.

Музична освіта у другій половині XVIII та першій половині XIX століть (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
131 1548
Скачать документ

Реферат на тему:

Музична освіта у другій половині XVIII та першій половині XIX століть

Глибокі соціальні зміни, які відбувалися в умовах розвитку капіталізму,
суттєво вплинули на систему музичної освіти. Зростає кількість
навчальних закладів, урізноманітнюються їх типи.

Традиції Києво-Могилянської академії продовжують колегіуми. Поряд із
математикою, географією, історією, літературою, іноземними мовами та
іншими предметами учні навчались живопису, вокальної та інструментальної
музики. У Харківському колегіумі, заснованому в 1727 році, були відкриті
спеціальні музичні класи, що мали забезпечити вищий рівень підготовки
співаків та інструменталістів. Із вихованців музичних класів
Харківського колегіуму були організовані хор і оркестр спочатку під
керівництвом М.Концевича, потім – А.Веделя та Я.Цеха. Цей оркестр
називався у Харкові класичним (від слова “класи”). Він часто виступав
поза стінами колегіуму, зокрема у відкритому в Харкові театрі.

У Харківському колегіумі розвивалися теоретичні та методичні засади
музичного виховання. Відкриваються вокально-інструментальні класи для
вивчення нотної грамоти – нотні класи, які склали цілісну систему
музичного виховання. У практиці колегіуму широко використовувалися
шкільні драми, інтермедії. Популярними були драми різдвяних та
пасхальних циклів, історичні драми. У виставах шкільного театру звучала
музика – невід’ємний компонент художньо-образного змісту драматургічних
творів.

Однією з форм організації навчального процесу в колегіумі були так звані
нотні класи. Їх діяльність передбачала забезпечення професійної
грамотності і певної виконавської майстерності в галузі хорового
мистецтва. Головна увага приділялася засвоєнню теоретичного матеріалу,
підвищенню якості виконання хорового репертуару. На відміну від
вокально-інструментальних класів тут не передбачалася спеціальна
підготовка кадрів для співацьких капел. Тому навчальний план і програма
підпорядковувалися внутрішнім потребам.

Навчальна та музично-виконавська практика давала можливість учням класів
стати непоганими фахівцями, керівниками хорових колективів. Наведені
факти дають підставу вважати, що музика у Харківському колегіумі була
одним із важливих засобів культурного розвитку і професійної підготовки
освітянських кадрів Слобідської України. Після відкриття Харківського
університету (1805) Харківський колегіум став вузькостановим навчальним
закладом, пізніше – духовною семінарією.

Колегіум у Переяславі відкрився у 1738 році. Найбільш активна діяльність
колегіуму припадає на період боротьби проти наступу уніатства й
католицизму на Правобережну Україну. Заслуговує на увагу постановка
теоретичних і практичних занять з музики в колегіумі. Його діяльність
наближалася до своєрідної мистецької школи з акцентом на вокально-хорове
навчання й концертну практику.

Із Переяславським колегіумом тісно пов’язана педагогічна діяльність
видатного українського просвітителя Г.Сковороди. Його боротьба проти
схоластики, обмеженості мислення частини викладачів і особливо
представників духівництва, викриття дармоїдів-ченців викликали
невдоволення і злобу реакційно налаштованих керівників цього навчального
закладу.

Г.Сковорода, викладаючи курс поетики, написав для своїх учнів посібник.
Єпископ, наставник колегіуму, вимагав від Г.Сковороди навчати поетики за
старими правилами, відповідно до церковних догматів. Однак до вимог
єпископа Г.Сковорода не прислухався, за що був позбавлений права
викладати. Філософські погляди мислителя органічно втілювались у
музично-поетичних творах, а його пісні, духовно споріднені та
інтонаційно близькі до народних, природно вливались у процес шліфування
музичного мислення нації, часто втрачаючи при цьому авторство.

З діяльністю Чернігівського колегіуму було пов’язано ім’я Л.Барановича.
Саме йому належала ідея заснування цього навчального закладу з
шестирічним терміном навчання. У колегіумі викладали загальноосвітні
предмети: латинську і грецьку мови, історію, географію, математику,
філософію. Навчались у цьому закладі діти церковнослужителів, козацької
старшини і багатих міщан. Добре організоване навчання й виховання
сприяли широкій популярності колегії, яку називали “Чернігівськими
Афінами”.

З перших років існування закладу музичному вихованню надавалось вагоме
місце. Особливо серйозна увага приділялась мистецтву співу та гри на
інструментах. У репертуарі хору були партесні твори, виконання яких
вимагало досить глибоких знань. Одним з майстрів цього співу був
І.Хандобок, який потім у 1775 р. перейшов до капели Новгород-Сіверського
монастиря. Основи співацьких знань він одержав у досвідчених учителів
колегіуму. Одним з них був регент В.Левицький, який жив у Чернігові у
третій чверті XVIII ст.

У колегіумі існувала шкільна драма, театр відігравав роль своєрідного
практикуму з красномовства. Студенти виступали з виставами під час
громадських та релігійних свят, насамперед різдвяних і великодніх.
Авторами п’єс були викладачі поетики та риторики.

Отже, осмислюючи умови розвитку музичної освіти в колегіумах, можна
констатувати зліт української педагогічної думки у XVIII ст.,
підготовлений передовими ідеями і практикою Києво-Могилянської академії.

Просвітництво, змінивши епоху релігійної Реформації, активізувало
світський напрям освіти, яка за способом фінансування поділялась на
субсидовану державою (гімназія, ліцей, університет), меценатами
(інститути шляхетних дівчат, місцеві школи) та заклади, що знаходились
на самозабезпеченні (домашнє навчання, приватні пансіони). Типовою рисою
навчання в цих закладах залишається енциклопедичний, гуманітарний
характер освіти, в якій важливу роль відігравали предмети художнього
циклу. Уставами колегій, університетів, семінарій, гімназій було
рекомендовано мати викладачів для ознайомлення вихованців з історією
різновидів мистецтва, зокрема музики та практичних занять нею, а
програми передбачали можливість її викладання для всіх бажаючих.
Показово, що на сторінках журналу Міністерства Народної Освіти того часу
завжди знаходилось місце для повідомлення про видання музичних
посібників, нотних збірок, яке супроводжувалось їх змістовними
характеристиками, методичними рекомендаціями.

Згідно з установленими положеннями про організацію освіти у XIX ст. уся
територія держави була розподілена на окремі навчальні округи,
діяльність яких спрямовувалась і контролювалась університетами. У цьому
плані цікаво відзначити, що музика, як вокальна, так і інструментальна,
викладалась майже в усіх університетах, причому музичні заняття
студентів були досить різнобічними.

gd ? ст. були, наприклад, А.Барсицький, І.Витковський, Л.Лозинський та
ін. На щорічних актах-випусках у Харківському університеті відбувалися
великі концерти за участю студентів, які одержували музичну підготовку в
стінах цього закладу.

Заслуговує на велику увагу видання у Харкові у 1818 р. підручника
“Теория музыки, или рассуждение о сем искусстве, заключающее в себе
историю, цель и действие музыки, генерал-бас, правила сочинения
композиции, описание инструментов, разные роды музыки и все, что
относится к ней в подробности. Сочинено в России и для русских Густавом
Гесс де Кальве – доктором философии Императорского университета”. Цікава
постать самого автора книги: Г.Гесс де Кальве навчався у Празькому
Університеті. З 1810 р. жив у Росії, а потім переїхав до Харкова, де
викладав у Харківському університеті фортепіано. Був також відомий як
педагог-музикант, теоретик, піаніст, диригент, автор низки музичних
творів. У його книзі, розрахованій на студентів, подано було відомості
не тільки з музично-теоретичних дисциплін, а й цікаві та важливі
матеріали про музичне життя в Росії, зауваження про народну пісню. Автор
указує на мету своєї праці – дати аматорам музики можливість краще
розуміти музичне мистецтво. Особливий інтерес викликають ті сторінки, де
йдеться про необхідність широкої гуманітарної освіти вчителя музики, про
важливість його підготовки в різних галузях культури, про значення
музики в морально-естетичному вихованні особистості. Ця книга, що стала
бібліографічною рідкістю й мала для свого часу велике значення, і досі
зберігає історико-пізнавальну цінність.

Інший педагог харківського університету – піаніст і композитор
А.Барсицький відомий як автор першої музичної редакції пісень до
“Наталки Полтавки” І.Котляревського. Він же був учителем музики
видатного українського вченого-фольклориста, композитора і музичного
критика П.Сокальського.

Також у Харківському університеті існував відомий університетський хор,
який брав участь у багатьох урочистих концертах, виконуючи (разом з
архієрейським хором) ораторії Й.Гайдна, патріотичні хорові твори
І.Вітковського, О.Шумана та інших авторів. З ініціативи студентів
Харківського університету виникла ідея створення української філармонії
[3, с. 77].

У Київському університеті св. Володимира, котрий від самого відкриття
стає ідейним центром руху за розвиток української культури, найбільшою
популярністю користувався хоровий спів. Значним стимулом для незаможних
студентів-хористів було те, що вони звільнялися від плати за навчання. З
великим успіхом з концертами для широких верств населення виступав хор
Київського університету (художнім керівником якого тривалий час був
М.Лисенко – тоді ще студент університету). Майстерність цього хору
захоплювала таких високих шанувальників мистецтва, як Л.Курбас,
Ф.Орешкович, К.Стеценко, М.Садовський, П.Тичина.

Студенти брали участь у етнографічних експедиціях, збирали , записували
й пропагували народнопісенну творчість. Для багатьох із них український
фольклор став основою осягнення історико-культурних традицій України і
сприяв формуванню національної самосвідомості.

Саме в цей період відбувається процес поступового виходу хорової музики
за межі богослужіння. З’являються світські за характером зразки хорової
літератури, що засвідчувало формування потреб у новій музиці та
визначало перспективи розвитку світської хорової творчості. Концерти
світського хору Київського університету, що складався з різночинного
студентства, приваблювали успішним виконанням фольклорних творів,
зокрема хорових обробок народних пісень М.Лисенка (60-ті роки ХІХ ст.).

Сотні українських пісень записав і пропагував М.Костомаров – завідувач
кафедри історії у Київському університеті. Талановитим музикантом,
піаністом, аранжувальником народних пісень був О.Маркович – студент, а
потім викладач Київського університету. Визначною подією культурного
життя стала поява студентського театру Київського університету. Його
організаторами була група студентів під керівництвом М.Старицького,
М.Лисенка, П.Чубинського. Своїми завданнями студенти-учасники
театральних вистав уважали пропаганду творів українських авторів, роботу
над культурою мови. Саме на цих ідеях сформувалися педагогічні погляди і
практична діяльність видатних українських композиторів – В.Барвинського,
І.Воробкевича (Данила Млака), Ф.Колесси, М.Леонтовича, М.Лисенка,
С.Людкевича, Я.Степового, К.Стеценка та багатьох інших, які успішно
поєднували творчу діяльність з педагогічною роботою. Їх внесок у
організацію музичної освіти сприяв плідному розвитку національної
педагогіки мистецтва. Ґрунтуючись на попередніх здобутках, зокрема
досвіді Києво-Могилянської академії як осередку педагогічної думки, де
були опрацьовані різні форми й методи музично-естетичного виховання
молоді, вони розвинули їх далі, у тому числі і способи використання
музики з метою формування особистості та професійної підготовки вчителя.

На початку XIX ст. на зміну формам навчання в закритих навчальних
закладах народжувалися нові, більш демократичні, пов’язані з розвитком
музичного життя міст. Викладання музики і співу впроваджувалося в
жіночих навчальних закладах, зокрема у пансіонах: Київському,
Полтавському та інших, де працювали видатні для того часу педагоги
Й.Витвицький, А.Єдлічка, пізніше М.Лисенко. Своєрідним і досить
розвиненим явищем були мандрівні вчителі музики, що обслуговували не
тільки поміщицькі кола, а й представників численної інтелігенції в
містах України.

Також у першій половині ХІХ ст. популярності набувають виступи кращих
кріпацьких колективів (капели Д.Ширая, Д.Трощинського, П.Галагана,
П.Лопухіна), які з успіхом виконували складні твори Й.Гайдна, Г.Генделя,
Г.Доніцетті, Дж.Россіні.

Отже, за розглянутий період українська музична культура досягла успіху в
галузі музичної освіти та музичної творчості. Було закладено міцне
підґрунтя для розвитку національної української музики в галузі хорового
та сольного співу, інструментальної камерної та симфонічної творчості,
музичного театру та музичної науки. А спільність позицій українських
композиторів складається з визнання загальнодоступного і виховного
характеру навчання музики, її значення в гуманітарній освіті молоді.

ЛІТЕРАТУРА

1. Богданов Н. Очерк деятельности Киевского отделения императорского
Русского музыкального общества и учреждённого при нём музыкального
училища со времён их основания. – К.,1888. – 189 с.

2. Кошиць О. Спогади. – К.,1995. – 48 с.

3. Миклашевський Й.М. Музична і театральна культура Харкова кінця XVIII
– першої половини XIX ст. – К.: Наукова думка, 1967. – 160 с.

4. Миропольский С.О. О музыкальном образовании в России и в Западной
Европе. – СПб., 1882. – 173 c.

5. Павлишин С.С. Василь Барвінський. – К.: Муз. Україна, 1990. – 38 с.

6. Шамаєва К.І. Музична освіта в Україні у першій половині ХІХ ст. –
К.,1996. – 164 с.

7. Шреєр-Ткаченко О.Я. Історія української музики. – К.,1980. – 236 c.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020