.

Договір довічного утримання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
517 7121
Скачать документ

Реферат на тему:

Договір довічного утримання

За договором довічного утримання, одна сторона, що є непрацездатною
особою за віком або станом здоров’я (відчужувач), передає у власність
другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого
набувач зобов’язується надавати відчужувачеві довічне матеріальне
забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної
допомоги (ст. 425 ЦК).

За своєю юридичною природою зазначений договір є одностороннім, оскільки
у відчужувача є лише право вимагати від набувача надання обумовленого
договором матеріального забезпечення, а набувач несе лише обов’язок —
надавати відчужувачеві матеріальне забезпечення. І все ж цей договір не
можна визнати чисто одностороннім, оскільки у набувача може виникнути
право вимагати розірвання договору. Якщо незалежно від волі набувача
його майновий стан змінився так, що він не спроможний надавати
відчужувачеві обумовлене договором забезпечення (ст. 428 ЦК), набувач
має право вимагати розірвання договору.

Зазначений договір набуває чинності з моменту його державної реєстрації
і в цей же момент до набувача переходить право власності на будинок
(інше майно). Отже договір слід визнати реальним. Разом з тим це
договір, у якому обидві сторони мають певну вигоду, а тому він є
сплатним.

І все ж юридичну природу зазначеного договору не можна достатньо
з’ясувати лише наведенням зазначених характеристик. Необхідно з’ясувати
місце договору довічного утримання у системі договорів. За чинним ЦК
України, цей договір належить до групи договорів про надання послуг. За
ЦК РРФСР він вважався різновидом договору купівлі-продажу, оскільки його
основна мета — перенесення права власності від однієї особи до іншої на
певних умовах. Відчужувач, який за віком чи станом здоров’я є
непрацездатною особою, сам продає свій будинок чи його частину аби
взамін одержати те матеріальне забезпечення, якого він потребує.

За ЦК України, зазначений договір належить до групи договорів про
надання послуг. Законодавець того часу, коли приймався чинний ЦК,
виходив з того, що непрацездатна особа, відчужуючи будинок чи його
частину, має на меті передусім одержати утримання, догляд та інші
послуги, яких вона потребує через непрацездатність. Відчуження будинку
зумовлюється саме цією метою. Цим пояснюється місце договору довічного
утримання не серед договорів про відчуження права власності, а серед
договорів про надання послуг.

Проте розробники проекту ЦК України визнали, що метою договору довічного
утримання є саме відчуження права власності на певне майно, тому у
проекті зазначений договір вважається різновидом договору
купівлі-продажу, і його віднесено до цієї групи договорів. Таку саму
позицію займає ЦК Російської Федерації (статті 601-605).

Сторони у договорі довічного утримання. Безумовно, стороною даного
договору може бути особа, яка відповідає загальним вимогам до
контрагентів у договорах. Крім того, законодавець передбачає спеціальні
вимоги, яким має відповідати сторона у договорі довічного утримання.
Такими вимогами є: відчужувачем може бути лише фізична особа, що має
певне майно на праві власності; ця особа має бути непрацездатною за
віком або за станом здоров’я. При цьому не має значення фактичний стан
здоров’я за віком, якщо відчужувач досяг пенсійного віку. Якщо йдеться
про непрацездатність за станом здоров’я, то вік відчужувача не має
значення. Головне аби відчужувач був непрацездатною особою, а внаслідок
чого настала непрацездатність, то ця обставина правового значення не
має. На нашу думку, немає ніякої потреби підкреслювати у законі, що
особа має бути непрацездатною за віком або за станом здоров’я. Досить
того, що ця особа (відчужувач) непрацездатна, а непрацездатність може
настати лише за віком або за станом здоров’я.

Проте, якщо йдеться про непрацездатність відчужувача за станом здоров’я,
то в необхідних випадках стан здоров’я має бути засвідчений відповідними
медичними висновками чи документами.

Проект ЦК України не містить такої вимоги до відчужувача як
непрацездатність. Відповідно до ст. 798 проекту ЦК “за договором
довічного утримання одна сторона (фізична особа) передає у власність
іншій стороні (фізичній або юридичній особі) будинок або його частину;
квартиру, інше нерухоме або таке, що має значну цінність, рухоме майно,
взамін чого набувач майна зобов’язується надати відчужувачеві або
зазначеній ним третій особі довічне грошове або матеріальне забезпечення
в натурі у вигляді житла, харчування, догляду, медичного обслуговування,
санаторно-курортного лікування та іншої необхідної допомоги”.

Отже, за проектом ЦК України, відчужувачем може бути будь-яка фізична
особа, що має майно на праві власності, яким вона може розпоряджатися на
свій розсуд. З цього випливає, що будинок (його частина), який має
перейти за договором у власність набувача, не може бути обтяжений
заставою або іншими зобов’язаннями.

За чинним цивільним законодавством, набувачем за договором довічного
утримання може бути тільки фізична особа, хоч у чинному ЦК України
сказано, що набувачем може бути особа, при цьому не підкреслюється, що
ця особа має бути фізичною (ст. 425). Проте судова практика пішла по
шляху визнання набувачем за договором довічного утримання лише фізичної
особи. Юридична особа, мовляв, не може бути набувачем за цим договором,
оскільки укладення договору довічного утримання виходить за межі
статутної діяльності юридичної особи.

Практика показала недоцільність такого обмеження, і тому проект ЦК
України, як видно з наведеного визначення договору довічного утримання,
визнав за можливе набувати права власності на будинок чи інше майно
також і юридичною особою за цим договором.

Отже, за проектом ЦК України, набувачем майна за договором довічного
утримання може бути будь-яка особа як фізична, так і юридична. При цьому
юридична особа може мати більші можливості для матеріального
забезпечення відчужувана. Слід мати на увазі, що це застереження
стосується і фізичної особи. Набувачем майна за договором довічного
утримання має бути лише така особа, яка може і здатна надати
відчужувачеві обумовлене договором матеріальне забезпечення. Якщо такої
можливості вона не має, суд за позовом відчужувана може розірвати
зазначений договір.

Спірним було питання, чи може утримання за договором надаватися лише
відчужувачеві будинку, чи воно може надаватися і третім особам за
вказівкою відчужувача. Із змісту ст. 425 ЦК України випливає, що
матеріальне забезпечення за цим договором може надаватися лише
відчужувачеві — непрацездатній особі. Проте і тут проект ЦК України
пішов далі, у п. 2 ст. 798 якого зазначається: “Допускається
встановлення довічного утримання на користь кількох фізичних осіб,
частки яких у праві на одержання утримання вважаються рівними, якщо інше
не передбачено договором”. Отже, договором може бути обумовлено право на
одержання утримання і на користь третіх осіб, яких, безумовно, визначає
відчужувач майна.

Майно, яке може бути предметом відчуження за договором довічного
утримання. За чинним ЦК України, таким майном може бути лише будинок або
його частина. Проте практика застосування цієї статті показала також
недоцільність такого обмеження. Виходячи саме з потреб практики, проект
ЦК України передбачає досить широке коло об’єктів, які можуть бути
предметом відчуження за договором довічного утримання. Так, відповідно
до ст. 798 проекту ЦК таким майном може бути будинок або його частина,
квартира, інше нерухоме майно, а також і рухоме майно, що має значну
цінність. Зрозуміло, що зазначене майно має бути власністю відчужувача.
Коли йдеться про квартиру, то квартира має бути приватизована чи
належати відчужувачеві на інших правових підставах саме на праві
власності. Що стосується рухомого майна істотної цінності, то до нього
варто віднести передусім транспортні засоби та інші рухомі речі дійсно
значної вартості, зокрема твори мистецтва (картини, скульптури тощо).

Оскільки договір довічного утримання є різновидом договору
купівлі-продажу, то можна вести мову про ціну цього договору, але ціну
своєрідну, яка може виражатися не тільки у грошовій сумі, а й у
матеріальному забезпеченні у натурі. У договорі повинно бути чітко
визначена оцінка відчужуваного майна за погодженням сторін, яка певною
мірою має бути адекватною обумовленому договором матеріальному
забезпеченню. Зрозуміло, що точно визначити обсяг і розмір витрат на
матеріальне забезпечення у натурі чи в грошовій сумі просто неможливо.
Це можна зробити лише приблизно. Проте явна невідповідність
відчужуваного майна передбачуваним витратам на матеріальне забезпечення
у натурі чи у грошах може стати перешкодою до укладення договору
довічного утримання. Варто пам’ятати, що це справа сторін — вони можуть
дійти згоди навіть за наявності зазначеної невідповідності.

В договорі мають бути чітко визначені види, обсяг, якість та інші
характеристики матеріального забезпечення у натурі, передусім окреслені
види матеріального забезпечення в натурі. Якщо йдеться про житло, то
воно має бути конкретно визначено — яка саме кімната, якого розміру, її
місцезнаходження, опалення, освітлення тощо. Так само має бути визначено
вид і кількість харчування — скільки разів на добу, його калорійність та
окремі елементи, з чого воно складатиметься. Варто зазначити, що
відчужувачами здебільшого є непрацездатні за віком або станом здоров’я
люди. Вони можуть потребувати спеціального раціону харчування, тому все
це має бути відображено у договорі.

Аби уникнути спорів з цього приводу, необхідно у договорі визначити
види, способи і форми такого догляду, їх періодичність, якість та зміст.
Такий догляд може включати і медичне обслуговування. В договорі також
має бути визначено, якого саме медичного обслуговування потребує
відчужувач — загального чи спеціального, придбання ліків тощо. Слід
враховувати, що ліки у сучасних умовах річ далеко не проста. Відчужувач
може вимагати досить рідкісні і дорогі ліки, придбання яких не під силу
набувачеві. Тому й цю умову треба конкретно обумовити у договорі — які
саме ліки, їх кількість і приблизна вартість. Відповідно до чинного
закону відчужував має право також на іншу необхідну допомогу з боку
набувача майна за договором довічного утримання. В договорі треба
визначити, в чому полягатиме ця допомога, її види, форми, розмір тощо.

Нарешті, за проектом ЦК України, довічне утримання може надаватися не
тільки у вигляді матеріального забезпечення у натурі, а й у грошовій
сумі.

У такому разі у мають бути визначені розміри періодичних. Проект ЦК
допускає можливість заміни над довічного утримання у натурі у період
чинності договору виплатою періодичних платежів у грошах. При цьому
розмір грошової суми, що визначається у договорі, у розрахуй» місяць має
бути не менший за розмір грошової оцінки прожиткового мінімуму.

Відчужувач майна може закласти позов до набувача ні тільки про
розірвання договору, а й про примушення набувача до виконання взятих ним
на себе зобов’язань або стягнення з нього у грошовому виразі всіх цих
видів матеріального забезпечення у натурі. Якщо договір передбачав
обов’язок періодичної виплати грошової суми на особисті витрати
відчужувача, то в разі її несвоєчасної виплати настають наслідки,
обумовлені простроченням виконання зобов’язання. Так, відповідно до ст.
214 ЦК України набувач зобов’язаний сплатити ще й три відсотки річних
від невиплаченої суми. Сторони у договорі можуть передбачити й інший
розмір штрафу.

Проект ЦК України передбачає також можливість включення до договору
довічного утримання обов’язку набувача майна оплатити ритуальні послуги.

Сторони можуть передбачити й інші види, способи і форми матеріального
забезпечення у натурі. Вони мають бути лише чітко конкретизовані. У
практиці укладення договорів довічного утримання часто передбачається
обов’язок набувача майна виплачувати відчужувачеві щомісячні невеликі
грошові суми на дрібні витрати.

Бажано, аби договорі всі види матеріального забезпечення у натурі
оцінювалися також у грошах.

Як зазначалося вище, за договором довічного утримання право власності на
відчужуване майно переходить до набувача з усіма наслідками, що з цього
випливають. Проте чинне законодавство встановлює певні обмеження щодо
цього майна. Передусім відчужувач майна має бути його власником. Це
майно не повинно бути обтяжене заставою чи іншими зобов’язаннями. Як
чинний ЦК України, так » проект ЦК містять норму, за якою хоч набувач г
стає власником набутого за договором найма, проте він не має права під
час дїі договору обтяжувати одержане майно боргами та відчужувати його.
Разом з тим відчужувач майна за проектом ЦК України набуває статусу
заставоутримувача.

Режим майна, набутого за договором довічного утримання, визначається
статусом власника цього майна. Так, наприклад, ризик випадкової загибелі
чи пошкодження зазначеного майна за загальним правилом несе набувач —
власник. У такому разі набувач майна не звільняється від обов’язків,
покладених на нього договором.

Однією з важливих умов договору є строк його чинності. Оскільки набувач
зобов’язаний утримувати відчужувача довічно, то строк договору не можна
чітко визначити. Строк чинності договору може бути досить тривалий,
проте практиці відомі не поодинокі випадки припинення договору раніше
настання смерті відчужувача. Це характеризує договір довічного утримання
як договір з невизначеним строком, тобто зобов’язання, що випливають з
цього договору є такими, що тривають невизначений строк.

Настання смерті відчужувача майна є умовою припинення договору довічного
утримання. Проте цей договір не можна визнати умовним правочином,
оскільки в умовних правочинах умова може настати, а може й не настати.
Смерть — об’єктивна категорія, вона обов’язково настане незалежно від
вол» сторін. Тому договір довічного утримання скоріше слід визнати
строковим, а не умовним правочином.

Форма договору довічного утримання. Зазначений договір має бути
нотаріально посвідчений. Якщо ж предметом договору є нерухомість, то
такий договір підлягає державній реєстрації. З цього випливає, що право
власності на відчужувану нерухомість переходить до набувача лише з
моменту державної реєстрації договору. Недодержання форми договору
довічного утримання тягне за собою його недійсність (ст. 47 ЦК).
Визнання договору недійсним за недодержання нотаріальної форми спричинює
двосторонню реституцію.

Права та обов’язки сторін за договором. Як зазначалося, договір
довічного утримання є одностороннім договором, в якому відчужувач
набуває лише права і не несе ніяких обов’язків, а набувач набуває лише
обов’язки і не має ніяких прав (за винятком розірвання договору через
неможливість виконувати його умови). Отже, відчужувач має право вимагати
надання довічного утримання у вигляді грошових сум або матеріального
забезпечення у натурі. Набувач майна зобов’язаний виконати вимогу
відчужувача в межах, обумовлених договором.

Виконання договору полягає у наданні всіх видів матеріального
забезпечення у натурі відповідно до змісту договору. Тому і вимагається,
аби у договорі були досить чітко визначені види, обсяг, способи та форми
довічного утримання. Якщо, наприклад, у договорі визначена конкретна
кімната для надання житла відчужувану, то замінити цю кімнату на іншу
можна лише за згодою останнього. Це правило стосується усіх інших видів
матеріального забезпечення у натурі. Проте деякі види утримання чи
матеріального забезпечення не можна чітко конкретизувати заздалегідь у
договорі. Так, навряд чи можна наперед визначити зміст догляду чи
необхідної допомоги, які будуть потрібні відчужувачеві у майбутньому в
процесі чинності договору. Проте їх загальний зміст та обсяг визначити у
договорі варто.

За невиконання або неналежне виконання умов договору набувач майна несе
відповідальність. Вона полягає в тому, що відчужувач має право
відповідно до ст. 428 ЦК України вимагати розірвання договору, якщо
набувач майна не виконує узятих на себе обов’язків. За проектом ЦК
України право вимагати розірвання договору за наведеною підставою має не
тільки відчужувач майна, а й особи, на користь яких укладено договір. У
такому разі набуте набувачем за договором довічного утримання майно
підлягає поверненню відчужувачеві. Витрати набувача майна на утримання
відчужувача до розірвання договору з цієї підстави, відшкодуванню не
підлягають.

Договір довічного утримання може бути розірваний і на вимогу набувача
майна (фізичної особи), якщо з незалежних від нього обставин його
майновий стан змінився настільки, що він не може надавати відчужувачеві
або зазначеній ним третій особі обумовлене забезпечення.

При розірванні договору довічного утримання як з першої, так і з другої
підстав настають ті самі наслідки — майно повертається відчужувачеві, а
витрати набувача на забезпечена відчужувача не відшкодовуються.

Договір довічного утримання припиняється також внаслідок смерті осіб,
які отримували утримання. Якщо право на одержання утримання мали кілька
осіб, то в разі смерті однієї з них договір припиняється щодо особи, яка
померла.

Смерть набувача майна за договором довічного утримання не припиняє
договору. Відповідно до ст. 429 ЦК України у разі смерті набувача майна
обов’язки за договором переходять до тих спадкоємців, до яких переходить
відчужений за договором довічного утримання будинок. За відсутності у
набувача майна спадкоємців або при відмові їх від договору довічного
утримання будинок, що був відчужений з умовою довічного утримання,
повертається відчужувачеві. Проект ЦК України зазначену статтю доповнив
нормою про те, що якщо у такому разі відчужувач заявить вимогу про
повернення майна, договір довічного утримання припиняється. Іншими
словами, в разі смерті набувача майна за договором довічного утримання
відчужувач цього майна має право вимагати припинення чинності договору,
зокрема якщо спадкоємці набувача з тих чи інших причин не влаштовують
відчужувача.

При цьому у проекті ЦК України йдеться не лише про будинок або його
частину, а й про інше майно, яке може бути предметом договору довічного
утримання.

Оскільки відповідно до проекту ЦК України набувачем майна може бути і
юридична особа, то постає питання, яка доля набутого юридичною особою
майна після її ліквідації. За ст. 803 проекту ЦК, у разі ліквідації
юридичної особи обов’язки за договором довічного утримання переходять до
правонаступників юридичної особи, яка уклала договір. У такому разі
майно, що було раніше відчужене з умовою довічного утримання, підлягає
поверненню відчужувачеві. Отже, обов’язки по утриманню відчужувача
переходять до правонаступників юридичної особи, а відчужене майно має
бути повернуте відчужувачеві. На нашу думку, цю норму сформульовано
невдало.

Обов’язки з утримання відчужувача майна переходять до правонаступників
юридичної особи, а майно має бути повернуте відчужувачеві.В такому разі
відпадає правова підстава для утримання відчужувача майна
правонаступниками юридичної особи. Ця норма потребує певного уточнення.

Варто пам’ятати, що у разі смерті набувача майна за договором довічного
утримання відмовитися від договору може не тільки відчужувач, а й
спадкоємці померлого набувача майна (ст. 429 ЦК). У такому разі майно
повертається відчужувачеві. Ця норма збереглася і в проекті ЦК України
(п. 2 ст. 802).

Відповідно до проекту ЦК України (п. 3 ст. 800) майно, передане
набувачеві за договором довічного утримання за погодженням сторін може
бути замінене рівноцінним за вартістю майном набувача із збереженням
усіх обов’язків, які прийняв набувач за укладеним раніше договором.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020