Реферат на тему:
Деякі особливості формування морально-естетичної культури учнів
Для того, щоб цілеспрямовано формувати в учнів морально-естетичну
культуру, вчитель має чітко уявляти складові цієї культури, психічні
процеси, що лежать в її основі, вплив морально-етичних та естетичних
факторів на особистість учня.
Загальновідомо, що культура охоплює все те, що визначає специфіку
людського існування в світі, а в більш вузькому значенні цим поняттям
позначається сфера духовного життя людей. Розкриваючи окремі питання
даної проблеми, ми спиралися на теоретичні розробки Л.Виготського,
Г.Костюка, А.Макаренка, В.Сухомлинського, К.Д.Ушинського та інших.
Важливе значення для наших пошуків у галузі морального розвитку
особистості мають праці І.Беха, В.Демиденка, О.Савченко та інших.
Проблема морально-естетичного виховання учнів значною мірою досліджена
Д.Кабалевським, Б.Неменським, Н.Вєтлугіною та іншими. Форми і методи
морального та естетичного виховання підростаючого покоління розкривають
В.Котляр, Г.Тарасенко, Г.Шевченко, а також інші молоді науковці,
дисертанти, вчителі та вихователі.
Морально-естетична культура людини – це рівень сформованості та
досконалості людини у моральному й естетичному відношеннях:
духовно-перетворююча діяльність людей за законами добра і краси,
моральної та естетичної культури людства, завдань, принципів і методів
морально-естетичного виховання особистості. Як засоби
морально-естетичного виховання вчитель може використовувати явища
природи, довкілля, працю, відносини між людьми, ставлення до оточення,
поведінку людей, зокрема дітей, різні твори мистецтва й архітектури. Всі
предмети, явища, події мають внутрішні і зовнішні особливості (колір,
розмір, структуру, форму, певне співвідношення їх зі змістом предмета),
які можуть різною мірою задовольняти моральні та естетичні потреби
людей, зокрема підростаючого покоління. Передусім йдеться про потреби в
удосконаленні життєвого середовища. Предмет, властивості якого
відповідають сучасним нормам, буде для нас естетично цінним –
прекрасним.
Вимоги, до вдосконалення складаються у суспільній практиці. Відбиваються
необхідні для людей досконалі властивості предметів, і вони стають у
свідомості людей естетичними зразками, еталонами, критеріями
досконалості. Вироблені власним досвідом і запозичені від інших людей,
вони складають у своїй сукупності як естетичні смаки, так і моральне
задоволення особистості.
Те, що ми сприймаємо, ми оцінюємо, тобто визначаємо ступінь його краси,
значущість його властивостей для нашої естетичної та моральної потреби.
Естетичні почуття – це безпосередня відповідь на задоволення естетичної
потреби, показник відповідності предмета цій потребі. Відношення може
виражатися оцінним судженням: „подобається”, „красиво”. У тому, як учні
мотивують свої оцінки, розкривається процес оцінювання. В його основі
лежить порівняння сприйнятого з предметами, про які вже виробилося
судження, чи з еталонними зразками, які відклалися в смаках учнів як
уявлення про те, якими мають бути окремі сторони життя, щоб задовольнити
їх морально-естетичні потреби.
Звісно, критерії оцінок ми не завжди усвідомлюємо чітко і точно. Тому
учень може оцінювати щось як красиве чи некрасиве, але не зуміє
обґрунтувати, чому саме він вважає тільки так, а не інакше. Чим більший
досвід оцінювання, тим точнішою і правильнішою буде оцінка.
Якщо предмет не залишить дитину байдужою, її емоційне сприймання перейде
в активнодіюче ставлення, устремління зберегти, що сподобалось,
примножити красу, передати її іншим (заспівати, намалювати, описати у
віршах, розповісти по-своєму казку, створити свій варіант і т.ін.). Це і
є морально-естетична діяльність, в основі якої лежить морально-естетичне
ставлення до дійсності, яке знаходить своє предметне втілення. Створені
за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного
розвитку, естетичної культури та морального возвеличення людини і
суспільства.
Слід звернути увагу на те, що естетична культура людини містить у собі
два взаємопов’язаних моменти: здатність до освоєння естетичних
цінностей, існуючих у суспільстві, та здатність до власного створення
цінностей. Розвиток цих якостей є основним завданням
морально-естетичного виховання учнів.
Формування морально-естетичної культури учнів не є самоціллю. Як
стверджував В.О.Сухомлинський, переживання дитиною почуття краси
прокладає стежину до її серця [5, 32]. Насолодження прекрасним у процесі
споглядання чи творчості або художньої діяльності може і досить часто
переходить у стале прагнення морально-естетичної активності у різних
видах діяльності, що досить сильно стимулює необхідні для цього знання,
здібності, навички й уміння.
Морально-естетичне виховання може стати каталізатором інших видів
виховання, зокрема трудового, фізичного, розумового. Процес переходу
праці в органічну потребу людини значно полегшується, якщо вчитель
свідомо використовує морально-естетичні стимули. Традиційно вся праця
українця супроводжувалася піснею.
За уважного ставлення до краси у процесі навчально-виховної роботи
прискорюється розумовий розвиток учня. Розкриття краси художнього
образу, явищ природи, довкілля, показ доброти людських стосунків
допомагають формуванню нових рис, сприяють підвищенню моральних якостей
учнів. Виховані в моральному та естетичному відношеннях діти краще
навчаються, емоційніше переживають доброзичливе ставлення людей до
оточення. Співробітництво педагогіки й естетики стає у такому випадку
перевіреним засобом формування духовного світу дітей, активізації їх
гармонійного розвитку.
Хоча естетичні враження виникають тільки завдяки безпосереднього
контакту людини з об’єктом, але вивчення досвіду вчителів та й наші
спостереження показують, що тільки одного контакту недостатньо: просто
бачити довкілля і бачити його красу – це різні речі, а тим більше –
вміти помітити щось особливе, незвичайне і художньо передати словом,
піснею, малюнком.
Характер сприймання (науковий, естетичний, утилітарний і т.п.) залежить
від того, що ми виділяємо і сприймаємо, і як, у якому напрямку його
осмислюємо, що ми особливого для нас помітили. Тому досить важливою є
установка на виявлення і фіксацію естетичних ознак, на естетичну оцінку.
Адже багато чого ми не помічаємо тільки тому, що не примушуємо себе
уважно роздивлятися, слухати й осмислювати, не знаємо, що ми повинні
побачити і почути. Інакше кажучи, мова іде про формування потреби
вслуховуватися, вдивлятися. Тут для вчителя виникає складність у тому,
що не потрібно дітей примушувати йти в поле, на річку, в ліс, в музей.
Слід викликати в них бажання піти, побачити, почути.
Потреба вдивлятися і вслуховуватися, бажання перш за все залежить від
того, наскільки цікавим, емоційно забарвленим для учня є те чи інше
завдання, поставлене вчителем. У схвильовану душу дитини враження
проникають легше, глибше й міцніше закарбовуються в її пам’яті. Інтерес
виникає до тієї діяльності, у якій дитина може проявити свою духовну
потребу [2, 24].
У процесі навчання школярі опановують значну кількість теоретичних
знань, які дозволяють їм зробити певні узагальнення, засвоїти наукові
визначення, проте переважають уявлення, почерпнуті дітьми з життя, з
художньої літератури. Останнє навело на думку простежити особливості
процесу засвоєння молодшими школярами зображених у художніх творах
моральних якостей персонажів.
Щоб розкрити особливості перебігу цього процесу, ми зі студентами під
час педагогічної практики здійснювали з учнями аналіз творів різної
складності. Частина з них була запропонована учням інших класів. Це
дозволило простежити за процесом розуміння дітьми його розвитку. Деякі
складніші твори аналізувалися у 3-4 класах.
&
AE
ів до своєї діяльності, інших людей. Хоча і примітивно, але вони
спроможні судити про чесність, ввічливість, доброзичливість тощо. Краще
оцінюються моральні якості, які виявляються в активних діях літературних
персонажів, що ведуть до ефективних результатів. Судження дітей про
етичні норми спочатку носять ситуативний характер, оскільки молодші
школярі мало знайомі з конкретними проявами різних, особливо складних
моральних якостей.
Поступово діти починають абстрагуватись від конкретних ситуацій,
виділяють деякі суттєві ознаки моральних понять, але оскільки при цьому
не враховуються головні характеристики, діти надмірно й невиправдано
категоричні у своїх судженнях.
Про моральні якості молодші школярі судять за найбільш яскравими
вчинками людей, не звертаючи уваги на інші, не менш важливі їхні дії.
При цьому більшого значення надається позитивним моральним властивостям
особистості, ніж негативним. Дати безпосередньо визначення тих чи інших
якостей діти затрудняються або формулюють їх примітивно, нерідко
вдаються до тавтології, до спроб розкрити зміст поняття через термін,
яким воно позначається. Інколи про глибину засвоєння школярами того чи
іншого морального поняття можна судити на основі аналізу конкретних
прикладів, що наводяться ними.
У третьому і особливо четвертому класах відбуваються позитивні зрушення.
Зростає багатство та різноманітність ситуацій, фактів, на які спираються
школярі під час розкриття в тій чи іншій формі змісту морального
поняття. Про це свідчать самостійні приклади, яскравість і
різноманітність яких поступово зростає.
Викладене ілюструвалось на прикладі розуміння дітьми такої важливої
якості, як почуття обов’язку. Молодші школярі не завжди можуть дати
точні визначення, проте, аналізуючи твори, в яких персонажі у своїй
поведінці керуються мотивом обов’язку, вони намагаються розкрити зміст
цього поняття. При цьому ступінь розкриття його неоднаковий у дітей
різного віку. Учні 1-2 класів не говорять про обов’язок, а називають ті
конкретні вчинки та якості героїв, які свідчать про наявність у них
такого почуття.
Учні третього і четвертого класу намагаються дати вже більш загальну
характеристику. Вони пов’язують почуття обов’язку з любов’ю до рідного
краю, з відвагою, хоробрістю, сміливістю тощо. Проте їхні судження
спираються в основному на ситуації, зображені в творі. Характеризуючи
почуття обов’язку, вони зовсім не торкаються його ознак, як сумління,
виконання своїх обов’язків перед класом, колективом учнів, у сімейному
колі, як відповідальність за свої дії та вчинки [4, 42-43].
Наведені дані свідчать проте, що у вихованні молодших школярів привчання
переважає над переконанням. Діти цього віку не завжди в змозі усвідомити
важливість і необхідність дотримання у суспільстві норм і правил
поведінки.
Під час роботи з молодшими школярами краще намагатися виступати у ролі
безпосередніх організаторів і саме в процесі повсякденного життя та
діяльності підводити їх до розуміння норм і правил поведінки. Адже чим
менший вік дитини, тим безпосереднішим має бути її морально-естетичне
виховання. Її необхідно не навчати, а на основі краси привчати до добрих
вчинків, нахилів, манер, навичок і звичок культурної поведінки.
Майстерність і мистецтво морального виховання особистості полягають у
тому, щоб моральні цінності розкривалися перед юними серцями в яскравих
образах, які захоплюють думку і хвилюють душу, пробуджують прагнення до
ідеалу [5, 121].
Діти відрізняються одне від одного темпераментом, здібностями,
інтересами, нахилами. Тому у процесі формування морально-естетичної
культури слід ураховувати їхні індивідуальні особливості.
Важливим елементом формування культури особистості ми вважаємо засвоєння
учнями вимог, правил, норм поведінки, в яких розкривається „Азбука
моральної культури”, свого часу сформульована В.Сухомлинським.
Процес морального вдосконалення особистості слід прагнути розглядати
через призму спрямовування дітей до здійснення гуманних дій та вчинків,
прояву чуйності до всього що нас оточує.
Дитячому віку властиве образне мислення. Але оскільки, роздумуючи,
дитина може спиратися тільки на свій порівняно невеликий життєвий
досвід, у її розмірковуваннях багато є наївного, саме дитячого,
безпідставного, необґрунтованого фантазування. Цього нерідко вчителі
остерігаються, оскільки це уводить дитину від реальності і може, як
здається вихователям, заважати осягнути сутність речей. Отже, саме тут і
необхідно поберегтися вчителеві від двох методичних крайностей.
По-перше, пускати дітей на самоплив, розраховувати на якийсь спонтанний
розвиток здібностей, закладений у дітях від природи. Природа наділила
дитину задатками, які необхідно розвивати. По-друге, помилкою є
примушувати дітей дивитися на світ очима дорослих. Таке завчасне
переведення їх зі світу дитинства у раціоналістичний світ дорослих не
завжди дає позитивні результати.
Дослідники відзначають, наприклад, що вимоги малювати з натури,
фотографічно, з точністю відтворювати зразок при навчанні малювання
пригнічує, а то й зовсім знищує дитячу уяву і фантазію, створює перепони
для розвитку здібностей до образотворчої діяльності. З цієї точки зору
піддаються серйозній критиці і методичні розробки щодо керівництва
виразним читанням дітей, а також навчання їх сприймати різні види
мистецтва.
На сучасному етапі дослідники здебільшого доходять висновку, що справжня
турбота про підвищення морально-естетичної культури молодших школярів
має проявлятися у прагненні максимального використання тих якостей,
якими надзвичайно багате дитинство: безпосередність, доброзичливість,
розкутість уявлення, інстинкт наслідування, вміле і спритне схоплення
подібності й характерних рис тощо.
Важливого значення набуває естетично-творчий процес учнів. Естетична
діяльність самих дітей – це той матеріал і та основа, на яких необхідно
вчити їх естетично сприймати, оцінювати і перетворювати світ. Сьогодні
про продуктивність такого шляху висловлюють свої думки багато вчених,
методистів, учителів.
У різних школах педагоги, займаючись вихованням дітей, вважають, що у
навчанні творчості слід іти самої дитини, від її можливостей, потреб і
нахилів, враховуючи її бажання передавати своє власне бачення світу,
власне ставлення до краси довкілля.
Застосування різних методів, методичних прийомів, засобів і способів, а
також певних цілеспрямованих, вдало дібраних аналітичних, творчо
розвивальних запитань, завдань у різних ситуаціях навчально-виховного
процесу активізує образне мислення та змістове сприйняття навчального
матеріалу. Це дозволяє вчителеві краще виявляти індивідуальні
особливості дітей, їх інтереси, схильності, здібності, рівень знань,
сформованість морально-естетичних переживань, уявлень, оцінкових
суджень, виконавських навичок і умінь. При цьому з’являється можливість
краще керувати відносинами, які складаються між дітьми у класному
колективі, а також допомагати накопиченню ними морально-естетичного
досвіду поведінки і діяльності, розкриттю естетично-творчого потенціалу
особистості кожного учня, отже сприяти формуванню його
морально-естетичної культури.
Література
Борев Ю.Б. Эстетика. – 3-е изд. – М., 1981. – 399 с.
Витковская Н.С., Щербо А.Б., Джала Д.Н. Формирование эстетической
культуры младших школьников. – К.: Рад.шк., 1985. – 134 с.
Котляр В.П. Основи образотворчого мистецтво і методика художнього
виховання дітей. – Запоріжжя: Просвіта, 2003р. – 188 с.
Підготовка майбутнього вчителя до морального виховання учнів:
Навч.посібник / Авт.кол.: В.К.Демиденко (керівник) та ін. – К.:ІЗМН,
1996. – С.2-4.
Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям. – К.: Рад.шк., 1971. – 244 с.
Тарасенко Г.С. дивосвіт. – К.: Рута, 2000. – 208 с.
Тарасенко Г.С. Учительское слово // Початк.шк. – 1997. – №6. – С.1-6.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
