.

Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
203 2842
Скачать документ

Реферат на тему:

Правове регулювання обігу акцій у системі фондового ринку України

У ст. 3 Закону України “Про цінні папері фондову біржу” наведено
вичерпний перелік видів цін паперів”, до яких належать:

акції;

облігації;

облігації підприємств;

казначейські зобов’язання

ощадні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери.

Законом України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в
Україні” від 30 жовтня 1996 р. передбачений ще один вид цінних паперів —
похідні цінні папери, що доцільніше було б віднести до таких
інструментів фондового ринку, “які поєднують у собі елементи декількох
видів цінних паперів або являють собою настільки специфічні документи,
що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії”1.

До похідних цінних паперів відносять опціони, ф’ючерси, форварди,
варанти та інші.

Акція — особливий цінний папір серед інших внаслідок того, що це
мобільніший, з одного боку, та найскладніший, з другого — фінансовий
інструмент на ринку цінних паперів. З приводу акцій укладається
найбільша кількість договорів на ринку цінних паперів, що зумовлює
потребу в досконалому, чіткому законодавстві та детальному регулюванні
правових відносин між суб’єктами фондового ринку.

Закон України “Про державне регулювання цінних паперів в Україні” від 30
жовтня 1996 р. обіг цінних паперів визначає як укладення та виконання
угод щодо цінних паперів, які не пов’язані з їх випуском.

Для того, щоб розглянути порядок укладення договорів, їх види та зміст,
треба проаналізувати структуру ринку цінних паперів.

Розглядаючи структуру ринку цінних паперів можна виділити такі види
суб’єктів ринку цінних паперів:

1) емітенти — суб’єкти, які здійснюють випуск цінних паперів. Оскільки
випуск акцій — прерогатива акціонерних товариств, то емітентів акцій
відносять до звичайних емітентів, тобто до емітентів, для яких випуск
цінних паперів не є основним видом діяльності, без якого неможливо
здійснювати інші види діяльності;

2) інвестори — це суб’єкти, які здійснюють вкладення коштів або іншого
майна в цінні папери, стосовно акцій — це акціонери. Акціонери належать
до звичайних інвесторів, оскільки вкладення грошових коштів в акції не в
їхнім обов’язком;

3) професійні учасники ринку цінних паперів— це суб’єкти, які здійснюють
професійну діяльність на ринку цінних паперів. Відповідно до ч. 2 ст. 4
Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні
професійна діяльність здійснюється юридичними та фізичними особами
виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у
порядку, передбаченому чинним законодавством.

Згідно зі ст. 4 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних
паперів в Україні” до видів професійної діяльності слід віднести:

— торгівлю цінними паперами, яка може бути брокерською чи дилерською;

— депозитарну діяльність;

— розрахунково-клірингову діяльність;

— діяльність з управління цінними паперами;

— діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

— діяльність з організації торгівлі на ринку цінних паперів.

14 травня 1997 р. своїм рішенням №7 Про визначення критеріїв професійної
діяльності на ринку цінних паперів”1. Державна комісія з цінних паперів
та фондового ринку (далі — ДКЦПФР) встановила, що до професійної
діяльності на ринку цінних паперів слід віднести:

для фізичних осіб — придбання ними цінних паперів від свого імені та за
свій рахунок внаслідок укладення цивільно-правових угод і подальше
відчуження цих цінних паперів протягом календарного року, якщо розмір
угод, який визначається виходячи з номінальної вартості цінних паперів,
перевищує суму, еквівалентну 1тис. неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян;

для юридичних осіб — придбання ними внаслідок укладення
цивільно-правових угод цінних паперів та їх похідних і подальше
відчуження цих цінних паперів протягом календарного року після їх
одержання, якщо загальний оборот від обігу цих цінних паперів, який
визначається виходячи з номінальної вартості цінних паперів, за цими
угодами перевищує суму, еквівалентну 10 тис. неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян. Вказані показники розміру прибутку, який одержаний від
операцій з цінними паперами, не поширюється на випадки, коли операції з
купівлі-продажу цінних паперів здійснюються через торговця цінними
паперами, який має відповідний дозвіл ДКЦПФР.

Професійні учасники можуть виступати емітентами та інвесторами, хоч
основним їх завданням є діяльність з організації та підтримання ринку
цінних паперів;

4) самоврегульовані організації — це безприбуткові організації, які
об’єднують професійних учасників ринку цінних паперів з метою
координації та поліпшення їх діяльності, захисту їх інтересів. Згідно з
Положенням про самоврегульовану організацію ринку цінних паперів,
затвердженим наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 11 грудня 1996 р. № 329 статус самоврегульованої організації
можуть одержати:

а) громадські організації фізичних осіб — професійних учасників ринку
цінних паперів;

б) об’єднання юридичних осіб — професійних учасників ринку цінних
паперів;

в) фондові біржі;

5) держава — специфічний суб’єкт ринку цінних паперів. Свої повноваження
держава здійснює через спеціальні державні органи. Найбільшими такими
повноваженнями наділена Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку, яка діє відповідно до Закону України “Про державне регулювання
ринку цінних паперів”, Положення про Державну комісію з цінних паперів
та фондового ринку, затвердженого Указом Президента України від 14
лютого 1997 р. №142/97, та іншого чинного законодавства України.

Як зазначалося вище, обіг акцій передбачає укладення цивільно-правових
угод. Такі угоди можна поділити на:

• угоди, що їх укладають з приводу первинного розміщення цінних паперів,
та угоди, які укладаються на вторинному ринку;

• біржові та позабіржові угоди;

• угоди про надання послуг з приводу випуску та обігу акцій.

Угоди з приводу первинного розміщення акцій можуть укладатися у процесі
приватизації, де продавцем виступає Фонд державного майна (або його
регіональне відділення), а також безпосередньо емітентом — недержавною
юридичною особою.

Згідно із ст. 15 Закону України “Про приватизацію майна державних
підприємств” від 4 березня 1992 р. продаж акцій підприємств відбувається
на аукціоні, за конкурсом, на фондовій біржі та іншими способами, що
передбачають конкуренцію покупців.

Порядок укладення договору купівлі-продажу акцій за результатами
конкурсу передбачено Положенням про порядок проведення конкурсів з
продажу пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, створених в
процесі приватизації, затвердженим наказом ФДМ України, Антимонопольного
комітету і ДКЦПФР від 4 серпня 1997 р.

Сторонами у договорі виступають, з одного боку, Фонд державного майна
України як продавець, з другого — переможець конкурсу як покупець.

Такий договір має бути підписаний протягом 10 робочих днів з моменту
отримання органом приватизації протоколу про визначення остаточного
переможця і затвердження ним підсумків конкурсу.

Текст договору складається на підставі Типового договору
купівлі-продажу, що затверджується ФДМ України.

У разі, якщо переможець конкурсу на момент підписання договору
купівлі-продажу не отримав згоди органу Антимонопольного комітету,
договір купівлі-продажу підписується з відкладальною умовою — отримання
згоди на придбання пакета акцій відповідно до ст. 61 ЦК України.

Істотними умовами договору є:

— назва та адреса ВАТ;

— відомості про продавця та покупця;

— ціна пакета акцій, яку зобов’язується сплатити

— кількість та номінальна вартість проданих н акцій;

— терміни оплати пакета акцій;

— зобов’язання продавця;

— зобов’язання покупця;

— назва, адреса і номер банківських розрахункових рахунків покупця та
продавця;

— відповідальність сторін за невиконання зобов’язань;

— правові наслідки невиконання зобов’язань.

За згодою сторін у договорі купівлі-продажу можуть бути додатково
зазначені інші зобов’язання.

Умовами договору купівлі-продажу пакета акцій, придбаного за
результатами конкурсу, можуть бути передбачені обтяження пакета акцій
певними обов’язками. Участь власників таких акцій в управлінні ВАТ,
розподілі дивідендів та порядок відчуження акцій визначаються умовами
договору купівлі-продажу.

Невід’ємною частиною такого договору е бізнес-план чи зобов’язання щодо
виконання зафіксованих умов конкурсу.

Вказаний договір купівлі-продажу обов’язково має бути посвідчений
нотаріально. Всі витрати, пов’язані з нотаріальним посвідченням договору
купівлі-продажу, покладаються на покупця. Право власності на пакет акцій
ВАТ, який продавався на конкурсі, переходить до переможця з моменту
повної сплати вартості пакета акцій, визначеної нотаріально посвідченим
договором купівлі-продажу.

Неординарно законодавство вирішує питання виникнення права власності у
покупців державних пакетів акцій акціонерних товариств, утворених у
процесі приватизації, під час проведення сертифікатних аукціонів. Згідно
з Положенням про порядок проведення сертифікатних аукціонів,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1995
р. №218, право власності на придбані на сертифікатному аукціоні акції
виникає у покупця з моменту затвердження акта ненормативного характеру —
протоколу про результати сертифікатного аукціону.

Згідно із зазначеним Положенням, затвердженим наказом ФДМ України,
Антимонопольним комітетом та ДКЦПФР від 8 серпня 1997 р., право
власності на пакет акцій ВАТ, який продався на конкурсі, переходить до
переможця з моменту повної сплати вартості пакета акцій, визначеної
нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, що суперечить ст. 5
Закону України “Про національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р., де
вказано, що право власності на цінні папери на пред’явника, випущені в
документарній формі, переходить до нового власника з моменту передачі
(поставки) цінних паперів. Право власності на знерухомлені цінні папери
переходить до нового власника з моменту їх зарахування на рахунок
власника у зберігача. Таким же моментом обумовлений перехід права
власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі.

Право власності на придбані акції підтверджується записом у реєстрі
акціонерів відповідного акціонерного товариства.

Як зазначалося вище, одним із способів приватизації е продаж акцій, що
належать державі, відкритих акціонерних товариств на фондовій біржі.
Уповноваженим від ФДМ України продавцем пакетів акцій ВАТ, що належать
державі, є Представництво ФДМ України, що створюється і діє на підставі
статуту, що його затверджує ФДМ України. Покупцем вказаних акцій можуть
бути юридичні та фізичні особи, які мають право за чинним законодавством
України на придбання державного майна у процесі приватизації.

Відповідно до Положення про порядок продажу на фондовій біржі пакетів
акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств,
затвердженого наказом Фонду державного майна України від 14 листопада
1996 р. №13641, переможцем у процесі проведення торгів визнається
учасник торгів, який назвав найвищу ціну. Учасники торгів, що стали
переможцями, укладають на біржі біржові контракти в день торгів. У разі
придбання одним покупцем кількох лотів акцій одного акціонерного
товариства складається один біржовий контракт на загальну кількість
придбаних акцій. Контракт укладається відповідно до типового біржового
контракту, передбаченого вказаним Положенням. У ньому зазначаються
відомості про сторони, сума контракту, порядок розрахунків та сплати
необхідних платежів, порядок виконання сторонами своїх зобов’язань,
гарантії та відповідальність сторін.

Біржові контракти укладаються в трьох примірниках, а в разі проведення
торгів у філії біржі — у чотирьох примірниках, які після підписання їх
продавцем, покупцем та реєстрації реєстраційною палатою біржі
передаються Представництву ФДМ, покупцеві та біржі.

Фондовий ринок України перебуває нині на зародковому етапі, проте
створено всі передумови для його розвитку. Виділяють первинний та
вторинний, біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів. Первинний
ринок — це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на
якому відбувається їх первинне розміщення. Вторинним ринком називається
ринок, де вільно обертаються цінні папери, які вже пройшли первинне
розміщення.

Біржовий ринок цінних паперів — це організований інституційний ринок,
операції якого проводять професійні учасники на фондовій біржі.
Позабіржовий ринок— ринок операцій з цінними паперами, які здійснюються
поза фондовою біржею.

При первинному розміщенні акції закритого акціонерного товариства
розподіляються між засновниками і не потребують додаткового укладення
договорів. Акції відкритого акціонерного товариства розповсюджуються
шляхом передплати, право власності у інвесторів виникає на підставі
договорів, в основному купівлі-продажу. Законодавством спеціально не
встановлені обов’язкові умови договору купівлі-продажу акцій акціонерних
товариств, не створених у процесі приватизації. Вони випливають із
загальних положень цивільного законодавства, встановлених для договору
купівлі-продажу. До них слід віднести:

— визначення предмета договору із зазначенням виду акцій, назви
емітента, їх номінальної вартості та кількості;

— визначення сторін договору;

— права та обов’язки сторін;

— порядок набуття права власності на акції та корпоративні права;

— ціна договору;

— порядок проведення розрахунків;

— відповідальність сторін.

В разі потреби сторони зазначають інші умови. При первинному розміщенні
акцій відкрите акціонерне товариство може користуватися послугами
посередників — торговців цінними паперами, яких називають
андеррайтерами, запозичивши таку назву із зарубіжного законодавства. До
андерайтерів належать інституції, “які обслуговують і гарантують
розміщення цінних паперів, здійснюють їх купівлю для наступного
перепродажу приватним інвесторам.”. Розрізняють андерайтинг двох видів.
Умовами договору першого виду (андерайтинг на основі твердих
зобов’язань) передбачено, що андерайтер несе тверді зобов’язання щодо
викупу всього або частини випуску за фіксованими цінами. Це означає, що
андерайтер, беручи на себе зобов’язання щодо надання послуг по
первинному розміщенню цінних паперів емітента, зобов’язаний у разі, якщо
залишиться невикупленою частина запропонованих на продаж акцій, придбати
таку частину, приймаючи цим самим фінансовий ризик розміщення акцій.

Другий вид андерайтингу передбачає, що андерайтер тільки надає послуги з
первинного розміщення акцій без зобов’язань щодо викупу нерозміщеної
частини емісії. Головний обов’язок андерайтера стосовно такого договору
— докласти максимальних зусиль для розміщення цінних паперів, проте
фінансової відповідальності за кінцевий результат андерайтер не несе.

Основу андерайтингових договорів становлять договори доручення чи
комісії, які поєднані з договорами купівлі-продажу. Для першого виду
андерайтингу характерно укладення угод купівлі-продажу з відкладальною
умовою. За таким договором андерайтер зобов’язаний придбати акції за
фіксованим цінами за настання такої умови — нерозміщення ним певної
частини акцій у встановлений строк.

Порядок відчуження акцій закритих акціонерних товариств на вторинному
ринку ускладнений додатковими умовами порівняно з відчуженням акцій
відкритого акціонерного товариства. По-перше, як вже зазначалося, акції
закритого акціонерного товариства обігу на біржі не підлягають.
По-друге, як передбачено установчими документами більшості ЗАО, в разі
відчуження акцій третім особам акціонер повинен одержати відмову самого
товариства (у вигляді рішення загальних зборів) та акціонерів від
купівлі таких акцій за визначеною ціною. Тому на практиці, крім
звичайного договору купівлі-продажу, застосовують договір
купівлі-продажу акцій, укладений з відкладальною умовою. Відкладальною
умовою у цьому випадку є одержання відмови самого товариства та інших
акціонерів від купівлі.

Обіг акцій супроводжується також укладенням ряду договорів, предметом
яких хоч і не є відносини купівлі-продажу акцій, але такі договори
безпосередньо стосуються та впливають на ці відносини, а також на
правовий статус акції.

B

L

c

¦

?

?

®

????????????{?пере дає в управління належні йому акції. Так, управління
акціями відкритих акціонерних товариств, які перебувають у державній
власності, здійснюється через уповноважену особу, яка визначається за
результатами конкурсу, що проводиться згідно з Порядком проведення
конкурсу по відбору уповноважених осіб на виконання функцій управління
акціями відкритих акціонерних товариств, які знаходяться в державній
власності, затвердженим наказом ФДМ України, Міністерством економіки та
Антимонопольного комітету України від 4 серпня 1997 р. Юридичною
підставою для виконання таких функцій є договір-доручення, що його
укладають орган приватизації та уповноважена особа відповідно до типової
форми.

Предметом даного договору є доручення та повноваження на управління
акціями та реалізацію прав акціонера відповідного акціонерного
товариства. В договорі також визначаються:

— завдання уповноваженої особи;

— права та обов’язки сторін;

— умови та наслідки припинення дії частково виконаного договору;

— норми витрат;

— розмір та порядок виплати винагороди;

— санкції у випадку невиконання умов договору;

— припинення дії договору;

— особливі та додаткові дії договору.

Крім договору, управління вказаними акціями здійснюється на підставі
Порядку виконання уповноваженими особами функцій по управлінню акціями,
які знаходяться у державній власності, затвердженого наказом ФДМ
України, Міністерством економіки та Антимонопольного комітету України
від 4 серпня 1997 р.

В управління можуть бути передані не лише акції, що перебувають у
державній власності. Недержавні акції можна передати, наприклад, у
довірче управління довірчим товариством. Управлінські відносини
встановлюється на підставі договору на довірче управління, який
укладають відповідно до типового договору довірчого товариства з
довірителем майна, затвердженого наказом ФДМ, Міністерства фінансів та
Антимонопольного комітету України від 30 серпня 1995 р.

Вказаний договір передбачає обсяг повноважень довіреної особи щодо
здійснення операцій з майном, яке передається в управління. Право
власності на майно залишається за довірителем. Договором також мають
бути передбачені права та обов’язки сторін, фінансові розрахунки,
порядок розірвання та припинення дії договору.

Передача майна у вигляді акцій для виконання довірчих операцій
здійснюється на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі.
З моменту підписання вказаний акт є невід’ємною частиною цього договору.

Цивільним кодексом України не передбачено довірче управління як один із
видів зобов’язань. За правовою природою довірче управління подібне до
таких видів зобов’язань, як доручення та комісія, тому, якщо
законодавством не встановлено інше, на відносини з довірчого управління
поширюються норми цивільного законодавства, що регулюють відносини
комісії та доручення.

Для зменшення ризику можливих втрат та вигідного здійснення інвестицій у
процесі придбання чи реалізації акцій власник може скористатися
послугами торговців цінними паперами, які проводять комерційну та
комісійну діяльність по цінних паперах.

Згідно із ст. 1 Правил здійснення торговцями цінними паперами
комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених
наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996 р. №331, комісійна діяльність з цінних
паперів (брокерська діяльність) — це здійснення цивільно-правових угод
щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінних паперів проти їх
поставки новому власникові на підставі договорів доручення чи комісії за
рахунок своїх клієнтів. Комерційною діяльністю з цінних паперів
вважається здійснення цивільно-правових угод щодо цінних паперів, які
передбачають оплату цінних паперів проти їх поставки новому власникові
від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу третім особам
(дилерська діяльність), крім випадків, передбачених законодавством.

Здійснюючи комісійну діяльність по цінних паперах, торговці можуть у
«падати як договори на виконання разового замовлення, так і договори на
обслуговування протягом певного терміну, тобто договір на
обслуговування. Договір на разове обслуговування укладається між
торговцем та клієнтом і передбачає виконання операцій певного виду з
конкретними цінними паперами протягом певного терміну на підставі
разових замовлень клієнта. Згідно із вищезазначеними Правилами у
договорі на виконання разового замовлення обов’язково має бути
зазначено:

1) номер та дату видачі торговцеві дозволу на здійснення діяльності по
випуску та обігу цінних паперів;

2) вид послуги, яку торговець надає клієнтові. Такими послугами є:

а) посередницькі послуги з купівлі цінних паперів;

б) посередницькі послуги з продажу цінних паперів;

в) посередницькі послуги з обміну цінних паперів;

г) інші послуги, передбачені чинним законодавством Договір на разове
замовлення укладається тільки не вид послуг;

3) опис цінних паперів;

4) умови виконання договору, що містять термін дії та вид замовлення;

5) перелік обов’язків та прав сторін;

6) положення про канали та порядок передачі інформації та зв’язку між
клієнтом і торговцем, а також відомості про уповноважених осіб сторін,
через яких сторони підтримують зв’язок;

7) умови розрахунків та відсоток комісійної винагороди;

8) відповідальність сторін і порядок розгляду спорів;

9) термін дії, підстави для зміни та припинення договору. У договорі на
обслуговування обов’язково мають бути визначені положення, які містяться
в пунктах 1, 3,4-9. Крім того, у договорі або в замовленні повинні бути
визначені особливі умови виконання операцій, перелік яких наведено у
Правилах. Предметом вказаного договору є надання посередницьких послуг
щодо купівлі, продажу, обміну цінних паперів, інших операцій, не
заборонених чинним законодавством. Правилами встановлено спеціальні
вимоги щодо оформлення такого договору (мається на увазі при визначенні
номера договору) — крім цифрової інформації, він повинен містити
додаткову літеру, яка залежить від виду послуг.

На підставі вказаних договорів торговці цінними паперами укладають угоди
на біржовому та позабіржовому ринках. Угоди, які укладаються на біржі,
мають відповідати вимогам як чинного законодавства, так і вимогам,
встановленим нормативними документами самої біржі. Правила біржі
визначають порядок проведення торгів, умови участі в них членів біржі,
цінні папери, що допущені до обігу на біржі, та порядок укладення
біржових угод.

Правилами більшості фондових бірж, наприклад, встановлена обов’язкова
реєстрація біржових угод самою біржею. Більше того, біржова угода
вступає в законну силу з моменту її реєстрації.

Деякі біржі практикують укладення тристоронніх договорів, де однією із
сторін є біржа. Правилами та положеннями біржі, а іноді і біржовими
угодами передбачено порядок контролю біржею укладення та подальшого
виконання укладених на біржі угод.

Обігу на біржі підлягають акції, які перебувають у лістингу і такі, що в
ньому не перебувають. Лістинг — це внесення певних цінних паперів до
біржового реєстру, якщо вони відповідають вимогам, встановленим біржею.
Мінімальний рівень вимог встановлений Положенням про реєстрацію фондових
бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності,
затвердженим наказом ДКЦПФР від 15 січня 1997 р. Вказаним Положенням
також передбачений порядок подання емітентом заяви про допуск до
офіційного котирування на фондову біржу (безпосередньо або через
уповноважену ним особу), згідно з якою емітент бере на себе ряд
зобов’язань. Проте практика узаконила ще один шлях вступу в договірні
відносини емітента з біржею — укладення договору про проведення біржею
експертизи на відповідність акцій необхідним вимогам для внесення їх до
біржового реєстру.

До прийняття біржею рішення про допуск (лістинг) цінних паперів до
офіційного котирування біржа повинна укласти з емітентом двосторонній
договір про підтримання лістингу згідно з положенням про допуск.
Оскільки укласти цей договір сторони зобов’язані до прийняття біржею
рішення про допуск і невідомо, чи взагалі такі акції перебуватимуть в
офіційному котируванні, то доцільно було б укладати його як угоду з
відкладальною умовою.

Обов’язковим положенням даного договору є порядок надання емітентом
необхідної інформації для проведення біржею періодичного аналізу
фінансового стану емітента, що дає підставу для визначення відповідності
поданих до лістингу акції вимогам, встановленим біржею.

У своїй діяльності акціонерне товариство та його власники користуються
послугами інших учасників фондового ринку. Так, якщо кількість власників
іменних цінних паперів емітента перевищує 500, емітент зобов’язаний
ведення реєстру доручити реєстратору шляхом укладення відповідного
договору. Такий обов’язок емітента визначений ст. 9 Закону України “Про
Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних
паперів в Україні” від 10 грудня 1997 р. та Положенням про порядок
ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом
ДКЦПФР від 24 червня 1997 р. Договір на ведення реєстру емітент може
укласти лише з одним реєстратором. Рішення про передачу ведення реєстру
власників іменних цінних паперів приймається виключно на загальних
зборах акціонерів у порядку, встановленому п. 2 ст. 9 зазначеного
закону.

У вказаному договорі мають бути передбачені:

• назва сторін;

• предмет договору — ведення реєстру та здійснення обліку цінних паперів
відповідно до функцій реєстратора;

• функції реєстратора (у Положенні про порядок ведення реєстрів наведено
ряд основних функцій реєстратора, проте такий перелік не є вичерпним, і
реєстратор може виконувати додаткові функції, обумовлені цим договором);

• порядок надання необхідних документів для належного виконання ним
своїх функцій;

• підстави та порядок видачі виписок з реєстру;

• права та обов’язки сторін;

• відповідальність сторін.

Вказаний договір, сторонами якого є емітент і реєстратор, породжує певні
права та обов’язки тих, кому належать чи належатимуть (власники,
номінальні утримувачі тощо) акції. Ці права та обов’язки встановлюються
Положенням про порядок ведення реєстрів. Так, наприклад, зареєстровані
сторони зобов’язані інформувати реєстратора про обтяження іменних цінних
паперів зобов’язаннями, у разі передачі прав власності надавати
реєстраторові передавальне доручення та ін. Отже, право вибору особи
реєстратора належить емітентові, їх відносини встановлюються на підставі
договору. Відносини ж власника чи іншої зареєстрованої особи встановлює
законодавство, хоч це не виключає можливості додатково укласти договір.

Проте Законом України “Про Національну депозитарну систему та
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” встановлено
порядок взаємодії депозитаріїв та зберігачів з власниками цінних
паперів, емітентами, торговцями цінними паперами, довірчими товариствами
з приводу надання послуг щодо зберігання цінних паперів незалежно від
форми їх випуску, відкриття та ведення рахунків у цінних паперах,
обслуговування операцій на цих рахунках (включаючи кліринг за угодами
щодо цінних паперів) та обслуговування операцій емітента щодо випущених
ним цінних паперів. При здійсненні такої депозитарної діяльності у
суб’єктів фондового ринку виникає необхідність укладення ряду договорів,
обов’язковість яких встановлена вищеназваним законом.

Діяльність, пов’язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав
власності на них, здійснюється на підставі: договору про відкриття
рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з
обраним ним зберігачем про передачу власником належних йому цінних
паперів зберігачеві для здійснення депозитарної діяльності;
депозитарного договору, що укладається між зберігачем і обраним ним
депозитарієм, за яким депозитарій веде для зберігача рахунки у цінних
паперах, на яких відображаються операції з цінними паперами, переданими
зберігачем, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який
укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм про обслуговування
операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів. Вказані договори
мають відповідати вимогам типових договорів, затверджених ДКЦПФР.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови
ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій
емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем,
а також умови оплати його послуг. Якщо цінні папери випущені у
документарній формі, у договорі також визначається спосіб зберігання
цінних паперів (колективний чи відокремлений).

Депозитарний договір є консенсуальним. Невід’ємна частина договору —
інструкції по здійсненню депозитарної діяльності, що їх затверджує
депозитарій. У Положенні про депозитарії встановлено основні вимоги до
депозитарного договору. До них належать:

1) загальні положення;

2) зміст договору із зазначенням сторін, предмета договору, строку дії
договору, умови ведення рахунків, порядок ведення операцій емітента,
порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, ряд
застережень, відповідальність сторін, розмір та порядок оплати послуг
депозитарія, форми і періодичність складання звіту депозитарієм, права
та обов’язки сторін.

Основні вимоги до депозитарного договору, встановлені законодавством,
також є обов’язковими і для цього типу договору.

Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі
депозитарного договору, обслуговується виключно шляхом переведення їх на
відповідний рахунок у цінних паперах у депозитарії. Депозитарії та
зберігачі цінних паперів не зобов’язані надавати власникам цінних
паперів документи (сертифікати, купони) для реалізації відповідних прав
власності при проведенні емітентом операцій із цінними паперами, якщо
інше не передбачено договором.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи
його представником та обраним ним депозитарієм визначається порядок
прийняття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів,
операцій емітента в депозитарії щодо випуску ним цінних паперів, порядок
переведення цінних паперів з документарної форми у бездокументарну тощо.

Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі
розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що
передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації,
наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим
ринком. Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за
угодами щодо цінних паперів зобов’язаний користуватися послугами, що їх
надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типову
форму якого затверджують ДКЦПФР і Національний банк України.

Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості
електронного обігу цінних паперів в Україні” заповнив деякі прогалини
Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”. Статтею 5 вказаного
Закону визначено порядок переходу і здійснення права власності на цінні
папери. Так, право власності на іменні цінні папери, які випущені в
документарній формі, передаються новому власникові шляхом повного
індосаменту. У разі відчуження знерухомлених іменних цінних паперів
право власності переходить до нового власника з моменту зарахування їх
на рахунок власника у зберігача. Але слід зазначити, що корпоративні
права, тобто право на участь в управлінні, одержанні доходу тощо, які
випливають з іменних цінних паперів, можуть бути реалізовані з моменту
внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Право власності на цінні папери на пред’явника, які випущені в паперовій
(документарній) формі, переходить до нового власника з моменту передачі
(поставки) цінних паперів.

Право власності на іменні цінні папери, випущені у бездокументарній
формі, переходить до нового власника з моменту зарахування цінних
паперів на рахунок власника у зберігача.

Щодо форми угод по цінних паперах, то вони не підлягають нотаріальному
засвідченню, якщо інше не передбачено законодавством чи угодою сторін.

У складному механізмі функціонування фондового ринку України договір
посідає особливе місце як засіб регулювання порядку емісії, обігу та
обліку цінних паперів. Він покликаний заповнювати всі неврегульовані
законодавством правові ніші, що надає йому особливого статусу.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020