Реферат на тему
Мета, загальні принципи і пріоритети регіональної інноваційної політики
1.Мета, загальні принципи і пріоритети регіональної інноваційної
політики
Стратегія науково-технологічної політики повинна враховувати наступні
аспекти загальнодержавного значення інновацій:
Вирішальний вплив на макроекономічні показники. Так, вклад
науково-технічного прогресу в приріст валового внутрішнього продукту
найбільш розвинених країн світу становить по різним оцінкам від 75 до
100%.
Вплив на структуру суспільного виробництва.
Вплив інноваційних процесів на соціальну стабільність.
Екологічна спрямованість інновацій.
Активізація міжнародного науково-технічного співробітництва.
Залежність глобальної конкурентноздатності національної економіки від
рівня розвитку інноваційних процесів.
Взаємозв’язок рівнів науково-інноваційного потенціалу та національної
безпеки. Здатність до інновацій в наш час стала однією з важливих
детермінант безпеки держави.
Реалізація науково-технічної та інноваційної політики повинна бути
спрямована на:
закріплення лідерських позицій в науково-технічній сфері;
зростання ініціативи науково-технічної інтелігенції та підприємницьких
структур малого та середнього бізнесу та активізацію їх сумісних зусиль;
формування інноваційної культури в суспільстві;
використання переваг розвитку нових знань, що дають шанс на активну і
рівноправну участь у світовій системі поділу праці.
Тому необхідно втілення такої моделі інноваційного розвитку, яка б
стимулювала прискорення “економіки знань”, створювала максимально
сприятливі умови для масштабних інвестицій у виробництво інтелектуальної
продукції, перетворила високотехнологічні сектори науково-технічного
комплексу в ефективний ресурс руху вперед.
Характерними ознаками такої політики є:
високий рівень фінансування сфери НДДКР (на рівні 3-5 відсотків ВВП), в
першу чергу конкурентноспроможних для даного регіону на світових ринках;
широкий комплекс заходів стимулювання науково-технічної та інноваційної
активності;
залучення приватних інвестицій у науково-технічну сферу;
організація системи венчурного фінансування і залучення венчурного
капіталу до участі в спільних проектах.
Державна науково-технологічна політика має бути направлена на:
Сприяння розвитку науки, підготовці наукових кадрів і малого
інноваційного підприємництва.
Створення програм, направлених на зростання інноваційної активності в
сфері виробництва.
Формування державних замовлень на НДДКР, що забезпечують початковий
попит на інновації, які потім одержать розповсюдження в економіці.
Введення податкових та інших заходів державного регулювання, що формують
активний вплив на ефективність інноваційних рішень.
Посередництво у взаємодії академічної, вузівської та прикладної науки,
що стимулює кооперацію в області НДДКР.
Форми державної підтримки інноваційної діяльності можуть бути
наступними:
Пряме фінансування.
Надання індивідуальним винахідникам, малим впроваджувальним
підприємствам (венчурам) безпроцентних банківських позик.
Створення венчурних інноваційних фондів, в тому числі, із залученням
іноземного венчурного капіталу.
Зниження державного патентного мита для індивідуальних винахідників.
Відстрочення проплати патентного мита по ресурсозберігаючим винаходам.
Право на ускорену амортизацію обладнання.
Бюджетна політика держави повинна бути направлена на підтримку базисних
інновацій. Реалізація політики такого типу – це одна з визначальних
ознак постіндустріальної фази розвитку цивілізації і головна передумова
виходу з кризи у науково-технологічній сфері.
Основною метою регіональної інноваційної політики є створення таких
умов, які сприяли б залученню банківського капіталу, приватних та
іноземних інвестицій для фінансування і розвитку початкових стадій
науково-технічного розвитку.
Принципами регіональної інноваційної політики повинно бути:
орієнтація на випереджаючий шлях розвитку економіки, закріплення
лідерських позицій в науково-технічній сфері і промисловості регіону;
створення умов для збереження, розвитку і використання
науково-технічного та інноваційного потенціалу;
стимулювання (в межах компетенції органів місцевого самоврядування)
взаємодії в регіоні науки, освіти, виробництва та фінансово-кредитної
сфери;
підтримка венчурного підприємництва у науково-виробничій сфері;
сприяння міжнародній науково-технологічній кооперації, трансферу
технологій та просування конкурентоспроможної продукції на зовнішній
ринок;
фінансова підтримка інноваційної діяльності підприємств регіону шляхом
створення інноваційних венчурних компаній і венчурних фондів;
сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури в регіоні.
Пріоритетами регіональної інноваційної політики є:
максимальне використання венчурного підприємництва для
соціально-економічного розвитку регіону;
стабілізація і розвиток економіки регіону з урахуванням його
науково-технічних особливостей;
a
8¦ih
????????????>? ??????>?визначення напрямів розвитку
інноваційно-технологічного бізнесу;
розвиток наукомісткої і конкурентоспроможної продукції регіону;
задоволення потреб регіону в послугах і продукції венчурних підприємств.
Рівень використання наукових розробок в промисловому виробництві і
рівень залучення вчених до вирішення проблем розвитку промисловості не
відповідає наявному потенціалу країни.
Стратегія інноваційного розвитку економіки України, підпорядкування саме
цій стратегії політики економічних структурних перетворень, тактики
конкретних дій у фінансово-кредитній, податковій, інвестиційній сферах
залишаються останнім шансом для України. Це єдина можливість закласти
перспективи її подальшого сталого розвитку. Тільки на шляху
інноваційного розвитку Україна має можливості для рівноправного
збалансованого входження до європейського та світового ринків. Для цього
необхідно створити умови і реалізувати механізми, які б забезпечували
зацікавленість іноземних технологічних інвесторів у вкладанні капіталу в
нашу економіку, а також реалізувати концепцію більш оптимального зв’язку
кредитної, фінансової, промислової і науково-технологічної політики
держави, котра б забезпечувала відтворення інноваційного процесу,
стимулювання технологічних нововведень.
Для цього необхідно відродження підприємницької ініціативи в сфері
впровадження науково-технологічних розробок, організація венчурного
підприємництва, тобто тієї схеми інноваційного підйому економіки, яка в
передових країнах світу працює з середини ХХ-го століття.
Саме в 50 –70-х роках виникла більшість наукових парків США, у яких
простежується взаємодія венчурного капіталу і малого бізнесу, а цикл
“наука-виробництво” скорочується до мінімума.
З середини 80-х років змінились не тільки орієнтація, а й масштаби
венчурного капіталу. Поява нових високотехнологічних галузей дала
поштовх до зростання кількості інвесторів. На той період у США діяло
понад 650 венчурних фірм, а загальний обсяг інвестицій з усіх джерел
венчурного капіталу становив приблизно 4,5 млрд доларів.
До лав венчурних капіталістів стали вступати уряди багатьох штатів, які
мали намір допомагати місцевим підприємствам у створенні нових робочих
місць та вирішенні соціальних проблем регіонів.
Саме соціальна складова венчурного підприємництва, створення нових
робочих місць, нових підприємств, надходження в міський бюджет,
соціально-економічний розвиток регіонів та держави робить його
стратегічним напрямком інноваційного розвитку економіки.
Венчурне підприємництво виконує функцію каталізатора інноваційного
розвитку і здатне вивести економіку України на світовий рівень.
Завдання, яке стоїть на даному етапі – створити такі умови, які сприяли
б залученню вітчизняних приватних та іноземних інвестицій для розвитку
фундаментальних науково-технічних досліджень, а також залученню
венчурного капіталу в новостворені високотехнологічні підприємства. Ця
задача потребує розробки і реалізації трансформаційної моделі
соціально-економічного, іннова- ційного розвитку, яка б спиралась
переважно на венчурний приватний капітал вітчизняного та іноземного
походження.
Таким чином, для підвищення ефективності інноваційної діяльності,
створення умов для ефективного впровадження науково-технологічних
розробок необхідно створити систему виявлення та комерціалізації
інноваційного ресурсу з організацією фінансової підтримки інноваційного
підприємництва, тобто створення фондів венчурного фінансування.
Література
Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку
України на 2002-2011 роки “Европейський вибір”. Послання Президента
України до Верховної Ради України.
Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М.
Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. –
К.: НДІСЕП, 2003.-153 с.
Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.:
НДІСЕП, 2002. – 46 с.
Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези
доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.-
С.128 – 133.
Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора
экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд.
научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133.
Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина,
А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с.
Сич Є.М., Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний
інструмент розширеного відтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ:
Сер. «Єкономіка і управління» – 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.
Сич Є.М, Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційний розвиток залізничного
транспорту. – К.Логос, 2002.-256с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
