Реферат на тему:
Договір купівлі-продажу в роздрібній торгівлі
Товарообіг у роздрібній торгівлі забезпечується за допомогою договору
роздрібної купівлі-продажу, укладення якого відбувається на підставі
загальних правил про купівлю-продаж та спеціальних правил про захист
прав споживачів, застосування яких має значні особливості.
Відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів” продавцем
виступають підприємство, установа, організація або
громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором
купівлі-продажу, а покупцем (споживачем) — громадянин, який придбаває ці
товари. Можна припустити, що під продавцями Закон має на увазі ті
підприємства та громадян-підприємців, для яких продаж товарів є їх
професійною діяльністю, тобто торговельною діяльністю (торговельним
обслуговуванням). Певною мірою це підтверджується затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 9 лютого 1995 р. Порядком
заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування
населення (далі — Порядок заняття торговельною діяльністю), у п. 1 якого
записано, що даний Порядок визначає загальні умови заняття торговельною
діяльністю, основні вимоги до торговельної (торговельно-виробничої)
мережі і торговельного обслуговування громадян, які набувають товари для
власних побутових потреб, підприємств (їх об’єднань), установ,
організацій незалежно від форм власності, громадян-підприємців та
іноземних юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на
території України у сфері торгівлі.
Відповідно до п. 5 Порядку заняття торговельною діяльністю торговельна
діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної та оптової торгівлі, а
також у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Тим самим
передбачаються три різновиди торговельної діяльності (торгівлі). У
зв’язку з цим можна зробити висновок, цю не є торговельною діяльністю
купівля-продаж товарів між господарюючими суб’єктами, які не є
підприємствами роздрібної чи оптової торгівлі, оскільки для них вона не
становить головну статутну діяльність, а відтак захист прав покупця
(юридичної особи) має здійснюватися за загальними правилами цивільного
права.
Зміст поняття торгівлі досить широкий, адже її можна розуміти і як
систему (мережу) всіх торговельних підприємств (у тому числі роздрібних)
та їх інфраструктуру, і як процес товарообігу.
Законодавство чітко не визначило 1 поняття “роздрібна торгівля”,
“роздрібне торговельне підприємство”, “договір роздрібної
купівлі-продажу”. У Законі України “Про захист прав споживачів” ці
терміни взагалі не застосовуються (у ньому вживаються поняття
“торговельне підприємство”, “торговельне обслуговування”). В інших
законодавчих актах вживаються поняття “роздрібна торгівля”, “роздрібний
продаж” (наприклад, у Порядку заняття торговельною діяльністю і правилах
торговельного обслуговування населення, у Правилах роздрібної торгівлі
алкогольними напоями від 30 липня 1996 р.) або “роздрібні торговельні
підприємства” (ЦК України), зміст яких не розкривається. Це вносить
певну невизначеність у правове регулювання торговельних відносин,
ускладнює застосування чинного законодавства, адже визнання, наприклад,
підприємства торговельним тягне за собою дещо інші правові наслідки у
разі придбання у нього товарів громадянином, ніж визнання його
неторговельним.
Певна відповідь на поставлене питання міститься в Законі України “Про
патентування деяких видів підприємницької діяльності”, у ст. З якого
зазначається, що під роздрібною торгівлею спід розуміти торгівлю
товарами та виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а
також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки.
Однак, таке розуміння роздрібної торгівлі в цьому законі є неповним і
навіть помилковим, адже у будь-якому разі не може розглядатися як
роздрібна торгівля купівля-продаж між фізичними особами (не
підприємцями), промислової партії товарів між двома суб’єктами
підприємництва.
На наш погляд, під роздрібною торгівлею слід розуміти торгівлю товарами,
яку здійснюють професійні продавці — торговельні підприємства
(громадяни-підприємці) для задоволення, як правило, побутових потреб
громадян переважно за готівку через спеціально створені пункти продажу
(універмаги, універсами, магазини, кіоски, автомагазини, палатки тощо).
Це, однак, не виключає можливості придбання в таких пунктах роздрібної
торгівлі товарів юридичними особами для задоволення своїх виробничих
потреб. Але на такі відносини мають поширюватися загальні норми
цивільного законодавства. Законодавство про захист прав споживачів
поширюється лише на відносини у сфері роздрібної торгівлі та
торговельно-виробничої діяльності (громадське харчування). Однак, у всіх
видах торгівлі товарообіг забезпечується в основному за допомогою
договору купівлі-продажу, який може мати певні особливості залежно від
форми торгівлі (торгівля на ринках, торгівля в кредит, комісійна
торгівля, торгівля на замовлення та ін.) та видів товарів (торгівля
продовольчими і непродовольчими товарами, алкогольними напоями, зброєю,
транспортними засобами та ін.).
На особливу увагу заслуговують угоди, що укладаються громадянами в
системі громадського харчування, їдальнях, кафе, ресторанах. Тут постає
проблема встановлення правової природи цих угод, тобто чи можна їх
визнати договорами купівлі-продажу, чи можливо тут мають місце інші
договори, наприклад підряду чи надання Інших послуг. У юридичній
літературі цю проблему майже не досліджено. Деякі автори лише побіжно
поряд з договорами купівлі-продажу аналізували правовідносини у сфері
громадського харчування, не наважуючись прямо віднести договори, що там
укладалися, до купівлі-продажу. При цьому розмежовувалися права та
обов’язки громадянина, який вступив у договірні відносини з роздрібним
торговельним підприємством і підприємством громадського харчування.
Сучасне законодавство також не дає однозначної відповіді на поставлене
питання. В Порядку заняття торговельною діяльністю діяльність
підприємств громадського харчування віднесено до торговельно-виробничої
діяльності, тобто до різновиду торговельної діяльності.
Водночас у деяких інших нормативних актах здійснюється розмежування
підприємств торгівлі і громадського харчування, що, зокрема вбачається з
назви Закону України “Про застосування електронних контрольно-касових
апаратів і товарно-касових книг при розрахунках з споживачами в сфері
торгівлі і громадського харчування та послуг” та наступного його змісту.
І все ж таки, на наш погляд, за певних умов окремі договори
громадян-споживачів з підприємствами громадського харчування
(підприємствами, що надають такі послуги населенню) можуть розглядатися
також як договори купівлі-продажу, зокрема договори з придбання вже
готових продуктів харчування, а тим більше з умовою їх використання поза
межами такого підприємства. У такому випадку громадянин, який придбав
цей товар, вважатиметься споживачем-покупцем і захист його прав при
виявленні недоліків у товарі має здійснюватися за ст. 14 Закону України
“Про захист прав споживачів”. Якщо ж громадянин замовляє у підприємства
громадського харчування приготувати страви і між замовленням і його
виконанням є певний проміжок часу, то укладена угода може мати ознаки
договору про надання підрядних послуг. Відповідно до цих відносин слід
застосовувати ст. 15 Закону.
Крім того, можуть бути й такі угоди, які мають ознаки договору
купівлі-продажу і договору про надання громадянам-замовникам додатково
тих чи інших послуг (забезпечення місцем та столовими приналежностями
для вживання їжі, музичним супроводом, концертними виступами тощо). Тому
такі договори підприємств громадського харчування по обслуговуванню
громадян-споживачів є комплексними, що не суперечить законодавству, адже
відповідно до ст. 4 ЦК України цивільні права та обов’язки можуть
виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і
не передбачених законом, але таких, що не суперечать йому.
Укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі має
певні особливості порівняно із загальними правилами цивільного
законодавства, які необхідно чітко визначити, оскільки від правильного
укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту
може залежати можливість реалізації споживачами захисту своїх порушених
прав.
У чинному ЦК України правовому регулюванню купівлі-продажу присвячена
глава 20, в якій після виключення Законом України від 16 грудня 1993 р.
двох статей залишилося 17 статей, які мають переважно
загальнорегулятивне значення (крім статей 2341, 236 та 240). При цьому в
цій главі не визначаються вимоги, яким мають відповідати продавець і
покупець у договорі купівлі-продажу, форма його укладення (крім
купівлі-продажу жилих будинків), підстави визнання договорів
купівлі-продажу недійсними та деякі інші питання. У таких випадках щодо
не врегульованих спеціальними нормами ЦК України відносин мають
застосовуватися загальні правила про угоди, договори, а стосовно
купівлі-продажу в роздрібній торгівлі — також спеціальні норми
споживчого законодавства, зокрема щодо прав та обов’язків продавців і
покупців, якості товарів, торговельного обслуговування.
Реалізація товарообігу в роздрібній торгівлі безперечно забезпечується
шляхом укладення відповідного договору купівлі-продажу, який є всі
підстави визначити як договір роздрібної купівлі-продажу, тобто як один
з багатьох різновидів купівлі-продажу. В юридичній літературі поки що не
було дано належного визначення поняття договору роздрібної
купівлі-продажу. Автори переважно називали лише деякі його особливості,
зокрема його обмежений суб’єктний склад, особливий порядок укладення
(застосування публічної оферти, встановлення додаткових обов’язків для
продавця та додаткових гарантій для покупця тощо). Однак наведення
окремих ознак договору роздрібної купівлі-продажу не дає цілісного
уявлення про його зміст, що давало б підстави для виділення в окремий
різновид договору купівлі-продажу.
AOE HTO?UAm?pztOewooooooooaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeae
Oщо не врегульовані цим Кодексом, застосовуються закони про захист прав
споживачів та інші правові акти, прийняті відносно них”. Отже, у проекті
ЦК України не заперечується право юридичних осіб набувати за договором
роздрібної купівлі-продажу товари для некомерційних потреб. Такий підхід
до вирішення цього питання необхідно підтримати. Інша справа, що на ці
відносини не може поширюватися законодавство про захист прав споживачів,
з чим не можна не погодитись. Однак у будь-якому разі у визначенні має
бути наголошено, що у такому договорі продавцем є такий суб’єкт
підприємництва, який здійснює продаж товарів вроздріб. За цих умов є всі
підстави вважати зазначені суб’єкти підприємництва роздрібними
торговельними підприємствами.
Як вже неодноразово зазначалося, учасниками торговельного обслуговування
в роздрібній торгівлі з однієї сторони, як продавці, виступають суб’єкти
підприємництва та громадяни-підприємці, а з другої — громадяни
(покупці). Для продавців, однак, недостатньо бути суб’єктом
підприємництва. В необхідних випадках вони повинні одержати спеціальний
дозвіл (ліцензію).
Відповідно до ст. 4 Закону України “Про підприємництво” без ліцензії, що
її видає Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган, не могла
здійснюватися, зокрема, торговельна діяльність у сфері оптової торгівлі
та громадського харчування щодо реалізації продовольчих і непродовольчих
товарів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів. 23 грудня 1997 р. до
Закону України “Про підприємництво” були внесені зміни про скорочення
видів ліцензованої діяльності, у тому числі й у сфері торгівлі.
Відповідно до Закону України “Про патентування деяких видів
підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р. (зі змінами від 12
липня 1996 р. та від 10 лютого 1998 р.) для окремих видів торгівлі
необхідно одержати торговий патент— державне свідоцтво, яке засвідчує
право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного
(відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому законі видами
підприємницької діяльності.
Торговий патент необхідний на діяльність з роздрібної торгівлі на
території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей, а
також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу.
Патентуванню підлягають операції з роздрібної торгівлі лише у тих
випадках, коли вони здійснюються суб’єктами підприємництва або їх
структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах роздрібного продажу
товарів (ст. 3). При цьому під пунктами роздрібного продажу товарів
необхідно розуміти, зокрема: магазини, інші торгові точки, які займають
окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців;
кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, що займають окремі
приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;
автомагазини, лотки.
Для продавців системи роздрібної торгівлі багатьма актами законодавства
встановлюється ціла низка додаткових вимог та обов’язків, зокрема щодо
правового режиму роботи господарюючих суб’єктів, організації продажу
товарів, ціноутворення, санітарних вимог.
Іншою є ситуація у правовому становищі покупця, який володіє переважно
правами, а обов’язки у нього можуть виникнути лише після укладення
договору купівлі-продажу. Головною передумовою вступу
громадянина-споживача у договірні відносини з торговельними
підприємствами (громадянами-підприємцями) є наявність у нього необхідної
дієздатності відповідно до цивільного законодавства. Згідно з п. 41
Порядку заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного
обслуговування населення продаж товарів окремим категоріям громадян
здійснюється у встановленому порядку, а продаж товарів повсякденного
попиту дітям — тільки у випадку, якщо вони можуть самостійно зробити
покупку і розрахуватися за придбаний товар. Звичайно ж тут мають
враховуватися відповідні положення ЦК України про обсяг дієздатності
неповнолітніх (статті 13 і 14).
Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими
постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 р., заборонено
продаж алкогольних напоїв громадянам, які не досягли 18-річного віку.
Якщо виникають сумніви щодо віку покупця, продаж алкогольних напоїв
здійснюється за умови пред’явлення документа, який засвідчує його вік.
Тривалий час таке обмеження існувало також у правилах торгівлі
радянського періоду. Однак, постановою ЦК КПРС від 7 травня 1985 р. та
постановою Ради Міністрів СРСР від 7 травня 1985 р. був заборонений
продаж алкогольних напоїв особам, які не досягли 21 року.
Певною новелою стало положення п. 11 Правил роздрібної торгівлі
алкогольними напоями про те, що не дозволяється продавати алкогольні
напої працівниками господарюючого суб’єкта, яким не виповнилося 18
років.
Оскільки договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі
виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його
обов’язкового письмового оформлення. Введення обов’язкового письмового
оформлення угод у роздрібній торгівлі лише загальмувало б товарообіг у
такій наймасовішій торговельній системі. На такі випадки розрахована ст.
43 ЦК України, зміст якої дає підстави для висновку про те, що
громадянину-споживачу, який придбав у торговельного підприємства
(громадянина-підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що
підтверджує одержання грошей та підставу їх одержання.
У роздрібній торгівлі таким документом, як правило, є касовий чек, який
відповідно до Закону України “Про застосування електронних
контрольно-касових апаратів і товарно-касових книг при розрахунках із
споживачами у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” має
бути виданий споживачеві разом з покупкою через електронний
контрольно-касовий апарат, на якому зазначено повну суму покупки.
Оскільки законодавством допускається можливість роздрібної торгівлі з
використанням товарно-касових книг, постає питання про те, який документ
може видаватися покупцеві на підтвердження покупки у даному випадку або
в інших можливих випадках. Відповідно до п. 9 ст. 14 Закону України “Про
захист прав споживачів” під час продажу товарів продавець зобов’язаний
видати споживачеві квитанцію, товарний чи касовий чек або інший
письмовий документ. Однак, думається, що це правило може стосуватися тих
продавців, які за законодавством зобов’язані мати відповідні можливості
для оформлення перелічених документів. Загальновідомо, що в
дрібнороздрібній торгівлі через палатки, лотки, автомагазини, тощо таких
документів продавці не видають, оскільки для цього немає відповідних
технічних можливостей, а можливо й не потрібно на кожну покупку,
зроблену за таких умов, видавати відповідний документ. Тому вважаємо за
доцільне передбачити в актах про торговельне обслуговування правило про
те, що в дрібнороздрібній торгівлі, де не видаються квитанція, товарний
чи касовий чек, на вимогу покупця продавець повинен видати письмову
квитанцію, яка засвідчує покупку та Ті ціну.
Важливо також у новому ЦК України прямо передбачити форми укладення
договору роздрібної купівлі-продажу, оскільки в проекті ЦК України в
редакції від 25 серпня 1996 р. вони не визначені.
Порядок укладення договору роздрібної купівлі-продажу має й інші
особливості, зумовлені характером і призначенням роздрібної торговельної
мережі.
За загальним правилом цивільного законодавства існує дві стадії
укладення будь-якого договору. На першій стадії зацікавлена особа
(оферент) направляє іншій особі пропозицію укласти договір (оферта) на
запропонованих умовах. Дача відповіді про прийняття пропозиції (акцепт)
другою стороною (акцептантом) — друга стадія. Договір вважається
укладеним, коли між ними у належній формі досягнуто згоди щодо всіх
істотних умов договору (ст. 153 ЦК).
Як правило, продавець висловлює пропозицію у вигляді так званої
публічної оферти, яка полягає в тому, що торговельне підприємство
виставляє зразки товарів на спеціально обладнаних вітринах, прилавках,
рекламних пристосуваннях і пропонує невизначеному колу осіб укласти
договір. Незважаючи на це, така оферта має таке саме юридичне значення,
як і оферта, запропонована конкретній особі. Другою стадією укладення
договору роздрібної купівлі-продажу є прийняття покупцем пропозиції,
тобто акцепт. Надзвичайно важливою є та обставина, що продавець не має
права відмовити такому покупцеві в укладенні договору.
Своєрідно тут також проявляється акцепт покупцем. Він може самостійно
відібрати товар у спеціальний кошик (при самообслуговуванні), вказати
продавцеві щоб відклав товар тощо. Укладення договору вважатиметься
завершеним у разі сплати обумовленої ціни, а якщо продаж здійснюється з
використанням контрольно-касового апарату — з моменту касового
оформлення.
В юридичній літературі висловлювалася також думка про те, що договір
роздрібної торгівлі має вважатися укладеним у момент відібрання товару
покупцем або на його прохання продавцем. Помилковість такої позиції
очевидна, адже у такому випадку покупець був би зобов’язаний оплатити
товар і прийняти його. Проте, як відомо, покупець може у будь-який
момент повернути відібраний товар і не оплачувати його. Інша справа, що
продавець зобов’язаний укласти договір купівлі-продажу з покупцем щодо
відібраного останнім товару.
Істотними умовами договору роздрібної купівлі-продажу є умови про
предмет, ціну, а в деяких випадках і про строк. Умова про строк є
істотною при здійсненні купівлі-продажу в кредит. Торгівля товарами в
кредит здійснюється відповідно до Правил торгівлі у розстрочку,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р.
Як правило, вимоги щодо предмета завчасно визначаються законодавчими
актами. В Україні здійснено перехід від виключно державного
централізованого регулювання цін радянського періоду до принципу
вільного ціноутворення, за деякими винятками, що визначається Постановою
Кабінету Міністрів України “Про ціноутворення в умовах реформування
економіки” від 21 жовтня 1994 р. (з наступними змінами).
Проаналізувавши всі аспекти правового значення договору купівлі-продажу,
їх можна узагальнити наступним чином.
Договір роздрібної купівлі-продажу, як і будь-який інший договір
купівлі-продажу, служить похідним способом (правовою підставою) набуття
громадянами та іншими суб’єктами права власності. Він підтверджує
наявність зобов’язальних правовідносин між торговельним підприємством і
покупцем.
На наш погляд, існуючий порядок оформлення договірних відносин у
роздрібній торгівлі є оптимальним і не потребує кардинальних змін,
оскільки встановлення додаткових процедур щодо оформлення договору лише
гальмувало б товарообіг. Водночас було б доцільно передбачити в Законі
України “Про захист прав споживачів” правило про те, що при продажу
товарів високої вартості на вимогу покупця продавець зобов’язаний
укласти письмовий договір купівлі-продажу.
Договір роздрібної купівлі-продажу служить належною правовою гарантією
захисту порушених прав громадян-споживачів.
Договір роздрібної купівлі-продажу має ознаки публічного договору, в
якому за законом на продавця покладаються додаткові обов’язки, а
покупцеві надаються певні привілеєві права.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
