.

Принципи державного управління (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
334 4439
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Принципи державного управління

Виникнення, розвиток, функціонування та припинення існування будь-яких
систем зумовлено певними закономірностями, які мають об’єктивний
характер. Якщо розглядати людський організм як біологічну систему, то
такі закономірності легко виявити — це народження людини, її розвиток у
часі (фізичне вдосконалення, старіння тощо), смерть. Не становлять
винятку із зазначеного правила й усі інші відомі системи, у тому числі й
державне управління.

Закономірності можуть бути пізнаними і непізнаними. Пізнані поділяються
на дві групи: ті, що відповідають потребам людини (позитивні), і ті, що
не відповідають потребам людини або суперечать їм (негативні).

Обидві групи пізнаних закономірностей використовуються (враховуються)
людиною в її інтересах. З цією метою вживаються заходи щодо посилення,
стимулювання впливу позитивних закономірностей, а також створення умов
для їх безперешкодної реалізації та обмеження впливу негативних
закономірностей. Чим дійовішими є заходи щодо посилення впливу перших і
обмеження дії других закономірностей, тим ефективнішим є управління, тим
швидше і краще розв’язуються назрілі питання і досягаються поставлені
цілі.

Отже, цілком зрозуміло, що ефективність управління багато в чому
залежить від ефективності врахування і використання виявлених (пізнаних)
закономірностей.

Ми наголошуємо на цьому тому, що принципи управління — це його позитивні
закономірності, які пізнані наукою і практикою та охарактеризовані
(зафіксовані, закріплені) у відповідних поняттях. Звідси випливає
висновок, що ознаками принципу управління є належність до пізнаних
позитивних закономірностей та фіксованість, закріпленість у суспільній
свідомості.

У сфері державного управління закріплення (фіксування) закономірностей у
суспільній свідомості здійснюється у правовій формі, частіше у вигляді
відповідних юридичних норм.

Таким чином, принципи державного управління — це його позитивні
закономірності, пізнані наукою і практикою, закріплені у правових
нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил.

У навчальній літературі наводяться й інші визначення. Наприклад,
принципи державного управління— це основоположні засади, керівні
настанови, що визначають найважливіші правила, за якими управління
здійснюється і організується.

Прийнято виділяти такі групи принципів державного управління:

соціально-політичні — демократизм, участь населення в управлінській
діяльності держави (народність); рівноправність осіб різних
національностей; рівність усіх перед законом; законність; гласність і
врахування громадської думки; об’єктивність;

організаційні принципи побудови апарату державного управління —
галузевий, функціональний, територіальний;

організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного
управління — нормативність діяльності, єдиноначальність, колегіальність,
поділ управлінської праці; відповідальність за прийняті рішення,
оперативна самостійність.

Соціально-політичні принципи — це найзагальніші принципи
державно-управлінської сфери. Вони поширюються на всі види
виконавчо-розпорядчої діяльності та всі функціонуючі в державі
управлінські

структури. Принципи цієї групи, як правило, закріплюються у нормативному
порядку. Багато з них міститься у Конституції України (вони дістали
назву конституційних) та інших законодавчих актах.

Одним з найважливіших соціально-політичних принципів є демократизм. Вже
у ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенною і
незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Природно, що
визначальна риса держави зводиться у найважливіший принцип її
управлінської діяльності.

Серед обставин, що визначають демократизм як принцип державного
управління та закріплені у Конституції України, насамперед треба
виділити такі:

визнання людини, її життя і здоров’я, честі та гідності, недоторканності
й безпеки найвищою соціальною цінністю (ст. 3);

відповідальність держави перед людиною за свій головний обов’язок —
забезпечення прав і свобод людини (ст. 3);

закріплення положення, що єдиним джерелом влади в Україні є народ (ст.
5);

проголошення верховенства права (ст. 8);

визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7);

здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову (ст. 6);

визнання і захист державної, комунальної і приватної власності (ст. 41);

відсутність у державі обов’язкової ідеології та цензури (ст. 15);

визнання того, що державний примус здійснюється виключно у межах чинного
законодавства (ст. 19);

державне гарантування свободи думки, слова, світогляду та об’єднання у
політичні партії і громадські організації (статті 34—36);

закріплення права громадян на звернення до органів влади і місцевого
самоврядування та обов’язку цих органів розглядати такі звернення (ст.
40);

проголошення права на працю, страйки, відпочинок, соціальний захист,
житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров’я, безпечне для життя і
здоров’я людей довкілля (статті 43—50), освіту та свободу творчості
(статті 53, 54).

Однією з найважливіших умов успішної побудови демократичної, правової,
соціальної держави є забезпечення реальної участі громадян у вирішенні
всієї різноманітності питань державного і суспільного життя. Саме тому
участь населення в управлінській діяльності держави є неодмінним
принципом державного управління, закріпленим у Конституції України,
законах і багатьох підзаконних актах.

Так, ст. 5 Конституції України фіксує положення про те, що народ
України, будучи єдиним джерелом влади у державі, здійснює її як
безпосередньо, так і через систему органів державної влади та місцевого
самоврядування; ст. 38 надає громадянам право участі в управлінні
державними справами; ст. 140 визначає місцеве самоврядування як право
територіальної громади (жителів сіл, селищ, міст) самостійно вирішувати
питання місцевого значення у межах Конституції та законів України.
Зазначені конституційні положення набувають розвитку у преамбулі Закону
України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р., де
підкреслюється, що цей Закон забезпечує громадянам можливість участі в
управлінні державними і громадськими справами, а також впливу на
поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування.

Чинне законодавство передбачає різні форми участі населення в управлінні
державними справами. Серед них, зокрема, участь у референдумах; служба у
державних органах управління; об’єднання у політичні партії, звернення з
пропозиціями і рекомендаціями до органів влади, спрямовані на
вдосконалення їх управлінської діяльності; об’єднання у громадські
організації споживачів з метою сприяння державним органам у здійсненні
контролю за якістю товарів (робіт, послуг), торговельних та інших видів
обслуговування; сприяння державним органам в охороні громадського
порядку; сприяння державним органам в охороні державного кордону та
інші.

Принцип рівноправності осіб різних національностей у своєму конкретному
прояві забезпечує рівне становище у державному управлінні всіх громадян
України незалежно від їх національності. Так, згідно зі ст. 24
Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,
кольору шкіри, етнічного походження. У ст. 4 Закону України «Про
державну службу» підкреслено, що право на державну службу мають
громадяни України незалежно від расової та національної належності.
Тобто державне управління здійснюється з урахуванням як
загальнодержавних, так і національних інтересів. Стаття 53 Конституції
України гарантує громадянам, які належать до національних меншин, право
на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних
навчальних закладах.

З принципом рівноправності осіб різних національностей тісно пов’язаний
принцип рівності усіх перед законом. Конституція України закріплює
рівність перед законом усіх суб’єктів права власності (ст. 13); рівність
прав жінки й чоловіка (ст. 24); об’єднань громадян (ст. 36); рівність
перед законом дітей (ст. 52).

Рівність громадян перед законом означає й однаковий захист їх прав. Так,
відповідно до Конституції України кожний громадянин має право на життя,
яке зобов’язана захищати держава (ст. 27); на особисту недоторканність
(ст. 29); соціальний (ст. 46), судовий (ст. 53) захист; правову допомогу
(ст. 59).

Разом з тим рівність перед законом не означає зрівнялівки. Для захисту
прав окремих категорій населення передбачено соціальні заходи. Так,
рівність прав осіб різних статей забезпечується спеціальними заходами з
охорони праці. Здоров’я жінки у державі регламентується встановленням
для неї пенсійних пільг, правовим захистом материнства.

Особливе місце серед усіх принципів державного управління належить
принципу законності. Стаття 1 Конституції визначає Україну як правову
державу, ст. 8 закріплює як державний принцип верховенство права, а
статті 6 і 19 встановлюють, що органи законодавчої, виконавчої та
судової гілок влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією
Конституцією межах і відповідно до законів України. Це означає, що
суворе й неухильне додержання законів і підзаконних актів — це єдино
припустимий варіант діяльності державних структур, посадових осіб,
органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, інших суб’єктів
права. Порушення чинного законодавства тягне за собою юридичну
відповідальність, а незнання законів не звільняє від неї (ст. 68).
Додержання законності необхідно розглядати як найважливішу умову і
неодмінну основу ефективного функціонування управлінського апарату та
забезпечення правового порядку в нашій державі.

Отже, додержання принципу законності у державному управлінні передбачає:

утворення управлінських органів на підставі суворого додержання

чинного законодавства;

функціонування державних органів і органів місцевого самоврядування
виключно у межах правових приписів;

високу свідомість і дисциплінованість службовців апарату управління.

Законність як найважливіший принцип діяльності фіксується у нормативних
документах, які визначають правовий статус суб’єктів державного
управління.

Реальне здійснення демократичних перетворень, удосконалення
управлінських процесів відповідно до вимог документів про
адміністративну реформу, забезпечення у державі справжньої законності та
реального правового порядку можливі лише в умовах широкої гласності та
врахування громадської думки.

a

ae

ae

J широке її урахування під час вироблення управлінських рішень.

Гласність дає змогу громадянам бачити механізм формування і реалізації
державно-управлінського впливу та перебіг усіх управлінських процесів.

Громадська думка відображає уявлення (оцінки, судження) найактивнішої
частини населення щодо ефективності, корисності, правильності
управлінських рішень. Вона є масивом інформації для суб’єктів державного
управління.

Урахування громадської думки — це канал зворотного зв’язку в системі
державного управління, використання інформаційного масиву для вироблення
і прийняття найбільш обґрунтованих та ефективних управлінських рішень.

Держава забезпечує додержання цього принципу двома способами.

По-перше, вона вимагає від державних органів гласності й відкритої для
широкої громадськості діяльності. Так, у Законі України «Про порядок
висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого
самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня
1997 р. є норма, яка зобов’язує ці органи забезпечувати журналістам
вільний доступ до інформації щодо своєї діяльності, а також надавати її
засобам масової інформації у повному обсязі (ст. 2).

По-друге, держава стимулює право населення на висловлювання суджень щодо
діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, а також
підприємств, установ, організацій. Так, закріплене у Конституції право
громадян України брати участь в управлінні державними справами (ст. 38)
передбачає їх поінформованість щодо стану справ у цій сфері та спонукає
до активних дій, спрямованих на його поліпшення. Ця норма конкретизована
в Законі України «Про звернення громадян», в Указі Президента України
«Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення»
від 19 березня 1997 р. та інших актах.

Важливе місце серед принципів державного управління посідає принцип
об’єктивності. Він передбачає чітке додержання вимог об’єктивних
закономірностей суспільного розвитку, врахування реальних можливостей
(матеріальних, технічних, інтелектуальних) держави щодо реалізації тих
чи інших управлінських рішень. Цей принцип виявляється при формуванні
державно-управлінського впливу. Згідно з ним останній повинен
відповідати реальним можливостям керованих об’єктів і глобальним
управлінським цілям.

Порушення принципу об’єктивності найчастіше пов’язані з
об’єктивістськими ознаками природних і соціальних явищ, а також з
прийняттям рішень, які не враховують об’єктивних закономірностей.
Здебільшого це призводить до втрат у сфері виробництва, поглиблення
контролю за управлінським процесом, викликає недовіру до суб’єкта
управління.

Організаційні принципи побудови апарату державного управління
забезпечують найбільш раціональний вибір суб’єктів управлінської
діяльності. Виходячи з цих принципів і враховуючи конкретні соціальні та
економічні умови, здійснюється розподіл компетенції управлінських
структур (органів управління). Вони повинні максимально ефективно
розподілити управлінську працю і усунути паралелізм у діяльності
центральних та місцевих органів, вищестоящих і нижчих лапок апарату.

Відповідно до зазначених принципів суб’єкти диференціюються за галузями,
сферами, територіями, утворюючи у сукупності цілісну систему державного
управління. Правильно організована структура забезпечує ефективне
функціонування всієї системи. Нині структура суб’єктів державного
управління України ґрунтується на галузевому, функціональному
(міжгалузевому) і територіальному принципах.

Галузевий принцип реалізується у такій структурній побудові, де
однорідні за характером діяльності об’єкти закріплено за відповідним
органом управління і утворюють сферу його управлінської діяльності.
Суб’єкти, що здійснюють управління за галузевим принципом, прийнято
називати галузевими органами державного управління.

Так, згідно з Положенням про Міністерство транспорту України до сфери
його управління входять об’єднання, підприємства, установи, організації
автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового
транспорту.

При структурній побудові, що ґрунтується на функціональному
(міжгалузевому) принципі, до відання спеціально утвореного органу
управління передається одна (або кілька) державна функція. Управління
зазначеним суб’єктом здійснюється на всій території України незалежно
від належності підприємств, установ, організацій до тієї або іншої
галузі, сфери, форми власності тощо (зокрема, Державна податкова
адміністрація здійснює таке управління функцією збирання податків).

Управління, організоване за зазначеним принципом, прийнято називати
функціональним, або міжгалузевим, а суб’єктів, що здійснюють його, —
органами функціонального, або міжгалузевого, управління.

Слід наголосити на тому, що одним з головних завдань комплексної
адміністративної реформи в Україні є поступовий перехід від галузевого
до функціонального принципу побудови міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади.

Територіальний принцип полягає у такій структурній побудові, за якої
державні органи здійснюють комплексне управління на певних, чітко
окреслених територіях.

До таких державних органів належать насамперед обласні, Київська і
Севастопольська міські, районні в областях, районні у містах Києві та
Севастополі державні адміністрації. Конституція України визначає ці
органи виконавчої влади як місцеві державні адміністрації (ст. 118).
Вони покликані захищати права і законні інтереси громадян і держави,
забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток підпорядкованих
їм територій (областей, районів, міст Києва і Севастополя та їх районів)
і реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах
управління.

Організаційні принципи функціонування (діяльності) апарату державного
управління застосовуються для визначення змісту діяльності конкретних
управлінських структур. Додержання цих принципів дає змогу ефективніше
використовувати потенціал державних службовців, персоналу
науково-дослідних установ, технічних працівників. За допомогою цих
принципів забезпечується прийняття правильних управлінських рішень,
організація і застосування раціональних управлінських процедур, дійовий
контроль і виконавська дисципліна. Вони фіксуються у відповідних
нормативних актах.

Принцип нормативності використовується для правового регулювання
діяльності апарату державного управління. Кожен орган державного
управління повинен мати відповідний обсяг компетенції, зміст і характер
якої зумовлені дорученою органу сферою управління, його місцем в
управлінській ієрархії, структурними особливостями. До компетенції
повинні входити завдання, функції органу, порядок його організації та
діяльності. Згідно з цим принципом застосовувані суб’єктом управління
методи, форми, процедури тощо мають обиратися не довільно, а на підставі
відповідних нормативних документів.

Принцип єдиноначальності полягає в тому, що орган державного управління
очолює конкретна особа, призначена на відповідну посаду шляхом прийняття
управлінського акта. Так, відповідно до статей 106 і 114 Конституції
України та п. 7 Загального положення про міністерство, інший центральний
орган державної виконавчої влади (затверджено Указом Президента України
від 12 березня 1996 р.) міністерство очолює міністр, який призначається
Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Міністр
здійснює керівництво дорученими йому сферами діяльності.

Принцип колегіальності передбачає обговорення важливих питань
колективами спеціалістів, думка яких має враховуватись у разі прийняття
рішень. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган
державної виконавчої влади містить норму, згідно з якою для колективного
обговорення найважливіших напрямів діяльності міністерства та розвитку
галузі у його складі має утворюватися колегія. Крім того, для розгляду
наукових рекомендацій, обговорення програм, інших питань у міністерстві
може утворюватися науково-технічна (наукова) рада, а також інші дорадчі
та консультаційні органи.

Застосування принципу поділу управлінської праці зумовлено тим, що
остання складається з відносно самостійних однорідних видів, кожен з
яких вимагає від суб’єктів певної кваліфікації і специфічних знань,
тобто управлінської спеціалізації. Тому всередині органів управління
формуються колективи спеціалістів, які можуть бути організаційно
оформлені у вигляді управлінь, відділів, підвідділів, секторів тощо.
Управлінським документом, що відображає цей принцип, є штатний розклад.

Принцип відповідальності за прийняті рішення має два аспекти. По-перше,
завдяки його застосуванню забезпечується невідворотність
відповідальності за помилкові, прийняті без урахування об’єктивних
закономірностей і конкретних ситуацій рішення, а по-друге, на його
основі відповідальність персоніфікується.

Колективістська за своєю сутністю управлінська праця, відповідно до
принципу єдиноначальності, завжди об’єктивується у конкретних
управлінських рішеннях, які приймаються керівником органу управління.
Наділяючи останнього правом приймати рішення, держава передбачає і його
персональну відповідальність, яка має не залежати від рівня
компетентності будь-яких рекомендацій і пропозицій, що справили вплив на
ці рішення. Зокрема, норми Загального положення про міністерство, інший
центральний орган державної виконавчої влади передбачають, що рішення
колегії міністерства можуть втілюватись у життя лише наказами міністра.
Останній несе персональну відповідальність за виконання цих рішень перед
Президентом і Урядом України.

Важливе значення для успішного здійснення державного управління має
реалізація принципу оперативної самостійності. Усю багатоманітність
управлінської діяльності неможливо заздалегідь передбачити і зафіксувати
у документах, які регламентують функціонування органів управління.
Складність вирішуваних питань зумовлює необхідність аналізу значного
обсягу інформації та наявності у багатьох спеціалістів різнопланової
компетентності. Водночас динаміка соціально-економічних процесів
спонукає державних службовців до оперативного прийняття рішень. Тому
держава, визначаючи і закріплюючи адміністративно-правовими нормами
компетенцію органів управління, надає їм відповідні можливості та
оперативний простір для самостійних дій.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020