.

Можливості формування природничо-наукового мислення старшокласників засобами пізнавальних навчальних задач (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
128 2133
Скачать документ

Реферат на тему:

Можливості формування природничо-наукового мислення старшокласників
засобами пізнавальних навчальних задач

Сучасна середня загальноосвітня школа має перед собою взаємопов’язані
завдання, перелік яких уже став традиційним, – якомога якісніше навчати
школярів основ наук, формуючи відповідні знання та вміння; виховувати
їх, прищеплюючи загальнолюдські цінності; розвивати мислення школярів,
формуючи ефективні й результативні способи розумової діяльності. Завдяки
цим вимогам навчально-виховний процес у загальноосвітній школі поступово
переорієнтовується від визнання необхідності та декларації розвитку
мислення учнів до реального використання засобів, методів та прийомів
навчання, що забезпечують активну пізнавальну діяльність школярів.

Важливе значення для реалізації навчальної й розвивальної функцій
шкільної освіти має навчання фізики, хімії, біології, екології,
астрономії, фізичної географії, тому що у змісті цих навчальних
дисциплін є відображення тих діалектичних взаємозв’язків, які об’єктивно
діють у природі й пізнаються сучасними науками [1, с.15]. У різні часові
періоди різні науки роблять кожна свій специфічний внесок у розвиток
мислення дитини й можуть стати тим плацдармом, на якому раніше
формуються ті чи інші сторони більш високих ступенів мислення [7,
с.372]. Міжпредметна інтеграція природничо-наукових дисциплін, яка
спрямована на формування в учнів уміння встановлювати зв’язки між
знаннями різних систем, закріплює не тільки взаємозв’язок, але й
взаємопроникнення окремих навчальних предметів і сприяє системному й
цілісному пізнанню світу, яке є однією з умов, що забезпечує розумовий
розвиток учнів (розвиток хімії і біології базується на знаннях фізичних
явищ; досягнення фізики й сучасної техніки неможливі без сучасних
матеріалів, одержуваних у результаті досягнень хімії; біологія
займається фізичними і хімічними процесами в живих організмах) [1,
с.18]. Тому вирішення проблеми розвитку природничо-наукового мислення
школярів при вивченні дисциплін природничо-наукового циклу засобами
використання пізнавальних навчальних задач є перспективним для сучасної
дидактики.

Актуальність проблеми обумовила інтерес до неї багатьох науковців.
Проблеми інтелектуального становлення й розвитку мислення висвітлені в
роботах видатних психологів і педагогів С.Рубінштейна, В.Давидова,
О.Кабанової-Меллер, В.Медведєва, Н.Менчинської, В.Шубинського,
І.Якиманської, Л.Лернера та ін. Вивченню процесів мислення присвячували
свої праці фахівці з природничо-математичних наук (А.Ейнштейн та ін.),
кібернетики (У.Рейтман та інші), філософи (Є.Дмитрієв, А.Єрахтін,
А.Шумилін та ін.), дослідники технічної творчості (Г.Альтшуллер та ін.).
Розумову діяльність учнів досліджували психологи Л.Гурова (мислення як
розв’язування задач), А.Брушлінський (спрямованість розумового процесу),
О.Тихомиров (структура розумової діяльності), Н.Тализіна та П.Ґальперін
(теорія поетапного формування розумових дій), Ю.Кулюткін (евристичні
методи у розумовій діяльності) та інші.

Питанням формування та розвитку мислення в процесі навчання приділялася
велика увага в дослідженнях відомих дидактів: Л.Арістової,
Ю.Бабанського, М.Данилова, Л.Занкова, В.Лозової, М.Махмутова,
О.Матюшкіна, В.Паламарчук, І.Харламова, Т.Шамової. Розв’язанню проблеми
розвитку мислення учнів при навчанні дисциплін природничо-наукового
циклу присвячені праці відомих методистів: О.Бугайова (науковий метод
пізнання), С.Гончаренка (формування наукового світогляду),
В.Разумовського (циклічність наукового пізнання), П.Атаманчука
(керування навчально-пізнавальною діяльністю, спрямоване на розвиток
творчої індивідуальності), Б.Кремінського (науковий стиль мислення),
О.Ляшенка (понятійне мислення), А.Павленка (мислення в процесі
розв’язування й складання фізичних задач), А.Давидьона (розвиток творчих
здібностей), Н.Звєрєвої (природничо-наукове мислення) та інших.

Аналізу принципів, методів і форм навчання в контексті того, що розумова
діяльність є динамічним процесом формулювання та розв’язування
різноманітних задач (через оперування матеріальними чи інформаційними
моделями) і що розвиток мислення учнів можливий лише за умови їх
активної участі в цьому процесі, присвячені дослідження Г.Балла,
Ю.Машбиця, Л.Фрідмана та інших. Проте розробка інтегрованих підходів до
розвитку мислення у диференційованому навчанні дисциплін
природничо-наукового циклу засобами використання пізнавальних навчальних
задач сьогодні чекає на вирішення як у педагогічній науці, так і на
практиці. Завданням статті є визначення напрямків реалізації можливостей
розвитку в учнів стилю природничо-наукового мислення при розв’язуванні
задач на уроках предметів природничо-наукового циклу в умовах
диференціації та індивідуалізації навчання.

У контексті нашого дослідження основоположним є поняття
“природничо-наукове мислення”. Опираючись на визначення С.Рубінштейна,
ми дотримуємось думки, що мислення як пізнавальна теоретична діяльність
найтісніше пов’язане з дією. Мислення не просто супроводжується дією, чи
дія – мисленням; дія – це первинна форма існування мислення. Первинний
вид мислення – це мислення в дії ще й дією, мислення, яке відбувається в
дії, також у дії виявляється. Будучи пов’язаним з діяльністю, теоретичне
мислення саме є процес, перехід від одиничного до загального і від
загального до одиничного, від явища до сутності і від сутності до явища
[7, с.310-311]. Ми вже відзначали в нашому викладі, що види мислення
відрізняються специфікою об’єкта (предмета), пов’язаного, як правило, із
визначеною науковою галуззю й відповідною їй сукупністю методів, і
згодні з науковцями, які виділяють природничо-наукове мислення як
окремий вид мислення, тому що природничо-наукові дисципліни мають багато
в чому спільний об’єкт і методи дослідження, крім того, їх об’єднує
велика кількість міжпредметних понять (атом, молекула, речовина,
координата, переміщення; а також закони збереження енергії, правило
заповнення електронних орбіт атомів та ін.). Нас цікавить об’єктна й
процесуальна сторони природничо-наукового мислення для того, щоб
розглянути розвиток природничо-наукового мислення учнів у процесі
розв’язування задач в умовах диференційованого навчання.

Мислення – це процес, пізнавальна діяльність, результати якої
характеризуються узагальненим, опосередкованим відображенням дійсності;
воно диференціюється на види в залежності від рівнів узагальнення й
характеру використаних засобів, новизни цих узагальнень і засобів для
суб’єкта, ступеня активності самого суб’єкта (теоретичне й практичне,
інтуїтивне й аналітичне, продуктивне й репродуктивне та ін.) [8,
с.8-16]. Знання суміжних предметів розширюють межі можливостей учнів
відштовхуватися від відомого, тобто швидше й правильніше знаходити шлях
до продуктивного засвоєння нового. Доцільність міжпредметної інтеграції
при цілеспрямованому розвитку мислення в навчанні підтверджують
дослідження С.Рубінштейна, який відзначав, що: “об’єкт у процесі
мислення включається в усе нові зв’язки, і в силу цього виступає в усе
нових якостях, які фіксуються в нових поняттях; з об’єкта, таким чином,
ніби вичерпується все новий зміст; він ніби повертається кожен раз іншим
боком, у ньому виявляються все нові якості”. У міру того, як дитина в
процесі систематичного навчання починає оволодівати сукупністю знань,
хоч би й елементарних, але побудованих у вигляді системи (географією,
історією, фізикою, біологією та ін.), мислення дитини неминуче починає
перебудовуватися [7, с.312, 363]. У залежності від представленості в
мисленні засвоєних знань із визначених галузей методології виділяють
діалектичне, математичне, фізичне, природничо-наукове й інші види
мислення.

Розвиток мислення учнів може здійснюватися лише в процесі активної
розумової діяльності з вирішення проблем; саме при навчанні
природничо-наукових дисциплін існує принципова можливість організувати
продуктивну діяльність такого роду, тому що міжпредметну інтеграцію, що
закладена як прийом розумової діяльності, можна розуміти також як
систему синтезу й узагальнення при розв’язуванні пізнавальних задач.
Розв’язування задач є характерною й водночас специфічною особливістю
інтелектуальної діяльності людини [6, с.39]. Мислення часто
розгортається як процес розв’язування задач, які можуть виникати як по
ходу виконання тієї чи іншої практичної діяльності, так і бути навмисне
створеними (навчальні задачі). І в тому, і в іншому випадку задача
виступає як об’єкт і предмет розумової праці людини [8, с.20].

Багато дослідників дуже гостро ставлять питання про необхідність
спеціального навчання школярів раціональних прийомів розв’язування
розумових задач, при цьому вони підкреслюють, що ці прийоми мають бути
вчителем сформульованими, донесеними до свідомості учнів і спеціально
відпрацьованими до рівня звичайних прийомів мислення. Природничо-наукові
задачі виступають як знакові моделі задачних ситуацій, об’єктами яких є
матеріальні системи, явища чи процеси. Такі задачі не можуть бути
розв’язаними на основі твердих алгоритмів і допускають значну
невизначеність зони пошуку правила розв’язання, що пов’язано зі
специфікою природничо-наукових дисциплін [6, с.116-118]. Навчити учнів
самостійно переносити знання з одного предмета на інший, що вимагає
найвищого рівня їх узагальнення й найбільшої продуктивності й
самостійності, і мають на меті навчальні задачі з фізики, хімії,
біології, астрономії, тому що умова, зміст і процес розв’язування цих
задач інтегрують у собі структурні елементи знань про явища і цілісні
об’єкти природи, будову, загальні властивості та закони руху матерії,
про склад, будову й властивості речовин. Цій сфері діяльності вчителів
природничо-наукових дисциплін довгий час не надавалося належної уваги,
але останнім часом принцип активного, пошуково-творчого навчання, який
уже став загальновизнаним, починає застосовуватися і на практиці.

Мислення як процес характеризується сукупністю операцій, що відносяться
так само як до діалектичного методу, так і до методології логіки й до
інших областей наукового методологічного знання: аналіз, синтез,
порівняння, абстрагування, узагальнення, класифікація, систематизація,
які виступають в єдності й характерні для всіх типів теоретичного
мислення [7, с.324-328]. Ознаки й властивості природничо-наукового
мислення виділяє Н.Звєрєва: 1) уміння спостерігати, аналізувати й
пояснювати дані спостережень, відокремлювати істотні факти від
несуттєвих; 2) уміння проводити експеримент, пояснювати й оформляти
результати; 3) усвідомлення етапів циклу пізнання: дослідні факти –
гіпотеза – експеримент – висновки й уміння здійснювати пошук на кожнім
етапі циклу; 4) розуміння структури теоретичних знань: побудова на
основі дослідних даних теоретичної моделі, знаходження зв’язку між
якісною й кількісною сторонами явищ, одержання висновків і наслідків,
установлення меж застосовності; 5) уміння виділяти головне в складних
явищах, відволікаючись від частки, аналізувати й узагальнювати матеріал;
6) оволодіння деякими загальними ідеями й принципами природничо-наукових
знань; 7) усвідомлення методів наукового пізнання в природознавстві,
їхнього співвідношення; 8) інтерес до того, як відбувається процес
пізнання; 9) уміння розглядати явища й процеси у взаємозв’язку,
розкривати сутність предметів і явищ, розглядати явища в протиріччях, що
обумовлюють розвиток; 10) здатність розглядати об’єкт у розвитку, до
усвідомлення протиріч, установлення причинно-наслідкових зв’язків; 11)
творча активність, здатність до інтуїтивного пророкування і застосування
знань у нових ситуаціях [4, с.80-81].

Предметна галузь обумовлює такі особливості природничо-наукового
мислення: теорії не приймають вид формалізованих математичних побудов;
ставиться питання про міру точності: “Чи приведе невизначеність у
вихідних умовах до визначеного висновку?”; з’ясовуються умови
застосування закону, умови, в яких досліджуються відносини об’єктів;
більшість природничо-наукових понять відбивають властивості предметів,
але виражаються за допомогою кількісних відносин, – математичною
залежністю між характеристиками того самого предмета й відповідно
відбивають властивості, а не відносини; багатоваріантність умов, у яких
може діяти той самий природний закон, призводить до особливої
складності, актуальності й неможливості алгоритмізації процесів синтезу
в природничо-науковому мисленні [1, с.87-88].

@?

@?

?¤E¬„ApAEoIuIeO1/4O!O’OOOO?u

?????????¤????????ue?концептуальних моделях; в) репродукції нових форм у
гностично-креативних актах, що спроектовані на створення продуктів
інтелектуальної діяльності; в) установлення принципів, законів, якостей
об’єктів; г) гностичної діяльності індивіда, спроектованої на
відображення квінтесенціальних якостей об’єктів, їх інгредієнтів,
феноменів, процесів, явищ.

Оскільки активна навчально-пізнавальна діяльність є необхідною умовою
розвитку мислення й виступає як процес розв’язування задач у широкому
значенні цього слова [7, с.318], у своєму дослідженні ми опирались на
концепцію О.Щєпотіна, в якій доведено, що найбільший ефект у розвитку
мислення досягається в тому випадку, коли диференційований навчальний
процес будується за типом задачної технології, яка має такі ознаки: а)
представлення задач у символьно-мовному виразі, що припускає
розкодування завдання, яке передається учням як носіям наступної
діяльності розв’язування; б) наявність середовища умов, що описуються
текстом, які дозволяють учневі побудувати ефективну гіпотезу
розв’язання, причому ці умови можуть подаватися як в досить явному
вигляді, так і в неявному, що припускає їх “добування” із змісту тексту
аналізом; в) існування завдань як інформаційної опори діяльності учня,
яку він постійно використовує, узгоджуючи свої дії розв’язування з
вихідними умовами; г) багаторівневість систем блоків завдань, що
дозволяє розглядати їх використання в якості не окремих задач, а як
складну діяльнісну послідовність [9, с.36].

Модельна структура нормативів розумової діяльності за розв’язуванням
природничо-наукових задач, що розроблена на основі логіко-психологічного
аналізу механізмів природничо-наукового мислення, має такий вигляд:
визначення складу взаємодіючих об’єктів; виявлення структури
взаємодіючих об’єктів (із позиції рівня їхньої елементарності;
визначення властивостей взаємодіючих об’єктів і відповідна їм форма
руху; характер взаємодії об’єктів і відповідна йому форма руху;
визначення закону взаємодії матеріальних об’єктів; облік умов взаємодії
об’єктів; визначення змін, що відбуваються із властивостями об’єктів у
процесі їхньої взаємодії [1, с.136].

Таким чином, завдання вчителя полягає в тому, щоб індивідуальний стиль
мислення школяра відповідав науковому стилю мислення. А формування
індивідуального стилю мислення школяра, що відповідає сучасному
природничо-науковому стилю мислення, ми вбачаємо у виробленні в нього
вмінь застосовувати методологічні знання в процесі вивчення
природничо-наукових дисциплін при розв’язуванні задач. Під
індивідуальним стилем мислення розуміють тип розумової діяльності, що
характеризується сформованістю в школяра узагальнених методів і прийомів
пізнання: уміння класифікувати досліджувані явища; відрізняти головне
від другорядного, фундаментальне від прикладного; використовувати
ідеалізацію, моделі, гіпотезу, аналогію й інші методи наукового
пізнання; узагальнювати й застосовувати узагальнення для порівняння
конкретних питань; будувати алгоритми; користуватися порівнянням; давати
наукову оцінку вивченим явищам; аргументувати й доводити власну точку
зору тощо [2, с.15].

Цілеспрямовану зміну типу мислення учнів, що проектується цілями,
змістом і методами навчання, можна реалізувати, спираючись на модель
діяльності учіння як розв’язування задач Ю.Машбиця [6, с.41].
1. Розв’язування задачі, як правило, складається з розв’язування множини
підзадач, серед яких вирізняються дві підмножини: перша – це самостійні
етапи розв’язку вихідної задачі, особливо, якщо остання містить кілька
шуканих величин; друга – це підзадачі, що виникають у випадку, якщо
розв’язувач має затруднення й розбиває певний етап розв’язку на
підетапи. Такі підзадачі є допоміжними за відношенням до вихідної задачі
(аналіз). 2. Кожний розв’язок передбачає вихід за рамки задачної
ситуації який пов’язаний з пошуком засобів розв’язку задачі, насамперед
із залученням знань, якими володіє розв’язувач (абстрагування).
3. Розв’язок задачі розпочинається з усвідомлення суб’єктом задачної
структури, тобто з побудови моделі задачної ситуації. Така структура має
відповідати реальній (об’єктивній) структурі задачі й характеризує
бачення суб’єктом навчальної задачі. Визначення структури часто стає
найбільш складним етапом у розв’язуванні задачі (синтез). 4. Після того
як задачна структура визначена, суб’єкт із відомих йому задачних
структур вибирає ту, в яку визначена структура може бути перетворена,
тобто він здійснює пошук аналогічної задачної структури, яка наближає
його до розв’язку задачі. Пошук аналогічної задачної структури є одним
із психологічних механізмів розв’язку задачі (порівняння). 5. Розв’язок
знайдено, коли суб’єкт знаходить задачну структуру, яка тотожна, на
думку того, хто розв’язує, об’єктивній структурі задачі (узагальнення).
6. Контроль за вірністю розв’язку задачі, рефлексія способу її дії й
оцінка її раціональності можуть розглядатися як розв’язування задач, що
відмінні від звичайних навчальних задач спрямованістю на дії суб’єкта,
але мають той самий операційний склад (класифікація, систематизація).

Типи і стадії сформованості природничо-наукового мислення залежать від
ступеня присвоєння індивідом логічних родових форм мислення:
а) емпірично-побутова стадія розвитку мислення (у рамках емпіричного
типу) – здатність класифікувати і пізнавати об’єкти за їх зовнішніми
ознаками [3, с.68]; б) диференційно-синтетична стадія (в рамках
теоретичного типу) – здатність виявляти особливе (фізичне, хімічне,
біологічне мислення); синтетична стадія (в рамках теоретичного типу) –
здатність виявляти загальне (природничо-наукове мислення) [1, с.147].
Найвищою стадією розвитку природничо-наукового мислення є творче
мислення, яке можна визначити як процес, який має деякі відмінні, по
відношенню до типових, своєрідні для даного суб’єкта особливості –
здатність розв’язувати задачі, розв’язування яких не закріплені в
існуючих алгоритмах і методах, а відносини об’єктів реального світу, що
вивчаються, – в наявному арсеналі понять [9, с.36].

Процес розв’язування більшості задач із природничо-наукових дисциплін
характеризується творчим компонентом, який може бути представленим у
більшій чи меншій мірі, тому що в їхньому змісті часто відсутні вказівки
на ті структурні елементи природничо-наукових знань, які учень має
використати в ході розв’язування [6]. Згідно із законом нерівномірності
дозрівання й розвитку навіть за однакових умов навчання й виховання діти
по-різному опановують інтелектуальні вміння й навички. Ті самі розумові
вміння і навички в однієї дитини можуть бути лише стадією розвитку
мислення, а в іншої – індивідуально-особистісними особливостями, які
будуть супроводжувати її все життя [5, с.8]. Через це необхідно дати
можливість кожному учневі просуватися в навчанні згідно зі своїми
здібностями. Тому системи задач і прийоми навчання їх розв’язуванню
мають бути диференційованими з урахуванням різних рівнів розвитку
мислення учнів з тим, щоб навчання було посильним для всіх, а, з іншого
боку, щоб у ході навчання розвивалися їх інтелектуальні вміння й
навички.

Аналіз літературних джерел, узагальнення досвіду роботи
вчителів-новаторів і експериментальне викладання фізики, хімії і
біології дозволяють нам запропонувати деякі рекомендації щодо
впровадження диференційованого підходу при розв’язуванні задач з метою
розвитку природничо-наукового мислення слабовстигаючих учнів:
а) проводити вправи перед розв’язуванням задачі по виділенню сутнісного
в її змісті: складати план розв’язування задачі; знайти в задачі
речення, що передає головну думку задачі; виділити сутнісні і несутнісні
ознаки, що зустрічаються в тексті задачі; проводити аналіз понять, що
зустрічаються в тексті задачі – вказувати родовидові ознаки, а також не
сутнісні для визначення даного поняття (токсиканти – хімічні речовини
(родова ознака), ядовиті для живих організмів (видова ознака); для
людини, для тварин – не сутнісна ознака (без цієї ознаки поняття
“токсиканти” залишиться таким)); б) навчати учнів за допомогою
спеціальних вправ розумових операцій – абстрагування, узагальнення,
аналізу, класифікації, порівняння, індукції, дедукції (наприклад,
навчати розмірковування над задачею за алгоритмом тих учнів, які цього
не вміють, що вчить їх застосовувати загальний випадок у конкретній
ситуації – механізмом співвіднесення загального й конкретного і є
розумова операція індукції, дедукції); в) проводити вправи на
встановлення типів логічних зв’язків: рядоположності (кварц – корунд),
послідовності (осадження – діагенез), функціональні відношення (магнетит
– магнітність), частина – ціле (мінерал – порода), рід – вид (сульфіди –
пірит), причина – наслідок (вивітрювання – руйнування), протилежність
(асиміляція – дисиміляція); г) дотримуватись принципу – від простого до
складного (репродуктивні методи розв’язування нескладних задач для
слабовстигаючого учня є продуктивними, тому що вчать виділяти головне,
систематизувати, виділяти за шаблоном) [5, с.8]. Для учнів, які прагнуть
зрозуміти сутність явищ, установити закономірності, в яких розвинені
уміння виділяти сутнісне, установлювати відношення між явищами,
систематизувати, класифікувати, узагальнювати, пропонується система
задач творчого характеру, яка здатна активізувати процеси і сприяє
переходу на більш високий щабель розвитку мислення [5, с.9]: інтегровані
задачі; задачі на варіації (містять вимогу дати якомога більше варіантів
розв’язування); задачі відкритого типу, у яких не обговорені умови
протікання процесу (мають декілька правильних розв’язків залежно від
умов, що можуть змінюватися); задачі з розвитком змісту (на складання з
даної задачі декількох інших або придумування вимог до задачі); задачі,
розв’язування яких не закріплено в існуючих алгоритмах і методах, а
відношення об’єктів задачі – в арсеналі понять; задачі – софізми, зміст
яких побудований на помилкових положеннях.

На підставі всього вищевикладеного спробуємо виділити загальні шляхи й
способи розвитку в учнів стилю природничо-наукового мислення при
розв’язуванні задач: 1) розвиток рефлексивного мислення; 2) коригування
здорового глузду; 3) ознайомлення учнів із характеристиками сучасного
стилю природничо-наукового мислення; 4) озброєння учнів знанням
методологічних принципів стилю природничо-наукового мислення;
5) організаційно-дидактичне забезпечення формування стилю
природничо-наукового мислення в учнів.

Аналіз психолого-педагогічних можливостей формування
природничо-наукового мислення учнів засобами використання навчальних
пізнавальних задач із природничо-наукових дисциплін у старшій школі
дозволив визначити два діалектично пов’язані між собою напрямки:
1) розробка інтегрованих підходів до формування природничо-наукового
мислення старшокласників через актуалізацію спільних видів мислення,
формування і перенесення міжпредметних умінь при вивченні дисциплін
природничо-наукового циклу (логічне, дивергентне, творче і т.п.);
актуалізацію прикладного застосування загальнонаукових і
природничонаукових методів пізнання (спостереження, експеримент, теорія,
моделювання, метод висування гіпотез і т.п.); 2) використання визначених
інтегрованих підходів для постановки і розв’язування різнорівневих
диференційованих пізнавальних навчальних задач з метою індивідуалізації
і профільного спрямування навчання. Перспективу розвитку основних ідей
дослідження ми вбачаємо в розробці збірників задач і дидактичних
матеріалів, цілеспрямованих на розвиток природничо-наукового мислення
старшокласників.

ЛІТЕРАТУРА

1. Берулава Г.А. Развитие естественнонаучного мышления учащихся: Дис.
… д-ра психол. наук. – М., 1992. – 312 с.

2. Голин Г.М. Вопросы методологии физики в курсе средней школы: Кн. для
учителя. – М.: Просвещение, 1987. – 127 с.

3. Давыдов В.В. Виды обобщения в обучении (логико-психологические
проблемы построения учебных предметов). М.: Педагогика, 1972. – 424 с.

4. Зверева Н.М. Формирование естественнонаучного мышления школьников в
процессе обучения физике: Дис. … д-ра пед. наук. – Горький, 1989. –
435 с.

5. Клычкова Н.В. Особенности познавательной деятельности человека в
юношеском возрасте // Среднее профессиональное образование. – 1995. – №
6. – С. 7-11.

6. Розв’язування навчальних задач з фізики: питання теорії і методики /
С.У.Гончаренко, Є.В.Коршак, А.І.Павленко та ін. – К.:

НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2004. – 185 с.

7. Рубинштейн С.П. Основы общей психологии. – СПб.: ЗАО “Издательство
“Питер”, 1999. – 720 с.

8. Тихомиров О.К. Психология мышления: Учебное пособие. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1984. – 272 с.

9. Щепотин А.Ф., Черноглазкин С.Ю. О теоретических основах построения
дидактической системы подготовки студентов к творчеству в
профессиональной деятельности // Среднее профессиональное образование. –
1999. – № 2. – С. 34-36.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020