Реферат на тему:
Методичні підходи до організації оздоровчої профілактичної роботи в
загальноосвітній школі
Протягом останніх десятиріч спостерігається загальна тенденція до
погіршення стану здоров’я населення України в цілому та дітей і молоді
зокрема. Аналіз статистичних даних і результати низки досліджень
свідчать про те, що вік дітей, які починають палити, вживати алкоголь,
наркотичні речовини, зменшується. Світовий досвід показує, що найбільш
ефективною є профілактика захворювань та травматизму на основі
формування в дітей та підлітків життєвих навичок.
На думку С.Свириденко та інших, формування здорового способу життя
молодших школярів можливе лише за умови оволодіння ними знаннями про
шляхи й засоби збереження та зміцнення здоров’я та опанування
відповідних умінь. Знання основ здорового способу життя слугують
підґрунтям для вироблення стійких поглядів і переконань, які є
спонукальною системою для здійснення дій і вчинків. У житті дитини вони
набувають вигляду понять і норм способу життя [3].
Концепція формування здорового способу життя в навчально-виховному
процесі базувалась на розумінні здоров’я учня як вищої цінності та на
комплексному системному підході. Системний підхід викликає необхідність
розглядати динаміку формування здорового способу життя з позиції
взаємодії “об’єктивних умов” і “суб’єктивних факторів”. Під об’єктивними
умовами належить розуміти сукупність наявних обставин, процесів і явищ,
які створюють середовище, де формується гігієнічна поведінка дитини [4].
В “Оттавській хартії промоції (подальшого поліпшення) здоров’я”,
прийнятій під керівництвом ВОЗ у 1986 р. підкреслюється, що “добре
здоров’я є головним ресурсом для соціального й економічного розвитку як
суспільства в цілому, так і окремої особи і є найважливішим критерієм
якості життя. У цілях подальшого поліпшення здоров’я методично потрібно
концентрувати зусилля на п’яти напрямах: суспільній політиці, фізичному
й соціальному середовищах, безпосередніх умовах місцевого середовища,
удосконаленні персональних умінь обирати здоровий спосіб життя і на
медичному обслуговуванні” [5].
Прищепити людині з дитинства мотивацію на здоровий спосіб життя є
покликанням саме вихователя-педагога. Якість здоров’я людини найбільш
залежна від способу життя, отже, від якості виховання. Аксіосфера
сучасного педагога поряд з ціннісними орієнтаціями, що забезпечують
самозбереження людини, має включати й валеологічну складову.
Розвиток валеологічної культури й мислення є також складовою розвитку
інтелекту, світосприйняття та усвідомлення людиною свого призначення,
ролі в суспільстві і світі, необхідності збереження власного здоров’я і
здоров’я підростаючого покоління. Повноцінне щастя людини, підвищення
якісного рівня життя суспільства неможливе без цих складових. Медична
наука і практика на сучасному етапі розвитку мають вагомі досягнення,
але без свідомого ставлення індивіда до власного здоров’я, без
валеологічної культури неможливо знизити рівень захворюваності і взагалі
підвищити рівень стійкості, резистентності організму людини до хвороб, а
також чинників довкілля, що сприяють їх поширенню, негативних
екологічних факторів [2].
Існує залежність особистого здоров’я від поведінки індивіду.
Відповідальним за створення сприятливих умов для здорового способу життя
кожної людини (створення відповідних трудових і побутових умов, охорона
та оздоровлення навколишнього природного середовища, видання нових
законів і норм, розвиток мережі медичного та санаторно-курортного
обслуговування тощо) не є тільки суспільство, але й кожний окремий
індивід відповідальний за це. Кожна людина несе відповідальність перед
суспільством за реалізацію гуманістичних ідеалів, за свій власний
розвиток, включаючи і стан свого здоров’я [1].
Удосконалення змісту педагогічної освіти, підготовка вчителів нової
генерації з гуманістичним типом мислення у відповідності до основних
положень “Концепції валеологічної освіти педагогічних працівників” –
одне з першочергових завдань сьогодення. Всебічний розвиток
підростаючого покоління, формування свідомого ставлення до власного
здоров’я, становлення духовного, психічного, фізичного здоров’я дітей,
підлітків та молоді є основною метою навчально-виховного процесу в
освітніх закладах усіх рівнів [2].
Методики оздоровчої виховної роботи мають відповідати віковому розвитку
дітей, щоб запобігти порушенням росту і здоров’я, можуть загрожувати
дитині протягом всіх вікових періодів. Валеологічна виховна робота має
бути започаткована в молодшому шкільному віці, а потім супроводжувати
дитину до усвідомленої зрілості світосприйняття. Прикладом найчастіших і
системних порушень росту й розвитку дітей та підлітків є аномалії
розвитку опорно-рухового апарату.
Тривалі й системні навчальні заняття дітей, нові обов’язки й вимоги щодо
поведінки учнів у школі, значні статичні навантаження, довготривале
підтримання одноманітної пози значно знижують їх рухову активність,
спричиняючи статично-динамічні й морфофункціональні порушення
опорно-рухового апарату. Викривлення хребта у вигляді порушень постави
та сколіозу виникають з різних причин, але перш за все, внаслідок
слабкості м’язів, що оточують хребетний стовп, перевантаження одних і
тих самих м’язових груп, їх стомлення. Порушення рівномірності
навантаження, тяги м’язів приводить до зміни величини лордозу або
кіфозу, бокового викривлення хребта. При частому повторенні цих станів
вони фіксуються, викликаючи порушення постави, сколіоз, а згодом –
перерозподіл м’язового тонусу, зниження ресорної функції хребта, зміни
розташування й функціонування внутрішніх органів, діяльності головних
систем організму.
Порушення постави і сколіоз особливо часто виникають у період значної
активізації процесів росту дітей у віці 10-14 років і мають неухильну
тенденцію до збільшення. Проблема ускладнюється ще тим, що батьки й
дорослі, які оточують дитину, нерідко не звертають уваги на різноманітні
порушення постави й початкові прояви сколіозу. За допомогою звертаються
лише тоді, коли добре помітні ознаки відхилень хребта від його
фізіологічного положення, проявляються симптоми порушення функцій
органів, що з віком може привести до інвалідності [6].
Безсумнівно, маючи необхідні знання з вікової фізіології, особливостей
розвитку дітей, разом з педагогами батьки дітей могли б значно покращити
ситуацію. Легше попередити порушення розвитку, ніж потім коригувати або
ж лікувати. Визначальним є своєчасне виявлення порушень росту й розвитку
у дітей молодшого шкільного віку.
З метою покращення контролю за станом здоров’я школярів нами проведено
дослідження та розроблено методику практичного заняття з валеології для
студентів 2 курсу ПВПК: “Тестування фізичного стану дітей та можливих
відхилень фізичного розвитку, що можуть призвести до порушень розвитку
опорно-рухового апарату”. Запропонована методика знаходитиме
застосування також під час проходження студентами педагогічної практики
зі шкільної гігієни, стане впровадженням моніторингових інновацій. Слід
акцентувати увагу на еутрофії – стані організму дитини, коли приріст
маси тіла і збільшення росту не виходять за межі фізіологічного
співвідношення.
Рис.1. Діаграма-шкала можливих відхилень антропологічних показників і
порушень вікового розвитку дітей
Тестування слід проводити в три етапи. І етап: визначення росту та
вікового розвитку. Нормальний ріст відповідно віку дитини визначали за
формулою: NR= 6n+80см, де NR – нормальний ріст; n – вік дитини. ІІ етап:
визначення необхідної маси тіла. Нормальну масу відповідно віку дитини
визначали за формулою: NM= 2n+8кг+20%, де NR – нормальна вага тіла
дитини; n – вік дитини. ІІІ етап: оцінка індивідуальних особливостей
фізичного розвитку дітей з використанням центильних таблиць. Пропонуємо
шкалу можливих відхилень антропологічних показників і порушень вікового
розвитку дітей: а) шкала росту – карликовий ріст – показник нижче 0,5
центиля (центиль – сота частина варіаційної шкали нормального розподілу,
низький ріст (субнанізм) – нижче 3-го центиля, відхилення 10% (2 сигми),
великий (макросомія або субгігантизм) – вище 97 центиля, гігантський
(гігантизм) – вище від норми на 15% (3 сигми); б) шкала маси тіла –
атрофія нижче норми 30%, дистрофія – нижче норми 15-20%, надлишковість –
вище норми 15%, ожиріння – вище норми 25%.
Комплексний аналіз відповідності нормального фізичного розвитку дітей та
підлітків – порівняльна характеристика індивідуального фізичного стану
відповідно до антропологічних показників нормального розвитку: ріст у
діапазоні від 25 до 97 центиль; маса тіла – від 25-го до 90 центиля.
Отже, у ході досліджень нами встановлено, що: 1) для своєчасного
виявлення відхилень розвитку та можливих порушень опорно-рухового
апарату у школярів необхідно застосувати комплексний аналіз
відповідності нормального фізичного розвитку дітей та підлітків; 2)
методики валеологічного виховного процесу мають відповідати віковому
розвитку дітей, стати на заваді порушень здоров’я підростаючого
покоління; 3) якість валеологічної освіти та виховання є невід’ємною
складовою якості життя підростаючого покоління в суспільстві.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бойчук Ю.Д. Теоретико-методологічні основи формування
еколого-валеологічної культури майбутнього вчителя // Педагогіка,
психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту:
Зб. наук. пр. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2004. – №6. – С.3-8.
2. Воскобойнікова Г.Л. Валеологічна освіта, культура, виховання,
перспективи розвитку // Рідна школа. – 2006. – №6. – С.26-27.
3. Животовська Л.А., Страшко С.В. Обґрунтування змісту освіти і навчання
бакалавра з валеології // Матеріали ІІ Міжн. наук.-прак. конф.
“Валеологія: сучасний стан, напрямки та перспективи розвитку”. – ХНУ,
2004. – С.14-18.
4. Концепція формування позитивної мотивації до здорового способу життя
у дітей та молоді / Наказ МОН України від 21.07.04 р. №605.
5. Єрьомка О.В., Калоєрова В.Г. Роль валеологічної та екологічної освіти
та виховання в збереженні здоров’я // Тези доповідей та матеріали ІІІ
Всеукраїнської науково-практичної конференції “Здорове довкілля –
здорова нація”. – Бердянськ, 2006. – С.70.
6. Профілактор Евмінова як засіб корекції порушень постави у школярів /
П.Д.Плахтій, В.М.Мухін, В.В.Евмінов, І.О.Куделя. –
Кам’янець-Подільський: Абетка, 2006. – 160с.
7. Sarwark J., Kramer A. Pediatric spinal deformity // Curr. Opin.
Pediatric. – 1998. – Vol.10. – №1. – Р.82-86.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
