Реферат
на тему:
Адміністративно-правова протидія організованій злочинності у сфері
торгівлі жінками та поширення проституції
Останнім часом факти торгівлі людьми набули в Україні загрозливих
масштабів, особливо це стосується торгівлі жінками (громадянками
України), які стають легкою здобиччю для організованих злочинних
угруповань.
Проблема рабства, торгівля людьми існувала ще у XIX ст., але загрозливих
масштабів вона набула у кінці XX ст. Торгівля жінками та дітьми з метою
залучення до проституції набула таких розмірів та розповсюдження, що
міжнародна громадськість повинна була звернути особливу увагу на
створення спеціальної міжнародно-правової бази з метою організації
боротьби. У 1899 р. в Лондоні відбувся Міжнародний конгрес з питань
боротьби з торгівлею жінками, пов’язаною з проституцією. Конгрес
звернувся до всіх держав із закликом укласти багатосторонні угоди,
створити відповідні національні комітети для розв’язання цієї проблеми.
У 1902 році з ініціативи Уряду Франції було скликано Міжнародну
конференцію, в роботі якої взяли участь представники 16 держав. Вона
вперше виробила низку конкретних правових заходів боротьби з торгівлею
жінками. Досягненням цього конгресу була розробка низки положень, які
спрямовано на боротьбу з проституцією. Зокрема, кожна держава повинна
була створити центральний орган для збору і систематизації усіх
повідомлень про факти схиляння жінок і дівчат на шлях розпусти, а кожна
країна також повинна була вжити необхідних заходів для виявлення осіб,
які займаються торгівлею жінками. Ці суттєві положення були закріплені в
Міжнародному договорі по боротьбі з торгівлею білими рабинями, який було
підписано та ратифіковано 18 травня 1904 р.
У подальшому Міжнародна конвенція по боротьбі з торгівлею білими
рабинями, ухвалена 4 травня 1910 p., зобов’язала держав-учасниць
встановити кримінальну відповідальність за торгівлю жінками та
дівчатами, у тому числі, коли окремі дії, що входили до складу злочину,
були вчинені на території різних країн. Відповідно до цього документу
сама торгівля була віднесена до категорії злочинів, за вчинення яких
злочинці підлягали екстрадиції до держави, яка порушувала проти них
переслідування [1, с. 24–25].
Вже 30 вересня 1921 року Міжнародна конвенція по боротьбі з торгівлею
жінками та дітьми зобов’язала держави розробити законопроекти про
кримінальну відповідальність осіб, які втягують жінок у проституцію і
займаються торгівлею жінками та дітьми.
Наступним етапом було підписання Міжнародної конвенції 11 жовтня 1933 р.
“Про боротьбу з торгівлею повнолітніми жінками”. Сторони, які підписали
цю конвенцію, зобов’язалися інформувати один одного щодо професійних
торговців жінками. Ця Конвенція значно поширила дію норм Конвенції 1921
р. і на торгівлю дорослими жінками, які погодилися на неї.
Подальша правотворча робота на міжнародному рівні у сфері боротьби з
торгівлею жінками та дітьми була продовжена в межах Організації
Об’єднаних Націй. Так, 2 грудня 1949 року Генеральна Асамблея ООН
спеціальною резолюцією прийняла й ухвалила Конвенцію по боротьбі з
торгівлею людьми та експлуатацією і проституцією третіми особами, яка
набула чинності 25 липня 1951 р.
Наступним важливим кроком у міжнародному законодавчому процесі було
прийняття Генеральною Асамблеєю ООН 18 грудня 1979 р. нового
міжнародно-правового Акта з проблем боротьби з торгівлею жінками, який
набув чинності у вересні 1981р. Суттєвим моментом Конвенції є положення
про заборону будь-якої дискримінації відносно жінок.
У цьому контексті слід додати, що донедавна в кримінальному
законодавстві України були відсутні норми, які безпосередньо передбачали
б відповідальність за подібні суспільно небезпечні діяння в галузі
торгівлі живим товаром. За окремі злочини вже встановлено кримінальну
відповідальність, наприклад, тільки у 1998 році Законом України від
24.03.98 р. Кримінальний кодекс України був доповнений ст. 124 “Торгівля
людьми” [2]. Ця стаття передбачає кримінальну відповідальність за
відкрите або таємне заволодіння людиною, пов’язане зі законним чи
незаконним переміщенням за згодою або без згоди особи через державний
кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплатної
передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі,
втягнення у злочинну діяльність, у боргову кабалу, усиновлення в
комерційних цілях, використання в збройних конфліктах, експлуатації її
праці (ч. 1 ст. 124 КК України).
Негативні тенденції в економіці та громадському житті України, які
проявилися останніми роками, призвели до значного зниження рівня
забезпеченості громадян. Внаслідок цих чинників значна кількість жінок
від 20 до 30 років стикаються з труднощами у працевлаштуванні та
матеріальному забезпеченні. Україна є одним з найбільших постачальників
дешевої робочої сили в держави Європи та Середньої Азії. Підшукуються
жінки та дівчата, в яких немає постійного місця роботи або джерела
доходів, котрі хочуть одружитися за кордоном. Жінкам або відразу
пропонується заняття проституцією, або спочатку працевлаштування за
кордоном в якості офіціанток, танцівниць, гувернанток. При цьому їм не
повідомляється дійсний характер послуг, які вони будуть змушені
надавати. В першому разі жінки свідомо обирають проституцію. Однак, цей
факт ще не виключає кримінальної відповідальності за торгівлю людьми.
Представники кримінальних угруповань, які займаються сексуальною
експлуатацією жінок, звернули увагу на ситуацію, яка склалася у державі,
що надало їм можливості розширити сферу свого кримінального бізнесу та
отримувати додаткові прибутки. З 1995 року почалася цілеспрямована
робота юридичних та фізичних осіб для залучення жінок на роботу у
сумнівних розважальних закладах за межами України. Встановлено, що
особи, які займалися цим, діяли в багатьох випадках на замовлення
іноземних кримінальних угруповань, що контролюють проституцію.
Організація торгівлі людьми та незаконного вивезення за державний кордон
є одним з напрямів діяльності транснаціональної організованої
злочинності.
Останнім часом з метою легалізації своєї діяльності, отримання
прибутків, уникнення контролю правоохоронних органів українські злочинні
угруповання переходять до інших форм торгівлі живим товаром –
організації стрип-барів. До цієї роботи залучаються дівчата з кола
повій, які мають матеріальні труднощі, за умов зовнішньої привабливості.
Вартість однієї підготовленої танцівниці стриптизу складає до 10 тис.
дол. США.
Одним із найбільш розповсюджених засобів вивезення жінок до держав
Західної Європи є перевезення їх через кордон з Польщею, де відсутній
візовий контроль. На території Польщі “постачальники” передають дівчат
“замовникам” та отримують за них гроші. Далі “замовники” забезпечують
жінок підробленими документами і вивозять до інших держав.
Кінцевими пунктами маршрутів вивезення жінок стали такі держави, як
Туреччина, ОАЕ, Греція, Польща, Угорщина, Ізраїль, Іспанія, Нідерланди,
Німеччина, Чеська Республіка, Словаччина, Російська Федерація. Був
зафіксований випадок вивезення дівчат до Японії.
Як приклад, можна навести наступне. Жителька Донецька Б. організувала
злочинну групу та під виглядом працевлаштування за кордоном підбирала
молодих дівчат з малозабезпечених родин, організовувала поїздки до країн
далекого зарубіжжя, продавала до будинків розпусти, де примушують
займатися проституцією. Було встановлено список осіб, що входили до
організованої злочинної групи, та дівчат, на яких оформлювалися
документи. З’ясовано механізм оформлення документів, схема перевезення
через кордон, встановлені іноземних партнерів та дівчат, які там вже
працюють. З червня по вересень 1999 року гр. Б. підібрала 9 дівчат, яким
оформлювалися паспорти на підставних осіб. За кожну з дівчат члени
злочинного угруповання отримували від своїх замовників кошти в розмірі
500 дол. США. Крім цього, з метою втягнення дівчат у боргову кабалу гр.
Б. видала кожній по 1 тис. дол. США. Була затримана в аеропорту під час
чергової спроби вивезти з території України відібраних для продажу
дівчат [3].
Підсумовуючи наведене, необхідно сказати, що наше законодавство має
чимало прогалин. Зокрема:
– потребує коригування та часткової зміни стаття 149 КК України, якою
передбачено кримінальну відповідальність за торгівлю людьми або іншу
угоду щодо передачі людини. На наш погляд, в ній доцільно поновити
відповідальність за вчинення вказаних злочинних дій як при переміщенні
людини через кордон України, так і без такого (як це було передбачено
ст. 124-1 “торгівля людьми” КК України 1960 р.). Крім того, назріла
необхідність юридичного тлумачення терміна “сутенерство” на його
кваліфікації у Кримінальному кодексі України. Доцільно також ввести
норму, що давала б змогу звільняти від кримінальної відповідальності
осіб, які висловили згоду співробітничати зі слідчими органами у
протидії зазначеним негативним явищам;
– потребують коректив положення Закону України “Про оперативно-розшукову
діяльність”, де необхідно закріпити норму про здійснення заходів (у тому
числі враховувати положення ст. 43 КК України – виконання спеціального
завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої
групи чи злочинної організації) з протидії торгівлі людьми, людськими
органами тощо, аналогічних тим, які застосовуються у боротьбі з
незаконним розповсюдженням наркотичних засобів і прекурсорів.
Список використаних джерел.
1. Фердрос А. Международное право. – М, 1959. – 365 с.
2. Кримінальний кодекс України. – К., 1998. – 172 с.
3. Криминал-экспресс. – 2000. – № 36 (378), 7–13 сент. – С. 3–5.
С.Ф. Константінов. Адміністративно-правова протидія організованій
злочинності у сфері торгівлі жінками та поширення проституції. Журнал
“Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)”
11’2005
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
