.

Вузлові питання соціально-економічної історії раннього нового часу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2193
Скачать документ

Реферат на тему:

Вузлові питання соціально-економічної історії раннього нового часу

Немає, як відомо, єдиної історії. Для кожної людини минуле
вимальовується в іншому вимірі. Кожне покоління має свій погляд на
історію й пише її по-новому. Важко виділити всі причини, які обумовлюють
це явище. Спосіб трактування давніх подій та процесів залежить,
вочевидь, від прийнятої перспективи, яка, у свою чергу, визначається
соціальною, національною, культурною позицією особи, котра дивиться в
минуле, її політичними переконаннями, рівнем освіти, насущними потребами
(наприклад, пропагандистськими) тощо. Тому маємо різні інтерпретації
перейдених епох.

Однак коли мова йде про відображення минулого в підручнику чи
навчальному посібнику з історії, то належить подбати, щоб у ньому
знайшла відображення (хоча б у скороченій формі) вся проблематика
визначеного періоду, яка розкривається в чотирьох базових площинах
історичного процесу: соціальній, економічній, політичній і культурній;
при цьому наголос має робитися на їх взаємозалежності.

Як завжди в історії, постає проблема прийнятої періодизації. Щодо нової
історії, то мало дискусійною видається кінцева межа – вибух Французької
революції у 1789 році; цей рік вважається роком завершення першої фази
всесвітньої нової історії. Більш спірним є початковий поріг нової
історії, який часто окреслюється датою здобуття турками Константинополя
у 1453 році, відкриття Америки Х.Колумбом у 1492 році чи виступу
М.Лютера в 1517 році. У сучасній інтерпретації історії критерій
періодизації за датами не приймається, бо зміни епох відбувалися не в
один день. Тому якщо для визначення початку нової історії поглянемо на
одну зі сторін історичного процесу – на економічну в поєднанні із
соціальною, то побачимо, що для переходу від Середньовіччя до Нового
часу велике значення мала друга половина ХV століття. Тоді закладалися
основи буржуазного виробництва, з’явився новий соціальний тип людини,
представлений підприємцем. Спостерігався бурхливий розвиток виробництва
з використанням нових технічних винаходів. Торгівля пов’язувала цілі
континенти. Започатковувався перехід від станових структур до ладу, в
якому не походження, а активність індивіда та його матеріальне
забезпечення визначають місце в суспільстві. У політиці це був початок
формування національних монархій, суперництва двох блоків європейських
держав. У релігії, літературі й мистецтві проходили глибинні зміни, які
руйнували середньовічну систему цінностей. Іншим ставав темп життя:
середньовічна неквапливість змінювалася динамізмом нового часу.

Важкою для вирішення є ще одна проблема: проблема європоцентричного
бачення історії. Європоцентричний підхід пояснюється насамперед тим, що
в нашій культурній традиції Європа розглядається як модель творення
історії, прийнятна для порівняння з іншими культурами світу. Це не
означає, що Європа є найкращою, вона лише є усвідомленою моделлю
всесвітньої історії. Ця модель також має свій дидактичний аспект: до
ширшої проблематики (світової) входять через краще знану й засвоєну
історію Старого континенту. Лише в ХХ столітті Європа починає
поступатися своєю першістю, а до того вона п’ятсот років неподільно
домінувала, була безсумнівним центром світу, визначала ритм і напрям
його розвитку. Тому для цього також глибше поглянемо на вузлові проблеми
соціально-економічної історії Європи в проміжку часу від приблизно
середини ХV століття до кінця ХVІІІ століття.

Це був період глибокої трансформації, внаслідок якої змінилася не лише
Європа, але й увесь світ. Однак основною продуктивною силою надалі
залишалася людина. Гіпотеза про те, що економічний ріст супроводжувався
ростом чисельності населення, підтверджується безсумнівними фактами як
територіальної, так і економічної експансії європейської цивілізації.

Після століття відносного застою приблизно в середині ХV століття
чисельність європейського населення почала зростати. Ні початок цього
росту, ні його інтенсивність не були однаковими по всій Європі, але в
перші роки ХVІ століття демографічний ріст став доконаним фактом. Він
продовжувався все ХVІ століття, але десь у середині ХVІІ століття
зростання чисельності європейського населення припинилося. Вважається,
що від середини ХV до середини ХVІІ століття населення Європи
подвоїлося. При розгляді причин цього демографічного феномену до уваги
беруться різні чинники: природні (деяке поліпшення клімату), економічні
(наприклад, зростання реальної заробітної плати), біологічні (більш
ранній шлюб і, відповідно, вищий рівень народжуваності),
медико-санітарні (підвищення природного імунітету до хвороб, поліпшення
побутових умов) тощо.

Густота населення надалі залишалася прямопропорційно пов’язаною з
продуктивністю праці у сільському господарстві, тому найгустіше були
заселені Нідерланди й Північна Італія, але в межах однієї країни були
суттєві відмінності. Доказом цього слугують потоки мігрантів з менш
розвинутих регіонів у більш розвинуті. Заокеанська міграція в ХVІ-ХVІІ
століттях для Європи залишалася ще незначною. Міграції переважно
проходили в межах однієї країни або навіть однієї місцевості.

Однією з характерних рис ХVІ століття були швидкі темпи зростання
міського населення. У той час великим містом вважалося місто з
населенням більше десяти тисяч. На підставі доступних джерел зроблено
висновок (Р.Маккенней), що в Європі (без Росії та османських володінь на
Балканах) кількість таких міст упродовж ХVІ століття збільшилася з 154
до 220, але дуже великих міст – понад 100 тисяч мешканців – не було
більше, ніж десять.

Саме впродовж середини ХV – середини ХVІІ століть сталися й інші важливі
зміни, деякі з яких були безпосередньо пов’язані з демографічним
феноменом цього періоду.

Найбільш яскравим було розширенням географічних меж. Два століття
демографічного росту майже повністю співпадають у часі з далекими
морськими плаваннями й відкриттями, внаслідок яких було налагоджено
морське сполучення між Європою й Азією та започатковано завоювання й
заселення європейцями Америки. Завдяки цьому Європа отримала нові
ресурси, що сприяло інституційним змінам в європейській економіці,
особливо ролі держави в ній.

Трансплантація європейської культури, поряд з модифікацією й поступовим
згасанням культури корінних народів Нового Світу, були найбільш
драматичним і важливим аспектом експансії Європи. Ця експансія мала
наслідки й для Європи: європейська культура також зазнала значних
перетворень.

Ще одним наслідком була зміна економічних центрів Європи:
північноіталійські міста втратили лідерство. Італія опинилася на другому
плані європейської політики аж до ХХ століття. Слава провідних країн на
деякий час перейшла до Іспанії та Португалії, але вже в середині ХVІІ
століття обидві країни переживали занепад.

Чітко проявився економічний дуалізм Європи: її центральна, східна й
північна частини не брали участі в торгово-економічному розквіті ХVІІ
століття. Вони були втягнуті в релігійні та династичні війні, які
зруйнували їх економічний потенціал.

Найбільше виграв регіон, який прилягав до Ла-Маншу. Нідерланди, Англія й
Північна Франція мали вільний вихід до Атлантики й лежали на шляху між
Північною та Південною Європою. Оскільки Франція впродовж ХVІ століття
вела численні зовнішні та внутрішні війни, то найбільше скористалися
наслідками географічних відкриттів Нідерланди та Англія.

Притік золота й, особливо, срібла з іспанських колоній привів до
значного збільшення обсягу дорогоцінних металів в Європі, який виріс
упродовж ХVІІ століття щонайменше втричі. Безпосереднім і очевидним
наслідком цього був тривалий (але нерівномірний) ріст цін.

Революція цін викликала численні дискусії про її механізми, наслідки й
навіть причини. Наприклад, серед наслідків згадується широке коло
феноменів – від збідніння селян і дворянства до «виникнення
капіталізму».

У ретроспективі виясняється, що багато «наслідків» революції цін були
або надто перебільшені, або приписані їй помилково. Хоча у відсотках
ріст цін упродовж століття був суттєвим, однак його не можна порівняти
зі щорічними темпами росту цін у другій половині ХХ століття. Не
викликає сумніву лише те, що революція цін, як і будь-яка інфляція,
привела до перерозподілу доходів і багатства як серед окремих осіб, так
і серед соціальних груп. Вона прискорила капіталізацію виробничих
відносин. Хоча ріст чисельності населення не був причиною абсолютного
росту цін, він, можливо, зіграв важливу роль у відставанні рівня
заробітної плати від загального рівня цін, оскільки сільськогосподарське
виробництво й промисловість виявилися нездатними поглинути надлишок
робочої сили. Можна припустити, що головною причиною падіння реальної
заробітної плати були не монетарні проблеми, а несприятливе
співвідношення між ростом чисельності населення й ростом продуктивності
сільського господарства.

Сільське господарство виявилося неспроможним забезпечити продуктами
харчування зростаюче чисельно населення. У ньому не було якісних
технологічних змін, які би підвищили продуктивність праці, не дивлячись
на окремі регіональні відмінності (Нідерланди). Треба пам’ятати, що,
по-перше, в ХVІІ столітті сільське господарство залишалося основною
галуззю європейської економіки, по-друге найважливішим чинником і
ресурсом виробництва була ручна праця. Основні елементи фізичного
капіталу в сільському господарстві не зазнали суттєвих змін. У
результаті врожайність зернових була не більше сам-4 – сам-5 для всієї
Європи загалом.

.

?????????=?реважно для власного споживання, голландські фермери
намагалися якнайбільше поставити цієї продукції на ринок, і в той же час
на ринку вони купували багато споживчих товарів та інвентар. Варто
підкреслити, що більша частина голландських фермерів спеціалізувалася на
виробництві продукції з великою часткою доданої вартості, особливо
тваринницької та молочної.

Про прибутковість голландського сільського господарства може свідчити
той факт, що в країні продовжувалося розширення посівних площ, що
вимагало великих капіталовкладень. Інвесторами виступали місцеві купці.

В інших країнах Європи розвиток ринку був недостатньо високим для того,
щоб економічно вигідною стала спеціалізація та інтенсифікація праці й
капіталу в сільському господарстві.

Ринкова орієнтація європейської економіки була більш виразною в
промисловості, завдяки чому підприємці скорочували виробничі витрати й
швидко реагували на зміни споживчого попиту. Інновації в промисловості
проходили постійно, хоча й повільно. На шляху їх впровадження існували
перешкоди, насамперед, цехова монополія та відсутність вільного ринку
праці. Недосконалість джерел енергії та конструктивних матеріалів
природним чином обмежували ріст промислового виробництва. Спеціалізація
в європейській економіці була ще недосконалою й дуже залежала від
низькопродуктивного сільського господарства. Багато промислових
робітників, особливо в текстильній промисловості, продовжували займатися
сільським господарством, а більшість селян мала також додаткові
заробітки, пов’язані з обробкою дерева, шкіри, металу тощо.

У ХVІ-ХVІІІ століттях найдинамічніше розвивалася торгівля. ХVІ століття
навіть називають століттям «торгової революції». Зрозуміло, що тоді
обсяг міжнародної торгівлі зріс найбільше, але переважна частина
товарообігу як за обсягом, так і за вартістю припадала на локальну
торгівлю. Міста отримували продукти харчування безпосередньо з
навколишньої округи та в обмін поставляли їй промислові товари й
послуги. Це була дрібна торгівля, в характері якої мало що змінилося.
Найбільші зміни з економічного погляду сталися в міжнародній торгівлі.

Відкриття нових торгових шляхів привело до переміщення центру
європейської торгівлі з Середземного моря до північних морів, де на
тривалий час голландці змогли забезпечити собі перевагу.

У ХVІ столітті змінився асортимент сукупного товарообігу міжнародної
торгівлі: значну його частину складали зерно, ліс, риба, сіль, метал,
сировина для текстильної промисловості. Торгівля товарами з низькою
ціною за одиницю об’єму стала можливою завдяки зниженню транспортних
витрат, що було пов’язано з удосконаленням конструкції суден.

Зазнали трансформацій також форми торгової організації: домінуючою
формою стало партнерство, яке переважно базувалося на письмовому
контракті з визначенням прав і обов’язків кожного з партнерів. Деякі з
компаній ставали акціонерними, тобто об’єднували капітал своїх членів і
розпоряджалися ним під загальним управлінням. Знаменною була поява
Амстердамського банку: тут можна було розмістити кошти й перевести їх з
одного рахунку на інший.

У ХVІ-ХVІІІ століттях змінилася економічна політика європейських держав.
Якщо в епоху Середньовіччя місцеві органи управління мали широкі
повноваження в галузі економічного контролю й регулювання (вони збирали
мита з товарів, які ввозилися чи вивозилися з відповідних територій,
цехи фіксували рівень заробітної плати й цін, регулювали умови праці),
то тепер ці функції були перенесені з місцевого рівня на
загальнонаціональний. Центральний уряд намагався уніфікувати економіку
держави. Для стимулювання національного виробництва імпорт зарубіжних
товарів був заборонений або обкладений високими протекціоністськими
митами, які також були джерелом державних доходів. Внутрішнє виробництво
так само стимулювалося наданням монопольних прав і субсидій. Якщо
сировина була недоступна всередині країни, то її імпорт звільнявся від
ввізних мит, не дивлячись на політику обмеження імпорту. Регулювання
споживання було орієнтоване на зменшення споживання ввізних товарів і
заохочення споживання товарів місцевого виробництва.

Класичним прикладом проведення такої політики була Франція за Людовіка
ХІV, особливо коли її здійснював його перший міністр Ж.Б.Кольбер. Саме
він систематизував і раціоналізував апарат державного контролю над
економікою, намагаючись зробити Францію економічно самодостатньою.

На початок ХVІІІ століття в Західній Європі спостерігалася значна
концентрація сільської промисловості, переважно текстильної. Це було
сільське надомне виробництво, організоване міськими підприємцями, які
вивозили продукцію на віддалені ринки, а не на місцеві. Робітниками
такого виробництва були члени домашнього господарства, котрі також
обробляли невеликі земельні ділянки, забезпечуючи себе частково
продуктами харчування.

Найбільш яскраво ці явища були помітними в Англії. Ця країна знаходилася
в першому ряді європейських країн за рівнем продуктивності праці в
сільському господарстві. Поряд з поліпшенням сівозміни важливими
процесами тут були обгородження й концентрація полів. У результаті на
початок ХVІІІ століття змінився сільський ландшафт: замість сіл,
оточених відкритими полями, він складався з компактних, консолідованих і
обгороджених (стіною, парканом чи живоплотом) ферм, які переважно мали
від 100 до 300 акрів землі. Прийнято вважати, що обгородження привело до
«обезлюднення» села, насправді абсолютна чисельність
сільськогосподарської робочої сили скоротила лише тоді, коли були
запроваджені сільськогосподарські машини. Дослідники історії англійської
економіки підкреслюють, що приблизно століття з 1660 року до 1760 року
сільське господарство країни виробляло «надлишкову продукцію», яка
направлялася на експорт, перш ніж темпи росту чисельності населення
обігнали темпи росту продуктивності праці в цій галузі. Орієнтоване на
ринок сільське господарство було також ринком збуту для різних
промислових товарів.

Комерціоналізація сільського господарства супроводжувалася ростом
зовнішньої торгівлі й розвитком фінансової організації країни. «Полюсом»
всієї англійської економіки став Лондон, перетворившись у найбільше
місто Європи.

Треба також наголосити, що одним з наслідків так званої Славної
революції була передача державних фінансів до рук парламенту, що суттєво
знизило витрати державних запозичень і таким чином звільнило капітал для
приватних інвестицій. Система оподаткування до певної міри сприяла
нагромадженню капіталу для інвестицій, хоча більше податків платили
особи з низьким рівнем доходів.

У роботах з історії індустріалізації наголошується на швидкій
механізації та рості текстильної промисловості впродовж двох останніх
десятиліть ХVІІІ століття. Однак найбільш значні поліпшення в технології
полягали у використання машин і механічної сили для виконання завдань,
які раніше виконувалися значно повільніше й з використанням великої
кількості праці людей і фізичної сили тварин, або завдань, які взагалі
не можна було виконати. Йдеться про заміну дров і деревного вугілля
кам’яним вугіллям як палива і про початок використання парового двигуна
в гірничій та обробній промисловості й на транспорті. Хоча виплавка
металу з руд практикувалася людьми протягом століть, але використання
кам’яного вугілля й коксу знизило ціну на метали й сприяло їх поширенню.

Рання індустріалізація мала важливі соціальні наслідки, серед яких треба
виділити внутрішню міграцію, яка, наприклад, в Англії змінила
географічний розподіл населення. По-перше, зросла густота населення на
північному заході країни, по-друге, прискорилася урбанізація. Умови
життя в містах були жахливими, тому темпи природного приросту міського
населення залишалися дуже низькими, через те швидкий ріст міст
відбувався винятково за рахунок міграції людності із сільської
місцевості. Той факт, що люди погоджувалися жити в поганих умовах,
свідчить про значний економічний тиск, який змушував їх перебиратися в
міста.

При описі промислової революції часто наголошується на зайнятості жінок
і дітей на фабриках, ніби це було чимось новим. Але треба згадати, що
зайнятість жінок і дітей у сільському господарстві та надомному
виробництві практикувалася здавна, цим і скористалася фабрична система
виробництва.

Однією зі складних проблем є рівень життя перших промислових робітників.
Без сумніву, що робітники на фабриках отримували вищу зарплату, ніж
сільськогосподарські робітники чи робітники надомної промисловості.
Фабрики могли платити більш високу заробітну плату, бо в них була вища
продуктивність праці, обумовлена як технологічним прогресом, так і
більшою капіталізацією праці. Тому в динаміці реальної заробітної плати
переважала тенденція до зростання.

Загалом у ході індустріалізації продовжився перерозподіл доходів і
багатства. Зрозуміло, що доходи людей у формі ренти, процентів і
прибутку значно зросли.

Отже, протягом тисячоліть сільське господарство було основним заняттям
для абсолютної більшості населення Землі. Це було обумовлено тим, що за
дуже низької продуктивності просте виживання людей вимагало концентрації
усіх зусиль на виробництві продуктів харчування. З ростом продуктивності
в сільському господарстві, який став помітним у ХVІ-ХVІІІ століттях, все
більше людей змогли зайнятися промисловою діяльністю. Тим самим були
започатковані перші важливі структурні зміни в економіці, які були
завершені аж у середині ХХ століття.

Література

Бурин С. Н. Новая история. 1640 – 1918. – М.: Дрофа, 1998.

Дейвіс Н. Європа: Історія / Пер. з англ. – К.: Основи, 2000.

Историческая хрестоматия по новой и новейшей истории. Пособ. для уч. и
преп. / Сост. Я.Г.Гуревич. – СПб, 1901. – Т.1.

История: Учеб. Пособ. для вузов. – Ростов-н/Д: Феникс, 2000.

Історія сучасного світу: соціально-політична історія XV – XVI ст. Навч.
посіб. за ред. Ю.А.Горбаня. – 2-е вид. – К.: Вікар, 2003.

Маккенни Р. XVI век. Европа. Экспансия и конфлікт / Пер. с англ. – М.:
Российская политическая энциплопедия, 2004.

Павленко Ю. Історія світової цивілізації: Соціокультурний розвиток
людства. Навч. посібник. Вид. 2-ге. – К.: Либідь, 1999.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020