Реферат на тему
Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво”
План
1.Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво”
2.Наукові парки
Література
1.Форми управління циклом “наука – техніка – виробництво”
Технопарки і технополіси, як спільні інфраструктурні утворення стали
найбільш яскравими і багатогранними формами взаємодії венчурного
капіталу з малим інноваційним підприємництвом. Це нові форми управління
циклом “Наука – техніка – виробництво “. Інтерес до технологічних парків
в усьому світі обумовлений тим, що з розвитком цієї форми взаємодії
науки і виробництва пов’язуються комплексні вирішення цілого ряду
проблем в науково-технічній і соціальній сферах. Поширення наукових
парків повинно забезпечити:
прискорене впровадження науково-технічних досягнень у виробництво,
насамперед у галузі високих технологій; комерціалізацію значних
напрацювань науково-технічних ідей, а відповідно і підвищення
ефективності національних витрат на дослідження і розробки; інтеграцію
науково-дослідних потенціалів вузів, державних НДІ і промислових
лабораторій; структурну перебудову промисловості;
подолання регіональних диспропорцій;
вирішення проблем зайнятості в результаті виникнення великої кількості
наукомістких фірм;
спрощення доступу малого інноваційного підприємництва до джерел
венчурного капіталу.
2. Наукові парки
Науково-технічний парк – це технологічний центр, організований на
спеціально відведених і підготовлених територіях, на яких знаходяться
зв’язані центральними пунктами технологічного обслуговування
науково-дослідні інститути, лабораторії, експериментальні центри та
невелика кількість підприємств з передовою технологією, що виконують
замовлення, пов’язані зі створенням і освоєнням нових розробок.
Основна мета науково-дослідних парків – досягнення тісного
територіального зближення між необхідною для наукових досліджень
матеріальною базою, що належить промисловому виробництву, та людським
компонентом наукового потенціалу країни. Учені отримують можливість
безпосереднього особистого контакту з працівниками промисловості в
процесі реалізації своїх досліджень і можливість використання сучасного
промислового устаткування, а промисловість забезпечує впровадження у
виробництво їхніх винаходів.
Аналіз досвіду технопарків дозволяє виділити фактори, які сприяють їх
формуванню:
присутність у регіоні науково-дослідних закладів вищого класу;
наявність стабільного колективу висококваліфікованих спеціалістів різних
категорій;
можливість придбання або оренди на пільгових умовах земельної ділянки і
виробничих приміщень;
наявність технологічної інфраструктури і розвинутої індустрії ділових
послуг, включаючи розробку програм для ЕОМ;
технологічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське
консультування;
доступ до джерел ризикового капіталу.
Фінансування діяльності технопарків здійснюється за рахунок таких
коштів:
відрахувань підприємств і організацій, що функціонують у складі парку;
державних і регіональних субсидій;
коштів засновників парку та інших джерел.
Залежно від специфіки виконуваних робіт технопарки прийнято розподіляти
на такі види:
Дослідницько-конструкторські парки – це агломерація наукомістких фірм
або дослідницьких підрозділів промислових компаній що групуються навколо
великих наукових центрів, головним чином університетів. Адаптуючи нові
досягнення науки до потреб і можливостей виробництва, вони служать
проміжною ланкою між вузами і промисловістю. Такі парки створюються з
метою використання прикладних науково-дослідних робіт і проектування
нових виробів, але серійне виробництво яких потім налагоджується поза
межами таких парків.
Промислові парки – це об‘єднання фірм, що грунтуються на спільному
використанню земельної ділянки, службових приміщень і деяких видів
ділових послуг і базуються на раціональному використанні виробничого
потенціалу та об‘єктів інфраструктури. Головне призначення цієї форми
кооперації – допомогти підприємствам вирішити проблему розташування
виробництва, що останнім часом загострилася у зв‘язку з обмеженістю
придатної для промислової забудови території.
Грюндерські центри – спеціалізуються на наданні стартової допомоги
широким спектром послуг щодо управління процесами становлення малих і
середніх за розмірами фірм переробної промисловості.
Технологічні центри – різновид грюндерських центрів. На відміну від
останніх тут концентруються фірм, які спеціалізуються на діяльності щодо
впровадження новинок у галузі високих технологій.
Ініціаторами влаштування парків є університети, які залучають до участі
промислові підприємства. Ініціатива може надходити і з боку промислового
підприємства, але практика показала, що такий ініціатор намагається
потім не допускати до складу учасників конкуруючі підприємства.
Науково-технологічні парки є зручною організацією новацій. Це своєрідні
територіальні зони високої технології.
Для створення і організації діяльності технопарку здебільшого
засновується управлінська фірма, основні функції якої такі:
організація функціонування виробничої і науково-технічної інфраструктури
технопарку;
прийняття в технопарк нових фірм;
проведення експертизи статутних документів і бізнес-планів фірм, які
претендують на входження в технопарк;
здійснення контролю за відповідністю діяльності фірми меті й завданням
функціонування технопарку в цілому;
організація діяльності інкубаторів технологій у парку та інше.
Значення технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає у
тому, що:
Вони є ефективною формою зближення науки і виробництва. Тривалість циклу
“дослідження – розробка – виробництво” скорочується до мінімуму.
` b d U v
O
( H b U O
gd? i
P P|QoQXTcVX
Література Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки "Европейський вибір". Послання Президента України до Верховної Ради України. Дрозденко В.М., Кір’ян В.А., Підмогильний М.В., Невелєв О.М. Промислово-інноваційна політика в м.Києві: формування та реалізація. – К.: НДІСЕП, 2003.-153 с. Невелєв О.М. Інноваційний розвиток промислового комплексу м. Києва. К.: НДІСЕП, 2002. – 46 с. Зінченко О.П., Ільчук В.П. Становлення венчурного фінансування. Тези доповідей Київської міської науково-практичної конференції. Київ, 2002.- С.128 – 133. Ильчук В.П. Инновационно-инвестиционные системы реального сектора экономики // теория и практика управления предприятием. Тез. докл. межд. научн.-практ. конф. 23 – 24апреля, Минск, 2003.- С. 132-133. Инновационный менеджмент: Справ. пособие /Под ред. П.Н. Завлина, А.К. Казанцева, Л.Э. Миндели. Изд.2-е, переработ. и доп. М.: ЦИСН, 568с. Сич Є.М., Ільчук В.П. Інноваційно-інвестиційні системи як головний інструмент розширеного відтворення економіки // Зб. наук. праць КІЗТ: Сер. «Єкономіка і управління» - 2001; т.5. Вип.1. – С.39-43.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
