Реферат на тему:
Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними.
Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами
Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними
Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми. Неповнолітні, які
не досягли 15 років, за чинним законодавством не відповідають за шкоду,
заподіяну ними іншим особам, у тому числі за заподіяння шкоди з
використанням джерела підвищеної небезпеки (ст. 14 ЦК). Згідно зі ст.
446 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім у віці до 15 років,
несуть відповідальність перед потерпілими його батьки (усиновителі) або
опікуни за наявності загальних підстав відповідальності, передбачених
ст. 440 ЦК України, тобто поведінка зазначених відповідальних осіб має
бути протиправною і винною. При цьому під їхньою виною слід розуміти
нездійснення належного нагляду за підлітками в момент заподіяння шкоди
або безвідповідальне ставлення до їх виховання чи неправомірне
використання батьківських прав, потурання пустощам, хуліганським діям,
бездоглядність дітей, відсутність до них уваги та ін. Тому відповідальні
особи не можуть звільнитися від відповідальності, намагаючись довести
свою невинність посиланням, зокрема, на такі обставини:
1) відсутність їх вдома в момент заподіяння підлітком шкоди;
2) шкода заподіяна дітьми тоді, коли вони гостювали у родичів, знайомих;
3) проживання окремо від дитини і якщо шлюб з матір’ю (батьком) дитини
розірваний або визнаний недійсним.
До відповідальності притягуються обидва батьки підлітка, бо мати й
батько мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей (ст. 59 Кодексу
про шлюб та сім’ю України). Відповідальність батьків повинна мати
частковий характер, оскільки кожний з батьків неповнолітнього
відшкодовує заподіяну шкоду в зв’язку з власними винними діями
(бездіяльністю). Посилання батьків на те, що один з них або обидва
проживають окремо від дітей, не береться до уваги, бо “батьки
користуються рівними правами і мають рівні обов’язки щодо своїх дітей і
у випадках, коли шлюб між ними розірваний (ст. 59 Кодексу про шлюб та
сім’ю України).
Іноді трапляються випадки, коли шкода заподіяна дитиною, батьки якої не
перебувають у зареєстрованому шлюбі. У даному разі відповідають обидва
батьки, якщо відносно дитини встановлено батьківство. Якщо ні —
відповідає тільки мати, бо на неї покладений юридичний обов’язок
виховувати позашлюбну дитину і здійснювати за нею нагляд. Батько
позашлюбної дитини, щодо якого батьківство не встановлено, повинен
відповідати, якщо він призначений опікуном. За шкоду, заподіяну кількома
неповнолітніми, які не досягли 15 років, їх батьки (усиновителі),
опікуни несуть часткову відповідальність залежно від ступеня їхньої вини
у вихованні своєї дитини.
На підставі ст. 454 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування
шкоди батьками (усиновителями) чи опікунами залежно від їх майнового
стану (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня
1992 р.).
Батьки, які позбавлені батьківських прав, за шкоду, заподіяну підлітком,
не відповідають, бо вони усуваються від участі у вихованні дитини і
здійсненні за нею нагляду.
За проектом ЦК України на батьків, позбавлених батьківських прав, суд
може покласти відповідальність за шкоду, завдану їхніми неповнолітніми
дітьми, протягом трьох років після позбавлення батьків батьківських
прав, якщо поведінка неповнолітнього, що спричинила шкоду, стала
наслідком неналежного здійснення ними обов’язку з виховання
неповнолітнього. Ця норма є доцільною, бо вона певним чином гарантує
відшкодування шкоди потерпілому за рахунок батьків навіть у випадках,
коли вони позбавлені батьківських прав.
Якщо неповнолітній, який не досяг 15 років, заподіює шкоду тоді, коли
він перебував під наглядом навчального, виховного або лікувального
закладу, вони несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо не
доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини (ст. 446 ЦК). До названих
закладів належать школи всіх профілів (загальні, спеціальні, інтернати),
дитячі майданчики, дитячі кімнати, дитячі садки, дитячі ясла, санаторії,
лікарні тощо. Під виною зазначених організацій спід розуміти вину їх
робітника (робітників), яка полягає в нездійсненні ним (ними) належного
нагляду за підлітком у момент заподіяння шкоди. Відповідна юридична
особа має право вимагати через суд від винного робітника відшкодування
збитків за нормами трудового законодавства.
Якщо шкода заподіяна неповнолітніми як з вини їх батьків (усиновителів),
опікунів, так і з вини навчальних, виховних чи лікувальних закладів, то
застосовується принцип часткової відповідальності названих фізичних і
юридичних осіб відповідно до ступеня їхньої вини.
Зазначений у ст. 446 ЦК України перелік фізичних і юридичних осіб, які
несуть відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітнім, є вичерпним і
поширеному тлумаченню не підлягає.
Проект ЦК України розширив коло осіб, що можуть бути суб’єктами
відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми у віці до 15 років.
Це фізичні особи, які зобов’язані відповідно до закону або договору
здійснювати виховання неповнолітнього, юридичні особи — виховні,
лікувальні заклади (наприклад, дитячі будинки), які за законом є
опікуном неповнолітнього. Наведена норма є цивільно-правовою гарантією
відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітнім.
Згідно зі ст. 447 ЦК України неповнолітні віком від 15 до 18 років
несуть відповідальність за заподіяну ними шкоду іншим особам на
загальних підставах (етапі 440, 445 та 450 ЦК). У разі, коли у них немає
майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ними
шкоди, вона у відповідній частині повинна бути відшкодована їх батьками
(усиновителями), піклувальниками за умови їх неправомірної винної
поведінки, що сприяла виникненню шкоди. Отже, поряд із заподіювачами
шкоди відповідають їх батьки (усиновителі), піклувальники. Інші фізичні
особи, а також юридичні особи не відповідають за шкоду, заподіяну
неповнолітніми зазначеного віку.
Проект ЦК України розширив коло суб’єктів відповідальності за шкоду,
заподіяну неповнолітніми віком від 14 до 18 років, за рахунок включених
у зазначене коло дитячих закладів, які за законом є їх піклувальниками.
Якщо шкода заподіяна неповнолітнім під час виконання ним трудових
обов’язків, перед потерпілим відповідає юридична особа, з якою підліток
перебуває у трудових відносинах (ст. 441 ЦК). Вона має право пред’явити
до підлітка регрес ний позов до суду про відшкодування збитків за
нормами трудового законодавства.
За своїм характером відповідальність батьків (усиновителів),
піклувальників є додатковою або субсидіарною. її зміст полягає в тому,
що відповідальність зазначених осіб є похідною від відповідальності
неповнолітніх, тобто їх відповідальність можлива, якщо підлітки
притягнуті до відповідальності. Внаслідок цього виключається
відповідальність батьків (усиновителів), піклувальників за відсутності
відповідальності підлітків.
За позовами про відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітніми у
зазначеному віці, суди не тільки на прохання позивача, а й з власної
ініціативи повинні залучати до участі у справі як співвідповідачів їх
батьків (усиновителів) або піклувальників. На майно чи інші доходи
зазначених осіб стягнення звертається лише за відсутності у
неповнолітніх майна, заробітку або інших доходів, які достатні для
відшкодування шкоди.
1/4
A
e
?
^d–
?
>///////iiaaaaaaaaaaaaaaaaa
hi$o
При заподіянні шкоди спільними діями кількох неповнолітніх, які походять
від різних батьків, відповідальність батьків (усиновителів) або
піклувальників визначається за принципом часткової відповідальності
залежно від ступеня їхньої вини. Самі неповнолітні відповідають перед
потерпілими солідарне.
Обов’язок батьків (усиновителів) або піклувальників з відшкодування
шкоди припиняється при досягненні неповнолітніми 18 років або появи у
нього до досягнення ним повноліття майна або заробітку, достатніх для
відшкодування шкоди. При цьому немає значення чи в змозі заподіювач,
який досяг повноліття, самостійно відшкодувати шкоду. Проте само по собі
настання зазначених обставин не може автоматично припинити
відповідальність батьків (усиновителів) або піклувальників з
відшкодування шкоди. Вони мають право пред’явити позов до суду про
звільнення їх від додаткової (субсидіарної) відповідальності з
відшкодування шкоди, заподіяної їх дітьми віком від 15 до 18 років.
Оскільки батьки (усиновителі) або піклувальники несуть відповідальність
за власну неправомірну винну поведінку, вони після відшкодування шкоди
не можуть вимагати від своїх дітей сплачених ними коштів, навіть якщо їх
діти на цей час посягли 18 років.
Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним
недієздатним. Громадянин, визнаний недієздатним, не відповідає за
заподіяну ним шкоду (ст. 16 ЦК). Суб’єктами відповідальності є опікуни
або юридичні особи, які зобов’язані здійснювати нагляд за недієздатними
особами (ст. 448 ЦК). Відповідальність зазначених фізичних і юридичних
осіб настає за наявності загальних підстав відповідальності (ст. 440
ЦК). Під виною опікуна або юридичної особи слід розуміти нездійснення
нагляду за недієздатним на момент заподіяння ним шкоди.
Відповідальність за шкоду, заподіяну громадянином, нездатним розуміти
значення своїх дій. Іноді особи цілком дієздатні не можуть розуміти
значення своїх дій або керувати ними внаслідок, наприклад, раптової
втрати свідомості чи у стані афекту. Враховуючи можливість таких
життєвих ситуацій, ст. 449 ЦК України передбачає, що дієздатний
громадянин, який заподіяв шкоду в такому стані, не відповідає за
заподіяну ним шкоду, оскільки він невинний. Для звільнення від
відповідальності заподіювач шкоди повинен довести, що він у момент
заподіяння ним шкоди не розумів значення своїх дій або не керував ними.
Одним із доказів хворобливого стану заподіювача і, отже, відсутності
його вини є висновок судово-психіатричної експертизи. В ухвалі про
призначення експертизи перед експертами ставиться питання: чи міг
дієздатний заподіювач шкоди розуміти значення своїх дій або керувати
ними на момент заподіяння шкоди? Стаття 449 ЦК У країни не поширюється
на випадки заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Оскільки володілець джерела підвищеної небезпеки відповідає незалежно
від вини, він не може бути звільнений від відповідальності на підставі
того, що, наприклад, шофер, який є володільцем джерела підвищеної
небезпеки, втратив свідомість і як невинний не міг запобігти наїзду на
громадянина.
Трапляються випадки, коли шкода завдана особою, яка не могла розуміти
значення своїх дій або керувати ними внаслідок психічної хвороби чи
недоумства і при цьому не визнана в судовому порядку недієздатною і над
нею не встановлена опіка. Виникає питання, хто буде суб’єктом
відповідальності за заподіяну шкоду. Сучасна судова практика на подібні
ситуації поширює ст. 449 ЦК У країни, хоч остання розрахована на
дієздатних осіб як заподіювачів шкоди. Тому можна констатувати в цьому
питанні прогалину в цивільному деліктному законодавстві. Проект ЦК
України заповнив цю прогалину. В ньому передбачається норма, згідно з
якою за шкоду, завдану особою, що не могла розуміти значення своїх дій
або керувати ними внаслідок психічної хвороби або недоумства, обов’язок
відшкодувати суд може покласти на тих, хто з нею проживають,
працездатних і спроможних відшкодувати шкоду одного з подружжя, батьків,
повнолітніх дітей, які знали про Ті стан, але не порушували питання про
визнання заподіювача недієздатним і встановлення над ним опіки.
Обмежено дієздатні громадяни внаслідок зловживання спиртними напоями або
наркотичними засобами не можуть бути звільнені від відповідальності за
заподіяну ними шкоду (ст.15ЦК).
Відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома особами
Під спільним заподіянням шкоди слід розуміти єдність дій
співзаподіювачів, яка полягає в такому їх взаємозв’язку, коли кожна дія
і всі у сукупності дії є необхідною причиною сумісної (неподільної”)
шкоди. Отже, при спільному заподіянні шкоди виключення хоч би однієї дії
із комплексу дій співзаподіювачів не веде до виникнення сумісного
(неподільного) шкідливого результату. Спільному заподіянню шкоди
властиві дві ознаки. По-перше, єдність дій співзаподіювачів, яка
причинно зумовлює настання шкоди. Ця ознака свідчить про особливості
причинного зв’язку між діяльністю співзаподіювачів і шкодою. Діяльність
кількох осіб у сукупності причинно зумовлює шкоду. По-друге, це
сумісність (неподільність) заподіяної шкоди, тобто неможливо визначити,
яка частина шкоди чиїми діями заподіяна. Обидві ознаки мають об’єктивний
характер. У навмисних правопорушеннях (злочинах) спільність (єдність)
дій співзаподіювачів визначається не лише об’єктивними ознаками, а й
суб’єктивною ознакою — спільністю їхньої волі, спрямованої на досягнення
відповідного результату. Прикладом спільного заподіяння шкоди є
заподіяння шкоди третім особам внаслідок зіткнення (взаємодії) джерел
підвищеної небезпеки або заподіяння шкоди в результаті вчинення
групового злочину (розкрадання державного майна за попередньою змовою
групою осіб).
Особи, які спільно заподіяли шкоду, солідарне відповідають перед
потерпілим (ст. 451 ЦК).
Солідарні зобов’язання виникають, якщо вони передбачені договором або
встановлені законом. Саме ст. 451 ЦК У країни належить до тих, які
передбачають солідарні зобов’язання. Солідарна відповідальність
співзаподіювачів зумовлена суттю і змістом спільного заподіяння шкоди.
Оскільки при спільному заподіянні шкода має сумісний (неподільний)
характер і тому неможливо виявити, яка частина шкоди чиїми діями
заподіяна, то потерпілий має право вимагати відшкодування заподіяної
шкоди як від усіх співзаподіювачів разом, так і від кожного окремо, як
повністю, так і в частині боргу (ст. 175 ЦК), тобто вимагати покладення
на спільних співзаподіювачів солідарної відповідальності.
Підстави солідарної відповідальності спільних заподіювачів шкоди
визначаються відповідно до статей 440 і 450 ЦК України. Згідно зі ст.
450 ЦК У країни співзаподіювачі як володільці джерел підвищеної
небезпеки відповідають незалежно від вини. Здебільшого солідарну
відповідальність несуть особи, які заподіяли шкоду спільними злочинними
діями як співучасники. Судова практика виходить з того, що суди мають
право покласти на підсудних, спільними діями яких заподіяна шкода,
часткову, а не солідарну відповідальність, якщо такий порядок стягнення
цілком відповідає інтересам позивача і забезпечить повне відшкодування
шкоди.
При визначенні розміру солідарної відповідальності враховується вина
потерпілого у формі грубої необережності, а також майновий стан спільних
заподіювачів (ст. 454 ЦК).
Суб’єктами солідарної відповідальності можуть бути як громадяни, так і
юридичні особи.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
