Реферат на тему:
Професійна термінологія як засіб формування мовленнєвої компетенції
майбутнього фахівця
Актуальність статті зумовлюється тим, що сучасний період розвитку
суспільства в нашій державі відкриває широкі можливості для оновлення
змісту освіти, що дає змогу формувати духовно багате й професійно
підготовлене покоління. Реформа вищої школи, її цілеспрямованість на
гуманізацію та гуманітаризацію освіти дає можливість сформувати
соціальне замовлення суспільства щодо надання мовної свідомості
студентам – майбутнім фахівцям із різних галузей народного господарства,
оскільки уміння спілкуватися мовою професії підвищує ефективність праці,
допомагає краще орієнтуватися не тільки на виробництві, а й у
безпосередніх ділових контактах із колегами.
У зв’язку з цим все частіше висловлюються думки, що відповідно до
принципів сучасної освіти у студентів-нефілологів ВНЗ повинні
вироблятися певні професійні якості, у тому числі й лінгвістична
підготовка, що передбачає вільне володіння українським фаховим
мовленням. Найвищим рівнем формування мовної особистості й виявом мовної
культури вважається “рівень володіння фаховою метамовою
(терміносистемами, фразеологією, композиційно-жанровими формами
текстотворення) та рівень мовного іміджу соціальних ролей (політика,
державного діяча, керівника, ученого та ін)” [3, 2].
Мета статті – аналіз стану проблеми збагачення професійного мовлення
студентів нефілологічних ВНЗ українською науковою термінологією у
науковій та навчально-методичній літературі, теоретичне обґрунтування та
практичні рекомендації розв’язання означеної проблеми.
Об’єктом статті є процес навчання студентів нефілологічних ВНЗ
українській науковій термінології, а предметом – окремі прийоми навчання
студентів нефілологічних ВНЗ українській науковій термінології при
вивченні курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”.
Оволодіння основами будь-якої професії розпочинається з системи
загальних і професійних знань, тобто опанування фахівцем “наукового
дискурсу професії” [7, 64], або професійного мовлення – галузевої
фразеології та термінології, що допоможе при навчанні у ВНЗ, а також у
подальшій професійній діяльності, котра вимагає застосування у
виробничій сфері української мови. “Для вільного володіння усною та
писемною формами професійного спілкування студенти нефілологічних ВНЗ
повинні мати чималий активний лексичний запас фахової термінології” [7,
62], бо мовленнєва специфіка даного стилю спілкування визначається
насамперед великою кількістю термінів, що активно обслуговують сферу
професійно-виробничої діяльності. Лінгвістами-філологами доведено, що
спеціальні галузеві терміни становлять понад 60 % професійної лексики
фахівця [2, 96], решту посідає загальнонаукова термінологія та
загальновживані лексеми. Крім того, термінологічна лексика має велике
значення для науково-виробничої комунікації, сприяючи її
інтелектуалізації, полегшує процес засвоєння знань та реалізації їх у
майбутній фаховій діяльності, поглиблює знання студентів про ознаки
виучуваних понять, є засобом розширення активного професійно зумовленого
словникового запасу, підвищує культурний рівень майбутньої української
інтелігенції.
Незважаючи на актуальність такого напрямку роботи, українською
лінгводидактикою він досліджений недостатньо. У методичній та
лінгводидактичній літературі увага приділяється розробленню загальних
методик формування мовної компетенції студентів (Л.Барановська,
Л.Головата, Л.Лучкіна, Т.Рукас, та ін.), проблемам формування
мовленнєвої культури (Н.Бабич, О.Бєляєв, А.Коваль, М.Пентилюк,
В.Мельничайко та ін.), ідеям комунікативно-діяльнісного підходу до
навчання мови (О.Бєляєв, М.Вашуленко, І.Ґудзик, В.Мельничайко та ін.).
Прийоми засвоєння термінології згадуються побічно, розроблено окремі
види робіт з професійною термінолексикою (Н.Костриця, Л.Лучкіна,
В.Михайлюк, Т.Рукас, Н.Тоцька, Я.Януш). Загальної системи роботи з
науковою термінологією, яку можна було б застосовувати для навчання
українським терміносистемам студентів усіх спеціальностей
російськомовного оточення Південно-Східної України не розроблено. Такий
стан не дозволяє побудувати роботу таким чином, щоб студенти-нефілологи,
наприклад, студенти економічних спеціальностей, російськомовного регіону
могли писати реферати, дипломні та курсові роботи, працювати з
навчальною літературою, виконувати самостійні завдання, брати участь у
конференціях та семінарах українською мовою.
Подібна ситуація є небажаною. Адже опанування професійною лексикою, а
отже, і формування світогляду та професійної компетентності майбутніх
фахівців починається у ВНЗ. Тут ми стикаємось з суттєвим протиріччям. З
одного боку, держава вимагає у всі сфери виробництва активного
запровадження української мови та спеціалістів, які вільно нею
володіють, з іншого боку, освіта, особливо в східних та південних
регіонах України, базується на викладанні більшості дисциплін, у тому
числі й фахових, російською мовою, що створює певні труднощі для
засвоєння професійної термінології українською мовою.
Реалізації формування у студентів професійної мовленнєвої компетенції на
основі фахової термінології повинна сприяти заміна курсу “Ділова
українська мова” на курс “Українська мова (за професійним
спрямуванням)”, що враховує особливості викладання мови в
нефілологічному ВНЗ, визначаючи їх профільною специфікою останнього,
вимагаючи професійно орієнтованої комунікації, спрямованої на
конкретного адресата – фахівця певної професійної спеціалізації.
які зустрічаються, для вільного розуміння та читання наукових текстів[4,
167].
Продуктивність засвоєння термінів та їх активне використання в усному та
писемному українському фаховому мовленні багато в чому залежить від
відповідної системи підготовчих вправ, послідовно спрямованих як на
переклад та вдумливе засвоєння термінології, так і на активізацію вмінь
говоріння та слухання, необхідних для застосування цієї термінології у
конкретних робочих ситуаціях.
Ефективним є поєднання вправ як репродуктивного характеру, що виконують
ознайомлюючу функцію, так і творчих, що сприяють активному самостійному
використанню термінологічної лексики відповідно до виробничої ситуації.
Серед великої кількості репродуктивних вправ ефективним є використання
наступних:
дати усно тлумачення фаховим термінам українською мовою;
дібрати терміни до запропонованих визначень;
скласти термінологічний словник до тексту з фахового підручника, давши
пояснення термінам;
переказати матеріал попередньої лекції, звертаючи увагу на вимову та
вживання фахової термінології.
Вправи творчого спрямування повинні бути складнішими і передбачати
більшу самостійність студента при їх виконанні, наприклад:
за допомогою словника доберіть до термінів синоніми, складіть з них
пари, введіть терміни-синоніми в речення, враховуючи відтінки їх
значень;
за допомогою словника доберіть до термінів антоніми, складіть з ними
речення;
складіть усне висловлювання фахового спрямування, використовуючи
професійну термінологію;
складіть діалог виробничої тематики, насичений вашою фаховою
термінологією;
прочитайте текст, виправте терміни, що вжиті з невластивим для них
значенням.
Доцільним є також застосування вправ порівняльно-зіставного типу, що
допомагають студентам відчути специфіку виучуваних понять, ілюструють
особливості нормативного фахового мовлення порівняно з
розмовно-побутовим; та вправ на переклад, що виявляють “поряд із
спільними ознаками, котрі є характерними для близькоспоріднених мов
також риси своєрідні, національно специфічні” [5, 26]. Вправи цих типів
дозволяють проаналізувати особливості виучуваних понять на
фонетико-орфоепічному, лексико-граматичному та стилістичному рівнях.
Крім того, збагачуючи лексичний запас студентів-нефілологів
професійно-науковою термінологією, ми одночасно маємо змогу підвищувати
культуру мовлення майбутніх фахівців, звертаючи увагу на:
особливості вимови та правопису того самого терміна в російській та
українській мовах;
доречність використання термінів та професіоналізмів у різних мовних
ситуаціях;
нюанси вживання термінів-синонімів (дублетів – власне українського слова
та інтернаціоналізму) у фахових текстах;
особливості перекладу стійких термінологічних сполук, що не мають точних
українських відповідників російським варіантам та ін.
Застосування таких видів роботи допоможе студентам уникати сліпого
калькування при перекладі фахової літератури та написанні текстів
професійного спрямування, орієнтує на вживання нормативних форм
термінолексем та фахових фразеологічних терміносполучень, дає можливість
знаходити складні перехресні відношення в найбільш близьких мовах, як то
російська та українська, що є надзвичайно цінним для південно-східних
регіонів України.
Безперечно, найбільш доцільним для формування мовленнєвої фахової
компетенції на основі науково-професійної термінології є використання
текстів зі спеціальності. Невеликих за обсягом, доступних за змістом,
насичених словами, стійкими словосполученнями та граматичними
конструкціями, характерними для мови спеціальності. Тільки на рівні
тексту виучувані професійні терміни постають як цілісна комунікативна
система, придатна для використання в певних робочих ситуаціях, а не як
сукупність розпорошених лексем та синтагм.
Самому викладачеві-мовнику не під силу організувати роботу над вивченням
фахової термінології як системи, що слугує основою для опанування
майбутньою професією, знайти інформативні тексти за фахом, із великої
кількості термінів відібрати найбільш уживані у певній сфері
виробництва. Отже, перспективи виходу з цієї ситуації ми вбачаємо у
тісній співпраці викладачів української мови (за професійним
спрямуванням) із викладачами профілюючих фахових дисциплін, у створенні
інтегрованих методичних посібників з української мови, наповнених
текстами, що несуть у собі базові знання для майбутніх спеціалістів,
насичених найуживанішою фаховою термінологією, створенні перекладних
словників-мінімумів фахових термінів та професійних сполук, укладанні
тезаурусів. Які б описували фахову термінологію у терміносистемі, тобто
з урахуванням усіх родо-видових та логіко-понятійних зв’язків. Бажаним
було б викладання і самих професійно зорієнтованих дисциплін держаною
мовою, збільшення кількості україномовних підручників та галузевих
перекладних та тлумачних словників. Лише зацікавивши студентів їх
майбутньою спеціальністю, ми зможемо привити любов до української мови
та отримати національно свідомих, мовленнєво компетентних фахівців, що
зможуть досягти особистісного й професійного самовизначення та домогтися
самореалізації.
ЛІТЕРАТУРА
Даниленко В.П. Лингвистическое изучение терминологии и культуры речи //
Актуальные проблемы культуры речи. – М., 1971. – С.28-32.
Кияк Т.Р. Лингвистические аспекты терминоведения: Учебное пособие – К.:
УМКВО, 1989. – 103 с.
Мацько Л. Матимемо те, що зробимо // Дивослово. – 2001. – № 9. – С. 2-3.
Миняр-Белоручев Р.К. Общая теория перевода и устный перевод. – М.:
Военное изд. Министерства обороны СССР, 1980. – 236 с.
Михайлюк В. Переклад у формуванні культури ділового мовлення //
Дивослово. – 1999. – № 7. – С.26-29.
Паламар Л. Проблеми функціонування української мови у вузах у період
національного відродження // Українська мова у вищих навчальних закладах
України. – К.: ІСДО, 1993. – С. 3-11.
Тоцька Н. Методика роботи викладачів вищого технічного навчального
закладу над українським професійним мовленням студентів // Дивослово. –
2003. – № 1. – С. 62-65.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
