Реферат
на тему:
Використання дітей молодшого віку при жебракуванні: проблеми
кваліфікації та юридичного реагування
Жебраки з немовлятами та маленькими дітьми на руках стали звичним
явищем життя великих міст України. Слід визнати, що зараз існує
розгалужена система жебрацького “бізнесу” (в тому числі – в
організованих системних формах), що робить ставку саме на дітей.
Причому, чим меншим є вік дитини, тим більший прибуток вона може
принести особі, яка її фактично експлуатує, спекулюючи на її віці. За
даними кримінальної міліції у справах неповнолітніх, у 2004 р. в Україні
було порушено 1 500 кримінальних справ за фактом втягнення неповнолітніх
в заняття жебрацтвом [1], хоча наявні серйозні підстави сумніватись у
повноті цих показників.
Проблема залучення дітей до асоціальної діяльності дорослих не є новою
для юридичної науки. Зокрема, втягнення неповнолітніх у злочинну
діяльність було предметом дослідження таких відомих вчених, як Ю.М.
Антонян, В.Д. Безрук, К.М. Бейсебаєв, А.І. Долгова, В.М. Дрьомін, О.П.
Закалюк, К.Є. Ігошев, Г.Є. Казанцева, І.П. Лановенко, А.І. Міллер, Г.М.
Міньковський, А.П. Тузов, Н.В. Шость та ін. Але їх праці в основному
були присвячені проблемам юридичної кваліфікації та профілактики діянь,
пов’язаних із втягненням в злочинну діяльність та асоціальну поведінку
дітей середньої та старшої вікових груп. Молодші діти та, зокрема,
немовлята, які використовуються дорослими при жебракуванні, залишились
поза увагою дослідників (окремо зазначимо, що проблема законодавчого
розмежування правового статусу та правового захисту різних вікових груп
дітей потребує спеціального дослідження). Крім того, більшість праць цих
шанованих авторів написана на матеріалах 60–80-их років минулого
століття, або ще більш раннього періоду, коли існувала інша соціальна
ситуація та дещо інші детермінанти протиправної поведінки.
Незважаючи на об’єктивні економічні труднощі, сучасна Українська держава
здійснює заходи щодо викорінення зазначеного явища, бореться з причинами
та обставинами, що сприяють втягненню неповнолітніх в злочинну чи іншу
антигромадську діяльність. Стратегія подолання дитячої безпритульності
та бездоглядності, запобігання неправомірним діям дорослих щодо дітей та
молоді детально розроблена у державних програмних документах [2] та
нормативно-правових актах [3].
Зокрема, прийнятий у 2001 році Кримінальний кодекс України виділив у
самостійний склад злочину втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність,
в пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми (ст. 304 КК України),
тим самим підкресливши важливість цієї проблеми. Але диспозиція
зазначеної статті, як ми покажемо в подальшому, є не зовсім вдалою.
Зважаючи на складнощі її практичного застосування, Пленум Верховного
Суду України прийняв Постанову “Про застосування судами законодавства
про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу
антигромадську діяльність” [4].
Складність кваліфікації використання дітей при жебракуванні, отже й
реагування на нього, полягає, по-перше, в тому, що само по собі
жебракування не становить складу правопорушення за національним
законодавством. З теоретичної точки зору, воно є зловживанням правом,
тобто використанням суб’єктивного права всупереч його соціальному
призначенню. Зловживання правом є різновидом правової (правозначущої)
поведінки, соціальна та державна оцінка якого є надзвичайно складним
питанням.
По-друге, – диспозиція ст. 304 КК України говорить про втягнення у
злочинну та антисуспільну діяльність лише неповнолітніх осіб.
Кримінальний кодекс не містить визначення поняття “неповнолітній”, але
відповідно до сімейного та ювенального законодавства України
неповнолітніми є особи віком від 14 до 18 років. Зважаючи на системність
як основну ознаку права, в кримінальному праві слід використовувати це
поняття в такому ж значенні. Разом із тим, інколи диспозицію ст. 304
трактують розширено, ототожнюючи поняття “неповнолітній” та “дитина”.
Зокрема, М.Й. Коржанський вважає, що склад цього злочину утворюють
втягнення неповнолітніх (осіб віком до вісімнадцяти років): а) у
злочинну діяльність – залучення до вчинення хоч одного злочину; б) у
заняття пияцтвом – залучення до вживання алкоголю не менше двох разів,
хоча б протягом одного дня; в) у заняття жебрацтвом – постійним
випрошуванням грошей, продуктів, товарів у сторонніх осіб; г) у заняття
азартними іграми – залучення до гри на гроші чи на інші матеріальні
цінності, а також і використання неповнолітніх для здобування засобів
для існування [5]. На наш погляд, така позиція є не зовсім коректною.
Адже немовлята та діти молодшого віку (до 7 років), які теж є “особами
віком до вісімнадцяти років”, не можуть бути суб’єктом не тільки
злочинної, але й девіантної поведінки через відсутність фізичної на те
можливості (немовляти) або неповну соціалізацію та практичну
недієздатність (дитина молодшого віку). Що ж стосується використання
неповнолітніх для здобування засобів для існування (що нібито
охоплюється жебрацтвом), то воно не включається законодавцем до
диспозиції статті і внаслідок цього не може бути об’єктом доктринального
тлумачення. Отже, жебракування з використанням немовляти та дитини
молодшого віку не може бути підставою для переслідування за ст. 304
чинного КК. Ми можемо констатувати наявність прогалини у позитивному
праві: є очевидним, що використання дитини молодшого віку, зокрема
немовляти, для жебракування порушує права дитини, суперечить Конвенції
про права дитини, але відповідальність за такі дії не встановлена ні
адміністративним, ні кримінальним законодавством.
По-третє, – юридично ускладненим є затримання жебрака з дитиною за
підозрою у вчиненні злочину, оскільки офіційне роз’яснення Постанови
Верховного Суду України “Про застосування судами законодавства про
відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу
антигромадську діяльність” передбачає, що злочином є і, відповідно,
підлягає покаранню лише систематичне (не менше трьох разів) вчинення
такого правопорушення протягом нетривалого часу (якого саме, Постанова
не вказує). Отже, затримання жебрака, який використовує дитину для
здобування засобів для існування, можливе лише тоді, коли він перебуває
під постійним наглядом з боку правоохоронних органів, що практично є
неможливим.
Постає питання, як у такій ситуації реагувати на очевидне порушення прав
дитини? Наприклад, в Нідерландах будь-яка дитина, що опинилась самотньою
на вулиці, або явно використовується дорослим у цілях, що суперечать її
кращим інтересам, розглядається як жертва. Відповідно, реагування
поліції на порушення прав дитини є миттєвим. Українське законодавство
поки що не містить чітких постанов на цей випадок. І все-таки, на наш
погляд, можливості для захисту прав дитини існують, якщо розглядати акт
девіантної поведінки дорослого (жебракування) у зв’язку з його іншими
неправомірними діяннями.
Вихідним пунктом юридичної кваліфікації жебракування з використанням
немовляти або малої дитини є з’ясування відносин між жебраком та
дитиною, який її використовує у своїх цілях. Відповідно до наявності чи
відсутності родинних зв’язків між жебраком та дитиною складаються дві
типові ситуації: дитина є власною дитиною жебрака; дитина є чужою
дитиною.
У першій ситуації національним законодавством передбачається
адміністративна або кримінальна відповідальність батьків дитини, які
жебракують, використовуючи власну дитину. Кодекс України про
адміністративні правопорушення встановлює адміністративну
відповідальність за ухилення від виконання батьківських обов’язків (ст.
184). Умова притягнення до неї – відсутність тяжких наслідків
невиконання батьківських обов’язків. Злісне ж невиконання обов’язків по
догляду за дитиною, що призвело до тяжких наслідків, тягне за собою
кримінальну відповідальність за ст. 166 КК України.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 166 КК, виражається у
залишенні без нагляду, без харчування, одягу, ухиленні від догляду і
лікування. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є настання тяжких
наслідків – фізична або моральна шкода, розлад здоров’я, психічне
захворювання, інвалідність. Практика свідчить, що зазвичай
немовля/дитина молодшого віку, яка використовується у жебракуванні:
– для забезпечення дорослому “спокійного” заняття жебрацтвом перебуває
під впливом психотропних речовин або наркотичних засобів природного або
синтетичного походження, які є шкідливими для розвитку дитини;
– не отримує належного харчування (яким, наприклад, для немовляти є
спеціальні суміші та/або природне годування);
– одягнена не за сезоном і не за віком;
– не перебуває на обліку у медичному закладі;
– не зареєстрована в органах Реєстрації актів цивільного стану, що
порушує право дитини на набуття громадянства та через відсутність
відповідних документів унеможливлює її соціальний захист.
Всі вищевказані обставини слід розцінювати як тяжкі для розвитку дитини
наслідки. Отже, використання немовляти/дитини молодшого віку у
жебракуванні власними батьками слід кваліфікувати як злочин,
передбачений ст. 166 КК України.
Друга ситуація, коли при жебракуванні використовується чужа дитина, має
два різновиди: дитина була передана батьками чи одним з батьків іншій
особі для жебракування; дитина була вкрадена у батьків, або осіб, що їх
замінюють.
У першому випадку дії батьків та особи, яка “придбала” дитину для
жебракування залежно від обставин необхідно кваліфікувати як злочин,
передбачений ч. 2 ст. 149 (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо
передачі людини). Дії злочинця в другому випадку становлять склад
злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України (незаконне позбавлення
волі або викрадення людини).
Отже, жебракування з використанням дітей молодшого віку, зокрема
немовлят, слід розцінювати як складний юридичний факт, що включає
зловживання суб’єктивним правом, пов’язане з адміністративним проступком
або злочином. Це означає, що жебрак, який використовує дитину для свого
“заняття”, має притягуватись до адміністративної або кримінальної
відповідальності, та до нього може бути застосований такий запобіжний
захід, як затримання.
Визнаючи, що чинне законодавство містить окремі засоби реагування на
жебракування з використанням немовляти або дитини молодшого віку,
вважаємо, що для більш дієвого і системного захисту прав дитини КК
України потребує певних змін. Диспозиція статті 304 КК України фактично
містить два різних склади злочини, які ми пропонуємо розділити на: 1)
втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність; 2) втягнення
неповнолітніх в пияцтво, жебрацтво, азартні ігри (тобто, залучення до
девіантних, хоча й не злочинних форм поведінки). Очевидно, що
відповідальність за перший з цих злочинів має бути більш суворою.
Кваліфікуючою ознакою обох злочинів є, на наш погляд, вчинення
зазначених дій щодо малолітньої особи.
Зважаючи на те, що діти молодшого віку, в тому числі немовлята, не
можуть бути суб’єктами делінквентної та девіантної поведінки і в разі
залучення їх до жебракування є виключно жертвами протиправної поведінки
дорослих, вважаємо за доцільне та необхідне доповнити КК України ст.
304–1, передбачивши в ній відповідальність саме за використання дитини
для жебракування або іншого способу здобування засобів для прожиття.
Принципова відмінність між поняттями “втягнення” та “використання”
полягає в наступному. “Втягнення” – це схиляння дитини до злочину або
іншої негативної девіації, тобто здійснення дитиною активної
протиправної або аморальної дії (крадіжки, шахрайства, вживання спиртних
напоїв, жебракування і т. ін.). “Використання”, у свою чергу означає
трактування злочинцем дитини не в якості людини, а в якості корисної для
нього речі, що своїм видом спонукує інших осіб до безоплатної передачі
йому певних матеріальних цінностей (грошей, продуктів і т. ін.). Тобто,
в цьому разі дитина є знаряддям вчинення антигромадських дій, будучи
одночасно беззахисною жертвою правопорушника.
На наш погляд, зазначені зміни кримінального законодавства дозволять
досягнути принаймні двох цілей: по-перше, суттєво підвищити рівень
безпеки дитинства в країні, по-друге, – створити правову перешкоду
такому негативному явищу, як жебракування, що поступово переростає на
організовану злочинну діяльність.
Список використаних джерел
1. Быть нищим – это бизнес. – 2005. – 2 жовт. // http://derjava.ua.
2. Про Національну програму “Діти України”: Указ Президента України від
18.01.1996 // Уряд. кур’єр. – 1996. – 25 січ.; Про додаткові заходи щодо
запобігання дитячій бездоглядності: Указ Президента України від
28.01.2000 // Уряд. кур’єр. – 2000. – 16 лют.; Про Комплексну програму
профілактики злочинності на 2001–2005 роки: Указ Президента України від
25.12.2000 // Уряд. кур’єр. – 2001. – № 17; Про Державну програму
запобігання дитячій бездоглядності на 2003–2005 роки: Указ Президента
України від 21.02.2003 // Офіц. вісник України. – 2003. – № 9. – Ст.
354; Про дитячу безпритульність в Україні та шляхи подолання цього
явища: Постанова Верховної Ради України від 06.09.2005 // Відомості
Верховної Ради України. – 2005. – № 38. – Ст. 450.
3. Про органи і служби в справах неповнолітніх та спеціальні установи
для неповнолітніх: Закони України від 24.01.1995 // Відомості Верховної
Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35; Про охорону дитинства: Закон
України від 26.04.2001 // Уряд. кур’єр. – 2001. – № . 98; Про
попередження насильства в сім’ї: Закон України від 15.11.2001 // Уряд.
кур’єр. – 2001. – № 241; Про забезпечення організаційно-правових умов
соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського
піклування: Закон України від 13.01.2005 // Відомості Верховної Ради
України. – 2005. –№ 6. – С. 267. – Ст. 147.
4. Про застосування судами законодавства про відповідальність за
втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність:
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2004 р. № 2.
5. Науковий коментар Кримінального кодексу України / Проф. М.Й.
Коржанський. – К.: Атака, Академія, Ельга-Н, 2001. – С. 479–480.
Н.М. Крестовська, М.А. Готвянська. Використання дітей молодшого віку при
жебракуванні: проблеми кваліфікації та юридичного реагування. “Боротьба
з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 12’2005.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
