.

Залучення дошкільників до художньої літератури в умовах сучасного соціокультурного середовища (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
132 1578
Скачать документ

Реферат на тему:

Залучення дошкільників до художньої літератури в умовах сучасного
соціокультурного середовища

Процес залучення дошкільників до художньої літератури в умовах
сучасного соціокультурного середовища як явище життя та предмет вивчення
набуває небаченого раніше характеру розмаїття понять і форм. Але не всі
вони є плідними, значущими, не всі є відбиттям дійсного стану справ.

До середини 80-х років минулого століття існувала єдина програма
навчання й виховання дошкільників у державній дошкільній установі, що
ставила перед працівниками завдання ознайомлення дітей з художньою
літературою, потім конкретизувала його щодо певної вікової групи й
пропонувала список творів для читання й заучування напам’ять [4]. Зміст
програми протягом тривалого часу не змінювався. Програма влаштовувала
всіх не тільки тому, що дійсно була продумана з погляду принципів
формування кола дитячого читання, відповідала ідеології того часу, але
ще й тому, що дитяча література, книговидання того періоду не надавали
можливості вибору. Коло читання дошкільника майже точно відповідало
тому, що видавалося, а видавничі плани – тому, що створювалося, в першу
чергу, офіційно визнаними авторами. Причому, як правило, було більше
перевидань (А.Барто, С.Маршак, М.Носов, В.Осєєва, К.Чуковський, а також
С.Михалков та ін.), ніж видань книг нових авторів. Але було б
несправедливим не зазначити, що саме в другій половині XX століття коло
читання дошкільників поповнилося іменами В.Берестова, В.Драгунського,
Б.Заходера, І.Токмакової та інших. письменників і поетів, що стали нині
класиками дитячої літератури. Прикметою цього періоду була пильна увага
до дитячої літературі народів СРСР, її перекладів і перекладань
російською мовою, а також видань мовою оригіналу, її популяризації серед
читачів і досить серйозного вивчення.

У суспільстві, а, отже, і в родині в той час існувало стійке уявлення
про книгу як джерело знань, необхідний атрибут культури, показник
духовного благополуччя як родини, так і кожної окремої людини. Варто
зазначити, що так було не тільки в Росії, як у одній з найбільших
республік у складі СРСР, але й у інших республіках також.

Стійкість уявлень, властива більшій частині суспільства, не дозволила
помітити, відчути той період, коли ці уявлення перетворилися на штампи,
перестали позначати реальний стан справ.

Здається, що й зараз те, що відбувається з дитячим читанням у Росії, не
є проблемою локального рівня. Але обмін інформацією між дослідниками
дитячого читання, що живуть у суверенних державах, утворених на базі
республік колишнього СРСР, практично не відбувається. І це викликає
жаль, тому що губляться традиції, не шукаються точки дотику в описі,
розумінні, вивченні стану дитячого читання, дитячої літератури й дитячої
субкультури в цілому.

Необхідно відзначити й те, що розширилося саме поняття “соціокультурне
середовище”, бо саме середовище стало полікультурним, поліморфним.
Міграція людей сприяє міграції культур, їхньому взаємопроникненню. Але
якщо раніше ми говорили про те, що взаємопроникнення сприяло
взаємозбагаченню, то тепер не можна не помітити такого явища, як
відторгнення однієї культури представниками іншої. Причому воно носить
різнорівневий характер: побутове, конфесійне, естетичне тощо.

Усередині світової культури йде процес глобальних змін, для розуміння
якого потрібна не тільки сума знань і реальність уявлень, але й інша
система мислення. Її варто закладати у свідомість тих, хто сьогодні
проживає дошкільний період життя. Не закладена у свідомість споконвічно,
вона потім важко піддаватиметься корекції. Але закласти її може тільки
той, хто сам став на шлях переосмислення колишнього досвіду, цілей,
завдань і того змісту, який успішно приведе до формування прогресивно
мислячої людини в дитині. Дослідники бачать майбутнє сучасного світу в
полікультурній освіті, “насамперед тому, що вона протистоїть негативним
наслідкам процесів глобалізації й у той же час не ставить на передній
план етнічні й конфесійні відмінності” [1, с. 7].

У зв’язку з цим проблема залучення дошкільників до дитячої літератури в
умовах сучасного соціокультурного середовища не просто актуальна. Вона
вимагає першочергової уваги й осмислення, адже дитяча література,
читання як процес відіграє не останню роль у формуванні людини, у
створенні системи цінностей, які властиві особистості й у майбутньому
декларуються нею. Усім нам відомо, що полікультурне уявлення про світ і
людину російській дитячій літературі властиве з давніх часів
(К.Станюкович. Максимка. XIX ст.)

Ознакою нового соціокультурного середовища в Росії є підвищений
суспільний інтерес до проблем дитячого читання: конгреси, наради,
фестивалі, дитячі книжкові тижні, книжкові виставки-ярмарки, кількість
яких постійно збільшується, а географія розширюється, та зростання
продажу дитячих книжок. Усе це й багато іншого є переконливим доказом
зміни державної політики в галузі читання. Здається, що країна почула
схвильований голос співробітника РГДБ О.Голубевої. Виступаючи на
Конгресі на підтримку читання (7 вересня 2001 р.), вона говорила про те,
що “читання необхідно поставити у перший ряд найпріоритетніших державних
завдань”, тому що, втративши культуру читання, ми назавжди втратимо
людину розумну.

Але зовнішні зміни аж ніяк не пов’язані з тими внутрішніми процесами,
які відбуваються там, де людина взаємодіє з книгою, з художнім словом.
Відомий дослідник читання В.Стельмах називає ці процеси “загальним
виходом населення із простору книжкової культури”. Вона підкреслює:
сучасне книговидання “ніяк не впливає на масове читання… Разом з
іншими цінностями й нормами зруйнувалася й цінність читання” (Книжковий
огляд, 2004, 4 жовтня). Цифри й факти свідчать про те, що діти в Росії
тотально перестали читати. Читання цікавить лише 30% родин. При цьому
заголовок у газеті “Вісті” від 25 січня 2005 року говорить: “Третина
росіян уважає, що у країні розвелося забагато освічених громадян”.

Російська масова й спеціалізована періодика, – тут ідеться про неї тому,
що саме вона формує суспільну свідомість, – ставлячи питання, чому люди
не читають, починає шукати відповідь на нього у шкільному дитинстві: у
перевантаженості й віковій невідповідності навчальних програм, у
відсутності талановитих учителів-філологів і грошей на книги в школи й
батьків. Міркування авторів газетних і журнальних статей найчастіше не
йдуть далі від зазначеного.

Між тим шкільному дитинству передує дошкільне. Пригадаємо Л.Толстого, що
назвав дитинство, маючи на увазі передусім дошкільний період, епохальним
періодом людського життя. Але цей час, насамперед як час найважливіших
змін в інтелекті і психіці дитини, не береться до уваги тими, хто
намагається вирішувати проблеми дитячого читання. Найчастіше висувається
один аргумент: діти, які не читають самостійно, не можуть бути об’єктом
уваги при розв’язанні проблем такого роду. Цей аргумент було використано
ще у 80-ті роки XIX століття М.Соболєвим, і дотепер, незважаючи ні на
що, він є одним із найвагоміших. У зв’язку з цим дошкільне дитинство
практично не цікавить філологів, мало цікавить бібліотекарів і
бібліопсихологів. Сучасне культурне співтовариство не прагне переглянути
свої уявлення про дитину ні з погляду психології дитинства, ні з погляду
нового соціокультурного середовища.

Останнім часом створено велику кількість програм для дошкільних установ.
У кожній з них є розділ “Художня література”, де, як правило, визначено
мету й завдання дитячого читання, подано перелік творів для читання.
Вони мало чим відрізняються від тих, які визначалися в 70-ті роки
минулого століття. Найчастіше ці розділи створюються людьми, що мають
педагогічну або психологічну освіту. Вона вважається достатньою (!) для
розробки розділу, в основу якого покладено фольклор, літературу, дитяче
читання, які є мистецтвом та мають власну історію розвитку, свою
специфіку, свої способи впливу на людину. У результаті, будемо
сподіватися, неусвідомленої зневаги філологічної складової розділу
“Художня література” ми маємо те саме коло дитячого читання, що
переходить із програми в програму, обмежується звичним переліком імен
авторів, який зовсім не містить сучасної російської та зарубіжної
літератури, в контексті якої має зростати дитина.

6

@

`

p

$dt??Io

`

l

3/4

E

, діти бачать по-своєму. Сучасні дошкільники не розуміють, чому
звинувачують стару з пушкінської казки, яка гнівається на старого: адже
протягом тридцяти й трьох років він нічого не зробив для того, щоб
старій стало легше жити. Отже, її гнів справедливий? Чи є сенс любити
лузерів або невдах, як ми говорили раніше?

Сучасний старший дошкільник здатний викласти власне бачення змісту
художнього твору, часом трактуючи його по-своєму, виходячи з тих понять,
які превалюють у новому соціокультурному середовищі. Ми ж продовжуємо
давати йому просте, легко пізнаване й передбачуване й вимагаємо думати
так, як думали ми або як прийнято думати. Потрапляючи до школи, особливо
до школи столичного або великого міста, яку зараз прийнято називати
“просунутою”, дитина нелегко переносить ті навантаження, до яких її
можна було б підготувати, правильно сформувавши коло читання, навчивши
її міркувати над книгою та отримувати задоволення від цих роздумів. Адже
читач у дошкільнику формується тоді, коли він разом з дорослим
обмірковує прочитане, шукає відповіді на важливі для нього питання. Дуже
не правий той, хто вважає, що дошкільника треба тільки забавляти, що
йому досить ігрової літератури й гри з літературою в процесі заняття в
дошкільній установі, що часом перетворюється на забавку, виставу або
тренування дітей за допомогою різного роду вікторин і вправ. У
дошкільній установі забули про гедоністичну функцію літератури й
мистецтва, функцію насолоди, якої може й має досягати дитина у процесі
вдумливого виразного читання художнього тексту.

У зв’язку з цим хотілося б звернути увагу на нове ставлення до книги,
яке сформувалося протягом останніх двадцяти років. Про нього вже можна
говорити як про таке, що склалося та є широко розповсюдженим. Дослідник
М.Самохіна [3] називає його інструментальним, необхідним насамперед для
навчальних цілей. Такий підхід до книги складається вже в дитячому
садку. Це усвідомлення й затвердження першочергової функціональної ролі
книги, літератури й мистецтва в цілому. З усіх видів літератури для
дітей батьки, а на їхнє прохання й деякі вихователі, виділяють
пізнавальну літературу, що дає дитині суму певних знань про світ, що
сприяє її інтелектуальному розвитку, готує її до подолання труднощів
шкільного навчання. Роль художньої літератури як мистецтва, що розвиває
духовну сферу особистості, її уяву, без якої неможлива будь-яка
діяльність людини, батьками погано усвідомлюється. У батьківському
середовищі почала закріплюватися думка про поступове відмирання
традиційного уявлення про книгу. Родини у великих містах уже починають
користуватися електронним варіантом книги. Таким чином, навіть малий
відсоток родин, що читають, перестає бути однорідним. Але відповідей на
питання, чи варто привчати дошкільників до електронного варіанту книги,
і на питання, як взаємодіяти з нею, як керувати дитячим читанням, щоб не
втратити читача в сучасному різноманітному динамічному світі, немає.

Сучасне соціокультурне середовище є полікультурним. Ми пізно помітили,
що в дошкільній установі склад дітей є настільки національно
різноманітним, що виховувати всіх на літературі одного народу не тільки
нераціонально, але й небезпечно. Можна, самим того не помічаючи,
викликати зіткнення й відторгнення культур. Зараз вихователеві слід бути
особливо грамотним у питаннях формування кола дитячого читання,
настільки знати історію рідної літератури й літератури інших народів,
щоб професійно підходити до аналізу дитячих творів, виділяючи в
літературі будь-якого народу в першу чергу “загальнолюдські прагнення”
(В.Стоюнін), виховуючи повагу до культури різних народів і бажання
зрозуміти й прийняти її.

Ще однією ознакою нинішньої соціокультурної ситуації є кризові явища в
родині: порушення її структури й функцій, зростання кількості розлучень
і неповних сімей, асоціальний спосіб життя низки сімей, падіння
життєвого рівня, зростання психоемоційних і фізичних перевантажень у
дорослого населення, звужене коло внутрісімейного спілкування тощо.
Незважаючи на це, видавці все частіше публікують твори, розраховані на
сімейне читання, цікаві не лише дитині, але й дорослому. Їх треба
обговорювати, про них треба говорити, поступово разом з маленьким
слухачем підходити до розуміння їх змісту, відкривати, а не нав’язувати
дитині ще одну дуже важливу функцію дитячої літератури – виховну.
Кризові явища в родині не лише не сприяють цьому, але ведуть до того, що
все більша кількість дітей зростає без книги взагалі. Найчастіше
вихователь у дошкільній установі стає єдиною людиною, яку діти бачать із
книгою. Чи не звідси йде та відраза до літератури, нерозуміння її,
глузування над змістом або помилкове трактування його, що властиві
деяким людям?

У сучасному світі книга перестала мати свою долю, свою біографію, що
складається тоді, коли нею користуються кілька поколінь родини. У давній
Русі існував неписаний закон: із палаючого будинку книгу виносили першою
й зберігали її як найбільшу цінність, передаючи від одного покоління до
іншого. Тоді вона сприймалася як символ зв’язку з Духом і символ зв’язку
душ. Зміна пріоритетів у наш час привела до розриву традицій, а
порушення традицій – до духовного зубожіння. Хоча, на перший погляд,
зникло тільки одне поняття – “книга мого дитинства”. Зачитана, затерта
або така, що зберегла запах типографської фарби, – неважливо, – вона
скоріше буде винесена на смітник як непотрібна річ, яка вимагає відходу,
ніж буде передана іншому поколінню читачів.

Сьогодні ми старанно не помічаємо ще одного феномена: розуміння
дорослими людьми ролі читання й літератури в житті дитини впливає на
розвиток самої дитячої літератури. Зараз вона йде на поводу в дорослого
читача й видавця. Оскільки більшою мірою користується попитом ігрова й
пізнавальна література, зникли історичні, дидактичні, справжні
гумористичні оповідання. Література для дошкільника не відрізняється
розмаїттям тематики й поетики. Зникає й тип письменника, який уміє
серйозно говорити з дошкільником про найскладніше й так розуміти
особливості дитини, як розуміли їх, наприклад, Б.Житков і В.Драгунський.
Йде в минуле й тип письменника, що володів енциклопедичними або
серйозними науковими знаннями, умінням спостерігати й хистом художника
слова (В.Біанкі, Н.Романова й ін.).

Усі ті прикмети, які побіжно позначені тут, потребують уваги, вивчення й
реальних дій і від осіб, які займаються проблемами дитячого читання, і
від суспільства в цілому. Я давно вже говорила про необхідність розробки
філософії читання як складової частини філософії освіти, “де сам процес
читання, процес спілкування з книгою визнається визначальним в освіті й
розвитку, світоглядному й моральному становленні людини” [2, с. 193].

Така філософія може бути розроблена й затверджена тільки на державному
рівні й тільки тоді, коли державна політика в галузі читання буде
заснована на дослідженні тих глибинних процесів, які протікають
усередині суспільства, у психології людини, в історії розвитку самої
літератури. Зовнішні зміни цієї політики, виражені у збільшенні чисел
(ярмарки, конгреси тощо), мало сприяють досягненню потрібних
результатів.

Нам слід засвоїти: читач починається в дошкільникові. У зв’язку з цим
поняття “ознайомлення з художньою літературою”, прийняте в дошкільній
педагогіці, варто замінити поняттям “залучення до літератури”. Воно є
глибшим, таким, що припускає систематичну роботу з дитиною й текстом,
засновану на наукових принципах формування кола дитячого читання, та
вимагає від вихователів професійних знань процесу розвитку, естетики й
поетики дитячої літератури. Література в дошкільній установі давно вже
має припинити бути засобом, прикладним матеріалом для інших методик,
арттерапії й артпедагогіки. Вона – мистецтво, перед яким варто
схилятися. Не усвідомивши цього, ми перестанемо бути людьми розумними.
Нам також необхідно зрозуміти й те, що у дитячої літератури XX століття
є спільна історія, що складалася десятиліттями. Вона складається зі
сторінок, написаних авторами – представниками різних народів. Історія
дуже мудра. Залучаючи дошкільників до літератури в умовах нового
соціокультурного середовища, ми не повинні забувати про її існування.

ЛІТЕРАТУРА

1. Борисенко В.П. Вызовы современной эпохи и приоритетные задачи
педагогической науки // Педагогика. – 2004. – №1. – С. 6-9.

2. Гриценко З.А. Детская литература. Методика приобщения к чтению. – М.:
Академия, 2004. – 226 с.

3. Новое литературное обозрение. – 2001. – №5(51). – С.328.

4. Программа воспитания и обучения в детском саду. – М.: Просвещение,
1987. – 68 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020