.

Капітал – економічна база створення і розвитку підприємства (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 11350
Скачать документ

Контрольна робота

Капітал – економічна база створення і розвитку підприємства

План

1. Економічна сутність капіталу підприємства.

2. Систематизація видів капіталу за основними класифікаційними ознаками.

2.1. Кругообіг капіталу підприємства.

3. Основні принципи формування капіталу підприємства.

4. Концепція вартості капіталу.

5. Основні принципи, на яких базується процес оцінки вартості капіталу.

6. Фінансовий леверидж і його розрахунок.

7. Основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства.

1. Економічна сутність капіталу підприємства

Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий
зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і
розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує
інтереси держави, власників і персоналу.

Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його
активів.

Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити
такі його характеристики (таблиця 1).

Таблиця 1

Класифікація капіталу підприємства

Характеристика капіталу підприємства Обґрунтування характеристики
капіталу підприємства

1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва В економічній
теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують
господарську діяльність підприємств:

?        капітал;

?        земля та інші природні ресурси;

?        трудові ресурси.

У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна
роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс

2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують
дохід У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від
виробничого фактора – у формі позикового капіталу, який забезпечує
формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у
фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності

3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників
Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у
поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка
спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його
власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який
накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у
перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту

4. Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості У
даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який
визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного ка
піталу, який використовує підприємство, одно час но характеризує і
потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують
отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими
факторами, форму єть ся база оцінки ринкової вартості підприємства

5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня
ефективності його господарської діяльності Здатність власного капіталу
до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і
ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність
підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І
навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком
неефективної, збиткової діяльності підприємства

Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в
забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним
об’єктом фінансового управління підприємством.

2. Систематизація видів капіталу за основними класифікаційними ознаками

Під загальним поняттям “капітал підприємства” розуміють різні його види,
які характеризуються десятками термінів. Все це потребує відповідної
систематизації термінів, які використовуються. Така систематизація
проведена за найбільш важливими класифікаційними ознаками (таблиця 2).

Таблиця 2

Систематизація видів капіталу підприємства

Ознаки Обґрунтування ознаки

1. За належністю підприємству 1. Власний капітал характеризує загальну
вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та
використовуються ним для формування відповідної частини його активів.
Частина активів, яка сформована за рахунок інвестованого в них власного
капіталу, є чистими активами підприємства.

 

2. Позиковий капітал характеризує залучення для фінансування розвитку
підприємства на основі повернення коштів або інших майнових цінностей.
Усі форми позикового капіталу, які використовує підприємство, є
фінансовими зобов’язаннями і підлягають погашенню в передбачені терміни

2. За цілями використання 1. Виробничий капітал характеризує засоби
підприємства, які інвестовані в його операційні активи для здійснення
виробничо-збутової діяльності.

2. Позиковий капітал є тією його частиною, яка використовується у
процесі інвестування в грошові інструменти (короткострокові та
довгострокові депозитні вклади в комерційних банках), а також боргові
фондові інструменти (облігації, депозитні сертифікати, векселі тощо)

3. Спекулятивний капітал характеризує ту частину, яка використовується у
процесі здійснення спекулятивних фінансових операцій (основані на
різниці в цінах)

3. За формами інвестування 1. Капітал у фінансовій формі.

2. Капітал у матеріальній формі.

3. Капітал у нематеріальній формі.

Капітал у цих трьох формах використовується для формування статутного
фонду підприємства.

Інвестування капіталу в даних формах дозволено законодавством при
створенні нових підприємств, збільшенні обсягу їх статутних фондів

4. За об’єктом інвестування 1. Основний капітал характеризує ту частину
капіталу, яку використовує підприємство, тобто яка інвестована в усі
види його позаоборотних активів (але тільки в основні засоби, як це
часто трактується в літературі).

2. Оборотний капітал характеризує ту його частину, яка інвестована в усі
види його оборотних активів

5. За формами знаходження у процесі кругообігу 1. Капітал у грошовій
формі.

2. Капітал у виробничій формі.

3. Капітал у товарній формі.

Характеристика даних форм капіталу підприємства розглядається в циклі
кругообігу капіталу підприємства

 

6. За формами власності 1. Приватний капітал.

2. Державний капітал.

Дані види капіталу інвестуються в підприємства під час формування його
статутного фонду

7. За організаційно-правовими формами діяльності 1. Акціонерний капітал
– капітал підприємств, створених у формі акціонерних товариств.

2. Пайовий капітал – капітал партнерських підприємств-товариств з
обмеженою відповідальністю, командитних товариств тощо.

3. Індивідуальний капітал – капітал індивідуальних підприємств, тобто
сімейних

8. За характером використання в господарському процесі 1. Працюючий
капітал характеризує ту його частину, яка бере безпосередню участь у
формуванні доходів і забезпеченні операційної, інвестиційної та
фінансової діяльності підприємства.

2. Непрацюючий (мертвий) капітал характеризує ту його частину, яка
інвестована в активи, а вони не беруть безпосередньої участі в
здійсненні різних видів господарської діяльності підприємства і
формуванні його доходів.

Прикладом такого виду капіталу є засоби підприємства, які інвестовані у
приміщення та устаткування, що не використовуються; у виробничі запаси
для продукції, яка знята з виробництва; у готову продукцію, на яку
повністю відсутній попит

9. За характером використання власниками 1. Споживчий капітал після
його розподілу на цілі споживання втрачає функції капіталу (це виплати
дивідендів, процентів, задоволення соціальних потреб персоналу тощо).

2. Накопичуваний капітал характеризує різні форми його приросту в
процесі капіталізації прибутку, дивідендних виплат тощо

10. За джерелами залучення 1. Національний (вітчизняний) капітал.

2. Іноземний капітал

11. Відповідно до правових норм функціонування 1. Легальний капітал.

2. “Тіньовий” капітал.

У сучасних умовах економічного розвитку країни “тіньовий” капітал є
своєрідною реакцією підприємців на встановлені державою жорсткі “правила
гри” в економіці, у першу чергу, на невиправдано високий рівень
оподаткування підприємницької діяльності

Незважаючи на значний перелік розглянутих класифікаційних ознак, вони
все-таки не відображають всіх видів капіталу підприємства, які
використовуються в науковій термінології та практиці.

2.1. Кругообіг капіталу підприємства

У процесі виробничого використання функціонування капіталу підприємства
характеризується постійним кругообігом. У процесі кругообігу капітал
підприємства проходить три стадії (рис. 1).

Рис. 1. Характер руху капіталу підприємства у процесі його кругообігу

На першій стадії капітал у грошовій формі інвестується в операційні
активи (оборотні та позаоборотні), перетворюючись у виробничу форму.

На другій стадії виробничий капітал у процесі виробництва продукції
перетворюється в товарну форму, включаючи і форму виробничих послуг.

На третій стадії товарний капітал, у міру реалізації виробничих товарів
і послуг, перетворюється в грошовий капітал.

Середня тривалість обороту капіталу підприємства характеризується
терміном його обороту в днях (місяцях, роках).

Одночасно зі змінами форм рух капіталу характеризується постійною зміною
його сумарної вартості, яка носить назву “вартісний цикл”. Рух
вартісного циклу капіталу підприємства здійснюється за спіраллю (рис.
2).

Рис. 2. Характер руху вартісного циклу капіталу підприємства за спіраллю

Як видно із рисунка, у процесі руху вартісного циклу капітал
підприємства може за рахунок рентабельного його використання в окремі
періоди нарощувати свою сумарну вартість (періоди ІІ, ІІІ, V) або за
рахунок збиткової господарської діяльності частково втрачати її (період
ІV).

Розглянуті класифікація та особливості функціонування капіталу
підприємства дозволяють більш цілеспрямовано керувати ефективністю його
використання.

3. Основні принципи формування капіталу підприємства

Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у
придбанні необхідних активів і оптимізації його структури з позицій
забезпечення умов ефективного його використання.

Таким чином, з урахуванням цієї мети процес формування капіталу
підприємства базується на основі таких принципів:

· врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства;

· забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до
обсягу активів підприємства, що формуються;

· забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного
його функціонування;

· забезпечення мінімізації затрат щодо формування капіталу з різних
джерел;

· забезпечення високоефективного використання капіталу у процесі
господарської діяльності.

Сутність принципів відображена в таблиці 3.

Таблиця 3

Принципи формування капіталу підприємства

Основні принципи формування капіталу підприємства Обґрунтування
принципів

1 2

1. Врахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства
Процес формування обсягу і структури капіталу підпорядкований завданням,
які забезпечують його господарську діяльність не тільки на початковій
стадії функціонування підприємства, але і в найближчій перспективі.
Забезпечення перспективності формування капіталу підприємства
досягається шляхом включення всіх розрахунків, які пов’язані з його
формуванням, у бізнес-план проекту створення нового підприємства

2. Забезпечення відповідності обсягу капіталу, який залучається, до
обсягу активів підприємства, що формуються Загальна потреба в капіталі
підприємства базується на його потребі в оборотних і позаоборотних
активах. Ця загальна потреба в капіталі, який необхідний для створення
нового підприємства, включає дві групи майбутніх витрат:

?        передстартові витрати;

?        стартовий капітал.

Передстартові витрати призначені для створення нового підприємства – це
відносно невеликі суми фінансових засобів, які необхідні для розробки
бізнес-плану і фінансування, що пов’язане із цим дослідженням. Дані
витрати носять разовий характер, хоч і потребують відповідних затрат
капіталу, в складі загальної потреби в ньому займають незначну частину.

Стартовий капітал призначений для безпосереднього формування активів
нового підприємства. Наступне нарощування капіталу розглядається як
форма розширення діяльності підприємства і пов’язане з формуванням
додаткових фінансових ресурсів. Для визначення загальної потреби в
капіталі з метою створення нового підприємства використовують, як
правило, два основних методи:

?        прямий метод розрахунку;

?        непрямий метод розрахунку.

Прямий метод розрахунку загальної потреби в капіталі базується на
визначенні необхідної суми активів, які дозволяють новому підприємству
розпочати господарську діяльність. Даний метод розрахунку виходить з
алгоритму: загальна сума активів дорівнює загальній сумі капіталу, що
інвестується. Розрахунок потреби в активах для підприємства, що
створюється, здійснюється в трьох варіантах:

?        мінімально необхідна сума активів;

?        необхідна сума активів, що забезпечує достатні розміри
страхових запасів з окремих його видів;

максимально необхідна сума активів.

Такий розрахунок дозволяє диференціювати загальну потребу в капіталі від
мінімальної до максимальної меж.

Непрямий метод розрахунку з агальної потреби в капіталі базується на
використанні показника “капіталоємність продукції”. Даний показник дає
уявлення щодо розміру капіталу, який використовується, із розрахунку на
одиницю виробленої (реалізованої) продукції. Він розраховується в
розрізі галузей економіки шляхом ділення загальної суми капіталу, що
використовується (власного і залученого), на загальний обсяг виробленої
(реалізованої) продукції. При цьому загальна сума капіталу, що
використовується, визначається як середня в даному періоді.

Даний метод дає лише приблизну оцінку потреби в капіталі, оскільки
показник середньогалузевої капіталомісткості продукції суттєво
коливається в розрізі підприємств під впливом окремих факторів.
Основними із таких факторів є:

?     розмір підприємства;

?     прогресивність технології, яка використовується;

?     прогресивність устаткування, що використовується;

?     ступінь фізичного зносу устаткування;

?     рівень використання виробничої потужності на підприємстві та інші.

Таким чином, враховуючи ці фактори, розрахунок загальної потреби в
капіталі для створення нового підприємства на основі показника
капіталомісткості продукції здійснюється за такою формулою:

ОР + ПРк, де

Пк – загальна потреба в капіталі для створення нового підприємства;

Кп – показник капіталомісткості продукції (середньогалузевий або
аналоговий);

ОР – запланований середньорічний обсяг виробництва продукції;

ПРк – передстартові витрати та інші одноразові витрати капіталу, які
пов’язані зі створенням нового підприємства

3. Забезпечення оптимальності структури капіталу з позицій ефективного
функціонування Високий кінцевий результат діяльності підприємства
значною мірою залежить від структури капіталу

Структура капіталу – це співвідношення власних і позикових фінансових
засобів, які використовує підприємство у процесі господарської
діяльності.

Структура капіталу впливає на рівень рентабельності активів і власного
капіталу, тобто на рівень економічної та фінансової рентабельності
підприємства; визначає систему коефіцієнтів фінансової стійкості та
платоспроможності, тобто рівень основних фінансових ризиків, а також
формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику в процесі розвитку
підприємства.

Формування структури капіталу пов’язане з урахуванням особливостей
частин: власного і позикового капіталу

Власний капітал характеризується такими особливостями:

1.     Простотою залучення, оскільки рішення, пов’язані зі збільшенням
власного капіталу приймаються власниками і менеджерами даного
підприємства.

2.     Більш високою можливістю отримання прибутку в усіх сферах
діяльності, оскільки при його використанні не потребується сплата
позикового процента в усіх його формах.

3.     Забезпеченням фінансової стійкості розвитку підприємства, його
платоспроможністю в довгостроковому періоді, а також зниженням ризику
банкрутства.

Разом з тим, він має недоліки:

1.     Обмеженість обсягу залучення, а отже, і можливостей суттєвого
розширення операційної та інвестиційної діяльності підприємства в
періоди сприятливої кон’юнктури ринку на окремих етапах його циклу.

2.     Висока вартість порівняно з альтернативними позиченими джерелами
формування капіталу.

3.     Не використовується можливість приросту коефіцієнта
рентабельності власного капіталу за рахунок залучення позикових
фінансових засобів, оскільки без такого залучення неможливо забезпечити
перевищення коефіцієнта фінансової рентабельності діяльності
підприємства над економічною.

Таким чином, підприємство, яке використовує тільки власний капітал, має
найвищу фінансову стійкість. Його коефіцієнт автономії дорівнює одиниці,
але обмежує темпи свого розвитку, тому що не може забезпечити формування
необхідного додаткового обсягу активів у періоди сприятливої кон’юнктури
ринку і не використовує фінансові можливості приросту прибутку на
вкладений капітал

Позиковий капітал має такі позитивні особливості:

1. Достатньо широкі можливості залучення, особливо за рахунок високого
кредитного рейтингу підприємства, при наявності застави чи гарантії
поручителя.

2. Забезпечення росту фінансового потенціалу підприємства при
необхідності суттєвого розширення його активів і підвищення темпів росту
обсягу його господарської діяльності.

3. Більш низькою вартістю порівняно із власним капіталом за рахунок
забезпечення ефекту “податкового щита” (вилучення витрат щодо його
обслуговування бази оподаткування, що обкладається при сплаті податку на
прибуток).

4. Можливість генерувати приріст фінансової рентабельності.

Використання залученого капіталу має і недоліки:

1. Використання даного капіталу створює найбільш небезпечні фінансові
ризики в господарській діяльності підприємства – ризик зниження
фінансової стійкості і втрати платоспроможності. Рівень цих ризиків
зростає пропорційно до росту питомої ваги використання позикового
капіталу.

2. Активи, які сформовані за рахунок позиченого капіталу, створюють
меншу норму прибутку, тому що вона зменшується на суму позикового
процента, що виплачується в усіх його формах (процент за банківський
кредит, лізингової ставки; купонний процент за облігаціями; вексельний
процент за товарний кредит тощо).

3. Велика залежність вартості позикового капіталу від коливання
кон’юнктури фінансового ринку. Наприклад, за рахунок зниження середньої
ставки позикового капіталу, використання на ринку отриманих кредитів
(особливо на довгостроковій основі) підприємству стає невигідним у
зв’язку з наявністю більш дешевих альтернативних джерел кредитних
ресурсів.

4. Складність процедури залучення, особливо у великих розмірах, тому що
надання кредитних ресурсів залежить від рішень інших господарських
суб’єктів (кредиторів). Гарантії страхових компаній, банків або інших
господарських суб’єктів надаються, як правило, на платній основі. Таким
чином, підприємство, яке використовує позиковий капітал, має більш
високий фінансовий потенціал розвитку і можливості приросту фінансової
рентабельності, але при цьому більшою мірою присутній фінансовий ризик і
загроза банкрутства

4. Забезпечення мінімізації витрат щодо формування капіталу з різних
джерел Така мінімізація здійснюється у процесі управління вартістю
капіталу, механізм якого буде розглянутий у наступних темах

5. Забезпечення високоефективного використання капіталу в процесі
господарської діяльності Реалізація даного принципу забезпечується
шляхом максимізації показника рентабельності власного капіталу за
прийнятим для підприємства рівнем фінансового ризику

4. Концепція вартості капіталу

Однією із важливих передумов ефективного управління капіталом
підприємства є оцінка його вартості.

Вартість капіталу – це ціна, яку підприємство платить за його залучення
з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить із того, що капітал має відповідну
вартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат
підприємства. Ця концепція є однією з базових у системі управління
фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки
до визначення ціни капіталу, який залучається, а визначається цілий ряд
напрямів господарської діяльності підприємства в цілому.

Отже, розглянемо основні сфери використання показника вартості капіталу
в діяльності підприємства.

1. Вартість капіталу підприємства є мірою прибутковості операційної
діяльності. Вартість капіталу характеризує частину прибутку, який
повинен бути сплачений за використання сформованого чи залученого нового
капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції. Цей показник
виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку
підприємства, тобто нижньою межею у плануванні його розмірів.

2. Показник вартості капіталу використовується як критерій у процесі
здійснення реального інвестування. Перш за все, рівень вартості капіталу
конкретного підприємства виступає як дисконтна ставка, за допомогою якої
сума чистого грошового потоку приводиться до теперішньої вартості у
процесі оцінки ефективності окремих реальних проектів. Крім того, він є
базою порівняння з внутрішньою ставкою дохідності інвестиційного
проекту, який розглядається. Якщо вона нижча, ніж показник вартості
капіталу підприємства, такий інвестиційний проект повинен бути
неприйнятним.

3. Вартість капіталу підприємства є базовим показником формування
ефективності фінансового інвестування. Оскільки критерії цієї
ефективності задаються самим підприємством, то при визначенні оцінки
прибутковості окремих фінансових інструментів базою порівняння виступає
показник вартості капіталу. Цей показник дозволяє оцінити не тільки
ринкову вартість чи дохідність окремих інструментів фінансового
інвестування, але й сформувати найбільш ефективний напрям і види цього
інвестування на попередній стадії формування інвестиційного портфеля.
Таким чином, цей показник є мірою оцінки прибутковості сформованого
інвестиційного портфеля в цілому.

4. Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття
управлінських рішень щодо використання оренди (лізінгу) чи придбання у
власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання
(обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу
підприємства, застосування цього напряму щодо формування виробничих
основних засобів є для підприємства невигідним.

5. Показник вартості капіталу в розрізі окремих його елементів
використовується у процесі управління структурою цього капіталу на
основі механізму фінансового левериджу. Використання фінансового
левериджу полягає у формуванні найвищого його диференціалу, однією із
складових якого є вартість позикового капіталу. Мінімізація цієї
складової забезпечується у процесі оцінки вартості капіталу, який
залучається з різних позикових джерел, і формування відповідної
структури джерел його використання підприємством.

6. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим виміром рівня
ринкової вартості даного підприємства. Зниження рівня вартості капіталу
приводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і
навпаки. Особливо оперативно ця залежність відображається на діяльності
акціонерних компаній відкритого типу, ціна на акції яких піднімається чи
падає при відповідному зниженні чи зростанні вартості їх капіталу. Отже,
управління вартістю капіталу є одним із самостійних напрямів підвищення
ринкової вартості підприємства, що є однією із цілей управління його
прибутковістю.

7. Показник вартості капіталу – це критерій оцінки і формування
відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (у
першу чергу – оборотних). Виходячи із реальної вартості капіталу, який
використовується, та оцінки її виміру, підприємство формує агресивний,
помірний (компромісний) або консервативний тип політики фінансування
активів.

Важливим для оцінки вартості капіталу при управлінні формуванням
прибутку в процесі здійснення фінансової діяльності є необхідність
розрахунку цього показника на всіх етапах розвитку підприємства. Процес
оцінки вартості капіталу базується на таких основних принципах (таблиця
4).

Таблиця 4

Принципи процесу оцінки вартості капіталу

Основні принципи Обгрунтування принципів

1. Принципи попередньої поелементної оцінки вартості капіталу Капітал
підприємства, що використовується, складається із неоднорідних елементів
(перш за все – власного і позикового, а всередині їх – за джерелами
формування). У процесі оцінки його необхідно розкласти на окремі
складові елементи, кожний із яких повинен бути об’єктом здійснення
оціночних розрахунків

2. Принципи узагальнюючої оцінки вартості капіталу Поелементна оцінка
вартості капіталу є передумовою для узагальненого розрахунку цього
показника. Таким узагальнюючим показником є середньозважена вартість
капіталу. Вихідною базою його формування є дані, що отримані у процесі
поелементної оцінки капіталу:

    Елементи капіталу, що виділені у процесі оцінки

    1 2 … n -1 N

  1 . Вартість окремих елемен-тів капіталу, % С1 С2 … С n -1 С n

  2. Питома вага окремих елементів капіталу в загальній його сумі, яка
виражена десятковим дробом У1 У2 … У n -1 У n

  Таким чином, середньозважена вартість капіталу (СВК) розраховується
за формулою:

.

D

?

??q??

G2G4GRGTGhGjGlGnGaeH0I¤J¦J:KKoeeoeeoeeoeeoeeoee??????????????????????
????

????¤?¤?$?????q??

\ртість власного капіталу у процесі розрахунків штучно підвищується.
Крім того, з цієї ж причини виявляється заниженою його питома вага в
загальній сумі капіталу підприємства, що використовується, а це
негативно впливає на показник середньозваженої його вартості. Для
забезпечення порівняння і коректності розрахунків середньозваженої
вартості капіталу сума власної його частини повинна бути виражена у
поточній ринковій оцінці. Для цього на першому етапі визначається
вартість чистих активів підприємства, які характеризують ту частину його
майна, що сформована за рахунок власного капіталу. Розрахунок вартості
чистих активів підприємства здійснюється за формулою:

 

ЧА = А – ПК, де

 

ЧА – вартість чистих активів підприємства;

А – сукупна вартість активів підприємства;

ПК – сума позикового капіталу, що використовує підприємство.

 

На другому етапі визначається склад чистих активів підприємства виходячи
із того, що за рахунок власного капіталу повністю формуються його
позаоборотні операційні активи і певна частина матеріальних оборотних
активів (запасів товарно-матеріальних цінностей). Ця остання частина
активів розраховується за формулою:

 

МОАв = ЧА – ВАо, де

 

МОАв – сума матеріальних оборотних активів підприємства, що сформовані
за рахунок власного капіталу;

ЧА – вартість чистих активів підприємства;

ВАо – вартість позаоборотних операційних активів підприємства.

 

На третьому етапі проводиться індексація (переоцінка) балансової
вартості окремих елементів позаоборотних операційних активів і власних
матеріальних оборотних активів з метою їх оцінки за ринковою вартістю.
Сума переоцінених активів і буде характеризувати поточну ринкову оцінку
суми власного капіталу, що використовується у порівняльних розрахунках
середньозваженої вартості капіталу

4. Принцип динамічної оцінки вартості капіталу Фактори, які впливають
на показник середньозваженої вартості капіталу, дуже динамічні. Отже, зі
зміною вартості окремих елементів капіталу повинні вноситися корективи і
в середньозважене його значення. Крім того, принцип динамічності оцінки
припускає, що вона може здійснюватися як уже за сформованим, так і за
запланованим залученням капіталу. У процесі оцінки вартості сформованого
капіталу використовуються фактичні (звітні) показники, які пов’язані з
оцінкою окремих його елементів. Оцінка вартості запланованого до
залучення капіталу в певній мірі носить ймовірний характер, який
пов’язаний із прогнозом зміни кон’юнктури фінансового ринку, динаміки
рівня власної кредитоспроможності, міри ризику та інших факторів

5. Принцип взаємозв’язку оцінки поточної та наступної середньозваженої
вартості капіталу підприємства Такий взаємозв’язок забезпечується
використанням показника граничної вартості капіталу. Він характеризує
приріст середньозваженої вартості капіталу до суми кожної нової його
одиниці, що додатково залучається підприємством. Розрахунок цього
показника здійснюється за формулою:

 

,

де ГВК – гранична вартість капіталу;

( СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу;

( К – приріст суми капіталу, що додатково залучається підприємством.

 

Залучення додаткового капіталу підприємства як за рахунок власних, так і
за рахунок позикових джерел має на кожному етапі розвитку підприємства
свої економічні межі. Це пов’язано зі зростанням середньозваженої його
вартості. Так, залучення власного капіталу за рахунок прибутку обмежене
загальними її розмірами; збільшення обсягу емісії акцій та облігацій
поверх точки насичення ринку можливе лише за більш високим розміром
дивідендів або купонів доходу, що виплачуються; залучення додаткового
банківського кредиту у зв’язку зі зростанням фінансового ризику для
кредиторів (через зниження рівня фінансової стійкості підприємства) може
здійснюватися лише на умовах зростання ставки процента за кредит тощо.
Динаміка показника граничної вартості капіталу повинна обов’язково
враховуватися у процесі управління фінансовою діяльністю підприємства.
Порівнюючи граничну вартість капіталу з очікуваною нормою прибутку за
окремими господарськими операціями, для яких потрібне додаткове
залучення капіталу, можна в кожному конкретному випадку визначити міру
ефективності та цілеспрямованості здійснення таких операцій. У першу
чергу це стосується інвестиційних рішень, що приймаються

6. Принцип визначення кордону ефективного використання додаткового
капіталу, який залучається Оцінка вартості капіталу повинна бути
завершена визначенням показника ефективності його додаткового залучення.
Таким показником є гранична ефективність капіталу. Даний показник
характеризує відношення приросту рівня прибутковості капіталу, що
залучається додатково, і приросту середньозваженої вартості капіталу.
Розрахунок граничної ефективності капіталу здійснюється за формулою:

 

,

де ГЕК – гранична ефективність капіталу;

( Рк – приріст рівня рентабельності капіталу;

( СВК – приріст середньозваженої вартості капіталу.

 

Дані принципи оцінки дозволяють сформувати систему основних показників,
які визначають вартість капіталу і межі ефективного його використання.
Серед розглянутих показників основна роль належить показнику
середньозваженої вартості капіталу. Він складається на підприємстві під
впливом багатьох факторів, основними із яких є:

?     Середня ставка процента, що склалась на фінансовому ринку;

?     Доступність різних джерел фінансування (кредитів банків;
комерційного кредиту; власної емісії акцій та облігацій тощо);

?     Галузеві особливості операційної діяльності, що визначають
тривалість операційного циклу та рівень ліквідності активів, які
використовуються;

?     Відношення обсягів операційної та інвестиційної діяльності;

?     Життєвий цикл підприємства;

?     Рівень ризику, що здійснюється за рахунок операційної,
інвестиційної та фінансової діяльності.

Дані фактори використовуються у процесі цілеспрямованого управління
вартістю власного і запозиченого капіталу підприємства

6. Фінансовий леверидж і його розрахунок

Одне із головних завдань діяльності підприємства – максимізація рівня
рентабельності власного капіталу за заданим рівнем фінансового ризику.
Одним із основних механізмів реалізації цього завдання є “фінансовий
леверидж”.

Фінансовий леверидж характеризує використання запозичених засобів, які
впливають на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими
словами, фінансовий леверидж – це об’єктивний фактор, який виникає із
появою позичених засобів у обсязі капіталу, що використовує
підприємство, і дозволяє підприємству отримати додатковий прибуток на
власний капітал.

Показник, який відображає рівень отримання додаткового прибутку на
власний капітал за рахунок різної частини використання позикових
засобів, називається ефектом фінансового левериджу і розраховується за
формулою:

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу, який полягає у прирості
коефіцієнта рентабельності власного капіталу, %;

Сnn – ставка податку на прибуток, що виражена десятковим дробом;

КВРа – коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валового
прибутку до середньої вартості активів), %;

ПК – середній розмір процентів за кредит, що сплачує підприємство за
використання позикового капіталу, % ;

ЗК – середня сума позиченого капіталу, що використовується
підприємством;

ВК – середня сума власного капіталу підприємства.

У наведеній формулі можна виділити три основні складові:

1. Податковий коректор фінансового левериджу (1 – Сnn), що показує, якою
мірою проявляється ефект фінансового левериджу у зв’язку з різним рівнем
оподаткування прибутку.

Податковий коректор фінансового левериджу практично не залежить від
діяльності підприємства, оскільки ставка податку на прибуток
установлюється законодавством. Разом з тим, у процесі управління
фінансовим левериджем диференціал податкового коректора може бути
використаний у таких випадках:

1) якщо за різними видами діяльності підприємствам установлені
диференційовані ставки оподаткування прибутку;

2) якщо за окремими видами діяльності підприємство використовує
податкові пільги на прибуток;

3) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у
вільних економічних зонах своєї країни, де діє пільговий режим
оподаткування на прибуток;

4) якщо окремі дочірні фірми підприємства здійснюють свою діяльність у
державах з більш низьким рівнем оподаткування на прибуток.

У цих випадках, впливаючи на галузеву або регіональну структуру
виробництва (а відповідно, і на склад прибутку за рівнем її
оподаткування), можна знизити середню ставку оподаткування прибутку,
тобто підвищити вплив податкового коректора фінансового левериджу на
його ефект (при інших рівних умовах).

2. Диференціал фінансового левериджу (КВРа – ПК), що характеризує
різницю між коефіцієнтом валової рентабельності активів і середнім
розміром процента за кредит.

Диференціал фінансового левериджу є головною умовою, що формує
позитивний ефект фінансового левериджу. Ефект виявляється тільки в тому
випадку, коли рівень валового прибутку, що створюється активами
підприємства, перевищує середній розмір процента за кредит, який
використовує підприємство (включаючи не тільки його пряму ставку, але й
інші витрати, що пов’язані із його залученням, страхуванням,
обслуговуванням), тобто якщо диференціал фінансового левериджу є
позитивною величиною. Чим більше позитивне значення диференціала
фінансового левериджу, тим кращий буде його ефект.

У зв’язку з високою динамічністю цього показника він потребує постійного
моніторингу у процесі управління ефектом фінансового левериджу. Цей
динамізм обумовлений діяльністю деяких факторів.

По-перше, в період погіршення кон’юнктури фінансового ринку вартість
позикових засобів може різко вирости і перевищити рівень валового
прибутку, який створюється активами підприємства.

По-друге, зниження фінансової стійкості підприємства позичкового
капіталу, що використовується підприємством, призводить до збільшення
ризику його банкрутства, а це змушує кредиторів підвищувати рівень
ставки процента за кредит, враховуючи в неї премії за додатковий
фінансовий ризик. При певному рівні цього диференціал фінансового
левериджу може дорівнювати нулю, тому що використання позикового
капіталу не призведе до приросту рентабельності власного капіталу, а
навпаки, рентабельність власного капіталу знизиться, оскільки частина
чистого прибутку, що створюється власним капіталом, буде йти на
обслуговування позиченого капіталу за високими ставками процента.

По-третє, в період погіршення кон’юнктури товарного ринку зменшується
обсяг реалізації продукції, тобто зменшується і розмір валового прибутку
підприємства від операційної діяльності. У таких умовах від’ємна
величина диференціала фінансового левериджу формується навіть при
незмінних ставках процента за кредит за рахунок зниження коефіцієнта
валової рентабельності активів.

В усіх цих випадках використання підприємством позиченого капіталу
призводить до негативного (від’ємного) ефекту.

, що характеризує суму позиченого капіталу, який використовує
підприємство, із розрахунку на одиницю власного капіталу.

Виділення цих складових дозволяє цілеспрямовано керувати ефектом
фінансового левериджу у процесі фінансової діяльності підприємства.

Коефіцієнт фінансового левериджу – це важіль, що вказує на позитивний
або негативний ефект, який отримується за рахунок відповідного значення
його диференціалу. При позитивному значенні диференціала приріст
коефіцієнта фінансового левериджу буде позитивно впливати на підвищення
приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу і, навпаки, при
негативному значенні диференціалу приріст коефіцієнта фінансового
левериджу збільшить темп зниження коефіцієнта рентабельності власного
капіталу.

Знання механізму впливу фінансового левериджу на рівень прибутковості
власного капіталу і рівень фінансового ризику дозволяє цілеспрямовано
управляти вартістю і структурою капіталу підприємства.

7. Основні етапи процесу оптимізації структури капіталу підприємства

Оптимізація структури капіталу є одним із найбільш важливих і складних
завдань, які вирішуються у процесі фінансового управління підприємством.

Оптимальна структура капіталу – це таке відношення використання власних
і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна
пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності та
коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується
його ринкова вартість.

Процес оптимізації структури капіталу підприємства здійснюється за
такими етапами:

1. Аналіз капіталу підприємства.

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його
вартості.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу є виявлення
динаміки обсягу і складу капіталу у передплановому періоді та їх вплив
на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу (таблиця 5).

Таблиця 5

Аналіз капіталу підприємства

Стадії аналізу

Перша Друга Третя

1 2 3

?     Розглядається динаміка загального обсягу та основних складових
елементів капіталу у співвідно-шенні з динамікою обсягу виробництва і
реалізації продукції.

?     Визначається співвідношення власного і позиченого капіталу та його
тенденції.

?     У складі позиченого капіталу вивчається співвідношення довго- і
короткострокових фінансових зобов’язань.

?     Визначається розмір прострочених фінансових зобов’язань і з(
ясовуються причини прострочки На даній стадії розглядається система
коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства:

а) коефіцієнт автономії дозволяє визначити долю чистих активів
підприємства в загальній їх сумі;

б) коефіцієнт фінансово-го левериджу (коефіцієнт фінансування) дозволяє
встановити, яка сума позичених засобів припадає на одиницю власного
капіталу підприємства;

в) коефіцієнт довгостро-кової фінансової неза-лежності характеризує
відношення суми власного і довгостроко-вого позиченого капі-талу до
загальної суми капіталу, що використо-вує підприємство і дозволяє
вияснити фінансовий потенціал майбутнього розвитку підприємства;

г) коефіцієнт відношення довго- і короткострокової заборгованості
дозволяє визначити суму залучення довгостроко-вих фінансових кредитів у
розрахунку на одиницю короткострокового позиченого капіталу, тобто
характеризує політику фінансування активів підприємства за рахунок
позичених засобів.

Аналіз фінансової стійкості підприємства дозволяє оцінити ступінь
стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що
створюють загрозу банкрутства На даній стадії аналізу оцінюється
ефективність використання капіталу в цілому і окремих його елементів. У
процесі такого аналізу розра-ховуються і розгля-даються в динаміці такі
основні показники:

а) період обороту капі-талу характеризує кількість днів, протягом яких
здійснюється один оборот власних і позичених засобів, а також капіталу в
цілому;

б) коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується,
характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує досягнутий
рівень фінансової рентабельності підприємства і є одним із критеріїв
формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддача характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає
на одиницю капіталу;

д) капіталомісткість реалізації продукції показує, який обсяг капіталу
задіяний для забезпечення випуску одиниці продукції

2. Оцінка основних факторів, що визначають формування структури
капіталу.

Практика доводить, що не існує єдиних рецептів ефективних відносин
власного і позиченого капіталу не тільки для типових підприємств, але і
для кожного окремого підприємства. Але основними факторами є:

1. Галузеві особливості операційної діяльності підприємства. Характер
цих особливостей визначає структуру активів підприємства, їх
ліквідність. Підприємства з високим рівнем фондомісткості виробництва
продукції, а також з великою частиною позаоборотних активів, мають більш
низький кредитний рейтинг і змушені орієнтуватися у своїй діяльності на
використання власного капіталу. Крім того, характер галузевих
особливостей визначає різну тривалість операційного циклу. Чим менший
період операційного циклу, тим більшою мірою (за інших рівних умов) може
бути використаний підприємством позичений капітал.

2. Стадія життєвого циклу підприємства. Підприємства, що знаходяться на
ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентноспроможну
продукцію, можуть у своїй діяльності використовувати більшу частину
позиченого капіталу. Рівень фінансових ризиків у цих підприємств
високий, і це враховують їхні кредитори. Підприємства, що знаходяться на
стадії зрілості, більшою мірою повинні використовувати власний капітал.

3. Кон’юнктура товарного ринку. Чим стабільніша кон’юнктура товарного
ринку, тим більше і безпечніше можна використовувати позичений капітал.
І навпаки – в умовах нестабільної кон’юнктури використання позиченого
капіталу призводить до зниження рівня прибутковості та ризику втрати
платоспроможності. У таких умовах необхідно оперативно знижувати
коефіцієнт фінансового левериджу за рахунок зменшення обсягу
використання позиченого капіталу.

4. Кон’юнктура фінансового ринку. Залежно від стану кон’юнктури
фінансового ринку зростає або знижується вартість позиченого капіталу.
При суттєвому зростанні вартості позиченого капіталу диференціал
фінансового левериджу може досягнути від’ємного значення, що призведе до
різкого зниження фінансової рентабельності, а в ряді випадків – до
збиткової операційної діяльності.

Слід зазначити, що кон’юнктура фінансового ринку впливає на вартість
власного капіталу, який залучається із зовнішніх джерел. При зростанні
рівня процента позики підвищуються і вимоги інвесторів до норми прибутку
на вкладений капітал.

5. Рівень рентабельності операційної діяльності. За рахунок високого
значення даного показника кредитний рейтинг підприємства зростає, і
таким чином, у нього є можливість розширити потенціал використання
позиченого капіталу. Але у практичній діяльності цей потенціал часто не
використовується у зв’язку з тим, що при високому рівні рентабельності
підприємство має можливість задовольнити додаткову потребу в капіталі за
рахунок високого рівня капіталізації отриманого прибутку. У таких
випадках власники переважно інвестують отриманий прибуток у власне
підприємство, що забезпечує високий рівень віддачі капіталу і тим самим
знижує питому вагу використання позичених засобів.

6. Коефіцієнт операційного левериджу. Зростання підприємства
забезпечується спільним виявом ефекту операційного і фінансового
левериджу. Таким чином, підприємства, у яких зростає обсяг реалізації
продукції, але за рахунок галузевих особливостей її виробництво має
низький коефіцієнт операційного левериджу, можуть значно збільшити
коефіцієнт фінансового левериджу, тобто використати більшу частину
позичених засобів у загальній сумі капіталу.

7. Відношення кредиторів до підприємства. Як правило, кредитори,
формуючи оцінку кредитного рейтингу підприємства, керуються своїми
критеріями, які іноді не співпадають із критеріями оцінки власної
кредитоспроможності підприємства. У деяких випадках, не дивлячись на
високу фінансову стійкість підприємства, кредитори можуть формувати
негативний імідж цього підприємства і, таким чином, знижувати його
кредитний рейтинг. Це негативно впливає на можливість залучення
підприємством позиченого капіталу, знижує його фінансову стійкість,
тобто можливість оперативно формувати капітал за рахунок зовнішніх
джерел.

8. Рівень оподаткування прибутку. В умовах низьких ставок податку на
прибуток або використання підприємством податкових пільг на прибуток
різниця у вартості власного і позиченого капіталу, що залучається із
зовнішніх джерел, знижується. Це пов’язано з тим, що ефект податкового
коректора під час використання позичених засобів зменшується. У таких
умовах слід формувати капітал із зовнішніх джерел переважно за рахунок
емісії акцій, тобто за рахунок залучення додаткового пайового капіталу.
У той же час при високій ставці оподаткування прибутку суттєво
підвищується ефективність залучення позикового капіталу.

9. Фінансовий менталітет власників і менеджерів підприємства.
Несприйняття власниками і менеджерами високих рівнів ризиків формує у
них консервативний підхід щодо фінансування розвитку підприємства,
основою якого є власний капітал. І навпаки, прагнення отримати великий
прибуток на власний капітал, не звертаючи уваги на високий рівень
ризиків, формує агресивний підхід до фінансування розвитку підприємства,
де позичений капітал використовується в максимально можливих розмірах.

10. Рівень концентрації власного капіталу. Для того, щоб зберегти
фінансовий контроль за управлінням підприємством (контрольний пакет
акцій або контрольний обсяг пайового вкладу) власники підприємства не
бажають залучати додатковий власний капітал із зовнішніх джерел, якщо
навіть для цього є сприятливі умови. Завданням зберегти фінансовий
контроль за управлінням підприємством є формування додаткового капіталу
за рахунок позичених засобів.

З урахуванням цих факторів управління структурою капіталу зводиться до
таких основних напрямів:

а) встановлення оптимальних для даного підприємства пропорцій
використання власного та позикового капіталу;

б) забезпечити залучення на підприємство необхідних видів і обсягів
капіталу для формування розрахункових показників його структури.

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм максимізації рівня
фінансової рентабельності.

Для проведення таких багатоваріантних розрахунків використовують
механізм фінансового левериджу, що дозволяє визначити оптимальну
структуру капіталу, яка забезпечує максимальний рівень фінансової
рентабельності.

4. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації його вартості

Даний процес базується на визначенні попередньої оцінки вартості
власного і позиченого капіталу, за різними умовами його залучення, на
основі багатоваріантних розрахунків середньозваженої вартості капіталу.

5. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня
фінансових ризиків.

Даний метод оптимізації структури капіталу пов’язаний із процесом
диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин
активів підприємства. З цією метою всі активи підприємства поділяються
на такі три групи:

· позаоборотні активи;

· постійна частина оборотних активів;

· змінна частина оборотних активів.

У даній ситуації необхідно більше уваги звернути на дві останні групи.

Постійна частина оборотних активів. Вона є незмінною частиною сукупного
розміру, який не залежить від сезонних та інших коливань обсягу операції
діяльності, не пов’язана з формуванням запасів сезонного зберігання,
дострокового завозу і цільового призначення. Отже, це такий
незнижувальний мінімум оборотних активів, який необхідний підприємству
для здійснення поточної операційної діяльності.

Змінна частина оборотних активів. Дана частина оборотних активів
пов’язана з такими змінами: сезонним зростанням обсягу реалізації
продукції, необхідністю у формуванні товарних запасів сезонного
зберігання; дострокового завозу і цільового призначення. У складі цієї
змінної частини оборотних активів виділяють максимальну і середню
потребу в них.

Приклад. Мінімізувати структуру капіталу підприємства за критерієм
мінімізації рівня фінансових ризиків за такими даними:

· планова середньорічна вартість позаоборотних активів – 140 тис.
умовних грошових одиниць;

· із загальної вартості оборотних активів постійна їх частина – 100 тис.
умовних грошових одиниць;

· максимальна додаткова потреба в оборотних активах у період сезонності
виробництва (6 міс.) – 120 тис. умовних грошових одиниць.

Рішення:

Виходячи із цих даних визначаємо, що при консервативному підході до
фінансування активів власний капітал повинен бути:

= 300 тис. умовних грошових одиниць;

= 60 тис. умовних грошових одиниць.

Таким чином, структура капіталу, яка мінімізує рівень фінансових ризиків
буде складати:

х 100% = 83 %;

х 100% = 17 %.

6. Формування показника цільової структури капіталу.

Граничні рівні максимально рентабельної і мінімально ризикової структури
капіталу дозволяють визначити поле вибору конкретних його значень на
плановий період. У процесі даного вибору враховуються всі розглянуті
фактори, що характеризують особливості діяльності кожного окремого
підприємства. 

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про господарські товариства” // Відомості Верховної
ради України. – 1992. – № 2.

2. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента.– Киев: “Ника-Центр”, 1999.
– Том. 1. – 592 с. 

3. Бланк И.А. Управление использованием капитала. – Киев: “Ника-Центр”,
2000. 

4. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. – Киев: МП “ИТЕМ
лтд”, СП ”АДЕФ”. – 1996.

5. Бланк И.А. Управление активами. – Киев: “Ника-Центр”, 2000. – 720 с. 

6. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента (как управлять
капиталом?). – М.: «Финансы и статистика», 1996. – 384 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020