Реферат на тему:
Зміст першої й другої частин висловлення в їх стосунку до відношення
градації
Складні сполучникові конструкції, між предикативними частинами яких
виникає градаційне відношення, вивчено у вітчизняній синтаксичній науці
різною мірою. Це конструкції на зразок [Таке відчуття приходить щоразу і
бентежить душу, ніби] не тільки він (Шульга – С.Т.) іде назустріч сонцю,
а й сонце теж поспішає до нього (Д.Міщенко); Дітям страшно впотемку, їм
здається, що щось страшне заглядає з вікон, з кутів і туй-туй
присунеться до них, та й їй сумно і важко чогось на серці
(О.Кобилянська); З роками солдат, втративши всяку надію знайти свою
рятівницю, не слав уже листів, до того ж був переобтяжений родинними
турботами (С.Завгородній); [Записи В.Гнатюка надзвичайно достовірні].
Зміст розповіді вони передають слово в слово, зберігаючи індивідуальний
стиль і манеру вислову кожного розповідача; крім того, вони охоплюють
найточніші фонетичні нюанси народних говірок і навіть наголоси (з
журналу); Не пощастило йому (Харитонові – С.Т.) потриматися за літакове
кермо, більше того, його виставили звідтіля (Ю.Збанацький). Синтаксична
наука пройшла складний шлях осмислення своєрідної граматичної природи
згаданих конструкцій і визначення їх місця в системі складного речення.
В історії вивчення складних речень конструкції зі сполучниками та й, ще
й, та ще й, а також зі сполучниковими аналогами до того ж, більше того,
крім того та ін. отримали назву приєднувальних (в іншій термінології
підсилювальних). Що ж до конструкцій зі сполучниками не тільки… а й
(а, але й), не лише… а й (а, але й); не просто… а й (а); не
стільки… скільки (а, як), то в синтаксичних описах вони визначаються
як градаційні.
У вивченні приєднувальних конструкцій у поглядах дослідників не було
єдності на значущість змісту предикативних частин. З одного боку,
існувала думка, що приєднувальна частина має меншу смислову вагу. За
таких умов до першої частини приєднуються повідомлення про факти, події,
явища, менш важливі, порівняно з тими, які висвітлювалися в попередній
частині [3, 406; 4, 66]. З іншого боку, йшлося про те, що інформація,
утілена в першій частині, має попередній характер, тоді як друга частина
становить основний інформативний зміст висловлення. Так, І.О.Попова
наголошувала, що в приєднувальних реченнях містяться суттєві відомості,
найважливіші оцінки, іноді провідні думки, – все те, що автор прагне
підкреслити, винести на поверхню [7, 377]. Думку І.О.Попової поділяла
М.Л.Міхліна, зазначаючи, що приєднувальні частини “містять зовсім не
малосуттєву, другорядну, а, навпаки, – досить часто суттєву й важливу
частину висловлення” [5, 128]. Заслуговує на увагу також погляд
В.Т.Коломієць. Досліджуючи функції сполучника а в чеській мові, який
може передавати значення до того ж, та ще й, тобто вживатися в
приєднувальному значенні, В.Т.Коломієць зауважувала, що мовець подає
приєднувальну частину як необхідну, з його погляду, для кращого
розуміння слухачам усього змісту висловлення [2, 136].
Зважаючи на розбіжності в поглядах дослідників на значущість змісту
предикативних частин градаційних конструкцій, а також на те, що градація
як мовна категорія є недостатньо вивченою, робота є актуальною.
Мета роботи – виявити сутність градаційного відношення як своєрідного
змістового компонента.
Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:
1) установити зв’язок між градаційним відношенням у змісті складних
сполучникових конструкцій і комунікативними потребами мовця;
2) схарактеризувати роль кожної з предикативних частин складної
конструкції в поданні змісту висловлення як градації.
Подолати різнотлумачення в згаданих поглядах на градаційні речення і
дати несуперечливе пояснення їх синтаксичної сутності можна лише завдяки
багаторівневому аналізу цих конструкцій з боку їх форми, семантичної
структури й комунікативної організації.
Дослідження довело, що співвіднесеність змісту першої й другої
предикативних частин градаційних речень стосовно їхньої значущості можна
виявити за критеріями необхідності і достатності. Саме ці критерії
дозволяють схарактеризувати сутність градаційного відношення.
Аналіз градаційних речень свідчить про те, що комунікативною метою мовця
є відобразити певну ситуацію дійсності і донести до слухача її сутність,
свої думки стосовно неї, певну ідею. Для того щоб здійснити свій
комунікативний намір, мовець прагне зробити висловлення семантично
довершеним, тобто таким, зміст якого цілком задовольняє згадану
комунікативну потребу. Використовуючи структуру складного речення,
мовець поступово наближається до своєї мети: спочатку, у першій
предикативній частині, він подає зміст, необхідний для розуміння
висловлення в цілому. Разом із тим цей зміст, з погляду мовця, хоча й
містить необхідну інформацію, все ж не є достатнім для реалізації його
задуму. Виразним свідченням цього є перша частина градаційних
сполучників таких, як не тільки, не лише: вона утворюється на основі
модальних часток тільки, лише, які мають обмежувальне значення, а разом
із заперечною часткою не формують значення недостатності щодо змісту
предикативних частин, що їх містять. Уживання не тільки, не лише в
першій частині градаційних речень є свідченням того, що нею не
вичерпується зміст усього висловлення – загальний зміст висловлення
обмежується значенням першої частини. Тому вживання в цій частині не
тільки, не лише слід визнати своєрідним сигналом наявності у висловленні
другої частини як такої, що забезпечить його змісту достатність. Її
уводить друга частина сполучників а й, але й, а, наприклад: Може, ті
дні, місяці непевності, безрадності та водночас і якихось прихованих
одкровень помогли їм не тільки передати згодом людям могутнє видовище
незнаних подвигів, але й самим ніби вирости серцем, вразливістю і
відповідальністю перед світом (П.Загребельний); [Коли зважити на те, що]
не лише метал лився на цьому заводі, а й різні деталі та машини
вироблялися, [то по суті весь Новотуржанськ на них трудився]
(Ю.Збанацький); Треба, щоб ця дівчина сьогодні не тільки слухала
бригадирові повчання, а сама бралась за книгу, за науку [і на полі
ставала дослідником, а не тільки робочою силою] (М.Стельмах).
У світлі описаного підходу до розуміння ролі кожної з предикативних
частин у складі градаційного висловлення стає зрозумілим, що немає сенсу
порівнювати зміст першої і другої частин з позиції того, яка з них є
основною й більш важливою, а яка – додатковою і тому менш важливою. Таке
порівняння можливе тоді, коли зміст першої і другої частин розглядається
поза межами висловлення в цілому, узяті окремо. У такому разі фонові
знання дозволяють носієві мови порівняти їхній зміст й оцінити другу
частину як більш або менш значущу. Іншими словами, змістова значущість
першої і другої частин можуть оцінюватися по-різному. Однак мовець,
об’єднуючи ці частини відношенням приєднання, градації, не ставить за
мету порівняти їх з боку змістової значущості, його задум полягає в
іншому. Позначаючи першу частину як необхідну, але недостатню для
розуміння його задуму, мовець надає другій частині того додатку, що
забезпечує інформативну достатність висловлення в цілому.
Виразним свідченням цього є складні речення, у яких предикативні частини
можна поміняти місцями. У таких реченнях ситуації, описані в першій і
другій предикативних частинах, є рівнозначними: з об’єктивного погляду,
вони оцінюються як тотожні. Мовець же надає статус компонента, що
забезпечує достатність одній із них. Так, у реченні [Цьому занепадові
сприяли і наші невдачі в сільському господарстві.] Калина Іванович був
поганий агроном, мав найдикіші уявлення про сівозміну та про техніку
сівозмін, а до того ж і поля ми одержали від селян страшенно страшенно
засмічені і виснажені (А.Макаренко) інформативний зміст кожної з його
предикативних частин може задовольняти критерій достатності. Це
пов’язано з тим, що не існує об’єктивних підстав для того, щоб оцінити,
яка з причин була гіршою і призвела до неврожаю: недосвідченість
агронома чи виснажені поля. Тому у висловленні мовець сам оцінює,
відображення якої з ситуацій відповідає критерію достатності. Таким
достатнім компонентом у висловленні й виступає інформація про виснажені
поля, які дісталися колоністам від селян. У прикладі [Це була машина
якогось великого пана.] Килими на підлозі такі, що на стіну їх тільки й
вішати, ще й сидіння в чохлах білосніжних (А.Дімаров) життєвий досвід і
фонові знання так само не дозволяють визначити, що більше вказує на
належність машини великому пану – килими на підлозі чи білосніжні чохли
на сидіннях. У цьому випадку мовець також сам визначає, інформативний
зміст якої з частин довершить висловлення – це є зміст другої його
частини, який позначено як достатній, тоді як зміст першої є лише
необхідним. Переконатися в тому, що, з об’єктивного погляду, в обох
предикативних частинах наведених речень передається та сама інформація
щодо її значущості, можна, помінявши частини місцями, пор: Поля ми
одержали від селян страшенно засмічені, а до того ж Калина Іванович був
поганий агроном; Сидіння в чохлах білосніжних, ще й килими на підлозі
такі, що на стіну їх тільки й вішати. Такі речення дають підстави
стверджувати, що мовець, відображуючи у висловленні дві ситуації, як
необхідну оцінює ту з них, інформація про яку першою спала йому на
думку, другу ж частину додає для того, щоб зробити висловлення
довершеним. Викладене демонструє суб’єктивність визначення змістових
компонентів висловлення з боку критерію необхідності/достатності.
Отже, перша і друга частини співвіднесені в структурі досліджуваних
речень, з погляду мовця і відповідно до його комунікативного завдання,
як необхідна і достатня, що й забезпечує виникнення між ними
градаційного відношення.
Такий підхід доводить, що змістову значущість першої і другої
предикативних частин визначає мовець відповідно до комунікативного
критерію необхідності/достатності, у чому й полягає сутність відношення
градації. Через це воно осмислено в роботі як суб’єктивно-модальне
значення. Співвіднесення ж змістової значущості обох частин з
об’єктивних позицій веде до нехтування позиції мовця, що заважає
розумінню самої сутності градації як комунікативно зумовленого
відношення між предикативними частинами складного речення, що його
містить.
Ситуації, які, за оцінкою мовця, надають висловленню довершеності,
належать, як правило, до незвичних, виняткових, а іноді навіть
нестандартних, таких, що виходять за межі певної норми, за межі
очікуваного, навіть попри погляд, закріплений у суспільній свідомості.
Оцінка мовцем другої ситуації як незвичної, виняткової може збігатися з
об’єктивною оцінкою або суперечити їй.
T
p
JR”?\
n
?
TH
Література Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 368 с. Коломієць В.Т. Синтаксично-стилістичні функції сполучника а в сучасній чеській літературній мові // Питання слов’янського мовознавства. – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1958. – Кн.5. – С.113-138. Крючков С.Е. О присоединительных связях // Вопросы синтаксиса современного русского язика. – М., 1950. – С.397-411. Лившиц В.А. Соединительно-присоединительные конструкции в языковом строе публицистических статей А.М.Горького // Наукові записки Дніпропетровського держ. ун-ту. – Харків, 1958. – Т.68. – Вип.16. – С.66-79. Михлина М.Л. О присоединительных структурах // Учёные записки Душанбинского пед. ин-та. Филологическая серия. – Душанбе, 1956. – Т.14. – Вып.6. – С.115-133. Плещенко Т.П. Присоединение как один из видов синтаксической связи в современном русском литературном языке (наблюдения над присоединением с союзами сочинительного характера): Автореф. дис … канд. филол. наук. – Минск, 1960. – 16 с. Попова И.А. Сложносочинённое предложение в современном русском языке // Вопросы синтаксиса современного русского язика. – М., 1950. – С.355-396.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
