Реферат на тему:
Зміст договору купівлі-продажу та правові наслідки його порушення
З укладенням договору купівлі-продажу, як і будь-якої іншої
двосторонньої угоди, у кожної із сторін виникають права та обов’язки,
які становлять його зміст. Важливо, що права однієї сторони
співвідносяться з обов’язками іншої сторони таким чином, що відповідному
обов’язкові продавця кореспондується відповідне право покупця і навпаки.
Так, одним з найважливіших обов’язків продавця є передача ним майна у
власність (у повне господарське відання або оперативне управління)
покупця, а останній набуває право вимагати передачі йому цього майна. У
свою чергу покупець зобов’язаний прийняти від продавця придбане майно і
сплатити за нього обумовлену ціну, а продавець відповідно має право
вимагати від покупця прийняти продане майно (якщо він у цьому
зацікавлений) і сплатити за нього належну грошову суму. Отже, аналіз
змісту обов’язків дає уявлення про відповідні права сторін, що робить
недоцільним детальний розгляд усіх прав сторін. Виконання зазначених
обов’язків має здійснюватися обома сторонами одночасно, якщо інше не
передбачено законом або договором (ст. 171 ЦК).
Цивільний кодекс України визначає також ряд інших додаткових обов’язків
продавця. Так, продавець зобов’язаний:
попередити покупця про всі права третіх осіб на річ, яка продається (ст.
229); зберігати продану річ, якщо право власності переходить до покупця
раніше передачі речі (ст. 230);
повідомити про можливі наявні недоліки продаваної речі (ст. 234). У
сторін можуть виникнути й інші обов’язки, зумовлені предметом та
різновидом договору купівлі-продажу, особливостями місця і способу
виконання договору та інших обставин, які визначені актами законодавства
чи договором або випливають із змісту останнього.
Важливе значення має також чітке визначення обов’язків покупця. У ЦК
України названі пише обов’язки з оплати і прийняття купленої речі.
Звичайно, у договорі можуть бути сформульовані й інші обов’язки покупця,
як і продавця. Додаткові обов’язки можуть встановлюватися також
законодавчими актами (наприклад, про приватизацію, цінні папери).
Кожна із сторін договору купівлі-продажу повинна належним чином
виконувати всі обумовлені в ньому або передбачені законом обов’язки. У
разі порушення їх продавець або покупець несуть майнову відповідальність
чи інші правові наслідки, які можуть і не бути мірою цивільно-правової
відповідальності, яка настає, зокрема, за наявності умов, передбачених
законом за порушення зобов’язань (гл. 18 ЦК).
Як зазначалося, основний обов’язок продавця — передати продану річ
покупцеві. Невиконання цього обов’язку надає покупцеві право вимагати
від продавця передачі купленої речі у примусовому порядку або
відмовитися від подальшого виконання договору. При цьому і в першому, і
в другому випадках покупець має право вимагати також відшкодування
збитків, заподіяних йому внаслідок таких дій продавця (ст. 231 ЦК).
У разі невиконання продавцем обов’язку попередити покупця про всі права
третіх осіб на продавану річ (право наймача, право застави, право
довічного користування тощо) останній набуває право вимагати зменшення
ціни або розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК).
У статті 230 ЦК України прямо не визначаються правові наслідки для
продавця, з вини якого сталося погіршення майна, прийнятого ним на
зберігання до передачі його покупцеві. У ч. 2 цієї статті лише
зазначається, що покупець зобов’язаний відшкодувати продавцеві витрати,
завдані йому у зв’язку Із зберіганням майна. Тому питання про можливу
відповідальність продавця за погіршення проданого майна має вирішуватися
на підставі загальних норм про відповідальність за неналежне виконання
(невиконання) норм, що регулюють відносини схову. Це випливає, зокрема,
із змісту ст. 424 ЦК України, відповідно до якої правила про договір
схову, визначені у ст. 413, ч. 1 ст. 415, статтях 416, 418—422 цього
кодексу, застосовуються також до випадків, коли схов здійснюється на
підставі інших договорів або вказівок закону, якщо інше не встановлено
законом або спеціальними правилами про ці договори. Обов’язок схову
виникає на підставі укладеного з відповідною умовою договору
купівлі-продажу. Отже, продавець-охоронець має відповідати за втрату,
нестачу, пошкодження майна в обсязі, передбаченому ст. 419 ЦК України.
Однак у законодавстві нічого не сказано про допустимість розірвання
договору купівлі-продажу з ініціативи покупця у разі нестачі чи
пошкодження придбаного майна. На наш погляд, якщо нестача чи пошкодження
майна сталися з вини продавця-охоронця, застосування зазначених
наслідків не суперечить загальним принципам цивільного права.
Продавець повинен забезпечити виникнення права власності (права повного
господарського відання, права оперативного управління) у покупця, інакше
за законом для нього настають певні негативні наслідки. Проблеми з цього
приводу, як правило, виникають тоді, коли продавець не є власником майна
і не має спеціальних повноважень на здійснення дій по його відчуженню, а
лише є його законним або незаконним володільцем. Зрозуміло, що за таких
умов правомірність придбання покупцем такого майна може бути поставлена
під сумнів власником або іншою уповноваженою особою. Тому, якщо третя
особа на підставі, що виникла до продажу речі, пред’явить до покупця
позов про її відібрання, покупець зобов’язаний притягнути продавця до
участі у справі, а продавець— вступити у цю справу на стороні покупця
(ч.1 ст. 238 ЦК). Така участь продавця у справі необхідна для сприяння
захистові покупця від можливого відсудження у нього купленої речі,
обґрунтування безпідставності пред’явленого третіми особами позову.
?
?
c
¤
a-!N,-4oeA&EoeG?JZK°KxLiL MZSoooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee
Про власність”: Отже, у разі недоведення цього факту з продавця не
знімається відповідальність за відсудження у покупця придбаної речі.
Відмова продавця взяти участь у такій справі позбавляє його права
доводити неправильність ведення справи покупцем.
Продавець зобов’язаний відшкодувати покупцеві заподіяні ним збитки з
урахуванням вартості відсудженого майна, якщо за рішенням суду,
арбітражного або третейського суду продана річ була вилучена у покупця.
Угода сторін про звільнення або обмеження відповідальності продавця є
недійсною, якщо продавець, знаючи про існування прав третьої особи на
продавану річ навмисно приховав це від покупця (ст. 239 ЦК).
Не виключені випадки, коли покупець, дізнавшись про відсутність у
продавця в момент укладення угоди належних повноважень на продаж майна,
добровільно поверне його законному володільцю. І хоч закон таку ситуацію
не передбачає, покупець не може бути позбавлений права звернутися з
позовом до такого продавця про відшкодування заподіяних даною угодою
збитків.
На продавця покладається відповідальність за продаж майна належної
якості. Основоположні принципи такої відповідальності та інших правових
наслідків продажу майна неналежної якості сформульовано в ст. 234 ЦК.
Покупцеві надається право у разі придбання речі неналежної якості, якщо
її недоліки не були застережені продавцем, за своїм вибором вимагати:
— заміни речі, визначеної у договорі родовими ознаками, на річ належної
якості;
— відповідного зменшення купівельної ціни;
— безоплатного усунення недоліків речі продавцем чи відшкодування витрат
покупця на їх виправлення;
— розірвання договору з відшкодуванням покупцеві збитків;
— заміни на такий самий товар іншої моделі з відповідним перерахуванням
купівельної ціни.
Викладені правила є загальними і застосовуються до усіх різновидів
договору купівлі-продажу. Аналізуючи ці правила, можна дійти висновку,
що покупцеві належить право вибору будь-якої з наведених вимог на свій
розсуд і незалежно від вини продавця у виникненні недоліків. Головне,
щоб їх існування не було результатом неправильної експлуатації покупцем
придбаного майна, щоб вони об’єктивно існували в момент укладення
договору або виявили свою негативну дію протягом певного строку його
нормального використання. Таку конструкцію загальновизначальних положень
про відповідальність продавця за недоліки предмета договору необхідно
визнати вдалою. Не заперечувалася їх ефективність і в юридичній
літературі, і юристами-практиками.
Певні труднощі можуть виникнути при застосуванні за бажанням покупця
правила про безоплатне усунення недоліків речі продавцем чи
відшкодування витрат покупця на їх виправлення. Покупець може пред’явити
додаткові вимоги про відшкодування збитків, зумовлених, наприклад,
простоєм речі (неможливістю її використання). Позитивну відповідь на це
питання дала судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України,
яка у своїй ухвалі по справі за позовом колгоспу ім. Мічуріна Хустського
району Закарпатської області до Виноградівського районного підприємства
матеріально-технічного постачання про відшкодування витрат на усунення
недоліків проданої речі і збитків, заподіяних простоєм тракторів,
зазначила, що останні мають відшкодовуватися на підставі загальних норм
ЦК України, що регулюють правовідносини за договором купівлі-продажу,
зокрема статей 233 і 2342.
Покупцеві, який придбав товар з недоліками, не обов’язково відразу
звертатися за захистом порушених прав до судових органів.
Відповідно до ст. 235 ЦК України покупець має право заявити продавцеві
претензію з приводу не застережених ним недоліків проданої речі, на яку
не встановлено гарантійний строк, якщо недоліки були виявлені протягом
шести місяців з дня передачі речі, а з приводу недоліків нерухомого
майна — не пізніше трьох років з дня передачі їх покупцеві, а якщо день
передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало
у покупця до укладення договору купівлі-продажу — з дня його укладення
(в редакції Закону України від 15 липня 1994 р.).
У законодавстві для таких випадків не визначено порядок подання та
розгляду претензій. Положення вищезгаданої ст. 235 щодо необов’язковості
подання претензії з приводу недоліків придбаної речі не є загальним,
оскільки має винятки. Так, Арбітражний процесуальний кодекс України
(статті 5-11) встановлює спеціальний порядок доарбітражного врегулювання
господарських спорів між підприємствами, установами, організаціями та
іншими юридичними особами, за яким обов’язковим є подання претензії, за
деякими винятками.
Позов з приводу недоліків проданої речі може бути пред’явлений не
пізніше шести місяців з дня відхилення претензії, а якщо претензія не
заявлена або день Ті заявлення встановити неможливо, — не пізніше шести
місяців з дня закінчення строку, встановленого для заявлення претензії
(ст. 237 ЦК).
Законом України “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих
актів України” від 15 липня 1994 р. ЦК України доповнено ст. 234 такого
змісту: “Покупець протягом 14 днів, не рахуючи дня купівлі, має право
обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця,
у якого він придбаний, якщо товар не підійшов за формою, габаритами,
фасоном, кольором, розміром або якщо з інших причин він не може бути
використаний за призначенням”. Порядок здійснення такого обміну визначає
Закон України “Про захист прав споживачів”.
Редакція нової статті є певною мірою невдалою, оскільки створює враження
у читача про надання покупцеві права на обмін товару належної якості за
будь-яким договором купівлі-продажу, що насправді не так. Фактично ж
таким правом наділені покупці-громадяни (споживачі), які набувають товар
у суб’єктів підприємництва (у роздрібних торговельних підприємств,
підприємців-громадян), про що докладніше йтиметься далі.
Певні правові наслідки можуть також наставати у разі неналежного
виконання (невиконання) умов договору покупцем. Так, якщо покупець
відмовиться прийняти куплену річ або заплатити за неї встановлену ціну,
продавець має право вимагати прийняття речі покупцем і оплати ціни, а
також відшкодування збитків, завданих затримкою виконання, або, з свого
боку, відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків (ст. 232
ЦК).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
