.

Страхове зобов\’язання. Основні страхові поняття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
282 2993
Скачать документ

Реферат на тему:

Страхове зобов’язання. Основні страхові поняття

Учасниками страхового зобов’язання, які пов’язані між собою правами та
обов’язками, є, з одного боку, страховик, а з другого — страхувальник.
Страховиками визнаються юридичні особи, які створені у формі
акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою
відповідальністю з метою здійснення страхової діяльності в Україні, а
також одержали у встановленому порядку ліцензії на здійснення цієї
діяльності.

Загальна частка іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у
статутному фонді страховика має не перевищувати 49 відсотків.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише
страхування, перестрахування і пов’язана з ними фінансова діяльність.
Іншими видами діяльності страховик може займатися лише у випадках,
передбачених чинним законодавством.

В Україні серед страхових об’єднань одне з перших місць займає
Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”. Вона здійснює на
території України: а) усі види державного обов’язкового страхування
майна підприємств, організацій і громадян, добровільного особистого й
майнового страхування, а також інші види державного обов’язкового
страхування відповідно до чинного законодавства України; б) проведення
запобіжної та інвестиційної діяльності, перестрахувальних операцій,
утому числі в іноземній валюті; в) розвиток ділового співробітництва із
страховими організаціями інших країн, ведення спільної страхової
діяльності. З метою створення умов для конкуренції у сфері страхової
діяльності та підвищення якості страхових послуг визнано за доцільне
відмовитися від монополії держави на страхову справу. Отже, на
страховому ринку в міру його формування діятимуть конкуруючі між собою
державні, акціонерні, взаємні, кооперативні товариства та асоціації, що
мають право залучати до своєї діяльності страхові організації іноземного
капіталу.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об’єднання для
координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів і
здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному
законодавству України. Проте ці об’єднання не мають права безпосередньо
займатися страховою діяльністю.

Об’єднання страховиків діють на підставі статутів і набувають прав
юридичної особи після їх державної реєстрації. Державна реєстрація
об’єднань страховиків проводиться в порядку, передбаченому для
реєстрації страховиків. Орган, що здійснює реєстрацію об’єднань
страховиків, у десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це
Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю.

Страховики, яким дозволено займатися страхуванням відповідальності
власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за
умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо зазначеного
виду страхування, повинні утворити Моторне (транспортне) страхове бюро,
яке є юридичною особою, що утримується за рахунок коштів страховиків.

Договори морського страхування із страхувальниками-резидентами і
договори обов’язкового страхування пасажирів від нещасних випадків, що
виникають під час морського перевезення, укладаються страховиками, які
визнані такими відповідно до законодавства України, одержали у
встановленому порядку ліцензії на здійснення цього виду страхування і є
членами Морського страхового бюро. Морське страхове бюро координує
діяльність страховиків у галузі страхування морських ризиків та
представляє їх інтереси у міжнародних об’єднаннях страховиків. Утворення
Морського страхового бюро та його державна реєстрація здійснюються в
порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 3 і 4 ст. 242
Кодексу торговельного мореплавства).

Для випадків авіаційного страхування передбачається створення
Авіаційного страхового бюро (частини 2 і 3 ст. 103 Повітряного кодексу
України).

З метою страхового захисту своїх майнових інтересів громадяни та
юридичні особи можуть створювати товариства взаємного страхування.

Страховики здійснюють страхову діяльність через страхових посередників —
страхових агентів та брокерів.

Страхові агент — громадяни чи юридичні особи, які діють від імені та за
дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності
(укладення договорів страхування, одержання страхових платежів,
виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового
відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють у
його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із
страховиком.

Страхові брокера — громадяни або юридичні особи, що зареєстровані у
встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяльності та
здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені
на підставі доручень страхувальника чи страховика.

Страхові брокери зобов’язані повідомити Комітет у справах нагляду за
страховою діяльністю про свої наміри здійснювати посередницьку
діяльність на страховому ринку за десять днів до початку цієї
діяльності, а також надіслати копію свідоцтва про їхню реєстрацію як
суб’єктів підприємницької діяльності.

Посередницька діяльність страхових брокерів від імені іноземних
страховиків на території України не допускається, якщо інше не
передбачено/міжнародними договорами України.

Страхувальниками визнаються дієздатні громадяни або юридичні особи, які
уклали із страховиками договори страхування свого майнового інтересу і
вносять страхові платежі. Громадяни України, іноземці чи особи без
громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право
застрахувати себе або своє майно. Страхувальниками з майнового
страхування, крім громадян, виступають кооперативи, орендні, колективні,
приватні та інші підприємства. Державні організації страхують закріплене
за ними майно лише у випадках, зазначених у законі.

Учасником зобов’язання за особистим страхуванням є застрахована особа, в
житті якої може трапитись подія, що породжує обов’язок страхової
організації виплатити їй (чи в разі Ті смерті іншій особі) страхову
суму.

Застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша фізична
особа. В договорах страхування дітей, страхування до шлюбу та деяких
інших страхувальниками можуть бути батьки або родичі, опікуни чи
піклувальники, а застрахованою особою — дитина, вік якої на день подачі
страхувальником заяви про страхування не може перевищувати певної
кількості років. Страхувальники мають право при укладенні договорів
страхування призначати громадян чи юридичних осіб для одержання
страхових сум або страхового відшкодування (вигодонабувачів), а також
замінювати їх до настання страхового випадку. Це договори на користь
третьої особи (ст.-160ЦК).

Наприклад, у договорі змішаного страхування життя зазначається особа,
якій має бути виплачена страхова сума в разі смерті страхувальника в
період дії договору. Проте якщо ця особа померла раніше або в один день
зі страхувальником, страхова сума виплачується спадкоємцям
страхувальника.

a

°$I%O&?’i*?,N/?0O4~6?;E=eHoooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

вності у страхувальника страхового інтересу, тобто тих імовірних
збитків, яких він може зазнати внаслідок настання певної страхової події
(загибель майна, смерть чи втрата працездатності тощо). Страховий
інтерес може бути не тільки у власника майна, айв іншої особи, зокрема
орендаря, зацікавленого у збереженні майна та відповідального за його
цілість і схоронність.

Страховий ризик — це ймовірність настання певної події, у зв’язку з якою
проводиться страхування.

Від ступеня ймовірності настання певної страхової події залежать розміри
страхових внесків з конкретного виду страхування. Наприклад, страхові
внески за договором змішаного страхування життя зростають у міру
зростання віку страхувальника на день подачі ним заяви про страхування,
адже з віком збільшується ймовірність його смерті.

Страховий випадок — це передбачена законодавством або договором подія, з
настанням якої виникає обов’язок страхової організації виплатити
страхову суму чи страхове відшкодування страхувальникові або іншій
третій особі. У момент виникнення страхового зобов’язання сторонам не
відомо, настане чи не настане страховий випадок (наприклад, загибель
врожаю від засухи, граду тощо). Проте у разі неминучості настання події
(наприклад, смерть страхувальника при змішаному страхуванні) сторони все
одно не знають, коли саме вона настане. Однак це не означає, цю договір
страхування є угодою, укладеною з відкладальною умовою (ч. 1 ст. 61 ЦК).
У договорі страхування виникнення обов’язку страховика залежно від
настання певної страхової події є неодмінною істотною умовою, що
визначає суть страхування, тоді як відкладальна умова в інших угодах є
випадковим елементом.

До страхових подій належать: травма, одержана страхувальником внаслідок
нещасного випадку, випадкове гостре отруєння недоброякісними харчовими
продуктами, загибель тварини від транспортної події, закінчення строку
за договором змішаного страхування життя тощо.

Страховий платіж (внесок, премія) — плата за страхування, яку
страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором
добровільного страхування або з умовами обов’язкового страхування.

Страховий тариф — ставка страхового внеску з одиниці страхової суми за
певний період страхування. Страхові тарифи при добровільній формі
страхування обчислюються страховиком самостійно. Конкретний розмір
страхового тарифу визначається у договорі страхування за згодою сторін.
Актами законодавства України про обов’язкове страхування встановлюються
максимальні розміри страхових тарифів та мінімальні розміри страхових
сум (ст. 9 Закону України “Про страхування”).

Страхові внески страхувальник може сплачувати страховикові одноразово
(наприклад, у випадку страхування вихованців дитячих інтернатних
закладів) чи періодичними платежами. За договорами особистого або
майнового страхування внески сплачують громадяни: а) безготівковим
шляхом — через бухгалтерію підприємства або з рахунку по вкладу в
ощадному банку; б) готівкою — сплатою грошей страховому агентові чи
поштовим переказом. Розміри страхових платежів з окремих видів
страхування залежать від страхової суми, строку страхування та інших
обставин.

Страхова оцінка — це визначення вартості майна з метою його страхування.
Так, страхова оцінка будівель, устаткування та іншого майна
сільськогосподарських підприємств визначається за балансовою
(інвентарною) вартістю за вирахуванням амортизації. У межах страхової
оцінки встановлюється сума, на яку застраховано майно (страхова сума).

Страхова сума — встановлена законодавством чи договором майнового
страхування грошова сума, в межах якої страхова організація відповідно
до умов страхування зобов’язана виплатити відшкодування при настанні
страхового випадку. За договором особистого страхування страхова сума
визначається за угодою сторін або в нормативному порядку. При
страхуванні майна страхова сума встановлюється у межах вартості майна за
цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не
обумовлено договором страхування чи умовами обов’язкового страхування.

Страхове відшкодування (або забезпечення) — це грошова сума, яку
виплачує страховик за умовами майнового страхування при настанні
страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру
прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються
застрахованими, якщо це передбачено договором страхування. Якщо майно
застраховане у кількох страховиків і загальна страхова сума перевищує
дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, що виплачується усіма
страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому
кожен страховик здійснює виплату пропорційно до розміру страхової суми
за укладеним ним договором страхування.

Страхове відшкодування не може перевищувати страхову оцінку, оскільки
вона визначає розмір страхового інтересу. Визначення розміру страхового
відшкодування здійснюється за пропорційною системою чи за системою
першого ризику.

За пропорційною системою страхове відшкодування здійснюється за формулою
х : а = в : с, де х — сума страхового відшкодування, а — сума збитків, в
— страхова сума, на яку застраховано майно, с — страхова оцінка об’єкта.
Отже, якщо майно застраховано на повну суму страхової оцінки, то всі
збитки в межах цієї суми будуть повністю відшкодовані. Проте якщо його
застраховано у частині страхової оцінки, то й збитки відшкодовуються
частково, тобто у відсотковому відношенні страхової суми до страхової
оцінки. Ця система діє при страхуванні сільськогосподарських культур та
добровільному страхуванні будівель.

За системою першого ризику збитки у межах страхової суми відшкодовуються
страхувальникові повністю. Таким чином, ці збитки є тим “першим
ризиком”, який несе страхова організація. Збитки в тій частині, яка
виходить за межі страхової суми, називаються “другим ризиком”, що падає
на страхувальника. За цією системою виплачується відшкодування при
добровільному страхуванні домашнього майна і засобів транспорту.

Страховик має право перестрахувати частину ризику в іншої страхової
організації. Перестрахування — це страхування одним страховиком на
визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх
обов’язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика).
Страховик, який уклав з перестраховиком договір про перестрахування,
залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно
з договором страхування.

З метою забезпечити повноту страхового фонду, проведення профілактичних
заходів та виконання обов’язків перед страхувальниками страховики
намагаються застрахувати якомога ширше коло об’єктів. Максимальна їх
кількість, яка може бути охоплена страхуванням, називається страховим
полем.

Навантаження страхової премії — частина страхового платежу, що Ті
використовує страховик на покриття видатків по веденню справи.

Франшиза — визначена договором або умовами страхування частина збитків,
яку страховик не відшкодовує страхувальникові і яка припадає на
страхувальника (наприклад, при страхуванні засобів транспорту).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020