Реферат на тему:
Особливості групового навчання у сучасній вищій школі (на матеріалі
іноземної мови)
Сучасна методика навчання іноземних мов знаходиться на якісно новому
етапі свого розвитку, що визначається вдосконаленням та перетворенням
положень щодо послідовного навчання видів мовленнєвої діяльності, ролі й
місця рідної мови у процесі навчання, індивідуалізації та диференціації
процесу навчання іноземних мов, форм контролю та його функцій у
навчальному процесі.
Здійснюється активне впровадження лінгвокультурологічного та
компетентнісного підходів до навчання іноземних мов. Велике значення
приділяється теоретичному та методичному забезпеченню навчання іноземних
мов у системі дошкільної та початкової освіти. Орієнтація на основні
положення Болонського процесу вимагає значних перетворень на рівні вищих
навчальних закладів. Такий вагомий перелік чинників ставить вимоги
стосовно перебудови та переосмислення методики навчання іноземних мов у
нашій країні.
Як стверджує Р.Мартинова, необхідно створити систему навчання іноземних
мов, що “завдяки врахуванню універсальних психологічних закономірностей
процесу засвоєння певного навчального матеріалу й універсальних
дидактичних законів організації певного процесу навчання була б
прийнятною для більшості людей незалежно від їхнього віку та здібностей”
[8, с.31].
Проголошені орієнтири перебудови системи навчання іноземних мов стають
чинниками впровадження різноманітних технологій, методів та засобів
навчання. Так, широкого розповсюдження набувають проблемні, інтерактивні
методи, технологія навчання у співробітництві. Характерною рисою всіх
цих технологій є навчання на основі особистісно-орієнтованої взаємодії
суб’єктів педагогічного процесу.
Відтак перед сучасною лінгводидактикою постає завдання організувати
процес навчання іноземних мов таким чином, щоб знайти можливості
розв’язання вищезазначених потреб. У зв’язку з цим досить актуальною є
проблема видів і форм навчання та їх місця в організації процесу
навчання іноземних мов в умовах вищого навчального закладу (ВНЗ).
Запорукою успішного навчання іноземних мов, на нашу думку, можна вважати
активне впровадження групового навчання студентів. Мета статті –
розкрити особливості групового навчання у сучасній вищій школі.
Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про значну увагу з боку
науковців до теоретичного та практичного аспектів використання різних
технологій навчання іноземних мов. Так, у полі зору перебуває проблема
групової навчальної діяльності суб’єктів навчального процесу.
Групові форми пізнавальної діяльності студентів вивчали М.Артюшина,
М.Бондаренко Д.Джонсон, Р.Джонсон, В.Дьяченко, О.Коваленко, С.Кушнірук.,
Х.Лійметс, Ю.Мальований, Л.Марисова, Г.Молодих, К.Сміт, Р.Славин,
С.Френе, Ю.Фурман.
Технологія співробітництва та взаємодії учасників навчально-виховного
процесу розглядається у працях О.Болан, Р.Грановської, В.Дьяченко,
Я.Колкер, Н.Поліванової, Є.Полат, А.Колесник, А.Ксенофонтової,
В.Корнещук.
Слід зазначити, що деякі вчені-педагоги розрізняють поняття “форма
навчання” та “форма організації навчання”. Так, М.Махмутов визначає такі
форми навчання: колективну, фронтальну та індивідуальну роботу тих, хто
навчається, на занятті. Щодо форми організації навчання дослідник
розуміє конкретний вид цього заняття [9].
Сучасна педагогічна наука вирізняє загальні та конкретні форми
організації процесу навчання. Загальні форми, до яких належать
індивідуальна, парна, групова, колективна, не залежать від конкретних
педагогічних завдань та визначаються структурою спілкування між
педагогом та учнями [3].
Звертаючись до традиційних форм організації навчання, не можна не
применшувати значення спеціальних форм організації навчальної роботи,
таких, як: урок, лекція, семінар, різноманітні факультативні об’єднання.
Заняття є найбільш популярною спеціальною формою навчально-виховного
процесу. Традиційним його називають за умови використання
індивідуальної, парної та групової форм організації навчання.
Сучасне заняття характеризується вже чотирма організаційними формами:
колективною, груповою, парною та індивідуальною. Використання тієї чи
іншої форми навчання залежить від етапів заняття та змісту навчального
матеріалу. Усі ці форми навчання базуються на характері міжособистісної
взаємодії учасників навчального процесу.
Провідна роль, як зазначає В.Дьяченко, належить колективній формі
(50-60%), використання якої призводить до колективного способу навчання.
Особливість колективної роботи полягає в тому, що учень по черзі працює
з кожним членом групи (навчання в парах змінного складу).
Якщо фронтальна та індивідуальна форми навчання активно використовуються
викладачами вищих навчальних закладів, то використання групової та
колективної форм часто супроводжується певними труднощами та має
характеристики індивідуально-парної роботи. У сучасній педагогічній
літературі поняття “колективна форма навчання” та “групова форма
навчання” часто використовують як синоніми, оскільки ототожнювання
понять “група” і “колектив” не дозволяє чітко вирізнити їх відмінні
риси. Звернемось до цього питання докладніше.
Група соціальна – обмежена за розміром спільність людей, що вирізняється
із соціуму на основі певних ознак (характеру діяльності, соціальної та
класової приналежності, структури, рівня розвитку тощо). Відповідно до
цього групи класифікують за розміром, суспільним статусом,
безпосередністю взаємозв’язків, рівнем розвитку та значущістю [10,
с.135].
Класифікація за рівнем розвитку групи є ієрархічно побудованою:
група-конгломерат, група-асоціація, група-кооперація, автономна група.
Вищим рівнем розвитку групи є колектив [11, с.145]. У колективі
проявляються соціально-психологічні закономірності, які відрізняються
від тих, що існують в інших групах: 1. Кількість членів колективу не
впливає на якість внеску кожного члена у спільну справу; рівень
емоційної групової ідентифікації не знижується. 2. Не зменшується
мотивація спільної діяльності. 3. Протиріччя між індивідуальними та
груповими інтересами відсутні. 4. Створюються сприятливі можливості для
процесу інтеграції та персоналізації. 5. Виникає сприятливий зв’язок між
ефективністю спільної діяльності та сприятливим соціально-психологічним
кліматом.
О.Кононко виділяє такі ознаки колективу: згуртованість, оптимістичний
психологічний клімат, високий рівень спрацьованості, взаємодопомоги,
виконання необхідних функцій та ролей [4, с.141].
До низки ознак колективу відносять також свідомий характер об’єднання
людей, його відносну сталість, чітку організаційну структуру, наявність
органів координації діяльності колективу. Отже, колектив розглядається
як вищий різновид групи, тому не можна вважати колективом групу лише
взаємодіючих осіб. На нашу думку, розвитку студентської групи як
колективу, здатного успішно вирішувати навчальні й виховні завдання,
найбільшою мірою сприятиме активне впровадження групового навчання в
систему ВНЗ.
Студентська група в період свого заснування є умовною, і тільки в
процесі спільної діяльності студентів між собою та студентів і викладача
може стати колективом. Н.Любімова у статті “Куратор і студентський
колектив” зазначає, що становлення колективу відбувається в процесі
розвитку й проходить такі стадії: первинна – де колектив є метою та
об’єктом зусиль куратора й викладача; наступна стадія характеризує
студентський колектив як інструмент індивідуального та масового
виховання; і останню стадію – найвищу, коли колектив перетворюється з
об’єкта виховання на суб’єкт самовиховання та саморозвитку [7, с.108].
Таким чином, студентський колектив можна розглядати як організаційне
об’єднання студентів та соціально-психологічну єдність його членів.
Особливої уваги заслуговує праця В.Дьяченка щодо колективної форми
організації навчального процесу. Дослідник стверджує, що робота в парах
змінного складу є єдиною колективною формою організації навчання й жодна
інша форма (індивідуальна, групова, парна) не може стати колективною
[3].
A
A
A
У дослідженнях В.Дьяченка чітко визначені відмінності між груповою та
колективною формами навчання. Так, в умовах групової форми навчання не
можна досягти результату, коли “всі (колектив) навчають кожного і кожний
навчає всіх”, – це неможливо, оскільки малу групу, яка складається
навіть із 2-3 осіб, значно складніше навчати, ніж одну людину [3].
Дослідник додає, що цьому не можуть сприяти певні суб’єктивні та
об’єктивні причини. По-перше, група не завжди може сприйняти та
вислухати кожного (причина суб’єктивного характеру); в умовах групового
навчання не кожен студент (учень) може виступити в ролі “вчителя”, а
якщо це стає можливим, виявляється: члени групи не готові до цього.
Власну точку зору дослідник обґрунтовує виявленням певних протиріч
групового способу навчання, а саме: між кінцевою метою навчання та
конкретними, найближчими завданнями навчання; між низьким рівнем
активності тих, хто навчається, та надміром споглядальних процесів їх
діяльності; між структурами спілкування навчання у навчальних закладах
та основною структурою спілкування в суспільстві тощо [2, с.22].
Таким чином, вищевикладене спонукає до вирішення цих протиріч, оскільки,
окрім недоліків, групова форма організації навчання володіє значним
потенціалом підвищення якості процесу навчання.
Так, у науковому доробку Х.Лійметса групова форма організації навчання
визначається як “можливість управління становленням внутріколективних
особистісних взаємостосунків” [6, с.23]. Як зазначає вчений, основними
характеристиками групової роботи є безпосередня взаємодія між тими, хто
навчається, їх спільна узгоджена діяльність, при цьому прямий контакт з
викладачем відсутній [6, с.13].
Особливої уваги заслуговують такі положення, визначені дослідником: 1.
Переосмислення ролі викладача, основні функції якого в умовах групової
роботи такі: планувати, спостерігати, керувати, допомагати. 2. Групова
робота не може бути ефективною, якщо “учні не володіють достатніми
вміннями індивідуальної роботи”. 3. Групова робота видозмінює
індивідуальну та фронтальну форми навчання та підвищує їх ефективність.
Так, після групової роботи над певним матеріалом характер фронтальної
набуває інших характеристик, а саме під час обговорення результатів
групової роботи надає фронтальній роботі характер взаємодії [6].
Численними дослідженнями у галузі педагогіки та психології вищої школи
доведено, що використання групових форм навчання позитивно впливає на
ефективність навчально-виховного процесу. Процес навчальної мовленнєвої
діяльності, заснований на засадах групового навчання, має великі
переваги у підготовці вчителів іноземної мови, адже він покликаний
об’єднати хід комунікативного та професійного розвитку студента.
Групова діяльність – соціологічний та соціально-психологічний феномен,
продукт спілкування, який не дорівнює механічній сумі діяльності людей,
які входять до групи. Групова діяльність має такий ієрархічний ряд
видів, що розрізняють загалом за їх метою: колективна діяльність,
спільна діяльність, діяльність разом, одночасна діяльність.
Майже всі види груп мають за головну ознаку спільну діяльність. Спільна
діяльність – це такий вид групової діяльності, в процесі якої дії її
учасників підпорядковані спільній меті. Спільна діяльність – свідома
взаємодія двох чи декількох осіб в процесі спільного досягнення
загальної мети в праці, грі, спорті, навчанні, вихованні, керівництві і
т.п. Найвищий вид спільної діяльності – колективна діяльність. [11,
с.81].
Групова діяльність – це організована педагогом або самими учасниками
система активності індивідів, які взаємодіють і спрямовують її на
створення об’єктів матеріальної та духовної культури. [4, с.142].
Групова навчальна діяльність студентів, за визначенням М.Артюшиної, є
формою їх спільної діяльності у складі малих груп, у якій виділяють
індивідуально-групову, парно-групову, фронтально групову та групову
форми [1, с.7-8].
За характером зв’язку між підгрупами у виконанні навчальних завдань
групова навчальна діяльність розподіляється на:
кооперативно-паралельний, кооперативно-послідовний,
змагально-паралельний, змагально-послідовний види. За тривалістю
реалізації групова навчальна діяльність поділяється на локалізовану та
пролонговану [1].
Отже, групове навчання можна визначити як організований процес групової
навчальної діяльності студентів, об’єднаних спільною навчальною метою.
Групове навчання може здійснюватись в індивідуально-груповій,
парно-груповій, фронтально груповій та груповій формах.
Методом групового навчання є взаємне навчання, яке передбачає, що кожен
із тих, хто навчається, є одночасно вчителем стосовно до інших членів
групи, допомагає їм засвоїти ті знання та вміння, якими вони володіють
найбільш успішно, що сприяє вирівнюванню загального рівня засвоєння
навчального матеріалу. Взаємне навчання передбачає спільне засвоєння
теоретичного матеріалу, спільне набуття вмінь та навичок, спільний
контроль здобутих знань та умінь. В умовах взаємного навчання студент
стає суб’єктом пізнавальної діяльності, її організатором та учасником.
(В.Корнещук) Взаємне навчання може здійснюватись в індивідуальних,
парних, групових та колективних формах [5].
Згідно з аналізом психологічної теорії діяльності, необхідно, щоб
засвоєння системи методичних знань та суми практичних навичок та вмінь у
процесі групового навчання у студентській групі відбувалось на рівні
діяльності. Це обумовлює дотримання таких орієнтирів: організовувати
навчання таким чином, щоб домагатись високого рівня усвідомлення
студентами закономірностей та послідовності навчальних дій та операцій;
надати навчанню позитивну емоційну забарвленість; розвивати та
зміцнювати інтерес до навчальної діяльності; розвивати свідомість тих,
хто навчається, їх мислення та мовлення; надати провідної ролі
особистісному досвіду.
Отже, групове навчання, що являє собою поєднання різних форм навчальної
діяльності, провідною з яких є групова діяльність, слід розглядати як
необхідну умову для вироблення індивідуальних здібностей, умінь та
навичок самостійної, творчої діяльності студентів. Наведені
характеристики групового навчання дозволяють стверджувати, що його
використання в організації навчального процесу у ВНЗ є вагомим чинником
підвищення якості професійної та комунікативної підготовки студентів як
майбутніх фахівців.
Таким чином, виникає нагальна потреба більш активного використання
групового навчання у практиці вищої школи, зокрема детальної розробки
методики організації групового навчання студентів іноземної мови.
ЛІТЕРАТУРА
1. Артюшина М.В. Взаємозв’язок соціально-психологічних та дидактичних
умов групової навчальної діяльності студентів: 13.00.04 – теорія і
методика професійної освіти: Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня
канд. пед. наук. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2000. – 20 с.
2. Взаємонавчання учнів. Метод Рівна. – К.: Видавничий дім “Шкільний
світ”: Вид. Л.Галіцина, 2006. – 128 с.
3. Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении: О коллективном способе
учебной работы: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 191 с.
4. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення
дошкільника (системний підхід). – К.: Стилос, 2002. – 336 с.
5. Корнещук В.В. Взаимное обучение как нетрадиционная форма организации
обучения в высшей школе // Науковий вісник КДПУ ім. К.Д.Ушинського: Зб.
наук. пр. – Одеса, ПДПУ ім. К.Д.Ушинського, 1998. – №8-9. – С. 62-65.
6. Лийметс Х.Й. Групповая работа на уроке. – Г.: Знание, 1975. – 64 с.
7. Любимова Н.П. Куратор и студенческий колектив: Учебно-воспитательный
колектив и его среда: Сб. статей / Урал. гос. ун-т им. А.М.Горького. –
Свердловск: УрГУ, 1980. – 142 с.
8. Мартинова Р.Ю. Цілісна загальнодидактична модель змісту навчання
іноземних мов. – К.: Вища школа, 2004. – 456 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
