Реферат на тему:
Синтез мистецтв у творчості М. Римського-Корсакова
в контексті його світогляду
На переламному етапі розвитку людства початку ХХІ ст. питання
взаємозалежності філософії, освіти та мистецтва стають ще більш
актуальними, висвітлюючи необхідність переходу до нового типу
світогляду, який є базовою основою культури, що об’єднує у свідомості
всі знання про світ та людину, визначає пріоритет певних цінностей,
спрямовує функціонування всіх інститутів суспільства. Актуальність
світоглядної проблематики в сучасній мистецькій педагогіці зумовлюється
наступними факторами: а) взаємозалежним співвідношенням пріоритетів
загальних цінностей, які проголошуються офіційною системою освіти, та
особистісних цінностей, індивідуальних потреб особистості; б)
пріоритетом цінностей гуманітарного сприймання; в) підвищенням
соціальної ролі мистецтва, нових можливостей цього впливу на розвиток
ставлення особистості до світу та свого місця в ньому.
Мистецтво нерідко інтерпретують як культурну феноменологію
загальнолюдського (В.Малахов), що підтримує світоглядний фон суспільного
життя, а світоглядність уважають найважливішою функцією мистецтва, його
домінантою (В.Діденко), адже в ньому поєднуються пізнавальний, емоційний
і діяльнісний чинники людської активності. Взаємозв’язок пізнавальної та
практичної діяльності спрямовує розвиток ціннісних орієнтацій творців
мистецьких творів, тому світоглядна проблематика в контексті змісту
мистецтва та мистецької педагогіки є органічною та закономірною.
Важливим шляхом реалізації світоглядного потенціалу мистецтва сучасна
наукова думка (В.Лутай, О.Рудницька, Д.Узнадзе) вважає педагогічний
процес, у якому врівноважується суперечність співвідношення
індивідуальних і суспільних інтересів. Пріоритетність педагогічного
підходу, який акцентує роль індивідуальності суб’єкта, врахування в
навчально-виховному процесі його життєвих позицій, істотно позначається
на переосмисленні самих принципів викладання мистецьких дисциплін.
Особливо це стосується розуміння взаємозв’язку об’єктивного (авторський
текст) і суб’єктивного (індивідуальні особливості) чинників осягнення
музичного твору. Для сфери музичної освіти найбільш суттєвим залишається
питання осмислення взаємозв’язку між процесом створення композитором
музичного твору та сприйняттям-інтерпретацією його окремою особистістю.
А.Онеггер зізнавався: “Как я работаю? В состоянии ли я определить мой
метод? Вовсе не уверен. Чтобы объяснить это как следует, необходимо было
бы иметь возможность описывать усилия, происходящие всецело под покровом
черепной коробки, проникнуть сквозь стену, позади которой разыгрывается
что-то особое. Сочинение музыки – самое загадочное искусство из всех
остальных” [5, с. 106].
У контексті гуманістичної особистісно-орієнтованої педагогіки
відбуваються інтенсивні пошуки можливих шляхів збагачення процесу
пізнання художнього, зокрема системи музичного твору методами, які б
надавали можливість фіксувати й стимулювати оригінальні вияви
особистісних мистецьких вражень, створювати необхідні умови для
емоційного забарвлення об’єктивної інформації про художній твір
суб’єктивними асоціативними уявленнями. Ідеї такої діалогової взаємодії
розкрито в багатьох освітніх системах; її значення полягає в
актуалізації ключових категорій художнього спілкування, творчого
самовираження, рефлексивного осягнення художнього смислу та ін. На
особливу увагу заслуговують підходи діалогічної взаємодії, які
спрямовують сучасну мистецьку освіту на модифікацію процесів формування
духовності особистості засобами мистецтва, що є “надпредметним”
результатом навчання й не вимірюється кількістю опанованої інформації та
вмінням її використовувати.
Невирішеним аспектом у даній проблемі залишається залучення внутрішнього
фактора діалогової взаємодії, а саме цілісний розгляд творчої спадщини
окремих композиторів у межах курсу історії музики для майбутніх учителів
музики. Так, відомим фактом є універсалізм особистості
М.Римського-Корсакова, однаково яскраво презентований у галузі
композиторського та виконавського мистецтва, у педагогіці та
адміністративно-художній роботі, естетичних та теоретико-аналітичних
спостереженнях. Класичне й сучасне корсакознавство обґрунтовано
доводить, що універсальна авторська індивідуальність та необмежене коло
творчих інтересів композитора підпорядковуються єдиному ініціюючому
началу, яке пояснює багатоманітність сфер діяльності російського
майстра, що сприяла російському духовному відродженню кінця ХІХ –
початку ХХ ст. [1; 2]. Педагогічні акценти в темі розкриття творчої
діяльності М.Римського-Корсакова також полягають у підкресленні єдиного
ініціюючого начала, що полягає в реалізації національної ідеї в музиці
та ідеї служіння Вітчизні. Але такий екстравертний підхід, що розв’язує
питання про спонукальні мотиви, які стимулювали різнобічні заняття
композитора, не може претендувати на об’єктивність, бо він не пояснює
механізмів реалізації цієї діяльності, будь-яких суттєвих сторін
особистості самого автора. Питання про значущість різноаспектної
творчості як такої для самого М.Римського-Корсакова, чому і як склався
синтетичний підхід до цілісної практики художньої творчості композитора,
– залишається відкритим.
Мета даної статті полягає у виявленні такої сутнісної якості особистості
композитора, яка дозволить будувати педагогічну модель вивчення його
творчості з урахуванням діалогової взаємодії не лише на рівні
об’єкт–суб’єкт навчання, але й на рівні екстравертних та інтровертних
умов реалізації творчих ідей у контексті цілісного світогляду
М.Римського-Корсакова. Такий рівень діалогової взаємодії сприятиме
покращенню розуміння взаємозв’язку об’єктивного (авторський текст) і
суб’єктивного чинників (індивідуальні особливості) осягнення художнього
твору та відпрацюванню індивідуальних рефлексивних механізмів суб’єктами
сприймання цілісності творчої діяльності російського майстра.
Завдання статті полягають у виявленні пізнавальних інтересів
М.Римського-Корсакова, їх порівняльній характеристиці зі сферою
інтересів його історичного опонента – Р.Вагнера; аналізу місця музичного
мистецтва в авторських програмах синтезу мистецтв російського й
німецького композиторів.
Дослідники життя та творчості М.Римського-Корсакова стверджують, що
російський композитор-класик відрізнявся надзвичайно широким колом
пізнавальних інтересів, що, безумовно, виводило його особистість на
рівень одного з найвидатніших мислителів свого часу. Зацікавленість
М.Римського-Корсакова філософсько-естетичною проблематикою, зумовлена
допитливістю його розуму, реалізувалася в ґрунтовному вивченні праць
Г.Гегеля і І.Канта, Б.Паскаля, Г.Спенсера, Б.Спінози, Ф.Шеллінга,
І.Г.Фіхте та ін. Але в записках, що датуються 1895-1897 рр., композитор
пише, що для нього малопривабливими залишаються ті філософсько-естетичні
аспекти творчості, які пов’язані з оперуванням абстрактними,
відстороненими поняттями [7, с. 250-261]. Усі найщиріші роздуми
М.Римського-Корсакова були невіддільні від живої музичної практики, за
якою він спостерігав, яку він досконально вивчав, аналізував, утілював у
життя.
ій свідомо створений комплекс мистецтв розгортається, складається із
взаємодії низки картин, образів, положень, тобто послідовно
демонструється, унаочнюється в часі. Мистецький синтез, спрямований
домінуючим мистецтвом – музикою, є результатом індуктивного мислення
композитора.
Проведення художніх паралелей з творчим мисленням історичного опонента
М.Римського-Корсакова – Р.Вагнером приводять до висновку про кардинально
протилежні підходи обох композиторів до творчості та дійсності, що
відображає повну протилежність їх світоглядних особистісних моделей.
Німецький композитор Р.Вагнер, філософ-музикант, на відміну від
М.Римського-Корсакова, завжди обґрунтовував об’єктивність музичного
мистецтва за допомогою музично-історичних та музично-естетичних
паралелей. У своїх капітальних творах Р.Вагнер створив теоретичну модель
музичної драми, у музично-сценічних творах використовував ясно
сформульовану ідею, розвитку якої підкорялися всі події, відносини
персонажів, окремі образи тощо. У книзі “Опера і драма” Р.Вагнер висунув
і обґрунтував тезу про нові шляхи зближення музики та слова, їх злиття
за провідної ролі слова.
Синтетична цілісність різних видів мистецтва, гомогенізованих Р.Вагнером
у музичній драмі, отримала здатність транслювати сумарний виражальний
ефект саме в музиці, для якої практично не залишилося жодного
неохопленого життєвого процесу чи емоційного переживання. Оперна
реформа, симфонізація музичного театру відкрили шлях розвитку багатьом
художнім процесам, зокрема, потужній трансформації форм синтезу не лише
різних музичних жанрів, але й навіть різних видів мистецтва (пластика й
танець, образотворче мистецтво, поезія, музика, архітектура, акторське
мистецтво).
Зважаючи на рівнозначність у світогляді німецького майстра двох типів
рефлексії – філософії і мистецтва, музика у творчій діяльності
композитора нерозривно поєднувалася зі словом – безпосереднім носієм
сутнісної ідеї твору (показовою є практика видання його оперних лібрето
в автономному режимі, без нотного тексту). У синтезі мистецтв,
створеному Р.Вагнером, основна художня ідея не розгортається вільно,
демонструючи всі ідейно-образні перетворення, як у
М.Римського-Корсакова. Вагнерівське мислення – абстрагування від
практичного досвіду, зосереджене й самозаглиблене дослідження природи
власного синкретизму з метою отримання знання про досліджуваний предмет,
де основна думка (на прикладі музично-сценічних творів особливо)
послідовно доводиться. М.Римський-Корсаков використовує протилежний
метод мислення – дослідження й аналіз безпосередньо отриманих
результатів художньої практики, застосовуючи широкий погляд на загальну
картину розвитку художньої культури з метою пошуку й налагодження нових
зв’язків. Так, синтез мистецтв у творчості німецького майстра –
результат дедукції, рефлексії теоретичної, а у творчій діяльності
М.Римського-Корсакова – переважно результат індуктивного мислення,
практичної рефлексії.
Б.Асаф’єв, спостерігаючи у творчості М.Римського-Корсакова наявність
обох типів рефлексії, визначає два напрямки їх реалізації – в образах
схематично-абстрагованих (“абстрагування”) та образах органічних,
природно відповідних (“відчуття”) [1]. Оскільки прояви інтелектуального
й чуттєвого зливаються у свідомості композитора в єдиний акт
споглядання, синтез мистецтв в універсальній творчості
М.Римського–Корсакова реалізується у відповідності до загального
розуміння композитором законів музичної краси, роздуми про які він
здійснював у своїй “Естетиці”.
Схильність до споглядання краси у всіх її проявах вимагало від
композитора активізації всіх органів сприйняття, здатності до вільного
“переведення” візуальних образів у музичні та навпаки.
М.Римський-Корсаков так висловлювався про аналогії між кольором у
живопису та гармонією й тембром у музиці: “Оркестровка і тембри взагалі
– це блиск, сіяння, прозорість, туманність, блискавка, світло, захід
сонця, матовість, темрява” [7, с. 216].
М.Римський-Корсаков спостерігав і вивчав красу життя у всіх її проявах:
1) ідеальному й досконалому, зумовленому баченням естетичного як
самоцінного; 2) у всій повноті чуттєвої, повнокровної і живої краси. Для
М.Римського-Корсакова правда краси була неможливою без правди самого
життя, яка і є справжньою красою. З таких позицій технічний бік
творчості композитора являє собою досконалість, що сприймається чуттєво,
і в цьому смислі вона є тотожною виражальності. Тому вивчення творчості
М.Римського-Корсакова неможливе без використання опосередкованої системи
естетичних категорій, які є вираженням уніфікованого погляду на красу
(її складові та функціональні особливості); у контексті
музично-педагогічної освіти цей процес набуває значення певної системи
інтегруючих факторів (фундаментальні – “простір-час”, “рух-статика”,
“форма-зміст” та ін., естетичні похідні – “симетрія”, “перспектива”,
“ракурс”, “феномен” “фігура-фон”, “консонанс-дисонанс” та ін.). Система
може використовуватись майбутніми вчителями музики для виявлення
естетичних засад мистецької взаємодії та конкретизації
особистісно-ціннісного ставлення до творів мистецтва, що безпосередньо
вивчаються або залучаються до художньо-образного контексту.
Педагогічну модель творчості М.Римського-Корсакова можна уявити як
цілісну колекцію досягнень синтетичної особистості, яка у прагненні до
досконалості своєї музичної творчості аналітично ґрунтувалася на
природній синтетичності світу, а, отже, і мистецтва як комплексного
засобу відображення краси оточуючої дійсності. Прагнення до
споглядальності та створення на основі живої практики загальноестетичних
законів становить ключовий момент у розгляді всієї творчості композитора
в контексті вимог діалогової взаємодії. Такий рівень діалогової
взаємодії сприятиме покращенню розуміння взаємозв’язку об’єктивного
(авторський текст) і суб’єктивного чинників (індивідуальні особливості)
осягнення художнього твору та відпрацюванню індивідуальних рефлексивних
механізмів суб’єктами сприймання цілісності творчої діяльності
російського майстра.
Дослідження глибокої онтологічності мислення М.Римського-Корсакова у
порівнянні з гносеологічною спрямованістю мислення його
культурно-історичного сучасника Р.Вагнера дозволяє розширити межі
світоглядного підходу до викладання історії музики, що відповідає
вимогам сучасних реалій глобалізації знань у галузі історії світової
музичної культури. Синтез мистецтв, до якого нездоланно тяжіло
романтичне мистецтво, мав на меті формування гармонійної, сильної та
цілісної особистості людини. Подібні узагальнення, висновки і
дослідження сприятимуть у подальших наукових розвідках активному
розвиткові діалогової взаємодії від нижчого до найвищого рівня у
педагогічних моделях вивчення музичної творчості композиторів у
контексті курсу світової історії музики.
ЛІТЕРАТУРА
1. Асафьев Б.В. Симфонические этюды. – Л.: Музика, 1970. –264 с.
2. Гозенпуд А.А. Из наблюдений над творческим процессом
Римского-Корсакова // Римский-Корсаков. Исследования, материалы, письма:
В 2-х т. – Т.1. – М.: АН СССР, 1953. – С. 143-251.
3. Жданько А.Н. Многогранник деятельности Н.А.Римского-Корсакова в
фокусе его мировоззрения // Вестник Международного Славянского
университета. – Харьков, 2005. – Том V. – №1. – С. 17-21. – Серия
“Искусствоведение”.
4. Лосский Н.О. Чувственная, интеллектуальная и мистическая интуиция. –
М.: ТЕРРА, 1999. – 408 с.
5. Онеггер А. О музыкальном искусстве: Пер. с франц. / Вступит. статья и
коммент. В.Александровой. – Л.: Музыка, 1985. – 216 с.
6. Основи викладання мистецьких дисциплін / Заг. ред. О.П.Рудницької. –
К., 1998. – 184 с.
7. Римский-Корсаков Н.А. Летопись моей музыкальной жизни. – М.: Музыка,
1980. – 454 с.
8. Ручьевская Е.А. “Руслан” Глинки, “Тристан” Вагнера и “Снегурочка”
Римского-Корсакова. Стиль. Драматургия. Слово и музыка. – СПб:
Композитор, 2002. – 396 с.
9. Цуккерман В. Музыкально-теоретические очерки и этюды. О музыкальной
речи Римского-Корсакова. – Вып.2. – М.: Советский композитор, 1975. –
464 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
