.

Виховання риторичної культури особистості в умовах вищої освіти (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
155 2155
Скачать документ

Реферат на тему:

Виховання риторичної культури особистості в умовах вищої освіти

Орієнтація молодої демократичної Української Держави на нову
соціально-педагогічну парадигму, поширення інноваційних процесів у
практичній педагогіці активізує інтерес до фундаментальних гуманітарних
наук, спрямованих на формування творчої гармонійної особистості, яка
може ефективно володіти переконуючим словом, етичним риторичним вчинком.

Водночас зростає вагомість риторики в усьому світі, яку називають
теорією і практикою комунікації (США), теорією мовного існування людини
(Японія), неориторикою (Бельгія) тощо, а високоцивілізовані держави
вкладають значні кошті в її розвиток з метою формування національного
інтелекту як найціннішого ресурсу.

У цих умовах перебудова вітчизняної вищої школи передбачає виведення її
на світовий рівень, а тому стосується багатьох проблем, серед яких
чільне місце належить формуванню висококваліфікованих педагогічних
кадрів, які б майстерно володіли усною переконуючою комунікацією –
ораторським мистецтвом.

Нова галузь педагогічної науки – теорія і технологія
виконавсько-мовленнєвої діяльності – успішно розвивається у педагогічних
дослідженнях І.О.Зимньої, А.Й.Капської, О.О.Леонтьєва, Ю.Л.Львової та
інших. Специфіку дії живого слова у педагогічному спілкуванні вивчали
В.А.Кан-Калик, М.С.Пашкова. Дослідження Ю.П.Азарова, Н.І.Болдирєва,
Н.В.Кузьміної, А.О.Сластьоніна вказують на майстерність слова як
обов’язковий компонент діяльності педагога.

Значний інтерес викликають спроби визначити шляхи формування
виконавсько-мовленнєвих умінь у майбутніх вчителів на рівні вищої школи
у працях С.С.Бугайової, Н.О.Буяльського, Л.Ю.Коренюка, Р.Р.Маймана,
С.Б.Найдьонова, М.М.Соловйової.

Принципово важливу роль в оновленні змісту освіти має відіграти
орієнтація на інтегративні курси, зокрема риторики
філософсько-дидактичного спрямування на основі пошуку нових підходів до
структурування знань, методики викладання, кадрового забезпечення тощо.

Ораторське мистецтво майбутнього вчителя, спеціаліста гуманітарного
профілю як компонента структури педагогічної діяльності розглядається як
на основі аналізу теорії й історії ораторського мистецтва, мистецтва
красномовства, так і на основі художнього читання, методики виразного
читання, на основі вивчення сценічної діяльності акторів-читців
(М.Щепкін, М.Горбунов, М.Заньковецька, М.Садовський, М.Тобілевич та
інші), авторського читання (І.А.Крилов, Т.Г.Шевченко, М.В.Гоголь,
В.Блакитний, О.Вишня та інші), словесної діяльності видатних педагогів
(А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський та інші).

Виховання риторичної культури особистості випускника ВНЗ, зокрема
майбутнього вчителя, базується на головних принципах педагогіки,
риторики, психології та мистецтва. Теорія особистісно-діяльнішого
підходу особливо чітко відображена у концепціях Л.С.Виготського,
С.Л.Рубінштейна, О.М.Леонтьєва, К.С.Станіславського. У 20 – 30 рр. XX
ст. українські та інші вчені-педагоги розвивали ідею максимально
ефективної виконавської, ораторської діяльності педагогів з метою
розв’язання педагогічних завдань.

Педагоги-теоретики В.В.Голубков, М.А.Рибнікова та інші поєднували
словесну й педагогічну діяльність з ухилом у розуміння мистецтва живого
слова як педагогічного інструменту навчання. А.С.Макаренко,
В.О.Сухомлинський розширили цей взаємозв’язок на рівні ієрархії:
мистецтво слова – виховання творчої особистості вчителя. Ці напрями
знайшли подовження в сучасних дослідженнях виховання риторичної культури
особистості педагогічних та гуманітарних кадрів в Україні, зокрема,
А.Й.Капської.

Як показало дослідження, виховання риторичної культури особистості
студента педагогічного ВНЗ, майбутнього вчителя, вимагає формування
спеціальних умінь педагога на основі тісного зв’язку із вихованням
мовленнєвої культури особистості, для чого необхідно включити до
навчальних програм дисциплін, які формують мисленнєво-мовленнєву та
комунікативну культуру студента, у тому числі: рідну та іноземні мови,
логіку, педагогіку, психологію, філософію (І—П курси); риторику,
прагмариторику, ораторське мистецтво, мистецтво ділового спілкування
(III—IV курси); еристику, полемічну майстерність оратора, теорію і
практику аргументації (V курс). Зміст програми риторики включає знання
теорії та історії риторики, красномовства, розвиток педагогічної
техніки, культури мовлення, ораторського мистецтва, полемічної
майстерності оратора тощо. Живе ораторське слово вчителя є творчим актом
ефективної комунікації з учнями, де матеріалом для спілкування
найчастіше виступають власні думки оратора або думки, втілені
письменниками та вченими у спеціальних текстах. Вплив учителя чи
викладача вузу на інтелект та емоції аудиторії є необхідною умовою
впливової переконуючої усної комунікації.

Моделювання навчального процесу у ВНЗ передбачає використання системного
підходу як способу вивчення, аналізу й узагальнення педагогічних фактів
та явищ у діалектичному процесі пізнання. Дослідження
С.І.Архангельського, В.Г.Афанасьєва, Т.А.Ільїна та Л.М.Новікової
розкривають суперечність між вимогами школи до випускника-педагога
педвузу та невідповідністю його підготовки у плані володіння живим,
переконуючим словом: між об’єктивно зростаючими вимогами до якості
ораторської культури та відсутністю методики навчання студентів
оволодіння ораторським умінням, гострим дефіцитом викладацьких кадрів
тощо.

Погляди філософів, педагогів, риторів з даної проблеми збігаються в
обґрунтуванні необхідності формування психологічної готовності студентів
до ораторської діяльності, до оптимізації управління цим процесом на
всіх етапах навчання і педагогічної творчості.

Зміст системи передбачає створення передумов для теоретико-практичного
оволодіння студентами ораторськими уміннями як способом педагогічного
впливу на учня.

Кінцевим результатом навчання риторики вважаються такі уміння студентів:

– будувати розгорнутий монолог (лекцію тощо) з фахової проблематики;

– підтримувати ефективну конструктивну бесіду з будь-якої теми;

– засвоїти полемічне мистецтво, культуру конструктивного діалогу та
полілогу (диспут, полеміка, дискусія);

– володіти етикою оратора;

– виробити індивідуальний образ оратора, власний ораторський стиль;

– розуміти і виявляти риси національної специфіки виступів та риторичних
текстів зі скарбниці українського красномовства.

Крім класичних методів, ефективними методами у формуванні риторичної
особистості студента виявилися методи рольових та ділових ігор,
словесної дії, розв’язання ситуативних завдань, творчі конкурси,
мікровиступи на запропоновану тему, виступи-імпровізації, самоаналіз та
рецензування (індивідуальна та колективна рефлексія), тестування,
відеотренінги, відеопрактикуми тощо.

Під час дослідження цієї проблеми нами було виділено основні сфери
застосування набутих ораторських навичок та умінь:
навчально-пізнавальна, професійно-педагогічна, громадсько-політична,
культурно-просвітницька. Реалізація змісту, форм та методів навчання
передбачається навчальним планом, програмами, методичними рекомендаціями
для системи вищої освіти. Відзначимо, що серед сукупності ораторських
навичок та умінь, якими повинен володіти кожен високопрофесійний педагог
(монологічна, діалогічна та полілогічна форми усної переконуючої
комунікації), гостро відчувається дефіцит культури конструктивного
діалогу педагога у нестандартних, зокрема конфліктних ситуаціях (виступ
на масовому мітингу, під час страйку тощо). Так, вимагає серйозної
фахової уваги підготовка вчителя-вихователя у плані здобуття умінь
полемічної майстерності, теорії й практики аргументації виступу,
логічної культури мислення тощо.

j

j

O

????????$??????? ?овлення; культура спілкування з аудиторією
(психолого-педагогічна культура). Як показало дослідження, студенти
потребують серйозної ораторської підготовки, оскільки не завжди
володіють умінням вести демократичну дискусію, полеміку; у спілкуванні
часто інтровертні, некомфортно почуваються тоді, коли треба
аргументовано відстояти свою думку, особливо у нестандартних ситуаціях,
уникають публічних виступів, не завжди вірять у свої ораторські
потенції, мають недостатню ораторську практику, над ними часто тяжіють
стереотипи “папірцевих” ораторів, слабко розвинені навички та уміння
спонтанного імпровізаційного публічного монологічного мовлення.

До педагогічних умов формування ораторської особистості майбутнього
вчителя, крім системного методу у розв’язанні педагогічних завдань,
міжпредметних зв’язків із викладачами курсів історії педагогіки,
педагогіки, психології, педагогічної майстерності, методики викладання
фахових дисциплін, художнього читання, виразного читання, стилістики та
культури мовлення, виконавської діяльності тощо, відносимо і перелік та
обсяг годин навчальних курсів, необхідних для навчання студентів
мистецтву живого слова. На базі експертного опитування спеціалістів ВНЗ
засобами математичної логіки визначається структура навчальних курсів та
спецкурсів, їхній логічний взаємозв’язок.

Так, у педагогічному університеті ім.М.Драгоманова діє така система
навчальних курсів: „Техніка мовлення і читання партитури тексту”,
„Виконавський аналіз з методикою роботи”, „Основи драматургії і
сценарної роботи у виховному процесі”, „Основи сценічної грамоти з
методикою роботи”, „Основи режисури у виховному процесі”, „Основи теорії
та методики красномовства”.

Слід відзначити висококваліфікований професорсько-викладацький склад
кафедр теорії та методики виховної роботи (проф. А.Й.Капська),
педагогіки, стилістики мови (проф. Л.І.Мацько, проф. М.М.Пилинський) та
якісне проведення педагогічної практики із включенням студентів до
активного виконавсько-мовленнєвого режиму педагогічної творчості тощо.

Високу ефективність у підготовці кваліфікованими педагогічними кадрами,
риторичної особистості вчителя мають курси психолого-педагогічного
спрямування, які читаються на кафедрі педагогічної майстерності у
Полтавському педагогічному інституті ім.А.С.Макаренка (проф.
Н.М.Тарасевич, доц. Л.В.Крамущенко). В цілому можна говорити про цілком
сформовану школу педагогічної майстерності на базі цього педагогічного
ВНЗ, який координує творчі сили педагогів України у формуванні
вчителя-професіонала нового типу, котрий володіє живим ораторським
словом переконуючої комунікації.

За допомогою методу послідовного конструювання визначається оптимальний
зміст курсів, обсяг часу вивчення, розподіл часу й змісту по роках,
семестрах, навчальних тижнях.

Так, у Київському університеті імені Тараса Шевченка на юридичному,
філософському, журналістики, філологічному, соціологгічному,
психологічному факультетах, читаються курси та спецкурси, спрямовані на
формування креативної особистості майбутнього спеціаліста: логіка,
еристика, професійна етика та риторика (на юридичному), риторика,
педагогіка, психологія, етика та естетика та інші. Курс риторики в
університеті читається у 1 – 2 семестрах (об’єм від 18 до 36 год. на
навчальний період), проходить апробацію його розподіл годин та програма.
Програмний матеріал з риторики базується на ідеях цілісності й
концентричності, що передбачає нарощування, поглиблення, розширення
знань і умінь у загальній системі розвиваючої освіти гуманітарного
спрямування.

Логічна структура курсу риторики у Київському університеті
ім.Т.Г.Шевченка дозволила впорядкувати елементи теоретичного,
історичного та практичного аспектів викладання риторики на гуманітарних
факультетах у межах відведених годин за такою орієнтованою схемою:

1. Історія риторики, куди включено такі блоки: місце риторики серед
інших наук, риторика і ораторське мистецтво, модель ораторської
діяльності Арістотеля, основні види і жанри ораторського мистецтва,
основні етапи зародження і розвитку риторики й ораторського мистецтва в
історії людства (Давня Греція, Давній Рим), народний золотослів (етичні
джерела українського красномовства), становлення слов’янського
ораторського мистецтва (з періодизацією: епоха Київської Русі,
риторичний ренесанс України XVII–XVIII ст., риторична криза середини
ХІХ–ХХ ст., відродження риторичної спадщини в кінці ХХ ст.); сучасні
риторичні школи, розвиток риторики за межами України.

2. Теоретична риторика включає в себе аналіз і вивчення таких основних
питань: закони риторики – організація та управління
мисленнєво-мовленнєвою діяльністю: концептуальний закони моделювання
аудиторії, стратегічний, тактичний, мовленнєвий, безпосереднього
спілкування, системно-аналітичний.

3. Практична риторика включає такі основні питання: предмет, зміст
усного публічного виступу. Текст виступу та його параметри. Образ
оратора. Професіограма оратора. Логічна культура оратора. Мовленнєва
культура оратора. Композиція і стиль виступу оратора. Аудиторія.
Психологія аудиторії. Взаємодія оратора з аудиторією. Спілкування
оратора з аудиторією як творчий процес. Полемічне мистецтво
оратора тощо.

Практична риторика базується на чергуванні семінарсько-практичних занять
у активній формі: рольові та ділові ігри, тестування, відеопрактикуми,
відеотренінги, “круглі столи”, диспути, дискусії, конкурси тощо. Курс
риторики читається з урахуванням фахових інтересів студентів, з гнучкою
перебудовою та переструктуруванням матеріалу відповідно до потреб
аудиторії. Зокрема, студентам юридичного факультету розширено читається
блок судового красномовства, студентам філологічного, журналістики,
філософського факультетів – академічне красномовство; студентам
факультету психології та соціології – лінгвістична культура як аспект
комунікативної майстерності психолога, соціолога тощо.

У позанавчальний час у педагогічних університетах формування риторичної
особистості здійснюється через художньо-творчі об’єднання, школи
молодого лектора тощо.

У цілому можна зробити висновок про те, що розвиток суспільства, яке
ставить на чільне місце формування культури риторичної особистості
вчителя, має значний духовно-інтелектуальний потенціал, бо класична
риторика філософсько-дидактичного спрямування є активним фактором
організації стабілізуючого культуро-творчого фактору демократичної
держави. У широкому розумінні риторика переймається проблемами впливу
мислення на свідомість, буття, екзистенційну дійсність.

Мета сучасної інтелігентної людини – осмислити багатющу риторичну
спадщину цивілізованого людства й свого народу на новому етапі розвитку
суспільства, а також стосовно власних можливостей, конкретної ситуації
спілкування; виробити оригінальний ораторський стиль, розширити
духовно-інтелектуальні обрії у широкому контексті світової культури.

ЛІТЕРАТУРА

Абрамович С. Риторика та гомілетіка. – Чернівці, 1995 – 327 с.

Гурвич С.С., Погорелко В.Ф., Герман М.А. Основы риторики. – К., 1978 –
315 с.

Ерик Берн. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры.—
М.,1992.

Капская А.И. Основные тенденции развития мастерства слова педагога. –
К., 1988. – 287 с.

Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.:
Шкільний світ, 2001. – 23 с.

Рождественский Ю.В. Теория риторики. – М., 1997 – 453 с.

Сагач Г.М. Живе слово лектора. – К., 1991 – 317 с.

Сагач Г.М. Золотослів. – К., 1993 – 357 с.

Сагач Г.М., Юнина Е.А. Риторика в интеллектуальных играх. – К., 1990 –
293 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020