РЕФЕРАТ
на тему:
Розвиток української геоурбаністики у ХХ ст.
Диференціація географічної науки у повоєнний період зумовила появу в
Україні напрямків у розвитку галузевих наук, в т.ч. у географії
населення. Серед них посилено розвивається геоурбаністика – географія
міст і міського населення. Це викликано прискореними темпами
урбанізації, збільшенням кількості міських поселень, процесами, які
особливо інтенсивно посилюються в кінці 50-х – 60-х років. До цього
часу, географія міського населення зводилась, переважно до
характеристики регіональних рівнів урбанізованості території України,
комплексних, передусім господарських характеристик окремих міст.
Початки української геоурбаністики закладені у праці В.Кубійовича “З
антропогеографії Нового Санча” (1927 р.).
Цей вчений вперше здійснив комплексну економіко- і соціально-географічну
характеристику міста, опираючись на конкретні експедиційні (рідне місто
вченого) та статистичні дослідження, застосовуючи широко картографічний
метод дослідження. Він відзначає, що на цей час ще не встановлено
сутності дефініції міста і тому дає його визначення як “поселення, що
зосереджує на невеликій території значну кількість людей, які займаються
несільськогосподарським виробництвом, а зайняті у промисловості,
торгівлі та інтелектуальних професіях” [15, 466]. Проаналізувавши
підходи, які існували до цього часу до визначення меж міст (Е.Генсліка,
Шлітера, Гассе, Шотта, Ольбріхта та ін.), вчений відзначає що всі вони
дуже схематичні, бо не враховують розміщення міського населення [15,
470]. При цьому він відмічає труднощі, з якими стикається дослідник при
поділі населення на міське і сільське і вважає, що границею міста є
границя двох культур, що виявляється у краєвиді границею щільної
забудови міського типу, за якою простягаються сільськогосподарські
території. Про місто, на думку В.Кубійовича, можна говорити в залежності
від процентного співвідношення міської, сільської і місцевої людності
(до місцевої людності він відносив несільськогосподарське населення, яке
проживає у передмісті або селах, але доїждає щодня на роботу у місто).
Виділивши границі міста, В.Кубійович зробив детальний аналіз його
розташування і передумов розвитку, внутрішню структуру структуру та
людність. При цьому вчений робить висновок, що великі міста виникають і
розвиваються тільки там, “де вигідне положення дозволило їм значно
вплинути на околиці, тобто створити собі обширну зону впливу” [15, 473].
Отже, географічне положення міста (на формах рельєфу, відносно рік і
транспортно-торговельних шляхів), на думку вченого, є вирішальним
чинником його розвитку.
В.Кубійович вперше в українській географічній науці вивчає
функціонально-територіальну структуру міста, виділивши т.з.
фізіогномічне місто, передмістя та позаміський простір з певним
відсотком міської людності. Кожну з цих частин міста вчений аналізує з
погляду особливостей забудови (план міста, розміщення будинків, вулиць,
транспортних комунікацій та ін.), яку в свою чергу ставлять в залежність
від топографії (рельєфу), заможності населення, його етнічного складу, і
навіть роду занять. Дією цих чинників він обумовлює також щільність
населення. Так, найвищу щільність населення у місті мають райони, що
населяються бідними людьми, а також райони, де проживає єврейське
населення. В.Кубійович встановив, що щільність забудови і людності
єврейського населення помітно є вищою, ніж християн (при інших подібних
умовах). Ще він також встановив, що у тих частинах міста, де розвинена
торгівля і ремісництво, є також більшими скупченнями населення.
Дуже цікавим у дослідженні В.Кубійовича є встановлення залежності людей
різних віросповідань до професій. Вивчаючи місто Новий Санч, який
населяли поляки, євреї українці, вчений показує, що професії християн,
як правило активні (службовці, залізничники, ремісники, менше торговці),
а євреїв – пасивні (торговці і менше – ремісники). Вартим уваги сучасних
досліджень є вивчення передмість та позаміського простору з яким місто
має тісні взаємозв’язки через трудові поїздки населення. Це населення, а
також членів їх родин В.Кубійович прилучає до міської людності.
Для вчення міста як єдиного організму вчений широко застосовує
картографічний метод. Саме карти дозволили йому точніше встановити межі
міста, всебічно дослідити його людність. У праці представлено карти
розселення людей у м. Новий Санч та його околицях, на них показано
особливості концентрації людей на території міста, чисельність людей
різних віросповідувань і професій у місті та передмістях, частку
новосанчеського населення у людності навколишніх сіл та ін. При цьому
використано первинні матеріали, зібрані по кожному селу у навколишній
місцевості. Саме такий підхід дозволив автору детально і об’єктивно
описати місто, збагнути проблеми його соціального розвитку.
Вслід за В.Кубійовичем повне комплексне дослідження міста зробила Олена
Степанів, опублікувавши серію статей про місто Львів: “Географічний
нарис Львова” (1938 р.), “Сучасний Львів” (1943 р.), “Архітектурне
обличчя Львова” (1945 р.), “Промисловість Львова під час німецької
окупації 1941-1944” (1946 р.) та ін. Але ці статті, як і праці
В.Кубійовича, тривалий час не були відомими географам України, лише
тепер вони вважаються зразками географічної характеристики окремих міст.
Важливе місце у вивченні міського населення і міст України займають
дослідження українських вчених у еміграції, зокрема В.Кубійовича,
Б.Кравціва, В.Голубничого, О.Огоблина, А.Фіголя та ін. Вони дають
визначення міста, чітко окреслюючи його відмінності від інших поселень,
як поселення замкнутого типу, з особливими (міськими правами), з більшою
кількістю мешканців, зайнятих – у протилежність до хліборобського
сільського оточення – головно у ремісничо-промисловому виробництві, в
торгівлі, на транспорті, як також у адміністрації та в різного роду
культурних і соціальних установах і вільних професіях, а лише подекуди
(в малих містах і містечках) і в сільському господарстві. На їх думку,
виникнення міст було зумовлено відокремленням ремісничо-промислового
виробництва від хліборобства, розвитком торгівлі, потребами оборони,
адміністрації та культурно-освітнього життя. Автори статті “Місто” у ЕУ
[16, с.1585] дають детальну характеристику виникнення і розвитку міст
України античного періоду аж до першої половини ХХ століття, відзначаючи
їх людність, зовнішній вигляд, господарську діяльність населення,
розкриваючи причини розквіту та занепаду міст в окремі історичні періоди
“Енциклопедія Українознавства” дає також відомості про міста України,
передусім про найбільші з них. Комплексна характеристка найбільших міст
подається за такою схемою (на прикладі м.Києва): 1) положення; 2)
природа; 3) історичні особливості розвитку; 4) народне господарство; 5)
людність; 6) наука і культура; 7) обличчя (вигляд) і сучасне
будівництво; 8) дільниці (райони); 9) впорядкування міста; 10)
архітектурні памятки. Текст ілюстрований схематичними планами міст в
різні історичні періоди та фотографіями, що відображають визначні місця
міста. Менші міста (наприклад, Луцьк, Коломия та ін.) характеризуются не
так детально, як великі, але за такою ж схемою. Про селища міського типу
дається тільки коротка довідка: час виникнення, положення, людність.
Регіональний характер мали у 60-ті роки також дослідження питань
географії міських поселень і міського населення, що проводились вченими
України. Розвиток і розміщення міських поселень в окремих областях
досліджували Д.І.Богуненко (Одеська), Ю.І.Пітюренко (Донецька),
Г.К.Макаренко (Черкаська), М.П.Крачило (Хмельницька), І.М.Табориська
(Прикарпаття), С.С.Мохначук (Волинська), М.В.Григорович (Житомирська),
Г.М.Коваленко (Сумська), М.Г.Ігнатенко, Т.К.Дагаєва (Подільський район),
В.І.Яровий (Дніпропетровська), І.В.Кончаківський (Закарпатська),
Д.М.Стеченко (області Донбасу) та ін. Розвиток окремих міст вивчали в
цей час І.О.Єрофеєв (Вінниця), Л.Є.Маслій (Дніпропетровськ),
П.С.Коваленко (Біла Церква), Є.Й. Шипович (Запоріжжя), Л.В.Гнатюк
(Одеса) та ін. Дослідження ці були дисертаційними, в них дано значний
конкретний матеріал, на основі якого пізніше (в 70-ті роки) проведено
досілдження міст та міського населення на всій території України
(Н.І.Блажко, Ю.І.Пітюренко, П.С.Коваленко, Є.І.Шипович, С.С.Мохначук,
А.В.Степаненко та ін.).
Методику класифікації міських поселень України розробила Н.І.Блажко
[1]. В її основу покладено роль поселень в територіальному поділі праці,
і на основі цього виявлено серед міст України 8 ступенів розвитку (за
структурою містоутворюючих функцій, ступенем комплексності їх
географічної основи, структурою і діапазоном зовнішніх звязків,
інтенсивністю участі у територіальному поділі праці). Ця методика була
покладена в основу класифікації і типізації міських поселень, які були
проведені рядом вчених, що здійснювали дослідження таких поселень
окремих регіонів України.
В середині та кінці 60-х років існували суперечливі погляди на сутність
міських агломерацій, що інтенсивно формувалися в Україні. Про те, що
населені пункти, в т.ч. міські не повинні існувати ізольовано
вказувалось у книзі “Основы советского градостроительства” (М., 1966,
т.1). З пропозиціями доповнити вивчення промислових вузлів і приміських
зон, запропоновану Д.І.Богорадом [3, с.2-99] програмою вивчення і
проектування міських агломерацій виступили В.С.Ступаченко та І.А.Фомін
[19, с.22-15]. Однак існували ще суперечливі думки щодо сутності
агломерацій. Зокрема, Д.І.Богорад визначив їх як специфічну
різновидність систем населених пунктів, їх більш розвинуту форму, що це
є “ущільнення стійких і глибоких різноманітних зв’язків [ 3, c.5]. А
О.В.Лєсков та Ю.І.Пітюренко [1970], вивчаючи процеси розвитку
агломерацій України, розглядали їх як процес і явище недостатнього
регулювання розвитку та розміщення промисловості і розселення, порушення
різноманітних зв’язків. Особливості формування міських агломерацій в
Донбасі і Придніпровї – найбільш урбанізованих вже на той час районах
України – вивчали Д.М.Стеченко [20, c.17-22], Ю.І.Пітюренко [18 c.3-7].
Пов’язуючи тісно розвиток міст з промисловим розвитком, вони накреслили
шляхи перспективного розвитку як міських агломерацій
(Донецько-Макіївської, Горлівко-, Кадіївко-Комунарської, Криворізької,
Дніпропетровсько-Дніпродзержнської), так і окремих міст. Зокрема,
Ю.І.Пітюренко разом з працівниками Держплану УРСР розробив перелік міст
першочергового розвитку в Донецько-Придніпровському економічному районі
(переважно малі і середні міста), водночас пропонуючи створення мережі
міст – міжрайонних центрів, які би взяли на себе ряд функцій,
“розвантаживши” обласні центри і тим самим сприяли б обмеженню росту
великих міст.
Деякі особливості росту міських агломерацій досліджує в кінці 60-х
років А.В.Коробенко, відзначаючи на прикладі Київської агломерації
інтенсивність маятникових міграцій між центром і містами-супутниками,
показуючи темпи розвитку агломерацій вглиб і вшир.
Окремі аспекти географії міст, що досліджувались в 60-ті роки, було
узагальнено у монографії Ю.І.Пітюренка “Розвиток міст і міське
розселення в Українській РСР” [17]. В ній автор розкрив особливості
процесу урбанізації в Україні, вплив основних містоформуючих факторів,
дав характеристику основних етапів формування міст (феодальний,
капіталістичний, соціалістичний). Застосовуючи системний підхід до
вивчення міських поселень, вчений дає схему функціональної типології
міст з урахуванням умов їх перспективного розвитку. В основу типології
покладено такі ознаки: величина міста, його народногосподарські функції,
організовуюче значення, величина зони впливу міста на навколишню
територію, оцінка перспективних можливостей подальшого За цими ознаками
виділено 10 типів міст [17, c. 80-92]:
І. Найважливіші адміністративно-політичні, індустріальні, наукові та
культурні центри країни – столиці союзних республік.
ІІ. Багатофункціональні міста – обласні центри:
ІІ а – обласні центри регіонального значення;
ІІ б – обласні центри з переважаючим розвитком важкої промисловості;
ІІ в – обласні центри з переважаючим розвитком машинобудування і легкої
промисловості;
ІІ г – решта обласних центрів.
ІІІ. Багатогалузеві промислові центри.
IV. Промислово-транспортні центри.
V. Транспортно-промислові центри.
VI. Одногалузеві промислові центри.
VII. Транспортні центри.
VIII. Міста з слаборозвиненою промисловістю – організаційно-господарські
центри, торгово-розподільчі, культурно-освітні центри місцевого
значення.
IX. Різнофункціональні міста-супутники великих міст.
X Міста – курортні центри, або з переважним значенням
курортно-оздоровчих функцій.
У середині 70-х років ХХ ст. в Україні проводиться робота з
обгрунтування економічно перспективних малих і середніх міст на основі
детального вивчення природних і економічних факторів: географічного
положення, наявності сировинної і будівельної бази, трудових і водних
ресурсів, територіально-планувальних умов та ін. Її здійснили вчені Ради
продуктивних сил УРСР АН УРСР Ю.І.Пітюренко, Л.М.Корецький,
П.С.Коваленко [12]. Вони науково обгрунтували мережу малих і середніх
міст України, які рекомендовані для першочергового (передусім
промислового) розвитку та другої черги розвитку. Для встановлення
насиченості території трудовими ресурсами і можливостей залучення їх для
розвитку міст було проведене дослідження щодо визначення складу
населення населених пунктів навколо малих і середніх міст в радіусі 30
км, а в Донбасі – 10-15 км [13]. До середини 70-х років ХХ ст. Відділ
проблем розвитку міст і розселення РПС УРСР АН УРСР закінчив відбір
міських поселень, які мають найсприятливіші умови і можуть розвиватись,
як промислові, транспортні, курортні центри (таких міст – 308). Іншим
містам, що не ввійшли в цей перелік відводилась роль місцевих
організаційно-господарських центрів в локальних системах розселення.
.
0
0
`„?
?e±?.?/////////////e////////e//a
&
ь розуміти не тільки як ріст чисельності міст і міського населення, але
й як цілісну географічну проблему. Урбанізація – вважають Є.І.Шипович та
С.С.Мохначук – це “згущення об’єктів, які тяжіють до територіальної
концентрації і посилення звязків між ними, які зумовлені технічним
прогресом і поглибленням територіального поділу праці, що проявляється в
концентрації населення, міст, формуванні специфічних форм розселення,
ускладненні міських функцій, значній зміні природного середовища [23,
c.63-69]. Основними рисами урбанізації поряд з ростом міського населення
і міст, виділяють високу густоту міського населення, концентрацію
населення у великих містах, субурбанізацію (розмивання ядер міст,
формування міст-супутників, поширення міських рис на сільські поселення
(забудова, планіровка жител) [23, 64]. Тому вивчення урбанізації, як
ввважають З.М.Васильєва та В.В.Ковалевський [5, с.17], – це дослідження
складного соціального процесу, що супроводжується зростанням міст і їх
впливом на всі сторони життя суспільства.
У ширшому розумінні визначає урбанізацію і А.В.Степаненко, вважаючи її
багатогранним соціально-економічним процесом, що супроводжується
формуванням специфічного середовища для життєдіяльності населення і
суттєвими змінами в їх способі життя [21, c. 16]. Її важливою стороною є
взаємодія міст і сіл, поширення міського способу життя.
В даному контексті важливими є дослідження процесів урбанізації,
проведені П.С.Коваленком, Р.І.Литвиненко [9], В.А.Богаєнко та
А.В.Степаненком [2]. В них обгрунтовані наукові підходи до розвитку
різних типів міст, планування такого розвитку. Зокрема, В.А.Богаєнко і
А.В.Степаненко у своєму дослідженні реалізовують вперше в геоурбаністиці
комплексний підхід до міста, як об’єкта планування, відзначаючи, що
планування повинно охоплювати всі основні сфери життєдіяльності міста
[2, c.110].
Розгляд міста як складної динамічної системи продовжують А.В.Степаненко
у своїй монографії “Города в условиях развитого социализма” (К.: Наукова
думка, 1981.-294 с.), а також М.Я.Мижега (1983), В.М.Пересєкін (1984),
А.А.Ткачов (1980, 1983). Вони виділяють у складі міста підсистеми, які
знаходяться у відношеннях взаємозв’язку, взаємообумовленості, взаємодії,
зокрема: населення, містоформувальні і містообслуговувальні галузі;
територіально-планувальну організацію і навколишнє середовище
(Степаненко А.В., 1981) та досліджують окремі з них в межах великих
міст.
На основі дослідження міст, як цілісних систем, А.В.Степаненко звертає
увагу на необхідність їх комплексного розвитку, тобто “планомірного і
гармонійного розвитку міст, як єдиного цілого, яке забезпечує
збалансованість і органічний зв’язок міських підсистем і елементів, при
яких досягається найбільша економічна і соціальна ефективність
народногосподарських інтересів за рахунок доцільного використання його
соціально-економічного потенціалу, природних, трудових та інших ресурсів
[21, c.66]. Такий підхід передбачав не тільки організаційну повноту і
цілісність міста як соціально-економічної системи, але й повноту
охоплення всіх аспектів його розвитку і функціонування. Він став основою
для подальших досліджень окремих (передусім великих) міст України, що
проводились у 80-90 роки в Україні.
А.В.Степаненко ще на початку 80-х років ХХ ст. розглядає теоретичні
питання управління містами, зазначаючи, що специфічність цього
управління полягає у “раціональному використанні природних і трудових
ресурсів, єдиної будівельної бази, транспортної системи, забезпеченні
погодженого розвитку соціальної інфраструктури, створенні умов для
всебічного задоволення зростаючих потреб людини, охорони і оздоровлення
навколишнього середовища”. При цьому вчений наголошує на необхідності
оптимального поєднання галузевої і територіальної форм управління,
розкриває основні принципи управління розвитком міст, визначає шляхи
створення ефективного соціально-економічного механізму управління
містами [21, c.218-232].
З розвитком продуктивних сил збільшується потреба у створенні нових
опорних центрів, що відіграють командну роль у господарській організації
території, зумовлює посилення уваги до дослідження міських поселень у
кінці 70-х. У 80-х роках організовуючи роль міст різної величини у
системах розселення добре показує у своїй монографії П.С.Коваленко. Він
приділяє значне місце вивченню великих міст, які в 70-ті роки зазнали
змін внаслідок їх бурхливого росту, викликаного розвитком промисловості,
міграцією сільського населення у міста. Такі міста, на думку вченого, є
головними опорними центрами територіальної організації продуктивних сил,
основними ланками науково-технічного прогресу та ін. Водночас він
відзначає проблеми, що виникають у великих містах та обґрунтовує шляхи
їх вирішення. Вважає важливим регулюючим засобом економічного розвитку
великих міст агломерацію, даючи їй таке визначення: це “система близько
розміщених міських населених місць, що з часом зростаються, які
об’єднуються між собою інтенсивним переплетенням народногосподарських,
трудових, культурних і соціально-культурних взаємозв’язків” [10 , c.
48]. Виникнення агломерацій, на думку вченого, можливе з таких причин:
1) внаслідок знищення приміських поселень навколо великого міста (Київ,
Львів, Харків); 2) за рахунок розвитку парних міст – центрів
(Дніпропетровсько-Дніпродзержинська); 3) внаслідок утворення груп
близько розміщених одне відносно іншого міст і селищ, які відносно
однакові за величиною, в індустріальних регіонах
(Горлівсько-Єнакієвська, Лисичансько-Рубіжнянська та ін.). Агломерції,
на думку П.С.Коваленка, значною мірою допомагають великим містам
вирішувати містобудівні проблеми за допомогою малих і середніх міст.
Значне місце у монографії П.С.Коваленка займають питання формування
містоутворюючої і містообслуговуючої бази малих і середніх міст,
обґрунтування їх перспективного розвитку та розміщення, раціонального
використання трудових ресурсів. Він також досліджує питання розвитку
селищ міського типу як важливих складових ланок в системах групового
розселення, які нерідко виконують роль центрів локальних систем
розселення і організаційно-господарських центрів адміністративних
районів. Дає аналіз динаміки чисельності, особливостей утворення і
розвитку селищ міського типу в різних регіонах України, розробляє
напрями їх подальшої економічної активізації.
Основні напрями розвитку великих, середніх і малих міст України
розробляються також на початку 80-х років А.В.Степаненком (1981). Він
особливу увагу приділяє розробці шляхів розвитку містоформуючих галузей,
тобто тих, на його думку, продукція і послуги яких реалізуються за
межами міста, тобто які виражають спеціалізацію міст в системі народного
господарства.
На необхідність врахування організовуючої ролі міст у системах
розселення і при оцінці процесів розвитку міст поряд із функціональною
структурою міст наголошує Л.М.Корецький (1982). За цими ознаками він
створює типологію міст України, виділивши такі типи [14, c.9] :
1) столиця – м. Київ;
2) найбільші і великі багатофункціональні міста;
3) промислові центри;
4) міста, що виконують промислові і транспортні функції;
5) транспортні центри;
6) міста перехідного типу;
7) господарські центри місцевого значення;
8) оздоровчо-курортні центри.
Ця типологія дозволила автору створити методичні основи і рекомендації
щодо розміщення промисловості у містах на перспективу. Вони значною
мірою були втілені у розробках В.В.Обозного щодо розвитку малих і
середніх міст Придніпров’я та інших вчених, що займалися питаннями
геоурбаністики.
В середині та в кінці 80-их років ХХ ст. основні розробки геоурбаністів
присвячені дослідженню міських поселень як центрів систем розселення
різних таксономічних рангів. Найвизначнішими в цьому плані є наукові
доробки Ю.І.Пітюренка.
Різнобічну інформацію про розвиток міст України, зокрема про територію,
чисельність населення, структуру зайнятості мешканців, головні
промислові, культурно-освітні об’єкти, архітектурні пам’ятники та інше
узагальнили у економіко-географічному довіднику “Города Украины” його
автори – В.В.Ковтун та А.В.Степаненко. Вони також згрупували міста
України у 8 типів за такими ознаками, як: людність міста, його
народногосподарські функції, адміністративний статус,
системоорганізовувальне значення, положення в системі розселення,
перспективи розвитку [11 , c.4-5].
Питання геоурбаністики широко представлені у підручниках для шкіл та
вузів, навчальних посібниках. В них дається інформація про показники
урбанізації в різних регіонах України, динаміку чисельності і
особливості відтворення міського населення, його статево-вікову
структуру, показники зайнятості, а також про основі форми міського
населення – міста (людність, функціональні типи). Особлива увага при
цьому звернута на відомості про столицю та обласні центри країни. Серед
навчальних посібників в цьому плані виділяється книга Ф.Д.Заставного
“Населення України” (Львів: Світ, 1984).
Багата інформація про всі міста і селища міського типу України
представлена і в трьохтомній Географічній енциклопедії, яка вийшла у
1989-1993 роках.
Середина і кінець 90-х років визначаються розширенням регіональних
геоурбаністичних досліджень. В цьому плані заслуговує на увагу
дослідження Д.В.Ткача, присвячене вивченню економіко- і
соціально-географічних проблем розвитку малих міських поселень,
проведене на матеріалах Тернопільської області [22]. В ній автор
здійснює класифікацію і типологію малих міських поселень, показує їх
місце і роль у системах розселення, детально вивчає економічну,
соціальну базу та екологічні умови розвитку таких поселень, досліджує
особливості їх територіально-функціональної структури. На основі цього
він виявляє проблеми, що характерні для такого типу поселень у період
переходу суспільства до ринкових відносин, окреслює можливі шляхи їх
розв’язання, напрями комплексного розвитку малих міських поселень в
сучасних умовах.
Про окремі, передусім економічні проблеми малих міст йдеться у
однойменній статті В.Поповкіна, а про розвиток Київської агломерації – у
дисертаційному дослідженні Т.Буличевої (1998) [4].
Величезний довідковий матеріал про міста і містечка України подає
А.Івченко [7, 8].
В сучасних умовах головними напрямками розвитку геоурбаністики в Україні
є вивчення особливостей трансформацій функцій міст у перехідному
суспільстві, висвітлення демогеографічних і соціально-економічних
проблем розвитку міст і селищ міського типу з метою наукового
обґрунтування їх оптимального функціонування.
Література
1. Блажко Н.И. Количественные методы изучения системы городских
поселений // География населения и населенных пунктов СССР.-Л., 1967.
2. Богаенко В.А., Степаненко А.В. Планирование социально-экономического
развития крупного города.
3. Богорад Д.И. Конструктивная география района.-М.: Мысль, 1965,
с.2-99.
4. Буличева Т.В. Особливості формування і розвитку Київської
регіональної системи розселення. Авторефер. дисер. канд. геогр.
наук.-К., 1998.-19 с.
5. Васильєва З.М., Ковалевський В.В. Місто як елемент системи розселення
// Економічна географія.-Вип.20.-1976.-С.17-24.
6. Городские агломерации Украинской ССР / Под ред. Д.И.Богорада.-К.:
Изд. НИИСП Госстроя УССР, 1966.іщення промисловості в малих і середніх
містах УРСР на перспективу // Проблеми географічної науки в Українській
РСР в період науково-технічного прогресу.-К.: Вища школа.-1976.-C.250.
7. Івченко А. Міста України.-К.: НВП “Картографія”.-1999.-136 с.
8. Івченко А. Містечка України.-К.: НВП “Картографія”.-2000.-184 с.
9. Коваленко П.С., Литвиненко Р.И. Развитие городов и промышленных
агломераций Донецко-Приднепровского района // Вопросы комплексного
развития и размещения производительных сил.-К.: СОПС
УССР.-1978.-С.37-83.
10. Коваленко П.С. Развитие городов.-К.: Наукова думка.-1980.-299 с.
11. Ковтун В.В., Степаненко А.В. Города Украины.-К.: Вища
школа.-1990.-279 с.
12. Корецький Л.М., Коваленко П.С., Степаненко А.В., Чернюк Л.В. Наукове
обгрунтування рекомендацій щодо розміщення промисловості в малих і
середніх містах УРСР // Проблеми географічної науки в Українській РСР в
період науково-технічного прогресу.-К.:Вища школа.-1976.-с.250.
13. Корецкий Л.М., Коваленко П.С., Степаненко А.В., Чернюк Л.В. Проблемы
развития городов.-К.: СОПС.-1976.-187 с.
14. Корецкий Л.М. Типология и классификация городов –
научно-методическая основа конструктивных решений их перспективного
развития // Территориальная организация производства и расселения.-К.:
КГПИ.-1982.-С.3-22.
15. Кубійович В. З антропогеографії Нового Санча // Володимир Кубійович.
Наукові праці. Том 1.-Париж-Львів.-1996.-С. 286-506.
16. Місто // Енциклопедія Українознавства.-Т.4, с.1585.
17. Ю.І.Пітюренко.Розвиток міст і міське розселення в Українській РСР.-
К.: Наукова думка, 1972.-187 с.
18. Питюренко Е.И. Основные направления в развитии системы городов
Донецко-Приднестровского экономического района. Тезисы докл. науч.-эк.
конф.- Донецк.-1969.-С.3-7.
19. Ступаченко В.С., Фомин И.А. Вопросы проектирования городских
агломераций.-К.: Будівельник.-1965.-С.12-15.
20. Стеченко Д.М. Особливості розміщення населення та використання
трудових ресурсів областей Донбасу // Економічна
географія.-1969.-вип.9.-С.17-22.
21. Степаненко А.В. Города в условиях развитого социализма.-К.-1981.-294
с.
22. Ткач Д.В. Малі міські поселення: економіко- і соціально-географічні
проблеми розвитку.-Тернопіль.-1997.-142 с.
23. Шипович І.Є., Мохначук С.С. Характерні риси урбанізації УРСР на
сучасному етапі розвитку продуктивних сил // Экономическая
география.-Вып.23.-1977.-С.63-69.
24. Ткач Д.В., Заставецький Т.Б. Розвиток української геоурбаністики //
Історія української географії.-Всеукраїнський науково-теоретичний
часопис. – Тернопіль.-Випуск 6, 2002.-С.82-87. 14. Заставецький Т.Б.
Основні риси функціональної структури міських поселень Хмельницької
області та тенденції її трансформації // Наукові записки Тернопільського
державного педагогічного університету. Серія: Географія.-№ 2,
2003.-С.70-75.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
