.

Історичний та психолого-педагогічний аспекти поняття впевненості в собі (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
179 2919
Скачать документ

Реферат на тему:

Історичний та психолого-педагогічний аспекти поняття впевненості в собі

В умовах сьогодення у суспільства все гостріше виникає потреба в
особистості, здатній сміливо розв’язувати складні соціальні та
економічні проблеми, приймати самостійні рішення, бути впевненою у своїх
силах, можливостях, здібностях. Формування саме такого суб’єкта
життєдіяльності можливе лише за умов навчання і виховання, спрямованих
на розвиток духовно та фізично здорового покоління, його ціннісного
ставлення до себе, на розкриття індивідуальних можливостей кожної
дитини.

У статті 23 ухваленої Організацією Об’єднаних Націй „Конвенції про
права дитини” за кожною дитиною визнається право „вести повноцінне і
достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її
впевненості в собі і полегшують її активну участь в житті суспільства”,
а також сприяють максимальному досягненню розвитку кожної особистості
[5]. З положеннями „Конвенції про права дитини” перегукуються й
документи, прийняті в Україні як незалежній державі. Так, законом „Про
освіту”, Державною національною програмою „Освіта” (Україна ХХI ст.),
Базовим компонентом дошкільної освіти взято за основу психологічну
обумовленість дошкільного і молодшого шкільного віку як сензитивних для
формування особистості, здатної досягати успіху і знаходити можливості
для реалізації власного творчого потенціалу, не боятися припускатися
помилок, бути самостійною і впевненою в собі людиною [1; 3]. У цих
документах зазначається, що провідною метою виховання є формування
особистісних рис громадян нашої держави, пошук оптимальних шляхів
особистісного розвитку дітей, вироблення в них свідомого позитивного
ставлення до світу і самого себе. Дійсно, нині робиться спроба
зосередити увагу на дитині, здатній відчути своє „Я” і повірити у
власні сили, не боятися долати перешкоди, рішуче і впевнено відстоювати
власну думку.

У сучасних наукових дослідженнях розглядаються різні аспекти проблеми
формування впевненості в собі, а саме: психологічні механізми формування
цього процесу (І.Вайнер, В.Висоцький, Д.Ковач); специфіка виникнення і
розвитку впевненості в умовах різних видів діяльності: суспільної
(Т.Маталіна), навчальної (В.Бутовська, Є.Серебрякова, П.Чисхольм);
досліджується також вплив упевненості на досягнення успіху в діяльності
(Ф.Іващенко, О.Нікітіна, Ф.Девіс, Д.Мануель, М.Сміт та інші);
впевненість вивчається як соціально-психологічна характеристика
особистості, її психічний стан (О.Папір, І.Ромек, Є.Смаглій). Близьким
до поняття впевненість виявилось поняття асертивності, вивченням якої
займалися С.Бішоп, Р.Альберті, М.Еммонс, О.Савчук.

У ряді досліджень проблема формування впевненості розглядається у
взаємозв’язку з супутними їй питаннями: розвитком і формуванням
адекватної самооцінки (І.Колчанова, Г.Морєва, О.Мороз, Т.Токарська,
С.Якобсон та інші); рівнем домагань (Л.Бороздіна, Л.Гаврищак,
Є.Залученова, А.Капустін, К.Левін, Л.Фестінгер); становленням
самоповаги та любові до себе як складових упевненості в собі
(Н.Дятленко, Л.Вереїна, Р.Шакуров).

Окремі аспекти проблеми впевненості знайшли висвітлення у працях,
спрямованих на вивчення полярних до впевненості якостей та станів:
невпевненість, феномен та психолого-педагогічні основи подолання якої у
старших дошкільнят, молодших школярів та підлітків стали об’єктом
вивчення багатьма науковцями (В.Гарбузов, Т.Місюріна, Б.Рзаєв,
Т.Смолєва); тривожність; сором’язливість та особливості поведінки і
методи виховання сором’язливих дітей (А.Алексеєва, Л.Галігузова,
Ф.Зімбардо). Усі вони вважаються негативними проявами особистості.
Передовий досвід зарубіжних психологів та педагогів, численні
дослідження та публікації вітчизняних науковців підтверджують важливість
вивчення таких проблем: за несприятливих умов виховання тривожність може
стати стійкою якістю особистості (Ч.Спілбергер); існує взаємозалежність
між тривожністю та рівнем самооцінки й домагань (Л.Бороздіна,
Є.Залученова). Тому досліджуються методи діагностики та профілактики
шкільної, міжособистісної тривожності дошкільників, молодших школярів та
підлітків (М.Буянов, С.Васьківська, Л.Костіна, Т.Ольховецька,
Г.Прихожан, С.Ставицька), розробляються психотерапевтичні методики,
зміст і форми соціально-психологічного навчання, які підвищують рівень
самооцінки людини та впевненості її у своїх силах (В.Гарбузов,
К.Роджерс, Т.Яценко).

Отже, треба зазначити, що проблема впевненості розглядалась багатьма
вітчизняними психологами, але спеціальні систематичні дослідження
здійснювались до недавна на матеріалах педагогічної психології. Це –
вивчення впевненості школярів та студентів в собі і своїх знаннях у
співвідношенні з їх успішністю. Але всі вони, на жаль, не були поєднані
загальною методологією. Можна сказати, що певної школи у вивченні
впевненості у вітчизняній науці не склалося.

Активізація досліджень впевненості викликана в Україні в останні
десятиріччя насамперед появою праць зарубіжних авторів у цій галузі. На
Заході інтерес до означеної проблеми зростає, починаючи з середини ХХ
сторіччя.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці можна виокремити два основні
напрямки в дослідженні впевненості:

по-перше, впевненість в собі як риса особистості, що досліджується за
допомогою питальників;

по-друге, впевненість у правильності власних суджень, яка вивчається на
матеріалі виконання когнітивних завдань різного рівня складності.

Такі різні напрямки у вивченні цього поняття близькі до положення про
наявність ситуативної та похідної від неї особистісної впевненості,
узагальненої на всьому досвідові суб’єкта [2].

Перш ніж розглянути питання визначення поняття впевненості, приділимо
увагу історичному аспектові зазначеного феномену.

Наш світ збудовано так, що центром його є людина, котра намагається
якнайбільше пізнати. Сама вона є певною системою зв’язків, тому
закономірно, що вона виявляє зацікавленість не тільки у пізнанні законів
природи, а й самої себе.

У всі часи філософи закликали пізнавати себе. Так, Джон Локк у статті
“Про використання розуму” писав, що “існують люди, які самі пригнічують
власний дух, зневірюються при першому ж ускладненні та вирішують, що
оволодіти будь-якою наукою або просунутись у знанні далі за те, що буде
необхідним для їхньої звичайної справи, їм не під силу… Ніхто не знає
сили власних можливостей, доки сам не випробує їх… Тому найбільш
підходящі ліки в цьому випадку виявляються у тому, щоб змусити розум
працювати й старанно докладати власні думки до справи… Людина, яка
намагається йти на слабких ногах, не тільки піде далі, але й стане
сильнішою за ту, яка, володіючи сильною конституцією…, сидить сиднем
на одному місці” [8, 244].

Е.Кант теж надавав великого значення впевненості: відносно того, що
збирається здійснити сама людина, вона має не тільки припустити або
передбачити кінцевий результат, а й бути впевненою в ньому. Б.Паскаль,
пов’язуючи впевненість зі знанням, вважав, що її формування завдячує
пізнанню істини. О.Герцен наголошував на усвідомленні цінності людської
особистості, на почутті власної гідності. Думка про важливість
самостійної позиції людини була близькою М.Добролюбову, який писав, що
„відсутність самостійності в судженнях та поглядах,… незадоволеність у
глибині душі, … нерішучість у діях, … щоб протистояти стороннім
впливам, – це риси безхарактерної, невпевненої людини” [4, 59].

Питаннями самовдосконалення людської особистості займався відомий
український філософ, письменник, педагог Г.Сковорода. Він був
переконаний, що в основі особистого вдосконалення лежить пізнання
людиною самої себе, своїх слабких та сильних, позитивних та негативних
сторін, уміння правильно оцінювати свої успіхи й недоліки у роботі. Не
знаючи себе, людина, „як у пітьмі блукає, береться не за ту справу, до
якої вона схильна” [10, 48]. Тому філософ радив прислухатися до себе,
вивчати і виправдовувати себе у справах, зіставляти суб’єктивні дані з
об’єктивними фактами, бути суворим і вимогливим до себе.

Вважаючи впевненість важливою якістю при відстоюванні власної думки,
С.Русова зазначала: „Щоб промовити рішуче слово, потрібна хоробрість,
яка спирається на міцну незалежність активного духу. Отже, цю
незалежність, цю самостійну думку й треба виховувати в дітях” [15, 18].

В.Сухомлинський також наполягав на вивченні людиною особливостей свого
темпераменту, характеру. Людина повинна навчитися „бачити себе – і
бачити правильно”. Завдання ж дорослих – навчити дитину звітувати собі
у своїх успіхах та невдачах [17, 380]. Лише успіх дитини формує у неї
достатню віру в себе, а на цій основі – прагнення „стати хорошим”. І
тому в системі В.Сухомлинського від початку вважається, що дитина
хороша, а вже з цього виводиться потреба таким бути. Так на фоні
впевненості у цінності своєї особистості, віри в себе здійснюється
моральне виховання дитини.

Отже, з висловів філософів, педагогів та психологів минулого можна
виділити основні характеристики впевненості, що розкривають її понятійну
сутність. Однак у науковій літературі не існує однозначного підходу до
розуміння впевненості.

Треба сказати, що її синонімами виступають віра, готовність,
переконаність. У тлумачних словниках даються такі формулювання:
„Впевнений – твердий, той, хто не вагається, не сумнівається в своїх
силах, можливостях” [9, 822], „впевненість – впевнений – спокійний, той,
що твердо вірить у когось або щось, переконаний в чомусь” [16, 615].
Психолого-педагогічні словники пропонують визначення впевненості як
почуття відсутності сумнівів, основою якого є досвід і насамперед
знання, пов’язані з переконаннями, що примушують людину здійснювати те,
в чому вона впевнена. Але, на нашу думку, впевненість не заперечує
наявності сумнівів. Сумніви – один із принципів світосприйняття [12].
Розвитком принципу сумніву, сформульованого Р.Декартом, стала не тільки
настанова нічого не сприймати на віру і все піддавати сумніву,
перевірці, але й визнання в сучасній науці права на помилку, яка є не
стільки неадекватним знанням, скільки просто знанням „іншим”.

Іншої думки у визначенні впевненості дотримується П.Рудик, визначаючи
впевненість як правильність усталених у процесі мислення зв’язків і
відносин між речами, що доводиться логічно побудованими висновками і
підтверджується результатами практики. Почуття впевненості і сумнівів,
як і почуття здивованості, ясності або невиразності думки, автор
відносить до інтелектуальних почуттів, пов’язаних із пізнавальною та
творчою діяльністю людини в процесі навчальної та наукової роботи.

ням М.Левітова, „психологічний стан впевненості складний за своєю
психологічною структурою, в ньому є компоненти пізнавальні, емоційні та
вольові. При впевненості зазвичай виступає ясний, об’єктивний погляд на
стан справ, чітке розуміння завдання, а іноді й засобів його досягнення
та, що особливо характерно, передбачення успіху, частіше у такій
концентрованій формі, яка переживається як інтуїція” [7, 169]. На думку
вченого, для впевненості існують об’єктивні причини. Вона викликає надію
і є активним вольовим станом, який має емоційну забарвленість,
супроводжується почуттям бадьорості, життєрадісності. Впевненість у
своїх силах означає наявність рішучості до сміливих дій, сили волі і
здатності ставити перед собою чіткі цілі [11].

З літературних джерел відомі і визначення впевненості як настанови
власної позиції стосовно себе, людей, ситуацій, які можна змінити,
причому змінюється лише кут зору, і звична картина світу стає іншою; а
також стану внутрішньої сили, стійкості і психологічної захищеності
людини як основи успіху в житті, можливості людини діяти ефективно
(С.Мамонтов, І.Вагін).

Серед сучасних дефініцій психологічного змісту поняття впевненості в
собі можна виділити теоретично й експериментально опрацьовані різними
авторами, але близькі за змістом, визначення: впевненість у собі – це
прийняття своїх дій, рішень, тобто прийняття себе [2; 14].

Ми ж, спираючись на особистісно-орієнтований підхід у вихованні й
навчанні, будемо розглядати впевненість як сутнісний показник
морально-вольового розвитку особистості, що регулює її поведінку, як
„переживання людиною своїх можливостей, адекватних до тих задач, що
стоять перед нею в житті, а також до тих, що вона ставить перед собою
сама. Упевненість у собі в будь-якому виді діяльності має місце тоді,
коли самооцінка людини відповідає її реальним можливостям. Якщо
самооцінка вища чи нижча за реальні можливості, має місце
самовпевненість або невпевненість у собі. У певних умовах виховання
самовпевненість, як і невпевненість, може стати стійкою якістю
особистості. Упевненість у собі може виявлятися в окремих видах
діяльності чи ставленні до дійсності, але теж може стати усталеною
якістю особистості, поширюватись на ті види діяльності, в яких у людини
немає ще досвіду. Виховання впевненості у собі полягає у формуванні в
людини адекватних, відповідних до її можливостей домагань та самооцінок,
які є основою рівня домагань, тобто рівня тих завдань, для здійснення
яких людина вважає себе спроможною” [12, 376; 13].

Людські можливості – здібності, почуття, воля, особливості характеру –
величини не постійні, а змінні, які посилюються із розвитком людини.
Упевненість як позитивна якість особистості не може з’явитись водночас і
формується у процесі навчання і виховання [11]. Для виникнення
впевненості важливо мати бажання і готовність виховати її в собі. У
процесі розвитку особистості з’являються суперечності між усвідомленим
людиною рівнем її розвитку і тим, якого, за її власними переконаннями,
треба досягти. Розв’язання такої суперечності дає якісно новий рівень
розвитку суб’єкта. У разі усвідомлення людиною важливості для неї
впевненості не тільки заради обставин, а й для самореалізації, ця якість
стає внутрішньою, тобто початком закріплення переваг і подолання власних
недоліків [6].

Саме з перемоги над собою, на думку В.Сухомлинського, і починається
пізнання себе, і, якщо дитина переживає задоволення від того, що їй
вдалося подолати свої слабкості, вона починає критично ставитись до
самої себе. Моральні ж сили для подолання своїх слабких сторін
вихованець „черпає в своїх успіхах, і саме в тій діяльності, де він може
краще за все виявити себе, розкрити свої духовні сили” [17]. Тому в
педагогіці ми розрізняємо впевненість дитини у собі тільки в одному виді
діяльності і впевненість у собі в різноманітних її видах, в тому числі й
тих, де у дитини немає досвіду. В останньому випадку ми вважаємо, що
маємо справу з уже сформованою рисою особистості.

Накопичений теоретичний матеріал взято за основу проведення одного з
етапів констатуючого експерименту, в ході якого ми намагалися з’ясувати
розуміння дітьми старшого дошкільного та молодшого шкільного віку, а
також їхніми батьками значення поняття впевненість, ставлення
респондентів до цієї риси характеру. Результати даного етапу
експерименту наведені в таблиці 1.

Таблиця 1

Розуміння дітьми та їхніми батьками значення „поняття впевненість у
собі”

Визначення поняття Кількісні показники відповідей (у %)

діти дошкільного віку діти молодшого шкільного віку батьки дітей
дошкільного віку батьки дітей молодшого шкільного віку

Розуміють значення 22,7% 52% 72% 86%

Не розуміють значення 39,2% 28% 12,3% 2,6%

Відмова від відповіді 35,1% 20% 15,7% 11,4%

Проаналізувавши емпіричні дані, ми зробили висновок, що із загальної
кількості опитаних учнів початкових класів розуміють значення поняття
„впевненість у собі” більша частина дітей, а серед дошкільнят цей
відсоток знижено майже наполовину. Певна частина дітей визначили
впевненість як суто позитивну якість особистості, чітко не розуміючи
самого поняття. У ході бесіди нами виявлені діти, які відчували труднощі
у визначенні впевненості або взагалі не змогли дати самостійну відповідь
і відмовились висловлюватися (більше третини дітей дошкільного віку і
20% дітей молодшого шкільного віку). На наш погляд, відмова від
відповіді або нечіткі відповіді дітей можна пояснити нерозумінням
лексичної сутності пропонованого поняття, труднощами малюків у
висловлюванні власної думки, причинами чого є невільне володіння словом,
безпорадність у використанні термінології та слів, які мають абстрактне
значення. Розходження у кількісних показниках серед висловлювань
дошкільнят і молодших школярів можна пояснити тим, що в дошкільнят ще
недостатньо сформована самосвідомість для того, щоб розкрити сутність
такого абстрактного поняття, як впевненість, виходячи з власного досвіду
і тих знань, яких дитина вже набула. Діти молодшого шкільного віку, у
яких практично однаково сформовано наочно-образне та словесно-логічне
мислення, виявились більш здатними до рефлексії й дали чіткіші
визначення запропонованого поняття.

Анкетування батьків виявило, що значна частина з них мають достатній
рівень обізнаності із зазначеною вище проблемою (86% відповідей батьків
учнів і 72% батьків дошкільнят), що свідчить про розуміння батьками
наявності проблеми якісних змін у перехідний від дошкільного до
шкільного періоду; розуміння того, що формування впевненості у собі
потребує певної організації. Деякі з респондентів відповідали звичайними
фразами типу: ”Так”, „Ні”, „Не знаю”, що можна пояснити, на нашу думку,
кількома причинами: недостатністю часу батьків, які поспішають після
роботи додому; скептичним ставленням до запропонованого завдання;
нерозумінням батьками важливості подібної роботи. Але така позиція
характерна для батьків, що не виявляють зацікавлення в духовному світі
своїх дітей, байдужі до їхніх проблем, мало аналізують характер власних
стосунків з дітьми.

Певний відсоток респондентів зовсім не дав визначення поняття
впевненості. Відсутність відповідей дає можливість припустити невміння
окремих батьків розмірковувати, висловлювати думки. Деякі відповіді
показали низький рівень знань та недостатність уваги дорослих до цього
питання. Отже, на нашу думку, потребує корекції обізнаність батьків щодо
визначеної проблеми в напрямку підвищення соціально-психологічної
компетенції батьків, вироблення та розширення у них навичок спілкування
з дитиною; поглиблення знань та врахування ними індивідуально-вікових
особливостей дитини.

З’ясування важливості цієї риси особистості в подальшому розвитку дитини
з точки зору батьків подано в таблиці 2.

Таблиця 2

Важливість впевненості у собі для розвитку особистості

Зміст відповіді Кількісні показники відповідей (у %)

батьків учнів батьків дошкільнят

Необхідна якість 84,1 90

Несуттєва якість 11,4 4,3

Не має значення 4,5 5,7

Переважна більшість батьків (близько 87%) вважають упевненість
необхідною рисою характеру, що допоможе дитині в її особистісному
становленні. На превеликий жаль, існує (хоча й незначний) відсоток
батьків, що називають впевненість несуттєвою рисою (7,9%), причому
кількість батьків учнів майже втричі перевищує кількість батьків
дошкільнят, які відповіли на це питання. Також нами зафіксовано
відповіді, в яких батьки висловили думку про впевненість як рису
особистості, що не має значення в розвитку дитини. Так висловились 4,5%
батьків учнів і 5,7% батьків дошкільнят. На наш погляд, ставлення
батьків до зазначеної вище риси як несуттєвої або такої, що не має
значення в особистісному зростанні, не може сприяти взагалі
максимальному розвитку морально-вольових якостей дітей, вихованню у них
самостійності, ініціативності, рішучості, поступовому формуванню у
малюків впевненості в собі.

Отже, в умовах зростання людського фактора ми вважаємо, що впевненість
як риса особистості відіграє особливе значення. Вона забезпечує людині
максимальне використання власних сил та можливостей. Саме такі якості,
як незалежність власної думки, висока самооцінка, повага до себе й
інших, сміливість у прийнятті рішень та вміння відстояти і довести їх,
потрібні людині для досягнення успіху, для ефективної самореалізації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне
виховання. – 1999 . – № 1.– С.6 -19.

2. Высоцкий Б.В. Личностные и процессуальные условия формирования
уверенности в правильности решения задачи: Дис. … канд. психол. наук:
– М.: ИП РАН, 2001.

3. Державна національна програма „Освіта”. Україна ХХІ століття. – К.:
ІСД освіти України, 1994. – 61 с. 4. Добролюбов Н.А.О значении
авторитета в воспитании. // Избр. Филос. Произведения. Т.1. – М., 1948.
– С.57 – 82.

5. Конвенція ООН про права дитини. – Нью-Йорк. – 20.11.1989 р.

6. Куликова Л.Н. Воспитать себя. – М.: Просвещение, 1991. – 143 с.

7. Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М.: Просвещение,
1964. – 360 с.

8. Локк Д. Избранные философские произведения. В 2-х т. – М.: Соцэкгиз,
1960. – 531с.

9. Ожегов С. Толковый словарь русского языка. – М.: Азбуковник, 1999. –
С.822

10. Педагогічні ідеї Г.С.Сковороди / За ред. О.Г.Дзеверіна. – К.: Вища
школа, 1972. – 246 с.

11. Познай себя и других. – М.: Народное образование, 1994. – 94 с.

12. Психологический словарь / Под ред. В.В.Давыдова, А.В.Запорожца,
Б.Ф.Ломова. – М.: Педагогика, 1983. – 448 с.

13. Психологический словарь / Под ред. В.П.Зинченко. – М.:
Педагогика-Пресс, 1996. – 388 с.

14. Ромек В.Г. Уверенность в себе как социально-психологическая
характеристика личности: Дис. … канд. психол. наук. – Ростов на-Дону:
Изд-во РГУ, 1997. – 17 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020