.

Елементи творчого підходу в процесі викладання дисциплін естетичного циклу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
148 1838
Скачать документ

Реферат на тему:

Елементи творчого підходу в процесі викладання дисциплін естетичного
циклу

Характер діяльності викладача у здійсненні методичного управління
вивченням спеціальної навчальної дисципліни “Теоретичні основи та
методика художнього розвитку дітей дошкільного віку”, спрямованої на
художньо-педагогічну підготовку студентів факультету дошкільного
виховання, необхідно врівноважувати з вимогами нової парадигми освіти
щодо оновлення вищої освіти, з рівнем розвитку наук, зі станом
педагогічної освіти, з потребами суспільства в спеціалістах нового типу.
Система освіти вимагає сьогодні викладача-фасилітатора, який не лише
виконує навчальні функції, але й сприяє розвитку особистості студента.
Викладач-фасилітатор, за критеріями К.Роджерса, відкритий, щирий,
ставиться до студентів з приязню і довірою, прагне побачити світ їх
очима, не має ні про кого остаточної думки. Розвиток особистості
студента – основна мета діяльності викладача (9, с. 71).

Ідея творчого характеру педагогічної діяльності не нова для
педагогічної думки. А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Ш.О.Амонашвілі,
С.М.Лисенкова в своїх працях трактують педагогічну діяльність як
творчий процес. Проблемі творчості присвячена значна кількість
публікацій (1, 2, 3, 4, 5 та ін.). У сучасних умовах ця проблема знову
актуалізувалась.

Творчість в філософському словнику визначається як процес діяльності
людини, що створює якісно нові матеріальні і духовні цінності. Творча
діяльність не містить шаблонів, вона є проявом індивідуальності людини.
Навчити творчості взагалі не можливо, але можна і необхідно сформувати
передумови до творчої праці, закласти в структуру навчальної діяльності
умови для розвитку пізнавальної активності майбутнього педагога.

Викладач у педагогічній діяльності проходить три стадії: репродуктивну,
стадію адаптування, моделюючу стадію. Моделююча стадія діяльності
педагога має два рівні: локально-моделюючий та системно-моделюючий.
Педагог моделює систему знань студентів, навчально-виховний процес, його
методичне управління, перелік вимог, яким повинен відповідати студент.

Педагогічна творчість викладача зумовлюється педагогічною
технологією, яка включає такі компоненти:

Когнітивний – орієнтовні основи знань про педагогічний процес, знання
технології

педагогічної діяльності.

Мотиваційно-ціннісний – усвідомлення педагогічних цінностей.

Операційно-діяльнісний – оволодіння технологією педагогічної дії як
системою

інваріантних педагогічних умінь по вирішенню педагогічних завдань і
вмінь моделювання освітнього процесу на концептуальному, нормативному,
проектному і технологічному рівнях (вміння моделювати зміст професійної
підготовки, адекватний основним вимогам соціальної дійсності та
особливостям різних професій і рівнів підготовки; вміння моделювати
систему і послідовність власних дій з урахуванням особливостей процесу і
результатів своєї діяльності).

Процес формування технологічної культури у своєму розвитку проходить
ряд етапів. Перший – готовність до активного сприймання і
репродуктивного використання існуючих педагогічних технологій,
методичних розробок, стандартних способів вирішення педагогічних
завдань. Другий – готовність першого етапу доповнюється готовністю до
удосконалення, раціоналізації, оновлення відомого у відповідності з
новими завданнями, особливостями педагогічної діяльності. Третій –
готовність до вияву творчої індивідуальності, до використання
нестандартних оптимальних рішень педагогічних завдань.

На думку дослідників, функції методичного управління (мотивація,
планування, організація, координування, контроль та ін.) здійснюються в
процесі спілкування та відповідного стилю взаємодії. Для педагогічної
взаємодії важливим є емоційність спілкування. Емоційність спілкування
обгрунтовується специфікою педагогічної діяльності, що вимагає
постійного емоційного включення. Ефективність діяльності викладача
неможлива без емоційних стосунків із студентами. На думку
С.Л.Рубінштейна: “…лише емоційно зріла особистість може подолати
труднощі педагогічної праці” (10, с. 154).

Важливим для педагогічної взаємодії є вибір стилю педагогічної
взаємодії. Стиль взаємодії як складник методичного управління є
інформаційно-емоційною єдністю, в якій виділяється емоційний та
інформаційний напрями. Емоційний напрям підпорядковується психологічним
законам, а інформаційний – логічним.

Характеристика стилів взаємодії в педагогічному процесі розглядається
В.А.Кан-Каліком, В.П.Симоновим та ін. (6, 11). Визначаються три стилі:
авторитарний (директивний), демократичний (колегіальний), ліберальний
(непослідовний, вседозволяючий, анархічний). Кожен з них
характеризується конкретними виявами: формальним (форма комунікації) і
змістовим (зміст діяльності).

Найбільш бажаним і сприятливим є демократичний стиль взаємодії
викладача і студентів. Демократичний стиль – це основа і умова
ефективності взаємодії з колективом і з кожним його членом. Це –
творчий діловий стиль,який будується з урахуванням наукових
рекомендацій, конкретних умов і завдань, творчих здібностей і
можливостей кожної особистості. Стиль взаємодії як одна із характеристик
людини може формуватись і розвиватись в процесі вивчення навчальної
дисципліни на основі усвідомлення індивідуумами основних законів
розвитку і формування системи міжлюдських стосунків.

Демократичний стиль виявляється у взаємодії з підтримкою
колективу.Викладач намагається донести мету діяльності діяльності до
свідомості кожного, заохочує всіх до активної участі в обговоренні
процесу роботи; оптимально розподіляє навантаження, враховуючи
індивідуальні нахили і здібності кожного, розвиває ініціативу; своє
завдання бачить не лише в контролі і корекції, але й у формуванні
здатності студентів до самоуправління.

Авторитарний стиль характеризується тим, що педагог самостійно визначає
напрям діяльності групи, користується лаконічною мовою, переважно з
управлінською інтонацією, що не допускає заперечень. Основні форми
взаємодії – інструкція, вказівка.

Ліберальний стиль – анархічний, байдужий. Викладач намагається не
втручатися в життя колективу, не виявляє активності; питання розглядає
формально; легко піддається іншим впливам, інколи навіть суперечливим.
Основні форми взаємодії – інформація, порада, прохання.

В.А.Кан-Калик розглядає стиль спілкування як індивідуально-типологічні
особливості соціально-психологічної взаємодії викладача і студента,
тобто як спілкування, в процесі якого проявляються: особливості
комунікативних можливостей викладача; характер взаємодії, що склався між
викладачем і студентами; творча індивідуальність педагога і студента;
особливості студентського колективу.

Аналіз стилів взаємодії сприяє утворенню послідовності процесу
викладання спеціальної навчальної дисципліни і визначенню певних етапів:

моделювання педагогом майбутнього викладання (прогностичний етап);

організація безпосередньої предметної взаємодії з аудиторією в момент
початку заняття

(початковий період спілкування);

управління спілкуванням підчас викладання навчальної дисципліни;

аналіз застосованої системи спілкування.

Культура спілкування, встановлення педагогічної взаємодіої в значній
мірі залежить від

формування риторичних вмінь у студентів (вмінь монологічного та
діалогічного мовлення).

До риторичних вмінь відносяться уміння спілкуватися, викладати думки,
управляти своїм мисленням і мовленням. Наявність цих вмінь дає
можливість повніше реалізувати себе, свої здібності в навчальній і
майбутній професійній діяльності.

Професор Ю.В.Рождєственський описує мовленнєві засоби діяльності
викладача через такі категорії: модальність мовлення, мовленнєвий
контакт, вибір слів; мовленнєве ставлення до дії; мовленнєва оцінка;
образно-логічний зміст промови.

Давно відомо, що слова – це теж вчинки, тому аудиторія, яка стає
співучасницею “виконавчого задуму” викладача, пильно стежить за його
інформаційним повідомленням, виділяє потрібний їй навчальний матеріал,
співпереживає, емоційно підтримує лектора.

Занадто ускладнений виклад матеріалу може стати причиною невдоволення
аудиторії через почуття “неповноцінності”, а в міру адаптований –
викликає інтелектуальне задоволення.

Свою оцінку викладач не нав”язує аудиторії, а обережно “закладає” у
підсвідомість слухачів усім арсеналом риторичних, лінгвістичних,
психологічних, етичних прийомів. У пригоді йому стануть класичні
джерела, приклади риторики, власна культура, художній смак та інтуіція,
а головне – велика любов та повага до студентів. “Джерело красномовства
– у серці”, – стверджував Д.Мілль.

Ю.В.Рождєственський риторичними вміннями вважає вміння здійснювати
логічні операції у мовленні через оригінальність думок, лаконічно
висловлюватися. Інтелектуальні емоції можуть подарувати насолоду, але
вони, на жаль, не всім доступні. Умовами успіху виступають: знання
предмета мовлення, ерудиція викладача та відповідна компетентність
аудиторії.

Риторичні вміння викладача в нашому дослідженні розглядались як шлях до
педагогічної майстерності, мистецтво ефективної переконуючої комунікації
в ім”я істини, добра, краси, засіб демократизації вузівського навчання.
Вони створюють фундамент професіоналізму педагога в системі
“суб”єкт-суб”єктна взаємодія”.

Навчання риториці передбачає формування таких вмінь:

&

&

&

вести бесіду на мистецтвознавчі теми, які відповідають кругозору
освіченої людини;

слухати й чути співрозмовника, ставити запитання у адекватній формі,
коректно,

етично подавати репліки, вступати до розмови, доповнюючи і розвиваючи
тему бесіди, аргументовано заперечуючи співрозмовникові по суті
проблеми;

брати участь у дебатах з проблеми, у якій дискутант є достатньо
компетентним,

викладає свої думки й судження на рівні чітко регламентованих вимог до
виступу;

брати участь у дискусіях, зберігаючи усі логічні, етико-психологічні й
педагогічні

закони, правила, послідовно й доказово відстоювати свої погляди, якщо
вони спрямовані на конструктивне розв”язання проблеми;

виступати перед аудиторією із невеликою за обсягом монологічною промою,

коректуючи її зміст, обсяг залежно від ситуації;

вільно викладати свої думки у формі письмового повідомлення, статті;
висловлювати

оцінки, коментарі;

проникати у задум чужого письмового чи усного мовлення і розрізняти
внутрішній

зміст, глибинні цілі, тобто ефективно читати й слухати, надавати
загальнориторичну оцінку прослуханого виступу чи тексту (3).

Соціально-детермінованим немовним засобом спілкування в діяльності
викладача вважається дистанція, яка також сприяє встановленню
педагогічної взаємодії. За класифікацією Халла, існує декілька типів
дистанції. Інтимну дистанцію (15-45 см) дозволяють собі лише близькі
люди. Порушення цієї дистанції викладачем з метою зниження рівня
формалізації спілкування не призводить до бажаного результату, навпаки,
створює психологічну напругу у студентів, що є негативним фактором
спілкування. Персональна дистанція (45-120 см) є дистанцією ділового
спілкування і характеризує високий рівень управління освітнім процесом.
Соціальна дистанція (120-400 см) є виправданою при групових формах
взаємодії. Використання її при індивідуальних формах спілкування
негативно характеризує стиль комунікації викладача і не сприяє
результативності ділового чи особистісного спілкування в цілому.
Публічна дистанція (більше 4-х метрів) повинна використовуватись
викладачем лише при читанні лекції у великій аудиторії.

Підвищенню ефективності методичного управління сприяє удосконалення
педагогічної техніки. Педагогічна техніка викладача в узгодженні із
змістом навчальної дисципліни, забезпечує ефективне оволодіння
студентами знаннями спеціальної навчальної дисципліни, відкриває шляхи
для їхнього подальшого саморозвитку.

За результатами дослідження С.Ф.Сердюка, 46% викладачів не вміють
доцільно використовувати засоби педагогічної техніки, не знають, які
відчуття викликає у студентів їх слово, погляд, жест тощо.

У науково-педагогічній літературі педагогічна техніка розуміється як
сукупність загальнопрофесійних вмінь викладача, що складається з таких
взаємопов”язаних і взаємозалежних складників як техніка самоосвіти і
техніка самореалізації.

Техніка самоосвіти передбачає застосування загальних прийомів
педагогічної діяльності. Вона використовується на етапі підготовки
вирішення педагогічних завдань і складається із трьох взаємопов”язаних
компонентів: техніки самовиховання, техніки самонавчання і техніки
самореалізації.

Техніка самовиховання викладача включає:

– конструктивно-гностичну діяльність (самопізнання, самопрограмування);

– мобілізаційно-автокомунікативну діяльність (самоактивізація,
самовплив).

Техніка самонавчання викладача складається із:

– організаційно-методичної діяльності (організація власної роботи,
визначення

навчально-виховних завдань);

– організаційно-дидактичної діяльності (культура мови, пластична
виразність тощо).

Техніка самореалізації передбачає застосування праактичних вмінь і
навичок, що

використовуються викладачем безпосередньо в педагогічному процесі. Вона
характерна для вирішення педагогічного завдання і складається з двох
взаємопов”язаних складників: техніки навчання і техніки виховання
студентів.

Техніка навчання студентів включає три компоненти:
організаційно-діагностичний; організаційно-дидактичний;
контрольно-коректуючий.

Процес навчання завжди супроводжується безперервним обміном
інформацією. Діяльність викладача включає ряд етапів: розроблення плану
передачі інформації, декодування інформації, встановлення зворотного
зв”язку. Важливим фактором ефективного навчання є позиція викладача по
відношенню до студентів. Можна виділити дві позиції викладача:
зацікавлена і нейтральна (байдужа). Вибір зацікавленої позиції
викладачем в методичному управлінні є надто важливим показником
успішного оволодіння навчальним матеріалом, адже відомо, що часто
студенти своє ставлення до викладача переносять на навчальну дисципліну.

Техніка виховання студентів передбачає розвиток їх особистісних і
професійних якостей, створення умов для розкриття їх творчого
потенціалу.

Пошук підвищення ефективності методичного управління виходить за рамки
технологічної схеми діяльності викладача і пов”язаний з аналізом
особистості викладача як суб”єкта педагогічної діяльності (13).

В.О.Сластьонін зазначає, що універсальною діалектичною характеристикою
педагога є творча спрямованість його особистості з відповідною системою
потреб, мотивів, цілей, ціннісних орієнтирів, ставлень та ін. Необхідно
ліквідувати розрив, який існує між викладачем-гуманною людиною та його
професійними знаннями, навичками і вміннями. Аналогічну точку зору
висловлює і Е.М.Шиянов, зазначаючи, що метою вищої педагогічної освіти є
ліквідація розриву між людиною-громадянином нашого часу і
людиною-спеціалістом.

Важливим складником діяльності викладача є педагогічна рефлексія.
Поняття рефлексії використовується у філософії, психології, педагогіці,
соціології при вивченні проблем мислення і діяльності, управління
навчально-виховним процесом, а в цілому – це самоаналіз і самооцінка
людиною пройденого нею шляху (12).

Рефлексуючим педагогом можна назвати того, хто одночасно виступає як
“Я-контролер”, тобто суб”єкт управління та як “Я-виконавець”, тобто як
об”єкт управління.

Б.Г.Ананьєв наголошує, що людині необхідне накопичення досвіду
багаторазових усвідомлень себе суб”єктом поведінки і реалізації в
поведінці, перш ніж ставлення до себе перетвориться у властивість
характеру. Таке усвідомлення себе і є рефлексією (1, с. 47).

С.В.Кондратьєва, В.А.Кривошеєв розглядають рефлексію як необхідний
компонент творчої діяльності. В.Г.Богін визначає рефлексію як звернення
індивіда до свого внутрішнього стану, до свого мислення, діяльності,
переживань, тобто до всього того, що він бачив, чув, читав, робив,
думав, до того, навіщо він так бачить, думає. Шлях, що лежить в основі
організації навчального процесу, на думку В.Мацкевича, можна уявити як
проходження педагогом таких ступенів: від учителя до дидакта, до
методолога і знову до вчителя. Цей шлях повністю базується на рефлексії
з властивими їй функціями: регулюючою, стимулюючою, творчою,
методологічною, організаційною, гносеологічною, соціальною,
адаптаційною, розвивальною, виховною.

За дослідженням Я.О.Пономарьова, який глибоко вивчав здатність людини
до розумової діяльності, рефлексія, як процес, являється подібною
моделюванню. Рефлексія неможлива без здатності людини наперед уявити
те, що вийде в результаті її зусиль, без передбачення образу майбутнього
результату. Характерною для розумових дій є можливість планувати шлях
досягнення мети, розробка в думках способу отримання передбаченого
результату в конкретних умовах. Показником такого усвідомлення є
зображення свого способу дії, тобто створення моделі. Надаючи своїм діям
наочності, педагог має можливість їх проаналізувати, узагальнити,
визначити їх типовість.

Щоб навчальний процес був ефективним, викладач повинен аналізувати,
рефлексувати власні дії, свій емоційний стан, знати критерії власної
діяльності, володіти навичками саморегуляції, засобами взаємодії та
навичками спілкування. У педагога, як правило, об’єктом рефлексії є
студенти та ситуації з ними та між ними, тодбто завжди уяскравлений
людський, гуманістичний аспект з поєднанням високих ціннісних критеріїв
(освіти і освіченості) з чесністю і відповідальністю. Це зобов’язує
ставити і вирішувати задачу управління рефлексією. Професійна рефлексія
є якісним показником діяльності викладача.

ЛІТЕРАТУРА

1. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания.-М: Наука –
1977. – 284с.

2. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема
творчества. – Ростов-на-Дону: 1983. – 156с.

3. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії: Навчальний посібник –
К: 1997. – 302 с.

4. Есарева З.Ф. Особенности деятельности преподавателя высшей школы. –
Л: ЛГУ,1974. -112 с.

5. Иванова С.Ф. Искусство диалога или беседы в риторике. – Пермь: 1992.
– 68с.

6. Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. –М: Педагогика,
1987.- 280с.

7. Моляко В.О. Психологічна готовність до творчої праці. –К: 1989.-
48с.

8. Мудрик А.В. Учитель: мастерство и вдохновение. –М.: Просвещение,
1986.- 120 с.

9. Роджерс К.Р. Взгляд на психотерапию. Становление человека. –М:
1994.- С.243.

10.Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. –М:1957.-184с.

11.Симонов В.П. Педагогический менеджмент. –М: 1995.- С.226.

12.Степанов С.Ю., Семенов И.Н. Психология рефлексии: проблемы и
исследования //Вопросы психологии.- 1985.- № 3.- С. 31-40.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020