.

Управління адміністративно-політичною сферою. Управління обороноюи (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
140 1887
Скачать документ

Реферат

на тему:

Управління адміністративно-політичною сферою. Управління обороною

Конституція України встановлює, що оборона України, захист її
суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення
економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави,
Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного
співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність
на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.

Основи організації оборони та повноваження державних органів з її
забезпечення, обов’язки підприємств, установ, організацій, посадових
осіб щодо зміцнення обороноздатності країни встановлює Закон України
«Про оборону України» від 6 грудня 1991 р.

Оборона України — це система політичних, економічних, соціальних,
воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових,
організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного
захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Метою оборони України є створення всіх необхідних умов для запобігання
воєнному нападу та для збройної відсічі можливій агресії проти України у
будь-який час і за будь-яких обставин. Вона базується на готовності
Збройних Сил України, економіки, населення, території до оборони і
будується відповідно до воєнної доктрини держави.

Воєнна доктрина України є складовою частиною концепції національної
безпеки і становить сукупність основоположних настанов і принципів щодо
організації та забезпечення безпеки особи, народу і держави шляхом
політичних, дипломатичних, економічних та воєнних заходів. Вона
визначається принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил
України і ґрунтується на тому, що Україна:

не визнає війну як засіб розв’язання міжнародних проблем;

прагне до нейтралітету й додержання неядерних принципів (не приймати, не
виробляти і не набувати ядерної зброї);

не має територіальних претензій до жодної держави і не бачить у жодному
народові ворога;

— ніколи першою не розпочне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не
стане сама об’єктом агресії.

Безпосередньо воєнною доктриною принципово визначаються воєнно-політичні
цілі України та міжнародні пріоритети в галузі забезпечення національної
безпеки; причини воєнної небезпеки; ставлення України до війни;
ставлення України до ядерної зброї та інших видів зброї масового
знищення; основні напрями забезпечення воєнної безпеки; завдання
Збройних Сил та принципи їх будівництва; підготовка Збройних Сил до
захисту від агресії; мета і принципи воєнно-економічної політики;
підготовка держави і населення до оборони.

Воєнна доктрина України, як основа воєнного будівництва держави,
спирається на аналіз геополітичної ситуації у світі та довгострокові
наукові прогнози її розвитку. Доктринальні положення є обов’язковими для
державних органів, організацій, органів самоврядування та громадян
України і є основою узгодження їх зусиль у зміцненні національної
безпеки України. На основі Воєнної доктрини розробляються концепції
будівництва видів збройних сил, родів військ, інших військових формувань
України і конкретні програми їх реалізації.

Підготовка держави до оборони в мирний час включає:

прогнозування та оцінку воєнної небезпеки і воєнної загрози;

здійснення заходів у зовнішньополітичній сфері, спрямованих на
запобігання збройному конфлікту та відсіч збройній агресії;

формування та реалізацію воєнної, воєнно-економічної,
військово-технічної та військово-промислової політики держави;

вдосконалення структури, уточнення завдань і функцій Збройних Сил
України та інших військових формувань, забезпечення необхідної
чисельності їх особового складу, а також їх розвиток, підготовку і
підтримання на належному рівні боєздатності, бойової та мобілізаційної
готовності до оборони держави, планування їх застосування;

розвиток військово-промислового комплексу, створення сприятливих умов
для мобілізаційного розгортання галузей національної економіки з метою
виробництва озброєння, військової техніки і майна в необхідних обсягах;

забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань та
правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та
іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та
фінансовими ресурсами;

розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою
забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань та
правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не
виробляються в Україні;

підготовку національної економіки, території, органів державної влади,
органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а
також населення до дій в особливий період;

створення державного матеріального резерву та резервних фондів коштів;

забезпечення охорони державного кордону України;

військово-патріотичне виховання громадян України, підготовку молоді до
служби в Збройних Силах України, забезпечення престижу військової
служби; забезпечення розвитку воєнної науки, формування
науково-технічного і технологічного набутку для створення
високоефективних засобів збройної боротьби;

захист інформаційного простору України та її входження у світовий
інформаційний простір, створення розвинутої інфраструктури в
інформаційній сфері;

забезпечення відкритого та демократичного цивільного контролю у сфері
оборони та додержання вимог щодо збереження державної таємниці.

Закон України «Про оборону України» дає визначення понять
«обороноздатність держави», «збройна агресія», «воєнний стан».

Стан війни згідно з Конституцією України оголошується Верховною Радою
України за поданням Президента України у разі воєнного нападу (агресії)
на Україну. Стан війни також оголошується за необхідності виконання
міжнародних договорів щодо спільної оборони від агресії і скасовується
після укладення мирної угоди з протилежною воюючою стороною.

З оголошенням стану війни або початком воєнних дій настає воєнний час.
Початком воєнного часу є день і час оголошення стану війни або воєнного
нападу (агресії) на Україну. Кінцем воєнного часу є оголошений день і
час припинення воєнних дій.

Чинним законодавством передбачено, що у разі збройної агресії проти
України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення
про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні
або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших
військових формувань, подає його Верховній Раді України на схвалення чи
затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про
оголошення стану війни.

Воєнний стан запроваджується в окремих місцевостях або на всій території
України у разі оголошення стану війни або загрози воєнного нападу
(агресії). Рішення про введення воєнного стану згідно з Конституцією
України приймає Президент України.

Із введенням воєнного стану розширюються повноваження військового
командування. Йому можуть передаватися функції органів державного
управління у сфері оборони. Під час воєнного стану в інтересах оборони
вводяться обмеження діяльності підприємств, установ і організацій та
прав громадян, розширюються повноваження відповідних правоохоронних
органів.

Воєнний стан скасовується при зникненні загрози воєнного нападу
(агресії) та з відміною стану війни.

З оголошенням стану війни або воєнного стану оголошується загальна або
часткова мобілізація. Мобілізація є загальнодержавним заходом, що має
забезпечити планомірне розгортання Збройних Сил України та інших військ,
переведення народного господарства з мирного на воєнний стан.

Мобілізація проводиться відкрито або приховано. Рішення про проведення
відкритої мобілізації підлягає негайному оголошенню через засоби масової
інформації.

Рішення про проведення прихованої мобілізації доводиться через закриті
канали до керівників Ради міністрів Республіки Крим, міністерств та
інших центральних і місцевих органів державної виконавчої влади у
порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою створення необхідних умов для своєчасного проведення мобілізації
та забезпечення потреб держави в особливий період (особливий період
включає час мобілізаційного розгортання народного господарства, Збройних
Сил України та інших військ, воєнний час і частково відбудовний період
після закінчення воєнних дій) і на випадок стихійного лиха, аварій та
катастроф здійснюється мобілізаційна підготовка.

Мобілізаційна підготовка народного господарства України, Збройних Сил
України та інших військових формувань, створених відповідно до
законодавства України, є складовою частиною оборонних заходів, що
здійснюються в мирний час центральними і місцевими органами державної
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,
установами і організаціями всіх форм власності.

Мобілізаційна підготовка проводиться на плановій основі шляхом
завчасного створення стійких систем управління і зв’язку та необхідних
виробничих мобілізаційних потужностей, а також спеціальних формувань та
мобілізаційних резервів озброєння, військової техніки, матеріальних і
продовольчих ресурсів, страхового фонду документації.

Демобілізація є загальнодержавним заходом для планомірного переведення
народного господарства з воєнного на мирний стан і подальшого скорочення
Збройних Сил України та інших військ.

Для виконання оборонних функцій шляхом збройного захисту незалежності,
територіальної цілісності та недоторканності в Україні створено власні
Збройні Сили.

До складу Збройних Сил України входять сухопутні війська (війська
наземної оборони); війська повітряної оборони (військово-повітряні сили
та сили протиповітряної оборони); військово-морські сили.

За Конституцією України затвердження загальної структури Збройних Сил
України, їх чисельності, а також визначення функцій є компетенцією
Верховної Ради України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України за Конституцією
України є Президент України. Він призначає на посади та звільняє з посад
вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;
здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави.

Для забезпечення стратегічного керівництва Збройними Силами України,
іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами в особливий
період може створюватися Ставка Верховного Головнокомандувача як вищий
колегіальний орган військового керівництва обороною держави у цей
період. Пропозиції про утворення Ставки Верховного Головнокомандувача,
її персонального складу та граничної чисельності подаються Радою
національної безпеки і оборони України на розгляд Президенту України і
вводяться в дію Указом Президента України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснюється
Міністерством оборони України.

Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом
виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого
перебувають Збройні Сили України. Воно є головним (провідним) органом у
системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації
державної політики у сфері оборони.

До основних завдань Міноборони України належать:

участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового
будівництва, координація діяльності державних органів та органів
місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони;

участь в аналізі воєнно-політичної обстановки, визначення рівня воєнної
загрози національній безпеці України;

забезпечення функціонування, бойової і мобілізаційної готовності,
боєздатності та підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них
функцій і завдань;

проведення державної військової кадрової політики, заходів щодо
реалізації соціально-економічних і правових гарантій
військовослужбовців, членів їх сімей та працівників Збройних Сил;

розвиток військової освіти і науки, зміцнення дисципліни, правопорядку
та виховання особового складу;

взаємодія з державними органами, громадськими організаціями і
громадянами, міжнародне співробітництво;

контроль за додержанням законодавства у Збройних Силах, створення умов
для демократичного цивільного контролю над Збройними Силами.

Міноборони України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє
з посади Президент України.

На посаду Міністра оборони України призначається громадянин України,
який має вищу освіту. Він може бути військовослужбовцем. Якщо Міністром
призначено військовослужбовця, то за посадою він є Головнокомандувачем
Збройних Сил. Міністр як Головнокомандувач Збройних Сил несе
відповідальність за виконання Збройними Силами своїх функцій і
покладених на них завдань, йому підпорядковуються головнокомандувачі
усіх видів Збройних Сил.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне,
матеріально-технічне та інше забезпечення діяльності Міноборони України
організовується Державним секретарем. Організацію роботи з виконання
завдань Міністерства у сфері міжнародного співробітництва та
забезпечення відповідної діяльності Міністра здійснює Державний секретар
з питань міжнародного співробітництва.

Державний секретар подає пропозиції Міністрові стосовно державної
політики з питань оборони і військового будівництва, планування оборони
держави, забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, їх функціонування,
постачання матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, складання
проекту державного бюджету та формування державного оборонного
замовлення, координації та контролю за виконанням завдань у сфері
оборони органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Основними завданнями Державного секретаря є:

— організація забезпечення виконання завдань, що належать до сфери
діяльності Міноборони України; забезпечення діяльності Міністра як
керівника Міноборони України, члена Кабінету Міністрів України та члена
Ради національної безпеки і оборони України; здійснення поточної роботи,
пов’язаної з виконанням покладених на Міноборони України завдань;
забезпечення стабільності та наступності у роботі Міноборони України.

Державний секретар з питань міжнародного співробітництва подає
пропозиції Міністрові щодо перспективних напрямів міжнародного
військового співробітництва; узгоджує з начальником Генерального штабу
Збройних Сил питання стосовно укладення міжнародних договорів,
планування, координації та контролю за виконанням завдань у сфері
військового співробітництва, визначення можливостей Збройних Сил для
участі в міжнародних миротворчих операціях.

Основними завданнями Державного секретаря з питань міжнародного
співробітництва є:

— організація виконання Міноборони України покладених на нього завдань
щодо міжнародного співробітництва; інформаційне забезпечення Міністра,
інших керівників Міністерства та вищого командування Збройних
Сил у цій сфері; здійснення поточної роботи, пов’язаної з виконанням
завдань міжнародного співробітництва; забезпечення стабільності і
наступності в роботі Міністерства у питаннях міжнародного
співробітництва.

Державного секретаря, його першого заступника та заступників, Державного
секретаря з питань міжнародного співробітництва призначає на посаду за
поданням Прем’єр-міністра України та звільняє з посади Президент
України.

Державний секретар, його перший заступник та заступники, Державний
секретар з питань міжнародного співробітництва призначаються на посади
на строк повноважень Президента України. На ці посади можуть
призначатися військовослужбовці. Вони підзвітні та підконтрольні
Міністрові.

Державний секретар і Державний секретар з питань міжнародного
співробітництва здійснюють керівництво підпорядкованими структурними
підрозділами центрального апарату Міноборони України, а також
військовими частинами, організаціями та установами, підпорядкованими
зазначеним структурним підрозділам. Вони видають накази та розпорядження
організаційно-розпорядчого характеру та контролюють їх виконання.

Державний секретар і Державний секретар з питань міжнародного
співробітництва мають право: брати участь у засіданнях Кабінету
Міністрів України з правом дорадчого голосу під час розгляду питань, що
належать до сфери діяльності Міністерства; залучати у встановленому
порядку працівників органів виконавчої влади, підприємств, установ та
організацій, утворювати робочі групи, скликати наради для розгляду
питань, що належать до компетенції Міноборони України; одержувати від
центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування інформацію, документи, необхідні для виконання покладених
на Міністерство завдань.

Міністр оборони України в межах повноважень Міністерства видає накази і
директиви, контролює їх виконання. Накази і директиви з питань
реформування та розвитку Збройних Сил, їх бойової і мобілізаційної
готовності, оперативної та бойової підготовки, організаційних заходів та
інспектування військ (сил) Міністр видає разом з начальником
Генерального штабу Збройних Сил. Нормативно-правові акти Міноборони
України, видані в межах його компетенції, є обов’язковими для виконання
центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого
самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно
від форми власності та громадянами і підлягають державній реєстрації в
порядку, встановленому законодавством.

Міністр оборони України в разі потреби видає разом з керівниками
центральних та місцевих органів виконавчої влади спільні акти. Міністр
оборони України має право скасовувати та вносити зміни до наказів і
директив підпорядкованих йому органів військового управління і
військового командування.

a

a

I

?

a

?

?????егії проводяться в життя наказами (директивами) Міністра оборони
України.

Головним військовим органом з планування оборони держави, управління
застосуванням Збройних Сил України, координації та контролю за
виконанням завдань у сфері оборони органами виконавчої влади, органами
місцевого самоврядування, військовими формуваннями, утвореними
відповідно до законів України, є Генеральний штаб Збройних Сил України,
який в особливий період є робочим органом Ставки Верховного
Головнокомандувача (в разі її утворення).

Основними завданнями Генерального штабу є:

— стратегічне планування застосування Збройних Сил та інших військових
формувань, координація і контроль за підготовкою до виконання завдань
оборони держави;

організація підготовки Збройних Сил до виконання покладених на них
завдань;

організація і контроль за виконанням заходів, спрямованих на підтримання
військ (сил) у постійній бойовій та мобілізаційній готовності,
комплектування їх особовим складом, призов громадян на строкову
військову службу, визначення потреб і ресурсів, необхідних для виконання
покладених завдань, та контроль за їх одержанням;

організація взаємодії з міністерствами, іншими центральними і місцевими
органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та
областей під час виконання завдань оборони держави;

забезпечення функціонування системи управління Збройними Силами та
іншими військовими формуваннями.

Генеральний штаб призначений здійснювати:

1. З питань реалізації державної політики у сфері оборони та планування
оборони держави:

а) прогнозувати тенденції розвитку форм і способів ведення воєнних дій
та засобів збройної боротьби;

б) готувати пропозиції щодо прийняття Президентом України, органами
державної влади рішень про підготовку держави і Збройних Сил до оборони;

в) брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері
оборони, стратегії воєнної безпеки, обґрунтовувати напрями розвитку
Збройних Сил;

г) розробляти пропозиції щодо проектів законів та інших
нормативно-правових актів з питань підготовки і застосування Збройних
Сил;

д) вносити пропозиції Міністерству оборони України щодо оборонного
бюджету;

е) проводити розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в
інтересах підтримання в готовності і бойового застосування Збройних Сил;

є) розробляти план дислокації Збройних Сил, брати участь у його
узгодженні з Кабінетом Міністрів України;

ж) здійснювати стратегічне планування застосування Збройних Сил, інших
військових формувань та правоохоронних органів для оборони держави;

з) організовувати територіальну оборону України;

й) здійснювати контроль за станом бойової та мобілізаційної готовності,
боєздатності органів управління, з’єднань, частин, установ і організацій
військових формувань та правоохоронних органів, призначених для
підпорядкування органам військового управління в особливий період та для
виконання завдань територіальної оборони;

і) брати участь у створенні системи управління державою в особливий
період, створювати систему управління Збройними Силами, іншими
військовими формуваннями та підрозділами правоохоронних органів,
призначеними для підпорядкування органам військового управління Збройних
Сил в особливий період та для виконання завдань територіальної оборони;

ї) брати участь в організації та контролювати підготовку системи
зв’язку, комунікацій і в цілому території держави до оборони;

й) організовувати використання національної системи зв’язку в інтересах
оборони, здійснювати відповідно до закону управління та регулювання у
сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей
оборони;

к) брати участь у розробленні мобілізаційного плану держави,
контролювати стан мобілізаційної підготовки державних органів, органів
місцевого самоврядування, галузей економіки, підприємств, установ,
організацій усіх форм власності та виконання ними мобілізаційних завдань
в особливий період;

л) розробляти мобілізаційний план Збройних Сил та схему мобілізаційного
розгортання Збройних Сил і спеціальних формувань, призначених для
передачі під час мобілізації до складу Збройних Сил, організовувати
розроблення мобілізаційного розгортання інших військових формувань;

м) визначати потреби в особовому складі, озброєнні, військовій техніці,
матеріально-технічних, енергетичних, фінансових, інформаційних ресурсах,
продовольстві, земельних і водних ділянках, комунікаціях, фондах та
майні, необхідних для належного виконання завдань Збройними Силами та
іншими військовими формуваннями, контролювати повноту і якість їх
отримання;

н) брати участь в організації використання і контролю за повітряним,
водним, інформаційним простором держави та здійснювати його в особливий
період;

о) здійснювати координацію і контроль за підготовкою інших військових
формувань та правоохоронних органів до виконання завдань оборони
України;

п) визначати основні оперативно-стратегічні та оперативно-тактичні
вимоги щодо якісних характеристик озброєння і військової техніки та
розрахункову кількість основних видів номенклатури озброєння і
військової техніки, необхідних для оснащення Збройних Сил;

р) організовувати застосування засобів державного розпізнавання в
державних органах, Збройних Силах, інших військових формуваннях,
використання цих засобів на підприємствах, в установах, організаціях
усіх форм власності.

2. З питань оперативного управління Збройними Силами:

а) організовувати підготовку Збройних Сил до виконання покладених на них
завдань;

б) організовувати участь військових частин Збройних Сил у заходах
надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях та в заходах,
що можуть здійснюватися у зоні надзвичайної екологічної ситуації, в разі
їх проведення у встановленому порядку;

в) організовувати і забезпечувати ефективне функціонування системи
управління Збройними Силами та іншими військовими формуваннями,
приховане управління військами і зброєю;

г) аналізувати та оцінювати обстановку в районах імовірних дій Збройних
Сил; готувати пропозиції для Верховного Головнокомандувача Збройних Сил,
Головнокомандувача Збройних Сил та Ставки Верховного Головнокомандувача
і на основі їх рішення розробляти й уточнювати плани операцій Збройних
Сил;

д) доводити до Збройних Сил, інших військових формувань та
правоохоронних органів, а в особливий період — і до міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади, рад оборони Автономної Республіки
Крим та областей накази і директиви Верховного Головнокомандувача
Збройних Сил, організовувати їх виконання та здійснювати контроль за їх
реалізацією;

е) узагальнювати досвід підготовки штабів, ведення бойових дій,
розв’язання воєнних конфліктів, проводить порівняльну оцінку та готувати
пропозиції щодо підвищення бойових можливостей з’єднань, частин,
підрозділів Збройних Сил, озброєння і військової техніки;

є) сприяти розвитку воєнного мистецтва, організовувати виконання заходів
щодо стратегічного забезпечення у Збройних Силах.

3. З питань адміністративного (повсякденного) управління Збройними
Силами:

а) організовувати комплектування Збройних Сил та інших військових
формувань військовослужбовцями, призов громадян на строкову військову
службу, навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, прийняття на
військову службу за контрактом, накопичення військовонавчених людських
ресурсів;

б) здійснювати загальне керівництво роботою, пов’язаною з організацією
військового обліку громадян, та контроль за її станом в органах
місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях
незалежно від підпорядкування;

в) аналізувати і розроблявати (вдосконалювати) організаційно-штатну
структуру військ (сил), готує пропозиції щодо формування, переформування
та розформування об’єднань, з’єднань військових частин, військових
навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил;

г) забезпечувати реалізацію у Збройних Силах державної політики у сфері
інформатизації, організовувати і координувати роботи зі створення єдиної
автоматизованої системи управління Збройних Сил, впроваджує сучасні
інформаційні технології в діяльність органів військового управління;

д) організовувати, планувати та координувати наукову і науково-технічну
діяльність у Збройних Силах;

е) забезпечувати правопорядок та додержання військової дисципліни у
Збройних Силах, здійснює заходи щодо зміцнення військової дисципліни та
профілактики правопорушень серед особового складу безпосередньо
підпорядкованих йому органів військового управління та військ (сил);

є) організовувати та забезпечувати в межах компетенції міжнародне
військове співробітництво Збройних Сил зі збройними силами інших держав,
брати участь у міжнародному співробітництві за воєнно-політичним,
військово-технічним та іншими напрямами, у підготовці пропозицій і
реалізації рішень Президента України про участь миротворчих контингентів
та персоналу Збройних Сил у міжнародних миротворчих операціях;

ж) забезпечувати згідно з міжнародними договорами в галузі роззброєння
та контролю над озброєннями інспекційну діяльність на території України
та за її межами, збирати, опрацьовувати інформацію та повідомлення
відповідно до цих міжнародних договорів незалежно від підпорядкованості
об’єктів інспектування;

з) планувати та здійснювати контроль за військовими перевезеннями всіх
видів у державі в особливий період, а також перевезеннями, які
здійснюються для Збройних Сил у мирний час;

й) організовувати виконання заходів щодо забезпечення екологічної
безпеки під час діяльності Збройних Сил;

і) організовувати та контролювати службу військ у Збройних Силах;

ї) організовувати та контролювати у Збройних Силах виконання заходів
щодо забезпечення охорони інформації з обмеженим доступом, яка є
власністю держави.

4. З питань виконання завдань особливого періоду:

а) координувати здійснення заходів щодо мобілізації (демобілізації) у
Збройних Силах та інших військових формуваннях, а також брати участь у
підготовці й проведенні заходів, пов’язаних з мобілізацією
(демобілізацією) в державі;

б) уточнювати плани застосування Збройних Сил та інших військових
формувань;

в) приймати в підпорядкування визначені органи управління, з’єднання,
військові частини, установи інших військових формувань;

г) організовувати стратегічне розгортання Збройних Сил та інших
військових формувань, взаємодіяти з міністерствами, іншими центральними
органами виконавчої влади, радами оборони Автономної Республіки Крим та
областей під час виконання завдань оборони держави;

д) здійснювати управління угрупованнями військ (сил), створеними для
проведення операцій Збройних Сил, і стратегічними резервами;

е) здійснювати керівництво у сфері оборони та забезпечення громадського
порядку в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан,
у межах, визначених відповідним законом;

є) брати участь в організації та контролювати стан системи управління
державою в особливий період.

5. Виконувати інші функції та реалізовувати повноваження, що випливають
із законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів
України.

Генеральний штаб очолює начальник, якого призначає на посаду за поданням
Міністра оборони України і звільняє з посади Президент України. На
посаду начальника Генерального штабу призначається військовослужбовець.

Начальник Генерального штабу підпорядковується Міністрові оборони
України. Якщо Міністр оборони України є Головнокомандувачем Збройних
Сил, начальник Генерального штабу є першим заступником
Головнокомандувача Збройних Сил. У разі, якщо Міністр оборони України є
цивільною особою, начальник Генерального штабу є Головнокомандувачем
Збройних Сил. Начальник Генерального штабу несе відповідальність за
діяльність Генерального штабу, в межах повноважень здійснює управління
військами (силами) через Генеральний штаб, головнокомандувачів видів
Збройних Сил, начальників родів військ і спеціальних військ.

Начальник Генерального штабу має заступників, які є
військовослужбовцями. Заступників начальника Генерального штабу
призначає на посаду Міністр оборони України за поданням начальника
Генерального штабу. Обов’язки заступників, їх повноваження та ступінь
відповідальності визначає начальник Генерального штабу.

Начальник Генерального штабу у разі виконання обов’язків
Головнокомандувача Збройних Сил несе відповідальність за здійснення
Збройними Силами своїх функцій та виконання покладених на них завдань.

Начальник Генерального штабу в межах повноважень, встановлених законами
та іншими нормативно-правовими актами, видає накази, директиви військам
(силам), організовує й контролює їх виконання. Він має право скасовувати
та змінювати накази, директиви підпорядкованих йому органів військового
управління і військового командування.

Структуру Генерального штабу затверджує Міністр оборони України, а
штатний розпис, кошторис та положення про структурні підрозділи
Генерального штабу — начальник Генерального штабу.

Збройні Сили України комплектуються військовослужбовцями відповідно до
Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»
від 25 березня 1992 р.

Загальний військовий обов’язок встановлюється з метою забезпечення
комплектування Збройних Сил України та інших утворених військових
формувань, а також підготовки населення до захисту України.

Загальний військовий обов’язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

приписку до призовних дільниць;

призов на військову службу;

проходження за призовом або добровільно військової, альтернативної
(невійськової) служби;

виконання військового обов’язку в запасі;

додержання правил військового обліку;

загальне обов’язкове військове навчання громадян у воєнний час.

Виконання Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову
службу» покладається на громадян України, центральні органи державного
управління, органи місцевої державної адміністрації та місцевого
самоврядування, громадські об’єднання, підприємства, установи та
організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

Загальний військовий обов’язок не поширюється на іноземних громадян і
осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на
території України.

Щодо загального військового обов’язку громадяни України поділяються на 6
категорій:

допризовники — особи, які проходять допризовну підготовку до приписки їх
до призовних дільниць;

призовники — особи, які приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці — особи, які проходять військову службу;

службовці за призовом — особи, які проходять альтернативну (невійськову)
службу;

військовозобов’язані — особи, які перебувають у запасі;

невійськовозобов’язані — особи, не взяті на військовий облік або зняті з
нього.

Громадяни України, придатні до проходження військової служби за станом
здоров’я і віком, зобов’язані: прибувати за викликом військового
комісаріату для приписки до призовних дільниць, проходження медичного
огляду, направлення на підготовку для одержання військової
спеціальності, призову на військову службу або на збори; проходити
підготовку до військової служби, військову службу і виконувати
військовий обов’язок у запасі; виконувати правила військового обліку.

Жінки, які за фахом мають медичну підготовку або споріднену з
відповідною військовою спеціальністю за переліком, що визначається
Кабінетом Міністрів України, можуть бути взяті на військовий облік. Вони
зобов’язані прибувати за викликом військового комісаріату для
проходження медичного огляду, виконувати правила військового обліку. У
мирний час жінки можуть добровільно вступити на військову службу за
контрактом. У воєнний час особи жіночої статі, які перебувають на
військовому обліку чи пройшли загальне військове навчання, можуть бути
призвані на військову службу за рішенням Президента України.

Військова служба — це різновид державної служби, особливістю якої є
двояка правова природа. По-перше, вона пов’язана з виконанням
громадянином України загального військового обов’язку; по-друге — зі
службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та
інших військах, створених відповідно до законодавства України.

Виходячи з цього, законодавством встановлено такі види військової
служби:

строкова військова служба;

військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів
і старшин;

військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів,
сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу;

військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів;

військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних
закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів
військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних
навчальних закладів;

— військова служба за контрактом офіцерського складу. Військовослужбовці
та військовозобов’язані поділяються на рядовий

склад, сержантський і старшинський склад, склад прапорщиків (мічманів),
офіцерський. Офіцерський склад поділяється на молодший офіцерський
склад, старший офіцерський склад і вищий офіцерський склад.

Кожному військовослужбовцю і військовозобов’язаному присвоюється
військове звання. Військові звання у Збройних Силах України поділяються
на армійські та флотські.

Кожен військовослужбовець і військовозобов’язаний займає відповідну
штатну посаду. Військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню
військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у
штатах військових частин, кораблів, органів управління, установ,
військово-навчальних закладів.

Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом,
затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців —
Міністром оборони України. Вони поділяються на: а) посади рядового
складу; б) посади сержантського і старшинського складу; в) посади
прапорщиків і мічманів; г) посади офіцерського складу.

Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань за
їх згодою можуть бути відряджені до органів виконавчої влади,
підприємств і організацій, які виконують роботи в інтересах оборони
держави та її безпеки. Перелік посад у цих органах та установах, які
можуть бути заміщені військовослужбовцями, для вищого офіцерського
складу затверджується Президентом України, для інших військовослужбовців
— актами Кабінету Міністрів України.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020