Реферат на тему:
Народний танець як один із засобів естетичного виховання дошкільників
Сьогодні однією з актуальних проблем освіти є духовний розвиток
особистості. У світи цього особливого значення набуває естетичне
виховання. Будучи одним із аспектів цілісної системи виховання, її
невід’ємною складовою частиною, естетичне виховання, як ніщо інше,
сприяє духовному розвитку, впливає на формування естетичного ставлення
до дійсності, активізацію творчої діяльності, розвиток естетичної
культури особистості. Багатьма вченими підкреслюється, що важливе місце
в естетичному вихованні дітей посідає залучення їх до світової культури.
Саме це спрямовує розвиток внутрішнього світу дитини (Б.Г.Ананьєв,
Л.С.Виготський, О.В.Запорожець, О.М.Леонтьєв, С.Л.Рубінштейн та ін.).
З відродженням національної культури, процесів демократизації
суспільства активізується пошук науковцями нових, більш ефективних
шляхів естетичного виховання дошкільників. Так, програму „Малятко”
спрямовано на розширення кола уявлень дітей про культурні традиції
українського народу, засвоєння яких, на думку авторів, сприятиме
вихованню любові до свого народу, інтересу до його духовних цінностей.
У коментарі до „Базового компонента дошкільної освіти в Україні”
підкреслюється, що система дошкільної освіти має забезпечувати
„прилучення дітей до системи цінностей, культури і традицій українського
народу, виховання шанобливого ставлення до його надбань; ознайомлення з
культурою народів світу” [8, 14]. При цьому завдання „ створювати
культурне середовище, сприяти становленню в дитини базису особистої
культури, залучати до світу національної та світової культури” [8, 16]
розглядається як одне з основних завдань національної системи дошкільної
освіти.
Значну роль у залученні дитини до світу культури відіграє мистецтво, що
розглядається вченими як засіб спілкування людей, фактор національної та
інтернаціональної єдності. Мистецтво відрізняється від інших численних
видів практичної діяльності людей тим, що пов’язане з відчуттями та
емоціями. Так, Л.С.Виготський визначав мистецтво як „суспільну техніку
відчуття”, „сукупність естетичних знаків, спрямованих на те, щоб
викликати у людей емоції” [4], а також підкреслював соціальну цінність
художніх емоцій, викликаних мистецтвом. Спираючись на це положення,
танцювальне мистецтво можна, безумовно, розглядати як один з найбільш
дійових факторів формування гармонійно розвинутої, духовно збагаченої
особистості.
Відомо, що ще здавна танець був засобом вираження почуттів та емоцій
людей. Відокремившись від прямого зв’язку з обрядами, де він мав
насамперед релігійно-магічний зміст, танець набув значення мистецтва, що
втілює красу людського тіла, різноманітний душевний стан. Природа танцю
образна і має за основу узагальнення багатоманітних „пластичних
мотивів”, відібраних із реального життя рухів, які організуються за
законами ритму, симетрії, орнаментального узору. Танець органічно
пов’язаний з музикою, яка посилює виразність танцювальної пластики, дає
йому емоційну ритмічну основу [2, 503].
Багато дослідників розглядають виховний вплив танцю у зв’язку з його
значним фізично-культурним та духовно-культурним потенціалом, що
сприяє всебічному розвитку дитини. Естетичне виховання засобами
ритміки та хореографії висвітлено у працях Є.Б.Абдуліної, Б.В.Асаф’єва,
А.Р.Верещагіної, Д.Б.Кабалевського, К.В.Тарасової, В.І.Шпак та інших.
Проблемам музично-рухового розвитку дошкільників, формуванню в них
навичок виконання танців, розвитку творчості під час означеної
діяльності присвячено дослідження Р.Т.Акбарової, С.В.Акішева,
Н.О.Ветлугіної, О.В.Горшкової, А.М.Зіміної, М.Л.Палавандішвілі,
О.П.Радинової та ін. Ученими підкреслюється, що за допомогою рухів
дитина пізнає світ: рухаючись під музику, вона вчиться повнішому її
сприйняттю, завдяки чому отримує певні враження від музичних творів. При
цьому у дітей розвивається загальна музикальність, творча уява,
поступово формується художній смак, розвиваються спеціальні здібності
музично-рухового виконавства.
Треба зазначити, що танцювальне мистецтво, як ніщо інше, передбачає
культуродоцільність, тобто „відкритість” різних культур. З огляду на це
особливого значення набуває знайомство дітей з народним танцем, що, як і
кожний витвір народного мистецтва, є „плодом народної творчості,
уособленням його смаків і вподобань, дзеркалом національних особливостей
художнього мислення народу” [9, 10]. Виходячи з цього, використання
танців різних народів у процесі організації танцювальної діяльності
дітей старшого дошкільного віку, на наш погляд, сприяє створенню умов
для найбільш повного (з урахуванням віку) ознайомлення дошкільників з
розвитком культури сучасного суспільства. Цей аспект естетичного
виховання у процесі танцювальної діяльності потребує насамперед знань у
галузі національної культури. Такий підхід, на наш погляд, дає змогу
дошкільнику побачити та зрозуміти єдність національної танцювальної
культури із світовою, сприяє формуванню різних пізнавальних інтересів,
пробуджує чуттєвість, а також створює умови для розвитку танцювальної
творчості.
На сучасному етапі психолого-педагогічні дослідження та передова
педагогічна практика все більше звертають увагу на необхідність
формування естетичного досвіду дітей. Прогресивні вітчизняні науковці та
діячі мистецтва відстоюють необхідність знайомства з народними
традиціями. Але, на жаль, серед засобів, що сприяють цьому, танцювальна
діяльність посідає незначне місце. Недостатня увага приділяється і
національним хореографічним традиціям, які є важливим засобом формування
у старших дошкільників, національної свідомості розвитку їхньої
художньо-естетичної культури.
Мета нашого дослідження полягає у тому, щоб з’ясувати готовність дітей
старшого дошкільного віку до танцювальної діяльності.. Початковим етапом
у визначенні стану цього питання у практиці дошкільних закладів освіти
було проведення з дітьми бесід, аналіз яких дозволив визначити ставлення
дошкільників до танцювальної діяльності взагалі та особистого ставлення
до народного танцю. Також було звернено увагу на їх знання в галузі
національних хореографічних традицій, що входило в завдання нашого
дослідження. Спостереження за самим процесом танцювальної діяльності
дошкільників, виконання ними експериментальних завдань було спрямовано
на визначення рівня музично-рухового розвитку дітей. При цьому особлива
увага приділялась виконанню дошкільниками різних народних танців, а
також танців, що є втіленням національних хореографічних традицій.
У результаті аналізу отриманих даних з’ясовано, що діти, безперечно,
люблять танцювати. Відповідаючи на питання „Чи любиш ти танцювати і
чому?”, вони орієнтувалися на емоційні враження, спогади, пов’язані з
власним досвідом („Мені стає дуже весело”, „Полюбляю танцювати для
батьків, коли всі радіють та плескають”). І лише окремі діти виявляли
розуміння значення танців („ Я хочу бути стрункою”, „Я буду як
балерина”, „Хочу красиво ходити та гарно рухатися”). Одержані дані
свідчать про те, що дошкільники лише частково сприймають хореографічне
мистецтво. Більшість дітей говорять про танці, які вони виконували,
пов’язуючи це лише з яскравими костюмами, які їм купували або шили
батьки („Була Сніжинкою; платтячко сяяло, немов дорогоцінне каміння”,
„Був Петрушкою у яскравому ковпаку”, „Була у чудовому костюмі Квітки”).
Не змогли розповісти про те, що саме їм подобається у танцях 10,6 %
дітей („Не пам’ятаю”, „Забув”, „Сподобалось, але не пригадую”). У ході
розмов було з’ясовано, що більшості дітей подобаються рухливі танці, що
виконуються під веселу, жваву сучасну музику. Музика спокійна, лірична
за характером викликає у окремих дошкільників бажання слухати її,
мріяти.
З’ясовуючи ставлення старших дошкільників до народних танців, ми дійшли
до висновку, що в цілому діти мають про них надто скромні знання. Вони
говорили про народні танці як про гарні, майже завжди веселі, але при
цьому більша частина малюків затруднялась із наведенням прикладів назв
хореографічних композицій, а тим більше визначенням національної
приналежності того чи іншого танцю. Це свідчить про те, що при
організації процесу танцювальної діяльності дошкільників педагоги
приділяють увагу лише музиці та рухам того чи іншого танцю і зовсім не
звертаються до змісту танцю та його сюжету. Недостатня увага
приділяється назвам композицій, а тим більше історії виникнення того
чи іншого танцю. Ця ситуація і призводить до відсутності у малюків
яскравих вражень від виконання танців, емоційного ставлення до них. Дані
опитування свідчать про те, що запас уявлень дітей про народний танок
обмежений і визначається швидше переглядом концертів, телепрограм, аніж
власним досвідом, набутим на музичних заняттях.
Дітям пропонувалося також назвати та показати рухи відомих їм народних
танців. При цьому дошкільники виконували рухи, що не мають яскравого
національного забарвлення та можуть використовуватися у різних танцях
(плескання, оберти, виведення ноги на каблук тощо). Більше того, при
показі вони не використовували положень рук, характерних для тієї чи
іншої національності. Танцюючи, діти основну увагу приділяли рухам ніг,
повністю була відсутня робота тулубу, голови. На наш погляд, це
пов’язано з тим, що на музичних заняттях дітей не знайомлять з
особливостями виконання танців різних народів, а також не приділяють
достатньої уваги розвитку у малюків координації музичного руху,
узгодженості роботи всіх ланок тулуба відповідно до музики.
ошкільного віку. Танцювальні композиції, в яких присутні ті чи інші
предмети, викликають у дошкільників зацікавленість. Діти з більшим
бажанням розучують їх та виконують з великим ентузіазмом та захопленням.
Слід зазначити, що від художнього, образного оформлення також залежить
виховне значення танцю. Гарно дібраний костюм та атрибутика привчають
дитину входити у світ образів танцю, що має значний вплив на свідомість
дитини, її виховання.
Під час розмови про українські танці більшість дітей відповіли, що
„вміють їх танцювати”, але характеризували їх як „не дуже цікаві”.
Багато опитаних (74,2%) не могли пригадати назви українських народних
танців, які вони виконували на святах; дитячі враження не чіткі,
уривчасті. Дошкільнята відновлюють у пам’яті окремі танці і лише ті, які
виконувалися не дуже давно („Гопачок”, „Козачок”). Багато опитаних не
могли розкрити зміст, дати характеристику назвам танців.
Спостерігається відсутність у малечі яскравих вражень, лише дехто
пригадував, що „виступав як парубок”, „танцювала, а на голові був
віночок з квітів” тощо. Такі пояснення є типовими. Мабуть, це об’єктивне
явище, оскільки малятам пропонують традиційні, не дуже цікаві програмові
танки. Більше того, ознайомлення з українським танком на музичних
заняттях проходить епізодично. Це також є причиною того, що дошкільники
не знають багатьох українських танців, дають їм характеристику,
спираючись на ознаки, притаманні танцям й інших народів світу. Треба
відзначити, що відсутність інтересу до українських танців спостерігалася
особливо у хлопчиків. Хоча при правильному підході до ознайомлення дітей
з національними хореографічними традиціями, український народний танок
має зацікавити саме хлопчиків: історично склалося, що головна роль у
ньому в більшості випадків належить чоловікові.
Дошкільники мають уявлення про деякі українські танки, але рухи цих
танців, як правильно, пригадати не можуть. Так, їм пропонувалося
показати рухи українських танців, які вони колись виконували або бачили
у виконанні інших. Треба зазначити, що основна частина дітей при цьому
знову використовувала плескання, кружляння, пружні присідання. Лише
деякі дошкільники виконали „колупалочку” з характерно складеними на
рівні грудей руками, притупи, присядку. Один із хлопчиків навіть
намагався виконати складні технічні рухи, характерні для українського
чоловічого танцю, пояснюючи, що „бачив їх на концерті”. Отже,
простежується недостатня обізнаність дітей з культурою свого народу,
зокрема з хореографічними традиціями, що, звичайно, не може сприяти їх
національно-культурному вихованню.
Невелику активність проявили діти, описуючи український народний
костюм. Дівчата називали „віночок”, а деякі хлопці згадали лише „широкі
шаровари”. Це доводить, що інформацією про національний костюм
дошкільнята володіють недостатньо. Варто зазначити, що у більшості
дошкільних закладів не приділяється належна увага українському костюму.
Народне вбрання, як і танець, нерозривно пов’язане з традиціями,
побутом, працею, культурою і мистецтвом народу. Знайомство з ним,
безперечно, впливає на обізнаність дітей з національною культурою. Окрім
цього, одяг не тільки створює певний настрій, а і тісно пов’язаний з
танцювальною лексикою, характером того чи іншого танцю. Особливу
зацікавленість у малюків викличе костюм, який, підкреслюючи національні
особливості, має сучасне кольорове звучання. Так, після розгляду та
обговорення українського національного костюму діти говорили про те, що
він „дуже яскравий”, „гарний”, виявляли бажання його вдягнути. При
цьому на прохання затанцювати у костюмі відгукнулася лише незначна
частина опитуваних.
Одним з методів одержання даних, що характеризують участь дитини у
танцювальній діяльності, були систематичні спостереження. Вони тривали
під час проведення музичних занять (йдеться про сприйняття старшими
дошкільниками нового танцювального матеріалу, його засвоєння); свят,
вечорів розваг (виступи дітей з підготовленими танцями); самостійної
музичної діяльності (йдеться про виконання знайомих танців у вільний
час, а також творчі прояви в самостійній танцювальній діяльності).
Аналіз спостережень свідчить, що на музичних заняттях в основному всі
дівчатка та хлопчики з радістю сприймають новий танець, причому інтерес
малюків зростає по мірі ознайомлення з ним. Під час розучування та
виконання рухів більшість дітей відчували себе на підйомі, намагалися
старанно виконувати рухи, навіть звертали увагу на якість виконання („Я
гарно танцюю?”). Але звістку про те, що буде розучуватися український
танець, з цікавістю сприйняла незначна кількість дітей. Треба зазначити,
що тут інтерес дітей у процесі роботи спадав („Просто не хочу танцювати”
„Я хочу бути Мушкетером, а не Козаком”). 2,4% дітей сприйняли звістку
байдуже, пояснюючи це фізичним станом „Я погано почуваюсь”, „Болить
голова”. Відмовилися без мотивування 1,2% дітей.
При виконанні танців на ранках, вечорах розваг дошкільники не завжди
почувалися вільно, іноді розгублювалися, забували послідовність рухів.
Дуже часто була відсутня ритмічність та виразність виконання рухів.
Треба зазначити, що з більшим задоволенням діти виконували композиції
під сучасну музику. Виконання народних танців не здійснювалось без
особливого ентузіазму. Частіше дошкільнята виконували рухи механічно, за
підказкою музичного керівника. Українських танців загалом виконувалося
небагато. Отже, говорити про повну реалізацію виховного потенціалу
національних хореографічних традицій, на жаль, не можна.
Спостереження за процесом самостійної музичної діяльності показали, що
дошкільники інколи танцюють, але переважно сучасні танці. Вони ритмічно
рухаються, коли чують улюблену музику. Однак, не маючи відповідних
умінь, роблять це примітивно, що не може ефективно впливати на
гармонійний розвиток творчої особистості. В імпровізаційних танцях вони
виконують однотипні, невиразні рухи, спостерігається відсутність
координації музичного руху. Діти не танцюють самостійно. Більшість
дошкільників потребує чітких вказівок дорослого.
Таким чином, систематичні спостереження та спілкування з дітьми
підтвердили вже зроблений нами висновок про те, що в дошкільних закладах
танцювальна діяльність пов’язана з музичними заняттями, входить до
програм вечорів розваг, свят, тобто програмується, а вільній
самостійній дитячій творчості приділяється недостатня увага. Незважаючи
на це, аналіз отриманих результатів свідчить про те, що у дітей старшого
дошкільного віку спостерігається справжній інтерес до танцювальної
діяльності, але при цьому сучасні танці їх цікавлять більше ніж народні.
На наш погляд, повна неінформованість дошкільників у галузі народного
танцювального мистецтва пов’язана з неправильним підходом педагогів до
організації процесу танцювальної діяльності дітей старшого дошкільного
віку. Цей факт є і причиною невизначеності інтересу дітей до
національних хореографічних традицій. Не маючи достатніх знань про
народні танці, а також відповідних танцювальних навичок, малята
виконують їх без задоволення. Відсутність позитивного емоційного
ставлення до танцювальної діяльності призводить до того, що не
реалізується виховний потенціал танцювального мистецтва.
На наш погляд, процес танцювальної діяльності може значною мірою
вплинути на естетичне виховання дитини, якщо будувати його на основі
культурологічного принципу, який включає культуродоцільність, чуттєвість
як сукупність емоційних відчуттів, готовність дитини до виконавчої
творчості. При цьому можливе активне залучення дошкільників до
культурних цінностей, а також підведення дітей до визначення місця
національної культури у світовій. З огляду на це особливого значення
набуває інтеграція інтелектуального, особистого та діяльного компонентів
у процесі естетичного виховання при пріоритеті формування чуттєвого,
емоційного ставлення дитини до мистецтва, а також підготовка педагога до
забезпечення такої спрямованості педагогічного процесу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: изд-во ЛГУ, 1968. –
339 с.
2. Балет / Под ред. Ю.Н.Григоровича. – М.: Советская энциклопедия, 1981.
– С.503.
3. Верховинець В.М. Теорія українського народного танцю. – К.: Музична
Україна, 1990. – 150 с.
4. Выготский Л.С. Психология искусства. – М., 1968. – С.17.
5. Выготский Л.С. Эмоции и их развитие в детском возрасте. Собр. соч.: В
6 т. – М.: Педагогика, 1982. – Т. 2. – С.416-422.
6. Горшкова Е.В. Обучение языку движений как средство формирования у
дошкольников музикально-двигательного творчества: Автореф. дис. …
канд. пед. наук. – М., 1989.
7. Зимина А.Н. Музикально-ритмическое воспитание детей 5-6 лет в детском
саду: Автореф. дис. … канд.. пед. наук. – М., 1964. – 9 с.
8. Зимина А.Н. Основы музыкального воспитания и развития детей младшего
возраста. – М.: Владос, 2000. – С.124-156.
9. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук.
Ред. О.Л.Кононенко. – К.: Дошкільне виховання, 2003. – 243 с.
10. Тараканова А.П. Костюми до шкільного свята. – К.: Радянська школа,
1985. – 48 с.
11. Шаломович С.М., Рудченко І.М., Зініч Р.Т. Методика музичного
виховання в дитячому садку. – К.: Музична Україна, 1979. – 163 с.
12. Шевчук А.С. Вплив українських музично-хореографічних традицій на
музично-руховий розвиток дошкільників: Автореф. дис. … канд. пед.
наук. – К., 2002. – 20 с.
13. Эстетическое воспитание и развитие детей дошкольного возраста / Под
ред. Е.А.Дубровской, С.А.Козловой. – М.: Академія, 2002. – С.40-49.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
