.

Історичні етапи становлення державної служби. На службі у громадян. (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
165 2020
Скачать документ

Реферат на тему:

на тему

Історичні етапи становлення державної служби. На службі у громадян.

Державна служба в ХХ сторіччі

Сучасні моделі побудови державної служби остаточно сформувались під
впливом демократизації управління країнами. Становлення професійної
основи державної служби, законодавче визначення статусу державних
службовців, їх соціальний та економічний захист з боку держави сприяли
трансформуванню самої сутності державної служби. Фактично, ставши
незалежним від волі монарха або політиків, отримавши соціальні і правові
гарантії, державний службовець як професіонал почав орієнтуватися на
забезпечення потреб населення, оскільки його гарантії, а відповідно і
особистий добробут, цілком залежали від платників податків. До того ж,
гостро постала проблема регулювання структури апарату управління та
чисельності осіб, що в ньому працюють. Розмір, ефективність та
надійність апарату ХХ ст. залишилися предметом гострих дискусій у
парламентах більшості країн світу.

На приклад, порівняння штатів французької державної адміністрації (4,5
млн.чол) та британської цивільної служби (0,5 млн.чол) свідчить про
велику розбіжність в чисельності державних службовців у цих країнах з
майже однаковим населенням. Але з урахуванням того, що у Франції до цієї
категорії належать працівники освіти, пошти, охорони здоров’я,
виявляється, що насправді чисельність службовців органів управління є
більшою у Великій Британії, ніж у Франції .

У середньому в більшості країн Західної Європи персонал державних
службовців на початку 90-х років ХХ ст. становив 5-8% населення , що
досить часто привертає увагу як політиків, так і платників податків і
призводить до періодичного розгляду питання про скорочення кількості
штатів управлінців, підвищення ефективності їх роботи.

У цілому в другій половині ХХ ст. вже остаточно сформувались загальні
підходи та вимоги до державної служби, одним з яких є проблема
лояльності та нейтральності державних службовців. Значні зусилля
теоретиків державного управління і державної служби були спрямовані на
визначення місця демократії в побудові бюрократичних систем, що
ототожнюється з вибірністю вищого рівня державних осіб і
професіоналізмом адміністраторів. У результаті було розроблено два різні
концептуальні погляди на проблему.

Перша концепція базується на дослідженнях Вудро Вільсона, проведених ще
в кінці минулого століття. Виходячи з визначення поділу суспільства на
керівників і керованих, він вважав за потрібне обмежитись поділом влади
на три гілки: законодавчу, виконавчу і судову. В цьому разі розмежування
функцій між тими особами, які розробляють політичні рішення, і тими що
забезпечують їх реалізацію, має бути досить чітко визначеним. Звідси
виникає потреба розмежувати і державні посади: на політичні, які
забезпечують розробку політичної лінії держави або державної установи, і
організаційно-адміністративні, призначені для забезпечення реалізації
політичних рішень. Отже, які обіймають організаційно-адміністративні
посади, мають бути незалежними від волі політичних діячів і працювати на
постійній професійній основі. Їх рівень не може залежати від політичних
симпатій та стосунків з правлячою партією, а має визначатися лише
професіоналізмом. Це сприяє вивільненню процедури виконання суто
управлінських, адміністративних функцій від впливу політичних течій і
особистих симпатій.

У противному разі система державного управління зазнаватиме періодичних
(міжвиборчих) реорганізацій та кадрових перестановок, що обов’язково
призведе до політичної нестабільності в країні. Політичні діячі самі
мають дбати про підвищення професіоналізму державних службовців, рівня
їх організованості і виконавчої дисципліни, оскільки ці особи
безпосередньо забезпечують якість проведення політичних рішень та їх
правову відповідність.

Франк Гудноу в доповнення теорії Вудро Вільсона ввів поділ посад у
державному управлінні на три рівні:

– вищий, який розробляє політичні концепції, стратегічних рішень;

– середній, який призначений як для забезпечення виконання політичних
рішень так і для спостереження та контролю;

– нижчий, на який покладено функції виконання і обслуговування.

Кожен рівень посад вимагає певного свого рівня здібностей, навичок,
освіти, повноважень, що визначаються функціональними обов’язками. Тобто
встановлюється розподіл посад не тільки за компетенціями і функціями, а
й за повноваженнями. За концепцією Вільсона-Гудноу, претендентів на вищі
посади необхідно обирати, а решта має працювати на професійній основі.
Цим забезпечується ефективна робота всіх гілок влади та рівнів державної
адміністрації.

Друга концепція передбачає панування провідної політичної ідеології в
усіх сферах державного управління, що вимагає підпорядкування державних
службовців загальнодержавній політичній доктрині. Ця концепція базується
на класовому підході до державної влади. Але в умовах суто
аристократичного елітного правління або диктатури, коли такий підхід
забезпечується правлячою верхівкою для посилення свого панування, це
завжди буде призводити до протистояння між різними суспільними класами і
групами, до політичного конфлікту.

У різних країнах світу взаємовідносини між політичною системою,
політичною діяльністю, державною службою і державними службовцями
склалися на різних засадах політико-правового регулювання. Серед них
можна виділити три найбільш типові ситуації.

1. Коли політичні й керівні адміністративні посади повністю не
розподілені, а утворюють єдину політико-адміністративну систему.
Незалежними в цьому випадку залишаються тільки низові категорії посад
державної служби, а до політичної категорії відносять посади міністрів
та їх заступників, керівників структурних підрозділів апарату. В такій
ситуації ці посадові особи звільняються з роботи, якщо змінюється
правляча політична партія. Подібна система склалася у Франції,
Німеччині, Японії.

2. Коли правляча партія підпорядковує собі державну службу. Таким чином,
велика кількість державних посад може бути заміщена в результаті зміни
правлячої партії. Цей підхід властивий таким європейським країнам, як
Італія, Бельгія, Австрія. Однак кількість посад, які одноразово
звільняються після виборів, в цих країнах відрізняється і може досягти
25% від загального складу державних службовців центрального рівня .

3. Коли політичні посади і посади державної служби в країнах
конституційно розподілені. До таких країн належать Великобританія,
Данія, Швеція, сучасна Росія. У цьому разі складається ситуація, коли
державний службовець зобов’язаний якісно виконувати свої функціональні
обов’язки незалежно від того, яка політична сила при владі. Він служить
народові, і тільки цим принципом керується у своїй професійній
діяльності.

верхівка адміністрації залишалась дуже політизованою, тобто
безпосередньо залежною від уряду, який формується за партійним
принципом. Залежно від політичної ситуації такі службовці можуть бути
звільненими з посади в разі відставки міністра.

У Великобританії та Нідерландах, навпаки, державні службовці
дотримуються нейтральної позиції і залишаються на своїх посадах після
призначення нового уряду, оскільки вони служать тільки Короні, тобто
монарху і народові.

Завдяки введенню сучасних освітніх критеріїв, конкурсного відбору та
запровадженню системи навчання державних службовців в ХХ ст. посилилась
професійна база державної служби. До того ж, уряди все частіше стали
користуватися послугами спеціалістів-радників, які не мають статусу
держслужбовців, але є кваліфікованими фахівцями, провідними науковцями,
досвідченими практиками. Як правило, такі особи залучаються до
тимчасової роботи.

Підвищення професійних вимог до апарату сприяло значному вдосконаленню
системи добору на державну службу. Практично в усіх розвинутих країнах
світу в тому чи іншому вигляді зараз діє система гласного конкурсу перед
прийняттям на роботу. При цьому в кожній з країн можуть бути свої
особливості в організації процедури відбору кандидатів на державну
службу: від проведення багатоступеневої перевірки до закритого конкурсу
в межах установи. Але різні механізми добору завжди спрямовані на
покращення кадрового складу службовців, забезпечення високого
професіоналізму та конституційних прав рівності громадян.

Як результат запровадження конкурсної системи дістали визнання
спеціалізовані навчальні заклади, в яких здійснюється підготовка
державних службовців, в тому числі і для проходження конкурсного відбору
такі, як Національна школа управління у Франції, Федеральна академія
державного управління Німеччини, університети Великобританії, США,
Японії.

Загальноєвропейські тенденції становлення професійної державної служби
вплинули і на ситуацію в Північній Америці. Закон про реформу державної
служби в США 1978 р. закріпив поділ службовців на кваліфікованих і
некваліфікованих. Комісія у справах державної служби була замінена на
Відомство керівництва персоналом, голова якої став підпорядкованим
безпосередньо Президентові. Одночасно Рада із захисту прав державної
служби стала менш залежною від нього. Ще одним новим елементом структури
управління держслужбою стала вища виконавча служба, яка нараховувала
8000 федеральних службовців, що на цей час утворювали еліту в межах
державної служби. Але взагалі сучасна державна служба в США є досить
відкритою системою .

Канадська державна служба мала бути віддзеркаленням усього суспільства.
Так, у зв’язку з двомовністю країни в законі про державну мову 1969 р.
було визначено, що для обіймання керівної посади на державній службі
обов’язкове знання двох мов. Це давало рівну можливість громадянам
спілкуватися з керівниками державних органів влади на рівних. Також була
розроблена програма щодо створення умов для більш вільного доступу до
державної служби жінок, що останнім часом притаманне й іншим країнам
світу.

Більшість змін у державній службі у другій половині ХХ ст., були
спричинені економічним і демографічним розвитком суспільства та
політичними подіями на міжнародній арені. Поступово професіоналізм
державних службовців та їх правовий і соціальний статус стають загальною
основою для орієнтації їх діяльності на потреби не еліти, а народу,
громадян країни. Забезпечення прав населення та надання йому
різноманітних послуг визначаються як головне завдання державних
чиновників.

Отже, слід зазначити, що загальні підходи до побудови структури сучасних
державних установ сформувалися в часи Середньовіччя, точніше у ХІ-ХІІ
ст., на зразок ієрархізованої системи управління християнської церкви.
Походження державної служби як інституції влади тісно пов’язане зі
становленням і розвитком національних держав. Державні службовці довгий
час були особистими службовцями монархів. Однак у подальшому в
результаті розвитку парламентаризму монархія стала розглядатися вже як
засіб досягнення суспільного, загальнодержавного добробуту. Важливим
фактором у створенні моделі сучасної державної служби стало розмежування
приватного та публічного, розуміння ролі й місця монарха і монаршого
двору в управлінні країною.

До кінця ХVІІІ ст. вищі службовці держави виконували одночасно як
політичні, так адміністративні завдання. Фактично поняття уряду і
адміністрації ще не розрізнялися. Розмежування цих понять як умова
розвитку демократичної державної служби сталося під впливом ідеї поділу
влади. У ХVІІІ-ХІХ ст. це визначило різні підходи щодо підпорядкування
службовців адміністрації політичним посадовим особам. Після
відокремлення державних службовців від політичних функціонерів службовці
вищих рангів утворили окрему адміністративну еліту.

Водночас відбувся і перехід від переважно колегіальної системи ухвалення
рішень до системи бюро або міністерств, яка стала ще однією засадою для
створення сучасної структури державної служби.

Зміни в політичному кліматі часто були причиною звільнення певних
посадових осіб. Державні службовці мали багато обов’язків і обмежені
права. За свою лояльність та нейтральність адміністративний апарат
дістав гарантію захисту своїх прав з відповідною оплатою та пенсійним
забезпеченням, що з часом було зафіксовано в законах про державну службу
або в інших рівнозначних документах кожної розвинутої країни.

З часу заснування установ для підготовки і підвищення кваліфікації
службовців знання та професійна придатність стають основними вимогами
для прийняття на державну службу. Це також сприяло подальшій
професіоналізації державної служби.

У цілому сучасна концепція державної служби розвивалася в тісному
взаємозв’язку з розвитком ідеї про державу та суспільство і закономірно
висунула на перше місце забезпечення прав громадян як основних
утримувачів цієї інституції і орієнтувала сучасних чиновників на надання
їм послуг.

Література

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1997 р. – К., 1997.- 64 с.

2. Закон України “Про державну службу” від 16.12.1993 // Вісн. держ.
служби. – 1995. – № 1. – С. 9-28.

3. Указ Президента України “Про систему підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації державних службовців” від 30.05.1995 // Вісн.
держ. служби. – 1995. – № 2. – С. 30-31.

4. Указ Президента України “Про державну комісію з проведення в Україні
адміністративної реформи” від 7.07.1997 № 620-97 // Вісн. держ. служби.
– 1997. – № 3. – С. 7-10.

5. Философский энциклопедический словарь. – М., 1989. – 576 с.

6. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1994. – 496 c.

7. Зіллер Жак. Політико-адмінистративні системи країн ЄС: Порівнял.
аналіз. – К.: Основи, 1996. – 420 с.

8. Niedersachrisches Beamtengesets in der Neufassung und Bekanntmachung
vom 11. Dezember 1985 – Gottingen, 1991.- 160 c.

9. Організаційно-правові аспекти державної служби Іспанії. На матеріалах
збірників Генеральної дирекції міністерства державної служби Іспанії за
1991-1992 рр.- К., 1993. – 78 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020