Реферат на тему:
Позитивна спрямованість як основа розвитку життєвої компетентності
особистості
Процеси, що відбуваються у нашій країні у зв’язку з розбудовою її
державності, переходом до ринкових відносин, а також гуманізація та
демократизація українського суспільства передбачають формування всебічно
розвиненої, громадсько активної, ділової особистості, спроможної
самореалізувати, самовизначити себе. Піднесення ролі людського фактора
на даному етапі історичного розвитку України немислиме без здійснення
реалістичної та дійової програми формування сучасної
висококваліфіковано, морально підготовленої особистості з розвинутим
творчим, дійсно відповідальним ставленням до справи. Це ставить серйозні
вимоги як перед загальноосвітньою, так і вищою школою, яка покликана
забезпечувати професійну підготовку таких учителів, які б успішно
готували б учнів до життя в нових умовах гуманного, демократичного
суспільства.
Підвищення вимогливості суспільства до творчого потенціалу вищого
закладу освіти, створення творчої атмосфери, творчого викладання,
знаходження оптимальних форм, засобів і методів підготовки спеціаліста –
учителя-новатора закономірно актуалізують проблему виховання особистості
студента, який творчо мислить і діє, отже зможе реалізувати власні
творчі можливості щодо розкриття здібностей учнів у процесі практичної
роботи в школі.
Стрижнем, який складає основу формування студента як особистості,
суб’єкта та індивідуальності, є спрямованість. Вона виробляється у
процесі життєдіяльності майбутнього фахівця, потім локалізується.
Спеціальні дослідження (В.А.Сластенін, О.С.Падалка, Д.І.Лодзинський,
Н.А.Волкова, А.Ф.Авдєєва, В.Л.Марищук, І.А.Трофимов та ін.) засвідчують,
що при відповідній роботі вдається сформувати позитивну спрямованість
особистості.
Беручи до уваги результати досліджень даної проблеми, поставили за мету
виявити педагогічні умови ефективного формування позитивної
спрямованості особистості майбутнього вчителя.
Об’єкт дослідження: підготовка фахівця у ВНЗ.
Предмет дослідження: форми і методи формування позитивної спрямованості
особистості.
Завдання дослідження:
– проаналізувати психолого-педагогічну літературу з даної проблеми;
– оцінити стан готовності майбутнього вчителя до професійної діяльності;
– експериментально перевірити ефективність пропонованої методики
формування позитивної спрямованості особистості майбутнього вчителя.
Видатний педагог К.Д.Ушинський визначив виховання як цілеспрямований
свідомий процес формування гармонійної особистості, метою якого є
сформовані якості: гуманність, чесність, правдивість, працелюбність,
дисциплінованість, відповідальність, гідність, патріотизм, любов до
Батьківщини.
Період становлення педагогічної науки відзначився діалектичним підходом
до теорії розвитку особистості, суспільства і людства, а також цілісним,
всебічним підходом до формування особистості людини. Існування
численних точок зору на проблему особистості з боку суспільних і
природних наук, що визначаються біогенно точними, соціогенетичними і
персоногенетичними напрямками, породило в межах системно-діяльнісного
історико-еволюційного підходу принципово нову схему розвитку
особистості, яка визначається формулою: „Індивідом народжуються.
Особистістю стають. Індивідуальність відстоюють”.
Згідно з цією схемою, соціокультурне середовище являє собою джерело, яке
сприяє розвитку особистості, тобто є умовою для виконання діяльності
людиною. Воно несе суспільні норми, цінності, ролі, знаряддя, системи
знаків, з якими стикається індивід. Рухомою силою і основою розвитку
особистості виступає спільна діяльність і спілкування, за допомогою яких
відбувається адаптація особистості у світі людей, засвоєння культури.
взаємовідносини між індивідом як продуктом антропогенезу і особистістю,
яка засвоїла суспільно-історичний досвід людей.
У межах системно-діяльнісного підходу особистість розглядається як
відносно усталена сукупність психічних властивостей, які є результатом
включення індивіда у простір міжіндивідуальних зв’язків. Індивід у
своєму розвитку зазнає соціально зумовленої потреби стати особистістю,
тобто реалізувати себе у соціально значущій діяльності. Це і визначає
розвиток людини як особистості.
У загальному вигляді розвиток особистості є процесом і результатом
входження її в нове соціокультурне оточення. Таке входження за
сприятливих обставин може мати три фази свого становлення: адаптація,
індивідуалізація та інтеграція. Перша передбачає засвоєння чинних
цінностей і норм поведінки, а також оволодіння певними засобами і
формами діяльності. Друга визначається загостренням суперечностей між
необхідністю „бути таким як всі” і прагнення індивіда до максимальної
персоналізації. Третя – протиріччям між бажаннями бути ідеально
представленим своїми особливостями і властивостями та бажанням
спільності прийняти, схвалити і культивувати ті особливості, які
спонукають до вдосконалення і тим самим розвитку особистості.
Так, у науці мають місце різні підходи де цілісний підхід формування
особистості людини передбачає єдність усіх сторін цього нескінченного
щодо досконалості процесу і його частин з урахуванням знань про зв’язки
і взаємозв’язки між ними.
Інша позиція характеризується виділенням сукупності підходів щодо цього
процесу, які враховують зовнішнє і внутрішнє, форму і зміст, стале і
змінне, а також його упорядкованість.
Основним є підхід, який враховує гармонійне поєднання всіх сторін
виховання в суспільстві, що набуло людство в ході свого історичного
розвитку, а саме: моральне, трудове, розумове, фізичне естетичне
виховання, технічна і професійна освіта, формування наукового
світогляду.
Інший підхід сформувався в результаті врахування загальних видів
людської діяльності: пізнавальної, ціннісної, творчої,
художньо-естетичної, комунікативної.
Гносеологічний (пізнавальний) потенціал особистості визначається
повнотою і якістю інформації, якою вона володіє. Аксіологічний
(ціннісний) – системою ціннісних орієнтацій в моральній, політичній,
правовій, релігійній, естетичній сферах, тобто ідеалами особистості, її
життєвими установками, переконаннями, бажаннями. Творчий потенціал
визначається одержаними і самостійно виробленими вміннями і навичками,
здібностями до продуктивного або репродуктивного творення та мірою їх
реалізації в тій чи іншій сфері. Про комунікативний потенціал
особистості судять на основі міри і форм спілкування, характеру та
міцності контактів, які встановлює особистість з іншими людьми. І
нарешті художньо-естетичний потенціал свідчать рівень, зміст,
інтенсивність художніх потреб особистості і те, як вона їх задовольняє.
Для побудови загальної теорії виховання й освіти людини на сучасному
відрізку розвитку суспільства слід ураховувати в єдності розглянуті
підходи щодо розвитку і формування особистості беручи до уваги дані
аналізу стану наук про людину, культуру, навчання й виховання.
Структура цілісної особистості за основними взаємопов’язаними
характеристиками, що використовуються для її формування і вимірювання,
включає:
– спрямованість, що визначається як орієнтація життєдіяльності людини
в певний момент часу на майбутнє в усвідомлених потребах, цілях,
мотивах, інтересах, ціннісних орієнтаціях, активній позиції, ідеях,
ідеалах, переконаннях тощо;
світогляд як вища форма суспільної свідомості виступає засобом
визначення власної позиції людини стосовно всіх життєво важливих явищ і
подій в навколишньому середовищі;
суспільно значущі якості та внутрішні характеристики самовираження
особистості, її емоційно-вольовий потенціал.
Формування особистості – безперервний, цілісний процес розвитку
особистості, який здійснюється в результаті її соціалізації, виховання і
самовиховання. У процесі соціалізації засвоюється соціальний досвід,
цінності, норми, установки, властиві даному суспільству і соціальним
групам, а також відбувається входження в систему соціальних зв’язків.
Загальною метою формування особистості є виховання соціально активної,
гуманістичної позитивно спрямованої особистості, яка у своїй
життєдіяльності керується загальнолюдськими (честь, совість, людська
гідність, соціальна справедливість) і культурно-національними цінностями
(працелюбність, доброзичливість, волелюбність, суверенність,
соборність).
Соціальна активність – розкриття і реалізація власної індивідуальності,
закладених природою здібностей, нахилів, талантів, підготовка до
свідомого вибору місця в житті, формування національної самосвідомості,
особистісна самотворчість, удосконалення своєї душі.
Для професійного спрямування особистості майбутнього педагога важливим
моментом є те, як усвідомлює він свою спрямованість, своє місце в
майбутній педагогічній діяльності. Поняття спрямованість особистості
розглядається як така її психічна властивість, в якій виражаються
потреби, мотиви, світогляд, установки і цілі її життя та діяльності.
Потреби особистості – це її необхідність у будь-чому.
Мотиви особистості – це ті внутрішні сили, які пов’язані з потребами і
спонукають її до певної діяльності.
Світогляд особистості – це система переконань, наукових поглядів на
природу, суспільство, людські стосунки, що відбилися у свідомості у
вигляді певних життєвих цілей та інтересів, відношень, позицій.
Установки особистості – це її внутрішня налаштованість на здійснення
тієї чи іншої діяльності або гальмування власної активності. Установки
мають важливе функціональне значення: виступають як стан готовності Вони
дозволяють особистості ефективніше виконувати певну діяльність.
Основними функціями установок особистості є:
– визначати стійкий характер протікання діяльності;
– звільняти особистість від необхідності приймати рішення і довільно
контролювати протікання діяльності в стандартних ситуаціях.
Цілі – це найбільш значущі для особистості предмети, явища, задачі і
об’єкти, досягнення і оволодіння якими складають сутність її життя та
діяльності.
ae
ae
??F
H
oe
o
&
AE
??????????????c? повсякденних труднощів, оволодіння соціальним досвідом,
професійною майстерністю.
Показниками активної життєвої позиції виступають:
– цілеспрямованість і усвідомленість дій і вчинків;
відповідальність і активність у різних видах діяльності;
результати діяльності і суспільної активності особистості, що
відповідають вимогам і умовам життя в суспільстві;
реальні дії, вчинки і спосіб життя особистості.
Учитель здійснює управління педагогічним процесом. Саме він визначає
мету і завдання процесу в конкретних умовах, програмує розвиток
особистості учня, обґрунтовує систему педагогічних засобів, форм,
методів, їх етапність, спрямованість на розв’язання конкретних
педагогічних завдань. Саме від особистості учителя і залежить якість
навчально-виховного процесу, його орієнтованість на всебічний розвиток
особистості школяра.
Основними видами педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному
педагогічному процесі, є викладання і виховання. Якщо викладання – це
вид навчальної діяльності, здебільшого спрямований на управління
пізнавальною діяльністю учнів, то виховна робота – спрямована на
розв’язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості школяра
шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними
видами діяльності вихованців.
Успішність навчання школяра багато в чому залежить не тільки від
сформованості в нього пізнавального інтересу, а й від досвіду творчої
діяльності і ставлення до навчальної діяльності в цілому, тобто, не лише
від викладання, а й від виховної роботи. В свою чергу, ефективне
вирішення виховних завдань залежить від викладання, від позитивних змін
у свідомості вихованців, які проявляються в емоційних реакціях,
поведінці і діяльності. Отже, навчання і виховання – це сторони
цілісного педагогічного процесу, ефективність якого залежить від
професійної компетенції вчителя.
Поняття „компетентність” (лат. сompetens – відповідний, здібний)
означає коло повноважень будь-якої посадової особи; володіння знаннями,
досвідом у певній галузі. Під професійною компетенцією педагога
розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно
й ефективно реалізувати завдання навчально-виховного процесу. Для цього
треба досконало знати педагогічну теорію, вміло застосовувати теоретичні
знання на практиці. Готовність може виступати також у вигляді психічного
стану, який, хоч і не є якістю особистості, але все ж може
характеризувати можливості студента розв’язувати в умовах навчання
задачі, близькі до реальних задач професійної діяльності.
Готовність як психічний стан особистості студента – це його внутрішня
налаштованість на певну поведінку під час виконання навчальних завдань,
установка на активні і доцільні дії. Формування стану готовності
визначається розумінням професійних задач, усвідомленням
відповідальності, бажанням досягти успіху. Стан готовності до трудової
діяльності є продовженням стійкої, тривалої готовності, яка
закріплюється у процесі навчання студентів.
Готовність студента як психічний стан і як якість значною мірою
обумовлюється стійкими мотивами і психічними особливостями, притаманними
особистості. Її розвиток починається з обізнаності про професію, далі
йде набуття необхідних знань, умінь і навичок, здатності їх реалізувати
в конкретних умовах професійної діяльності, закріплення професійних
мотивів, позитивного ставлення до обраної професії, підвищення
вимогливості до себе, самокритичності. Закінчується цей процес тим, що
готовність стає стійкою якістю особистості.
Найбільш загальним завданням педагогічної діяльності в навчальному
процесі є створення умов для гармонічного розвитку особистості в
підготовці підростаючого покоління до праці та інших форм участі в житті
суспільства. Отже, головною метою педагогічних ВНЗ є підготовка
висококваліфікованих спеціалістів, які б успішно розв’язували
педагогічні задачі.
Щоб визначити рівень спрямованості особистості майбутнього вчителя, ми,
опираючись на дослідження з даної проблеми, проводили спостереження,
анкетне опитування і тестування. Цією діяльністю було охоплено 200
студентів 2-3 курсів. Студенти відповідали на питання анкет „Вивчення
способу життя”, „Вивчення соціального статусу”, „Виявлення вольових
якостей”, „Виявлення умінь спілкуватися”, „Виявлення самооцінки”, а
також відповіли на питання тесту „Спрямованість особистості”.
Аналіз відповідей показує, що в більшості студентів (60%) особистісна
спрямованість, вольові, комунікативні якості не сформовані, у них
спостерігаються споживацьке ставлення до життя, неадекватна самооцінка.
Тому ми поставили за мету формування у студентів позитивної професійної
спрямованості.
Як відомо, педагогічні дисципліни у ВЗО є профілюючими предметами. Для
зручності їх вивчення та створення сприятливих умов для систематичного і
безперервного засвоєння педагогічних знань та умінь протягом всього
періоду навчання студентів у ВЗО вивчаються історія педагогіки,
педагогіка (загальні основи педагогіки, теорія навчання, теорія
виховання, школознавство), методика виховної роботи, основи педагогічної
майстерності, спецкурси і спецсемінари з різних проблем педагогічної
науки і практики.
Навчальні заняття мають вирішальне значення в плані формування у
студентів потреб та спонукань до професійного самовдосконалення. Але
вони можуть стати нейтральними, якщо не буде налагоджено контакту
викладачів зі студентами, не сформовано інтереси та нахилів до
педагогічної професії і дисциплін, що викладаються у ВНЗ.
Велике значення у процесі формування професійної самосвідомості, а,
отже, і позитивного ставлення до майбутньої професії учителя мають курси
„Педагогіка”, „Методика виховної роботи”, „Основи педагогічної
майстерності”.
Програма курсу „Педагогіка” передбачає вивчення наступних розділів:
загальні основи педагогіки, дидактика, теорія виховання та
школознавство. Розділи „Загальні основи педагогіки” і „Дидактика”
орієнтують студента на формування професійно значущих якостей
майбутнього спеціаліста, самопізнання, самоаналіз та самовдосконалення.
Це, насамперед, учень як суб’єкт виховання, проблема мети виховання,
учень – суб’єкт педагогічної діяльності, роль навчання у формуванні
особистості, форми організації навчання, урок у сучасній школі та вимоги
до нього, значення оцінки знань, умінь та навичок учнів; формування
особистості у виховному процесі, виховання особистості в колективі як
педагогічна проблема, індивідуальний підхід у вихованні, особливості
виховання учнів з відхиленням у поведінці, самовиховання школярів.
У пошуках шляхів перебудови навчального процесу у ВЗО з’являються нові
методи і форми організації роботи з підготовки студентів до
психолого-педагогічного вивчення учня. Прикладом можуть бути ділові
ігри, які практикуються на лабораторних заняттях з педагогічних
дисциплін.
Важливо сказати, що особливістю педагогічної діяльності є те, що творчі
елементи в ній наявні в кожному компоненті педагогічного процесу,
починаючи від постановки мети й закінчуючи оцінкою результатів. Набуті у
вищому закладі професійні вміння і навички нестандартно взаємодіють у
всіх педагогічних ситуаціях. При цьому в педагогічному процесі, який
безперервно розвивається, проявляється професійна специфіка творчості.
Узагальнення ідей Л.С.Виготського, І.А.Зязюна, Н.С.Лейтіса,
А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського уможливило визначення готовності до
педагогічної творчості як здатності педагога створювати „середовище
життєдіяльності” для кожної особистості. Під створенням такого
середовища мається на увазі вміння учителя вивчати і враховувати умови
життя школяра, адекватно добирати зміст, форми, методи і прийоми впливу
відповідно до потреб і можливостей кожної особистості, яка розвивається,
здатність викликати відповідну реакцію дитини, вміння пробуджувати
натхнення чи створювати собі робоче самопочуття в потрібний момент;
уміння шукати і знаходити спільників для вирішення педагогічних цілей.
Формування професійної позитивної спрямованості у студентів передбачає
закріплення у них позитивного ставлення до майбутньої професії, інтерес,
нахили та здібності до неї, прагнення вдосконалити власну кваліфікацію
після закінчення вищого закладу освіти, розвивати ідеали, погляди,
переконання, престиж професії у власних очах майбутнього спеціаліста.
Основою педагогічної спрямованості є інтерес до професії учителя, який
знаходить своє вираження в позитивному емоційному ставленні до дітей,
дорослих, педагогічної діяльності взагалі і до конкретних її видів, у
прагненні до оволодіння педагогічними знаннями та вміннями.
На основі самосвідомості розвивається потреба в самовдосконаленні, яке
спрямоване вже не тільки на подолання тих чи інших недоліків та розвиток
окремих позитивних якостей, а на формування особистості в цілому. Вся
діяльність студента у педагогічному ВЗО має на листі здобуття
професійних знань, ставлення якостей особистості, формування вмінь та
навичок. Тому професійна спрямованість виступає характерною особливістю
самовиховання студентів. Вона проявляється в тому, що професійний ідеал,
якості особистості, необхідні учителю, переосмислюються і знаходять
своє відображення в тих якостях студента, які будуть йому необхідні для
ефективного виховання професійної діяльності.
Активізувати процес формування професійної самосвідомості можна не
заміною традиційної системи підготовки студентів до педагогічної
діяльності і збільшення кількості годин з циклу психолого-педагогічних
дисциплін та педагогічної практики, а певними змінами у змісті
викладання в рамках цієї ж системи, використанням нових форм, методів та
засобів навчання.
ЛІТЕРАТУРА
Богданова І.М. Модульний підхід до професійно-педагогічної підготовки
вчителя. – Одеса: Маяк, 1998. – 284 с.
Педагогічна професія і особистість учителя: Методичні рекомендації /
Укл. Н.В.Гузій. К.: НПУ, 2000. – 19 с.
Професійна підготовка студентів педагогічного інституту / За ред. В.О.
Матова. – К.: Вища школа, 1981. – 184 с.
Психологические проблемы формирования педагогической направленности и
педагогических способностей. Сб. научных трудов под ред. В.А.Крутецкого.
– М.: МГПИ, 1982. – 109 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
