.

Види авторських договорів та їх зміст (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
664 15397
Скачать документ

Реферат на тему:

Види авторських договорів та їх зміст

Найпоширенішими є авторські договори про використання творів. До них
належать: видавничий договір; договір про депонування рукопису твору;
постановочний договір; сценарний договір; договір художнього замовлення;

договір про використання у промисловості неопублікованого твору
декоративно-прикладного мистецтва.

Видавничі договори у свою чергу поділяються на: видавничий договір на
літературні твори; видавничий договір на твори образотворчого мистецтва;
видавничий договір на музичні твори; договори на видання творів у
перекладі та інші.

Розглянемо загальні положення про видавничий договір. Раніше відносини
автора з видавництвами регулювалися, крім ЦК, також спеціальними
типовими договорами, які містили основні умови типізованого того чи
іншого видавничого договору. В Україні типових видавничих договорів
зараз немає. Проте практика укладення їх досить багата.

Предметом видавничого договору можуть бути твори в галузі літератури,
музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають
можливість відтворити і розповсюдити видавничими засобами (друкарським
або іншим способом).

Видавничим авторським є договір, на підставі якого автор чи його
правонаступник передає або зобов’язується передати видавництву твір
наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе
зобов’язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ.

Випуском твору у світ або опублікуванням визнається випуск в обіг
примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким
належить авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє
розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного
прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння
примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також
надання доступу до твору чи фонограми через електронні системи
інформації.

Об’єктом видавничого договору є продукт творчої діяльності автора —
твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об’єктивній формі, яка
дає можливість відтворювати твір і розповсюджувати його, тобто випускати
у світ. Як уже відзначалося, об’єктом видавничого договору може бути як
готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов’язується створити і
передати видавництву. Це можуть бути твори художні, наукові,
суспільно-публіцистичні, навчальні тощо, твори образотворчого мистецтва
— оригінали, ескізи, ескізи-макети; музичні твори — ноти у формі
клавіру, партитури тощо1.

Зміст видавничого договору становлять права та обов’язки сторін.
Передусім видавничий договір має містити поштові адреси сторін,
визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і
діє на підставі статуту чи іншого документа, що робить цю особу
управомоченою. Зазначається повне ім’я, по батькові та прізвище автора
чи його правонаступника та їх точна адреса.

У договорі обов’язково має бути зазначено місце і дата його укладення.

Далі в договорі чітко визначається його об’єкт — твір і наводиться його
попередньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися в процесі
роботи над твором.

Автор зобов’язаний передати твір в обсязі та за структурою, що визначені
завданням видавництва, яке додається до видавничого договору і є його
невід’ємною частиною. Завдання формулює видавництво, воно вважається
прийнятим автором з моменту його письмової згоди на це.

В договорі автор має однозначно підтвердити належність саме йому
авторського права і те, що він не зробив ніяких розпоряджень щодо нього,
які б суперечили чинному законодавству чи умовам договору. Таке
застереження має стосуватися також усякого іншого матеріалу, що
використовується у творі. Якщо автор пропонує ілюстративний матеріал,
який йому не належить, він має застерегти про це видавництво.

Розглянемо зміст договору на прикладі конкретної видавничої угоди.

За видавничим договором автор передає видавництву на погоджений
сторонами строк виключне чи не виключне право на відтворення і
розповсюдження твору. Іноді цей обов’язок у видавничому договорі
формулюється так: “Автор передає видавництву на визначений законом час
дії авторського права виключне, без територіальних обмежень, право
розмноження і розповсюдження твору для всіх видань і тиражів без
обмеження кількості примірників і будь-якою мовою”.

Крім того, автор може передати видавництву на час тривання основного
права ще й додаткові права:

а) право попередньої публікації чи пізнішого передруку повністю або
частково, в тому числі в газетах або часописах;

б) право перекладу іншими мовами;

в) право надання ліцензій на україномовні видання в інших країнах;

г) право на видання мікрокопій;

д) право на інші форми розмноження, у тому числі фотомеханічним чи
подібним до нього способом (наприклад, фотокопіюванням);

е) право запису чи знімання на апаратурі для пізнішого повторення у
зображенні чи звуку, як і право розмноження та відтворення таких
записів;

є) право надання ліцензій на реалізацію вищезазначених прав.

Наведений текст одного із пунктів видавничого договору свідчить, що
видавництво перебирає на себе фактично всі майнові права автора, причому
на весь строк чинності авторського права. Цей пункт не суперечить
чинному законодавству з авторського права, але він істотно обмежує дії
автора щодо твору. Автор відповідно до цього пункту не може передати цей
же твір у майбутньому будь-якому іншому видавництву, оскільки він
фактично видав видавництву виключну ліцензію на весь строк чинності його
авторського права — протягом життя автора і 50 років після його смерті.

Цією умовою видавництво забезпечує собі свободу дій фактично на
невизначений строк, а автор обмежений у своєму праві користуватися і
розпоряджатися своїм твором на свій розсуд. Автор зобов’язаний передати
до видавництва підготовлений відповідно до видавничих вимог підписаний
рукопис у двох примірниках у вигляді машинописного тексту через два
інтервали або якісного принтерного відбитка або дискети. До рукопису
додається також список використаної літератури.

Обов’язки видавництва. Протягом 6 тижнів від подання автором усього
твору видавництво зобов’язане розглянути рукопис і прийняти рішення про
його прийняття, необхідність доопрацювання чи відхилення, про що
повідомляє автора.

Протягом встановленого у договорі строку видавництво повинно видати
твір. При цьому воно бере на себе всю організацію, матеріально-технічні,
фінансові та інші витрати щодо підготовки рукопису до друку,
виготовлення і розповсюдження тиражу. Видавництво здійснює також художнє
та технічне оформлення, встановлює розміри тиражу, термін випуску,
порядок розповсюдження. Строк видання твору — 6 місяців від дати
прийняття рукопису.

Видавництво виплачує авторові гонорар у встановленому договором розмірі
протягом місяця після виготовлення тиражу.

Видавництво зобов’язане при виданні твору друкувати в ньому знак ©
відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права”.

Обов’язки автора (авторського колективу). Автор подає рукопис
видавництву у встановлений договором строк і підготовлений відповідно до
видавничих вимог. Він відповідає за достовірність і повноту матеріалу та
відомостей у рукописі або на магнітному носії (дискеті).

В разі потреби на пропозицію видавництва, автор зобов’язаний
доопрацювати твір в обумовлений строк, виконати авторське коригування
тексту та також вичитати верстку. Якщо поданий автором рукопис виявиться
неякісним або автор не сумлінно виконав свої обов’язки, видавництво може
порушити питання про зменшення суми гонорару. В разі неподання рукопису
в обумовлений договором строк видавництво має право на відшкодування
автором заподіяних видавництву фінансових та моральних збитків.

Авторський гонорар. Розмір авторського гонорару встановлюється угодою
сторін у гривнях за один авторський аркуш. Кількість авторських аркушів
визначається після виготовлення оригінал-макета.

У разі повторного випуску твору авторський гонорар також визначається
угодою сторін, але видавництво може встановлювати свої розміри,
наприклад 50 відсотків від суми гонорару, виплаченого за перше видання.

Видавництво може використати твір і в інший спосіб, передбачений
договором. У такому разі одержаний внаслідок реалізації додаткових прав
прибуток розподіляється між автором і видавництвом за їх угодою. Проте і
в цьому разі видавництво може виставити свої умови, наприклад
розподілити зазначені прибутки 50 на 50 відсотків між автором і
видавництвом. Після смерті автора право на гонорар переходить до його
спадкоємців на час чинності авторського права.

Автор одержує за рахунок видавництва авторські примірники твору: при
першому виданні — 10 примірників, при повторних виданнях — по 2
примірники незалежно від кількості співавторів. Так, якщо перевидається
підручник, наприклад з цивільного права, написаний колективом з 10
співавторів, то їм видається аж 2 примірники на весь колектив. Як
бачимо, і тут видавництво прагне зекономити на авторах.

У разі виникнення потреби у повторному виданні твору, то воно може бути
здійснене лише за згодою автора. Видавництво зобов’язане повідомити
автора про намір перевидати твір. При цьому воно має право перевидати
твір будь-яким тиражем.

Авторський договір може бути змінений тільки за взаємною згодою сторін.
Сторони мають право порушувати питання про розірвання авторського
договору в разі порушення умов договору однією із них.

В авторському договорі може бути передбачена умова про його
конфіденційність, за якою сторона зобов’язується не розголошувати
інформацію щодо як самого договору, так і його змісту третім особам.

Авторський договір має бути підписаний сторонами.

Наведений зразок авторського видавничого договору не є обов’язковим для
сторін. Вони можуть включати до договору будь-які Інші умови, аби лише
вони не суперечили чинному законодавству, в тому числі й такі, які не
погіршують становище автора.

Спірним є питання, чи може автор укласти договір на видання одного і
того ж твору з двома видавництвами одночасно, якщо в договорі немає
умови, яка б забороняла це.

У типових видавничих договорах, що діяли раніше, була спеціальна умова,
за якою автор передавав видавництву рукопис для видання строком на три
роки від дня схвалення рукопису видавництвом. З дня укладення договору і
до закінчення трьох років після схвалення рукопису автор зобов’язаний не
передавати для видання іншим організаціям цей же твір чи його частину
без попередньої письмової згоди видавництва, з яким він уклав договір.
Чинний Закон України “Про авторське право і суміжні права” не містить
норми, яка б забороняла авторові укласти видавничий договір з двома
видавництвами одночасно на один і той же твір. Хоч з точки зору
практичної роботи це недоцільно, оскільки чинність двох видавничих
договорів на один і той же твір і в один і той же час безумовно завдає
шкоду обом видавництвам. Проте згаданий закон не вважає це порушенням і
не встановлює за нього будь-яку відповідальність.

Договір про депонування рукопису. Тривалість видання твору досить часто
зумовлює передчасне старіння інформації, яка становить його зміст. Це
стосується переважно наукових творів. Крім того, висока вартість видання
такого твору, необхідність донести наукову чи науково-технічну
інформацію якнайшвидше до заінтересованих осіб зумовили необхідність
пошуків іншого, відмінного від видання, способу донесення інформації до
широкого кола читачів. Такий спосіб був знайдений у формі депонування
рукопису твору без його видання. Належним чином оформлений твір
передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з
твором будь-кого, хто цього бажає. Така форма інформації дістала назву
“депонування”, з’явився новий вид авторського договору, який поки що
ґрунтовно не досліджено. Немає і нормативного акта, який би регулював
відносини депонування.

Об’єктом договору є реферати статей, огляди, монографії, збірники
наукових праць, матеріали конференцій, з’їздів, нарад, симпозіумів тощо
вузькоспеціального характеру, які буває недоцільно видавати звичайним
друкарським способом. Особливості зазначених об’єктів полягають у їх
рукопис-Див.: Інструкція про порядок депонування наукових робіт у ДНТБ
України. — К. — 1993.

Але варто мати на увазі, що видавничий процес не тільки тривалий, а й
досить дорогий, що істотно обмежує можливості як авторів, так і
організацій (наукових, навчальних тощо). Проте потреба опублікувати твір
є іноді досить гострою. Ось тоді в нагоді стає депонування. При цьому
автор зберігає за собою право на видання цього твору. Важливе значення
має й те, що депонування твору є однією із форм обнародування, або
публікації (випуску твору у світ).

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних, республіканських наукових
з’їздах, конференціях і семінарах, звіти про науково-дослідні та
проектно-конструкторські роботи і дисертації об’єктом договору про
депонування бути не можуть.

Суб’єктами цього договору виступають організації усіх форм власності. З
одного боку, це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські
організації, вищі навчальні заклади, редколегії або педради наукових і
науково-технічних журналів та інші організації, з другого — Державна
науково-технічна бібліотека України, група депонування.

Права та обов’язки сторін у договорі про депонування рукописів.
Обов’язки підготувати рукопис до депонування відповідно до встановлених
вимог покладаються на самого автора або організацію, що подає рукопис.
Передусім має бути прийнято рішення про депонування рукопису. Таке
рішення мають право приймати вчені, науково-технічні (технічні),
редакційно-видавничі ради наукових, науково-дослідних,
проектно-конструкторських організацій, вищих навчальних закладів;
редколегії або редакційні ради наукових, науково-технічних журналів.
Рішення зазначених органів має затвердити керівник організації.

До рукопису додається реферат.

Підготовлені відповідно до встановлених вимог рукопис і реферат та інші
необхідні документи, передбачені нормативними актами, подані до
організації інформації, має розглянути організація депонування, за
наслідками розгляду приймається рішення про прийняття рукопису на
депонування.

Направлення рукопису на депонування здійснюється тільки за згодою
автора. Організація, яка направляє рукопис на депонування, відповідає за
її зміст.

Таким чином, з договору про депонування рукопису випливає право
організації на передачу рукопису на депонування, а для органу інформації
— обов’язок прийняти підготовлений відповідно до встановлених вимог
рукопис на депонування.

Проте орган інформації може відмовити у прийнятті рукопису на
депонування, якщо рукопис буде оформлено неналежним чином.

Факт прийняття рукопису на депонування і опублікування реферату
засвідчується довідкою про депонування. Факт депонування рукопису
прирівнюється до опублікованих друкованих робіт.

Таким чином, автор рукопису після його депонування набуває авторських
прав опублікованої роботи, але не має права на винагороду.

Інформація про депонування рукопису здійснюється шляхом публікації
рефератів (або бібліографічних описів) цих рукописів у відповідних
реферативних журналах та бібліографічних покажчиках.

Доступ до рукопису мають усі заінтересовані особи. Крім того, на їх
прохання орган інформації, що прийняв рукопис на депонування, видає за
встановлену плату копію рукопису або її частини.

Договір про депонування рукопису близький до договору зберігання.
Депонування і є передача на зберігання. Проте між цими договорами є
істотні відмінності, які дають підставу віднести договір про депонування
до авторських договорів. Своєрідність цього договору полягає в тому, що
на відміну від договору схову (ст. 413 ЦК) його предметом є не майно
взагалі а саме рукопис, який передається на схов завжди на невизначений
строк. Після закінчення певного строку власник майна, що передав його на
схов, зобов’язаний його забрати. Такого обов’язку немає у договорі про
депонування.

Таким чином, договір про депонування рукопису є реальний, права та
обов’язки в якому виникають з моменту передачі рукопису на депонування.
Цей договір породжує для автора рукопису позитивні наслідки —
депонований рукопис прирівнюється до опублікованої друкованої роботи,
тобто до творів, випущених у світ за видавничим договором. Отже, договір
на депонування рукопису є реальна угода, за якою організація передає
належним чином оформлений рукопис органові інформації на зберігання та
інформування всіх заінтересованих осіб про його зміст, а також надає
можливість ознайомитися із самим рукописом.

Постановочний договір. Зміст літературного твору може бути обнародуваний
(випущений у світ) шляхом його публічного виконання на сцені спеціальних
видовищних організацій. У такий спосіб найчастіше у світ випускають
музичні, драматичні, естрадно-циркові та інші твори.

Раніше за чинним законодавством предметом сценічного договору міг бути
тільки неопублікований твір. Опублікований твір використовувався без
договору з автором. Нині Закон України “Про авторське право та суміжні
права” такої можливості видовищній організації не надає — твір незалежно
від того, опублікований він чи ні, видовищна організація може
використати тільки за договором з автором.

Постановочний договір є консенсуальна угода, на підставі якої автор
передає або зобов’язується створити і передати видовищній організації
драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або
пантомімний твір, а організація-постановник зобов’язується здійснити в
обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору
(випустити його у світ) та виплатити авторові обумовлену договором
винагороду.

Об’єкти постановочного договору — драматичні, музичні, музично-сценічні,
хореографічні та пантомімні твори як створені на момент укладення
договору, так і ще не створені.

Суб’єкти постановочного договору — автор-творець сценічного твору і
відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами
(автор лібрето опери і композитор), суб’єктами постановочного договору є
автори усіх складових частин твору.

За постановочним договором автор передає або зобов’язується створити і
передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений
договором твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій
організацією.

Видовищна організація зобов’язана здійснити публічне виконання твору
протягом строку, обумовленого договором. За загальним правилом, автор
зобов’язується до першої постановки твору або до закінчення строку на
постановку (інше публічне виконання) не передавати цей же твір іншій
видовищній організації для публічного виконання у тому ж місті. Отже
автор має право укладати постановочний договір з театрами інших міст,
але така умова не обов’язкова.

Видовищна організація зобов’язана виплатити авторові твору винагороду за
його використання. Розмір винагороди визначається угодою сторін. Проте
практика виробила певний порядок виплати винагороди за виконання твору
шляхом публічного виконання. Винагорода, що виплачується авторові,
складається з двох частин: одноразової винагороди і відрахувань від
поспектакльних зборів. Сума одноразової винагороди визначається угодою
сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору. Поспектакпьна
винагорода обчислюється в розмірі, що встановлюється нормативними
актами1. Авторська винагорода за публічне виконання твору нараховується,
як правило, незалежно від того, платний чи безплатний вхід для глядачів
чи слухачів. Наприклад, за музику, що її виконують оркестри на
танцювальних майданчиках, у будинках культури, палацах культури,
авторська винагорода нараховується в усіх випадках. Тому зазначені
видовищні підприємства зобов’язані чітко зазначати, якого автора музика
виконувалася.

Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми,
включаючи аванс, у таких випадках:

автор не подав твору у встановлений строк зі своєї вини чи в строк,
встановлений для внесення виправлень і доопрацювання;

при невідповідності твору затвердженій і погодженій з автором заявці;

при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо вимога про їх
внесення не виходить за межі заявки і договору;

при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.

Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності
автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не
тягне за собою стягнення авансу.

Сценарний договір — це договір, за яким автор передає або зобов’язується
створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій
для фільму або телерадіопередачі в обумовлений строками строк, а студія
зобов’язується сплати авторові обумовлену договором винагороду.

Сценарний договір за раніше чинним законодавством відзначався
особливостями. Перша з них полягала в тому, що кіно-, теле- або
радіостудія не була зобов’язана використати твір, тобто випустити його у
світ. При цьому студія зобов’язана була виплатити авторові чи авторам
гонорар відповідно до закону. Такої умови нині чинний Закон України “Про
авторське право та суміжні права” не містить.

Друга особливість (як і в попередньому постановочному договорі) полягала
в тому, що об’єктом договору міг бути тільки неопублікований твір. Такої
вимоги у чинному законодавстві також немає.

Згаданий закон та інші нормативні акти з авторського права не містять
норм, які б регулювали відносини за сценарним договором. Типових
договорів Україна поки що не має і навряд чи вони будуть. Тому
регулювання зазначених відносин буде викладено за загальними правилами
про авторські договори та усталену практику їх укладення.

Сценарний договір може бути реальним або консенсуальним. Коли йдеться
про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це
буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його
наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір.
Сценарний договір — договір двосторонній і сплатний.

Об’єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має
відповідати творчій заявці, яку затверджує організація-постановник і яка
додається до сценарного договору. За загальним правилом, творча заявка
містить виклад основної ідеї твору, сюжетний задум і характеристику
головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути даний
опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-,
теле- чи радіодраматичний твір.

Слід мати на увазі, що творцем аудіовізуального твору є не лише автор
літературного сценарію. Автори музичних творів, використаних у творі,
режисери, художники-постановники, оператори тощо — всі вони є творцями
аудіовізуального твору. Але зараз йдеться про договір на створення лише
літературного сценарію, який має бути ідейно-художньою основою
аудіовізуального твору.

Сторонами у договорі завжди є автор (сценарист) і організація
(підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити
аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. В роботі над сценарієм
можуть брати участь кілька авторів — автори діалогів, текстів пісень,
музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний
договір може бути укладений також із правонаступниками автора.

Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми
власності, яка здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим
способом має використати літературний сценарій.

Укладення сценарного договору породжує для сторін певні права та
обов’язки в основному такі, як і в будь-якому іншому авторському
договорі. Проте у сценарному договорі є свої особливості, які зумовили
характер прав та обов’язків. За цим договором автор передає або
зобов’язується створити і передати літературний сценарій для
аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе
обов’язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання
такого замовлення, якого автор повинен дотримуватися. За загальним
правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного
строку не може передати цей же літературний сценарій іншим організаціям
для використання.

Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій,
внаслідок попереднього його розгляду прийде до висновку, що сценарій
слід доопрацювати, то автор зобов’язаний це зробити в обумовлений строк.

На автора літературного сценарію може бути покладено за договором
обов’язок брати участь у роботі по реалізації сценарію (консультування
режисера-постановника, акторів з питань трактування сцен, образів
дійових осіб, обставин дій тощо).

У свою чергу організація-постановник зобов’язується за договором
надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не
має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного
сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація
повинна зазначати прізвище автора в усіх випадках використання твору —
літературного сценарію.

За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач
літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора
всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:

літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у
строки, визначені для доопрацювання сценарію;

поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору;

автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і
доробки, запропоновані організацією-користувачем відповідно до договору
і творчої заявки;

автор літературного сценарію без письмової згоди
організації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей
же літературний сценарій для використання третій особі;

без письмової згоди організації-замовника літературного сценарію автор
залучав до його написання третіх осіб;

суд визнав недобросовісність автора при написанні замовленого йому
літературного сценарію.

Договір художнього замовлення — угода, за якою автор зобов’язується
створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір
образотворчого мистецтва, а замовник зобов’язаний прийняти виконану
роботу і оплатити її вартість. Це договір консенсуальний, двосторонній
та сплатний.

Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і
замовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити
твір образотворчого мистецтва саме на замовлення. Як правило, ініціатива
укладення зазначеного договору виходить не від автора, а від замовника,
бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору. Мета
створення твору образотворчого мистецтва може бути різна, сфера його
чинності досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури,
фотографії тощо, призначені для оздоблення житла, парків тощо, для
увічнення пам’яті державних чи громадських діячів або близьких родичів
тощо.

Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому,
що замовником може бути будь-яка особа — фізична, юридична, іноземний
громадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому
особливого значення не має, чи є організація-замовник юридичною особою.
Замовником може виступати й організація, яка прав юридичної особи не
має, вона сама є складовою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те що замовник не
зобов’язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це
зробити, а може й не робити — це його право.

Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні, так і
юридичні особи. Про замовника йшлося вище. Контрагентом у цьому договорі
виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором — громадянин
України, іноземець чи особа без громадянства. Не має значення і вік
автора, ним може бути і неповнолітній автор.

Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва
виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад
художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього
замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об’єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва.
Поняття “твір образотворчого мистецтва” охоплює досить широке коло
художніх творів. Це живопис, графіка, скульптура, твори
декоративно-прикладного мистецтва, монументально-декоративного та
оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом,
аналогічним фотографії.

Права та обов’язки сторін за договором художнього замовлення. Передусім
автор зобов’язаний створити і передати замовникові твір образотворчого
мистецтва. Автор виконує твір за два етапи. Спочатку він має виконати
ескіз майбутнього твору, узгодити його із замовником і лише на основі
узгодженого ескізу виконувати сам твір. Автор за власною ініціативою
може зробити кілька ескізів на вибір замовнику. Проте оплаті підлягає
лише один ескіз.

Прийнято вважати ескіз схваленим, якщо протягом 15 днів від дня його
передачі замовникові від нього не надійшло заперечень. Сама робота
вважається прийнятою, якщо протягом 30 днів від дня її передачі від
замовника не надійде письмова мотивована відмова в прийнятті роботи.
Замовник може також запропонувати авторові доопрацювати твір у бажаному
аспекті, але він має чітко сформулювати свої побажання.

Твір може бути відхилений внаслідок творчої невдачі автора, в такому
разі виплачений авторові аванс не підлягає поверненню, і сама виконана
робота повертається автору.

Як уже зазначалося, замовник зобов’язаний прийняти твір, якщо він
виконаний відповідно до умов договору, і оплатити його вартість. Після
цього твір переходить у власність замовника, який має право
розпорядитися ним на свій розсуд, проте з додержанням законодавства про
авторське право. Всі підготовчі матеріали (ескізи, етюди тощо), зроблені
автором у процесі роботи над твором, є його власністю, якщо сторони не
домовилися про інше.

Замовник має право розірвати договір художнього замовлення в таких
випадках:

автор в обумовлений договором строк не передав твору замовникові;

oicicicicicoicicicicocicacicocicocoTHcocicicicicicicicicicocicicicicicic
icicicicicic*c

твір не відповідає умовам договору;

автор відмовляється внести зміни чи виправлення, запропоновані
замовником у межах договору;

автор не дотримався умови про особисте виконання роботи або суд довів
недобросовісність виконання автором обумовленої роботи.

Якщо роботу не завершено не з вини автора, то замовник зобов’язаний
оплатити виконану частину роботи. Розмір плати в такому разі
визначається з урахуванням розміру обумовленої винагороди за роботу в
цілому і відсотка виконаної частини.

Досить часто твори образотворчого мистецтва виконуються на замовлення
громадян. У такому разі право власності на твір переходить
замовнику-громадянину, проте за автором зберігаються його авторські
права. Стаття 10 Закону України “Про авторське право і суміжні права”
проголошує: “Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в
якому виражено твір, не залежать одне від одного. Відчуження
матеріального об’єкта, в якому виражено твір, не означає відчуження
авторського права і навпаки”.

З цієї статті випливає, що автор твору образотворчого мистецтва, право
власності на матеріальний об’єкт якого належить іншій особі, зберігає за
собою всі авторські права, в тому числі право на відтворення і
розповсюдження. Безумовно, така норма досить істотно обмежує права
власника матеріального об’єкта твору. Так, наприклад, на замовлення
громадянина було виготовлено надгробний пам’ятник, який є оригінальним і
мінним витвором високого художнього рівня. Автор цього твору вирішив
його відтворити чи то в мініатюрах, чи то в листівках і розмножити.
Власник пам’ятника не може цьому заперечувати. Але з огляду на ті чи
інші міркування власник матеріального об’єкта твору може цього не
бажати, більше того, це може завдати йому певної матеріальної чи
моральної шкоди. Проте автор твору не буде відповідати у такому випадку
перед замовником, оскільки діяв у межах закону. Очевидно, законодавство
в цій частині варто було б удосконалити.

Договір про використання твору декоративно-прикладного мистецтва. Раніше
твір декоративно-прикладного мистецтва заінтересована особа могла
використати без договору з його автором, якщо твір був уже
опублікований, але з виплатою авторської винагороди. Чинний Закон
України “Про авторське право і суміжні права” не передбачає
позадоговірного використання твору декоративно-прикладного мистецтва,
тому такий твір в усіх випадках може бути використаний тільки на
підставі договору з автором.

За договором про використання твору декоративно-прикладного мистецтва
автор зобов’язується передати або створити і передати твір
декоративно-прикладного мистецтва промисловому підприємству, яке
зобов’язується виплатити авторові обумовлену договором винагороду і
випустити твір у світ на промисловій основі.

Об’єктом зазначеного договору є твори декоративно-прикладного мистецтва.
Бажано, щоб твір не був ще опублікований, але закон такої вимоги не
містить. Зрозуміло, неопублікований твір, використаний на промисловій
основі, матиме більший попит на ринку, тому користувачі-підприємці
можуть включити до договору умову про те, що твір
декоративно-прикладного мистецтва має бути неопублікований.

Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами
декоративно-прикладного мистецтва. Є тільки приблизний перелік таких
творів, які можуть бути об’єктом зазначеного договору.

У зазначеному додатку “Мінімальні ставки авторської винагороди за
відтворення творів образотворчого мистецтва І тиражування в
промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх
застосування” наведено понад 20 різних творів образотворчого і
декоративно-прикладного мистецтва, які можуть бути використані на
промисловій основі. До них належать: скульптура, живопис (відтворення),
графіка (тиражування естампів), твори живопису, графіки, скульптури,
художньої фотографії, декоративно-прикладного мистецтва, що
використовуються як елементи оформлення промислової продукції
(спортивних, кондитерських та інших промислових виробів, скриньок,
коробок, сумок, футлярів, пакетів, упаковок, обкладинок, етикеток,
поштових марок, флаковні тощо); твори з кераміки; твори з дерева, рогу,
кістки, каміння; твори зі скла, металу, пластмас; твори декоративного
ткацтва; твори ручного та машинного в’язання;

килими й килимові вироби; вироби з вишивкою, плетіння із бісеру;
текстильна галантерея; іграшки; предмети-прикраси, в тому числі ювелірні
вироби з дорогоцінного металу і недорогоцінного; моделювання одягу і
взуття (за наявності характерних особливостей, які дають підставу для
віднесення їх до творів декоративно-прикладного мистецтва); меблі,
шпалери; церата, плівка; плитка керамічна.

Це, зокрема, твори утилітарного, сувенірного або декоративного
призначення, які мають оригінальні художньо-естетичні властивості:
художні вироби побутового призначення, що задовольняють практичні
потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії
належать серветки, килими, хустки, взуття; вироби зі шкіри, кістки,
пластмас; іграшки, значки, сувеніри; вироби зі скла, фарфору, металу;
ювелірні та галантерейні вироби тощо.

Сторони договору. Особливістю зазначеного договору є те, що стороною в
цьому договорі завжди є промислове підприємство будь-якої форми
власності, яке може використати твір декоративно-прикладного мистецтва.
Отже, за цим договором однією із сторін є автор, що створив і передав
або зобов’язується створити і передати для використання твір, а
контрагентом є промислове підприємство, яке зобов’язується випустити
твір у світ на промисловій основі. Твір має бути придатний для
використання саме на промисловій основі і відповідати певним
художньо-естетичним вимогам.

Зміст договору про використання в промислі декоративно-прикладного
мистецтва становлять обов’язки сторін, що випливають із договору. Як
зазначалось, автор зобов’язаний передати готовий для використання твір в
обумовлений договором строк.

Автори за своїм правовим статусом поділяються на дві категорії. Одну
становлять штатні художники промислового підприємства, де буде
використано твір, другу ~ художники, як? не зв’язані з зазначеним
підприємством трудовим договором. Але йдеться лише про художників. Іноді
твір декоративно-прикладного мистецтва може бути створено не штатним
художником підприємства, де він працює, а іншим працівником, який не є
штатним художником. У такому разі з ним має бути укладений договір про
використання твору, тоді як із штатним художником такого договору
укладати не потрібно, оскільки відносини між ним і підприємством
регулюються трудовим договором.

Якщо твір декоративно-прикладного мистецтва створив штатний художник, а
потім цей твір передано на інші підприємства для використання, то з його
автором має бути укладений відповідний договір, оскільки для інших
підприємств автор твору не є штатним художником.

Авторська винагорода за використання твору декоративно-прикладного
мистецтва визначається угодою сторін залежно від багатьох факторів,
зокрема норми виробітку, а також тиражу.

Відповідальність сторін за договором настає за загальними правилами.

Договір про створення аудіовізуального твору. Це оновлений договір у
чинному законодавств» про авторське право. Скасована ст. 483 ЦК України
передбачала авторське право на кінофільми, радіо- і телевізійні
передачі. У ст. 21 Закону України “Про авторське право і суміжні права”
йдеться про окремий вид авторських договорів — договір про створення
аудіовізуального твору.

Аудіовізуальним твором є твір, який складається з набору пов’язаних між
собою зображень, що створюють відчуття руху, із супроводжуючим звучанням
або без нього, який можна бачити, а за наявності супроводжуючого
звучання — чути.

До аудіовізуальних творів належать кінематографічні та інші твори,
виражені засобами, аналогічними кінематографії, — такі, як телевізійні
способи фіксації зображень із супроводжуючим звучанням на магнітних
плівках, платівках, дисках тощо. Отже об’єктом договору на створення
аудіовізуального твору можуть бути наведені твори.

Проте своєрідність об’єктів зазначеного договору полягає в тому, що
аудіовізуальний твір становлять складові, які у свою чергу можуть бути
окремими об’єктами авторських договорів. Основою аудіовізуального твору,
як уже зазначалося, є літературний сценарій. Крім сценарію,
аудіовізуальний твір складають діалоги, музичні твори, тексти пісень,
послідовність рухів тощо.

Багатоманітність складових аудіовізуального твору зумовлює численність
його створювачів — авторів. Тому однією із сторін можуть бути автори
сценаріїв, діалогів, музичних творів, спеціально створених для
аудіовізуального твору, режисери-постановники, художники-постановники,
оператори тощо. Для створення окремих елементів аудіовізуального твору
можуть залучатися й інші фахівці та митці.

Особливість зазначеного договору полягає в тому, що контрагентом у ньому
можуть бути дві особи — організація, що здійснює виробництво
аудіовізуального твору, або продюсер. Такими організаціями є кіностудія,
телестудія та інші, що мають своїм родом занять створення
аудіовізуальних творів. Це можуть бути організації будь-якої форми
власності, але з правами юридичної особи.

Продюсер — особа, яка організує або організує і фінансує постановку
аудіовізуального твору. Автори за своїм вибором можуть укладати
авторські договори як з організацією, яка здійснить виробництво
аудіовізуального твору, так і з продюсером.

Авторські договори укладаються між організацією, що зобов’язується
здійснити виробництво аудіовізуального твору, чи з продюсером і з кожним
з авторів окремих творів, що становлять у цілому аудіовізуальний твір.
Вони є авторами окремих видів творів, які спеціально створені для даного
аудіовізуального твору і увійшли складовою частиною до всього
аудіовізуального твору. При цьому не має значення, створено цей твір
спеціально для аудіовізуального твору раніше чи в процесі роботи над
ним, чи ці твори взагалі існували раніше (наприклад, музика, текст
пісень тощо). Отже, автор раніше створеного твору, переробленого (або не
переробленого), але включеного складовою частиною до аудіовізуального
твору також вважається співавтором аудіовізуального твору.

Укладення авторського договору на створення аудіовізуального твору (або
на передачу прав на раніше створені твори) тягне за собою передачу
авторами цих творів (або іншими володільцями авторських прав на раніше
створені твори) виробникові аудіовізуального твору виключних прав , на
використання аудіовізуального твору, якщо інше не передбачено авторським
договором.

Проте автор музичного твору з текстом чи без тексту, створеного
спеціально для аудіовізуального твору, як виняток із загального
положення, зберігає право на одержання винагороди за використання цього
музичного твору при кожному його публічному виконанні або публічному
сповіщенні, а також здачі в найми примірників аудіовізуального твору.

Це означає, що автори, які зробили внесок або зобов’язалися зробити
внесок у створення аудіовізуального твору і передати майнові права
організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи
продюсеру, не мають права заперечувати проти відтворення,
розповсюдження, публічного сповіщення і виконання, передачі в ефір і по
проводах для загального відома або проти будь-якого іншого публічного
сповіщення твору, а також проти субтитрування і дублювання його тексту.
Але ця норма не стосується музичних творів, включених до
аудіовізуального твору.

Автори творів, які увійшли як складова частина до аудіовізуального твору
(як тих, що існували раніше, так і створених у процесі роботи над
аудіовізуальним твором), зберігають авторське право кожний на свій твір
і можуть самостійно використовувати його незалежно від аудіовізуального
твору в цілому. Проте в договорі з організацією, що здійснює виробництво
аудіовізуального твору, чи з продюсером може бути передбачено інше.

Виробник аудіовізуального твору має право при кожному використанні цього
твору зазначати своє ім’я чи найменування або вимагати такого
зазначення.

Відповідальність сторін у договорі на створення аудіовізуального твору
за порушення умов договору настає за загальними правилами.

Договір про передачу (відступлення) авторського права. У ст. 27 Закону
України “Про авторське право і суміжні права” йдеться про два договори.
В п. 1 цієї статті йдеться про передачу автором чи його
правонаступниками іншій особі майнових прав, а також про те, що автор чи
його правонаступники можуть укладати ліцензійні договори (видавати
ліцензію). В наступній ст. 28 уже йдеться саме про ліцензійні договори.
Зазначена стаття так і називається “Право на невиключну чи виключну
ліцензію”.

Отже, у названих статтях містяться норми щодо двох різних договорів —
договір про передачу (відступлення) авторського права і договори про
передачу твору для використання (ліцензійні договори). Чим відрізняються
зазначені два договори — про це йтиметься нижче. А зараз варто звернути
увагу на те, що вислів “передача (відступлення) авторського права” в
літературі і законодавстві тлумачиться неоднозначне. Як було показано
вище, у Законі України “Про авторське право і суміжні права” йдеться про
два різні договори. У Законі Російської Федерації “Про авторське право і
суміжні права” ці два договори тлумачаться як один ліцензійний договір,
який у свою чергу поділяється на два види — авторський договір про
передачу виключних прав і авторський договір про передачу невиключних
прав. Проте саме слово “ліцензійний” не згадується взагалі.

Таким чином, законодавець РФ замість усталених понять “виключна
ліцензія” і “невиключна ліцензія” запровадив нові поняття — “виключні
права” і “невиключні права”. Навряд чи можна визнати це вдалим прийомом,
оскільки давно визнано, що саме авторське право є виключним правом і
поділяти його тепер ще й на виключні і невиключні права немає будь-яких
правових підстав. Це просто недоцільно, призводить до плутанини.

Видається, що законодавець України чіткіше розрізняє зазначені договори.
Договір про передачу авторських прав іншій особі і договорів про
передачу права на використання твору (ліцензійний договір) — це не один
і той самий договір, вони різні.

Щоб переконатися в тому, що зазначені договори різні, наведемо повністю
текст п. 1 ст. 27: “Майнові права можуть бути передані (відступлені)
автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі. Автор або
інша особа, що має авторське право (ліцензіар), можуть також видати
ліцензію іншій особі (ліцензіату) на використання твору відповідно до
такої ліцензії. Передача (відступлення) авторського права і видача
ліцензії оформляється авторським договором”. Наведений текст поза
будь-яким сумнівом свідчить, що йдеться про різні договори.

Що являє собою договір про передачу (відступлення) авторського права.
Безумовно, мова йде про передачу (відступлення) саме майнових прав. Про
це прямо сказано в п. 1 ст. 27 цього закону. Питання постає проте, як
слід розуміти передачу (відступлення) майнових прав автора. Про яке
відступлення йдеться.

В загальновизнаному значенні поняття “відступлення” є не що інше як
відмова від чого-небудь. Таке тлумачення дає І Г.Ф. Шершеневич. Він
пише: “Як майнове право, авторське право підлягає відчуженню з боку
автора. Перехід авторського права здійснюється за законним спадкуванням,
заповітом, договором”1. Отже, мова йде саме про відчуження майнових прав
автора. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права,
подарувати їх, обміняти на інші права тощо. Тільки в такому значенні
слід розуміти виспів закону “передача (відступлення) авторського права”.

Договір про передачу (відступлення) авторського права — це консенсуальна
угода, за якою автор чи його правонаступники передають свої майнові
права на твір іншій особі на невизначений строк. Цей договір може бути
платним і безоплатним. Безумовно, автор чи його правонаступники
передають увесь комплекс майнових прав без будь-яких застережень. Вони
за певних умов повністю відмовляються від своїх майнових прав, передаючи
їх у власність іншої особи.

Об’єктом цього договору є майнові права автора у повній своїй
сукупності. Перелік майнових прав автора наведено у ст. 14 Закону
України “Про авторське право і суміжні права” при цьому він не є
вичерпним.

Стороною у договорі може бути сам автор або його правонаступник. До
правонаступників належать спадкоємці та інші особи, до яких авторське
право перейшло за законом чи договором. Такими особами можуть бути як
фізичні, так і юридичні особи.

Контрагентом у такому договорі також може бути будь-яка фізична чи
юридична особа. Майнові права автора — об’єктом цивільного обороту і.
отже, щодо цього об’єкта можуть вчинятися будь-які цивільні правочини.

Цей договір безстроковий, але його чинність зберігається лише в межах
чинності самого авторського права. Проте тут можуть виникнути
нерозв’язані проблеми. Якщо володільцем майнових прав автора стала інша
фізична чи юридична особа, то постає питання, який строк чинності
зазначених прав. Видається, що цей строк має встановлюватися відповідно
до закону, тобто його слід визначати по особі автора. Наприклад, автор
продав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20
років. Отже, у набувача майнових прав автора вони зберігають чинність до
смерті автора і 50 років після його смерті.

Відповідальність за порушення умов договору про передачу (відступлення)
авторського права настає за загальними правилами про відповідальність за
зобов’язаннями.

Зазначені договори ще не набули широкого застосування і такої практики
поки що немає. Варто було б розробити зразок такого договору.

Авторський договір про видання твору своїм коштом. Останнім часом
поширилися видання літературних творів за рахунок самого автора. Бувають
ситуації, коли авторові вкрай необхідно видати твір якнайшвидше.
Найбільше в цьому заінтересовані здобувачі наукових ступенів. Відповідно
до встановлених вимог здобувач докторського ступеня може бути допущений
до захисту докторської дисертації лише за наявності монографії не менше
8-10 друкованих аркушів. Видавництва мало заінтересовані у виданні таких
наукових праць, оскільки вони не приносять очікуваного прибутку. Тому
автори таких монографій вдаються до укладення з видавництвами
видавничого договору на видання монографії на свій рахунок.

Автори за таким договором зобов’язані внести до каси видавництва
необхідну суму, яка б відшкодувала виробничі витрати. Цю суму визначає
видавництво і погоджує її з автором. Вноситься вона до видання твору.
Суму може внести сам автор або інші особи, які заінтересовані у виданні
твору або бажають посприяти автору з благочинною метою. Так, названу
суму може внести навчальний чи науковий заклад, де працює автор, або
інша особа, що має намір надати допомогу авторові.

Видавництво бере на себе обов’язок видати замовлений і оплачений твір в
обумовлений договором строк. У такому разі автор бере на себе
зобов’язання розповсюдження твору. Виручені від реалізації твору суми є
власністю автора, якщо інше не передбачено договором.

Як правило, договір про видання твору за рахунок автора укладається на
видання наукових творів. Але чинне законодавство не містить будь-яких
перешкод для видання у такий спосіб будь-якого іншого твору —
літературного, художнього тощо.

Зазначений договір має відповідати всім встановленим вимогам.

Відповідальність за порушення умов договору настає за загальними
правилами.

Договори про використання об’єктів суміжних прав. Це зовсім новий вид
договорів, які за соєю природою є також авторськими, оскільки йдеться
про використання результатів творчої діяльності.

Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права”
об’єктами суміжних прав є виконання твору, фонограми і програми
мовлення. Безумовно, виконання твору може стати об’єктом використання
лише за умови певної фіксації, в тому числі трансляції та ретрансляції.
Фонограми і програми мовлення — це вже об’єктивовані результати
творчості, і тому вони також можуть бути об’єктами будь-якого
використання.

Таким чином, об’єктами суміжних прав є виконання творів, фонограми та
програми мовлення. Виконавці, виробники фонограм та організації мовлення
мають виключні права на зазначені об’єкти. Їх використання іншими
особами може мати місце лише на підставі відповідного договору
користувачів з володільцями суміжних прав. Отже, виникла нова група
авторських договорів.

Об’єктами зазначених договорів є виконання твору, фонограма чи програма
мовлення.

Суб’єктами договорів є виконавці, виробники фонограм та організації
мовлення — володільці виключних суміжних прав.. Їх контрагентами у
договорі можуть бути будь-які інші фізичні чи юридичні особи —
користувачі зазначених об’єктів суміжних прав.

Виконавцями визнаються актори (театру, кіно тощо), співаки, музиканти,
диригенти, танцюристи або інші особи, які виконують роль, співають,
читають, декламують, грають на музичних інструментах чи будь-яким іншим
способом виконують твори літератури або мистецтва, включаючи твори
фольклору, а також інші особи, які займаються такою ж творчою
діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.
Виробники фонограм—фізичні чи юридичні особи, які вперше здійснили запис
будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі.

Організації мовлення — юридичні особи, постійне місцезнаходження яких у
межах України.

Зміст договорів про використання об’єктів суміжних прав визначається
умовами договорів. Так, виконавцям належить виключне право дозволяти чи
забороняти публічне повідомлення їх виконання, фіксацію на матеріальному
носії раніше незафіксованого виконання та передачу в ефір і по проводах
їх виконання. До виключних прав виконавців належать також права
відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої
передачі у власність чи володіння або способом оренди чи прокату
фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого
продажу та іншої передачі у власність чи володіння.

Виробники фонограм мають виключне право дозволяти чи забороняти їх
відтворення, розповсюдження примірників способом першого продажу, іншого
відчуження, а також шляхом здачі в найми, в оренду, прокат незалежно від
першого продажу, а також на переробку, імпорт фонограм.

Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти
публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на
матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір і по
проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а
також забороняти поширення на території України чи з території України
сигналу, що несе програми.

Будь-яке використання об’єктів суміжних прав у будь-який вищенаведений
спосіб має бути оформлене відповідним авторським договором володільця
виключного права з користувачем.

Виключні права виконавців та виробників фонограм можуть передаватися
іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб
використання виконання чи фонограми, розмір 1 порядок виплати
винагороди, строк дії договору, строк використання виконання чи
фонограми та інші умови.

Організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке
використання їх передач.

Розмір винагороди визначається угодою сторін.

Ліцензійні договори про використання творів. Як уже зазначалося, Закон
України “Про авторське право і суміжні права” виділяє ліцензійні
договори в окрему групу авторських договорів. Так, відповідно до цього
закону авторові належить виключне право надавати іншій особі дозвіл на
використання твору одним або всіма відомими способами на підставі
невиключної чи виключної ліцензії.

За ліцензійним договором, автор чи його правонаступник, цю має виключне
право на твір (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіатові) дозвіл на
право використання твору способом, обумовленим у договорі. Власне
кажучи, всі авторські договори на право використання твору, крім
договорів на замовлення, є ліцензійними.

У ліцензійному договорі мають бути визначені права, що надаються за
ліцензійним договором, межі та строки використання їх.

Ліцензійний договір, як правило, є сплатним.

За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на
використання твору і при цьому зберігає за собою право на використання
цього самого твору і видачі ліцензії на право використання його іншим
особам.

Виключна ліцензія передбачає видачу дозволу на право використання твору
автором чи його правонаступниками (ліцензіарами) іншій особі
(ліцензіатові). При цьому ліцензіар зберігає за собою право на
використання цього самого твору, але не має права видавати ліцензію на
право використання його іншим особам.

Виключна ліцензія може бути обмежена територією, строком або кількістю
примірників твору. В такому разі ліцензіар має право видати ліцензію на
використання твору іншим особам за межами дії ліцензій.

Ліцензійний договір передбачає способи використання твору, тобто
конкретні права, що передаються за таким договором, строк дії договору
та визначає територію його чинності; розмір винагороди і порядок її
визначення за кожний спосіб використання твору, порядок і строки її
виплати. У ліцензійний договір за бажанням сторін можуть бути включені й
інші умови, що конкретизують ліцензійний договір.

Якщо в ліцензійному договорі не визначено спосіб використання твору
(конкретні права, що передаються за договором), договір вважається
укладеним на такі способи використання твору, які можуть вважатися
необхідними для досягнення наміру сторін, що були викладені при
укладенні договору.

Може бути укладено ліцензійний договір, у якому не визначено строк його
чинності. У такому разі договір може бути розірвано в односторонньому
порядку після закінчення п’яти років від дати його укладення, але за
умови, що користувач буде попереджений про це за шість місяців до
розірвання договору.

Ліцензійний договір, який не містить умови про територію його чинності,
діє на всій території України. Предметом ліцензійного договору можуть
бути права на використання твору, якого на момент укладення договору ще
немає.

Права, передані ліцензіаром ліцензіатові, можуть бути предметом
субліцензії лише за згодою ліцензіара.

Умови ліцензійного договору не можуть обмежувати автора у праві
створювати в майбутньому твори на певну тему або в певному жанрі.

Ті умови цього договору, що суперечать чинному законодавству про
авторське право, є недійсними.

У договорі має бути визначено розмір винагороди за угодою сторін.
Відмова автора чи його правонаступників від винагороди є недійсною.

Ліцензійний договір може укладатися на будь-який строк, але в межах
чинності авторського права. Проте, за загально визнаним правилом, автор
чи його спадкоємці незалежно від наявності чи відсутності у ліцензійному
договорі умови про строк його чинності мають право розірвати в
односторонньому порядку ліцензійний договір після закінчення десяти
років від дати укладення договору, але за умови, що ліцензіата буде
повідомлено про це за шість місяців до розірвання договору. Таке право
виникає у автора чи його спадкоємців кожні десять років. Ліцензійні
договори можуть передбачати строки використання твору, порушення яких
тягне за собою розірвання договору.

Договори про управління майновими правами авторів. Закон України “Про
авторське право і суміжні права” передбачає можливість утворення
спеціальних організацій для управління майновими правами авторів на
колективній основі. Доцільність такої форми управління майновими правами
авторів не викликає найменшого сумніву. Такі організації діють на основі
і в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими
особами, які мають авторське право або суміжні права.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються
авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права,
безпосередньо на основі письмових договорів.

Отже, об’єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх
правонаступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності
або окремі майнові права.

Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх
правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління
майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі.
Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю.
На них не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним
законодавством.

Зміст договорів про управління майновими правами авторів та їх
правонаступників. На основі одержаних повноважень організації, що
управляють майновими правами на колективній основі, мають певні права та
обов’язки. Передусім вони надають ліцензії користувачам творів та
об’єктів суміжних прав. Усі спірні питання, що виникають між авторами,
їх правонаступниками та користувачами розглядають зазначені організації,
що видали такі ліцензії.

Зміст повноважень, які передаються авторами та їх правонаступниками
організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються
договорами.

Особи, які здійснюють використання творів, зобов’язані надавати точну
інформацію:

про перелік і програми публічного використання творів, виконання,
фонограм, програм мовлення;

звіти про одержані прибутки, належним чином завірені.

Таку інформацію користувачі творів зобов’язані надавати авторам та іншим
особам, що мають авторське право і суміжні права, їх представникам, а
також організаціям, які управляють майновими правами на колективній
основі.

Користувачі зобов’язані виплачувати авторові або його представникам
винагороду в обумовлений договором строк і у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колективній основі,
мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди,
що надійшла їм від користувачів. Після трьох років з моменту надходження
на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути
використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені
їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні
права.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020