.

Історичні аспекти формування сучасних шляхів Волинської області (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1881
Скачать документ

Реферат

на тему:

Історичні аспекти формування сучасних шляхів Волинської області

Дорожня мережа у стародавні часи формувалась під впливом торгівлі.
Існували так звані торгівельні шляхи. Так у ХІ – ХІІ столітті з країн
романського світу на Волинь потрапляла зброя, засвідчена знахідками
романських мечів у Белзі, Городищі біля Шепетівки, Сонсядці та ін.
Особливо жваву торгівлю Волинь вела з країнами Балтії. Важливим
осередком міжнародного значення на північному заході Волинської землі
був Дорогичин. Товари надходили з Києва по Прип’яті, а потім їх
транспортували по суші і водою по Західному Бугу. Привезені в Дорогичин,
вони розкуповувались іншими купцями, які везли їх для продажу в західні
землі.

Величезну роль у розвитку регіону відіграло проходження через територію
області торгівельних шляхів міжнародного значення. Один з них пролягав з
Києва і по території Волині – через Дорогобуж, Пересипницю, Луцьк,
Володимир – у центральну та західну Європу. До початку хрестових походів
цей шлях був одним з головних, що пов’язували Схід і Захід. У Х – ХІ
столітті по ньому велася жвава торгівля, про що свідчать відомі
волинські скарби коштовних предметів з Кикова, Бортівки, Козлина,
Бегені, Городища. В більшості з них, крім прикрас, знаходились і срібні
злитки. Зрозуміло, що міста, які знаходились на цьому шляху, з часом
самі стали осередками міжнародної торгівлі. Другий шлях проходив по
Західному Бугу, а на півдні по Дністру. На північних рубежах Волинської
землі від нього відгалужувався шлях, який тягнувся по Прип’яті до
Дніпра. Третій, водний шлях прямував по Дністру і Прип’яті, в околицях
Берестя волоком з’єднувався із Західним Бугом, йшов по Віслі, а ще далі
– в Гданськ, який був пов’язаний з усіма портами північного узбережжя
Європи [3].

Названі торгові шляхи активно функціонували до татаро-монгольського
нашестя на Русь. Проте внутрішні шляхи регіону зазнали незначних
ушкоджень і в постмонгольському часі швидко відновились, про це свідчить
велика кількість ремісничих виробів, знайдених у шарах похованих ґрунтів
другої половини ХІІІ століття на території таких міст, як
Володимир-Волинський, Луцьк, Перемишль. Перелік іноземних купців, які
проживали в 1289 році у Володимирі-Волинському (німці, сурожці,
новгородці), вказує на напрями волинської торгівлі – Центральна Європа,
Крим, Північно-Західна Русь. Досить жвавою була торгівля з Прибалтикою,
свідченням чого є, наприклад, продаж хліба ятвягам, про що повідомляє
Галицько-Волинський літопис 1279 р.

Про існування торгових зв’язків між Західною Волинню і Центральною
Європою свідчить знахідка на території Луцька скарбу, до складу якого
входило 150 срібних чеських грошів ХІІІ – ХІV століття. Інший скарб, що
складався із 42 монет, знайдений в с.Соснина Іваничівського району
Волинської області (рис. 1).

Для вивчення торгових шляхів, які проходили через територію Волинської
землі в другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття, можна
використати документ, датований 1545 роком „Вирок урядових ревізорів у
справі за скаргою луцьких міщан на шляхту Луцького і Володимирського
повітів про незаконне стягнення мита з купецтва в шляхетських маєтках і
з переліком новостворених і усталених здавна митниць”. У документі є
вставка, переписана з більш раннього акта, з якого довідуємось, що на
захід від Луцька мита збирались у Шепоті, Володимирі та Хотечові; на
схід – Жукові, Рівному, Горбкові, Корці. Цими пунктами позначався
волинський відрізок європейського торгового шляху. Крім того, торговий
шлях пролягав у південно-західному напрямку – на Львів, і на цьому
відрізку митні пункти були в Гіркій Полонці, Несвічі і Пустомитах, а
також у південно-східному – через Красне та Остріг. Відомості про
торговий шлях з Володимира на Торунь містяться в документі, датованому
1349 роком „ Витяг з переліку митних зборів…”, згідно з яким цей шлях
проходив через Городило, річку Вепр, Холм і Люблін. У середині ХІV
століття в Холмі функціонувала митниця. З Томуня у Володимир везли
тканину та шкіру, а також переганяли худобу, натомість з Володимира
експортували віск, шовк, хутро та спеції [2].

Велику роль відіграв давній добре відомий шлях з Чорноморської Кафи
через Перекопські ворота та Таванський перевіз, а відтак степом на Київ.
Таким чином в місто потрапляло багато шовкових тканин, які транзитні
купці перевозили далі. Товари з Азії, Персії, потрапляли і на Волинь.
Відомо, що київські купці часто торгували на Волині хутром. Привозились
речі через здавна відомий магістральний шлях „гостинець” із сходу, з
Києва на Волинь (через Корець, Доброгуж, Жуків, Олику і далі на Луцьк).

Територія нинішньої Рівненщини завдяки вигідному географічному
розташуванню була тим місцем, де перехрещувалось багато торгівельних
шляхів, через які сюди могли потрапити імпортні речі з країн Сходу та
Заходу. Один з них, яким без посередництва Києва провозився через
територію нинішньої Рівненщини „східний товар” – „шлях з Турок до
Москви”, що проходив, зокрема через митну комору погоринського м.
Дубровиці. В деяких документах на шляху до Москви згадується також
м.Корець. Зокрема, купці з Молдавії, що торгували дорогоцінним камінням,
перлами та металевими виробами і іншими товарами, їздили в Москву через
Брацлав, Вінницю, Корець, Дубровицю. З Москви, головним чином,
вивозились дорогоцінні хутра соболів, горностаїв, куниць, темно-бурих та
сріблястих лисиць. Є досить часті документальні згадки про полотно
„московське”. Як свідчить митний Статут, що діяв на Волині в кінці 60-х
– на початку 70-х років ХVI століття, оподатковувалась кожна тисяча
лотків полотна московського.

У другій половині ХІІІ – першій половині ХІV століття система
транзитної торгівлі дещо змінилась. Хоча її стратегічний напрям зі сходу
на захід невдовзі після татарського погрому й відновився, але
визначальним уже не був: на Волині його перетинав новий напрям – з
Балтійського до Чорного моря, що ставило регіон у вигідніше порівняно з
іншими територіями, становище. Цим і можна пояснити той факт, що з трьох
західноруських міст, які мали складське право в середині ХІV століття,
два, а саме Володимир і Луцьк знаходились у Центральній Волині. Можливо,
це пояснюється й тим, що в Луцьку і Володимирі були спеціально обладнані
річкові пристані на Стиру і Лузі, сліди яких помітні ще й нині [2].

Ще один відомий торговий шлях, через який потрапляли на Волинь товари,
пролягав через Галичину. З першої половини ХІІ століття є документальна
звістка про торгівельний рух між Галичем та Чорноморським побережжям. В
документальних джерелах зустрічаємо також відомості про торгівельний
маршрут з Кам’янця-Подільського (через місто проходив волосько-турецький
та волосько-чорноморський транзит) на Кременець, який відомий з ХVІ
століття, але міг існувати і раніше. З джерел за 1573 року дізнаємось
про безмитне перевезення купцями-вірменами з Кам’янця-Подільського
„московських товарів” через Волинь за охоронним листом Київського
Воєводи князя Острозького. Цей шлях, на думку деяких дослідників,
пролягав через погоринське місто Дубно. Відомо, що транзитні купці в
цьому місті звільнились від податків. Про це свідчить один з документів,
в якому згадується купець з Кафи Іване Ормянин, що їхав з
Кам’янець-Подільського, і якого на шляху з Дубно до Луцька пограбували в
с. Дорогостаї. Через Кременець, отже, потрапляв на Волинь товар з
Волощини – татарський та грецький (шлях на Хотин, Сучаву, Яси).

Рис. 1. Шляхи і митниці Володимирського повіту Волинського воєводства
XVI-середини XVIІ століття

Про жваву торгівлю, яку вели міста Прусії і місто Торунь на Волині,
свідчить Універсал Казимира ІІІ на право вільного проїзду купців з
Прусії і Томуня до Володимира через землі Галицької Русі.

Існували також так звані “чумацькі шляхи”. Так, наприклад, луцькі
міщани займалися чумацьким промислом. Сіль постачали з Криму шляхами –
водними (Дніпро, Прип’ять, Стир) і сухопутними (Через Брацлав – Вінницю
– Острог – Дубно).

Як внутрішня, так і зовнішня торгівля на Волині у XIV – XVII столітті
підлягала регламентації, на її розвиток значний вплив справила митна
система. Прагнучи збільшити прибутки, магнати і шляхта влаштовували
пункти стягнення мита. У 1536 році у Ковелі по вулиці Володимирській
була встановлена митна контора для збору соляного мита. Про це свідчить
лист від 18 жовтня 1536 року, в якому Сигізмунд І звертається до
Володимирського старости князя Федора Сангушка з розпорядженням
простежити за порядком зборів соляного мита на Волині і перевезенням
солі з Дрогобича, Долини і Коломиї усталеними дорогами зі сплатою мита
на Володимирській, Луцькій і Кременецькій митницях [3].

Слідкуючи за порядком діяльності митних комор, 25 серпня 1537 р. у
Львові Сигізмунд І готує новий лист. У ньому звертається до
Кременецького старости Дахна Вагилевича з розпорядженням не втручатися у
збір мит у Волинських маєтках князя Василя Сангушка, а також врегулювати
термін торгів у м. Мельничці для уникнення їх співпадіння з торгами у м.
Ковелі, який належав Сангушкам. Торговці сіллю повинні були платити мито
по 15 грошів за місце. За сіллю у напрямку на прикарпатські солеварні
через Волинь тягнулись купецькі вози з Литви, частково, з
Наддніпрянщини, взамін везучи різноманітні товари. На знак сплати мита
на спаковані товари ставилась ціха (тавро).

До важливих товарів експорту з Волині водним шляхом по Віслі і Бугу до
Гданська належали лісові. Вроцлавські митні книги відкривають прізвища
феодалів – експортерів лісових товарів з Ковельщини: королева Бона,
князь А.М.Курбський, ковельський староста Франц Хвальчевський та інші. У
ХVІІ ст. Волинські ліси були спустошені.

Важливим товаром у цей час було збіжжя, головним чином жито. Зерно з
Волині вивозилось на Наддніпрянщину, Польщу і через Гданськ у Західну
Європу. Транзитним пунктом торгівлі на Волині був Володимир. Звідси
купці перепродували товари у Росію, Білорусію і на захід: до Польщі,
Німеччини та інших країн. Найбільше товарів перевозили взимку, найменше
– навесні і восени під час бездоріжжя. У Ковель на ярмарки звозили
продукцію зі Львова, Бродів, Соколя, Збаража, Тернополя, Києва, Канева,
Черкас, Прилук, Чернігова, Ніжина [2].

Одна з головних доріг минувшини, як відомо із варягів у греки. Окремі
її ділянки й досі збереглися і навіть перетинаються вже з іншою,
сучасною, яка веде із Луцька у Любешів. Були на Волині і поштові дороги.
Так, 317 років тому вперше таким трактом повезли пошту з Луцька до
польського Замостя, і проходив він значно південніше сьогоднішньої
дороги Луцьк – Володимир-Волинський. Коли Волинь перебувала у складі
Російської імперії, то багато поштових доріг визначалися простим наказом
директора малоросійської пошти.

Відомо, що 1898 році успішно велося будівництво дороги
Володимир-Волинський – Ковель. Наступного року було відремонтовано мости
через Стир у Колках і Рожищі. У 1906 році шосейних і вимощених доріг у
Волинській губернії було 341 верста і 154 сажні, ґрунтових – 4427 верст
і 368 сажнів.

Волинська область у 1939 році мала бруківкові та білощебеневі дороги в
напрямку Ковеля, Коверець, Рівного, Дубно, Володимира-Волинського, – 400
км. Після війни в області не збереглося ділянок автошляхів, придатних
для експлуатації. У роки розбудови дорожня мережа була не тільки
відбудована, але й розпочалося нове будівництво, починаючи з 1951 року з
плану 2 км/рік [1].

В області немає кам’яних матеріалів. Їх потрібно було завозити із
сусідніх областей – Львівської та Рівненської. Так з’явилися на карті
Волині шляхи: Ковель – Камінь-Каширський – Любешів; Рожище – Турійськ та
інші.

?

???????¤?¤?$?????? За десять післявоєнних років було побудовано 195 км.
Станом на 1 січня 1959 року в області нараховувалось 555 км доріг, з них
355 км – автошляхи загальнодержавного значення. З 60-х років ХХ ст. при
влаштуванні доріг почали використовувати місцеві гравійні піски, відходи
шлаків Бурштинської ДРЕС. З 1966 по 1970 роки збудовано і
реконструйовано 522 км доріг з твердим покриттям. У 70-і роки ХХ ст.
темпи дорожнього будівництва зросли в півтора рази, з’явилося 720 км
доріг. А в 1976 – 1980 роках було зведено ще 656 км, зроблено 78
під’їздів до сільських населених пунктів. З 1987 по 1990 роки
організаціями шляхового будівництва здано ще 454 км доріг.

В травні 1995 року була здана перша черга комплексу будівництва
міжнародного пропускного пункту „Ягодин – Доброгурськ”, адже саме
розташування Волині створює об’єктивні умови для налагодження та
здійснення плідного міжнародного співробітництва, в чому тоді і
посприяла асоціація Єврорегіон „Буг”, над створенням якої волиняни
працювали спільно із сусідніми воєводствами Польщі та Брестською
областю. В жовтні 1995 року був відкритий міждержавний автоперехід
„Устилуг – Зосін”. Нині Волинська область має розвинуту транспортну
мережу [1].

На даний час розпочалось будівництво нової магістралі з боку Західного
Бугу біля Ягодина. Розпочинається вона з мостопереходу довжиною 190 м.
До неї облаштовано ще й під’їзні дороги протяжністю 4,5 км. Це початок
транспортного коридору Балтійське море – Чорне море, будівництво якої
розпочалось з реконструкції митного переходу Ягодин – Дорогурськ.
Стартувало це будівництво у 2001 році в рамках Європейського Союзу із
прикордонного співробітництва „ТАSІS”.

Ще до початку 90-х років ХХ ст. ця місцевість знаходилась в зоні
особливої уваги. Єдина дорога, яка вела до кордону з сусідами, була
знана у народі як „бетонка” Київ – Варшава. Перші проблеми „бетонки”
виникли з потоком автомобілів, який зростав не з роками, а з місяцями.
Розрахована на радянські КРАЗи і КамАЗи, прийняла шалений тиск 40-тонних
„ТІРів”. Асфальтове покриття, яке поклали на бетонні плити, ситуації не
врятувало, а лише додало волинським шляховикам зайвих турбот.

Сучасна мережа автошляхів Волинської області сформувалась завдяки
розвитку великих і середніх міст, а саме Луцька, Ковеля, Нововолинська,
Володимира-Волинського. Через них проходять шляхи міжнародного і
державного значення. Це основні магістралі, які пожвавлюють рух,
прямуючи у напрямку до міст. Інтенсивність руху по магістралях зростає в
міру наближення до міст за рахунок реалізації приміських зв’язків.
Місцева мережа автодоріг за протяжністю в кілька разів більша від
магістральної, однак у значній мірі поступається останній як за
експлуатаційними якостями, так і за інтенсивністю руху [1].

Для конфігурації мережі автомобільних шляхів області характерна
радіальна система навколо великих міст і промислових вузлів. На головних
напрямках економічних зв’язків автомобільні дороги ідуть паралельно до
залізничних.

У мережі автошляхів області чітко розмежовуються магістральні і місцеві
шляхи. Шляхи міжнародного значення становлять лише 9,2 % загальної
протяжності шляхів області і 7,3 % шляхів державного значення, решта
(83,5 %) припадає на шляхи місцевого значення.

До основних автомагістралей області, які мають міжнародне і державне
значення належать: Київ – Луцьк – Брест; Брест – Луцьк – Дубно –
Тернопіль – Чернівці; Ковель – Луцьк – Львів; Ковель – Нестерів; Рівне –
Луцьк – Устилуг – Грубешів (Республіка Польща); Київ – Коростень – Сарни
– Ковель – Варшава (Республіка Польща). Найважливіше значення має
автомагістраль Київ – Луцьк – Брест, оскільки вона з’єднує область з
центральними, південними і східними областями України і Республікою
Білорусь. Це найбільш вантажо- і пасажиронапружена автотранспортна
магістраль області. Другою за значенням є автомагістраль Ковель – Луцьк
– Львів, яка забезпечує зв’язок області із західними і
південно-західними областями України. Автомобільні магістралі Ковель –
Хелм – Варшава і Володимир-Волинський – Устилуг – Грубешів – Замость
забезпечують транспортні зв’язки області з Республікою Польща і країнами
Центральної і Західної Європи [1].

Протяжність автошляхів загального користування становить 6320 км, в
тому числі з твердим покриттям – 5540 км. Густота автомобільних шляхів
загального користування становить 313,6 км на 1 тис. км2. За рівнем
забезпеченості автомобільними шляхами з твердим покриттям (275 км на 1
тис км2) область не поступається загальнодержавному показнику (268 км на
1 тис км2). Довжина автошляхів області становить 3,4% від автомобільної
мережі України (дороги з твердим покриттям). Близько 80% всіх доріг
відноситься до місцевого і обласного значення.

В області нараховується понад 1,5 тис. км доріг загального
користування, в тому числі 1,2 тис. км доріг з твердим покриттям, з яких
понад 50 % має асфальтно-бетонне і чорне покриття.

Всі дороги, які пролягають через нашу область, розділено на 5
категорій. Найголовніші з них магістральні та регіональні, які відносять
до доріг державного значення. Далі йдуть територіальні, районні та
сільські. Всі вони підпорядковані службі автомобільних доріг у
Волинській області [1].

До магістральних доріг загальнодержавного значення у Волинській області
відносяться: М-07 – Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін). Загальна
протяжність становить 505,5 км, в межах Волині – 163 км; М-08 – Устилуг
– Луцьк – Рівне. Загальна протяжність – 161 км, в межах Волині – 131 км;
М-19 – Доманове – Ковель – Чернівці – Мамалига.

Ділянка дороги загальнодержавного значення М-19 Доманова (на Брест) –
Ковель – Чернівці – Мамалига (на Кишинів) побудована в період з 1882 по
1888 роки. Початковий тип покриття – щебеневе шосе на піщаному
підстилаючому шарі при ширині проїзної частини 5,0 м і ширині земляного
полотна 10-12 м. До 1936 р. майже всі дерев’яні мости були замінені
постійними. Дерев’яні мости залишались тільки на найбільш великих ріках
таких як Прип’ять, Козачівка, Вижівка, Стохід і рукави Стоходу. В період
Другої світової війни дорозі були нанесені великі збитки. Багато
інженерних споруд було зруйновано. Після закінчення війни дорога була
відновлена і тимчасові споруди замінені на постійні. В 1947 – 1956 рр.
був проведений капітальний ремонт дороги і на всьому протязі влаштовано
чорне щебеневе покриття з влаштуванням просочування. На ділянці до 138
км і від 159 км до 163 км в період з 1971 р. по 1995 р. був проведений
капітальний ремонт з доведенням її до параметрів ІІ категорії. Ділянка
дороги від 138 км до 159 км була збудована з 1981. по 1986 роки під
параметри другої категорії. Поверхня характеризується загальним нахилом
з півдня – південного – заходу (абсолютні відмітки досягають 292 м) на
північ – північний – схід (мінімальні абсолютні відмітки 132 м). Ділянка
автомобільної дороги Доманове (на Брест) – Ковель – Чернівці – Мамалига
(на Кишинів) від км 0 до км 138 проходить по зоні Полісся. Для цього
району притаманний одноманітний рівнинний рельєф, який змінюється
невисокими піщаними горбами і пасмами, що зустрічаються також серед
заболочених ділянок. Ділянка від 138 км до 168 км проходить по
Сокальсько–Торчинській пасмовій височині, яка входить до складу
Волино-Подільської височини. На цій ділянці переважає хвилястий рельєф.

На даний час ділянка автомобільної дороги до 163 км являється частиною
автомагістралі державного значення Доманове (на Брест) – Ковель –
Чернівці – Мамалига (на Кишинів), зв’язує Республіку Бєлорусь з
Україною, а також обласні центри та Брест, Луцьк та Ковель де
перетинається з дорогою Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін), яка сполучає
Україну з Республікою Польща.

Автомобільна дорога Доманове – Ковель – Чернівці – Мамалига обслуговує
перевезення вантажів сільського господарства, місцевої промисловості, а
також транзитні перевезення. Є регуляторне автобусне сполучення між
населеними пунктами, які розташовані в зоні пролягання автомобільної
дороги. Автомобільна дорога пов’язана під’їзними шляхами з залізничними
станціями в місті Ковель, в с. Любитів, в смт. Голоби, в с. Переспа, в
містах Рожище та Луцьку. Дорога сполучає чотири автомобільні дороги:
Ковель – Жовква, Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін), Луцьк – Маневичі –
Дольск, Устилуг – Луцьк – Рівне.

Автомобільна дорога М-07 – Київ – Ковель – Ягодин (на Люблін) була
побудована під параметри ІV категорії. На ділянці перегону Ягодин –
Любомль в межах області параметри дороги доведені до категорії І-б. Всі
тимчасові штучні споруди були перебудовані на постійні. На сьогоднішній
час дана дорога належить згідно з технічною класифікацією доріг до ІІІ
категорії. Вона має капітальний тип покриття – цементобетон завтовшки 18
см. Також проводиться її реконструкція для підсилення дорожнього
покриття щільним дрібнозернистим асфальтобетоном завтовшки 7 см. Дана
дорога загальнодержавного значення перетинає територію України і
пролягає по території Київської, Житомирської, Рівненської та Волинської
областей. Дорога включена в маршрут Е–373 основних доріг міжнародної
мережі відповідно до Європейської угоди про міжнародні магістралі, які
пролягають по території України і входять в міжнародний транспортний
коридор №9.

Автомобільна дорога М–08 Устилуг – Луцьк – Рівне була побудована в
період 1882–1935 рр. під параметри ІV категорії. Ділянка дороги Торчин –
Луцьк в 1908 році вимощена бруківкою; ділянка Луцьк–Рівне побудована в
1913 р. з білим щебеневим покриттям, а ділянка Володимир-Волинський –
Торчин в 1935 р. вимощена бруківкою. В 1948–1967 рр. на всій
автомобільній дорозі було влаштоване чорне щебеневе покриття. Починаючи
з 1970 р., у зв’язку з постійно зростаючою інтенсивністю руху, на
автодорозі почалися роботи з капітального ремонту, з доведенням
параметрів до ІІ-ІІІ категорії. На ділянці Луцьк–Рівне в межах області
параметри дороги доведені до категорії І-б. Всі тимчасові штучні споруди
були перебудовані на постійні згідно постанови Кабінету Міністрів
України від 6 квітня 1998 року за №455 „Про класифікацію автомобільних
доріг загального користування та перелік автомобільних доріг, віднесених
до магістральних автодоріг України державного значення”.

Автомобільна дорога М–08 Устилуг – Луцьк – Рівне забезпечує вихід до
західного державного кордону між Україною і Республікою Польща, до
Львівсько-Волинського вугільного басейну, а в межах Волинської області
забезпечує перевезення сільськогосподарських, будівельних та інших
вантажів. По дорозі здійснюється постійне міжнародне і внутрішньообласне
автобусне сполучення, а також транзитні перевезення. Автодорога зв’язана
під’їзними шляхами із залізничними станціями: Устилуг,
Володимир-Волинський, Луцьк, Ківерці, Олика, Цумань, а також з
автодорогами державного та місцевого значення.

Подальший розвиток автотранспорту можливий лише за умови збільшення та
вдосконалення мережі автошляхів і структури автопарку. Першочергове
завдання в області полягає у створенні сучасних автошляхів обласного і
місцевого значення за рахунок реконструкції і модернізації старих доріг,
а також збільшення кількості доріг з твердим покриттям (особливо в
поліських районах).

Література

1. Єврорегіон Буг: Волинська область // За ред. Б.П.Клімчука,
П.В.Луцишина, В.Й.Лажніка. – Луцьк: Редакційно-видавничий відділ
Волинського державного університету ім. Лесі Українки, 1997. – 325 с.

2. Кучинко М.М. Волинська земля Х середини ХІV століття. – Луцьк: Вежа,
2002. – 303 с.

3. Кучинко М.М. Нариси стародавньої історії. – Луцьк: Надстир’я, 1994. –
207 с.

4. Волошин І., Лепкий М., Матвійчук Л. Історичні аспекти формування
сучасних шляхів Волинської області // Історія української географії.
Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і
посібники, 2006. – Випуск 2 (14).

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020