РЕФЕРАТ
на тему:
Внесок професора Олексія Iвановського в українську географію
Останнiм часом в Українi багато робиться для того, щоб повернути в
науковий обiг iмена видатних вчених, якi з рiзних причин були вилученi
за радянських часiв з iсторичного процесу нашої пам’ятi i лише з
набуттям державної незалежностi повертаються народовi.
У цьому ряду знаходиться i забуте iм’я засновника географiчного
факультету Харкiвського унiверситету, людини багатогранного таланту,
професора О.А.Iвановського /1866-1934/.
Олексiй Арсентiйович Iвановський народився 23 лютого 1866 року у
мiстечку Муюта на Алтаї. Середню освiту отримав у Томськiй гiмназiї,
вищу – на iсторико-фiлологiчному i фiзико-математичному факультетах
Московського унiверситету. Протягом 1894-1895 рокiв проходив стажування
при Лейпцiгському унiверситетi у вiдомих нiмецьких географiв Ратцеля i
Геттнера та антрополога Шмiдта, де отримав диплом доктора фiлософiї.
Пiсля повернення з-за кордону О.А.Iвановський склав у Московському
унiверситетi магiстерськi iспити (з географiї, метеорологiї i
антропологiї) i пiсля захисту дисертацiї “Об антропологическом составе
населения России” отримав ступiнь магiстра географiї.
У 90-х роках ХIХ ст. молодий вчений багато подорожує. Вiн здiйснює
цiлий ряд наукових експе-дицiй у важкодоступнi вiддаленi райони
Киргизiї, Монголiї, Пiвденного Алтаю, де зiбрав унiкальнi антропологiчнi
матерiали, значно поповнивши колекцiї Антропологiчного та Зоологiчного
музеїв Московського унiверситету. У 1891 р. О.А.Iвановський проводить
гiпсеометричнi дослiдження у Московськiй губернiї i спiльно з професором
Д.М.Анучиним здiйснює поїздку на Кавказ, де дослiджував Цейський
льодовик. Згодом були новi подорожi до Персiї, Туреччини, знову
Закавказзя, в яких поєднувалися дослiдницькi iнтереси географа i
антрополога. Молодий вчений багато друкується у популярних часописах
“Русские ведомости”, “Русская мысль”, “Землеведение”. Окремими книжками
виходять працi вченого, присвяченi Монголiї, зокрема “Монголы-Торгуты
/М., 1893/, “Die Mongolei” /Лейпцiг, 1895/. О.А.Iвановському разом з
його вчителем, а згодом i колегою, вiдомим географом Д.М.Анучиним
належить велика заслуга у становленнi вiтчизняної науки про людину.
Цьому у великiй мiрi сприяло заснування за iнiцiативи О.А. Iвановського
у 1900 р. “Русского антропологического журнала”, беззмінним редактором
якого вiн був до 1911 р. Редакторську роботу вчений плiдно поєднував з
педагогiчною. У 1903 р. його обрали приват-доцентом Московського
унiверситету, де вiн читав лекцiї з антропогеографiї, антропологiї та
географiї Росiї. Паралельно О.А.Iвановський читав також лекцiї на
Московських педагогiчних та комерцiйних курсах.
до Харкова, де його було обрано ординарним професором по кафедрi
географiї та етнографiї унiверситету, О.А.Iвановський повнiстю присвячує
себе географії. Починається 20-рiчний, надзвичайно плiдний перiод
наукової дiяльностi вченого в царинi географiї в Українi.
Насамперед це стосується видавничої дiяльностi О.А.Iвановського. До
книжок, що побачили свiт ще за життя вченого у Москвi, зокрема “Об
антропологическом составе населения России” /1904/, “Население земного
шара” /1911/, “Географические имена” /1914/, поспiль виходять його
книжки “География Российской империи” /1915/, “Отечествоведение” /1915/,
обидвi у спiвавторствi з К.М.Курдовим, а також “О преподавании
географии” /1915/. Примiрник останньої книжки знаходиться у приватному
зiбраннi доцента Харкiвського державного унiверситету О.О.Жемерова.
Навiть побiжне ознайомлення з нею переконливо наводить на два вiдомi
мiркування: що нове, це добре забуте старе, а також про наше байдуже
ставлення до здобуткiв i надбань попередникiв. Цi мiркування, безумовно,
не новi, але резюме є очевидним. Книжка “О преподавании географии”, що
побачила свiт у 1915 р., не втратила своєї актуальностi i по сьогоднi.
Ось, як автор вбачав роль краєзнавства (тодi воно називалося
батькiвщинознавством) у навчально-виховному процесi: “Батьківщина –
перше джерело знань кожної дитини, вона – найважливіший наочний об’єкт
на перших кроках її життя, і, природно, з боку школи на неї має бути
звернуто особливу увагу. Завдання школи – через безпосереднє вивчення
батьківщини зробити уявлення дітей більш чіткими, впорядкувати їх,
посилити і тільки таким чином поглибити”.
На жаль, у данiй публiкацiї немає можливостi оприлюднити хоча б головнi
положення книжки, але навiть з наведенного уривку можна скласти уявлення
проте, що й через 86 рокiв пiсля виходу її в свiт, висловлені
О.А.Iвановським думки напрочуд спiвзвучнi з методичними проблемами
шкiльної географiї сьогодення i могли б слугувати передмовою до
пiдручника з географiї рiдного краю.
Пiсля революцiї О.А.Iвановський очолив роботу із створення нових
навчальних програм з географiї, якi отримали назву краєзнавчих, i
використовувалися у 20-х роках в школах України.
Пiсля реорганiзацiї унiверситету в Iнститут народної освiти вчений
працював професором географiї в Академiї теоретичних знань /1920-1922
р./, в Iнститутi народної освiти /1922-1930 р./, а також до 1929 р.
завiдувачем науково-дослiдної кафедри антропологiї i географiї.
Незважаючи на тяжкий недуг /О.А.Iвановський страждав деформуючим
артритом/, вчений не забував про проблеми школи. У 1925 р. вiн видав
посiбник “География в школе”. На замовлення Всеукраїнського iнституту
пiдвищення квалiфiкацiї вчителiв пiдготував пiдручник “Фiзична
географія”, багато працював над виданням науково-популярної лiтератури.
Пiд його керiвництвом студенти наукового гуртка кафедри географiї склали
i видрукували у п’яти випусках посiбник для учнiв шкiл України “Земля та
її життя” /1928/.
I ще про одну корисну справу вченого варто згадати. Йому належить
заслуга у заснуваннi 1928 р. географiчного факультету вiдновленого
Харкiвського унiверситету.
Помер О.А. Iвановський 4 травня 1934 р., залишивши пiсля себе велику
наукову спадщину, яка вимагає творчого осмислення i повернення в
науковий обiг.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
