.

Управління позиковим капіталом (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 11886
Скачать документ

Контрольна робота

Управління позиковим капіталом

План

1. Політика залучення позикових засобів.

2. Оцінка вартості окремих елементів позикового капіталу.

3. Управління залученням банківського кредиту.

3.1. Політика залучення банківського кредиту.

4. Управління фінансовим лізингом.

5. Управління облігаційною позикою.

6. Управління залученням товарного кредиту.

6.1. Політика залучення підприємством товарного кредиту.

7. Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю.

1. ПОЛІТИКА ЗАЛУЧЕННЯ ПОЗИКОВИХ ЗАСОБІВ

Основу будь-якого бізнесу складає власний капітал. На підприємствах ряду
галузей економіки обсяг позикових засобів, що використовуються, значно
перевершує обсяг власного капіталу. У зв’язку з цим управління
залученням і ефективним використанням позикових засобів є однією з
важливих функцій, яка спрямована на забезпечення досягнення високих
кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Позиковий капітал, що використовується підприємством, характеризує в
сукупності обсяг його фінансових зобов’язань. Дані фінансові
зобов’язання в сучасній господарській практиці диференціюються певним
чином (таблиця 13):

Таблиця 13

№ з/п Фінансові зобов’язання Форми фінансових зобов’язань, що
відображаються в балансі

1. Довгостроковий позиковий капітал (довгострокові фінансові
зобов’язання) 1. Довгострокові кредити банків, термін повернення яких
ще не наступив.

2. Довгострокові позикові засоби, термін повернення яких ще не наступив.

3. Довгострокові кредити і позики, не погашені в зазначений термін

2 Короткостроковий позиковий капітал (короткострокові фінансові
зобов’язання) 1.Короткострокові кредити банків, термін повернення яких
ще не наступив.

2. Короткострокові позикові засоби, термін повернення яких ще не
наступив.

3. Короткострокові кредити і позики, не погашені в зазначений термін.

4. Розрахунки з кредиторами (кредиторська заборгованість).

5. Інші короткострокові фінансові зобов’язання

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових
зобов’язань виникає потреба в притягненні нових позикових засобів.
Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже
різноманітні. Класифікація позикових засобів, що залучаються
підприємством, приведена в таблиці 14.

Таблиця 14

Класифікація позикових засобів, що залучаються підприємством за
основними ознаками

№ з/п Основні ознаки класифікації Класифікація позикових засобів

1 За цілями залучення 1. Позикові засоби, що залучаються для
забезпечення відтворення позаоборотних активів.

2. Позикові засоби, що залучаються для поповнення оборотних активів.

3. Позикові засоби, що залучаються для задоволення інших господарських
або соціальних потреб

2 За джерелами залучення 1.   Позикові засоби, що залучаються із
зовнішніх джерел.

2.   Позикові засоби, що залучаються з внутрішніх джерел (внутрішня
кредиторська заборгованість)

3 За періодом залучення 1.   Позикові засоби, що залучаються на
довгостроковий період (більше 1 року).

2.   Позикові засоби, що залучаються на короткостроковий період (до 1
року)

4 За формами залучення 1. Позикові засоби, що залучаються в грошовій
формі (фінансовий кредит).

2. Позикові засоби, що залучаються у формі устаткування (фінансовий
лізинг).

3. Позикові засоби, що залучаються в товарній формі (товарний або
комерційний кредит).

4. Позикові засоби, що залучаються в інших матеріальних або
нематеріальних формах

5 За формами забезпечення 1.   Незабезпечені позикові засоби.

2.   Позикові засоби, забезпечені порукою або гарантією.

3.   Позикові засоби, забезпечені заставою

З урахуванням викладеної класифікації організується управління
залученням позикових засобів. У процесі цього управління розв’язується
багато завдань, що визначає необхідність розробки спеціальної фінансової
політики на підприємствах, які використовують значний обсяг позикового
капіталу.

Політика залучення позикових засобів є частиною загальної фінансової
стратегії, що полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм і умов
залучення позикового капіталу з різних джерел відповідно до потреб
розвитку підприємства.

Процес формування політики залучення підприємством позикових засобів
включає такі основні етапи:

1. Аналіз залучення використання позикових засобів у попередньому
періоді.

2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді.

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на
коротко- і довгостроковій основі.

6. Визначення форм залучення позикових засобів.

7. Визначення складу основних кредиторів.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів.

9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити.

1. Аналіз залучення і використання позикових засобів у попередньому
періоді. 

Метою такого аналізу є виявлення обсягу, складу і форм залучення
позикових засобів підприємством, а також оцінка ефективності їх
використання.

На першому етапі аналізу вивчається динаміка загального обсягу залучення
позикових засобів в періоді; що аналізується, темпи цієї динаміки
порівнюються з темпами приросту суми власних фінансових ресурсів,
обсягів операційної та інвестиційної діяльності, загальної суми активів
підприємства.

На другому етапі аналізу визначаються основні форми залучення позикових
засобів, аналізуються в динаміці: питома вага сформованого фінансового
кредиту, товарного кредиту і внутрішньої кредиторської заборгованості в
загальній сумі позикових засобів, що використовуються підприємством.

На третьому етапі аналізу визначається співвідношення обсягів позикових
засобів за період їх залучення. У цих цілях проводиться відповідне
угруповання позикового капіталу, вивчається динаміка співвідношення
коротко- і довгострокових позикових засобів і їх відповідність обсягу
оборотних і позаоборотних активів, що використовуються підприємством.

На четвертій стадії аналізу вивчається склад конкретних кредиторів
підприємства й умови надання ними різних форм фінансового і товарного
кредитів. Дані умови аналізуються з позицій кон’юнктури фінансового і
товарного ринків.

На п’ятій стадії аналізу вивчається ефективність використання позикових
засобів у цілому й окремих їх форм на підприємстві. У цих цілях
використовуються показники оборотності та рентабельності позикового
капіталу. Перша група даних показників порівнюється, в процесі аналізу,
із середнім періодом обороту власного капіталу.

Результати проведеного аналізу є основою оцінки доцільності використання
позикових засобів на підприємстві у сформованих обсягах і формах.

2. Визначення цілей залучення позикових засобів у майбутньому періоді. 

Основними цілями залучення позикових засобів підприємствами є:

а) поповнення необхідного обсягу постійної частини оборотних активів. У
даний час більшість підприємств, що здійснюють виробничу діяльність, не
мають можливості фінансувати цілком цю частину оборотних активів за
рахунок власного капіталу. Значна частина даного фінансування
здійснюється за рахунок позикових засобів;

б) забезпечення формування перемінної частини оборотних активів. Яку б
модель фінансування активів підприємство не використовувало перемінну
частину оборотних активів частково або цілком фінансується за рахунок
позикових засобів;

в) формування недостатнього обсягу інвестиційних ресурсів. Метою
залучення позикових засобів у даному випадку виступає необхідність
прискорення реалізації окремих реальних проектів підприємства: нове
будівництво, реконструкція, модернізація, відновлення основних засобів
тощо.

г) забезпечення соціально-побутових потреб своїх робітників. У цих
випадках позикові засоби залучаються для видачі позичок своїм робітникам
на індивідуальне житлове будівництво, облаштування садових і городніх
ділянок та на інші аналогічні цілі;

3. Визначення граничного обсягу залучення позикових засобів. 

Максимальний обсяг даного залучення диктується двома основними умовами:

1. Граничним ефектом фінансового левериджу. При цій умові обсяг власних
фінансових ресурсів формується на попередньому етапі, загальна сума
власного капіталу, що використовується, може бути визначена заздалегідь.
Стосовно неї розраховується коефіцієнт фінансового левериджу (коефіцієнт
фінансування), при якому його ефект буде максимальним. З урахуванням
суми власного капіталу в майбутньому періоді і розрахованого коефіцієнта
фінансового левериджу обчислюється граничний обсяг позикових засобів, що
забезпечує ефективне використання власного капіталу;

2. Забезпеченням достатньої фінансової стійкості підприємства. Вона
повинна оцінюватися не тільки з позицій самого підприємства, але і з
позицій можливих його кредиторів, що забезпечить згодом зниження
вартості залучення позикових засобів.

З урахуванням даних вимог підприємство установлює ліміт використання
позикових засобів у своїй господарській діяльності.

4. Оцінка вартості залучення позикового капіталу з різних джерел. 

Така оцінка проводиться в розрізі різних форм позикового капіталу, що
залучається підприємством із зовнішніх і внутрішніх джерел. Результати
такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору
альтернативних джерел залучення позикових засобів, що забезпечують
задоволення потреб підприємства у позиковому капіталі.

5. Визначення співвідношення обсягу позикових засобів, що залучаються на
коротко- і довгостроковій основі. 

На довгостроковий період (понад 1 рік) позикові засоби залучаються, як
правило, для розширення обсягу власних основних засобів і формування
відсутнього обсягу інвестиційних ресурсів. На короткостроковий період
позикові засоби залучаються для всіх інших цілей.

Розрахунок необхідного розміру позикових засобів в рамках кожного
періоду здійснюється в розрізі окремих цільових напрямів їх майбутнього
використання. Метою даних розрахунків є встановлення термінів
використання позикових засобів, що залучаються для оптимізації
співвідношення довго- і короткострокових їх видів. У процесі цих
розрахунків визначається повний і середній термін використання позикових
засобів.

Повний термін використання позикових засобів є періодом часу з початку
їх надходження до остаточного погашення всієї суми боргу. Він містить у
собі три тимчасових періоди: 

а) термін корисного використання; 

б) пільговий (граціонний) період; 

в) термін погашення.

Термін корисного використання – це період часу, протягом якого
підприємство безпосередньо використовує надані позикові засоби у своїй
господарській діяльності;

Пільговий (граціонний) період – це період часу з моменту закінчення
корисного використання позикових засобів до початку погашення боргу. Він
служить резервом часу для акумуляції необхідних фінансових засобів;

Термін погашення – це період часу, протягом якого відбувається повна
виплата основного боргу та відсотків за використання позикових засобів.
Даний показник використовується в тих випадках, коли виплата основного
боргу і відсотків здійснюється неодноразово після закінчення терміну
використання позикових засобів, а частинами – протягом визначеного
періоду часу, що передбачено графіком.

Розрахунок повного терміну використання позикових засобів здійснюється в
розрізі перерахованих елементів, виходячи з цілей їх використання і
сформованої на фінансовому ринку практики встановлення пільгового
періоду і терміну погашення.

Середній термін використання позикових засобів є середнім розрахунковим
періодом, протягом якого вони використовуються підприємством.

Він визначається за формулою:

, де

СТз – середній термін використання позикових засобів;

ТКз – термін корисного використання позикових засобів;

ПП – пільговий (граціонний) період;

ТП – термін погашення.

Середній термін використання позикових засобів визначається за кожним
цільовим напрямом залучення цих засобів; за обсягом їх залучення на
коротко- і довгостроковій основі; за сумою позикових засобів, що
залучається в цілому.

Співвідношення позикових засобів, що залучаються на коротко- і
довгостроковій основі, може бути оптимізовано також з урахуванням
вартості їх залучення.

6. Визначення форм залучення позикових засобів.

Дані форми диференціюються в розрізі фінансового кредиту; товарного
кредиту; інших форм. Вибір форм залучення позикових засобів підприємство
здійснює виходячи з цілей і специфіки своєї господарської діяльності.

7. Визначення складу основних кредиторів. 

Даний склад визначається формами залучення позикових засобів. Основними
кредиторами підприємства є звичайно його постійні постачальники, з якими
встановлені тривалі комерційні зв’язки, а також комерційний банк, що
здійснює його розрахунково-касове обслуговування.

8. Формування ефективних умов залучення кредитів. 

До числа найважливіших із цих умов належать:

а) термін надання кредиту; 

б) ставка відсотка за кредит; 

в) умови виплати суми відсотка; 

г) умови виплати основної суми боргу; 

д) інші умови, пов’язані з одержанням кредиту.

Термін надання кредиту є одним із визначальних умов його залучення.
Оптимальним вважається термін надання кредиту, протягом якого цілком
реалізується мета його залучення. Наприклад, іпотечний кредит – на
термін реалізації інвестиційного проекту; товарний кредит – на період
повної реалізації закуплених товарів тощо.

Ставка відсотка за кредит характеризується трьома основними параметрами:
її формою, видом і розміром.

За формами розрізняють процентну ставку (для нарощування суми боргу) і
дисконтну ставку (для дисконтування суми боргу). Якщо розмір даних
ставок однаковий, то перевага повинна бути віддана процентній ставці,
тому що в цьому випадку витрати щодо обслуговування боргу будуть
меншими.

За видами розрізняють фіксовану ставку відсотка, що установлюється на
весь термін кредиту, і плаваючу ставку відсотка з періодичним переглядом
її розміру залежно від зміни облікової ставки центрального банку, темпів
інфляції і кон’юнктури фінансового ринку. Час, протягом якого ставка
відсотка залишається незмінною, називається процентним періодом. В
умовах інфляції для підприємства кращою є фіксована або плаваюча ставка
з високим процентним періодом.

Розмір ставки відсотка за кредит є визначальною умовою при оцінці його
вартості. За товарним кредитом він приймається при оцінці в розмірі
цінової знижки продавця за здійснення негайного розрахунку за поставлені
товари, вираженої в річному обчисленні.

Умови виплати суми відсотка характеризуються порядком виплати його суми.
Цей порядок зводиться до трьох принципових варіантів: виплаті всієї суми
відсотка в момент надання кредиту; виплаті суми відсотка рівномірними
частинами; виплаті всієї суми відсотка в момент сплати основної суми
боргу при погашенні кредиту. За інших рівних умов кращим є третій
варіант.

Умови виплати основної суми боргу характеризуються передбаченими
періодами його повернення. Дані умови також зводяться до трьох
принципових варіантів: часткового повернення основної суми боргу
протягом загального періоду функціонування кредиту; повного повернення
всієї суми боргу після закінчення терміну використання кредиту;
повернення основної або частини суми боргу з наданням пільгового періоду
після закінчення терміну корисного використання кредиту. За інших рівних
умов кращим є третій варіант.

9. Забезпечення ефективного використання залучених кредитів.

Критерієм такої ефективності виступають показники оборотності та
рентабельності позикового капіталу.

10. Забезпечення своєчасних розрахунків за отримані кредити. 

З метою цього забезпечення за найбільш значними кредитами може
заздалегідь резервуватися спеціальний поворотний фонд. Платежі щодо
обслуговування кредитів включаються в платіжний календар і контролюються
в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

На підприємствах, що залучають великий обсяг позикових засобів у формі
фінансового і товарного кредиту, загальна політика залучення позикових
засобів може бути деталізована у розрізі зазначених форм кредиту.

2. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ОКРЕМИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ

Оцінка вартості позикового капіталу має ряд особливостей, основними з
яких є:

а) відносна простота формування базового показника оцінки вартості.
Таким базовим показником, що підлягає наступному коригуванню, є вартість
обслуговування боргу у формі відсотка за кредит, купонної ставки за
облігацією тощо. Даний показник прямо обговорений умовами кредитного
договору, умовами емісії або інших форм контрактних зобов’язань
підприємства;

б) урахування в процесі оцінки вартості позикових засобів податкового
коректора, тому що виплати щодо обслуговування боргу – відсотки за
кредит і інші форми цього обслуговування відносять на собівартість
продукції, вони зменшують розмір оподаткування бази підприємства, а
відповідно, знижують розмір вартості позикового капіталу на ставку
податку з прибутку. Як і у формулі розрахунку ефекту фінансового
левериджу, податковий коректор є таким множником: (1 – Спп), де Спп –
ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

в) вартість залучення позикового капіталу має високий ступінь зв’язку з
рівнем кредитоспроможності підприємства, що оцінюється кредитором. Чим
вище рівень кредитоспроможності підприємства за оцінкою кредитора, тобто
чим вище його кредитний рейтинг на фінансовому ринку, тим нижча вартість
позикового капіталу, що залучається цим підприємством. Найменша ставка
відсотка за кредит у будь-якій його формі – ставка “прайм райт” –
установлюється кредиторами для так званих “першокласних позичальників”;

г) залучення позикового капіталу завжди пов’язано з поворотним грошовим
потоком не тільки щодо обслуговування боргу, але і щодо погашення
зобов’язання за основною сумою цього боргу. Це генерує особливі види
фінансових ризиків, найбільш небезпечні за своїми наслідками, що
призводять підприємства, інколи до банкрутства. Такі ризики проявляються
незалежно від форм і умов залучення позикового капіталу. Водночас
зниження рівня даних ризиків викликає, як правило, підвищення вартості
позикового капіталу. Так, ставка відсотка за довгостроковим кредитом в
усіх його формах, що дозволяє підприємству знизити ризик
неплатоспроможності в поточному періоді, завжди вище, ніж за
короткостроковим.

Особливості оцінки й управління вартістю позикового капіталу в розрізі
базових його елементів:

1. Вартість фінансового кредиту:

· банківського кредиту;

· фінансового лізингу.

2. Вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії
облігацій.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту:

· у формі короткострокової відстрочки платежу;

· у формі довгострокової відстрочки платежу, оформленої векселем.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості.

1. Вартість фінансового кредиту оцінюється в розрізі двох основних
джерел його надання на сучасному етапі – банківського кредиту і
фінансового лізингу.

Вартість банківського кредиту, незважаючи на різні його види, форми і
умови, визначається на основі ставки відсотка за кредит, що формує
основні витрати щодо його обслуговування. 

Вартість позикового капіталу у формі банківського кредиту оцінюється за
такою формулою:

, де

ВБК – вартість позикового капіталу, що залучається у формі банківського
кредиту, %;

ПКб – ставка відсотка за банківський кредит, %;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

РВб – рівень витрат щодо залучення банківського кредиту до його суми,
виражений десятковим дробом.

Управління вартістю банківського кредиту зводиться до мінімізації ставки
відсотка за кредит, при незмінності суми кредиту, що залучається, і
терміну його використання.

Вартість фінансового лізингу є однією із сучасних форм залучення
фінансового кредиту – визначається на основі ставки лізингових платежів.
При цьому варто враховувати, що дана ставка включає дві складові:

1) поступове повернення суми основного боргу. Він є річною нормою
амортизації активу, залученого на умовах фінансового лізингу, відповідно
до якого після його оплати він передається у власність орендатору;

2) вартість безпосереднього обслуговування лізингового боргу. З
урахуванням цих особливостей вартість фінансового лізингу оцінюється за
такою формулою:

, де

ВФЛ – вартість позикового капіталу, що залучається на умовах фінансового
лізингу, %;

ЛС – річна лізингова ставка, %;

НА – річна норма амортизації активу, залученого на умовах фінансового
лізингу, %;

Спп – ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;

РВфл – рівень витрат щодо залучення активу на умовах фінансового лізингу
до вартості цього активу, виражений десятковим дробом. 

Управління вартістю фінансового лізингу грунтується на двох критеріях: 

а) вартість фінансового лізингу не повинна перевищувати вартості
банківського кредиту, наданого на аналогічний період, інакше
підприємству вигідно одержати довгостроковий банківський кредит для
покупки активу у власність;

б) у процесі використання фінансового лізингу повинні бути виявлені такі
пропозиції, які мінімізують його вартість.

2. Вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії
облігацій, оцінюється на базі ставки купонного відсотка за нею, що
формує суму періодичних купонних виплат. Якщо облігація продається на
інших умовах, то базою оцінки виступає загальна сума дисконту за нею, що
виплачується при погашенні. У першому випадку оцінка здійснюється за
формулою:

, де

ВОЗк – вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії
облігацій, %;

СК – ставка купонного відсотка за облігацією, %;

Спп – ставка податку з прибутку, виражена десятковим дробом;

ЕВо – рівень емісійних витрат відносно обсягу емісії, виражений
десятковим дробом.

У другому випадку розрахунок вартості провадиться за такою формулою:

, де

ВОЗк – вартість позикового капіталу, що залучається за рахунок емісії
облігацій, %;

Др – середньорічна сума дисконту за облігацією;

Но – номінал облігації, що підлягає погашенню;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЕВо – рівень емісійних витрат відносно суми залучених за рахунок емісії
засобів, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю позиковим капіталом, що залучається зводиться до
розробки відповідної емісійної політики, що забезпечує повну реалізацію
облігацій, які емітуються на умовах, не вище середньоринкових.

3. Вартість товарного (комерційного) кредиту оцінюється в розрізі двох
форм його надання: 

а) за кредитом у формі короткострокової відстрочки платежу;

б) за кредитом у формі довгострокової відстрочки платежу, оформленої
векселем.

= 60 %.

Таким чином, на перший погляд безкоштовне надання такого товарного
кредиту може виявитися найдорожчим щодо вартості залучення джерелом
позикового капіталу.

Розрахунок вартості товарного кредиту, наданого у формі короткострокової
відстрочки платежу, здійснюється за такою формулою:

, де

ВТКк – вартість товарного (комерційного) кредиту, наданого на умовах
короткострокової відстрочки платежу, %;

ЦЗ – розмір цінової знижки при здійсненні платежу готівкою за продукцію,
%;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ПВ – період надання відстрочки платежу за продукцію, у днях.

Основу управління цією вартістю складає обов’язкова оцінка її в річній
ставці за кожним наданим товарним кредитом і її порівняння з вартістю
залучення аналогічного банківського кредиту. Практика показує, що в
багатьох випадках вигідніше взяти банківський кредит для постійної
негайної оплати продукції і одержання відповідної цінової знижки, ніж
користуватися такою формою товарного кредиту.

Вартість товарного кредиту у формі довгострокової відстрочки платежу з
оформленням векселем. Розрахунок вартості цієї форми товарного кредиту
здійснюється за формулою:

, де

ВТКв – вартість товарного кредиту у формі довгострокової відстрочки
платежу з оформленням векселем, %;

ПКв – ставка відсотка за вексельний кредит, %;

Спп – ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

ЦЗ – розмір цінової знижки, наданої постачальником при здійсненні
платежу готівкою за продукцію, виражений десятковим дробом.

Управління вартістю цієї форми товарного кредиту, як і банківської,
зводиться до пошуку варіантів, які приводять до мінімізації розмірів
даної вартості.

4. Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при
визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою
ставкою, тому що є безкоштовним фінансуванням підприємства за рахунок
даного виду позикового капіталу.

З урахуванням оцінки вартості окремих складових елементів позикового
капіталу і питомої ваги кожного з цих елементів у загальній його сумі
може бути визначена середньозважена вартість позикового капіталу
підприємства.

3.УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

При розширенні господарської діяльності підприємства пріоритетна роль
належить банківському кредиту. Даний кредит має широку цільову
спрямованість і залучається в найрізноманітніших видах. В останні роки в
кредитуванні підприємств беруть участь не тільки вітчизняні, але й
закордонні банки, особливо в кредитуванні спільних підприємств.

Під банківським кредитом розуміються кошти, надані банком у борг клієнту
для цільового використання на встановлений термін під визначений
відсоток.

Банківський кредит надається підприємствам на сучасному етапі в таких
основних видах:

1. Бланковий (незабезпечений кредит).

2. Контокорентний кредит (овердрафт).

3. Сезонний кредит із щомісячною амортизацією боргу.

4. Відкриття кредитної лінії.

5. Револьверний (автоматично поновлювальний) кредит.

6. Онкольний кредит.

7. Ломбардний кредит.

8. Іпотечний кредит.

9. Роллеверний кредит.

10. Консорціумний (консорціальний) кредит.

1. Бланковий (незабезпечений) кредит під здійснення окремих
господарських операцій, як правило, дається комерційним банком, що
здійснює розрахунково-касове обслуговування підприємства. Хоча формально
він носить незабезпечений характер, але фактично забезпечується розміром
дебіторської заборгованості підприємства і його засобів на
розрахунковому й інших рахунках у цьому ж банку. Крім того, даний вид
кредиту є звичайно “тим, що сам ліквідовується”, бо здійснена при його
посередництві господарська операція генерує при її завершенні грошовий
потік, достатній для його повного погашення. Даний вид кредиту дається,
як правило, тільки на короткостроковий період.

2. Контокорентний кредит (овердрафт) дається банком звичайно під
забезпечення, але ця вимога не є обов’язковою. При наданні даного
кредиту банк відкриває підприємству контокорентний рахунок, на якому
враховуються як кредитні, так і розрахункові його операції.
Контокорентний рахунок використовується в якості джерела кредиту в
обсязі, що не перевищує встановлене в кредитному договорі максимальне
негативне сальдо (контокорентний ліміт). За негативним залишком
контокорентного рахунку підприємство сплачує банку встановлений
кредитний відсоток; при цьому договором може бути визначено, що за
позитивним залишком цього рахунку банк нараховує підприємству депозитний
відсоток. Сальдування надходжень і виплат за контокорентним рахунком
підприємства відбувається через установлені договором проміжки часу з
розрахунками кредитних платежів.

3. Сезонний кредит із щомісячною амортизацією боргу дається на
формування перемінної частини оборотних активів на період їх зростання у
зв’язку із сезонними потребами підприємства. Його особливість полягає в
тому, що поряд із щомісячним обслуговуванням цього кредиту (щомісячною
виплатою відсотка за ним) кредитним договором передбачається і щомісячна
амортизація (погашення) основної суми боргу. Перевага даного виду
кредиту полягає в ефективному використанні отриманих фінансових ресурсів
у розмірах, що обумовлені реальними потребами підприємства.

4. Відкриття кредитної лінії. Потреба в короткостроковому банківському
кредиті не завжди може бути передбачена з прив’язкою до конкретних
термінів його використання, тому договір про кредит підприємство може
оформити з банком у формі відкриття кредитної лінії. У даному договорі
обумовлюються терміни, умови і гранична сума надання банківського
кредиту, коли в ньому виникає реальна потреба. Як правило, банк
установлює розмір комісійної винагороди (комісійний відсоток) за свої
фінансові зобов’язання щодо надання кредиту в обсязі невикористаного
ліміту кредитної лінії. Для підприємства перевага даного виду кредиту
полягає в тому, що воно використовує позикові засоби відповідно до своїх
реальних потреб у них. Звичайно кредитна лінія відкривається на термін
до одного року. Особливістю даного виду банківського кредиту є те, що
він не носить характер безумовного контрактного зобов’язання і може бути
скасований банком при погіршенні фінансового стану підприємства-клієнта.

5. Револьверний (автоматично поновлювальний) кредит надається на
визначений період, протягом якого вирішується як поетапна “вибірка”
кредитних засобів, так і поетапне часткове або повне погашення
зобов’язань за ним (амортизація суми основного боргу). Внесені за
рахунок погашення зобов’язань засоби можуть бути знову запозиченими
підприємством протягом періоду дії кредитного договору (у межах
установленого кредитного ліміту). Виплата непогашеної суми основного
боргу , що залишилася, і відсотків, що залишилися, провадиться після
закінчення терміну дії кредитного договору. Перевагою даного виду
кредиту порівняно з відкриттям кредитної лінії є мінімальні обмеження,
що накладаються банком, хоча рівень процентної ставки за ним, звичайно,
вище.

6. Онкольний кредит дається позичальнику без вказівки терміну його
використання в рамках короткострокового кредитування. Згідно з даним
зобов’язанням кредит необхідно погасити на першу вимогу кредитора. При
погашенні цього кредиту звичайно дається пільговий період (у практиці –
до трьох днів).

7. Ломбардний кредит може бути отриманий підприємством під заставу
високоліквідних активів: векселів, державних короткострокових облігацій
тощо, що на період кредитування передаються банку. Даний вид кредиту
носить короткостроковий характер.

8. Іпотечний кредит може бути отриманий від банків, що спеціалізуються
на видачі довгострокових позик під заставу основних засобів або
майнового комплексу підприємств у цілому (“іпотечних банків”).
Підприємство, що передає в заставу своє майно, зобов’язане застрахувати
його в повному обсязі на користь банку. При цьому закладене в банку
майно продовжує використовуватися підприємством. В умовах різкого
скорочення видачі підприємствам незабезпечених банківських позик
іпотечний кредит стає основною формою довгострокового банківського
кредитування.

9. Роллеверний кредит є одним із видів довгострокового кредиту з
процентною ставкою, що періодично переглядається у зв’язку зі зміною
кон’юнктури фінансового ринку. У європейській практиці перегляд
процентної ставки здійснюється один раз у квартал або півріччя (в умовах
високої інфляції і частої зміни дисконтної ставки центрального банку
періодичність перегляду процентних ставок за кредит може бути більш
частою).

10. Консорціумний (консорціальний) кредит. Кредитна політика банку,
система встановлених нормативів кредитування або високий рівень ризику
іноді не дозволяють йому повною мірою задовольнити високу потребу
підприємства-клієнта в кредиті. У цьому випадку банк, що обслуговує
підприємство, може залучати до кредитування свого клієнта, інші банки,
тобто створюється союз банків для здійснення таких кредитних операцій,
який називається консорціум. Після укладання з підприємством-клієнтом
кредитного договору банк акумулює засоби інших банків і передає їх
позичальнику, розподіляючи суму відсотків при обслуговуванні боргу. За
організацію консорціумного кредиту ведучий (обслуговуючий клієнта) банк
одержує визначену комісійну винагороду.

3.1. ПОЛІТИКА ЗАЛУЧЕННЯ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУ

Політика залучення банківського кредиту є частиною загальної політики
залучення позикових засобів, що конкретизує умови залучення,
використання й обслуговування банківського кредиту.

Розробка політики залучення банківського кредиту здійснюється за такими
основними етапами:

1. Визначення цілей використання банківського кредиту.

2. Оцінка власної кредитоспроможності.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається.

4. Вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі
видів кредиту.

5. «Вирівнювання» кредитних умов у процесі укладання кредитного
договору.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського
кредиту.

8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу за
банківськими кредитами.

1. Визначення цілей використання банківського кредиту. 

Цілі використання банківського кредиту випливають із загальних цілей
залучення позикового капіталу.

2. Оцінка власної кредитоспроможності. 

Для того, щоб підприємство могло розпочати переговори з банками про
умови кредитування, воно повинно попередньо оцінити рівень своєї
кредитоспроможності.

У сучасній банківській практиці оцінка рівня кредитоспроможності
позичальників при диференціації умов їх кредитування виходить із двох
основних критеріїв: 

1) рівня фінансового стану підприємства;

2) характеру погашення підприємством раніше отриманих їм кредитів – як
відсотків за ними, так і основного боргу.

Рівень фінансового стану підприємства оцінюється системою фінансових
коефіцієнтів, серед яких основна увага приділяється коефіцієнтам
платоспроможності, фінансової стійкості та рентабельності.

Характер погашення позичальником раніше отриманих кредитів передбачає
три рівні оцінки:

· хороший, якщо заборгованість за кредитом і відсотки за ним
виплачуються у встановлені терміни, а також при пролонгації кредиту не
більш одного разу на термін не більше 90 днів;

· слабкий, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотків за
ним складає не більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін
більше 90 днів, але з обов’язковим поточним його обслуговуванням
(виплатою відсотків за ним);

· недостатній, якщо прострочена заборгованість за кредитом і відсотків
за ним складає більше 90 днів, а також при пролонгації кредиту на термін
понад 90 днів без виплати відсотків за ним.

З цих позицій підприємство повинно оцінювати рівень своєї
кредитоспроможності при необхідності одержання кредиту у вітчизняних
банках.

Закордонні банки оцінюють кредитоспроможність позичальників за більш
складною системою характеристик і показників. Як правило, у цих цілях
використовують системи – “6С” і “COMPARI” – засновані на оцінках
репутації позичальника; розміру і складу капіталу, що він використовує;
суми та цілі залучення кредиту; рівня забезпеченості кредиту; терміну
використання позикових засобів, умов кон’юнктури ринку, на якому
позичальник здійснює свою господарську діяльність, і інших
характеристиках, що викладаються в складі кредитного меморандуму
конкретного банку.

Результати оцінки кредитоспроможності одержують свій відбиток у
присвоєнні позичальнику відповідного кредитного рейтингу (групи
кредитного ризику), відповідно до яких диференціюються умови
кредитування. Рівень цього кредитного рейтингу підприємство може
попередньо визначити самостійно, керуючись відповідними методами його
оцінки комерційними банками.

3. Вибір необхідних видів банківського кредиту, що залучається. Даний
вибір визначається в основному такими умовами:

· цілями використання кредиту;

· періодом використання позикових засобів;

· визначенням термінів початку і закінчення використання засобів, що
залучаються;

· можливостями забезпечення кредиту, що залучається.

Відповідно до встановленого переліку видів кредиту підприємство
проводить вивчення комерційних банків, які можуть надати йому дані види
кредитів. 

4. Вивчення й оцінка умов здійснення банківського кредитування в розрізі
видів кредитів. 

Даний етап формування політики залучення банківських кредитів є найбільш
трудомістким і відповідальним у силу різних оцінювальних умов і
здійснення численних розрахунків. До складу основних кредитних умов, що
підлягають вивченню у процесі формування політики залучення
підприємством банківського кредиту належать:

1. Граничний розмір кредиту.

2. Граничний термін кредиту.

3. Валюта кредиту.

4. Рівень кредитної ставки.

5. Форма кредитної ставки.

6. Вид кредитної ставки.

7. Умови виплати процента.

8. Умови погашення (амортизації) основного боргу.

9. Форми забезпечення кредиту.

У процесі оцінки умов здійснення банківського кредитування в розрізі
видів кредитів використовується спеціальний показник – “грант-елемент”,
що дозволяє порівнювати вартість залучення фінансового кредиту на умовах
окремих комерційних банків із середніми умовами на фінансовому ринку,
наприклад, на ринку грошей або ринку капіталу залежно від тривалості
кредитного періоду. Розрахунок цього показника здійснюється за такою
формулою:

, де

ГЕ – показник грант-елемента, що характеризує розмір відхилень вартості
конкретного фінансового кредиту на умовах, запропонованих комерційним
банком, від середньоринкової вартості аналогічних кредитних
інструментів, у %;

ПР – сума процента, що сплачується в конкретному інтервалі (n)
кредитного періоду;

ОБ – сума основного боргу, що амортизується, в конкретному інтервалі (n)
кредитного періоду;

БК – загальна сума банківського кредиту, що залучається підприємством;

і – середня ставка процента за кредит, що склався на фінансовому ринку
за аналогічними кредитними інструментами, виражена десятковим дробом;

п – конкретний інтервал кредитного періоду, за яким здійснюється платіж
засобів комерційному банку;

t – загальна тривалість кредитного періоду, виражена числом вхідних в
нього інтервалів.

Ранжуючи значення грант-елемента, можна оцінити рівень ефективності умов
залучення підприємством фінансового кредиту відповідно до пропозицій
окремих комерційних банків.

5. “Вирівнювання” кредитних умов у процесі укладання кредитного
договору. 

Термін “вирівнювання” характеризує процес приведення умов конкретного
кредитного договору відповідно до середніх умов покупки-продажу
кредитних інструментів на фінансовому ринку. У якості основного критерію
при проведенні процесу “вирівнювання” кредитних умов використовуються
показник “грант-елемент” і ефективна ставка відсотка на кредитному
ринку.

6. Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.
Банківський кредит у сучасних умовах – один із найбільш дорогих видів
позикового капіталу, і забезпеченню умов ефективного його використання
на підприємстві повинна приділятися першочергова увага. Критеріями
ефективності виступають такі умови:

· рівень кредитної ставки за короткостроковим банківським кредитом
повинен бути нижче рівня рентабельності господарських операцій, для
здійснення яких він залучається;

· рівень кредитної ставки за довгостроковим банківським кредитом повинен
бути нижче коефіцієнта рентабельності активів, інакше ефект фінансового
левериджу буде мати негативне значення.

7. Організація контролю за поточним обслуговуванням банківського
кредиту.

Поточне обслуговування банківського кредиту полягає у своєчасній сплаті
відсотків за ним відповідно до умов укладених кредитних договорів. Ці
платежі включаються підприємством в платіжний календар і контролюються в
процесі моніторингу його поточної фінансової діяльності.

8. Забезпечення своєчасної і повної амортизації суми основного боргу за
банківськими кредитами. 

Способи амортизації суми основного боргу залежать від передбачених
кредитним договором умов його погашення. За вимогами цього договору або
з ініціативи позичальника на підприємствах може завчасно створюватися
спеціальний фонд погашення кредиту, платежі в який здійснюються за
розробленим графіком. На засоби даного фонду, що зберігаються в
комерційному банку, нараховується депозитний відсоток.

4. УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМ ЛІЗИНГОМ

Фінансовий лізинг характеризується складною системою економічних
відношень – орендних, торгових, кредитних тощо. Особливості фінансового
лізингу є однією з форм фінансового кредиту. Ці кредитні аспекти
фінансового лізингу полягають у наступному:

1. Фінансовий лізинг задовольняє потреби в найбільш дефіцитному виді
позикового капіталу – довгостроковому кредиті.

2. Фінансовий лізинг забезпечує повний обсяг задоволення конкретної
цільової потреби підприємства у позикових засобах.

3. Фінансовий лізинг автоматично формує повне забезпечення кредиту, що
знижує вартість його залучення.

4. Фінансовий лізинг забезпечує покриття «податковим щитом» усього
обсягу кредиту, що залучається.

5. Фінансовий лізинг забезпечує більш широкий діапазон форм платежів,
пов’язаних з обслуговуванням боргу.

6. Фінансовий лізинг забезпечує велику гнучкість у термінах платежів, що
пов’язані з обслуговуванням боргу.

7. Фінансовий лізинг характеризується більш спрощеною процедурою
оформлення кредиту порівняно з банківською.

8. Фінансовий лізинг забезпечує зниження вартості кредиту за рахунок
ліквідної вартості лізингового активу.

9. Фінансовий лізинг не потребує формування на підприємстві фонду
погашення основного боргу у зв’язку з поступовою його амортизацією.

1. Фінансовий лізинг задовольняє потреби в найбільш дефіцитному виді
позикового капіталу – довгостроковому кредиті.

На сучасному етапі довгострокове банківське кредитування підприємств
зведено до мінімуму. Це є серйозним гальмом у здійсненні підприємствами
інвестиційної діяльності, пов’язаної з відновленням і розширенням складу
їх позаоборотних активів. Використання в цих цілях фінансового лізингу
дозволяє значною мірою задовольнити потреби підприємства в залученні
довгострокового кредиту.

2. Фінансовий лізинг забезпечує повний обсяг задоволення конкретної
цільової потреби підприємства у позикових засобах. Використання
фінансового лізингу в конкретних цілях відновлення і розширення складу
активної частини операційних позаоборотних активів дозволяє підприємству
цілком виключити інші форми фінансування цього процесу за рахунок як
власного, так і позикового капіталу, знижує залежність підприємства від
банківського кредитування.

3. Фінансовий лізинг автоматично формує повне забезпечення кредиту, що
знижує вартість його залучення. Формою такого забезпечення кредиту є
самий лізингуємий актив, що у випадку фінансової неспроможності
(банкрутства) підприємства може бути реалізований кредитором із метою
відшкодування невиплаченої частини лізингових платежів і суми неустойки
за угодою. Додатковою формою такого забезпечення кредиту є обов’язкове
страхування лізингуємого активу лізингоотримувачем (рентером) на користь
лізингодавця (ліссора).

4. Фінансовий лізинг забезпечує покриття “податковим щитом” усього
обсягу кредиту, що залучається.

Лізингові платежі, що забезпечують амортизацію всієї суми основного
боргу за кредитом, що залучається, входять до складу витрат підприємства
і зменшують відповідним чином суму його оподаткованого прибутку. За
банківським кредитом аналогічний “податковий щит” поширюється лише на
платежі щодо обслуговування кредиту, а не на суму основного боргу за
ним. Крім того, визначена система податкових пільг поширюється і на
лізингодавця.

5. Фінансовий лізинг забезпечує більш широкий діапазон форм платежів,
пов’язаних з обслуговуванням боргу.

E

X

E

E

,

A

?

????¤?¤?$??????ивів.

6. Фінансовий лізинг забезпечує велику гнучкість в термінах платежів,
пов’язаних з обслуговуванням боргу.

На відміну від традиційної практики обслуговування і погашення
банківського кредиту фінансовий лізинг надає підприємству можливість
здійснення лізингових платежів за більш широким діапазоном схем з
урахуванням характеру використання лізингуємого активу, терміну його
використання тощо. У цьому відношенні фінансовий лізинг є для
підприємства більш кращим кредитним інструментом.

7. Фінансовий лізинг характеризується більш спрощеною процедурою
оформлення кредиту порівняно з банківською. 

Як свідчить сучасний вітчизняний і закордонний досвід, при лізинговій
угоді обсяг витрат часу і перелік необхідної фінансової документації
суттєво нижче, ніж при оформленні договору з банком про надання
довгострокового фінансового кредиту. 

8. Фінансовий лізинг забезпечує зниження вартості кредиту за рахунок
ліквідаційної вартості лізингуємого активу.

При фінансовому лізингу після завершення лізингового періоду відповідний
актив передається у власність лізингоотримувача, і після повної його
амортизації він має можливість реалізувати його за ліквідною вартістю. 

9. Фінансовий лізинг не потребує формування на підприємстві фонду
погашення основного боргу в зв’язку з поступовістю його амортизації. 

При фінансовому лізингу обслуговування основного боргу і його
амортизації здійснюється одночасно (тобто включені до складу лізингових
платежів у комплексі), із закінченням лізингового періоду вартість
основного боргу за лізингуємим активом зводиться до нуля. Це рятує
підприємство від необхідності відволікання власних фінансових ресурсів
на формування фонду погашення.

Перераховані кредитні аспекти фінансового лізингу визначають його як
достатньо привабливий кредитний інструмент у процесі залучення
підприємством позикового капіталу для забезпечення свого економічного
розвитку.

Управління фінансовим лізингом на підприємстві пов’язано з використанням
різних його видів. Класифікація видів фінансового лізингу за основними
класифікаційними ознаками приведена в таблиці 15.

Таблиця 15

Класифікація видів фінансового лізингу за основними ознаками

№ з/п Ознаки Види фінансового лізингу

1 За складом учасників лізингової операції 1. Прямий лізинг.

2. Непрямий лізинг

2 За регіональною належністю учасників лізингової операції 1.
Внутрішній лізинг.

2. Зовнішній (міжнародний лізинг)

3 За лізинговим об’єктом 1. Лізинг рухомого майна.

2. Лізинг нерухомого майна

4 За формами лізингових платежів 1. Грошовий лізинг.

2. Компенсаційний лізинг.

3. Змішаний лізинг

5 За характером фінансування обсягу лізингу 1. Індивідуальний лізинг.

2. Роздільний лізинг (леверидж-лізинг)

1. За складом учасників лізингової операції розділяють прямий і непрямий
види фінансового лізингу.

Прямий лізинг має дві форми. Перша форма прямого лізінгу здійснюється
між лізингодателем і лізингоотримувачем без посередників, що значно
знижує витрати на здійснення лізингової операції і спрощує процедуру
укладання лізингової угоди. Другою формою прямого лізингу є так названий
поворотний лізинг, при якому підприємство продає відповідний свій актив
майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей актив. При обох формах
прямого лізингу участь третіх осіб у лізинговій операції не
передбачається.

Непрямий лізинг характеризує лізингову операцію, при якій передача
арендованого майна лізингоотримувачу здійснюється через посередників, як
правило, лізингову компанію. У вигляді непрямого лізингу здійснюється в
даний час переважна частина операцій фінансового лізингу.

2. За регіональною належністю учасників лізингової операції виділяють
внутрішній і зовнішній (міжнародний) лізинг.

Внутрішній лізинг характеризує лізингову операцію, всі учасники якої є
резидентами даної країни.

Зовнішній (міжнародний) лізинг пов’язаний з лізинговими операціями, що
здійснюються учасниками з різних країн. На сучасному етапі зовнішній
фінансовий лізинг використовується, як правило, при вдосконаленні
лізингових операцій спільними підприємствами за участю іноземного
капіталу.

3. За лізинговим об’єктом виділяють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Лізинг рухомого майна є основною формою лізингових операцій, законодавчо
регульованих у нашій країні. Як правило, об’єктом такого виду
фінансового лізингу є машини й устаткування, що входить до складу
операційних основних засобів.

Лізинг нерухомого майна полягає в покупці або будівництві з доручення
лізингоотримувача окремих об’єктів нерухомості виробничого, соціального
або іншого призначення з їх передачею йому на умовах фінансового
лізингу. Цей вид лізингу поки що не одержав поширення в нашій країні.

4. За формами лізингових платежів розрізняють грошовий, компенсаційний і
змішаний види лізингу.

Грошовий лізинг характеризує платежі за лізинговою угодою винятково в
грошовій формі. Даний вид лізингу є найбільш поширеним у системі
здійснення підприємством фінансового лізингу.

Компенсаційний лізинг передбачає можливість здійснення лізингових
платежів підприємством у формі постачань продукції (товарів, послуг),
виробленої при використанні лізингуємих активів.

Змішаний лізинг характеризується сполученням платежів за лізинговою
угодою як у грошової, так і в товарній формі.

5. За складом лізингодавців (ліссорів) виділяють індивідуальний і
роздільний лізинг.

Індивідуальний лізинг характеризує лізингову операцію, у якій
лізингодавець цілком фінансує виробництво або покупку переданого в
оренду майна.

Роздільний лізинг (леверидж-лізинг) характеризує лізингову угоду, у якій
лізингодавець придбає об’єкт оренди частково за рахунок власного
капіталу, а частково – за рахунок позикового. Такий вид лізингу
притаманний значним капіталоємким лізинговим операціям зі складним
багатоканальним фінансуванням переданого в оренду майна.

З урахуванням викладених основних видів фінансового лізингу
організовується процес управління їм на підприємстві. Основною метою
управління фінансовим лізингом із позицій залучення підприємством
позикового капіталу є мінімізація потоку платежів щодо обслуговування
кожної лізингової операції.

Процес управління фінансовим лізингом на підприємстві здійснюється за
такими основними етапами:

1. Вибір об’єкта фінансового лізингу.

2. Вибір виду фінансового лізингу.

3. Узгодження з лізингодавцем умов здійснення лізингової операції.

4. Оцінка ефективності лізингової операції.

5. Організація контролю за своєчасним здійсненням лізингових платежів.

1. Вибір об’єкта фінансового лізингу. 

Такий вибір визначається необхідністю відновлення або розширення складу
операційних позаоборотних активів підприємства з урахуванням оцінки
інноваційних якостей окремих альтернативних їх видів.

2. Вибір виду фінансового лізингу. 

В основі такого вибору лежить класифікація видів фінансового лізингу й
оцінка таких основних факторів:

· країна-виробник продукції, що є об’єктом фінансового лізингу;

· ринкова вартість об’єкта фінансового лізингу;

· розвиненість інфраструктури регіонального лізингового ринку;

· сформована практика здійснення лізингових операцій за аналогічними
об’єктами лізингу;

· можливості ефективного використання лізингоотримувачем активу, що є
об’єктом лізингу.

У процесі вибору виду фінансового лізингу враховується механізм
придбання лізингуємого активу, що зводиться до трьох альтернативних
варіантів:

а) підприємство-лізингоотримувач самостійно здійснює добір необхідного
йому об’єкта лізингу і конкретного виробника-продавця майна, а
лізингодавець оплативши його вартість, передає це майно в користування
лізингоотримувача на умовах фінансового лізингу. Ця схема застосовується
і до поворотного лізингу;

б) підприємство-лізингоотримувач доручає добір необхідного йому об’єкта
лізингу своєму потенційному лізингодавцю, що після його придбання
передає його підприємству на умовах фінансового лізингу. Така схема
найчастіше використовується при зовнішньому лізингу;

в) лізингодавець наділяє підприємство-лізингоотримувача повноваженнями
свого агента за замовленням передбаченого об’єкта лізингу в його
виробника і після його оплати передає придбане їм майно
лізингоотримувачу на умовах фінансового лізингу. Така схема найчастіше
використовується при внутрішньому лізингу.

Таким чином, процес вибору виду фінансового лізингу сполучається з
процесом вибору і потенційного лізингодавця.

3. Узгодження з лізингодавцем умов здійснення лізингової угоди.

Це найбільш відповідальний етап управління фінансовим лізингом, який
визначає ефективність майбутньої лізингової операції. У процесі даного
етапу управління погоджуються такі основні умови :

1. Термін лізингу.

2. Загальна сума лізингової операції.

3. Умови страхування.

4. Форма лізингових платежів.

5. Графік здійснення лізингових платежів.

6. Система штрафних санкцій за прострочений платіж.

7. Умови закриття угоди при фінансовій неспроможності лізингоотримувача.

1. Термін лізингу. 

Термін лізингу визначається загальним періодом амортизації лізингуємого
майна. За міжнародними стандартами він не може бути нижче періоду 75
%-ої амортизації об’єкта лізингу, з наступним його продажем
лізингоотримувачу за залишковою або ліквідаційною вартістю.

2. Загальна сума лізингової операції.

Розмір цієї суми повинен забезпечувати відшкодування лізингодавцю усіх
витрат щодо придбання об’єкта лізингу; кредитного відсотка за
відволікання на тривалий період грошових ресурсів; комісійної
винагороди, що покриває його операційні витрати щодо обслуговування
лізингової операції; податкові платежі, що забезпечують одержання
чистого прибутку.

3. Умови страхування лізингуємого майна.

Відповідно до діючої практики страхування майна – об’єкта лізингу
здійснює лізингоотримувач на користь лізингодавця. Окремі аспекти цього
страхування підлягають узгодженню сторін.

4. Форма лізингових платежів.

При непрямому фінансовому лізингу грошова форма лізингових платежів є,
як правило, обов’язковою умовою, а при прямому – за узгодженням сторін
можуть припускатися компенсаційні платежі у формі товарів і послуг.

5. Графік здійснення лізингових платежів. 

За термінами внесення цих платежів розрізняють:

· рівномірний потік лізингових платежів;

· прогресивний, наростаючий за розмірами, потік лізингових платежів;

· регресивний, знижується за розмірами потік лізингових платежів;

· нерівномірний потік лізингових платежів (із нерівномірними періодами і
розмірами їх виплат).

При узгодженні графіка здійснення лізингових платежів підприємство
повинно виходити зі своїх фінансових можливостей, розміру і
періодичності генеруючих грошових потоків із використанням лізингуємих
активів, а також прагнути до мінімізації загального розміру лізингових
платежів у діючій вартості. Така мінімізація забезпечується шляхом
порівняння дисконтуюємих потоків лізингових платежів різних видів.

Система штрафних санкцій за прострочення лізингових платежів.

Звичайно такі штрафні санкції використовуються у формі пені за кожний
день прострочення чергового платежу.

Умови закриття угоди при фінансовій неспроможності лізингоотримувача. За
умовами фінансового лізингу договір не може бути розірваний з ініціативи
лізингоотримувача, за винятком випадку, коли лізингодавцем не були
дотримані умови придбання і постачання лізингуємого майна. Якщо ж
лізингоотримувач у процесі дії договору в силу фінансової неспроможності
був оголошений банкрутом, то сума закриття угоди містить у собі
невиплачену частину загальної суми лізингових платежів, суму пені за
прострочення платежів, а також неустойку, визначену договором.
Відшкодування суми закриття лізингової угоди здійснюється страховою
компанією або за рахунок проданого майна підприємства-банкрута.

4. Оцінка ефективності лізингової операції.

Така оцінка проводиться шляхом порівняння дійсної вартості грошового
потоку при лізинговій операції з грошовим потоком за аналогічним видом
банківського кредитування.

5. Організація контролю за своєчасним здійсненням лізингових платежів.

Лізингові платежі включаються в розроблюваний підприємством платіжний
календар і контролюються в процесі моніторингу його поточної фінансової
діяльності.

5. УПРАВЛІННЯ ОБЛІГАЦІЙНОЮ ПОЗИКОЮ

Одним із джерел залучення позикових засобів є емісія підприємством
власних облігацій. До цього джерела формування позикового капіталу,
відповідно до нашого законодавства, можуть вдаватися підприємства,
створені у формі акціонерних і інших видів господарських товариств.
Акціонерні товариства можуть випускати облігації тільки після того, як
цілком оплачені випущені акції.

Рішення про випуск облігацій підприємство приймає самостійно. Засоби від
розміщення облігацій направляються підприємством, як правило, на цілі
фінансування свого стратегічного розвитку.

Як кредитний інструмент, облігації мають переваги і недоліки.

Залучення позикових фінансових ресурсів шляхом випуску облігацій має
такі основні переваги:

а) емісія облігацій не веде до втрати контролю над управлінням
підприємством, як у випадку випуску акцій;

б) облігації можуть бути випущені при відносно невисоких фінансових
зобов’язаннях за відсотками, тому що вони забезпечуються майном
підприємства і мають пріоритет в задоволенні претензій за ними у випадку
банкрутства підприємства;

в) облігації мають більшу можливість поширення, ніж акції підприємства,
у силу меншого рівня їх ризику для інвесторів.

Водночас дане джерело залучення фінансових засобів має і ряд недоліків:

а) облігації не можуть бути випущені для формування статутного фонду і
покриття збитків; 

б) емісія облігацій пов’язана із суттєвими витратами фінансових засобів
і потребує тривалого часу. У зв’язку з високим рівнем витрат з випуску і
розміщення облігацій, їх емісія виправдана лише на велику суму, що
можуть собі дозволити тільки великі підприємства;

в) рівень фінансової відповідальності підприємства за своєчасну виплату
відсотків і суми основного боргу дуже високий, тому що стягнення цих сум
при суттєвому простроченні платежів реалізується через механізм
банкрутства;

г) після випуску облігацій під час зміни кон’юнктури фінансового ринку
середня ставка ссудного відсотка може стати значно нижче, ніж
установлений відсоток виплат за облігацією. У даному випадку додатковий
прибуток одержить не підприємство, а інвестори. 

Емітуємі підприємством облігації можуть мати різноманітні види.
Класифікація облігацій підприємства за основними ознаками приведена в
таблиці 16.

Таблиця 16

Види облігацій підприємства за основними ознаками

№ з/п Ознаки Види облігацій

1 За особливостями реєстрації й обертання 1. Іменні облігації.

2. Облігації на пред’явника

2 За формами виплати прибутків 1. Процентні облігації.

2. Дисконтні облігації

3 За терміном погашення 1. Короткострокові (до 1 року).

2. Довгострокові (понад 1 рік)

4 За можливістю дострокового викупу 1. Відкличні облігації.

2. Безвідкличні облігації

     

З урахуванням потреб підприємства в позиковому капіталі і розглянутій
класифікації облігацій формується процес управління облігаційною
позикою.

Основною метою управління емісією облігацій підприємства є забезпечення
залучення необхідного обсягу позикових засобів шляхом випуску і
розміщення на первинному фондовому ринку цінних паперів даного виду.

Управління облігаційною позикою створюється на підприємстві за такими
основними етапами:

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення припустимої емісії
облігацій підприємства.

2. Визначення цілей залучення облігаційної позики.

3. Оцінка власного кредитного рейтингу.

4. Визначення обсягу емісії облігацій.

5. Визначення умов емісій.

6. Оцінка вартості облігаційної позики.

7. Визначення ефективних форм андерайтингу.

8. Формування фонду погашення облігацій.

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення припустимої емісії
облігацій підприємства.

Вибір облігаційної позики може бути продиктований, у першу чергу,
низькою вартістю даного виду позикового капіталу й умовами швидкого
розміщення припустимої емісії облігацій на фондовому ринку. Обидві ці
умови пов’язані зі станом кон’юнктури фондового ринку і рівнем
інвестиційної принадності, що намічаються до емісії облігацій. Тому
принципове рішення про емісію облігацій може бути прийнято лише на
основі всебічного попереднього аналізу кон’юнктури фондового ринку й
оцінки інвестиційної принадності своїх облігацій.

Аналіз кон’юнктури фондового ринку включає характеристику стану попиту і
пропозиції за борговими цінними паперами різних видів, характер
обертання облігацій інших підприємств, умови їх емісії, динаміку рівня
цін їх котирування, обсягів продажів облігацій підприємств нових емісії
і ряду інших показників. Результатом проведення такого аналізу є
виявлення діапазону вартості залучення облігаційної позики, визначення
рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії
облігацій підприємства й оцінка потенціалу поглинання ринком даної
емісії.

Оцінка інвестиційної принадності своїх облігацій проводиться з позицій
можливих умов їх емісії і можливого їх кредитного рейтингу на фондовому
ринку. У процесі оцінки визначаються мінімальні параметри умов емісії
облігацій підприємства, що забезпечують високий рівень їх інвестиційної
принадності порівняно з обіговими на фондовому ринку борговими цінними
паперами інших емітентів.

2. Визначення цілей залучення облігаційної позики.

Основними цілями можуть бути:

· регіональна диверсифікація операційної діяльності підприємства, що
забезпечує збільшення обсягу реалізації продукції;

· реальне інвестування (модернізація, реконструкція тощо), що забезпечує
швидке повернення вкладеного капіталу за рахунок приросту чистого
грошового потоку;

· інші стратегічні цілі, що потребують швидкої акумуляції позикового
капіталу, залучення якого з інших джерел пов’язано з труднощами.

3. Оцінка власного кредитного рейтингу.

Потенціал розміщення облігаційної позики і його вартість суттєво
залежать від кредитного рейтингу підприємства. Рівень кредитного
рейтингу підприємства, а відповідно, і емітуємої їм облігації формує на
фондовому ринку відповідний розмір “кредитного спреду”, тобто різницю в
рівні прибутковості та цінах котирування емітуємою і так званою
“базисною облігацією”. У якості базисної приймається звичайно державна
облігація, емітована на аналогічний період. Високий рівень
кредитоспроможності підприємства і його надійна репутація як
позичальника дозволяють зводити до мінімуму кредитний спред, який
емітент додатково сплачує за розміщення облігаційної позики. І навпаки –
низька кредитоспроможність підприємства, а відповідно, і низький
кредитний рейтинг його облігацій визначає необхідність збільшення
розміру кредитного спреду для забезпечення реалізації облігаційної
позики. Тільки в цьому випадку буде забезпечена інвестиційна принадність
облігації для інвестора, прибуток якого формується як сукупність
прибутковості базисної облігації і кредитного спреду.

4. Визначення обсягу емісії облігацій. 

При визначенні обсягу емісії облігацій слід виходити із раніше
розрахованої загальної потреби підприємства в позиковому капіталі та
можливостей його формування з альтернативних джерел. У процесі
визначення даного обсягу необхідно мати на увазі, що відповідно до
законодавчих норм підприємства можуть випускати облігації на суму не
більше 25 % від розміру їх статутного фонду.

5. Визначення умов емісії облігацій. 

Формування умов емісії є найбільш складним і відповідальним етапом
управління облігаційною позикою. До основних умов емісії облігацій
належать:

· номінал облігації;

· вид облігації;

· період обертання облігації;

· середньорічний рівень прибутковості процентної ставки облігації;

· порядок виплати процентного прибутку;

· порядок погашення облігації;

· умови дострокового викупу облігацій;

· інші спеціальні умови емісії облігації.

Номінал облігації. Він визначається з урахуванням основних категорій
майбутніх їх покупців – найбільші номінали облігацій орієнтовані на їх
розміщення серед інституційних інвесторів, а найменші – на їх продаж
населенню. З урахуванням обсягу емісії і номіналу облігації
встановлюється, що емітується їх кількість.

Вид облігації. Визначення виду облігації пов’язано з цілями залучення
облігаційної позики: короткострокові або довгострокові облігації; із
можливостями їх розміщення на фондовому ринку з урахуванням сформованих
вимог до їх інвестиційної принадності: облігації іменні або на
пред’явника; процентні або дисконтні облігації.

Період обертання облігації. Він конкретизує термін обертання облігацій в
рамках обраного їх виду – короткострокових або довгострокових.
Конкретний період емісії визначається цілями залучення позикового
капіталу з даного джерела з урахуванням умов, що прогнозуються
економічним розвитком країни і кон’юнктурою фондового ринку.

Середньорічний рівень прибутковості облігації (процентної ставки
облігації).

Даний показник формується виходячи з кон’юнктури фондового ринку й
оцінки рівня власної кредитоспроможності. При формуванні середньорічного
рівня прибутковості облігації враховуються такі основні фактори:

· середня ефективна ставка відсотка за аналогічними кредитними
інструментами;

· середній рівень прибутковості базових облігацій аналогічного виду;

· розмір кредитного спреду, обумовлений рівнем кредитоспроможності
(кредитного рейтингу) підприємства;

· прогнозований темп інфляції;

· рівень попиту на аналогічні боргові фондові інструменти;

· рівень ліквідності аналогічних боргових цінних паперів на фондовому
ринку.

Сформований середньорічний рівень прибутковості облігації дозволяє
підприємству визначити конкретні розміри відсотка або дисконту за нею.

Порядок виплати процентного прибутку.

Дана умова емісії характеризує періодичність виплати процентного
прибутку інвесторам відповідно до встановленої середньорічної ставки
прибутковості за облігацією, а також адреси місць, дати початку і
припинення виплати даного прибутку. За дисконтними облігаціями прибуток
виплачується при їх погашенні.

Порядок погашення облігації. Дана умова визначає дату початку і
припинення погашення облігації, а також адреси місць, у яких
здійснюється це погашення.

Умови дострокового викупу облігацій. Такі умови розробляються тільки за
відкличними довгостроковими облігаціями із великим періодом обертання й
оформляються спеціальним Положенням про достроковий їх викуп. Можливість
дострокового викупу облігацій дозволяє підприємству управляти вартістю
облігаційної позики в умовах нестабільної кон’юнктури фінансового ринку,
у першу чергу, при суттєвому зниженні рівня позикового відсотка. У цьому
випадку визначення умов дострокового викупу облігацій дозволяє придбати
їх в інвестора за більш низькою ціною. Викупна ціна облігації
встановлюється у відсотках до їх номінальної вартості на кожен рік
загального періоду їх емісії – за цією ціною вони можуть бути викуплені
підприємством при повідомленні інвесторів, як правило, за місяць.

6. Оцінка вартості облігаційної позики.

Така оцінка проводиться на основі умов емісії і включає такі елементи
розрахунку, як середньорічну ставку відсотка, ставку податку на
прибуток, рівень емісійних витрат відносно обсягу емісії й інші. За
результатами оцінки вартості облігаційної позики визначається
порівняльна ефективність залучення позикового капіталу з цього джерела в
зіставленні з іншими альтернативними джерелами його залучення.

7. Визначення ефективних форм андерайтингу.

Якщо до розміщення емісії облігації залучаються андерайтери,
підприємству необхідно визначити їх склад, узгодити з ними ціни
початкового продажу облігації і розміри їх комісійної винагороди,
сформувати графік надходження засобів облігаційної позики.

8. Формування фонду погашення облігацій.

У даному випадку використовується формула розрахунку платежів у вигляді
ануїтету, тому що такі відрахування здійснюються у фіксованій сумі через
рівні проміжки часу протягом терміну дії облігації. Формула ануїтетних
платежів може бути використана і при обслуговуванні боргу за облігацією
з періодичною виплатою суми відсотка.

6. УПРАВЛІННЯ ЗАЛУЧЕННЯМ ТОВАРНОГО (КОМЕРЦІЙНОГО) КРЕДИТУ

Товарний (комерційний) кредит, що надається підприємствам у формі
відстрочки платежу за поставлені їм сировину, матеріали або товари,
одержує все більше поширення в сучасній комерційній і фінансовій
практиці. Товарний кредит, порівнюючи його із іншими джерелами
формування позикового капіталу, має наступні переваги:

1. Товарний кредит є найбільш маневреною формою фінансування за рахунок
позикового капіталу найменш ліквідної частини оборотних активів –
виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей.

2. Він дозволяє автоматично згладжувати сезонну потребу в інших формах
залучення позикових засобів, тому що більша частина цієї потреби
пов’язана із сезонними особливостями формування запасів сировини.

3. Даний вид кредитування не розглядає поставлені сировину, матеріали і
товари як майнову заставу підприємства, дозволяючи йому вільно
розпоряджатися наданими в кредит матеріальними цінностями.

4. У даному виді кредиту зацікавлене не тільки підприємство-позичальник,
але і його постачальники, тому що він дозволяє їм збільшувати обсяг
реалізації продукції і формувати додатковий прибуток. Тому товарний
кредит у сучасній господарській практиці надається не тільки
“першокласним позичальникам”, але і підприємствам, що відчувають деякі
фінансові труднощі.

5. Вартість товарного кредиту, як правило, значно нижче вартості
фінансового кредиту.

6. Залучення товарного кредиту дозволяє скорочувати загальний період
фінансового циклу підприємства, знижуючи тим самим потребу у фінансових
засобах, що використовуються для формування оборотних активів. Це
визначається тим, що даний вид фінансових зобов’язань підприємства
складає переважну частину його кредиторської заборгованості. Між
періодом обороту кредиторської заборгованості підприємства за товарними
операціями і періодом його фінансового циклу існує обернена залежність.

7. Він характеризується найбільш простим механізмом оформлення порівняно
з іншими видами кредиту, що залучається підприємством.

Товарний кредит має і визначені недоліки, основними з яких є:

1. Цільове використання даного виду кредиту носить дуже вузький характер
– він дозволяє задовольнити потребу підприємства в позиковому капіталі
тільки для фінансування виробничих запасів у складі оборотних активів.
Прямої участі в інших цільових видах фінансування даний вид кредиту
участі не приймає.

2. Даний вид кредиту носить дуже обмежений характер у часі. Період його
надання обмежується, як правило, декількома місяцями.

3. Порівняно з іншими кредитними інструментами він несе в собі
підвищений кредитний ризик, тому що за своєю суттю є незабезпеченим
видом кредиту. 

Дані переваги і недоліки товарного кредиту повинні бути враховані
підприємством при використанні цього кредитного інструменту для
залучення необхідних йому позикових засобів.

У сучасній комерційній і фінансовій практиці виділяють такі основні види
товарного кредиту:

1. Товарний кредит із відстрочкою платежу за умовами контракту.

Це найбільше поширений у даний час вид товарного кредиту, що
обумовлюється умовами контракту на постачання товарів і не потребує
спеціальних документів щодо його оформлення.

3. Товарний кредит з оформленням заборгованості векселем. 

Це один із найбільш перспективних видів товарного кредиту, що одержав
значне поширення в країнах із розвиненою ринковою економікою й активно
впроваджується в нашу господарську практику. Вексельний оборот за
товарним кредитом обслуговується простими і перекладними векселями.
Векселі за товарним кредитом видаються за узгодженням сторін із такими
термінами виконання: 

а) за пред’явленням;

б) у визначений термін після пред’явлення; 

в) у визначений термін після упорядкування; 

г) на визначену дату.

3. Товарний кредит за відкритим рахунком. 

Він використовується в господарських взаємовідносинах підприємства з
його постійними постачальниками при багаторазових постачаннях
заздалегідь узгодженої номенклатури продукції дрібними партіями. У
даному випадку постачальник відносить вартість відвантажених товарів на
дебет рахунку, відкритого підприємству, яке погашає свою заборгованість
в обумовлені контрактом терміни (1 раз у місяць).

4. Товарний кредит у формі консигнації. 

Він є видом зовнішньоекономічної комісійної операції, при якій
постачальник (консигнант) відвантажує товари на склад торгового
підприємства (консигнанта) з дорученням реалізувати його. Розрахунки з
консигнантом здійснюються лише після того, коли поставлений товар
реалізований. Консигнація розглядається як один із видів товарного
(комерційного) кредиту, що носить для підприємства самий безпечний у
фінансовому відношенні характер.

6.1. ПОЛІТИКА ЗАЛУЧЕННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ТОВАРНОГО КРЕДИТУ

Політика залучення товарного (комерційного) кредиту є частиною загальної
політики залучення підприємством позикових засобів, що полягає в
забезпеченні максимального задоволення потреби у фінансуванні формування
його виробничих запасів і зниження загальної вартості залучення
позикового капіталу.

Розробка політики залучення підприємством товарного (комерційного)
кредиту здійснюється за такими основними етапами:

1. Формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту і
визначення основних його видів.

2. Визначення середнього періоду використання товарного кредиту.

3. Оптимізація умов залучення товарного кредиту.

4. Мінімізація вартості залучення товарного кредиту.

5. Забезпечення ефективності використання товарного кредиту.

6. Забезпечення своєчасних розрахунків за товарним кредитом.

1. Формування принципів залучення товарного (комерційного) кредиту і
визначення основних його видів.

Даний кредит носить цільовий характер, тому потреба в ньому визначається
з урахуванням планованого обсягу запасів сировини і матеріалів, у
торгівлі – запасів товарів. Принципи залучення товарного кредиту
формуються з урахуванням сформованої господарської практики, що склалася
із структури і періодичності закупівлі сировини, матеріалів і товарів;
тривалості господарських зв’язків із партнерами і ряду інших умов. Ці ж
умови визначають і основні види товарного кредиту, що залучається.

2. Визначення середнього періоду використання товарного кредиту. 

Для прогнозування даного показника розраховується середній період
заборгованості за комерційним кредитом за декілька минулих періодів. При
його розрахунку використовується така формула:

, де

К3кк – середній період заборгованості за товарним кредитом, у днях;

СКЗ – середня сума залишку заборгованості за товарним кредитом в
періоді, що аналізується;

Оо – одноденний обсяг реалізації продукції за собівартістю.

Динаміка цього показника за декілька попередніх періодів і його
коригування з урахуванням розроблених принципів залучення товарного
кредиту дозволяють визначити середній період використання даного кредиту
в планованому періоді.

3. Оптимізація умов залучення товарного кредиту.

Процес такої оптимізації передбачає розробку відповідних заходів щодо
розширення сфери кредитних відносин із постійними господарськими
партнерами з товарних операцій; з притягнення нових партнерів із
можливостями широкого використання комерційного кредиту; із забезпечення
збільшення середнього періоду використання комерційного кредиту; з
вдосконалювання видів кредиту в розрізі господарських партнерів та
інших.

4. Мінімізація вартості залучення товарного кредиту. 

Механізм мінімізації вартості залучення товарного (комерційного) кредиту
може бути розрахований за такою формулою:

min, де

ЦЗ – розмір цінової знижки при здійсненні платежу готівкою за продукцію,
виражений десятковим дробом;

ПВ – період надання відстрочки платежу відповідно до умов товарного
кредиту, в днях.

З приведеної формули можна зробити висновок, що мінімізація вартості
товарного кредиту визначається:

а) розміром цінової знижки – чим нижче даний розмір, тим відповідно
нижче буде вартість залучення товарного кредиту на підприємство.

б) періодом надання відстрочки платежу – чим вище даний період, тим
відповідно нижче буде вартість залучення товарного кредиту на
підприємство.

Мінімізуючи вартість залучення товарного кредиту, слід керуватися таким
критерієм – ні за жодним товарним кредитом вартість залучення не повинна
перевищувати рівень ставки відсотка за короткостроковий банківський
кредит. 

5. Забезпечення ефективного використання товарного кредиту.

Критерієм такої ефективності виступає різниця між середнім періодом
використання комерційного кредиту і середнього періоду обертання запасів
товарно-матеріальних цінностей, що він обслуговує. Чим вище позитивне
значення даної різниці, тим ефективніше використання підприємством
комерційного кредиту. Регулятором рівня ефективності в цьому випадку
виступають збільшення середнього періоду використання комерційного
кредиту або зменшення середнього періоду обертання сформованих за його
рахунок запасів товарно-матеріальних цінностей.

6. Забезпечення своєчасних розрахунків за товарним кредитом.

Розрахунки за комерційним кредитом включаються в платіжний календар і
контролюються в процесі моніторингу поточної фінансової діяльності.

7. УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНЬОЮ КРЕДИТОРСЬКОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ

Внутрішня кредиторська заборгованість характеризує найбільш
короткостроковий вид використовуваних підприємством позикових засобів,
що формуються ним за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішня кредиторська
заборгованість характеризується такими основними особливостями:

1. Внутрішня кредиторська заборгованість є для підприємства безкоштовним
джерелом використовуваних позикових засобів.

Як безкоштовне джерело формування капіталу, вона забезпечує зниження не
тільки позикової його частини, але і всієї вартості капіталу
підприємства. Чим вище в загальній сумі використовуваного підприємством
капіталу частка внутрішньої кредиторської заборгованості, тим,
відповідно, нижче буде показник середньозваженої вартості його капіталу.

2. Розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, виражений у днях її
обороту, впливає на тривалість фінансового циклу підприємства. 

Чим вище відносний розмір внутрішньої кредиторської заборгованості, тим
менший обсяг засобів підприємству необхідно залучати для фінансування
своєї поточної господарської діяльності.

3. Сума формованої підприємством внутрішньої кредиторської
заборгованості безпосередньо залежить від обсягу господарської
діяльності підприємства, у першу чергу – від обсягу виробництва та
реалізації продукції.

З ростом обсягу виробництва і реалізації продукції зростають витрати
підприємства, що нараховуються у складі його внутрішньої кредиторської
заборгованості, а відповідно збільшується загальна її сума, і навпаки.
Тому при незмінному коефіцієнті фінансового левериджу розвиток
операційної діяльності підприємства не збільшує його відносну потребу в
кредиті за рахунок росту позикового капіталу, що формується з внутрішніх
джерел.

4. Прогнозований розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за
більшістю видів носить лише оцінний характер.

Це пов’язано з тим, що розміри багатьох нарахувань, які входять до
складу внутрішньої кредиторської заборгованості, не піддаються точному
кількісному розрахунку в зв’язку з невизначеністю багатьох параметрів
майбутньої господарської діяльності підприємства.

5. Розмір внутрішньої кредиторської заборгованості за окремими її видами
і по підприємству в цілому залежить від періодичності виплат (погашення
зобов’язань) нарахованих засобів. 

Періодичність цих виплат регулюється державними нормативно-правовими
актами, умовами контрактів із господарськими партнерами і лише незначна
їх частина – внутрішніми нормативами підприємства. 

Управління внутрішньою кредиторською заборгованістю носить
диференційований характер, обумовлений її видами. Основними видами
внутрішньої кредиторської заборгованості, що є об’єктами управління на
підприємстві, є:

1. Заборгованість з оплати праці.

2. Заборгованість з відрахувань у позабюджетні фонди соціального
страхування, медичного страхування, пенсійний.

3. Заборгованість з перерахувань податків у бюджети різних рівнів.

4. Заборгованість з перерахувань внесків на страхування майна
підприємства.

5. Заборгованість з перерахувань внесків на особисте страхування
персоналу.

6. Заборгованість за розрахунками із дочірніми підприємствами.

7. Інші види нарахувань у складі внутрішньої кредиторської
заборгованості підприємства.

Основною метою управління внутрішньою кредиторською заборгованістю
підприємства є забезпечення своєчасного нарахування і виплати засобів,
що входять у її склад.

З урахуванням розглянутої мети управління внутрішньою кредиторською
заборгованістю на підприємстві будується за такими основними етапами:

1. Аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у
попередньому періоді.

2. Визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості
підприємства в майбутньому періоді.

3. Установлення періодичності виплат за окремими видами внутрішньої
кредиторської заборгованості.

4. Прогнозування середньої суми нарахованих платежів за окремими видами
внутрішньої кредиторської заборгованості.

5. Прогнозування середньої суми і розміру приросту внутрішньої
кредиторської заборгованості по підприємству в цілому.

6. Оцінка ефекту від приросту внутрішньої кредиторської заборгованості
підприємства в майбутньому періоді.

7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахування і виплати засобів у
розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості.

1. Аналіз внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства у
попередньому періоді.

Даний аналіз проводиться в чотири етапи.

На першому етапі аналізу досліджується динаміка загальної суми
внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в попередньому
періоді, зміна її питомої ваги в загальному обсязі позикового капіталу,
що залучається.

На другому етапі аналізу розглядається оборотність внутрішньої
кредиторської заборгованості підприємства, виявляється її роль у
формуванні його фінансового циклу.

На третьому етапі аналізу вивчається склад внутрішньої кредиторської
заборгованості за окремими її видами; виявляється динаміка питомої ваги
окремих її видів у загальній сумі внутрішньої кредиторської
заборгованості; перевіряється своєчасність нарахування і виплат засобів
за окремими рахунками.

На четвертому етапі аналізу вивчається залежність зміни окремих видів
внутрішньої кредиторської заборгованості від зміни обсягу реалізації
продукції; за кожним видом даної заборгованості розраховується
коефіцієнт її еластичності від обсягу реалізації продукції. Розрахунок
коефіцієнтів еластичності здійснюється за такою формулою:

, де

КЕз – коефіцієнт еластичності конкретного виду внутрішньої кредиторської
заборгованості від обсягу реалізації продукції, у %;

Із – індекс зміни суми внутрішньої кредиторської заборгованості
конкретного виду в аналізованому періоді, виражений десятковим дробом;

Іор – індекс зміни обсягу реалізації продукції підприємства в
аналізованому періоді, виражений десятковим дробом. 

Результати аналізу використовуються в процесі прогнозування суми
внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства в майбутньому
періоді.

2. Визначення складу внутрішньої кредиторської заборгованості
підприємства в майбутньому періоді.

У процесі даного етапу встановлюється перелік конкретних видів
внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства з урахуванням
нових видів господарських операцій (особистого страхування персоналу),
нових видів діяльності, нових внутрішніх (дочірніх) структур
підприємства, нових видів обов’язкових платежів тощо.

3. Установлення періодичності виплат за окремими видами внутрішньої
кредиторської заборгованості.

На даному етапі за кожним видом внутрішньої кредиторської заборгованості
встановлюється середній період нарахування засобів від моменту початку
цих нарахувань до здійснення їх виплат. У цих цілях розглядаються
конкретні терміни сплати окремих податків, зборів і відрахувань до
бюджету і позабюджетних фондів, періодичність виплат страхових внесків
відповідно до вкладених договорів страхування, терміни виплати
заробітної плати відповідно до вкладеного колективного трудового
договору та індивідуальними трудовими контрактами тощо.

4. Прогнозування середньої суми нарахованих платежів за окремими видами
внутрішньої кредиторської заборгованості.

Таке прогнозування здійснюється двома основними методами:

а) методом прямого розрахунку. Даний метод використовується в тих
випадках, коли за окремими видами внутрішньої кредиторської
заборгованості заздалегідь відомі терміни і суми виплат. У даному
випадку розрахунок здійснюється за такою формулою:

, де

Свкз – прогнозована середня сума внутрішньої кредиторської
заборгованості конкретного виду;

СВм – місячна сума платежів за конкретним видом нарахувань;

КП – передбачена кількість виплат до конкретного виду нарахувань
протягом місяця.

б) статистичним методом на основі коефіцієнтів еластичності. 

Даний метод використовується в тих випадках, коли сума виплат за
конкретним видом внутрішньої кредиторської заборгованості заздалегідь
чітко не визначена. У цьому випадку розрахунок здійснюється за такою
формулою:

, де

Свкз – прогнозована середня сума внутрішньої кредиторської
заборгованості конкретного виду;

ВКЗв – середня сума внутрішньої кредиторської заборгованості конкретного
виду у попередньому періоді;

DОР – прогнозований темп росту обсягу реалізації продукції в майбутньому
періоді, у %;

КЕв – коефіцієнт еластичності конкретного виду внутрішньої кредиторської
заборгованості від обсягу реалізації продукції, у %.

5. Прогнозування середньої суми і розміру приросту внутрішньої
кредиторської заборгованості по підприємству в цілому.

Середня сума внутрішньої кредиторської заборгованості по підприємству в
цілому визначається шляхом підсумовування прогнозованого середнього його
розміру за окремими видами даної заборгованості:

ВКЗп = ВКЗв, де 

ВКЗп – прогнозована середня сума внутрішньої кредиторської
заборгованості по підприємству в цілому;

?ВКЗв – прогнозована середня сума внутрішньої кредиторської
заборгованості за конкретними її видами.

Приріст внутрішньої кредиторської заборгованості в майбутньому періоді
по 

підприємству в цілому визначається за такою формулою: 

DВКЗп = ВКЗп – ВКЗф, де

DВКЗп – прогнозований приріст середньої суми внутрішньої кредиторської
заборгованості по підприємству в цілому в майбутньому періоді;

ВКЗп – прогнозована середня сума внутрішньої кредиторської
заборгованості по підприємству в цілому;

ВКЗф – середня сума внутрішньої кредиторської заборгованості
підприємства в аналогічному попередньому періоді.

6. Оцінка ефекту приросту внутрішньої кредиторської заборгованості
підприємства в майбутньому періоді.

Даний ефект полягає в скороченні потреби підприємства в залученні
кредиту і витрат, пов’язаних із його обслуговуванням. Розрахунок цього
ефекту здійснюється за такою формулою:

, де

Евкз – ефект від приросту середньої суми внутрішньої кредиторської
заборгованості підприємства в майбутньому періоді;

DВКЗп – прогнозований приріст середньої суми внутрішньої кредиторської
заборгованості по підприємству в цілому;

ПКб – середньорічна ставка відсотка за короткостроковий кредит, що
залучається підприємством.

7. Забезпечення контролю за своєчасністю нарахування і виплати засобів у
розрізі окремих видів внутрішньої кредиторської заборгованості.

Нарахування даних засобів контролює бухгалтерія за результатами
здійснення окремих господарських операцій підприємства. Виплата цих
засобів включається в розроблюваний платіжний календар і контролюється в
процесі моніторингу поточної фінансової діяльності підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної
ради України. – 1992. – № 2.

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.– Киев: “Ника-Центр”, 1999.
– Том. 1. – 592 с. 

3. Бланк И.А. Управление использованием капитала. – Киев: “Ника-Центр”,
2000. 

4. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – Киев: МП “ИТЕМ
лтд”, СП ”АДЕФ”. – 1996.

5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: “Ника-Центр”, 2000. – 720 с. 

6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента (как управлять
капиталом?). – М.: «Финансы и статистика», 1996. – 384 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020