.

Поняття та основні види зобов\’язань за спільною діяльністю (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
211 2832
Скачать документ

Реферат на тему:

Поняття та основні види зобов’язань за спільною діяльністю

Роль зобов’язань за спільною діяльністю. У процесі задоволення своїх
економічних (майнових) та інших інтересів у суб’єктів цивільних
правовідносин виникає необхідність у кооперації (від лат. соореrаtіо —
співробітництво), тобто у спільній діяльності, змістом якої може бути
об’єднання майна, трудових зусиль, організація співпраці тощо для
досягнення загальної мети. Ця необхідність може бути зумовлена різними
чинниками, зокрема: відсутністю в особи достатніх фінансових коштів,
майна, досвіду, знань, технологій тощо для здійснення будь-якого виду
діяльності;

неможливістю здійснювати певний вид діяльності без партнерів через
юридичні (нормативно-правові) вимоги (організація та діяльність фондової
біржі, комерційного банку, здійснення довірчих операцій, страхової
діяльності, проведення ломбардних операцій); бажанням отримати певні
пільги, наприклад, податкові; прагненням уникнути чи зменшити ризики
тощо.

Правове регулювання спільної діяльності для досягнення загальної для Ті
учасників мети має давню історію. Вже римське право містило досить
детальні положення про договір спільної діяльності, який став прообразом
усіх сучасних видів зобов’язань цієї групи, в тому числі і установчих
договорів торгових (господарських) товариств.

Специфічні риси зобов’язань за спільною діяльністю. Серед різних видів
договірних зобов’язань, які відображають процес обміну у суспільстві,
зобов’язання за спільною діяльністю посідають окреме місце. Це зумовлено
особливостями, властивими даному виду цивільних правовідносин.

Усі дослідники як головну класифікаційну ознаку цих зобов’язань
називають спільну діяльність осіб для досягнення будь-якої загальної
мети, що не суперечить законові.

Ці зобов’язання дуже часто об’єднують більше двох учасників. Причому
кожний учасник зобов’язань за спільною діяльністю виступає водночас як
боржник і як кредитор. Але жодна із сторін не може вимагати виконання
для себе особисто, так” само як і не повинна виконувати зобов’язання
безпосередньо іншій стороні. Взаємні права та обов’язки учасників
опосередковані необхідністю досягнення загальної мети.

На відміну від таких видів зобов’язань, як купівля-продаж, міна,
дарування, поставка тощо, де відбувається перехід майна від одного
власника до іншого, у зобов’язаннях за спільною діяльністю майно часто
об’єднується у спільну власність.

Іншою характерною особливістю зобов’язань за спільною діяльністю є
наявність у сторін загального інтересу на відміну, зокрема, від
зобов’язань купівлі-продажу, майнового найму (оренди), в яких інтереси
сторін протилежні: одна особа має на меті передати (продати, надати в
оренду) майно та одержати за нього певну суму, а друга — набути майно у
власність або у володіння і користування.

Спільна діяльність для досягнення загальної мети вимагає від учасників
чіткої організації. Отже, зобов’язання за спільною діяльністю мають
чіткий організаційний характер.

Важливою ознакою цих правовідносин е те, що сама суть спільної
діяльності передбачає, як правило, певну зовнішню реалізацію, іншими
словами, вона потребує від сторін вступати у відносини з третіми
особами.

Зобов’язання за спільною діяльністю часто мають тривалий характер із
зазначенням строку або з невизначеністю строку їх дії.

Важливою рисою зобов’язань за спільною діяльністю є їх особистий
характер.

Основні види зобов’язань за спільною діяльністю. Залежно від
особливостей співробітництва, цілей, що ставлять перед собою його
учасники, та інших чинників зобов’язання за спільною діяльністю
оформляються у певні організаційно-правові форми.

Існують дві основні організаційно-правові форми та два основні види
зобов’язань за спільною діяльністю.

По-перше, учасники можуть обрати організаційно-правову форму їх спільної
діяльності, що не передбачає створення юридичної особи. В цьому разі
відносини, що виникають між учасниками, оформляються у договорі про
спільну діяльність, який є юридичним фактом або підставою виникнення
зобов’язання за спільною діяльністю і містить усі істотні та інші умови
взаємовідносин сторін.

По-друге, спільна діяльність учасників може бути спрямована на
здійснення співробітництва у межах самостійного суб’єкта права —
юридичної особи. Тут на підставі правових вимог, що пред’являються до
даного виду спільної діяльності, учасникам необхідно укласти установчий
договір, який не тільки регулює їх спільну діяльність, а й визначає
правовий статус створеної ними з цією метою юридичної особи.

Ooooooocccccccccccccccccccc

Щодо того, чи можна установчий договір розглядати як різновид договору
про спільну діяльність, існують різні думки. Так, Є.Суханов вважає, що
спільна діяльність учасників юридичної особи не може регулюватися
традиційним договором про спільну діяльність. На його думку, цей договір
не підходить навіть для регулювання відносин щодо створення юридичної
особи1. Виняток становлять договори про створення засновниками
майбутнього акціонерного товариства, адже такий договір не визначає
правового становища створеної на його підставі юридичної особи2. На цій
же підставі до категорії установчих не включаються договори між
суб’єктами права про створення, зокрема, громадських організацій, фондів
та інших формувань, які є юридичними особами. Такі договори за своїм
характером є різновидом договорів про спільну діяльність, оскільки
містять лише положення про організаційні засади створення юридичної
особи і не визначають Ті правового статусу і не виконують функції
установчих документів. Так, заснування кредитної спілки здійснюється
шляхом укладення Ті засновниками угоди, що визначає порядок та принципи
створення спілки, склад засновників, порядок підготовки проекту статуту
та його затвердження. Тут також встановлюється, що кредитна спілка Діє
на основі статуту.

Інші автори вважають, що установчий договір є різновидом договорів про
спільну діяльність. На їх думку, діяльність осіб по створенню,
наприклад, повного товариства та взаємовідносини його учасників щодо
управління повністю укладаються в рамки договору про спільну діяльність.

Ми вважаємо, що хоч сучасне законодавство знає установчий договір як
окремий вид договірних зобов’язань, суди можуть застосовувати до цих
правовідносин за аналогією із законом норми договору про спільну
діяльність, якщо їх застосування не суперечить суті та призначенню
торгових (господарських) товариств.

Підстави виникнення зобов’язань за спільною діяльністю. З вищенаведеного
видно, що ці зобов’язання виникають на підставі різних договорів.
Основними їх видами є договори про спільну діяльність та установчі
договори, в межах яких також існує поділ за різними критеріями. Так,
договори про спільну діяльність можуть опосередковувати діяльність, що
здійснюється як на основі поєднання вкладів учасників, так і без
поєднання вкладів учасників. Частіше укладаються договори, в яких
поєднуються вклади учасників. Але на практиці трапляються й такі, за
якими сторони зобов’язуються спільно діяти в загальному інтересі, не
роблячи при цьому ніяких внесків (наприклад, договори про виробничу
спеціалізацію, про різного роду співробітництво тощо). Ці договори можна
назвати договорами про спільну діяльність у широкому розумінні. На цю
обставину звернули також увагу коментатори ЦК Російської Федерації.
Проте чіткого законодавчого закріплення такого поділу в ЦК Російської
Федерації немає. У проекті нового ЦК України договір про спільну
діяльність трактується широко, зокрема пропонується таке його
визначення: “За договором про спільну діяльність сторони (учасники)
зобов’язуються спільно діяти без створення юридичної особи для
досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові” (ст. 1192). Таким
чином тут називається загальна ознака всіх договорів про спільну
діяльність, а саме — спільна діяльність для досягнення загальної мети.
Якщо така діяльність здійснюється на основі поєднання вкладів учасників,
такий договір називається договором простого товариства. Для всіх видів
договорів про спільну діяльність проект ЦК України передбачає ще два
загальні положення: 1) письмова форма договору; 2) учасникам договору
надається велика диспозитивність у встановленні умов договору, якщо інше
не передбачено законом про окремі види спільної діяльності.

Нормативно-правове регулювання зобов’язань за спільною діяльністю.
Зобов’язання за договором про спільну діяльність спеціально передбачені
главою 38 ЦК України. Положення цієї глави вже не відповідають потребам
сучасного розвитку та потребують модифікації, яку запропоновано у главі
75 проекту ЦК України. Зобов’язання, що виникають з установчого договору
учасників, регламентуються відповідними законодавчими актами залежно від
обраних учасниками правових форм підприємництва (закони України “Про
підприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Про господарські
товариства”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про страхування”
тощо). Основні положення про установчі договори планується включити до
нового ЦК України, зокрема до підрозділу “Юридичні засоби”.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020