.

Права та обов\’язки наймача та членів його сім\’ї на користування жилим приміщенням (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
261 3118
Скачать документ

Реферат на тему:

Права та обов’язки наймача та членів його сім’ї на користування жилим
приміщенням

У частині 1 ст. 64 Житлового кодексу передбачено, що члени сім’ї
наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами І несуть
усі обов’язки нарівні з наймачем. Отже, наймач, на ім’я якого виданий
ордер і з яким укладено договір найму жилого приміщення, не користується
ніякими перевагами перед членами його сім’ї, а є лише представником
сім’ї перед наймодавцем. Повнолітні члени сім’ї наймача несуть солідарну
з ним відповідальність за зобов’язаннями, що випливають з договору.

У частині 2 ст. 4 Житлового кодексу визначено, хто може належати до
членів сім’ї наймача. Передусім це дружина наймача, їхні діти та батьки.

Дружиною наймача є особа, з якою наймач перебуває в зареєстрованому
шлюбі (термін “дружина” означає не тільки жінку, а й чоловіка), права та
обов’язки дружини наймача виникають одночасно з наймачем у разі внесення
до ордера Ті прізвища та спільного вселення у жиле приміщення. Дружиною
наймача є також особа, яка вселилася у найняте приміщення після
реєстрації шлюбу з наймачем для створення сім’ї і постійного проживання
у найнятому жилому приміщенні.

Неповнолітні діти наймача та його дружини завжди належать до членів
сім’ї наймача, оскільки за ст. 17 ЦК України місцем проживання
неповнолітніх дітей є місце проживання їхніх батьків, а повнолітні діти
та батьки наймача і його дружини є членами сім’ї наймача лише в тому
разі, якщо вони проживають разом з наймачем.

Поняття члена сім’ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з
поняттям члена сім’ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів
сім’ї за сімейним законодавством належать особи, пов’язані між собою
шлюбом та спорідненістю, а до членів сім’ї наймача ці особи належать
лише тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, наприклад,
подружжя проживає в одному жилому приміщенні і чоловік — наймач цього
приміщення, то його дружина є не тільки членом сім’ї цієї особи, а й
членом сім’ї наймача. А в тому разі, коли дружина цієї особи живе окремо
і має самостійне право на інше жиле приміщення, то вона, хоч і є членом
сім’ї свого чоловіка, проте не є членом сім’ї наймача. Подібне правило
застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які живуть окремо від
батьків, та до батьків наймача і його дружини.

Членами сім’ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони
постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне
господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його
дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних
відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути
віднесені до членів сім’ї наймача за умови, якщо вони не тільки
обов’язково проживають разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне
господарство, наявність родинних зв’язків при цьому не обов’язкова.

Згідно з ч. З ст. 64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами
сім’ї наймача (наприклад, у зв’язку з розірванням шлюбу між наймачем та
його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним жилому
приміщенні, мають такі самі права та обов’язки, як наймач і члени його
сім’ї.

Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у
найняте ним жиле приміщення інших осіб. Згідно із ст. 65 Житлового
кодексу наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою
усіх членів сім’ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним
приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до
батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юридичній
літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під додержанням
встановленого порядку вселення. Нині це питання дістало роз’яснення у п.
9 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що
виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу” від 12
квітня 1985 р. № 2 та у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України
“Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 1
листопада 1996 р. № 9. Під вселенням у встановленому порядку спід
розуміти, зокрема, вселення в жиле приміщення з додержанням правил про
прописку, але у тих випадках, коли у прописці було необґрунтоване
відмовлено, суд може визнати право на жиле приміщення за особою, що
вселилася.

Проте трапляються непоодинокі випадки, коли особа (наприклад, у зв’язку
з реєстрацією шлюбу чи перебуванням у фактично шлюбних відносинах)
переселяється до наймача і без прописки тривалий час проживає разом з
ним, внаслідок чого вона може бути визнана такою, що втратила право на
жилу площу, яку займала раніше. За пропискою цієї особи наймач не
звертався, але в разі виникнення спору з приводу користування житлом
треба зважати не лише на наявність прописки (яка є адміністративним
актом і не завжди свідчить про право особи на житло), а й на підстави,
на основі яких особа вселилася у найняте наймачем жиле Приміщення і чи
мала намір постійно проживати в ньому.

Яскравим прикладом того, що прописка далеко не завжди збігається з
правом на жиле приміщення, є справа, що її розглянув Ленінградський
районний суд м. Києва у 1995 р.

Громадянка Н. із сім’єю з 3 осіб (вона, чоловік та їхня дитина) прибули
у 1993 р. до Києва з Росії. У Києві у трикімнатній квартирі з сім’єю з 4
осіб мешкала мати громадянки Н. Бажаючи придбати у Києві квартиру та
вирішити деякі інші питання своєї сім’ї, Н. звернулася з проханням до
матері прописати її сім’ю у цьому жилому приміщенні, хоч після приїзду
вони проживали на іншій жилій площі на умовах піднайму. У зв’язку з
суперечками, що виникли між дочкою та матір’ю у 1995 р. громадянка Н.
пред’явила позов про вселення у трикімнатну квартиру та визнання за її
сім’єю права на проживання в окремій ізольованій кімнаті.

Рішенням суду її позов було задоволене на тій підставі, що Н. та її
сім’я були прописані у спірному жилому приміщенні, а вселитися в нього
вони не могли, бо у квартирі мешкав великий пес, чия присутність погано
впливала на здоров’я Н.

Судова колегія у цивільних справах Київського міського суду скасувала це
рішення, і при повторному розгляді у позові Н. було відмовлено. У
рішенні суду підкреслювалося, що прописка сім’ї Н. не породила ніяких
прав у позивача, оскільки її сім’я не вселилася у спірне жиле
приміщення, а тому і не набула права на це приміщення.

Ще однією необхідною умовою вселення в жиле приміщення, згаданою у
зазначеній постанові, є письмова згода всіх членів сім’ї, що проживають
разом з наймачем (у тому числі й тимчасового відсутніх). За
неповнолітніх членів сім’ї таку згоду повинні висловити їхні батьки чи
інші законні представники (опікуни, піклувальники) навіть якщо вони не
проживають у даному жилому приміщенні.

?1/4AeE

¦A

[Oaoooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

~}th заяві наймача. Проте трапляються випадки, коли не всі члени сім’ї
наймача (або колишні члени сім’ї наймача) дали письмову згоду на
вселення певної особи чи взагалі не висловлювали своєї думки з цього
приводу, якщо, наприклад, після вселення особи як члена сім’ї наймача не
ставилося питання про її прописку. В таких випадках у разі виникнення
спору про право особи, яка вселилася в жиле приміщення, згідно з п. 9
постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2
відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по
собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права
користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно
встановлено, що вони таку згоду, хоч і не письмово, але висловили.

Згідно з ч. 2 ст.65 Житлового кодексу особи, які вселилися в жиле
приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами
сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими
особами, наймачем та членами його сім’ї, що проживають разом з ним, не
було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Наприклад, у двокімнатну квартиру, що складається з ізольованих кімнат
розмірами 20 та 10 кв. м за ордером, вселилися мати й син. Син як член
сім’ї за ч. 1 ст. 64 Житлового кодексу має рівні права з матір’ю на
користування жилим приміщенням. У зв’язку з його одруженням у цю
квартиру з додержанням правил, передбачених ч. 1 ст. 65 Житлового
кодексу, вселилася невістка наймача, яка тільки в тому разі матиме рівні
з чоловіком та його матір’ю права на всю житлову площу, якщо при
вселенні між нею, її чоловіком та наймачем не буде укладено (як правило
усної, хоч не виключається І письмова форма) угоди, що передбачає інший
порядок користування житловим приміщенням. Якщо ж між цими трьома
особами була домовленість, що молоде подружжя займатиме лише кімнату
розміром 20 кв. м, це означає, що за невісткою не визнано право на рівне
з іншими членами сім’ї наймача користування усім житлом, а у неї виникає
право лише на кімнату розміром 20 кв. м та приміщення загального
користування (кухня, коридор тощо).

Одним із прав наймачів є придбання займаних ними житлових приміщень у
приватну власність. Згідно зі ст. 651 Житлового кодексу наймачі житлових
приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть
за згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ними,
придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених
чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень
здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України “Про
приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. із
змінами та доповненнями внесеними законами України від 22 лютого 1994 р.
та від 5 лютого 1997 р.

Під приватизацією слід розуміти відчуження квартир (будинків), кімнат у
квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів,
та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і
т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир
(будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на
наймача І кожного члена його сім’ї та додатково 10 кв. м на сім’ю.
Додаткова житлова площа в розмірі .10 кв. м враховується і тоді, коли
наймач не створив сім’ї або члени його сім’ї проживають та прописані в
іншому місці. Так, наймач, що прописаний і проживає один у квартирі має
право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення у розмірі
31 кв. м загальної площі.

Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають
у них. Разом з тим ст. 6 Закону України “Про приватизацію державного
житлового фонду” передбачає випадки безоплатної передачі квартир
незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються
однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім’ї,
квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.

Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно
або з частковою доплатою один раз. Наймачі житла можуть реалізувати своє
право на придбання займаних житлових приміщень у власність за таких
умов:

1) вони повинні постійно проживати у цих житлових приміщеннях до
введення в дію Закону України “Про приватизацію державного житлового
фонду”, тобто до 22 липня 1992 р., або на той час перебували на
квартирному обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов;

2) згоди всіх повнолітніх членів сім’ї наймача, які проживають разом з
ним. Члени сім’ї також мають право на придбання займаних житлових
приміщень у спільну (сумісну чи часткову) власність;

Разом з тим держава здійснює заходи щодо соціального захисту населення в
умовах реформування системи платежів за житлово-комунальні послуги. Так,
постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1997 р. М8 1050
затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню
субсидій для відшкодування витрат на сплату житлово-комунальних послуг,
придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого)
палива.

Цим Положенням визначаються умови призначення та порядок надання
громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування
витрат на сплату користування житлом та комунальних послуг, а також один
раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та пічного
побутового (рідкого) палива.

Право на отримання цієї субсидії мають і наймачі житлового приміщення
державного чи громадського житлового фонду, загальна сума оплати яких за
житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде та пічне побутове
паливо перевищує 15 відсотків середньомісячного сукупного доходу сім’ї.

Субсидія призначається наймачеві, на якого відкрито особовий рахунок за
місцем прописки.

Щоб отримати субсидію наймач має подати до відділу субсидій заяву та
відомості про забезпеченість житловою площею та комунальними послугами,
склад прописаних у житловому приміщенні, доходи кожного з прописаних, а
також документи, які підтверджують сплату житлово-комунальних послуг за
попередній період. Якщо є заборгованість платежів, укладається угода про
її погашення між наймачем та відділом субсидій або надавачем послуг.
Термін погашення заборгованості зазначається в угоді і залежить від
розміру боргу та середньомісячного доходу на кожного прописаного у
житловому приміщенні громадянина.

Субсидія для відшкодування витрат на сплату житлово-комунальних послуг
призначається на шість місяців. Після закінчення терміну отримання
субсидій громадяни повинні підтвердити право на призначення субсидії на
наступний період. Для цього вони подають лише довідки про доходи
прописаних громадян та заяву, в якій підтверджується відсутність
будь-яких змін у складі прописаних та у характеристиці житла І послуг з
моменту попереднього призначення субсидій.

Наймачам житлових приміщень державного і громадського житлового фонду
субсидія надається шляхом перерахування коштів на рахунок власників
житла та підприємств, що надають комунальні послуги.

Субсидія є безповоротною і її отримання не впливає на обсяг прав та
обов’язків наймача і членів його сім’ї.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020