Реферат на тему:
Моральне становлення підлітка як ланка розвитку його життєвої
компетентності
Життєва компетентність як результат соціалізації особистості не можлива
без відповідної моральної позиції людини, що формується під упливом
різних соціальних інститутів. У підлітковому віці основним таким
інститутом є школа, де закладаються основи морального становлення
особистості.
Моральне становлення підлітка включає в себе всі компоненти морального
становлення дорослої людини. Воно визначає внутрішню позицію підлітка, в
основі якої лежить прагнення бути відповідальним за себе, свої особисті
якості, світогляд та здатність самостійно відстоювати власні
переконання.
Аналіз різних підходів до морального формування школяра [1; 2; 4; 5; 11]
дозволяє визначити такі важливі моменти механізму морального становлення
підлітка: 1) моральне становлення і розвиток завжди пов’язані зі
змінами, що відбуваються в особистості школяра; 2) потяг до
самоствердження свого “Я” і до самовиховання та стійкі цілі, потреби,
інтереси, ідеали, моральні самооцінки підлітка виступають як внутрішня
сила, яка утворює стійкі властивості, що визначають його поведінку
залежно від зовнішніх ситуацій; 3) моральна поведінка підлітка
визначається його настановами, що детермінуються потребами та
ситуаціями, в які він потрапляє, і регулюються позитивними чи
негативними оцінками й санкціями з боку референтних осіб; 4) у системі
колективних стосунків змінюється внутрішня діяльність підлітка, проте
колектив не робить прямого автоматичного впливу на моральний розвиток
особистості. Тільки виявляючи активність і відіграючи певну роль у
колективі, підліток набуває морального досвіду; 5) у процесі накопичення
життєвого досвіду у підлітків відбувається формування моральної
свідомості, “яка не тільки допомагає їм правильно орієнтуватися у виборі
необхідних способів поведінки та позбуватися шкідливих звичок” [8,
с.114]. Цей процес є центральним у моральному становленні підлітка.
Структура моральної свідомості школяра відносно стійка, хоча окремі її
елементи змінні через постійне їх збагачення й уточнення моральних
цінностей.
Одним з провідних компонентів моральної свідомості є моральні знання, що
утворюються системою понять, під якою розуміють логічно оформлену думку,
що відображає загальні та суттєві ознаки реальних стосунків. Теорія
компетентності, як її розуміють у психології, це фактично теорія
поведінки, що базується на розумінні понять. Тобто, розуміючи моральні
поняття, підліток може виконувати будь-яку моральну дію і бути
відповідальним за її результат.
Засвоєнню моральних понять у кожний віковий період передують необхідні
уявлення про різні варіації дій та вчинків, процес накопичення яких
здійснюється в безпосередній взаємодії з реальною дійсністю або під час
спостереження за реальними типами поведінки. Характеризуючи моральні
поняття як структурний компонент моральної свідомості, треба зробити
наголос на тому, що сталість формування моральної свідомості значною
мірою залежить від продуманої системи формування моральних понять.
Система понять утворює необхідні моральні знання, які в процесі
суспільно корисної діяльності і спілкування набувають суспільного та
особистісного значення. Тому засвоєння моральних знань треба розглядати
з позиції загальносуспільної і практичної значущості. В іншому випадку
вони перетворюються для учнів на об’єкт споживчого інтересу або продукт
пасивного засвоєння. У широкому колі суспільних явищ, які відбиваються у
свідомості підлітка, виокремлюються та засвоюються ті аспекти явищ, що
співвідносяться з моральними знаннями, які він уже має. Моральні
проблеми, що виникають у вчинках людей, взаєминах, часто залишаються не
поміченими підлітками, якщо раніше в їх свідомості не було відповідних
моральних знань. Велика кількість та різний характер інформації з питань
моральності призводить до значної різниці у змісті моральних знань,
характері та засобах їх сприйняття, а отже, й до різного ставлення до
одного й того ж суспільного явища.
Моральні знання є початковою ланкою у процесі опанування учнями
моральних цінностей. Під моральними знаннями слід розуміти “відомості
про моральні вимоги, оцінки, ідеали та наслідки порушень норм моралі”
[7, с.68]. У процесі засвоєння моральних знань здійснюється взаємодія
компонентів моральної свідомості особистості. Так, моральні знання
являють собою передумову орієнтації в моральних цінностях та у виборі
певної лінії поведінки, вони закріплюються в звичках та традиціях.
Специфічною формою прояву моральних знань є розуміння моральних норм, що
являє собою здатність дитини осягнути їх смисл, значення і досягнутий
завдяки цьому результат.
Проведене діагностичне дослідження, мета якого – визначення особливостей
розуміння підлітками моральних норм, показало, що відповіді підлітків
можна розподілити на такі групи: правильне повне визначення, правильне
неповне, елементарне, неправильне визначення.
Правильне повне визначення моральної норми, що дали підлітки,
ґрунтується на розумінні її сутності й розкривається шляхом виділення
більшості її ознак. Конкретизуючи зміст кожної норми, учні
використовують відповідні моральні якості (14,3%).
При правильному неповному визначенні моральної норми учні виявляють
розуміння її сутності, але при визначенні моральної норми допускають
деякі неточності або визначають одне поняття через інше (16,4%).
Елементарне визначення моральної норми основане на невиразному уявленні
про неї, при цьому учні не можуть самостійно достатньо повно розкрити її
зміст, визначення, як правило, ґрунтується на переліченні моральних або
аморальних якостей (52,1%).
Неправильне визначення характеризується поясненням моральної норми, що
не відповідає її сутності (17,2%).
Когнітивний компонент моральної свідомості являє собою фундамент, базу,
на якій ґрунтується світоглядний компонент, тобто переконання, ціннісні
орієнтації, інтереси. Діяльність педагогів щодо організації роботи із
засвоєння учнями системи моральних знань не самоціль, а лише сходинка до
того, щоб формувати у них на цій основі стійкі переконання, які в свою
чергу виступають регулятором поведінки особистості. Моральні переконання
– це тверді погляди, в яких виявляється впевненість в істинності
моральних ідей і яким особистість готова слідувати.[7, с.69] В основі
тієї чи іншої дії або вчинку завжди лежить переконання, яке виражає
суб’єктивне ставлення до них.
У багатьох психолого-педагогічних дослідженнях [6; 9; 10] наголошується
на тому, що наявність моральних цінностей є виявом небайдужості людини у
ставленні до навкілля, яка виникає із значущості різних сторін, аспектів
навколишнього світу для її життя. Вони, по суті, є результатом
оволодіння середовищем з погляду його значення для задоволення потреб
особистості і свідчать про рівень її соціальної зрілості. Засвоєні
особистістю соціальні норми і вимоги, які становлять зміст її ціннісних
уявлень, зумовлюють спрямованість її активності, вибір сфер і засобів
реалізації нею своєї внутрішньої позиції, ставлення до тих чи інших явищ
навколишнього життя. При цьому особистість починає будувати й
узгоджувати свої взаємини з оточуючими, спрямовувати власні зусилля на
самовдосконалення відповідно до своїх ціннісних орієнтацій, власних
переконань і поглядів. Поведінка, яка підпорядкована системі власних
моральних цінностей і є їх реалізацією, свідчить про звільнення
особистості від ситуативних впливів, про її здатність до свідомого
управління своєю активністю, в тому числі й соціальною. У зв’язку з цим
моральні цінності набувають ролі внутрішнього механізму регуляції
поведінки. Таке розуміння цінностей дає підстави розглядати їх не тільки
як елементи мотиваційної структури особистості, а ще і як важливий
елемент структури моральної свідомості, який виступає основою для
здійснення людиною вибору тих чи інших соціальних нормативів. Оскільки
цінності є за своєю суттю установкою на реалізацію у вчинках тих чи
інших елементів матеріальної і духовної культури суспільства, їх
вивчення – важлива ланка аналізу соціальної детермінації активності, а
також соціально-психологічної адаптації особистості, свідченням якої є
адекватне співвідношення її цінностей і цінностей суспільства (тобто
індивідуалізоване відтворення у поведінці і діяльності соціально
значущих норм і вимог). У зв’язку з цим очевидним стає тісне поєднання
цінностей з ідеалами, оцінними критеріями особистості, які утворюють
психологічну базу їх формування. У результаті такої функціональної
єдності моральні цінності виступають у вигляді певного еталону для
оцінки відповідних до конкретних умов зразків соціальної поведінки.
Цінності, що характеризують моральне обличчя людини, не мають особливої
форми реалізації, вони пронизують усю поведінку людини, всю її
діяльність. Соціальний зміст діяльності, в якій виявляються моральні
еталони об’єктивно характеризує ціннісну спрямованість особистості, і їй
відповідає “…виникаюча в процесі життя й виховання людини стійко
домінуюча система мотивів, в якій основні, провідні мотиви
підпорядковують собі усі інші, характеризують будову мотиваційної сфери
людини” [3, с.442].
Кожний віковий етап становлення особистості характеризується
домінуванням певних уявлень про моральні цінності, що залежить від
змісту її потреб, домагань, розвитку свідомості та самосвідомості в
цілому, а також від тих соціальних умов, в яких вона перебуває.
Характеризуючи такий складний компонент моральної свідомості, як
моральний мотив, слід зазначити, що його правомірно розглядати як
виявлення і як результат активності моральної свідомості, як такий його
феномен, в якому дуже концентровано, хоча й неповно, виявляється
моральна сутність особистості, як засіб, що забезпечує моральну
цілісність особистості. Мотив, як обґрунтування вибору варіанта
морального вчинку, являє собою сукупність причин й доводів, підсумком
складного комплексу спонук та переживань особистості. За допомогою
морального мотиву можна визначити рівень моральної свідомості й наміру
учня.
Сутність морального мотиву обумовлена сутністю самої моралі. Все те, що
сприяє регуляції людських взаємин на ціннісно-нормативній основі,
відображене у спонуках до моральної дії і виступає як моральний мотив
[10, с.71].
Як поведінковий компонент моральної свідомості, моральні відносини
характеризують ставлення особистості до оточуючих. Під моральними
відносинами розуміється ставлення людини, яке формується в результаті її
взаємодії з оточуючими людьми та предметами на основі додержання норм
моралі. Ставлення до оточуючих проявляється в поведінці підлітка, воно
може здійснюватися у вчинках. Але ставлення може бути і прихованим, у
цьому випадку тільки конфліктна ситуація може виявити позицію підлітка,
його позитивну або негативну спрямованість, або байдуже ставлення до тих
чи інших суспільних явищ. Моральні знання впливають на формування
позитивного або негативного ставлення до суспільних явищ. Відповідне
ставлення підлітків до людей, їх вчинків, їх взаємовідносин впливає на
формування моральних знань. Моральні ставлення учнів до оточуючого
соціального середовища, як і моральні знання, формуються в діяльності, у
спілкуванні з однолітками, вчителями, батьками. Чим різноманітніший
характер має діяльність школяра, чим ширше коло людей, з якими він
спілкується, чим інтенсивніші і різноманітніші впливи на нього, тим
складніше його суб’єктивне ставлення до суспільних явищ, до моральних
норм та вимог, що найбільшою мірою характеризує моральне становлення
особистості, яка формується.
За результатами проведеного нами дослідження, було виділено чотири групи
підлітків з різними ставленнями до моральних норм: 1) підлітки, які
активно, позитивно-стійко ставляться до моральних норм; 2) підлітки, які
компромісно ставляться до моральних норм, в залежності від ситуації;
3) підлітки, які пасивно і недостатньо стійко ставляться до моральних
норм; 4) підлітки, які негативно, нестійко ставляться до моральних норм.
Переважна більшість підлітків (80,3%) має компромісне ставлення до
моральних норм, що вказує на залежність поведінки підлітка від ситуації
та соціального оточення, в якому відбувається дія.
Підлітки з недостатньо стійким, пасивним ставленням до моральних норм
(10,4%), на наш погляд, являють собою групу, що потребує пильної уваги з
боку вихователів, бо в них в однаковій мірі ставлення до моральних норм
може змінитися як на компромісне, так і на негативне.
Підлітки, що мають негативне, нестійке ставлення до моральних норм
(6,2%), характеризуються стійкими формами аморальної поведінки, але ця
група у відсотковому співвідношенні невелика; та не дивлячись на це,
підлітки, що ввійшли до цієї групи, якнайбільше потребують пильної уваги
як такі, що не можуть виконати соціально прийнятного завдання, тобто їх
життєва компетентність у моральному відношенні зводиться нанівець.
На жаль, відсоток підлітків з активно, позитивно-стійким ставленням до
моральних норм складає всього 3,1%, а це саме ті підлітки яких можна
вважати життєво компетентними з точки зору моральності.
Психолого-педагогічне завдання, що постає перед учителем, – допомогти
підліткам включитись у нову фазу становлення особистості, правильно
зрозуміти суть принципів, що визначають поведінку дорослих. Необхідно
дати їм відчути, наскільки підвищилась їх міра відповідальності за свої
дії на даному віковому етапі, причому це конкретно має виявитися в їх
нових підвищених обов’язках, у розширенні прав, у зміні ставлення до них
з боку вихователів, бо саме з цього буде складатися їх моральна життєва
компетентність у дорослі роки.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бех І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання: Науково-метод. посібник.
– К.: ІЗМН, 1998. – 204 с.
2. Божович Л.И. Психологический анализ условий формирования и строения
гармонической личности // Психология формирования и развития личности. –
М.: Наука, 1981. – С. 3-19.
3. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте
(Психологическое исследование). – М.: Просвещение, 1968. – 468 с.
4. Демиденко В.К. Деякі аспекти морального виховання: Практичний
матеріал для класних керівників, вихователів і вчителів. – К., 1995. –
40 с.
5. Запорожец Л.А. Психологические особенности нравственного поведения у
младших подростков. // Сб. науч. тр. “Психологические проблемы выявления
и коррекции отклоняющегося поведения школьников”. – М.: Изд. АПН СССР,
1990. – С. 18-26.
6. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975. – 302 с.
7. Марьенко И.С. Основы процесса нравственного воспитания школьников. –
М.: Просвещение, 1980. – 183 с.
8. Менчинская Н.А. Применение знаний в учебной практике школьников:
Психологические исследования. – М.: Изд. АПН РСФСР, 1961. – 374 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
