.

Зміст і структура пізнавальної самостійності у старших школярів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
138 1779
Скачать документ

Реферат на тему:

Зміст і структура пізнавальної самостійності у старших школярів

Сучасне суспільство все більше починає усвідомлювати, що інтелект,
знання стають основним капіталом і головним ресурсом життєдіяльності
людей. Тому воно ставить нові вимоги як до загальноосвітньої, так і до
професійної школи. Важливу роль у розвитку освіти має відіграти єдність
вищої і середньої освіти. Завдання полягає в тому, щоб загальноосвітня
школа взяла на озброєння такий спосіб активізації пізнавальної
діяльності учнів, який сприяв би подоланню розриву між методологією
загальної середньої освіти, орієнтованої переважно на опанування
“готових” знань, і методологією вищої освіти, яка все більше
наближається до методології відповідних галузей наукових знань. Знайти
шляхи і методи координації зусиль у цій роботі, субординації цілей і
засобів – найважливіше концептуальне завдання сучасної освіти. Нині
особливого значення набувають не тільки міцність і глибина засвоюваних
знань, але й достатній рівень розвитку пізнавальної самостійності
особистості старшого школяра.

Метою даної статті є на основі аналізу психолого-педагогічної літератури
вивчити стан проблеми формування у старшокласників пізнавальної
самостійності, визначити її зміст та структуру.

У науковій літературі, в якій висвітлюються різні аспекти дитячої
самостійності, є положення про те, що наприкінці шкільної освіти при
створенні оптимальних умов можна досягти достатнього рівня сформованості
цієї якості особливості. Аналіз психолого-педагогічної літератури
здійснювався у двох напрямках відповідно до таких завдань, а саме:
визначити сутність та структуру пізнавальної самостійності; виявити
особливості формування пізнавальної самостійності у старших школярів.

У психологічних, педагогічних та тлумачних словниках зафіксовано різні
визначення поняття самостійності: 1) самостійність – це характеристика
певної системи, коли у всіх її окремих частинах виявляється або
відображається модель загальної сумісності її компонентів…, яка
визначається швидше внутрішніми чинниками психологічної природи, ніж
зовнішніми чинниками оточення; 2) самостійність характеризується двома
факторами: по-перше, сукупністю засобів – знань, умінь і навичок, якими
володіє особистість; по-друге, ставленням особистості до процесу
діяльності, її результатів і умов здійснення, а також зв’язками з іншими
людьми, які відбуваються в процесі діяльності; 3) самостійність
виявляється в умінні ставити певну мету, наполегливо добиватися її
виконання власними силами та відповідально ставитись до власної
діяльності, діяти свідомо та ініціативно в нових ситуаціях
(Л.Виготський, О.Леонтьєв, Е.Рапацевич та ін.).

Аналіз наведених визначень дає підстави стверджувати, що ця якість
дозволяє особистості в процесі діяльності за допомогою засвоєних знань
та вмінь незалежно діяти, досягаючи очікуваного результату. Серед
різновидів самостійності вивчалася здебільшого специфіка розумової
(пізнавальної) самостійності як якості особистості, яка виявляється саме
у навчанні. Поняття самостійності мислення тобто пізнавальної
самостійності передбачає здатність побачити питання, яке вимагає
розв’язання та самостійне знаходження на нього відповіді. Самостійний
розум не шукає готових рішень, не прагне без потреби спиратися на думки
та положення інших, він творчо підходить до пізнання дійсності, шукає та
знаходить шляхи її вивчення, нові факти та закономірності (А.Гальперін,
В.Давидов, Д.Ельконін, В.Котирло, Н.Менчинська Є.Суботський,
Ю.Янотовський та ін.).

При цьому поняття пізнавальної самостійності характеризується як уміння
учня думати, виконувати завдання, відповідно поводитись без сторонньої
допомоги чи контролю. Розглядаючи самостійність як вольову якість
особистості, вчені стверджують, що людина, якій вона властива, спроможна
систематизувати, планувати, регулювати та активно здійснювати свою
пізнавальну діяльність без постійного керівництва. Іноді самостійність
розглядається в поєднанні її з рівнем самоконтролю (А.Арет,
Г.Никіфорова) та підґрунтям для формування самосвідомості, почуття
власної гідності (О.Ковальов та інші).

Природний зв’язок самостійності з такою рисою особистості, як
упевненість у собі, відзначають дослідники Е.Савонько, Е.Сапожнікова,
Е.Серебрякова. Вивчення проблеми самостійності у контексті з розробкою
теорії волі досліджували А.Ковальов, О.Кононко, В.Мясищєв, В.Селіванов,
Ю.Дмитрієва, Н.Циркун та інші.

Узагальнюючи різні визначення цієї якості, маємо розглядати її як одну
із найважливіших рис особистості людини, що суттєво впливає на
правильність вибору рішення та досягнення поставленої мети. Найвищий
рівень самостійності у її загальному значенні передбачає не лише
відтворення зразку розумової чи фізичної дії, а внесення в роботу
власного, суб’єктивного та створення особистого способу мислення.

Наукові основи формування пізнавальної самостійності в умовах шкільного
навчання розроблені в працях відомих учених (Л.Аристова, Е.Голант,
М.Данилов, П.Підкасистий, В.Селіванова, І.Якиманська тощо).

Отримані дані досліджень переконують у тому, що самостійність
виявляється в ініціативі, незалежності та відповідальності поведінки
особистості. Незалежність та ініціатива передбачають певний рівень
сформованості інтелектуальної і вольової сфери, а відповідальність –
системи мотивів. Тобто самостійність є багатоаспектною якістю
особистості, формування якої є складний процес. Більшість вітчизняних та
зарубіжних учених визначають пізнавальну самостійність головним чином як
уміння самостійно, без сторонньої допомоги знаходити відповіді на
питання, що потребують розв’язання.

Важливим у розгляді сутності самостійності, на думку вітчизняних учених
(В.Котирло, Л.Подоляк, О.Савченко), є розкриття механізмів її формування
у відповідній діяльності, розуміння ставлення учнів до праці, оцінних
відношень. Роль самостійності індивіда в ході засвоєння ним соціального
досвіду якраз полягає в тому, щоб певним чином співвідносити об’єктивні
умови і дії соціального середовища із суб’єктивними подіями
індивідуального способу життєдіяльності. Таке визначення самостійності
запропоноване С.Рогачовою, яка розглядала вплив саморозуміння на
динаміку зростання адекватної самостійності молодшого школяра в процесі
взаємодії соціалізації та індивідуалізації. Саме це, на думку автора,
дозволяє розглядати її як інтеграційну властивість особистості.

Різні погляди на дану проблему дозволяють нам зробити висновок, що
пізнавальна самостійність має зв’язок з іншими якостями особистості та
впливає на формування соціального досвіду. У багатьох дослідженнях її
розглядають як інтелект, здібності та вміння учнів самостійно вчитися
(М.Махмутов) та оволодівати знаннями і способами діяльності з метою
подальшого перетворення й удосконалення навколишньої дійсності
(Т.Шамова).

Майже всі дослідники (Н.Бурцева, А.Топузова, Є.Улятовська, Г.Щукіна та
інші) вивчали пізнавальну самостійність як багатоаспектне особистісне
утворення, що формується на базі активності та характеризується
використанням здобутих знань у різних життєвих ситуаціях.

У пізнавальній самостійності особистості вчені виокремлюють декілька
характерних рис: саморегуляція пізнавальної діяльності, синтез
пізнавального мотиву та способів самостійної поведінки та стійке
позитивне ставлення до процесу пізнання. Було відзначено, що пізнавальна
самостійність охоплює також чуттєве сприйняття, запам’ятовування, різні
види дій та емоційний стан особистості. З теорії навчання (М.Данилов)
додаються прагнення та вміння самостійно мислити; бажання розуміти
способи здобування знань; критичний підхід до суджень інших та
незалежність власних.

Досліджуючи проблему пізнавальної самостійності, учені насамперед
відзначають її роль у здатності активно і творчо сприймати матеріал –
початковий ступінь пізнавального акту та вміння використовувати засвоєні
теоретичні знання на практиці – заключний етап пізнання (Г.Щукіна). Як
бачимо, зміст поняття пізнавальна самостійність було розкрито в багатьох
психолого-педагогічних дослідженнях. Більшість авторів розглядають її як
уміння самостійно вирішувати нові пізнавальні завдання та застосовувати
знання та навички у контексті нової ситуації.

ph# спроби розглянути розвиток пізнавальної самостійності у зв’язку з
динамікою процесу освоєння модулів, детермінованою рівнем розвитку учня.
Результати подібних досліджень дозволили виявити поетапний підхід до
розвитку пізнавальної самостійності, а саме: аналітичний етап, етап
систематизації і узагальнення, проектуально-конструктивний етап
(С.Колесова та інші).

Автори простежують взаємозв’язок і взаємозалежність пізнавальної
активності і самостійності, який виявляється в тому, що за умов
розумової активності виникає самостійність, яка є необхідним внутрішнім
стимулом розвитку мислення. По-друге, лише в процесі активної
інтелектуальної діяльності можливе співвідношення пізнавальної
самостійності з творчими здібностями.

Аналіз поглядів різних учених переконує, що самостійність мислення
особистості передбачає прагнення та вміння діяти самостійно, оволодівати
такими способами діяльності, що дозволяють досягти результату. Вивчаючи
вплив практики на пізнавальну самостійність, Е.Стаценко підкреслює, що
це інтегративний комплекс якостей, який характеризує особистість та
діяльність, а також відображає спрямованість на здобуття нових знань про
навколишнє.

Система формування пізнавальної самостійності, на думку автора, включає
в себе такі взаємопов’язані компоненти: забезпечення інтересу та
особистісного задуму навчально-пошукової діяльності, її зміст та
організація, що відповідає мотиваційному, змістовному та процесуальному
компонентам.

Є деякі інші підходи до визначення структури пізнавальної самостійності
(О.Савченко, Н.Єжкова, А.Топузова, Т.Шалавіна). Так, О.Савченко
виокремлює у структурі пізнавальної самостійності мотиваційний,
змістовно-операційний, дійовий компоненти. Змістовно-операційний аспект
автор розглядає як знання, уміння, здібності, необхідні для виявлення
пізнавальної проблеми, пошуку шляхів її розв’язання та застосування
здобутих знань на практиці. Мотиваційний компонент – це потреба в
постановці та вирішенні пізнавального завдання, що виявляється в
активному сприйнятті, пізнавальних інтересах, у потребі до самоконтролю.

Г.Щукіна підкреслює, що у пізнавальній самостійності мотиваційний та
операційний компоненти навчання пов’язані. У цій цінній для особистості
якості відбувається взаємне збагачення мотивів навчання – потреб,
інтересів, прагнень і способів самостійного відшукування істини. З
огляду на це А.Топузова наголошує на зв’язку мотиваційного, що розкриває
потребу в процесі пізнання (саме потреба спрямовує діяльність учнів на
досягнення поставлених педагогом цілей), та дійового компонентів –
знання певної предметної ділянки і способи діяльності. Було доведено, що
в результаті збільшення обсягу знань і вмінь формується пізнавальна
самостійність та відбувається процес загального інтелектуального
розвитку особистості.

У свою чергу Т.Шалавіна також у структурі пізнавальної самостійності
виділяє: мотиваційний (потяг до діяльності), змістовно-операційний
(знання та вміння) та вольовий компоненти. При цьому автор визначає
пізнавальну самостійність як формування окремих її рівнів:
реконструктивно-варіативного, частково-пошукового та творчого. Н.Єжкова
до емоційного компоненту додає пізнавальний і діяльнісно-практичний
компоненти. Він виконує низку найважливіших функцій, а саме:
інтеграційну, комунікативну, соціальну, розвивальну.

Сприятиме підвищенню самостійності, на думку вчених, уведення
соціального заохочення та соціальна значущість дій і вчинків; обмеження
допомоги дорослого та використання непрямих методів керівництва.
Ефективними методами та прийомами розвитку пізнавальної самостійності є
перш за все метод спроб та помилок, аналізу та аналогій, метод
суперечностей. Так, сутність методу спроб та помилок полягає в
самостійному розв’язанні конкретного завдання шляхом вибору серед
багатьох варіантів найоптимальнішого рішення. Бажаний результат
забезпечується за наявності незначної кількості варіантів, за інших умов
він потребує багато часу.

Метод аналізу передбачає розкладання будь-якого завдання на декілька
складових або характеристик та висловлення пропозицій щодо кожної
складової; встановлення взаємозв’язків між різними предметами, явищами.
В основі методу аналогій лежить навчання школяра самостійно шукати і
використовувати різні аналогії, виділяти однакові або схожі ознаки і
властивості. Метод суперечностей ґрунтується на розвиткові вміння
самостійно виявляти суперечність, виділяти протилежні ознаки, зіставляти
та об’єднувати їх.

Узагальнюючи дані психолого-педагогічних досліджень з проблеми
пізнавальної самостійності та враховуючи особливості розумового розвитку
старшокласників, переконуємося, що вона має компонентну структуру:
емоційно-мотиваційний компонент – створення позитивного настрою задля
пізнання; змістовно-дійовий – набуття знань, умінь та навичок;
морально-вольовий компонент спрямований на розвиток тих якостей
особистості, які безпосередньо пов’язані з проявом пізнавальної
самостійності – цілеспрямованості, наполегливості, ініціативності тощо.
Саме ці якості можна віднести до показників або критеріїв сформованості
пізнавальної самостійності.

Рис. 1. Пізнавальна самостійність та відношення її компонентів

Проведений нами аналіз психолого-педагогічних досліджень з проблеми
формування пізнавальної самостійності школярів свідчить про численні
наукові розробки щодо формування цієї якості. Водночас бачимо, що
науковці недостатньо уваги приділяють розвитку пізнавальної
самостійності засобами літератури. Таким чином, пізнавальна
самостійність – це прояв потреби особистості в її життєвій
самореалізації, готовності до самостійної пізнавальної діяльності,
вмінні ставити питання (бачити проблеми) та вирішувати їх. Така
готовність притаманна дитині від природи і під упливом навчання
піднімається до будь-якого рівня. Однак насправді, як свідчать
дослідження психологів, якісні зміни у характері їхнього пізнання можуть
здійснюватись лише за умови спеціально організованої пізнавальної
діяльності, керованої дорослим.

Компонентна структура пізнавальної самостійності свідчить, що всі
компоненти взаємопов’язані і займають відповідне місце в загальному
процесі формування цієї якості. Розвиток пізнавальної самостійності
дітей буде ефективнішим, якщо здійснюватиметься в сензитивному періоді.
Таким періодом є старший шкільний вік. Сутність пізнавальної
самостійності, відношення її компонентів схематично представлена на рис.
1.

Таким чином, виходячи із значущості та важливості пізнавальної
самостійності у структурі особистості старшокласника та враховуючи дані
психолого-педагогічних досліджень про деякі умови формування цієї якості
наприкінці шкільного навчання, можна зробити висновок про те, що
пізнавальна самостійність не відбувається сама по собі, для її
формування використовуються різні засоби, які здійснюють розумовий
розвиток школяра. На нашу думку, таким засобом у старшій школі є
література, адже саме вона закладає основи самостійного мислення дитини.

Література

1. Атаманчук П.С., Мендерецький В.В. Управління продуктивною
навчально-пізнавальною діяльністю на основі об’єктивного контролю //
Педагогіка і психологія. – 2004. – №3. – С. 14-21.

2. Ананьєв Б.Г. Познавательные потребности и интересы // Ученые записки
ЛГУ, 1959. – С. 88-94.

3. Выготский Л.С. Мышление и речь // Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6-ти
т. – М., 1983. – Т. 2. – С. 123-128.

4. Занков Л.В. Обучение и развитие // Хрестоматия по возрастной и
педагогической психологии / Под ред. И.И.Ильясова, В.Я. Ляудис. – М.:
Изд-во МГУ, 1981. – С. 66-70.

5. Копилов С.О. Проблема самовизначення молодшого школяра щодо мети,
змісту й форм освіти // Практична психологія та соціальна робота. –
2005. – №5. – С. 12-18.

6. Щукина Г.И. Активизация познавательной деятельности учащихся в
учебном процессе. – М.: Просвещение, 1979. – 168 с.

Пізнавальна самостійність

Це особистісна якість, яка відповідає природному бажанню визначити своє
– Я, бути незалежною у сприйнятті та розумінні навколишнього, мати
власну точку зору; самостійно ставити мету й набувати нових знань,
критично та самокритично ставитись до результатів діяльності; вміння
знаходити раціональні шляхи та способи пізнання дійсності.

Компоненти пізнавальної самостійності

Емоційно-мотиваційний

Змістовно-дійовий

Морально-вольовий

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020