Реферат на тему:
Правове регулювання договорів про виробничу кооперацію
Однією з форм здійснення іноземних інвестицій є договори (контракти)
про виробничу кооперацію, спільне підприємництво та інші види спільної
інвестиційної діяльності, які не пов’язані зі створенням юридичної
особи, якщо такі договори (контракти) передбачають здійснення іноземних
інвестицій на території України у видах, визначених Законом України “Про
режим іноземного інвестування”.
На зазначені договори (контракти) поширюються положення Закону України
“Про зовнішньоекономічну діяльність”. Відповідно до цього закону
міжнародною кооперацією визнається взаємодія двох або більше суб’єктів
господарської діяльності (з яких хоч би один є іноземним), при якій
здійснюється спільна” розробка або спільне виробництво, спільна
реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у
виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також
устаткування, що використовується у комплексних поставках) або
спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях)
науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією
відповідних програм господарської діяльності. Водночас наведене
визначення не містить характерних рис інвестиційної діяльності.
Особливістю договірної практики у сфері кооперації є те, що в
національних правових системах, як правило, немає спеціального
законодавства, яке регулює відносини у цій галузі. З метою заповнення
цієї прогалини Європейська економічна комісія 00Н підготувала у 1976 р.
Посібник по складанню міжнародних договорів про виробниче
співробітництво.
За коопераційним договором два або більше учасники цивільного обігу
беруть на себе зобов’язання з метою досягти спільного господарського
результату. Сфера застосування коопераційного договору охоплює різні
види господарського співробітництва: виробничу, науково-технічну,
збутову та управлінську кооперацію.
У межах виробничої кооперації предметом співробітництва сторін є сумісне
виготовлення машинно-технічних виробів і матеріалів на основі
предметної, по детальної чи післяопераційної виробничої спеціалізації
учасників або спільне будівництво ними об’єктів. При науково-технічній
кооперації до предмета співробітництва належить розробка
науково-технічних, конструкторських або технологічних об’єктів на основі
проведення спільних науково-дослідних, проектно-конструкторських та
експериментальних робіт. Одним з різновидів кооперації є співробітництво
зі спільної комерційної реалізації товарів, послуг на національних або
іноземних ринках.
Таким чином, коопераційний договір регулює цивільні відносини різних
видів. Права та обов’язки сторін у цьому договорі визначаються залежно
від його предмета. Сторони в договорі встановлюють певну мету —
досягнення спільного господарського результату. Такою кінцевою метою
можуть бути випуск готового виробу, передача однією стороною результатів
своєї діяльності іншій для забезпечення кожному з учасників кооперації
можливості досягнення передбаченого в договорі кінцевого результату.
В інтересах тісної взаємодії сторін у коопераційному договорі
передбачається організаційно-правовий механізм координації спільної
діяльності, який має характер, схожий із механізмом здійснення іноземних
інвестицій. Водночас договір про кооперацію за своєю правовою природою є
різновидом договору про спільну діяльність, результатом якого не є
створення юридичної особи. Звідси випливає, що змістом інвестиційного
договору (контракту) про виробничу кооперацію є аналогічні умови
цивільно-правового договору про спільну діяльність.
З метою полегшити погодження партнерами різних країн взаємовідносин
Європейська комісія 00Н підготувала низку рекомендацій, які мають
важливе значення і для правового регулювання договірних відносин при
здійсненні іноземних інвестицій. До них, зокрема, належать Рекомендації
зі складання договорів: на спорудження великих промислових об’єктів; про
міжнародну передачу виробничого досвіду і знань у машинобудуванні; про
промислове співробітництво;
про спільну діяльність між сторонами, які об’єдналися для здійснення
конкретного проекту; з неконсультативного інжинірингу; з надання
міжнародних послуг, пов’язаних із матеріально-технічним обслуговуванням,
ремонтом та експлуатацією промислових та інших споруд. Комісія 00Н з
права міжнародної торгівлі розробила Правові рекомендації зі складання
міжнародних контрактів на будівництво промислових об’єктів.
У цьому контексті одним з актуальних завдань є оптимізація господарських
зв’язків2. З метою забезпечення сприятливих умов для підтримки і
взаємовигідного розвитку виробничої кооперації та прямих зв’язків між
підприємствами та галузями в межах СНД 23 грудня 1993 р. в Ашгабаді було
укладено Угоду про загальні умови й механізм підтримки розвитку
виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць
Співдружності Незалежних Держав.
Сторони погодилися, що:
а) під кооперацією розуміють поставки сировини, матеріалів, вузлів,
деталей, запасних частин, заготовок, напівфабрикатів, комплектуючих й
інших виробів галузевого та міжгалузевого призначення, технологічно
взаємопов’язаних і необхідних для спільного виготовлення кінцевої
продукції;
б) під наданням послуг визнають проектні, ремонтні роботи, технологічне
обслуговування та технологічні операції;
в) під поставками в межах митних режимів переробки товарів розуміються
поставки товарів відповідно до умов, встановлених митним законодавством
сторін, якщо інше не зазначено в цій угоді (ст. 3).
Цією угодою передбачено, що основною ланкою виробничої кооперації та
прямих зв’язків є договори (контракти), що їх укладають суб’єкти
господарювання на підставі відповідних міжурядових, галузевих та
міжвідомчих угод (ст. 4).
Отже, підприємницька діяльність в умовах ринкової економіки тісно
переплітається зі здійсненням іноземних інвестицій. Аналогічно
вирішується це питання в законодавстві інших країн, зокрема у тих, де
немає спеціальної нормативної бази. Правове регулювання іноземних
інвестицій здійснюється на засадах регулювання підприємницької
діяльності. Отже, відсутність єдиного правового акта, який би регулював
діяльність іноземних інвесторів, не означає, що немає механізму їх
правового регулювання.
З розвитком інвестиційних відносин дедалі більшого поширення набуває
така форма договірних зв’язків, як консорціум. У сфері міжнародного
інвестиційного співробітництва така кооперація застосовується при
здійсненні кількома партнерами робіт у третій країні. Потреба в такому
інвестиційному співробітництві виникає в тих випадках, коли для
реалізації масштабних проектів необхідно об’єднати виробничі, фінансові
зусилля кількох інвесторів — виробничих і (або) банківських.
У жодній країні не існує спеціального нормативного регулювання цього
договору. Тому цей вид інвестиційних зв’язків становить інтерес у
контексті аналізу підприємницького законодавства України, оскільки
останнє є нормативною базою регулювання також коопераційних відносин.
Зокрема, Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” підкреслює,
що до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про виробниче
співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконання
будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, де здійснюється
гака діяльність або де створюються передбачені договором (контрактом)
результати, якщо сторони не погодили інше (ст. 6).
Консорціум, за законодавством зарубіжних держав, на відміну від
українського, є об’єднанням, яке не володіє правами юридичної особи,
оскільки відносини між учасниками базуються на коопераційних договорах.
При цьому сторони зберігають свою господарську і фінансову
самостійність. Відносини сторін можуть втілюватися в різну правову
форму. Але, як правило, найпоширенішими є дві організаційно-правові
моделі — простий консорціум і консорціум як асоціація у формі
товариства. У простому консорціумі партнери пов’язані договорами з
приймаючою стороною, але один перед одним майнової відповідальності не
несуть.
Консорціум як асоціація у формі товариства базується на спільному
розподілі ризику майнових втрат і одержання прибутків. При цьому
особливість цих відносин полягає в тому, що вони мають складний
характер, і один договір регулює відносини між учасниками консорціуму
(тобто інвесторами), а другий — між членами консорціуму (інвесторами) та
замовником (стороною, що приймає інвестиції). Таким чином, порівняно з
двосторонньою кооперацією характер договірних зв’язків ускладнюється.
Договір між інвесторами не має характеру інвестиційного. Цей висновок
базується на тому, що відповідно до ч. 7 ст. З Закону України “Про режим
іноземного інвестування” здійснення іноземних інвестицій можливе на
підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України.
У першому випадку відсутній суб’єкт підприємницької діяльності України.
Отже, договір між іноземними партнерами (інвесторами), спрямований на
вкладення майнових цінностей в об’єкт інвестиційної діяльності на
території третьої країни, можна вважати попередньою угодою про майбутню
сумісну діяльність (так звана генеральна угода). Інвестиційним договором
(контрактом) є угода, що укладена між партнерами (інвесторами), з одного
боку, та замовником (приймаючою стороною), з іншого. Власне, відносини в
рамка консорціуму, пов’язані з вкладенням іноземних інвестицій
регулюються консорціальним договором.
Консорціальний договір має низку особливостей, які властиві звичайному
коопераційному договору. По-перше, оскільки такий договір має
багатосторонній характер, необхідно чітко розподілити функції та
обов’язки щодо здійснення інвестицій. По-друге, в консорціальному
договорі потрібно визначити розмір інвестиції кожного іноземного
інвестора. Водночас однією зі спеціальних умов є виділення головного
члена консорціуму та надання йому повноважень з координації діяльності
інших інвесторів.
У зв’язку з цим становить інтерес питання взаємної відповідальності
учасників інвестиційної діяльності, а також підстави Ті припинення.
Особливість консорціальних відносин полягає в тому, що генеральну угоду
з приймаючою стороною підписує або кожний партнер від свого імені, або
лише уповноважений іншим інвестор від імені консорціуму. Однак кожний
партнер (інвестор) несе лише індивідуальну відповідальність за виконання
своїх зобов’язань. Таким чином, підписуючи консорціальну угоду, кожний
інвестор встановлює з об’єднанням договірні відносини щодо виконання
своїх інвестиційних зобов’язань і не несе відповідальності за здійснення
інвестиційних обов’язків іншими інвесторами, які взяв на себе
консорціум1. Водночас не заперечується можливість спільної
відповідальності інвесторів, яка базується на засадах часткової або
солідарної відповідальності, передбаченої договором.
?
Eo#r’?*-.N.?0n1o2?4–8N
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
