Реферат на тему:
Поняття, сторони та сфера застосування договору комісії
Суб’єкти торговельної діяльності, які спеціалізуються на виробництві і
реалізації товарів, завжди зацікавлені в тому, щоб знизити загальний
рівень товарних запасів, зменшити загальну кількість торговельних
операцій і в той же час наблизитися до споживача.
Законодавство України, що регулює посередницьку діяльність у сфері
товарообігу, істотно відстає від торговельної практики. Незважаючи на
те, що фактично в торговельній діяльності беруть участь торгові агенти,
брокери, консигнатори і консигнанти і т.д., законодавство України не
визначає їх юридичний статус та суть діяльності.
У міжнародній практиці торгове посередництво виражається у таких видах
послуг, кредитування сторін, рекламні заходи, страхування товарів та ін.
Щоб зрозуміти суть договору комісії,, необхідно звернутися до норм
міжнародного торгового права і звичайно до норм цивільного права
України.
Визначення договору комісії дано у ст. 395 ЦК України. За договором
комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої
сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого
імені за рахунок комітента.
З даного визначення можна зробити висновок, що за договором комісії
вчиняються угоди не безпосередньо особою, зацікавленою в їх кінцевому
результаті, а за її дорученням і за її рахунок іншою особою.
За угодами, що їх укладає комісіонер з третіми особами, набуває права і
стає зобов’язаним комісіонер, а не комітент, бо він укладає угоди хоч і
за рахунок комітента, але від свого імені. Це характерна риса договору
комісії.
Слід розрізняти внутрішні правовідносини комітента з комісіонером, що
встановлюються договором комісії, і зовнішні правовідносини комісіонера
з третіми особами, з якими він укладає угоди за дорученням комітента.
Треті особи при укладенні договору з комісіонерами не мають ніякого
відношення до комітента. Із зовнішньої сторони комісіонер виступає перед
третіми особами як власник товару, як сторона договору. Укладаючи
договір з третіми особами від свого імені як самостійний розпорядник
товару, комісіонер передає покупцеві право власності, незважаючи на те,
що він не є власником проданого товару. За комітентом право власності на
комісійне майно зберігається до того моменту, поки воно не продано
комісіонером і не перейшло у власність третіх осіб. Якщо майно
індивідуально-визначене, то право власності зберігається за комітентом
до моменту укладення договору купівлі-продажу між комісіонером і третьою
особою. Якщо майно визначено родовими ознаками, то право власності
зберігається за комітентом до моменту передачі комісіонером цих речей
третій особі. Кінцевим правовим результатом є той, який настає при
вчиненні комісіонером угод з третіми особами.
Внутрішня сторона взаємовідносин між комітентом і комісіонером де в чому
має спільні риси із взаємовідносинами довірителя і повіреного. Основою
таких взаємовідносин є договір дорученням
Схожість договору доручення та договору комісії полягає в тому, що і в
договорі доручення є третя особа, а також у тому, що на підставі цих
договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в
інтересах другої сторони (довірителя чи комітента). Але між ними існують
і істотні відмінності. Так, за договором комісії комісіонер укладає
угоди від свого імені, а за договором доручення повірений виступає від
імені довірителя. У комісіонера виникають права та обов’язки щодо
третьої особи, повірений же ніяких прав та обов’язків за укладеними
угодами не набуває. Договір комісії зумовлює виникнення двох
правовідносин: між комісіонером і комітентом, комісіонером і третіми
особами. За договором доручення ніяких правовідносин між повіреним і
третіми особами не виникає, вони існують лише між довірителем і третіми
особами.
Для договору комісії необхідно, щоб намір комісіонера перенести на іншу
особу наслідок даних угод з третіми особами збігся з наміром комітента
прийняти на себе наслідки угод, що укладаються. Комісіонер укладає угоди
не для себе, а для комітента, що дав доручення, тому комісіонер
зобов’язаний передати комітентові майно, отримане для нього, а також
набуті для нього права та обов’язки. Тобто, якщо у зовнішніх
правовідносинах спочатку носієм усіх прав та обов’язків за угодами з
третіми особами є комісіонер, то внаслідок внутрішніх правовідносин між
комітентом і комісіонером майнові наслідки цих угод мають бути зрештою
перенесені на комітента.
Для виникнення договору комісії потрібна згода сторін. Інакше кажучи
договір комісії вважається укладеним з того моменту, коли у відповідній
до закону формі сторони виявили свою взаємну волю щодо всіх істотних
умов договору. Це означає, що права та обов’язки сторін з’являються ще
до передачі майна комітентом комісіонерові.
Договір комісії є двостороннім, тобто таким, у якому кожна сторона
(комісіонер і комітент) має певні права та обов’язки. Звідси випливає,
що договір комісії є сплатним, адже кожна сторона зобов’язується вчинити
на користь іншої сторони певну дію. Зокрема комісіонер зобов’язується
укласти на користь комітента передбачену договором угоду, а комітент —
сплатити обумовлену винагороду. Ознака оплатності є настільки
характерною, що право на винагороду у комітента виникає незалежно від
того, чи було воно спеціально передбачено договором. Хоч договір комісії
між громадянами може бути і безоплатним, проте не тому, що це
передбачено законом, а тому, що на це є воля сторін.
4
2″C|H-N SRctmooooooooaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeaeae
37 учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є
господарюючий суб’єкт, що приймає товар на комісію (комісіонер), і
громадянин, підприємство, установа, організація, які здають товар на
комісію (комітент). Дозволяється приймати на комісію вироби
кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною
трудовою діяльністю і т.д. Господарюючим суб’єктам за рішенням місцевих
органів державної виконавчої влади дозволяється приймати певне майно від
державних організацій, кооперативних, сімейних, колективних та приватних
підприємств, установ, вузів, тобто у Правилах перелічені суб’єкти, які
можуть бути комітентами.
Крім комітента і комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя
особа, з якою комісіонер укладає угоду в інтересах комітента. Не будучи
стороною у договорі, третя особа в принципі є учасником комісійних
відносин у стадії виконання договору, оскільки вона набуває тих прав,
які мав комітент щодо майна. Проте, сам по собі цей перехід прав не
пов’язує у правовому відношенні комітента і третю особу, адже третя
особа не може заявити претензії до комітента щодо якості набутого майна,
так само і комітент не може стягнути вартість майна з третьої особи.
Комітент і третя особа не відповідають один перед одним, з усіма
претензіями кожен з них може звертатися лише до комісіонера.
Договір комісії має широку сферу застосування як у внутрішньому, так і
зовнішньому оборотах. Договір комісії укладають комісійні магазини з
громадянами, іншими юридичними особами на продаж товарів широкого
вжитку. Організації споживчої кооперації укладають договори комісії з
виробниками щодо продажу лишків сільськогосподарської продукції. Договір
комісії укладають також з підприємствами, товарними біржами для
реалізації матеріалів, устаткування тощо. Громадяни, які займаються
підприємницькою діяльністю, і виробничі кооперативи реалізують через
комісійні магазини товари, що виготовляють. Зовнішньоторговельні
об’єднання також виконують комісійні доручення організацій на закупівлю
імпортних товарів за кордоном.
Як особливий вид договорів, договір комісії регулюється законодавством
ФРН, Франції та Швейцарії. У країнах з дуалістичною системою приватного
права договір комісії розглядається як торгова угода і регулюється
торговими кодексами. Найбільш повно договір комісії і пов’язані з ним
відносини врегульовано в Німецькому цивільному праві та швейцарському
зобов’язальному законі. В сучасному обігу договір комісії опосередковує
різного роду банківські операції. Відносини між комісіонером і
комітентом у цих державах регулюються погодженими сторонами умовами
комісії, спеціальними нормами торгового законодавства і торговими
звичаями.
У праві Великобританії та США договору комісії як такого немає. Там
існує так званий агентський договір, згідно з яким одна особа (агент)
вчиняє дії за дорученням і за рахунок іншої особи (принципала).
Створений в основному судовою практикою Великобританії агентський
договір нині не лише широке використовується в майновому обігу всередині
держав загального права, а й є також одним із найпоширеніших видів
міжнародних угод. Агентський договір може бути спрямований на вчинення
як юридичних, так і фактичних дій, кінцевою метою яких є встановлення
договірних зобов’язань між принципалом і третьою особою. Як правило,
агент діє від імені принципала і відповідно укладені ним або за його
сприянням угоди створюють права та обов’язки безпосередньо для
принципала. Судова практика допускає й інші способи вступу агента у
відносини з третіми особами при здійсненні покладеного на нього
принципалом доручення, а саме: а) агент має право діяти від свого імені,
не розкриваючи перед третьою особою існування принципала; б) агент може
вказати на те, що він виступає за дорученням і за рахунок принципала, не
розкриваючи його ім’я. Незалежно від того, як виступає агент у
відносинах з третіми особами, економічний результат вчинених ним угод
лягає на принципала. Незалежно від способу виступу агента— це, як
підкреслюють англійські юристи, становить одну з особливостей права
Великобританії порівняно з континентальним правом — принципал має право
пред’являти вимоги з укладеної агентом угоди безпосередньо до третьої
сторони за наявності у агента повноваження на вчинення тієї чи іншої
дії. Визнані судовою практикою Великобританії та США способи виступу
агента при здійсненні взятого ним на себе перед принципалом зобов’язання
(вчинення як юридичних, так і фактичних дій) свідчать про те, що
агентський договір призначений регулювати відносини, опосередковані в
континентальному праві трьома видами договорів, а саме договором
доручення, договором комісії і договором про посередництво. Агентський
договір є важливою підставою створення відносин з товарного
представництва.
Різновидом комісійних операцій є операції консигнації. До операцій
консигнації належать операції з реалізації товарів, згідно з якими одна
сторона (консигнатор) зобов’язується за дорученням іншої сторони
(консигнанта) протягом певного часу (терміну угоди) за обумовлену
винагороду продати з консигнаційного складу від свого Імені товари, що
належать консигнантові. Такий договір часто зустрічається у
зовнішньоекономічній діяльності, зокрема при низькому освоєнні ринку
збуту або при поставці таких товарів, які мало відомі місцевим покупцям.
На відміну від договору комісії, у договорі консигнації не може
встановлюватися право консигнатора на відшкодування йому витрат по
зберіганню майна консигнанта. Всі витрати по зберіганню сплачує
консигнатор. Поставлений на консигнацію товар є ніби пробною поставкою.
Укладаючи договір консигнації, сторони перш за все визначають у ньому
обов’язки, пов’язані з маркетинговим дослідженням ринку збуту. У
договорі консигнації передбачається обов’язок консигнатора не тільки
здійснювати рекламу товару, а й надавати можливість потенційним покупцям
безпосередньо оглядати товар, перевіряти його в роботі тощо. Як і в
договорі комісії, право власності на товар до моменту його продажу
третій особі належить консигнантові і до консигнатора не переходить.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
