. На наш погляд, такий
підхід недостатньо обґрунтований. Одним із наслідків визнання угоди
недійсною є двостороння, одностороння реституція або недопущення
реституції. Для застосування перелічених законом наслідків необхідно
встановити, що саме виконано за угодою. Але у такому випадку фактично
доводиться наявність самої угоди. Отже, немає потреби після встановлення
факту укладення самої угоди визнавати її недійсною лише тому, що не
додержано письмової форми. Тому щодо зовнішньоекономічних угод
(інвестиційних контрактів) у законодавстві необхідно закріпити
аналогічні підходи як і до угод, що опосередковують внутрішній
господарський обіг, а саме — у разі недодержання простої письмової форми
сторони позбавляються права посилатися на показання свідків і лише у
випадках, прямо передбачених законом, така угода визнається недійсною.

Віденська конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
1980 р. (Україна ратифікувала її в 1991 р.) не вимагає, щоб договір
укладався або підтверджувався у письмовій формі. При цьому сторони
можуть доводити його наявність будь-якими засобами, включаючи показання
свідків (ст. 11 Конвенції). Але з даного загального правила є вельми
важливий виняток. На основі ст. 96 названої Конвенції держава,
законодавство якої вимагає, щоб договори купівлі-продажу укладалися або
підтверджувалися в письмовій формі, може заявити, що у випадках, коли
одна зі сторін у договорі має своє комерційне підприємство в цій
державі, не допускається укладення договору в усній формі. Україна
скористалася застереженням про обов’язкову письмову форму для суб’єктів
господарської діяльності, які зареєстровані на території України. Таким
чином, інвестиційні договори (контракти) повинні також укладатися лише в
письмовій формі.

Інвестиційний договір (контракт) є знаряддям здійснення іноземних
інвестицій. Застосування цієї правової форми дає можливість прискорювати
економічний розвиток на основі використання ринкових законів. Кожна зі
сторін інвестиційного договору (контракту) дбає лише про власні
господарські інтереси. Але в кінцевому підсумку здійснення і
використання іноземних інвестицій є неодмінними умовами розвитку
продуктивних сил.

Цивілістична природа інвестиційного договору (контракту) як юридичного
факту зумовлює його зміст. Останній визначається сукупністю умов
інвестиційного договору (контракту).

Згідно з цивільним законодавством договір вважається укладеним, коли між
сторонами у належній формі досягнуто згодом з усіх істотних умов.
Істотними вважаються ті умови договору, які визнаються такими законом
або необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких
за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 2 ст. 153 ЦК).

Щоб визначити, які умови є істотними для інвестиційних договорів
(контрактів), необхідно проаналізувати законодавство про іноземні
інвестиції. Істотною умовою інвестиційного договору (контракту) є
предмет. Останнім буде іноземна інвестиція в одному з видів,
передбачених ст. 2 Закону України “Про режим іноземного інвестування”.
Тобто інвестиційний договір (контракт) має специфічний предмет, в основі
якого є інвестиція у вигляді, передбаченому чинним законодавством.
Водночас вказана стаття називає окремі види іноземних інвестицій у
статиці. Але предметом договору можуть бути дії, послуги і т. ін. Тому
характеристика предмета інвестиційного договору була б неповною без
урахування форм здійснення інвестицій. Таким чином, предметом
інвестиційного договору (контракту) є іноземна інвестиція, здійснена в
будь-якій формі, не забороненій законами України.

hZ”o%z,d0(3J;*?&D®HdKaR-Zf]A^†aBhoooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

Оскільки інвестиційний договір (контракт) має тривалий характер,
наступною істотною умовою є строк. Останній визначається певним періодом
у часі. Необхідно відзначити, що у науковій літературі немає єдності
думок щодо поняття строків та їх юридичної природи. Питання про роль та
місце строків у цивільних правовідносинах можна розглядати з кількох
сторін: а) строк як момент виникнення (початку) або припинення
правовідносин; б) строк як одна з умов, що визначає його зміст; в) строк
як критерій правомірності (своєчасності) поведінки учасників
правовідносин.

Наведене певною мірою стосується й інвестиційних відносин. Вкладення
Іноземних інвестицій здійснюється в певні строки, що відображається у
реєстраційному свідоцтві. Крім того, в інвестиційному договорі
(контракті) загальний строк здійснення іноземної інвестиції може
поділятися на окремі. Поділ строків у літературі та юридичній практиці
на загальні та окремі є загальноприйнятим. Загальний строк збігається із
загальним строком дії інвестиційного договору (контракту). Водночас
важливе значення має встановлення окремих строків. Умови про окремі
строки виконання належать до істотних. Вони становлять зміст
інвестиційного договору (контракту), їх погодження (зокрема, при
внесенні часток до статутного фонду спільного підприємства, здійсненні
виробничої кооперації) забезпечує чіткість і визначеність майбутніх
взаємовідносин сторін у ході виконання інвестиційного договору
(контракту).

Характеризуючи предмет інвестиційного договору (контракту), необхідно
звернути увагу на таку його сторону, як кількість. Здійснюючи іноземну
інвестицію в одному з передбачених законодавством видів, потрібно
вказати її кількісні параметри. Таким чином, характеристика умови щодо
кількості може здійснюватися аналогічно вимогам, передбаченим Положенням
про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим
наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України
від 5 жовтня 1995 р. № 75 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України
9 жовтня 1995 р. за М’2 367/903)1. У цьому Положенні (розділ 1.4)
кількісні показники визначаються залежно від номенклатури одиниці виміру
(в тоннах, кілограмах, штуках тощо). У тексті договору (контракту) на
виконання робіт (надання послуг) встановлюються конкретні обсяги робіт
(послуг) та термін їх виконання. Останні залежатимуть від конкретного
виду іноземної інвестиції (кількості переданого обладнання, іншого
майна, акцій, облігацій та ін.).

Але дану умову не треба плутати з іншою — ціною. Будь-яка іноземна
інвестиція, що є предметом інвестиційного договору (контракту), повинна
мати вартість у конвертованій валюті (за винятком реінвестування коштів,
яке може здійснюватися у валюті України).

Спеціальною умовою, яка властива лише інвестиційним договорам
(контрактам), є форма та об’єкт здійснення іноземної інвестиції. Щодо
першої треба мати на увазі, що форми здійснення іноземних інвестицій
передбачаються чинним законодавством. Стосовно об’єкта інвестиційної
діяльності необхідно враховувати, що законами України можуть визначатися
території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з
іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог
національної безпеки.

Перелічені умови інвестиційних договорів (контрактів) є істотними. Тобто
за відсутності однієї з цих умов інвестиційний договір (контракт) не
вважається укладеним. При цьому умови щодо форми та об’єкта інвестування
можна вважати необхідними для договорів, які опосередковують
інвестиційні відносини. Перелік таких умов визначається шляхом
з’ясування змісту конкретного договору і чинного законодавства про
іноземні інвестиції’.

В юридичній літературі, крім істотних умов договору, нерідко визначають
звичайні та випадкові умови. Відсутність їх у договорі не впливає на
його юридичну силу. Перші, як правило, мають диспозитивний характер.
Випадкові умови для конкретного типу договору не характерні. Проте, якщо
одна зі сторін наполягає на включенні до інвестиційного договору
будь-якої умови, то остання набуває значення істотної.

Різноманітність інвестиційних договорів (контрактів) зумовлює
необхідність їх класифікації. Класифікація дасть можливість виявити
ознаки, спільні з іншими цивільно-правовими договорами, сприятиме
дальшому вдосконаленню та систематизації інвестиційного законодавства,
кращому вивченню правової природи цих договорів. Класифікація
інвестиційних договорів (контрактів) можлива на основі різних критеріїв.

У разі, копи для укладення договору досить тільки згоди сторін з усіх
істотних умов, договір вважається консенсуальним. У деяких випадках
договори визнаються укладеними в момент вчинення дій, наприклад,
передача предмета договору на основі досягнутої раніше згоди. Такі
договори називаються реальними.

На наш погляд, інвестиційні договори (контракти) можуть бути лише
консенсуальними. Такий висновок базується на тому, що інвестиційні
договори (контракти) мають бути укладені обов’язково у письмовій формі.
Отже момент виникнення прав та обов’язків збігається з часом досягнення
згоди сторонами за всіма істотними умовами у визначеній законом формі.

Цивільно-правовий договір завжди є взаємною двосторонньою угодою.
Залежно від співвідношення прав та обов’язків кожної зі сторін договір
може бути односторонньо і двосторонньо зобов’язальним. У першому —
тільки одна зі сторін зобов’язана здійснити певні дії на користь іншої,
а інша має до неї лише право вимоги. У другому договорі сторони взаємно
беруть на себе певні зобов’язання. Але може бути договір, в якому беруть
участь три і більше учасники. Зміст такого договору становлять взаємні
права та обов’язки сторін, а сам договір є багатостороннім. Інвестиційні
договори (контракти) можуть бути дво- або багатосторонні.

Один із критеріїв класифікації — сплатний чи безоплатний характер
інвестиційних договорів (контрактів). Оплатність цивільно-правового
договору означає, що майновому еквівалентові зі сторони одного
контрагента відповідає аналогічне майнове забезпечення з іншої сторони.
Стосовно інвестиційних договорів (контрактів) питання оплатності має
складний характер. Мета інвестиційної діяльності полягає в одержанні
прибутку від реалізації інвестицій. Тому, на перший погляд, немає
сумніву, що інвестиційні договори (контракти) мають сплатний характер.
Водночас матеріальний еквівалент може не залежати безпосередньо від
зустрічних дій контрагента, зокрема при здійсненні спільної
підприємницької діяльності. У даному випадку зустрічне матеріальне
задоволення Інвестор одержуватиме не безпосередньо від свого партнера по
цій діяльності, а від здійснення інвестиції. Крім того, інвестиція може
здійснюватися з метою досягнення соціального ефекту, зміст якого
законодавство не розкриває.

За часом виконання розрізняють договори з одноразовим та тривалим
виконанням. Договори з одноразовим виконанням передбачають виконання
шляхом здійснення однієї дії протягом короткого проміжку часу. А
договори з тривалим виконанням обов’язку здійснюються протягом тривалого
часу.

Нарешті, інвестиційні договори (контракти), враховуючи сукупність
економічних і юридичних ознак, можна диференціювати на такі типи: а)
договори про передачу майна у власність або оперативне управління з
метою інвестиційної діяльності; б) договори про передачу майна в
користування а метою інвестиційної діяльності; в) договори про передачу
майнових прав; г) договори про спільну підприємницька діяльність; г)
договори про виробничу кооперацію; д) договори, спрямовані на придбання
майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності; е)
договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної
власності з метою інвестиційної діяльності; є) договори про придбання
(передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; ж) договори про
придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності.

В інвестиційних договорах (контрактах) важливе значення має визначення
мети угоди (договору). За цим критерієм інвестиційний договір (контракт)
можна відмежувати від схожих цивілістичних договорів. Як правило, під
метою угоди розуміють той безпосередній правовий результат, якого
намагаються досягти сторони при його укладанні. Тобто мета договору
ототожнюється зі змістом зобов’язальних правовідносин, які виникають на
основі договору.

Відмінність інвестиційного договору (контракту) від інших договорів
цивільного характеру полягає в тому, що такого роду договори (контракти)
спрямовані на досягнення кінцевої мети — здійснення інвестицій. Звідси
випливає висновок — інвестиційні договори (контракти) є різновидом
цивільних договорів та правовою формою, за допомогою якої
опосередковується здійснення іноземних інвестицій.

В інвестиційному договорі (контракті), як і в цивільно-правовому
зобов’язанні загалом, жодна зі сторін щодо іншої не має владних
повноважень. Не змінює ситуації участь такого суб’єкта договірних
відносин, як держава.

Наявність владних повноважень у однієї сторони в кінцевому підсумку може
призвести до спонукання іншої сторони до укладення договору і визначення
змісту договору в односторонньому порядку. А це суперечить природі
залучення іноземних інвестицій, яка базується на вільному волевиявленні
потенційних інвесторів.

Інвестиційний договір (контракт) встановлює правовий зв’язок між
учасниками інвестиційної діяльності. Разом з тим держава може активно
впливати на зміст договору шляхом встановлення додаткових пільг або
обмежень щодо окремих сторін здійснення іноземних інвестицій.
Інвестиційний договір (контракт) за своєю суттю має майновий характер. У
змісті договору, визначеному згодою сторін, виявляються індивідуальні
майнові інтереси учасників інвестиційної діяльності, які не знайшли
вираження в нормативних актах, покликаних регулювати здійснення
іноземних інвестицій. Виходячи з аналізу перелічених особливостей
інвестиційного договору (контракту), видається можливим запропонувати
таке його визначення. Інвестиційний договір (контракт) — це угода двох
або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні
права та обов’язки, спрямовані на реалізацію іноземних інвестицій з
метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту.

Враховуючи залежність інвестиційного договору (контракту) на всіх
стадіях інвестиційної діяльності від відповідної нормативної бази,
необхідно відзначити, що останній виконує певні самостійні функції.
Насамперед інвестиційний договір (контракт) конкретизує взаємовідносини
учасників інвестиційної діяльності, які базуються на нормативних актах
про здійснення іноземних інвестицій.

Хоч договір не може суперечити чинному інвестиційному законодавству, він
враховує в усіх деталях специфіку відносин контрагентів, встановлюючи
способи та порядок здійснення іноземних інвестицій щодо конкретних умов.
Крім того, інвестиційний договір (контракт) виконує регулятивну функцію,
оскільки в ряді випадків інвестиційне законодавство надає можливість
учасникам самостійно врегульовувати певні відносини в рамках, що
визначені законом.

Серед інших функцій інвестиційного договору (контракту) можна виділити
координацію інвестиційної діяльності учасників. Особливе значення ця
функція має у разі здійснення інвестицій на підставі цивільно-правових
угод із суб’єктами господарської діяльності України та у коопераційному
співробітництві.

Важливою є функція контролю та захисту майнових інтересів учасників
інвестиційної діяльності. Договірна дисципліна — одна з умов досягнення
мети інвестиційної діяльності. Крім того, інвестиційний договір захищає
майнові інтереси сторін. Адже в нього можуть бути включені положення,
які регламентують взаємну майнову відповідальність сторін у разі
неналежного виконання своїх обов’язків.

Перепік названих функцій інвестиційного договору (контракту) є
підтвердженням його ролі як важливого правового засобу регулювання
інвестиційної діяльності. Цим пояснюється введення в інвестиційне
законодавство спеціальних положень щодо здійснення іноземних інвестицій
на основі договорів.

Зокрема, Закон України “Про режим іноземного інвестування”, як уже
зазначалося, містить спеціальний розділ, присвячений різним видам
договорів (контрактів), які опосередковують здійснення іноземних
інвестицій без створення юридичної особи.

Таким чином, цивільно-правові договори відіграють важливу роль у
врегулюванні питань здійснення іноземних інвестицій. За своєю структурою
інвестиційний договір становить систему правових зв’язків між його
учасниками протягом певного часу, які спрямовані на досягнення
конкретного результату. Отже, інвестиційний договір (контракт) є
правовою формою опосередкування у здійсненні іноземних інвестицій.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020