.

Загальні уявлення одинадцятикласників про історію ХХ століття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
148 1800
Скачать документ

Реферат на тему:

Загальні уявлення одинадцятикласників про історію ХХ століття

Історичні уявлення – це зображений і відтворений у свідомості
чуттєво-наочний образ раніше сприйнятих предметів, фактів чи явищ
минулого. Вони виникають на основі пригадування або продуктивної уяви.
На відміну від первинного сприйняття, уявлення характеризуються меншою
чіткістю та повнотою, фрагментарністю, нестійкістю, але це вважається не
таким важливим, як ступінь узагальнення образів дійсності. Уявлення
відіграють у психічному житті людини подвійну роль: з одного боку, вони
є результатом чуттєвого пізнання, певним показником розвитку людини, з
іншого, – це вихідна форма розвитку, на якому базується подальший
психічний розвиток, передусім мислення. Тому завдання формування уявлень
учнів є одним із нагальних завдань методики навчання історії.

Для виявлення загальних уявлень учнів про історію ХХ століття нами було
застосовано методику, запропоновану при дослідженні уявлень
шестикласників про історію стародавнього світу та дев’ятикласників про
нову історію [1,2]. В її основу покладено аналіз анкетування учнів 11
класів чотирьох шкіл м. Бердянська (ЗОШ №№1, 5, 13, 16). Обрані школи
достатньо великі, розташовані в різних районах міста. Історію в 10-11
класах у них викладають сім учителів різного віку і статі, з різним
педагогічним стажем. У навчанні використовуються підручники видавництв
“Просвіта” та “Генеза”.

Анкетування, яким було охоплено 216 учнів, проводилося наприкінці травня
2006 року. Під час відповідей в учнів не було ні підручників, ні
зошитів, оскільки про анкетування їх заздалегідь не попереджали, а за
розкладом уроку історії в цей день не було. У більшості випадків
заповнення анкет проводилося за відсутності учителя історії іншими
вчителями або студентами-практикантами. Це давало можливість школярам
бути більш розкутими у своїх відповідях. Зрозуміло, повністю ізолювати
їх один від одного неможливо, шанс підглянути в аркуш сусіда залишався,
проте зазначені умови позбавляли сенсу таку дію.

Було запропоновано 10 запитань, кожне з яких спрямоване на виявлення
певних образів історії ХХ століття, що закарбувалися в їхній пам’яті.
Враховуючи те, що новітня історія вивчається у 10-х та 11-х класах,
учням нагадувалося, що йдеться про матеріал, який вони опрацьовували в
минулому році і продовжували роботу над ним у цьому.

Перше питання вимагало від випускників визначити п’ять історичних осіб,
які, на їхню думку, символізують ХХ століття, та пояснити власний вибір.
Якщо узагальнити відповіді учнів, то утвориться перелік із 54 прізвищ. У
ньому перші 15 місць посідають Й.Сталін (67%), В.Ленін (65%), А.Гітлер
(63%), М.Горбачов (53%), М.Хрущов (30%), М.Грушевський (23%), Ю.Гагарін
(15%), Ф.Рузвельт (13%), М.Лютер Кінг (13%), У.Черчілль (11%), М.Тетчер
(11%), П.Скоропадський (9%), Б.Муссоліні (7%), Д.Кеннеді (7%), Л.Кравчук
(5%). Навіть побіжний аналіз цього переліку наштовхує на низку
висновків. По-перше, в ньому явно переважають імена політичних діячів
(із 15 імен лише Ю.Гагарін не належить до політики). Це свідчить про те,
що історія ХХ століття сприймається учнями насамперед як історія
політична.

По-друге, особлива увага до лідерів тоталітарних режимів (Й.Сталін
(67%), В.Ленін (65%), А.Гітлер (63%), М.Хрущов (30%), Б.Муссоліні (7%),
Л.Брежнєв (4%), Ф.Франко (2%)) доводить, що одинадцятикласники асоціюють
ХХ століття з тоталітаризмом як його феноменом. Причому оцінка лідерів
тоталітаризму подається учнями неоднозначно. Якщо А.Гітлер оцінюється
ними як суто негативна постать (“ініціатор Другої світової війни”,
“знищувач євреїв”, “автор націоналістичної ідеї”, “поневолювач Європи”
тощо), то оцінка радянських лідерів більш стримана. Й.Сталіна лише
негативно оцінюють 70% учнів (“суворий радянський диктатор”, “замордував
мільйони безневинних людей” тощо), 5% учнів – виключно позитивно
(“виграв війну”, “забезпечив економічне зростання”), 25% учнів –
суперечливо. В.Ленін характеризується здебільшого нейтрально (65%)
(“вождь більшовиків”, “лідер наддержави”, “здійснив революцію, провів
значні реформи”). 40% учнів оцінюють цю постать негативно (“започаткував
окупацію України”, “створив тоталітарну державу” тощо). Учні більше
симпатизують лідерам, які намагалися реформувати або зруйнувати
тоталітарну систему: М.Горбачов (“увів курс на “перебудову”, “сприяв
розпаду СРСР”, “припинив існування соціалістичної системи”), М.Хрущов
(“ініціатор “відлиги””, “увів паспорти для селян”, “намагався вирішити
житлову проблему”, але “сприяв розгортанню “холодної війни”, “здійснював
авторитарне правління” тощо).

По-третє, включення до переліку знакових осіб ХХ століття 14 українських
історичних діячів (М.Грушевський (23%), П.Скоропадський (9%), Л.Кравчук
(5%), С.Петлюра (4%), В.Винниченко (4%), С.Бандера (3%) тощо)свідчить
про те, що близько 40% учнів сприймають вітчизняну історію в контексті
всесвітньої. По-четверте, наявність у переліку 14 російських історичних
діячів радянської та пострадянської доби доводить прискіпливу увагу до
цього періоду історії в процесі навчання. По-п’яте, третє місце по
кількості національних історичних діячів, згадуваних учнями, посідають
американці, що є ознакою досить стійкого інтересу та обізнаності в
історії США. По-шосте, з цього переліку лише три історичні особи є
представниками Азії: Мао Цзедун, М.Ганді, У. Бен Ладен. Їх поодиноке
згадування випускниками може бути розцінене як результат недостатньої
уваги до неєвропейської історії. Лише деякі учні (21%) називають як
видатних осіб тих, хто безпосередньо пов’язаний з науковими досягненнями
(Ю.Гагарін, Б.Гейтс, С.Корольов, К.Ціолковський, Г.Форд, К.Бенц, брати
Люм’єр), художників (С.Далі), співаків (Е.Преслі, Мадонна, Б.Хейлі),
релігійних діячів (А.Шептицький), правозахисників (М.Л.Кінг, А.Сахаров).
Це наводить на думку про дуже обмежену обізнаність учнів у культурі.

Відповідаючи на друге запитання, одинадцятикласникам слід було визначити
три найважливіші події ХХ століття. Загалом було названо 25 подій.
Найчастіше згадувалися Друга світова війна (86%), Перша світова війна
(74%), розпад СРСР (43%), проголошення незалежності України (17%),
Чорнобильська катастрофа (17%), політ Ю.Гагаріна в космос (15%),
“холодна війна” (14%), ядерне бомбардування Хіросіми (9%). Обираючи ту
чи іншу подію, учні, здається, виходили зі ступеня їх трагічності
(світові війни, Чорнобиль, Хіросіма, голодомор (7%), афганська (6%) і
чеченська (2%) війни, загибель “Титаніка” (1%). Близько 20% випускників
вважають, що найважливіші події пов’язані з науковими досягненнями
(політ у космос, поява першого звукового фільму, винайдення комп’ютеру,
здійснення операцій з пересадки серця). У відповідях 22% учнів
простежується український вимір історичних подій: проголошення
незалежності України у 1991 році, прийняття ІІІ Універсалу УЦР,
голодомор. Проте близько 25% учнів використовують застарілі радянські
штампи: ототожнюють Другу світову війну з Вітчизняною (3%), вважають
більшовицький переворот в Росії 1917 року Великою Жовтневою революцією
(3%) тощо.

Третє питання було пов’язане з визначенням країн, які, з погляду учнів,
відігравали провідну роль в історії ХХ століття. В цілому було названо
12 країн, але, якщо відкинути ті, що згадувалися двічі, список
скоротиться до 7: СРСР (93%), США (84%), Німеччина (64%), Японія (16%),
Велика Британія (16%), Китай (10%), Франція (9%).Схоже, що учні виходили
з тієї логіки, що у першій половині ХХ століття головним було
протистояння Росії (СРСР) і Німеччини, а у другій половині – СРСР і США.
Тож, випливає, що провідну роль у світі відігравала Росія – СРСР. Японія
сприймається як країна “економічного дива”, а Китай – як країна, що
набрала сили протягом ХХ століття.

Четверте питання “На які періоди можна поділити історію ХХ століття?”
мало виявити загальне бачення учнями перебігу історичного процесу. Лише
6% одинадцятикласників спромоглися викласти повну періодизацію історії
цього часу, аналогічну тій, що подана у підручниках. 46% учнів
обмежилися визначенням головних віх: до Першої світової війни, Перша
світова війна, між двома війнами, Друга світова війна, “холодна війна”,
розпад СРСР, – з варіаціями визначення сутності періоду після Другої
світової війни (“розпад колоніальної системи, “холодна війна”, застій,
“відлига”, період Л.Брежнєва, “перебудова” або періоду післявоєнної
відбудови, що затягнувся з 1946 аж по 1991 рік). 22% учнів узяли за
початок відліку Другу світову війну, поділяючи ХХ століття так: до
Другої світової війни та після (або “холодної війни”). 6% респондентів
бачать історію ХХ століття як низку війн та відбудов: Перша світова
війна, відбудова, Друга світова війна, відбудова, “холодна війна”,
перебудова. 7% учнів зводять історію ХХ століття лише до першої
половини: Перша світова війна, криза, стабілізація, депресія, Друга
світова війна. 5% учнів узагалі уникли відповіді на це запитання, а ще
5% – замість періодизації написали перелік окремих дат. Деякі учні
запропонували періодизацію за старою радянською схемою: жовтнева
революція, Велика Вітчизняна війна, правління Сталіна, відлига,
перебудова, – або, змішуючи різні історичні процеси: до кризи 30-х
років, перерозподіл сфер впливу, розпад соціалістичної системи. Тільки
окремі учні спробували дати періодизацію за різними ознаками: “У
політичному сенсі – до Другої світової війни і після, у духовному – до
появи “Бітлз” і Елвіса Преслі та після”. В цілому ж одинадцятикласники в
періодизації історії ХХ століття орієнтуються на дві світові війни та у
своїй більшості репрезентують погляд на цей час із позиції ролі СРСР в
історії.

Відповідь на п’яте питання “У яких подіях ХХ століття ви хотіли б узяти
участь?” мало виявити особисте ставлення учнів до подій новітньої
історії. 17% учнів узагалі не відповіли на запитання, 3% – зазначили
відсутність сенсу повертатися у ХХ століття. “Чесно кажучи, я не хотіла
би брати участь у жодній події ХХ століття. Я живу у вільній та
прекрасній державі й пишаюся цим! А у період проголошення незалежності
України я уже жила, хоча й була маленькою” або “Оскільки я дівчина, то
жодної ролі в історії мені не відводиться”. Серед подій ХХ століття учні
здебільшого надають перевагу тим, що сприяють прогресу людства. Як
зазначила одна дівчина: “Я не хотіла би брати участь у жодних подіях, що
супроводжувалися кровопролиттям, а цих подій у ХХ столітті було немало.
Я би взяла участь у подіях відбудови і прогресу”. До таких подій
одинадцятикласники відносять політ людини у космос (21%), на Місяць
(4%), запуск першого штучного супутника Землі (2%), винайдення та
модернізацію комп’ютерів (2%) тощо. 17% учнів хотіли би бути причетними
до здобуття Україною незалежності: бути учасником української революції
1917-1920-х років (5%), розпаду СРСР (6%), прийняття декларації про
державний суверенітет України (6%). 14% опитуваних взяли б участь у
Другій світовій війні: як керівник держави (3%), генерал (1%),
десантник, розвідник, медсестра, солдат (7%), журналіст (1%). 2% мають
бажання взяти участь у Першій світовій війні. Однією з найпоширеніших
ролей, що обирають учні, є роль спостерігача ( “Я хотів би бути всюди,
але спостерігачем”), дослідником, журналістом тощо. Щодо основних
мотивів вибору подій, у відповідях переважають: бути причетним до
наукових відкриттів та культурних досягнень (полетіти в космос, грати в
“Білтз”, зіграти головну роль у першому фільмі…), запобігання
катастрофічним наслідкам подій (Друга світова війна, Чорнобильська
катастрофа, голодомор), змінити перебіг подій (Українська революція,
Гетьманат П.Скоропадського, хрущовські реформи, перебудова).

Шосте питання “Які політичні течії, на вашу думку, відіграли
найважливішу роль у ХХ столітті?” мало визначити бачення учнями основних
політичних тенденцій. Усього учнями було названо сім політичних течій:
комуністична (57%), націонал-соціалістична (45%), радикальна (27%),
демократична (19%), соціалістична (11%), консервативна (5%), ліберальна
(4%). Причому радикальна течія головним чином тлумачиться випускниками
як така, що представлена молодими особами, які виступають за кардинальні
зміни у суспільстві: революцію, терор тощо, – тому вміщувала в собі такі
течії, як комунізм, націонал-соціалізм, фашизм. Переважно учні визначали
кілька політичних течій, які символізували політичне протистояння:
комунізм – націонал-соціалізм, комунізм – демократія тощо. Лише окремі
учні прив’язували політичні течії до певних регіонів: “Комуністи, СРСР,
Китай, Куба; демократи, республіканці США; ліберали, консерватори,
Велика Британія”, – або до певної території в окремий історичний період:
“денікінці, махновці, більшовики”.

Відповідаючи на сьоме запитання “Які зміни у повсякденному житті
пересічних громадян ви вважаєте ознаками ХХ століття?”, учні здебільшого
зосередили увагу на впливі науково-технічного прогресу на побут людини.
18% опитуваних обмежилися загальною констатацією впливу НТР на
покращення побутових умов. Переважна більшість учнів пішла шляхом
виокремлення певних досягнень: телебачення (33%), електрика (24%),
комп’ютер (24%), мобільний зв’язок (21%), радіо (16%), телефон (15%),
телеграф (11%), Інтернет (7%), холодильник (4%), магнітофон (3%),
пральна машина, СВ-піч, кондиціонер (по 2%). Близько 20% учнів бачать
головними ознаками часу зміни у засобах пересування: поява нових
автомобілів (12%), літаків (4%), швидкісних потягів та метро (по 2%).

14% одинадцятикласників підкреслили підвищення ступеня особистої свободи
та появу духу розкутості людини: “людина почала ставати
індивідуальністю, а не сірою масою, стала яскравою особистістю”, “людина
набула духовної свободи”, “держава врешті-решт повернулася обличчям до
людини, звернула увагу на її потреби, стала цінувати її інтереси”. Лише
поодинокі з опитаних звернули увагу на архітектурні споруди (хмарочоси
(3%), “сталінки і хрущовки” (3%)), збільшення вибору продуктів і одягу
(3%), жінку в брюках (57%) як символ ХХ століття). 9% учнів взагалі
уникли відповідей на запитання. Отримані дані свідчать про дещо
однобічне (технологічне) бачення учнями змін у повсякденному житті людей
у ХХ столітті.

Восьме запитання спонукало учнів визначити власну позицію щодо одного з
найвразливіших питань, що бурхливо обговорюється в сучасному
суспільстві: “Як ви ставитесь до зрівняння у правах воїнів Червоної
армії та вояків УПА?” 19% опитаних не відповіли на це запитання,
залишивши пусте місце або прочерк. 3% учнів ставляться до цього питання
нейтрально або байдуже (“Як вирішить уряд, так і буде”). Решта у своїх
відповідях розділилася навпіл: 38% категорично проти, 38% – за зрівняння
в правах. З тих, хто негативно сприймає вояків УПА, 11% ніяк не
аргументують своєї позиції (можна припустити, що вони стали жертвами
тиску оточення (батьків, сусідів, учителів – усіх тих, хто впливає на
формування історичної свідомості на побутовому рівні). 9% закидають
воякам УПА те, що вони воювали зі своїми ж українцями, 7% – воювали на
боці Німеччини. 3% учнів, оцінюючи діяльність УПА, використовують
радянські штампи: зрадники, бандити, перебіжчики. 3% підкреслюють
жорстокі методи боротьби упівців, які не можна виправдати. 3% вважають,
що Червона армія зробила набагато більше, а УПА відстоювала дуже дрібні
у порівнянні з боротьбою проти фашизму інтереси, до того ж УПА воювала з
СРСР (2%). Ще 2% зауважили: “Якщо вояків УПА зрівнювати з кимсь у
правах, то з ветеранами Німеччини”. Типова відповідь противників
зрівняння виглядає так: “Я вважаю, що їх ні в якому разі не можна
порівнювати, бо вояки УПА досить сильно відрізняються від вояків
Червоної армії. Вояки УПА жорстоко знущались над простими людьми,
катували їх, майже нікого не залишали у живих. Вояки УПА були, на мою
думку, дуже жорстокими, і їхня жорстокість не знала меж, бо вони
фактично були неконтрольовані, у той час, як вояки Червоної армії
воювали за Батьківщину і прагнули будь-що захистити її до останнього”.

Серед тих, хто позитивно висловився щодо зрівняння у правах, лише 4%
ніяк не пояснили власної позиції. Переважна більшість упевнена, що вояки
УПА насамперед воювали за Україну (8%), боролися за Батьківщину й так
само, як і воїни Червоної армії, виконували накази командирів (7%),
однаково жертвували собою (4%), воювали за одні інтереси (3%),
виконували “однаково безглузді дії” (2%). 2% упевнені, що перемир’я
необхідне, аби позбутися конфліктів у сучасному суспільстві. Позицію
прихильників зрівняння у правах можна проілюструвати такою відповіддю:
“На мою думку, воїни УПА так само гідні визнання і пошани, як і вояки
Червоної армії. Єдина різниця між ними в тому, що вояки УПА ще й
намагалися здобути Україні незалежність, а український підрозділ
SS-Галичина воював не за фашистські ідеї, а просто намагався врешті-решт
досягти суверенітету України, хоча, можливо, не дуже правильними
методами”. Окремі учні висловлювали й радикальніші думки: “Я вважаю, що
зрівняння у правах воїнів УПА з воїнами РСЧА є недостатнім. Воїни
ОУН-УПА боролися не за російських окупантів, не за Сталіна, як РСЧА, а
за вільну Українську національну державу. Тому честь їм і хвала!” Деякі
одинадцятикласники, підкреслюючи суперечливість питання, визначали, що
ця проблема насамперед має вирішуватися шляхом порозуміння між самими
ветеранами, а суспільство має сприйняти їхню думку. Дехто з опитуваних
пропонував увести для вояків УПА особливий статус: “Мені здається, що це
суперечливе питання, особливо для воїнів двох сторін. Вихід убачаю не в
нагнітанні питання зрівняння у правах, а навпаки, – у відході від нього.
Слід надати воїнам УПА окремого статусу, що визначало би якісь пільги і
права. Вважаю, що слід урахувати похилий вік цих людей і глибоке
переконання кожного в своїй правоті”.

У дев’ятому питанні від респондентів вимагалося назвати основні процеси,
що відбувалися протягом ХХ століття у політиці, економіці, соціальній та
культурній галузях провідних країн світу. Виходячи з відповідей учнів,
пріоритетність галузі була визначена ними у такій послідовності:
економіка (81%), політика (71%), культура (39%), соціальна галузь (14%).
Основними процесами учні називають: в економіці – бурхливий економічний
розвиток – 52% (НТР – 33%, “економічне диво” – 11%, індустріалізацію –
7%, постіндустріальне суспільство – 2%), глобалізацію економіки,
формування світової економіки – 14%, перехід до ринкової економіки – 11%
тощо; у політиці – демократизацію – 31%, падіння тоталітарних режимів
та імперій – 14%, розпад соціалістичної системи – 11%, біполяризацію
світу –3%, об’єднання Європи –3%; в царині культури – урбанізацію – 7%,
освоєння космосу – 5%, розвиток кінематографу – 5%, появу масової та
елітарної культури – 6%, комерціалізацію культури – 4%, вплив модернізму
– 2%; у соціальній галузі – збільшення прав і свобод громадян – 5%,
посилення соціального спрямування – 4%, покращення умов життя – 3%. Лише
окремі випускники визначили залежність процесів від політичних та
економічних систем, відокремивши процеси, що мали місце у країнах Заходу
та країнах соціалістичного табору.

Останнє запитання націлювало одинадцятикласників на визначення провідних
тенденцій у міжнародних відносинах у ХХ столітті. Основна маса учнів у
своїх відповідях відштовхувалась від особливостей часу: боротьба за
світове панування – Перша світова війна, боротьба за перерозподіл світу
– Друга світова війна, формування біполярного світу – “холодна війна”,
розпад соціалістичної системи – багатополярний світ (51%). Деякі учні
визначали загальні тенденції: протистояння тоталітаризму і демократії
(9%), євроінтеграція (9%), тероризм (3%) тощо. 4% опитаних визнали ХХ
століття періодом конфліктів: “Антанта – Троїстий союз, Німеччина –
антигітлерівська коаліція, СРСР – США, світ – тероризм”. Ще один підхід
– визначення позитивних тенденцій (визнання демократії, припинення
випробувань ядерної зброї, міжнародна торгівля, договори про ненапад
тощо) та негативних (тероризм, війни, релігійна ворожнеча тощо).

Якщо узагальнити відповіді учнів, то складається враження, що ХХ
століття уявляється одинадцятикласниками як століття війн, конфліктів та
постійних протистоянь. Саме ці події й процеси зумовили його
періодизацію. Події ХХ століття розгорталися під упливом украй
радикальних політичних течій, таких, як комунізм, націонал-соціалізм, та
сильних особистостей диктаторського типу – В.Леніна, Й.Сталіна,
А.Гітлера. Конфлікти новітньої історії настільки глибокі, що викликають
неоднозначні оцінки й нині, та причинами певного напруження в сучасному
суспільстві. Основними гравцями на політичній арені минулого століття
були великі держави СРСР, США, Німеччина, які змушували світ грати за
своїми правилами. Протягом цього періоду відбулося стрімке
науково-технічне зростання, а економіка набула світового характеру. У
політичній сфері в протистоянні тоталітаризму і демократії перемогла
остання, що ознаменувалося падінням тоталітарних режимів і
демократизацією суспільства. Як наслідок, у соціальній сфері було
розширено права і свободи громадян та покращено умови їх життя, що
пов’язано з появою телебачення, комп’ютерів, мобільного зв’язку тощо.
Але, якби довелося взяти участь у подіях цієї епохи, то найкращою була
би роль спостерігача чи учасника подій, не пов’язаних із війнами
(наприклад, політ у космос).

ЛІТЕРАТУРА

1. Баханов К. “Якщо б я жив у давні часи…” (образи стародавнього світу
в уявленнях шестикласників) // Історія в школах України. – 2005. – №2. –
С.10-13.

2. Баханов К. Нова історія очима дев’ятикласників // Проблеми змісту
шкільного курсу нової історії: Історія та правознавство. – 2005. –
№34-36, грудень. – С.29-37.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020