.

Адміністративна відповідальність (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
304 4548
Скачать документ

Реферат

на тему:

Адміністративна відповідальність

Поняття та підстави адміністративної відповідальності.

За вчинення адміністративного правопорушення, тобто виконання складу
проступку, законодавством передбачена адміністративна відповідальність.
На жаль, КУпАП не містить визначення адміністративної відповідальності,
обмежуючись вказівкою на те, що її мірою є адміністративне стягнення, що
застосовується з метою перевиховання правопорушника і запобігання
правопорушенням.

Внаслідок цього всі існуючі дефініції категорії «адміністративна
відповідальність» мають дослідницький характер і досить різні.

Так, Л. В. Коваль вважає, що адміністративна відповідальність — це
застосування до порушників загальнообов’язкових правил, що діють у сфері
управління та інших сферах адміністративних стягнень1.

Ю. П. Битяк і В. В. Зуй пишуть, що це вид юридичної відповідальності
фізичних і юридичних осіб перед органами виконавчої влади чи судом за
порушення адміністративно-правових норм на основі застосування
адміністративних стягнень.

Е. В. Додин дійшов висновку, що адміністративна відповідальність — це
визначення повноважними державними органами через застосування
адміністративно-примусових заходів, обмежень майнових, а також особистих
благ і інтересів за здійснення адміністративних правопорушень.

Переліченим дефініціям бракує відсутність про виконання суб’єктами
протиправних дій та вживаних за їх вчинення заходів адміністративного
примусу. Це є істотним компонентом будь-якої відповідальності, зокрема і
адміністративної. Не можна сумніватися у тому, що відповідальність
настане лише тоді, коли правопорушником виконані встановлені
компетентною особою заходи впливу.

Враховуючи зазначене, формулюється дефініція адміністративної
відповідальності. Адміністративна відповідальність — це примусове, з
додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб’єктом
передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку
заходів впливу, які виконані правопорушником.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак.
По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому
(основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну
відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності полягають у тому, що
вона:

є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

нормативно визначена і полягає в застосуванні (реалізації) санкцій
правових норм;

є наслідком винного антигромадського діяння;

супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і
вчиненого ним діяння;

пов’язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками
(морального або матеріального характеру), яких він має зазнати;

реалізується у відповідних процесуальних формах.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності визначаються її
юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністративної
відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що
порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за
своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки,
встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою
адміністративну відповідальність.

Проте дослідження адміністративної відповідальності свідчать, що вона
настає при порушенні не всіх, а тільки певної групи
адміністративно-правових норм. Це пояснюється специфікою
адміністративного права, яке, як відомо, регулює суспільні відносини, що
виникають у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок
багатоманітності суспільних відносин, які виникають у цій галузі, всі
норми адміністративного права утворюють кілька груп. Це такі, що:

закріплюють порядок утворення і правове становище суб’єктів;

визначають форми і методи управлінської діяльності;

встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов’язки
державних службовців;

визначають способи і порядок забезпечення законності в державному
управлінні;

регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною,
адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;

встановлюють права та обов’язки різних категорій фізичних осіб у сфері
виконавчої і розпорядчої діяльності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення
найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення
фізичними особами деяких обов’язків, тобто за вчинення адміністративних
правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення
встановлених ними правил не тягне за собою адміністративної
відповідальності. Більше того, у деяких випадках окремі категорії
фізичних осіб (зокрема, військовослужбовці) при вчиненні
адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній
відповідальності, тоді як за загальним правилом встановлена
відповідальність адміністративна (ст. 15 КУпАП).

Таким чином, не кожне порушення правил, встановлених
адміністративно-правовою нормою, спричиняє адміністративну
відповідальність. Адміністративну відповідальність тягне за собою
порушення тільки тієї норми адміністративного права, яка охороняється
адміністративними санкціями.

Викладене дає змогу встановити, що похідними ознаками адміністративної
відповідальності є:

притягнення до адміністративної відповідальності можливо тільки в
результаті вчинення адміністративного проступку;

адміністративна відповідальність полягає в застосуванні до винних
адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП зазначено, що адміністративне
стягнення є міра відповідальності;

мета адміністративної відповідальності полягає: а) у вихованні особи в
дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б)
запобіганню здійснення нових проступків;

право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом
суб’єктам, серед яких — органи державної виконавчої влади, місцевого
самоврядування, суди (ст. 213);

акт про притягнення до адміністративної відповідальності може
прийматися: а) індивідуально (судді і посадові особи відповідних
органів); б) колегіальне шляхом голосування (виконавчі комітети й
адміністративні комісії);

законодавством встановлений особливий порядок притягнення до
адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка
доказів, винесення постанови і т. ін.);

норми, що регулюють адміністративну відповідальність, містяться у різних
за своєю правовою природою актах: а) кодексах (КУпАП, ТК); б) законах
(«Про боротьбу з корупцією», 1995 р.); в) правилах, причому, правила
можуть затверджуватися Кабінетом Міністрів (Правила дорожнього руху,
2001 р.), центральними органами виконавчої влади (Правила торгівлі на
ринках, 2002 р.), рішеннями місцевих рад (правила дотримання тиші – ст.
5 і 182 КУпАП).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав:
нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад;
фактичної (правопорушення); процесуальної (правозастосовний,
юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних
стягнень, є нормативною основою адміністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні питання адміністративної
відповідальності (завдання і система законодавства про адміністративні
правопорушення, підстави і суб’єкти відповідальності, система
адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють провадження у справах
про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок утворення органів,
уповноважених розглядати справи про адміністративні проступки (ст. 215)
і розмежування компетенції між ними (ст. 214); правомочність засідань
колегіальних органів (ст. 216) та ін.

У 60—70-х роках учені-адміністративісти провели велику роботу з розробки
основних положень про адміністративну відповідальність і підготували
проекти кодифікованих актів, її результатом стало прийняття 7 грудня
1984 р. Кодексу про адміністративні правопорушення (набрав чинності з 1
червня 1985 р.), що діє і сьогодні, щоправда, зі значними змінами і
доповненнями. Він містить понад 330 статей, об’єднаних у 33 глави і 5
розділів.

У розділі І КУпАП викладені загальні положення і завдання законодавства
про адміністративні правопорушення.

Розділ II «Адміністративне правопорушення і адміністративна
відповідальність» складається із Загальної й Особливої частин. У
Загальній частиш вміщено загальні положення про поняття
адміністративного правопорушення, суб’єктів відповідальності та форми їх
провини, адміністративні стягнення і правила їх накладення. В Особливій
частині, що складається з 11 глав, описано діяння, що визнаються
адміністративними правопорушеннями, або, іншими словами, закріплені
склади проступків. Кожна стаття Особливої частини закріплює не тільки
конкретний склад, а й санкцію за його вчинення.

У розділі III КУпАП перелічуються органи і посадові особи, уповноважені
розглядати справи про адміністративні правопорушення. Спеціальна глава
цього розділу встановлює, які види справ може розглядати кожний орган
(посадова особа), тобто регулює підвідомчість справ.

Цілі, принципи, повноваження учасників провадження у справах про
адміністративні правопорушення закріплені в розділі IV КУпАП. Тут же
містяться положення про порядок адміністративного розслідування і
розгляду справ, оскарження прийнятих постанов.

Останній, розділ V КУпАП називається «Виконання постанов про накладення
адміністративних стягнень». У ньому сконцентровано норми, якими
регулюється виконання кожного з існуючих стягнень.

Необхідно зазначити, що адміністративні проступки здебільшого вчиняються
в один час, а розглядаються в інший. Між днем учинення діяння і днем
притягнення до відповідальності за це діяння проходить певний час,
протягом якого може змінитися законодавство. Якщо стара норма скасована,
виникає питання, якою нормою слід керуватися: тією, що діяла на момент
учинення, чи тією, яка діє на момент розгляду справи.

За загальним правилом, особа, яка вчинила адміністративне
правопорушення, підлягає відповідальності на підставі законодавства, що
діє під час і за місцем вчинення правопорушення (ч. 1 ст. 8 КУпАП).

Тому акти, що встановлюють або посилюють відповідальність, зворотної
сили не мають і можуть застосовуватись лише щодо діянь, вчинених після
вступу цих актів у законну силу. Гуманізм адміністративного права
виявляється у встановленому законом винятку із загального правила,
відповідно до якого норми, що пом’якшують або скасовують
відповідальність, мають зворотну силу, тобто поширюються і на
правопорушення, вчинені до вступу таких норм у силу (ч. 2 ст. 8 КУпАП).

Назване правило і виняток з нього (щодо дії актів у часі) поширюються
тільки на матеріальні норми адміністративного права. Щодо процесуальних
норм питання вирішується інакше: провадження у справах про
адміністративні правопорушення ведеться на підставі законодавства, що
діє не під час учинення, а під час і за місцем розгляду справи. І ніяких
винятків тут немає (ч. З ст. 8 КУпАП).

Отже, якщо громадянин вчинив проступок, коли діяли одні процесуальні
норми, а справа розглядається пізніше, коли вже набрали чинності нові
процесуальні правила, провадження має бути проведене відповідно до нових
норм.

Характеристика адміністративних стягнень. Сутність і мета
адміністративного стягнення зафіксовані в ст. 23 КУпАП. У ній
підкреслюється, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності та
застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, в дусі додержання законів, а також запобігання вчиненню
нових правопорушень.

Стаття 24 КУпАП встановлює такі види адміністративних стягнень: 1)
попередження; 2) штраф; 3) оплатне вилучення предмета, який став
знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного
правопорушення; 4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення
або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; грошей,
одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; 5)
позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права
керування транспортними засобами, права полювання); 6) виправні роботи;
7) адміністративний арешт.

До іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних
правопорушень, може бути застосовано (крім передбачених у ст. 24 КУпАП)
адміністративне видворення за межі України.

Усі зазначені стягнення тісно пов’язані між собою й утворюють єдину
систему, їх насамперед об’єднує загальна мета: захист правопорядку,
виховання осіб, які вчинили адміністративні проступки, у дусі додержання
законів, а також запобігання вчиненню нових проступків як самими
правопорушниками, так і іншими особами.

Кожне стягнення є мірою відповідальності, призначеної за проступки, а
застосування і виконання будь-якого стягнення означає настання
адміністративної відповідальності і тягне за собою для винного
несприятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення, як правило, полягають у позбавленні або
обмеженні прав чи благ. За вчинений проступок громадянин або
позбавляється якогось суб’єктивного права (права керування транспортним
засобом), тобто звужується його правоздатність, або на нього
покладаються спеціальні обов’язки (сплата штрафу).

Адміністративне стягнення заподіює винному певні обмеження. Проте
покарання не є самоціллю, воно є необхідним засобом виховання і
запобігання правопорушенням. Стягнення — це запобіжний захід на шляху
вчинення нових правопорушень з боку винного (індівідуальна превенція) і
правопорушень з боку інших осіб (загальна превенція). Завдання
запобігання правопорушенням деякі покарання розв’язують не тільки своїм
виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову
порушити закон.

Тому слід розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив
(штраф, виправні роботи), і заходи, які нарівні з виправно-виховним
впливом створюють умови, що виключають можливість учинення нових
правопорушень (конфіскація, позбавлення прав).

Адміністративні стягнення накладаються компетентними органами і
посадовими особами шляхом видання спеціальних індивідуальних актів, що
мають примусовий характер. Примусовий вплив має бути справедливим,
відповідати характерові проступку й особи правопорушника. Його тяжкість
залежить від тяжкості проступку.

Перелік стягнень подано у ст. 24 КУпАП у суворо визначеному порядку: від
менш суворих до суворіших. Іншими словами, закон містить «щаблі» заходів
впливу. Ці «щаблі» потрібні й для тих, хто видає норми права, і для тих,
хто їх застосовує. Зокрема, вони мають велике значення, коли видаються
норми з альтернативними санкціями.

За характером впливу стягнення поділяються на особисті, майнові,
особисто-майнові. Так, попередження й адміністративний арешт спрямовані
безпосередньо на особу правопорушника. До майнового стягнення належать
штраф, виправні роботи, вилучення і конфіскація предмета.
Особисто-майновим стягненням є позбавлення спеціального права. Воно
впливає на особистість правопорушника через його майнові інтереси.

Стягнення також можуть бути разовими, одномоментними (конфіскація,
попередження, штраф) і тривалими, розтягнутими в часі (арешт,
позбавлення прав, виправні роботи).

Законодавець поділяє стягнення на основні й додаткові. Це положення
закріплене у ст. 25 КУпАП, де йдеться про те, що сплатне вилучення та
конфіскація предметів можуть застосовуватись як у вигляді основних, так
і додаткових стягнень, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За
правопорушення накладається одне основне або основне і додаткове
стягнення. Додаткові стягнення не накладаються окремо, а приєднуються до
основного.

Кожне адміністративне стягнення містить правовідновний потенціал. Його
застосуванням припиняється протиправне становище і відновлюються
порушені проступком юридичні відносини.

Система адміністративних стягнень суворо формалізована: ними є тільки ті
засоби примусового впливу, які визначив законодавець. Будь-які інші,
навіть якщо вони схожі зі стягненням за метою, змістом, назвою, до таких
не належать. Так, слід розрізняти такі стягнення, як адміністративний
арешт (ст. 32), сплатне вилучення предмета (ст. 28), конфіскація
предмета (ст. 29), позбавлення спеціального права (ст. 30) від таких
заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні
правопорушення, як адміністративне затримання (ст. 261), вилучення речей
і документів (ст. 265), відсторонення водіїв від керування транспортними
засобами (ст. 266).

Перелік стягнень, які містяться у ст. 24 КУпАП, не є вичерпним. Частина
3 цієї статті передбачає, що законодавчими актами можуть встановлюватися
й інші види адміністративних стягнень.

Види адміністративних стягнень. Попередження (ст. 26 КУпАП)
застосовується як самостійна міра за вчинення незначних адміністративних
порушень, а також щодо осіб, які вперше вчинили проступок і при цьому
мають добрі характеристики. Зміст попередження як міри адміністративного
стягнення полягає в офіційному, від імені держави, осудженні
протиправного діяння органом адміністративної юрисдикції й у
попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Воно
розраховане на виховний ефект і не зачіпає ні майнових, ні інших прав
порушника.

Як і будь-яке інше стягнення, попередження потребує юридичного
оформлення у вигляді винесення письмової постанови, що відповідає
вимогам ст. 283 КУпАП. Поряд з цим законодавець передбачає можливість
фіксації попередження в іншій установленій законом формі. Так, ст. 306
КУпАП визначає, що за вчинення порушень, передбачених статтями 116, 116,
117, 125 і ч. 1 ст. 127 КУпАП, адміністративні стягнення у вигляді
попередження на місці оформляються способом, установленим МВС України
або Міністерством транспорту. Однією з таких форм є «Талон попереджень»,
у якому фіксуються порушення водіями транспортних засобів правил
дорожнього руху.

До попередження, як і до будь-якого основного стягнення, може бути
приєднане додаткове стягнення. Усні попередження посадових осіб не
можуть розглядатися як стягнення.

Попередження як адміністративне стягнення слід відрізняти від
попередження як запобіжного заходу протиправного поводження.

AE

E

E

Gдів. Це оформлюється компетентним державним органом письмово. Водночас
може бути встановлений і конкретний термін виконання обов’язку.

Попередження щодо припинення протиправної поведінки є самостійним
запобіжним засобом, якщо закон установлює, що спочатку до порушника має
бути застосована саме ця міра, а потім, у разі невиконання правового
обов’язку — суворіша. Так, знести самовільно зведену будівлю можна лише
в тому випадку, якщо і після зробленого попередження громадянин
продовжує порушувати закон.

Попередження щодо припинення протиправної поведінки провадиться, якщо
правопорушення ще не закінчене, з метою припинення протиправної
поведінки й у встановлених законодавством випадках є обов’язковим першим
примусовим заходом.

Таким чином, цей запобіжний захід відрізняється від попередження як
адміністративного стягнення тим, що стягнення накладається за певний
проступок компетентним державним органом шляхом винесення спеціальної
постанови.

Штраф (ст. 27 КУпАП) — це грошове стягнення, що накладається на громадян
і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках,
установлених законодавством України.

Необхідно зазначити, що це виключно грошове стягнення. Чинному
законодавству про адміністративні правопорушення не відомі інші форми
штрафу (наприклад, натуральний штраф).

В адміністративно-юрисдикційній практиці штраф є домінуючим видом
стягнення, що передбачений як єдиний або альтернативний захід
відповідальності за більшість адміністративних правопорушень.

Адміністративний штраф — не відшкодувальне (компенсаційне) стягнення.
Цією ознакою він відрізняється від цивільно-правового штрафу. Перше
(адміністративний штраф) — це захід впливу на психіку та майнове
становище правопорушника. Друге — компенсація матеріального збитку, що
заподіяний внаслідок порушення договірних зобов’язань.

За одиницю обчислення адміністративного штрафу відповідно до Закону
України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні
правопорушення щодо посилення адміністративної відповідальності у
вигляді штрафу» від 7 лютого 1997 р. прийнято неоподатковуваний мінімум
доходів громадян.

Як адміністративно-правова санкція штраф характеризується:

державним примусом;

обмеженням майнових інтересів тих, до кого він застосовується;

одночасним (разовим) стягненням.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через 15 днів від дня
вручення йому постанови про накладення стягнення, а у випадку оскарження
або опротестування — 15 днів від дня повідомлення про залишення скарги
або протесту без задоволення. Якщо штраф накладено на особу віком від 16
до 18 років, яка не має самостійного заробітку, то штраф стягується з
батьків або осіб, що їх замінюють.

У разі несплати штрафу у встановлений термін постанова про його
накладення надсилається для примусового виконання до відділу державної
виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за
місцезнаходженням його майна.

З тексту ст. 258 КУпАП випливає, що за незначні адміністративні
правопорушення допускається накладення і стягнення штрафу на місці їх
учинення. До таких належать: пошкодження внутрішнього обладнання
вагонів, стекол у пасажирських поїздах, куріння у вагонах приміських
поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого і далекого
сполучення, а також у метрополітені (ст. 110); пошкодження внутрішнього
обладнання морських суден і куріння у невстановлених місцях цих суден
(ст. 115); керування річковими або маломірними суднами, які
зареєстровані у встановленому порядку або не пройшли технічного огляду;
перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених
місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил
маневрування, подача звукових сигналів, несення бортових вогнів і
сигналів (ч. З і 5 ст. 116); викидання за борт річкового або маломірного
судна сміття або інших предметів (ст. 116); порушення правил безпеки
пасажирів під час висадки і посадки при користуванні річковими і
маломірними суднами, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах
(ч. 1 і З ст. 117) тощо.

Накладення і стягнення штрафу на місці вчинення правопорушень,
передбачених статтями 70, 73, 77, 90, 91 і 153 допускається у разі, якщо
його розмір не перевищує трьох неоподатковуваних мінімумів прибутків
громадян (ст. 258 КУпАП). При стягненні штрафу на місці правопорушнику
видається квитанція встановленого зразка, що є документом суворої
звітності.

Оплатив вилучення (ст. 28 КУпАП) застосовується виключно за рішенням
суду і тільки щодо предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення. Воно полягає у
примусовому вилученні предмета, його наступній реалізації і передачі
колишньому власнику вирученої суми з відрахуванням витрат по реалізації.
Фактично йдеться щодо примусової реалізації майна, що перебувало в
особистій власності правопорушника. Це стягнення може бути основним або
додатковим.

Мета сплатного вилучення — виключити володіння предметом, забороненим до
використання або ж використовуваним з порушенням установлених правил. Ця
міра більш м’яка порівняно з конфіскацією та різниться від неї сплатним
характером.

За цільовою спрямованістю це стягнення різниться від такої міри, як
реквізиція. Реквізиція — це вилучення майна у власника в державних або
громадських інтересах з виплатою власнику вартості реквізованого майна.

Так, ст. 68 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що
капітан судна у разі нестачі продовольства, «якщо усі життєві припаси, у
тому числі незнижуваний запас продовольства, вичерпані, з метою
загального розподілу має право провести реквізицію необхідної кількості
продовольства, що є в розпорядженні осіб, які перебувають на судні, і
реквізицію вантажу, що перебуває на судні і який може бути використаний
для харчування. Про реквізицію складається акт. Вартість реквізованого
продовольства та вантажу відшкодовується судновласником».

Конфіскація (ст. 29). Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення
або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, — це
примусова безоплатна передача його у власність держави. Конфіскація
здійснюється виключно за рішенням суду.

Це не компенсаційний захід. Відшкодування майнового збитку не належить
до цілей цього стягнення. Не пов’язана конфіскація і з задоволенням
будь-яких державних або громадських інтересів, її мета як
адміністративного стягнення полягає у примусі особи до виконання
покладених на неї обов’язків.

Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має
спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не
будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей,
безпосередньо пов’язаних із проступком і прямо названих у законі
(рушниць, знарядь полювання тощо).

У ст. 29 КУпАП підкреслено, що конфіскувати можна лише предмет, що є
особистою власністю порушника, якщо інше не передбачено законодавчими
актами. Справа в тому, що конфісковувати річ, що не належить
правопорушнику, означає покарати власника майна, який не вчинив
правопорушення і не підлягає адміністративній відповідальності.
Конфіскований предмет переходить з особистої власності у власність
держави.

Конфіскацію як адміністративне стягнення слід відрізняти, по-перше, від
реквізиції; по-друге, від вилучення речей і документів як заходу
припинення адміністративних правопорушень (статті 260 і 265 КУпАП);
по-третє, від вилучення як заходу запобігання адміністративним
правопорушенням; по-четверте, від конфіскації як одного з додаткових
покарань за вчинення злочинів (статті 51 і 59 КК); по-п’яте, від
вилучення, що здійснюється в цивільно-правовому порядку (статті 105 і
136 ЦК).

Стаття 55 Закону України «Про власність» визначає, що «за обставин
надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій,
епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної
влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах,
встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості
майна».

Вилучення предметів як захід припинення адміністративних правопорушень
застосовується в несудовому порядку на підставі статей 260 і 265 КУпАП.

Вилученню підлягають речі і документи, які, по-перше, виявлені під час
затримання правопорушника, його особистого огляду або огляду його речей;
по-друге, є знаряддям або безпосереднім об’єктом правопорушення.

Вони вилучаються посадовими особами органів контрольно-ревізійної
служби, податкової служби, захисту прав споживачів, внутрішніх справ,
воєнізованої охорони, цивільної авіації, митних установ, прикордонних
військ тощо (статті 234і, 2342, 2444, 262 і 264 КУпАП).

Вилучені речі і документи зберігаються до розгляду справи про
адміністративне правопорушення у місцях, що їх визначають органи
(посадові особи), яким надано право провадити вилучення речей і
документів, а після розгляду справи, залежно від результатів її
розгляду, їх у встановленому порядку конфіскують або повертають
володільцеві, або знищують, а при сплатному вилученні речей реалізують.

Вилучені орден, медаль, нагрудний знак до почесного звання СРСР,
почесного звання Української РСР, Почесної Грамоти і Грамоти Президії
Верховної Ради Української РСР, почесного звання України, відзнаки
Президента України після розгляду справи підлягають поверненню їх
законному володільцеві, а якщо він невідомий, надсилаються відповідно до
Адміністрації Президента України.

Вилучені самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення,
апарати для їх вироблення після розгляду справи підлягають знищенню
працівниками міліції.

Про вилучення речей і документів складається протокол або робиться
відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення, про
огляд речей або адміністративне затримання.

При вчиненні порушень, передбачених статтями 174,190 — 195 КУпАП,
працівник міліції має право вилучити вогнепальну, пневматичну зброю
калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за
секунду та холодну зброю, бойові припаси, електрошокові пристрої і
спеціальні засоби.

Вилучення з метою запобігання правопорушенням допускається щодо
предметів, якими володіють на законних підставах, проте конкретні
обставини дають можливість відповідним державним органам приймати
рішення щодо їх вилучення в адміністративному порядку відповідно до
чинного законодавства. Ця міра від інших видів вилучення відрізняється
відсутністю зв’язку з конкретним правопорушенням. Вона має чисто
превентивний характер і її мета — усунення умов, що можуть сприяти
вчиненню правопорушення.

Так, при введенні надзвичайного стану, органами, що здійснюють
надзвичайний стан, може застосовуватися тимчасове вилучення у громадян
зареєстрованої вогнепальної та холодної зброї.

Конфіскація як одне з додаткових покарань за вчинення злочинів
провадиться виключно за вироком суду, є додатковим покаранням за
вчинений злочин, може поширюватися на все майно засудженого або його
частину, незалежно від зв’язку предметів, що конфіскуються, із злочинним
діянням.

Вилучення на підставі цивільно-правових норм здійснюється лише в
судовому порядку з відповідним позовом (див. статті 105 і 136 ЦК
України).

Позбавлення спеціальних прав (ст. 30 КУпАП). Позбавлення прав — це
обмеження правосуб’єктності громадянина в адміністративному порядку за
адміністративні проступки. Ця міра застосовується щодо тих суб’єктивних
прав, які раніше були надані суб’єкту органами державного управління.
Якщо громадянин неправильно використовує надане йому право, орган
державного управління тимчасово позбавляє його цього права.

Серед стягнень КУпАП називає тільки два види позбавлення спеціального
права: права керування (статті 108, 116, 122, 123, 124, 130 та ін.) і
права полювання (ст. 85).

Таке стягнення передбачається за грубе чи систематичне порушення порядку
користування правом. Воно застосовується судом і уповноваженими на те
посадовими особами.

У всіх випадках застосування цього стягнення йдеться про позбавлення
спеціальних прав, що відрізняються від прав конституційних, які
громадяни мають від народження або які виникають у результаті придбання
дієздатності. Основна їх особливість полягає в тому, що вони
персоніфіковані, тобто даються конкретній особі в дозвільному порядку.

Позбавлення прав, будучи стягненням, водночас виконує завдання
припинення протиправної діяльності, у ньому вдало поєднуються каральний
і припинювальний моменти. Попереджувальне завдання воно розв’язує не
тільки шляхом виправлення і перевиховання правопорушника, а й шляхом
позбавлення його можливості знову чинити аналогічні проступки.

Виправні роботи (ст. 31 КУпАП) — стягнення майнового характеру, що
триває. Воно застосовується на термін до двох місяців із відбуванням за
місцем постійної роботи винного і з відрахуванням до 20 відсотків його
заробітку в дохід держави.

Виправні роботи призначаються у судовому порядку. Ця санкція
застосовується тільки до правопорушників, які мають постійну роботу.
Вона не може застосовуватися до непрацездатних осіб (пенсіонерів за
віком, інвалідів, до вагітних). Крім того, відповідно до ст. 15 КУпАП,
виправні роботи не можуть бути застосовані до військових, призваних на
збори військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу
органів внутрішніх справ.

Таке стягнення застосовується за адміністративні правопорушення, що за
ступенем суспільної небезпеки наближаються до злочинних діянь. Це дрібне
розкрадання (ст. 51), ухилення від відшкодування майнового збитку,
заподіяного злочином (ст. 51і), дрібне хуліганство (ст. 173), злісна
непокора законному розпорядженню працівника міліції (ст. 185) та ін.

Виправні роботи призначаються тільки як основне стягнення й відбуваються
виключно за місцем постійної роботи правопорушника. Відрахування
здійснюються із заробітку за основним місцем роботи, за сумісництвом,
гонорарів, одержуваних за договорами і трудовими угодами. Вони не
допускаються з пенсій, грошової допомоги, виплат одноразового характеру.

Крім відрахувань грошових сум у дохід держави, виправні роботи
припускають ще низку правообмежень майнового та трудового характеру.
Так, у період відбування виправних робіт забороняється надання чергової
відпустки, час їх відбування не зараховується у виробничий стаж, не
допускається звільнення з роботи за власним бажанням, крім окремих
випадків (перехід на роботу з кращими умовами праці, на роботу за фахом
тощо).

У всіх випадках виправні роботи встановлюються законодавцем у межах
альтернативних санкцій.

Адміністративний арешт (ст. 32 КУпАП). Ці стягнення встановлено за
адміністративні правопорушення, що за ступенем громадської небезпеки
наближаються до злочинів. Арешт є найбільш суворим з усіх видів
адміністративних стягнень. Тому законодавець прямо зазначає, що
адміністративний арешт застосовується лише у виняткових випадках за
окремі види адміністративних правопорушень. Цією ж обставиною
пояснюється використання цього стягнення тільки в альтернативних
санкціях.

Призначається адміністративний арешт тільки судом (суддею) терміном до
15 діб. Його не застосовують до вагітних жінок, жінок, що мають дітей
віком до 12 років, осіб, які не досягли 18 років, інвалідів 1 і 2-ої
груп (ст. 32), а також військовослужбовців, призваних на збори
військовозобов’язаних, осіб рядового і начальницького складу органів
внутрішніх справ (ст. 15).

Винятковість адміністративного арешту означає, що можливість вжиття до
правопорушника альтернативних заходів впливу старанно вивчена і визнана
недоцільною. У цьому зв’язку характерними є санкції ст. 173 «Дрібне
хуліганство», ст. 178 «Розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і
поява у громадських місцях у п’яному вигляді», ст. 185 «Злісна непокора
законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена
громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця, ст. 185і «Порушення порядку організації і проведення
зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій». У них
підкреслюється, що ці проступки тягнуть за собою адміністративний арешт
лише у тому разі, якщо з урахуванням обставин справи й особи
правопорушника вжиття до нього інших заходів впливу визнається
недостатнім.

За чинним законодавством адміністративний арешт передбачається за
вчинення таких видів правопорушень:

незаконні вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання
наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих
розмірах (ст. 44);

дрібне хуліганство (ст. 173);

розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява у громадських
місцях у п’яному вигляді (ч. З ст. 178);

злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції,
члена громадського формування з охорони громадського порядку,
військовослужбовця (ст. 185);

порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних
походів і демонстрацій (ст. 185);

— прояв неповаги до суду (ст. 185).

Крім того, адміністративний арешт передбачений як наслідок ухилення
особи від відбування виправних робіт, застосованих за вчинення дрібного
хуліганства. Відповідно до ст. 325 КУпАП постановою судді не-відбутий
строк виправних робіт може бути замінено адміністративним арештом із
розрахунку один день арешту за три дні виправних робіт, але не більш як
на 15 діб.

Виселення за межі України як міра адміністративного стягнення
застосовується за рішенням органів внутрішніх справ або Служби безпеки
України.

Вона поширюється виключно на іноземців, її застосування передбачене ст.
24 КУпАП і ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4
квітня 1994 р.

Іноземець може бути виселений за межі України в трьох випадках:

якщо його дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України або
охорони громадського порядку;

якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних
інтересів громадян України;

якщо іноземець грубо порушив законодавство про правовий статус
іноземців.

У разі ухвалення рішення про виселення іноземець зобов’язаний покинути
територію України у терміни, зазначені в цьому рішенні. Якщо іноземець
ухиляється від виконання такого рішення, то він підлягає затриманню і
примусовому виселенню, проте для цього необхідна санкція прокурора.
Затримання для примусового виселення допускається тільки на термін,
необхідний для практичної реалізації цього рішення.

Рішення про виселення іноземця може бути оскаржене в судовому порядку.
Оскарження не припиняє виконання рішення про виселення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020