.

Основні принципи трудового права України (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
3 19256
Скачать документ

Реферат на тему:

Основні принципи трудового права України

План

Поняття основних принципів трудового права України

Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України, що
визначають принципи правового регулювання трудових відносин

Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю України
та інших законодавчих актах про працю

1. Поняття основних принципів трудового права України

Під основними принципами трудового права слід розуміти виражені в
правових актах економічні закономірності організації суспільного
виробництва і розподілу в формі основних, керівних положень основних
засад правового регулювання трудових відносин, які відзначають загальну
спрямованість і найбільш істотні риси його змісту.

Ці основні правові положення конкретизуються в нормативних актах, якими
регулюється праця робітників і службовці Вони мають регулюючий характер,
містять певний наказ, припис, регулюють поведінку. Тому принципи не
повинні вміщувати елементи, що не мають такого наказу, припису, не
визначають поведінку.

Правові ідеї і тенденції можуть вважатися основними принципами трудового
права лише тоді, коли вони відповідаю певним вимогам. Це повинні бути
саме такі правові ідеї, її спрямовані на регулювання суспільних трудових
відносин. Вони мають відображати принципи політики держави в галузі
регулювання поведінки учасників в суспільних трудових відносинах. При
цьому кожна правова ідея повинна проявлятись у :

законодавстві про працю таким чином, щоб бути закріплені в конкретній
правовій нормі.

Основні принципи лежать в основі всіх норм трудове права, в основі
правового регулювання праці. Вони повинні правильно відображати сутність
суспільних відносин, на регулювання яких спрямовані. При сучасній
організації праці робоча сила як носій праці виступає основним елементом
продуктивних сил суспільства. Функція робочої сили — праця

Принципи права можуть бути закріплені в правовій нормі двома шляхами:
безпосередньо або побічно.

Безпосереднє закріплення має місце у тих випадках, коли формулювання
норми закріплює певний правовий принцип. Прикладом цього може бути ст. 4
Закону України «Про зайнятість населення», в якій держава гарантує
працездатному населенню у працездатному віці добровільність праці, вибір
або зміну професії та виду діяльності, що не заборонена законом. Такі
правові норми можна назвати нормами-принципами, які відрізняються від
інших норм широтою і важливістю сформульованих в них положень. Вони
визначають зміст інших норм, є для них правовою основою. Але це —
зовнішня ознака, за якою не завжди можна відшукати норму-принцип.
Визначальною є внутрішня ознака — зміст норми, її основостворюючий,
керівний характер.

Другу групу складають принципи, що прямо не закріплені в правових
нормах, але можуть бути виведені з них. Ці принципи містяться в
законодавстві ніби у прихованому вигляді.

Але було б неправильним вважати, що принципи остаточно реалізуються
тільки в системі правових норм. Оскільки принципи мають регулюючий
характер, вони, будучи відображеними в праві, набувають
загальноправового значення. Тому громадяни досить часто в своїй
поведінці керуються принципами права, навіть не знаючи точного змісту
правових норм.

Особливого значення принципи права набувають при реалізації норм права,
в першу чергу тоді, коли відсутня конкретна правова норма і є потреба
застосувати аналогію закону і навіть аналогію права.

2. Основні права і свободи громадян, закріплені в Конституції України,
що визначають принципи правового регулювання трудових відносин

Право на працю визнається за кожною людиною, що означає можливість
заробляти собі на життя працею, яку людина сама для себе обирає чи на
яку погоджується. Держава створ-умови для зайнятості працездатного
населення, рівні можливості для громадян у виборі професії і роду
трудової діяльності, здійснює програми професійно-технічного навчання і
підготовці перепрофілювання працівників відповідно до їх інтересів і
потреб суспільства.

Праця повинна належним чином оплачуватися відповідно кількості і якості.
Прибуток може бути одержаний і за допомогою інших видів діяльності, що
не заборонені законом. Це може бути підприємницька діяльність або
об’єднання з іншими особами для досягнення своєї мети.

Оплата за працю має бути справедливою і забезпечувати гідні умови життя
працівнику і його сім’ї. Винагорода визначається трудовим договором,
виходячи з тривалості робочого часу не більше встановленої законом норми
40 годин на тиждень, має забезпечувати прожитковий рівень і не може бути
нижчою встановленого державою мінімального розміру.

При цьому кожному громадянинові, що має виборче право, належить рівне
право доступу до зайняття державних посад, а також посад в органах
місцевого і регіонального самоврядування.

Забороняється використання примусової праці, за винятком роботи, що
визначена для певних осіб вироком суду або при уведенні відповідно до
закону надзвичайного або воєнного стану.

У випадках незайнятості з незалежних від особи причин їй гарантується
право на матеріальне забезпечення у відповідності із законом.

L

N

U

N

U

&

gdOH? U

з обмеженою працездатністю, а також для жінок (одного з батьків), які
мають малолітніх дітей.

Кожний громадянин, який працює, має право на умови “Раці, що
відповідають вимогам безпеки та гігієни праці і не є шкідливими для
здоров’я. Умови праці, визначені чинним законодавством, можуть
доповнюватись колективними й

індивідуальними трудовими договорами, що укладаються шляхом
переговорів.

Кожний має право на відшкодування державою матеріальної і моральної
шкоди, спричиненої його здоров’ю чи майн) екологічними правопорушеннями,
а також на компенсацій! витрат, пов’язаних з усуненням шкідливого впливу
цих

правопорушень. Гарантується доступність і безплатність обов’язкової
освіти.

В разі настання старості, хвороби, повної або часткової втрати
працездатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати дувальника,
безробіття з незалежних від громадянина обставин він має право на
соціальне забезпечення. Це право гарантується загальнообов’язковим
соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків державних установ,
бюджетних та інші джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види
соціальної допомоги повинні забезпечувати рівень життя людини, ні нижчий
прожиткового мінімуму.

Права і свободи громадян гарантуються, охороняються і захищаються
державою.

3. Принципи трудового права, закріплені в Кодексі законів про працю
України та інших законодавчих актах про працю

Усі права і свободи громадян України, закріплені в Конституції України,
знайшли відображення в ст. 2 КЗпП, конкретизовані в ньому та інших
законодавчих актах. Наслідком такої конкретизації є те, що
законодавством про працю розробляються і закріплюються інші принципи,
але вже не безпосередньо, не як норми-принципи, а побічно, як правові
ідеї при реалізації, застосуванні норм трудового права.

Трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, передбачених
законом, зокрема ст.ст. 36-41 та 45 КЗпП. Отже, цими статтями
визначається принцип стабільності трудових відносин.

Законом України від 1 березня 1991 р. «Про зайнятість населення»
закріплено право громадян України вільно обирати види діяльності, які не
заборонені законодавством; виключається будь-яка форма примусу до праці
(п. 2 ст. 1).

Законом України від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди»
визначено порядок врегулювання виробничих, трудових,
соціально-економічних відносин між власником або уповноваженим ним
органом і трудовим колективом та профспілкою чи іншим органом,
уповноваженим трудовим колективом на представництво його інтересів.
Законом вирішене питання узгодження інтересів працюючих з власниками або
уповноваженими ними органами, фактично закріплено принцип участі
трудових колективів чи їх представницьких органів у встановленні умов
праці та здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю.

Законом України від 24 березня 1995 р. «Про оплату праці» конкретизоване
право на винагороду і закріплено принцип матеріальної зацікавленості
працюючих у наслідках своєї праці, принцип договірного регулювання
праці, що здійснюється на основі системи угод, які укладаються на
державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується
наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної
відпустки. Законом України від 15 листопада 1996 р. «Про відпустки»
встановлені державні гарантії права на відпустку, визначені умови,
тривалість і порядок надання їх працівникам для поновлення
працездатності, зміцнення здоров’я, задоволення власних життєво важливих
потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустку
громадяни України мають незалежно від форм власності, виду діяльності і
галузевої приналежності підприємства, установи, організації.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на
охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності визначає Закон
України від 14 жовтня 1992 р. «Про охорону праці».

Аналіз правових положень КЗпП та інших законодавчих актів України
дозволяє визначити такі принципи трудового права:

принцип свободи праці; принцип рівноправності в галузі праці; принцип
договірного характеру праці; принцип визначеності трудової функції;
принцип стабільності трудових відносин; принцип матеріальної
зацікавленості в результатах праці; принцип безпеки праці; принцип
участі трудових колективів і профспілок у вирішенні питань встановлення
умов праці і здійсненні контролю за додержанням законодавства про працю;
принцип свободи об’єднання для здійснення і захисту своїх прав і свобод;
принцип матеріального забезпечення у разі непрацездатності, настання
старості, при хворобі і у зв’язку з материнством.

Література

Конституція України.

Кодекс Законів про Працю України.

ЗУ “Про колективні договори та угоди”.

ЗУ “Про підприємства”.

ЗУ “Про власність”.

ЗУ “Про охорону праці”.

ЗУ “Про оплату праці”.

ЗУ “Про державну службу”.

ЗУ “Про господарські товариства”.

ЗУ “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

ЗУ “Про зайнятість населення”.

ЗУ “Про порядок розгляду колективних трудових спорів”.

Постанова КМУ “Про затвердження Правил відшкодування власником
підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди,
заподіяної працівникові і ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням
трудових обов’язків”.

В.І. Прокопенко. Трудове право. Курс лекцій. Х.-1996.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020