.

Ринкова економіка: суть, структура і типи (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
852 20284
Скачать документ

Курсова робота

на тему:

Ринкова економіка:

суть, структура і типи

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Принципи й ознаки існування ринкової економіки

Воля вибору видів і форм діяльності

Рівноправність форм власності в ринковій економіці

Незалежність господарювання

Принципи функціонування ринку

Ринковий механізм

Схема кругопотоку

Як ринок відповідає на фундаментальні питання
економіки

Роль “невидимої руки” конкуренції

Аргументи на користь ринкової економіки

Аргументи проти ринкової економіки

Розділ 2. Україна в умовах переходу до ринкового господарства

Висновок

Список використаної літератури Вступ

Ринок – складна економічна система суспільних взаємин у сфері
економічного відтворення. Він обумовлений декількома принципами, що
обумовлюють його сутність і відрізняють від інших економічних систем. Ці
принципи ґрунтуються на волі людини, його підприємницьких талантах і на
справедливому відношенні до них держави. Дійсно, даних принципів
небагато – їх можна порахувати по пальцях однієї руки, однак їхня
важливість для самого поняття ринкової економіки важко переоцінити.
Причому ці основи, а саме: воля індивіда і чесне змагання – дуже тісне
зв’язані з поняттям правової держави. Гарантії ж волі і чесного
змагання можуть бути дані лише в умовах цивілізованого суспільства і
правової держави. Але і сама суть права, знайдених людиною в умовах
правової держави, є право волі споживання: кожен громадянин вправі
улаштовувати своє життя так, як йому представляється, у рамках його
фінансових можливостей. Людині необхідно, щоб права на власність були
нерушимими, і в цьому захисті своїх прав основну роль грає він сам, а
роль по захисту від незаконних зазіхань на власність громадянина інших
громадян бере на себе держава. Такий розклад сил утримує людини в рамках
закону, тому що в ідеалі держава коштує на його стороні. Закон, що
починають поважати, який би він ні був, стає справедливим хоча б для
того, хто його поважає. Але, захищаючи права громадян, держава не
повинна переходити границю, як тоталітаризму, так і хаосу. У першому
випадку ініціатива громадян буде чи стримуватися виявлятися в
перекрученому виді, а в другому – державу і його закони можуть бути
знесені насильством. Однак “дистанція” між тоталітаризмом і хаосом
досить велика, і держава в будь-якому випадку повинна грати “свою” роль.
Роль ця полягає в ефективному регулюванні господарства. Під регулюванням
варто розуміти дуже широкий спектр мір, і чим ефективніше його
використання, тим вище довіра до держави.

Сама ринкова економіка як механізм регулювання економічних відносин є
лише науковою абстракцією, спрощеною моделлю для демонстрації принципу
її функціонування і порівняння з існуючими формами так називаної
змішаної економіки. У ринковій економіці повною мірою реалізуються всі
принципи, обумовлені нею.

Розділ 1. ПРИНЦИПИ Й ОЗНАКИ ІСНУВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

1. Воля вибору видів і форм діяльності.

Хоча ринкова економіка і багатозначне поняття, головну її ознаку
все-таки можна виділити. Це принцип волі господарської діяльності.

Природно, економічна воля, як і політична, соціальна, духовна, моральна,
обмежена суспільно встановлюваними межами, що не дозволяють їй вилитися
в анархію, перетворитися в засіб неприборканої економічної сваволі. Без
системи суспільних обмежень воля одних стане засиллям для інших. Але в
той же час наявність обмежень не свідчить, що в умовах їхньої дії воля
укладена в заздалегідь задані рамки. Усе питання в тім, який рівень
обмежень. Звужуючи обмеження, можна звести зону економічної волі до
нуля, а, розширюючи вільний економічний простір, можна зробити його і
при наявності обмежень не сковуючу господарську діяльність, ініціативу,
заповзятливість.

Головний принцип ринкової економіки декларує право будь-якого суб’єкта,
що хазяює, будь те людин, родина, група, колектив підприємства, вибирати
бажаний, доцільний, вигідний, кращий вид економічної діяльності і
здійснювати цю діяльність у будь-який формі, що допускається законом.
Закон же покликаний обмежувати і забороняти ті види економічної і
господарської діяльності, що становлять реальну небезпеку життя і волі
людей, суспільної стабільності, суперечать нормам моралі. Все інше
повинно бути дозволене як у формі індивідуальній трудовий, так і в її
колективних і державних формах діяльності.

Таким чином, у ринковій економіці діє наступний вихідний принцип: “Кожен
суб’єкт вправі обирати для себе довільну форму економічної,
господарської діяльності, крім заборонених законом, через їхню суспільну
небезпеку”.

2. Рівноправність форм власності в ринковій економіці.

Слід зазначити, що в ринку реалізується і принцип загальності. Він
обумовлює комплексність ринкового господарства, де не повинне бути
структур, що не користаються товарно-грошовими відносинами, що є
найбільш важливими атрибутами ринку в економіці.

Визначальним принципом ринкової економіки є також рівноправність
ринкових суб’єктів з різними формами власності. Цей принцип говорять:
економічні права кожного з даних суб’єктів, включаючи можливості
здійснення економічної діяльності, обмеження, податки, пільги, санкції,
повинні бути адекватні для всіх суб’єктів. У тім змісті, що вони не
залежать від форми власності, що існує на даному підприємстві.

Природно, чи рівноправність, краще говорити, адекватність прав
підприємств із різними формами власності не слід сприймати як абсолютну
рівність, однаковість, нерозрізненість. Різні форми власності самі
собою, мимоволі створюють різні виробничі, економічні можливості. До
того ж нераціонально мати однакові правила, скажемо, оподатковування для
підприємств із великим і малим колективами і приватників.

Мова йде про іншому: щоб не створювати “особливих” умов спеціального
режиму сприяння по ознаці форми власності, ставлячи у вигідне положення
одну з них і в невигідне – іншу. По суті, це передумова чесної
конкуренції різних форм власності.

Друга, не менш важлива сторона декларованого принципу укладена в наданні
усім формам власності права на існування, права бути представленими в
економіці. Тут мається на увазі, насамперед усунення геноциду стосовно
приватної, сімейної, групової власності на засоби виробництва, настільки
властивого в недалекому минулому радянській економіці.

Плюралізм форм власності в ринковій економіці, їхню економічну
рівноправність породжують різноманіття цих форм, не властиве звичайно
економіці державного типу.

3. Незалежність господарювання.

Уже було сказано про самостійність у виборі форм і видів діяльності,
однак до цього варто додати: ринковій економіці властиві процеси
саморегулювання, що поширюються не тільки на керування підприємством,
але і на його створення і ліквідацію. Причому, на відміну від умов
державної економіки, у рамках ринку підприємства незалежні від різного
роду державних директив, а в ідеалі – залежать тільки від фінансового
стану на самім підприємстві. Отже, на основі перерахованих
фундаментальних принципів функціонує вся ринкова економічна система.

4. Принципи функціонування ринку

Щоб зрозуміти, як діє ринкова економіка, варто визнати існування п’яти
фундаментальних питань, на які кожна економічна система повинна
знаходити відповідь. От ці питання.

Скільки варто робити? У якому чи обсязі яку частину наявних ресурсів
потрібно чи зайняти використовувати у виробничому процесі?

Що варто робити? Який набір товарів і послуг найбільше повно
задовольнить матеріальні потреби суспільства?

Як цю продукцію варто робити? Як повинне бути організоване виробництво?
Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку застосовувати технологію
виробництва?

Хто повинний одержати цю продукцію? Зокрема, як повинна розподілятися
продукція між індивідуальними споживачами?

Чи здатна система адаптуватися до змін? Чи може система домогтися
належних корекцією в зв’язку зі змінами в споживчому попиті, у
постачаннях ресурсів і технології виробництва?

Усі ці питання існують лише тому, що потреби суспільства безмежні, а
ресурси, здатні дані потреби задовольнити, обмежені.

5. Ринковий механізм

Основним механізмом, що дає змогу узгодити дії суб’єктів ринкової
економіки, є система цін, або ринковий механізм. Рішення, які ухвалюють
покупці й продавці продуктів, реалізуються через систему ринків.

Ринок — це механізм взаємодії покупців і продавців, котрий визначає
ціни та кількість потрібних товарів і послуг.

Ціни — це орієнтири, керуючись якими власники ресурсів, підприємці та
споживачі роблять свій вибір, щоб реалізувати власний інтерес. Система
цін і ринків є основною організуючою системою ринкової економіки, а
конкуренція – механізмом контролю.

Якщо споживачі бажають більше якогось товару, наприклад бензину для
своїх автомобілів, то попит на бензин зростає; якщо нафтові компанії
вважають, що їхні запаси бензину зменшуються, то для розподілу обмеженої
пропозиції бензину вони підвищують ціни на нього. Якщо деякий товар,
наприклад спортивне взуття, е неходовим, продавці зменшують ціну на
нього, аби продати непопулярні моделі.

Ціни координують рішення виробників і споживачів на ринку. Вищі ціни
скорочують споживання й стимулюють виробництво. Нижчі ціни стимулюють
споживання й звужують виробництво. Ціни є зрівноважувальною складовою
ринкового механізму.

Ціна допомагає збалансувати споживання й виробництво (або попит і
пропозицію) кожного продукту. Ринковий механізм установлює загальну
рівновагу цін та кількостей і розв’язує три проблеми: що, як, для кого.

Проблема «що виробляти». У ринковій економіці підприємства прагнуть
отримати прибуток й уникнути збитків. Зрозуміло, що фірми виробляють
лише ті товари і послуги, виробництво яких приносить прибуток. Ті
продукти, які не приносять прибутку, не вироблятимуться.

Прибуток — це різниця між виторгом і витратами.

Виторг обчислюють як добуток ціни продукту та кількості проданого
продукту.

Витрати обчислюють множенням ціни кожного ресурсу на його кількість,
використану у виробництві, а після цього підсумовують витрати на всі
ресурси.

Попит споживачів відіграє особливо важливу роль у визначенні видів і
кількості продуктів, які виробляються. Споживачі витрачають свої гроші
на ті товари та послуги, яких вони бажають і в змозі купити. Збільшення
попиту споживачів спричинятиме збільшення виробництва продукту. Навпаки,
зменшення попиту звужуватиме виробництво продукту. Отже, попит
споживачів відіграє вирішальну роль у визначенні того, які продукти
вироблятимуть фірми.

Проблема «як виробляти» пов’язана з розподілом ресурсів між окремими
галузями, з технологією виробництва та фірмами, які вироблятимуть
продукцію кожної галузі. Ринкова система залучає ресурси в ті галузі,
попит споживачів на продукцію яких достатній і в яких виробництво цих
продуктів є прибутковим. Водночас ринкова система позбавляє неприбуткові
галузі обмежених ресурсів.

У конкурентній ринковій економіці виробляють продукт лише ті фірми, які
спроможні застосувати економічно найефективніші методи виробництва.
Найефективніший метод виробництва залежить від: а) наявних технологій і
техніки; б) цін на необхідні ресурси. Наявні технології передбачають
різні комбінації ресурсів, які можуть забезпечити бажаний обсяг
продукції. Технологія, що передбачає таку комбінацію ресурсів, котра
забезпечує виробництво продукту з найнижчими грошовими витратами, є
найефективнішою. Саме цю технологію мають використовувати фірми галузі.

Розв’язання проблеми «для кого виробляти» пов’язане з грошовими доходами
споживачів. Грошовий дохід споживача залежить від кількостей різних
ресурсів — праці, землі, капіталу, які отримувач доходу постачає на
ринок ресурсів, і від цін на них.

Ринковій системі як механізмові розподілу продукту не властиві жодні
етичні принципи. Домогосподарства, які успадковують значні матеріальні
ресурси і нагромаджують їх унаслідок важкої праці й ощадливості, завдяки
діловій кмітливості, через шахрайство чи обмін отримують великі доходи.
Ці Домогосподарства в ринковій економіці привласнюють велику частку
продукту. Домогосподарства, що постачають на ринок дешеві трудові
ресурси і не володіють матеріальними ресурсами, отримують невеликі
грошові доходи й відповідно малі частки виготовленого продукту.

Завдяки значним своїм перевагам ринкова економіка потіснила всі інші
економічні системи. По-перше, конкурентна ринкова економіка забезпечує
найефективніше використання ресурсів. Вона змушує фірми застосовувати
найпередовіші технології, сприяє розробленню та впровадженню нових та
ефективніших технологій у виробництво. Ринкова економіка залучає ресурси
на виробництво тих товарів і послуг, яких найбільше потребує
суспільство. По-друге, ринкова економіка створює ефективні стимули до
праці для найманих працівників і підприємців. Більші зусилля в роботі
означають вищі грошові доходи, які спричинюють вищий рівень життя.

6. Схема кругопотоку

Для глибшого розуміння ринкової економіки застосуємо схему кругопотоку.
Функціонування ринкової економіки грунтується на взаємопов’язаному
безперервному русі ресурсів, виготовлених продуктів і доходів. Такий рух
називають кругопотоком.

Основними учасниками господарського життя є: домогосподарства, фірми
(підприємства) і держава.

Домогосподарства —це особи або сім’ї, що мають спільні доходи і спільно
їх використовують. У ринковій економіці Домогосподарства не лише
отримують і витрачають доходи, а й володіють усіма економічними
ресурсами.

Підприємства (фірми) — це основні виробничі одиниці, які використовують
ресурси для виробництва товарів або послуг з метою вилучення прибутку.

Держава виконує важливі функції в економіці. Але поки що залишимо
осторонь питання ролі держави у господарському житті.

Рис.1

Схема кругопотоку

На рис. 1 показано Домогосподарства і підприємства, які ухвалюють
рішення у ринковій економіці. На верхній зображено ринок ресурсів. Тут
Домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність
на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами — працею, землею,
капіталом і підприємницьким хистом — і постачають ці ресурси
підприємствам.

Підприємства потребують ресурсів, бо саме за допомогою останніх фірми
виробляють товари і послуги. Взаємодія попиту й пропозиції на величезну
кількість трудових і матеріальних ресурсів установлює ціну на кожен з
них. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці
доходи домогосподарства привласнюють у вигляді заробітної платні (оплата
праці), ренти (плата за землю), процента (плата за капітал) і прибутку
(плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані
ресурси є їхніми витратами.

Зверніть увагу, що схема кругопотоку містить два кола — внутрішнє і
зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг —
потік проти годинникової стрілки. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий
потік доходів, витрат і споживчих видатків — за годинниковою стрілкою.

У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який
домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на
купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу
домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Водночас
підприємства використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва,
а отже для пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. Під час
взаємодії попиту і пропозиції визначаються ціни продуктів. Зауважимо, що
з точки зору підприємств видатки на товари і послуги становлять виторг,
або надходження, від продажу товарів і послуг.

Схема кругопотоку демонструє складне переплетення процесів економічного
життя. Домогосподарства і підприємства є учасниками обох основних
ринків, але в кожному випадку діють як протилежні сторони. На ресурсних
ринках підприємства діють як покупці, а домогосподарства — як власники
ресурсів і постачальники, котрі є продавцями. На ринку продуктів вони
міняються позиціями: домогосподарства як споживачі є покупцями, а
підприємства — продавцями.

Усі операції купівлі—продажу кількісно обмежені. Домогосподарства
володіють лише обмеженими ресурсами для постачання їх підприємствам.
Тому грошові доходи споживачів також обмежені. Обмежена кількість грошей
не дає змоги придбати усі товари й послуги, які споживач хотів би
купити. Внаслідок обмеженості ресурсів виробництво товарів і послуг
також обмежене.

Отже, у ринковій економічній системі домогосподарства як власники
ресурсів продають їх підприємствам і як споживачі витрачають отриманий
грошовий дохід для купівлі товарів та послуг. Для виробництва товарів і
послуг підприємства купують ресурси, а свої готові продукти продають
домогосподарствам.

7 . Як ринок відповідає на фундаментальні питання економіки.

Функціонування ринкового господарства базується на конкуренції між
товаровиробниками і покупцями. Саме вони встановлюють ціни на товари і
послуги. Але, пам’ятаючи те, що підприємства керуються мотивом
одержання прибутку і недопущення збитків, можна зробити висновок:
вироблятися будуть лише ті товари, випуск яких може принести прибуток,
а ті товари, виробництво яких спричиняє збитки, випускати не будуть. При
цьому відомо, що одержання прибутку чи її відсутність визначають дві
речі: загальний доход, одержувана фірмою від продажу свого продукту;
загальні витрати його виробництва.

Як загальний доход, так і загальні витрати – це величини, утворені
співвідношенням “ціна – час – кількість продукту”. Загальний доход
обчислюється множенням ціни продукту на кількість проданого продукту,
загальні витрати – множенням ціни кожного ресурсу на кількість
використаного у виробництві, а потім – підсумовуванням витрат на кожен
ресурс.

Однак виникає питання: чи дійсно не будуть випускатися товари, що не
приносять підприємству прибуток? Щоб відповісти на нього, потрібно
усвідомити таке поняття, як “економічні витрати”. Це – платежі, які
необхідно зробити, щоб придбати і зберегти у своєму розпорядженні
потрібні кількості таких ресурсів, як капітал, сировина, робоча сила і
підприємницькі. Слід зазначити, що талант підприємця – теж рідкий
ресурс, і повинний бути заслужено оплачений, оскільки без нього
існування підприємства, тобто виробництво продукції шляхом об’єднання
перерахованих чотирьох факторів, стало б неможливим. І продукт буде
вироблятися лише тоді, коли загальний доход від його продажу досить
великий, щоб можна було виплатити заробітну плату, відсоток, ренту і
нормальний прибуток. У тому випадку, коли доход перевищує економічні
витрати, тобто з’являється чистий прибуток, ця частина доходів осідає в
підприємця і може бути витрачувана так, як йому представляється
потрібним. Якщо ж розглядати макроекономічні тенденції, то наявність
прибули в галузі служить свідченням того, що галузь процвітає. У такої
галузі виникне тенденція до перетворення в галузь, що розширюється, у
міру того, як нові фірми, приваблювані цієї понад нормальним прибутком,
стануть чи створюватися переміщатися сюди з менш прибуткових галузей.
Однак поява в галузі нових фірм являє собою саме обмежуваний процес. З
вступом нових фірм у галузь ринкова пропозиція її продукту зросте
стосовно ринкового попиту. Це поступово знижує ринкову ціну на даний
продукт, поки вона згодом не досягне рівня, при якому економічний
прибуток зникне; іншими словами, конкуренція зводить цей прибуток на
немає. Таке співвідношення ринкової пропозиції та попиту, коли
економічний прибуток стає нульовий, і визначає загальна кількість
зробленого продукту. У цій ситуації галузь досягає свого “рівноважного
обсягу виробництва”, принаймні, доти, поки нові зміни в ринковому попиті
та пропозиції не порушать цю рівновагу. Зворотне відбувається тоді, коли
в галузі після насичення (стабілізації) ринку падає попит на її чи
продукцію рівень пропозиції вище рівня попиту. У цьому випадку чистий
прибуток пропадає, і виникає недостача засобів на покриття економічних
витрат. Тоді фірми змушені скорочувати чи виробництво переходити в іншу
галузь. У світлі сказаного “ринкова воля” – поняття відносне: з одного
боку, ініціатива підприємця вільна, з іншого боку – самі ринкові
механізми дуже сильно обмежують підприємця.

Як же повинне бути організоване виробництво в ринковій економіці? Це
фундаментальне питання складається з трьох підпитань: як повинні
розподілятися ресурси між окремими галузями? які саме фірми повинні
здійснювати виробництво в даній галузі? які комбінації ресурсів, яку
технологію кожна фірма повинна застосовувати? На перше питання відповідь
уже була дана: ринкова система направляє ресурси в ті галузі, на
продукти яких споживачі пред’являють досить високий попит, щоб
виробництво цих продуктів могло бути прибутковим; одночасно, така,
система позбавляє неприбуткові галузі рідких ресурсів. Другий і третій
під питання тісно взаємозалежні. У конкретній ринковій економіці
виробництво здійснюють лише ті фірми, що бажають і здатні застосовувати
економічно найбільш ефективні технології виробництва, при виборі яких
варто враховувати, що економічна ефективність залежить, насамперед, від
двох факторів: від наявної технології, тобто від альтернативних
комбінацій ресурсів, виробництва, що забезпечують випуск бажаної
продукції; від цін, по яких можна придбати необхідні ресурси.

Комбінація ресурсів, що економічно найбільш ефективна, залежить не від
фізичних чи інженерних характеристик продукції, забезпечуваних наявною
технологією, але також від відносної вартості необхідних ресурсів,
вимірюваної ринковими цінами на них. Отже, технологія, що вимагає
застосування лише декількох фізичних ресурсів для виробництва даного
обсягу продукції, може виявитися економічно аж ніяк не ефективної, якщо
на необхідні ресурси існують занадто високі ринкові ціни. Іншими
словами, економічна ефективність означає одержання даного обсягу
продукції при найменших витратах рідких ресурсів, причому як продукція,
так і застосовувані ресурси виміряються у вартісному вираженні. Отже,
найбільш економічна комбінація ресурсів і буде найбільш ефективної, а
виходить, буде використовуватися для виробництва даного товару.

У дозволі проблеми розподілу загального обсягу продукції ринкова система
відіграє двояку роль. Узагалі говорячи, будь-який даний продукт
розподіляється між споживачами на основі їхньої здатності і бажання
заплатити за нього існуючу ринкову ціну.

А що визначає здатність споживача заплатити рівноважну ціну за
визначений продукт? Розмір його грошового доходу. У свою чергу, грошовий
доход залежить від кількості різних матеріальних і людських ресурсів, що
поставляються одержувачем доходу на ринок, і від цін, по яких ці ресурси
можуть бути продані на ресурсному ринку. Таким чином, ціни на ресурси
відіграють ключову роль у формуванні розміру доходу, що каждое
домогосподарство готове запропонувати в обмін на частину суспільного
продукту. А така готовність купити даний продукт залежить від того, чи
віддає споживач перевага цьому продукту, коли він порівнює його з іншими
наявними близькими замінниками продукту і відносних цін на них. Отже,
ціни на продукти, у свою чергу, відіграють ключову роль у формуванні
структури витрат споживачів.

Необхідно підкреслити, що ринковій системі як механізму розподілу
суспільного продукту не властиві які-небудь етичні принципи.
Домогосподарства, яким різними шляхами удалося зосередити у своєму
розпорядженні великі суми грошей, можуть розпоряджатися великими
частками суспільного продукту. Інші, що поставляють на ринок
некваліфіковані і порівняно непродуктивні трудові ресурси в обмін на
низьку заробітну плату, одержують убогі грошові доходи і відповідно малі
частки національного продукту.

Роль цін, що орієнтує, займає важливе місце в здатності ринкової системи
пристосовуватися до змін попиту та пропозиції на даний вид послуг, чи
товару ресурсів. Розберемо для приклада економічну систему, що
складається з двох галузей (А и В). Припустимо, що після стабілізації в
обох галузях відбулася зміна попиту так, що в одній галузі (А) попит
піднявся, а в іншій (У) – упав.

O

e

o

X

?

i

i

ae

ae

/eeeeeeeeeeeee/eeee/eeee/ee

,вивільняються з виробництва товарів, що згортається, У, можуть тепер
знайти своє застосування у виробництві товарів, що розширюється, галузі
А. До того ж збільшення попиту на ресурси для виробництва товарів А
означають більш високі ціни на ресурси для цієї галузі в порівнянні з
тими, які існують на ресурси для галузі В, де зниження попиту на
ресурси знизило ціни на них. Виникаюча різниця в цінах на ресурси
створює для власників ресурсів стимул до збільшення власних вигод шляхом
перерозподілу своїх ресурсів з галузі В в галузь А. А це, зрозуміло, той
самий перерозподіл, який необхідно, щоб здійснилося розширення
виробництва товарів галузі А и скорочення виробництва товарів галузі В.

Здатність ринкової системи сигналізувати про зміни в такій базисній
сфері, як споживчі смаки, і викликати належну реакцію з боку підприємств
і постачальників ресурсів називається направляючої, чи що орієнтує,
функцією цін. Впливаючи на ціни продуктів і на прибутки, зміни в
споживчих смаках диктують розширення одних галузей і скорочення інших.
Ці коректування здійснюються через ресурсний ринок, оскільки галузі, що
розширюються, пред’являють більший попит на ресурси, а що скорочуються
– знижують на них попит. Виникаючі в результаті цієї зміни ресурсних цін
переорієнтують ресурси із скорочуючи галузей в галузі, що розширюються.
При відсутності ринкової системи деякому адміністративному відомству,
ймовірно урядовому плановому органу, довелося б узяти на себе задачу
напрямку господарських інститутів і ресурсів у конкретні види
виробництва.

Аналогічний проведеному аналіз показує, що ринкова система відповідно
пристосовується до аналогічних фундаментальних змін у структурі
пропозиції різних ресурсів.

8. Роль “невидимої руки” конкуренції.

Хоча організаційним механізмом чистого капіталізму служить ринкова
система, необхідно визнати важливу роль конкуренції як механізм контролю
в такій економіці. Ринковий механізм пропозиції та попиту повідомляє
бажання споживачів (суспільства) підприємствам, а через їх – і
постачальникам ресурсів. Однак саме конкуренція змушує підприємства і
постачальників ресурсів належним чином задовольняти ці бажання.

Тим часом конкуренція не обмежує свою роль гарантуванням належної
реакції на потребі суспільства. Саме конкуренція змушує фірми переходити
на найефективніші технології виробництва. На конкурентному ринку
нездатність деяких фірм використовувати саму економічну технологію
виробництва в кінцевому рахунку означає їхнє усунення іншими
конкуруючими фірмами, що застосовують найбільш ефективні методи
виробництва.

Дуже примітним аспектом функціонування і коректувальних операцій
конкурентної ринкової системи є те, що вона створює надзвичайну і
важливу тотожність – тотожність приватних і суспільних інтересів. Фірми
і постачальники ресурсів, що домагаються збільшення власної вигоди і
діють у рамках гостроконкурентної ринкової системи, одночасно – яку
направляли би “невидимою рукою” – сприяють забезпеченню державних, чи
суспільних інтересів. Відомо, наприклад, що при існуючій конкурентній
кон’юнктурі фірми застосовують саму економічну комбінацію ресурсів для
виробництва даного обсягу продукції, оскільки це відповідає їхній
приватній вигоді. Вчиняти по-іншому означало б для них відмовитися від
чи прибутків навіть ризикувати згодом потерпіти банкрутство. Але разом з
тим очевидно, що інтересам суспільства відповідає використання рідких
ресурсів з найменшими витратами, тобто найбільш ефективними методами.
Надходити інакше означало б виробництво даного обсягу продукції з
великими чи витратами приношення в жертву альтернативних товарів, що
дійсно необхідні суспільству.

Отже, сила конкуренції чи контролює направляє мотив особистої вигоди
таким чином, що він автоматично і мимоволі сприяє найкращому
забезпеченню інтересів суспільства.

9. Аргументи на користь ринкової економіки.

Основний економічний аргумент на користь ринкової системи полягає в
тому, що вона сприяє ефективному розподілу ресурсів. Відповідно до цієї
тези, конкурентна ринкова система направляє ресурси у виробництво тих
товарів і послуг, у яких суспільство більше всього бідує. Вона диктує
застосування найбільш ефективних методів комбінування ресурсів для
виробництва і сприяє розробці і впровадженню нових, більш ефективних
технологій виробництва. Коротше кажучи, поборники ринкової системи
доводять, що “невидима рука”, таким чином, керує особистою вигодою, що
вона забезпечує суспільство виробництвом найбільшої кількості необхідних
товарів з наявних ресурсів. Це, отже, припускає максимальну економічну
ефективність. Саме ця презумпція ефективності розподілу змушує більшість
економістів сумніватися в необхідності урядового втручання у
функціонування вільних ринків, чи урядового регулювання їхніх операцій,
за винятком тих випадків, коли таке втручання стає змушеним.

Важливим неекономічним аргументом на користь ринкової системи служить та
обставина, що вона робить ставку на роль особистої волі. Одна з
фундаментальних проблем організації суспільства полягає в тім, як
координувати економічну діяльність безлічі індивідів і підприємств.
Відомо, що існує два способи здійснення такої координації: один – це
централізоване і використання примусових заходів; іншої – це добровільне
співробітництво за посередництвом ринкової системи.

Лише ринкова система здатна координувати економічну діяльність без
примуса. Ринкова системи представляє волю підприємництва і вибору;
природно, на цій основі вона і процвітає. Підприємців і робітників не
переганяють по урядових директивах їхньої однієї галузі в іншу, щоб
забезпечити виконання виробничих завдань, установлених яким-небудь
всемогутнім урядовим відомством. Навпроти, при ринковій системі вони
вільно можуть домагатися збільшення власної вигоди, з обліком, звичайно,
винагород і покарань, що вони одержують від самої ринкової системи.

Підіб’ємо підсумок: конкурентна ринкова система, як затверджують її
прихильники, сприяє ефективності розподілу ресурсів і особистій волі.

10. Аргументи проти ринкової економіки.

Аргументація проти ринкової системи трохи більш складна. Критики
ринкової економіки обґрунтовують свою позицію наступними доводами.

Угасання конкуренції. Критики затверджують, що капіталістична ідеологія
допускає і навіть стимулює угасання свого головного контрольного
механізму – конкуренції. Вони думають, що існує два основних джерела
ослаблення конкуренції як контрольного механізму.

По-перше, хоча із суспільної точки зору конкуренція бажана, вона більше
всього досаждає індивідуальному виробнику своєю безжалісною дійсністю.
Вільному, індивідуалістичному середовищу в капіталістичній системі
нібито наявне те, що підприємці в погоні за прибутком і в прагненні
поліпшити свої економічні позиції намагаються звільнитися від
обмежувального пута конкуренції. Злиття фірм, таємні змови компаній –
усе це сприяє ослабленню конкуренції і відхиленню від її регулюючого
впливу. Понад 200 років тому Адам Сміт сформулював цю тезу в такий
спосіб: “Представники однієї і тієї ж галузі рідко зустрічаються один з
одним, але коли така зустріч відбувається, бесіда між ними завершується
змовою проти чи публіки якимсь маневром з метою підвищити ціни”.

По-друге, деякі економісти затверджують, що сам технічний прогрес, що
ринкова система заохочує, сприяв занепаду конкуренції. Новітня
технологія, як правило, вимагає: використання дуже великих кількостей
реального капіталу; великих ринків; комплексного, централізованого і
строго інтегрованого ринку; багатих і надійних джерел сировини. Такого
роду технологія означає необхідність в існуванні фірм-виробників, що є
великомасштабними не тільки в абсолютних величинах, але також і стосовно
розмірів ринку. Іншими словами, досягнення максимальної ефективності
виробництва на основі застосування новітньої технології часто вимагає
існування невеликого числа щодо великих фірм, а не великого числа щодо
дрібних.

Ці економісти вважають, що в міру звуження конкуренції слабшає і ринкова
система як механізм ефективного розподілу ресурсів. У результаті, у міру
ослаблення конкуренції підривається також суверенітет споживача, ринкова
система утрачає свою здатність розподіляти ресурси в точній
відповідності з бажаннями споживачів.

Але існують і інші доводи проти визнання ефективності ринкової системи.
Це – нерівний розподіл доходу. Критики-соціалісти, у числі інших,
затверджують, що ринкова система дозволяє найбільш здатним, чи спритним,
підприємцям накопичувати величезна кількість матеріальних ресурсів,
причому право спадкування з часом підсилює цей процес нагромадження.
Такий процес, крім кількісних і якісних розходжень у людських ресурсах,
що поставляються домогосподарствами, породжує в ринковій економіці
надзвичайно нерівний розподіл грошових доходів. У результаті родини
різко розрізняються між собою по здатності реалізувати свої потреби на
ринку. Багаті мають набагато велику кількість грошей, чим бідні. Звідси
робиться висновок: ринкова система виділяє ресурси на виробництво
вишуканих предметів розкоші для багатих за рахунок ресурсів на
виробництво предметів першої необхідності для бідних.

Яка з цих позицій – одна за, інша проти ринкової системи – правильна? До
відомого ступеня обидві правильні. Деякі критичні зауваження щодо
ринкової системи досить точні і занадто серйозні, щоб їх можна було
ігнорувати. З іншого боку, не можна виносити судження по якійсь проблемі
лише на основі кількості аргументів за і проти. Головний економічний
аргумент на користь ринкової системи, а саме вона сприяє забезпеченню
ефективного розподілу ресурсів, – важко спростувати. На ділі ринкова
система є – чи принаймні може бути – досить ефективної.

Розділ 2. УКРАЇНА В УМОВАХ ПЕРЕХОДУ

ДО РИНКОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Існують специфічні проблеми в області переходу до ринку: дуже важко
переходити до ринку в країні, що раніш повною мірою не пробувала жити в
нормальній ринковій економіці. Останні 70 років країна жила за законами
тоталітарної економіки. Приватна ініціатива чи викорінювалася існувала в
тисках державної ідеології. Планувалось, що це дасть можливість
існуванню величезній дуже централізованій державній машині. Будь-яка
інша форма економічної діяльності, крім роботи на державному
підприємстві і, почасти, у кооперативах, переслідувалася. Те, що
здавалося на перший погляд ефективним і справедливим, державна економіка
працювала не настільки ефективно і не дозволяла відплачувати цілком за
працю людей і їхню ініціативу. Система розподілу продукції не могла
стимулювати збільшення її виробництва. Нормою стала система розподілу
споживчих товарів по картках, талонам і ін.

Природно, що така система обмеження споживчого попиту не давала повною
мірою промисловості реагувати на споживчий попит, і це робило
промисловість інертної. Промисловість випускала по більшій частині
продукцію, що не відповідала, в основному, ні по якості, ні по кількості
запитам споживачів.

Це відбувалося тому, що регулююча роль цін не працювала, а іншого
ефективного механізму регулювання і контролю не було. Неефективність у
використанні ресурсів, величезні державні витрати на оборону, дотування
неприбуткових підприємств перенапружували всю економіку. Зрозуміло, що
це виявлялося й у соціальному житті. Реальний рівень витрат був нижче,
ніж у країнах Заходу і деяких країн Сходу. Його збільшення могло
привести лише до росту грошової маси, тому що імпорт строго регулювався,
а купити що-небудь у магазинах було важко через недостачу самої
продукції. І в середині 1980-х рр. це привело до необхідності
реформування економіки шляхом упровадження ринкової економіки – за
допомогою госпрозрахунку, самооплатності на підприємствах і т.д. Для
цього минулого проведені визначені політичні зміни, але вони не були
ефективні – через величезну опозицію з боку консерваторів. Унаслідок
цього новий тип соціалізму з ринковим обличчям провалився. Розвал
соціалістичного табору, що пішов потім, і самого СРСР додав проблем
економіці України. Справа в тім, що економіка України і республік
колишнього СРСР, а також країн соціалістичного табору були інтегровані в
одну величезну систему. Тому її розвал збільшив у багато разів кількість
економічних проблем. Після провалу “соціалізму з людським обличчям”
єдиним вибором стала “змішана економіка. Але при переході до рішення
широкого комплексу загальних проблем стосовно до тієї чи іншої країни
потрібно ретельний облік найрізноманітніших специфічних умов їхніх
національних господарств. До найбільш важливих специфічних рис України
можна віднести наступні.

По-перше, специфічні сторони менталітету значної частини населення
країни на тлі розмаїтості національних, етнокультурних традицій і
особливостей у способі мислення, зв’язаних з її багатонаціональністю:

історично сформована ієрахрхічність свідомості більшої частини населення
країни, що була протягом багатьох століть імперією, селянський
менталітет значної частини її активно зайнятого населення і відповідні
йому культурні традиції (правда, істотно перекручені в останні кілька
десятиліть);

особливо укорінена неринковість і навіть у визначеному змісті
антиринковість мислення;

глибокий слід у мисленні і господарській практиці країни залишила
практика псевдопланування. Вона виражається в прагненні заформалізувати
всі сторони соціальної і навіть особистого життя громадян, у байдужності
до соціального марнотратства, породженій люмпенізацією населення
(насильницьким позбавленням його реальної власності), у значній мірі
квазіінформативності інформаційних систем (особливо у випадках, коли
мова йде про стан господарства), відсутності зацікавленості істотної
частини населення в одержанні правдивої інформації, у чи нездатності
небажанні критичного аналізу і практичного використання інформації.

По-друге, величезні масштаби країни із широкою гамою
природно-географічних і кліматичних умов, що обумовлюють насамперед
величезну інерційність господарського потенціалу.

По-третє, специфічна унікальна багатонаціональність, що виражається в
тім, що, власне кажучи, країна являє собою сукупність національних
етнокультурних регіонів, скріплених єдиною системою найрізноманітніших
зв’язків – соціальних, політичних, економічних і ін.

Ці три головні риси доповнюються іншими, по суті, що випливають з них
похідними – особливостями умов перехідного періоду, що змушують з
великою обережністю і ретельним розрахунком підходити до проблемі
відновлення природно-національної господарської моделі в України.

Серед похідних специфічних рис можна виділити наступні:

укорінення планових структур і глибока мілітаризація господарства, що
носить вкрай екстенсивний характер, і зв’язана з цим гігантська
диспропорційність у найбільш важливих аспектах: “споживання –
нагромадження”, “військова – цивільна сфери виробництва”, “проміжний –
кінцевий продукт” і ін.;

низькі технічний і технологічний рівні цивільного виробництва, зв’язані
з неповороткістю і закостенілістю господарської системи, висока ступінь
занепаду основних фондів, їх фізичний і моральний знос (останнє
зв’язаний з ресурсорозтратництвом і екологічною безпекою);

доведене до крайнього ступеня убогості стан соціальної сфери, що
виражається в загальній убогості більшої частини населення при значних
розривах у доходах на душу населення по різних групах, а також і дуже
небезпечному екологічному стані середовища;

політична нестабільність, особливо характерна для останнього часу,
відсутність практичних основ для досягнення соціальної і національної
згоди, що загрожує соціальної стабільності ерозія вертикальної
відповідальності в політичній, економічній і соціальній сферах життя.

З огляду на всі ці психологічні, соціальні й економічні особливості
України, неважко зрозуміти, що кидати її в стихію ринку небезпечно – це
може викликати катастрофу як у політичному, так і в економічному плані.
Але і затягування введення реформ чревате не меншими небезпеками.

Що ж заважає України жити в ринку? Однозначно, ринкові механізми не
діють тому, що існує монополія держави майже у всіх галузях. Звичайно ж,
існують і багато інших причин, наприклад, невідпрацьованість цінового
механізму регулювання, відсутність організованого ринку засобів
виробництва, сировини й ін. Це не може не впливати на ефективність
виробництва, і збуту продукції. Але проблема монополізму коштує на
шляху всіх перетворень у російській економіці. З цього випливає, що
ключовим моментом реформ і переходу до ринкової системи економіки є
приватизація державного майна і фондів. Приватні підприємці, конкуруючи
між собою в боротьбі за покупців і розширюючи сектор економіки,
розрахований на виробництво товарів споживання, будуть направляти
ресурси в найбільш ефективні галузі. У результаті установиться регулююча
роль цін, що буде сприяти підвищенню значення ринку для економіки.

Але для того, щоб уся ринкова система функціонувала, потрібно зробити
набагато більше, ніж просто віддати капітал у руки людей. Потрібно
створити визначені умови з боку держави для допомоги цим людям: пільгові
кредити, ефективне оподаткування й ін. Потрібно приборкати інфляцію і
зміцнити національну валюту, відрегулювати банківська справа як основне
джерело кредитів у ринковій економіці. Варто виробити ефективну
зовнішньоторговельну політику, що не сковувала б діяльність вітчизняних
підприємців і не стримувала би приплив капіталу з-за кордону. А щоб
ресурси розподілялися ефективно, необхідно стимулювати розвиток бірж –
як фондових, так і сировинних, і біржі праці.

Перераховані пункти повинні були бути включені в програму переходу до
ринкової системи. Однак політична нестабільність сильно вплинула на
проведення економічних реформ, і їхній хід сповільнився. Було дуже
ризиковано вкладати грошові кошти у виробництво, тому що була неясна
їхня подальша доля. Але після відомих подій вересня-жовтня 1993 р.
економічні реформи і їхні політичні передумови стали відповідати дух
часу і ринкових устремлінь російської економіки. Тим часом недостатня
увага до розвитку ринкового сектора економіки – власних виробництв на
основі вільного підприємництва, а така зайва захопленість фінансовими
механізмами типу «пірамід» привели країну до наймогутнішої фінансової
кризи в серпні 1998 року. Ця криза фактично відкинула країну назад на 5
років, знизив популярність ринкової економіки в очах населення і ще
більш утруднила розвиток реального сектора економіки. Це об’єктивно йде
на руку реакційним силам, що мріють про реставрацію тоталітарного режиму
в України. Тим більше це небезпечно в умовах виборів, що наближаються.

Висновок

Останнє десятиліття XX ст. увійде в історію як Принципи перехід багатьох
країн від командної до ринкової економіки. Для того щоб глибше
зрозуміти, що таке ринкова економіка, необхідно розглянути основні
принципи її організації.

Ринкова економіка грунтується на приватній власності та ціновому
механізмі розв’язання основних проблем економічної організації. Іншими
важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору; особиста
заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція
та обмежена роль уряду в господарському житті.

Приватна власність. Як уже зазначалося, в ринковій економіці ресурси
перебувають у власності приватних осіб та інституцій, але не уряду.
Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій
розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності
формувався еволюційно й підтримується правом заповіту — правом власника
майна призначати спадкоємця власності після смерті. Права власності —
найістотніші, оскільки заохочують інвестиції, обмін та економічне
зростання. Без права власності люди змушені витрачати чимало зусиль та
ресурсів, аби захистити й зберегти свою власність.

Свобода підприємництва й вибору. З приватною власністю тісно пов’язана
свобода підприємництва й вибору. Ринкова економіка

покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень,
ефективність яких перевіряється ринком.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресурсів і
грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір
конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями
самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують
або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид
діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у
межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак
свобода підприємництва й вибору у ринковій економіці не абсолютна, її
обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні
юридичні обмеження для здійснення вибору суб’єктами господарювання та
використання об’єктів приватної власності. Вона, наприклад, забороняє
виробництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає
технічні умови використання автотранспорту тощо.

Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової
економіки. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що
їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в
користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший
прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати
максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає
фундаментальний спосіб дій учасників економічного життя. Причому цей
спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання
особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує функціонування
економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й
діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно — ніби спрямовані
невидимою рукою — сприяють досягненню суспільних інтересів.

Конкуренція. Свобода вибору є основою конкуренції, або економічної
змагальності, притаманної ринковій економіці. Конкуренція передбачає:

1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців
конкретного продукту або ресурсу;

2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи
залишати їх.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади
всередині двох складових економіки — фірм та домогосподарств. Якщо на
ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або
продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців
чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди.
За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них
забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично
не в змозі вплинути на пропозицію, а отже й на ціну продукту.

Таке саме твердження справедливе й для тих, хто визначає попит на ринку.
Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже,
окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити у галузь і
залишати її; не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють
збільшення або зменшення обсягів продукції в окремих галузях. Свобода
входу в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої
неможливий її ефективний розвиток.

Обмежена економічна роль держави. Ринкова економіка сприяє ефективному
використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність
фірм обмежене. Уряди встановлюють юридичні обмеження для використання
приватної власності та здійснення індивідуального вибору. Концепція
ринкової економіки як саморегульованої системи виключає директивне
централізоване державне управління нею. Проте низка небажаних наслідків,
пов’язаних із ринковою системою, призвела до того, що роль уряду в
економіці зросла.

Список використаної літератури

Бобров В.Я. “Основи ринкової економіки”. – К.: ”Либідь”, 1995.

Біляцький С. ”Політика і час”, 1998. – №7. – С.13-20.

Башнянин Г.І. та інш.,”Політична економія”. – Ч 1. – К., 1997.

Гальчинський А.С.”Основи економічної теорії. – К.:”Вища школа”, 1995

Гаврилишин О.Ю. ”Основні елементи теорії ринкової системи”, 1992

Задея А.А.,Петруня Ю.Е. ”Основы экономики”. – К., 1997

Ковальчук В.М. ”Загальна теорія економіки”. – К., 1998

Ніколенко Ю.В. ”Основи економічної теорії”. – К., 1998

Основи економічної теорії / за ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. – К.:
”Вища школа”, 1997

Основи ринкової економіки / за ред. В.М.Летюха. – К.: ”Вища школа”,
1997

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020