Реферат на тему:
Провідна роль українського католицького університету в освітньо-виховній
діяльності церкви (друга пол. ХХ ст.)
Демократичні перетворення і зміни, що відбулися останніми роками в
нашому суспільстві, спонукали й уможливили наукові дослідження,
пов’язані з різноманітними аспектами концептуальних засад освітньої
доктрини Української Греко-Католицької Церкви в ХХ столітті. Дослідження
цієї проблеми проводили як теологи, психологи, так і філософи, історики,
політологи й педагоги. Відтак розробка теоретико-методичних основ
християнського виховання, його соціально-культурна зорієнтованість
вимагає ґрунтовного дослідження й об’єктивного висвітлення традицій
минулого. Важливим є вивчення освітньо-виховної діяльності Української
Католицької Церкви в умовах еміграції, яке ми розглядаємо як важливе
завдання педагогічної науки і джерело збагачення теорії та практики
навчально-виховного процесу в сучасній школі.
Окремі аспекти цієї широкої проблеми вивчали такі відомі дослідники
історії розвитку школи, освіти і педагогічної думки в Україні, як
В.Верига, В.Галузинський, М.Євтух, В.Кемінь, В.Майборода, Б.Ступарик,
О.Сухомлинська, Г.Філіпчук, М.Ярмаченко та інші. Праці сучасних
педагогів-науковців присвячені розгляду теоретичних і практичних
аспектів організації виховного процесу на засадах християнського
світогляду (Р.Волянюк, І.Ковальчук, В.Кузь, М.Кухта, В.Москалець,
Д.Пащенко, Н.Сабат, Я.Яців та ін.). Отже, актуальність розв’язання
теоретико-методологічних і методичних проблем християнської педагогіки і
релігійно-морального виховання учнівської молоді, нагальна потреба у
зміні традиційних підходів до організації навчально-виховного процесу
зумовили вибір теми статті.
Мета статті – висвітлити провідну роль Українського Католицького
Університету в освітньо-виховній діяльності Церкви в другій половині
ХХ століття.
Результати наукового аналізу питань, пов’язаних з освітньо-виховною
діяльністю Української Католицької Церкви в умовах еміграції дозволяють
стверджувати, що вищий навчальний заклад УГКЦ – Український Католицький
Університет (далі УКУ. – авт.) був заснований митрополитом Й.Сліпим 8
грудня 1963 року в Римі [7, с.8]. На думку О.Гриніва, сучасного
дослідника життєвого та творчого шляху кардинала Й.Сліпого, заснування
УКУ було фактично продовженням роботи колишньої Богословської академії в
нових умовах, її новим етапом. Водночас дослідник історії Церкви
зазначає ту особливість, що якщо Українська Богословська академія у
Львові була організована як частина майбутнього Українського
Католицького Університету в тодішніх умовах, то УКУ діяв за кордонами
України “в повному вже виді і під належною міжнародною назвою
університету” [1, с.136]. Про таку аналогію, до речі, говорив сам
кардинал Й.Сліпий у своєму зверненні до українських науковців із нагоди
підготовки ювілею Хрещення Руси-України наступним чином: “Ініціатором
цього (видання збірки творів із різних галузей нашої науки й культури –
авт.) хай стане наш Український Католицький Університет ім. Св.
Климентія Папи в Римі – спадкоємець Української Богословської Академії у
Львові…” [11, с.175].
Завданням заснованого Й.Сліпим університету є розвиток української
науки, підготовка молоді до наукової праці та водночас прищеплення
моральних основ, проголошених Католицькою Церквою. Цей університет, як
писав Блаженніший в Грамоті заснування УКЦ, має вивчати минуле
українського народу, його християнський світогляд і світогляд цілого
Сходу, до якого він належить, зібрати й увінчати ці знання в книгах.
Окрім цього, перед новоствореним університетом стояло додаткове
завдання: “Згуртувати розсіяних і розбитих українських католицьких
науковців по цілому світі і з’єднати їх наукову творчість у виданнях
Університету” [2, с.80].
Аналіз джерельної бази дослідження підтвердив, що виступ кардинала
Й.Сліпого на Другому Вселенському Соборі в справі українського
патріархату й заснування УКУ – це два взаємопов’язані питання, які
репрезентували перед світовою громадськістю своєрідну програму розвитку
українського християнства. Вони мали на меті виокремлення УКЦ в систему
патріархального устрою, ухваленого Вселенським Собором, та заснування
наукової установи на основі традицій Східного християнства Київської
Русі.
Варто зазначити, що Патріарх Й.Сліпий вибрав покровителем Університету
св. Климента. Глава Церкви мотивував своє рішення тим, що цей Папа
Римський в І столітті нашої ери загинув мученицькою смертю на півдні
України, проповідуючи християнство серед поган. Історики Церкви
стверджують, що під час Хрещення Руси-України в 988 році, тодішній папа
Римський передав як дарунок князеві Володимиру Великому мощі
Св. Климентія, які були зложені в кафедральній Десятинній церкві з
великими почестями [10, с.71]. У своєму виступі до українських владик
синоду у вересні 1987 року Папа Іван Павло ІІ нагадав, що Святий
Климентій став своєрідним символом єдності східної та західної гілок
християнства. Як було сказано в молитві часів Київської Русі,
св. Климентія вважали “Опікуном Руської Землі” [13, с.144].
Вивчення статей релігійного змісту переконує в тому, що Університет мав
стати культурно-освітнім осередком для виховання не тільки місіонерів,
здатних вести апостольську працю над відбудовою християнського життя в
радянській Україні, але й підготувати кадри світських людей усіх
соціальних станів, які б могли служити своїй Церкві й українському
народові на християнських засадах. Окрім цього, Український Католицький
Університет мав стати центром української науки та культури з метою
підготовки високоосвіченої інтелігенції як в Україні, так і в діаспорі.
На переконання глави Церкви, він повинен був дати віруючим УКЦ глибокий
сенс українства, знання і розуміння батьківських традицій, рідного
обряду і національної культури [5, с.20].
У процесі дослідження з’ясувалося, що після підписання грамоти
заснування університету 8 грудня 1965 року Патріарх Йосиф підписує його
Конституцію [2, с.80]. Наголошуємо на тому, що перебування університету
в Римі вважалося тимчасовим явищем. Навіть у тих еміграційних умовах
владики української Церкви жили надією на повернення в Україну.
Конституція УКУ ім. св. Климентія Папи також стверджує повернення “до
святих традицій наукових установ Київсько-Галицької Митрополії” для
того, щоб “продовжувати, забезпечувати й закріплювати дальший розвиток і
зріст дослідів і досягнень людського духу та правдивої науки у світлі
Христової Благовісти” [8, с.75].
У Католицькому Університеті працювало п’ять факультетів (богословський,
філософсько-гуманістичний, природничо-математичний, права і суспільних
наук, медично-фармацевтичний) і разом із тим передбачалось створення
інституту церковного співу та музики. Назви факультетів, як і перелік
кафедр, переконують, що УКУ слід розглядати як вищу школу, що покликана
готувати фахівців не лише з богослов’я. Так, наприклад,
філософсько-гуманістичний факультет мав такі кафедри, як: логіки,
критики, онтології, космології і психології; теодицеї й етики; історії і
філософії; української філології; педагогіки; журналістики та інші.
Математично-природничий факультет готував спеціалістів з вищої
математики, геометрії, географії, фізики, хімії, ботаніки, біології та
інших дисциплін. Факультет права й суспільних наук мав 10 кафедр,
медично-фармацевтичний факультет – 16 [1, с.137]. Заняття ведуться
українською мовою, а на філософсько-гуманістичному та богословському
факультетах – частково латинською. Для викладання іншою мовою треба
згоди професорської колегії факультету та ректора університету.
Університет має право присуджувати два академічні ступені – ліценціат і
докторат, як і було в Богословській академії у Львові. Без сумніву, і в
Богословській академії, і в Українському Католицькому Університеті, був
високий рівень професорсько-викладацького складу.
Згідно з інформацією, яка була надрукована в Конституції УКУ, звичайним
слухачем міг стати кожний, хто закінчив з успіхом середню освіту. На
деяких факультетах потрібно було обов’язково знати грецьку й латинську
мови. Надзвичайним слухачем могла стати кожна особа, яка на час вступу
мала 18 років й достатні знання, щоб навчатися у вузі. Так, зокрема, в
Українському Католицькому Університеті на двох факультетах в 1960-х
роках було записано 113 слухачів [16, с.167].
Продовжуючи наводити статистичні дані діяльності УКУ, зауважуємо, що в
одній із інавгураційних промов 1972-го академічного року Патріарх Йосиф
наголошував на тому, що при УКУ існує два музеї із 50000 експонатами,
бібліотека із 25000 томів, професорський склад із 50 викладачами, чотири
літні курси із щораз зростаючим числом учасників. Таких слухачів у 1972
році було 53, а в 1973 році – 41 слухач [6, с.16].
V
X
e
i
ЛІТЕРАТУРА 1. Гринів О. Йосиф Сліпий як історик, філософ, педагог. – Львів, 1994. – Видавництво оо. Василіан “Місіонер”. – 158 с. 2. Дацько І. Римський період наукової діяльності Патріарха Йосифа // Патріарх Йосиф Сліпий як визначний український ієрарх, науковець та патріот: Матеріали Міжнародної наукової конференції (20 вересня 2002 р., Київ). – К., 2002. – С. 78-89. 3. Дацько І. Уваги і висновки дискусійних гуртків з’їзду “УХМ” в Римі // Патріархат. – Нью-Йорк, 1983. – Ч. 12. – С. 30-31. 4. Дмитрів І. Наочні свідки церковно-релігійного служіння // Визвольний шлях. – Лондон, 1981. – Кн. 12. – С. 1525-1526. 5. Завіщання Блаженнішого Патріарха Йосифа // Патріархат. – Нью-Йорк, 1984. – Ч. 10. – С. 17-25. 6. Інавгурація академічного року // Вісті з Риму. – Рим, 1973. – Ч. 17-18. – С. 14-17. 7. “Інтрепідо пасторі” // Патріархат. – Нью-Йорк, 1984. – Ч. 11. – С. 8-11. 8. Конституція Українського Католицького Університету ім. Св. Климентія Папи // Благовісник. – Кастельгандольфо, 1967. – Кн. 1-2. – С. 75-85.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
