Реферат
на тему:
Використання теорії криміналістичної ідентифікації людини у протидії
організованій злочинності
Сучасна теорія криміналістичної ідентифікації є сформованою складовою
науки криміналістики, що має систематизовану методологічну й тактичну
основу, свій понятійний апарат. Проте, деякі її визначення та
класифікації потребують уточнення.
Так, в теорії криміналістичної ідентифікації став вже класичним розподіл
властивостей, притаманних людині, на фізичні, функціональні та
соціальні. Це відносно стійкі властивості, які відображають своєрідність
фізичної і психічної структури особи, специфічність умов, в яких
проходить її розвиток.
Фізичні властивості відображають будову тіла людини і поділяються на:
а) зовнішні, які характеризують загальну будову тіла, його частин
(голова, обличчя, кінцівки, зуби і т. ін.);
б) внутрішні або структурні, які характеризують внутрішню будову
органів, тканин, різноманітних виділень.
Функціональні властивості відображають функціональну діяльність людини,
тому сюди входять навички виконання різноманітних дій (навички письма,
ходи, мовлення і т. ін.). Їх можна об’єднати у три групи:
– локомоційні, що визначають орієнтацію і переміщення тіла людини у
просторі (хода, постать);
– комунікативні, що характеризують можливості передачі й сприйняття
інформації людиною (мовлення, вимова, міміка, жестикуляція, тембр або
темп голосу, навички письма);
– предметні, що пов’язані з навичками використання навколишніх об’єктів
(трудові навички, звички, ліворукість, особливості “злочинного почерку”
учасника (-ів) організованих злочинних угруповань (ОЗУ) або злочинних
організацій (ЗО).
Соціальні властивості характеризують людину як особистість і поділяються
на:
а) персонографічні, які характеризують людину як суспільну істоту
(прізвище, ім’я, по батькові, стать, рік народження, національність,
місце проживання і т. ін.);
б) світоглядні (ідейність, принциповість, безідейність, безпринципність
і т. ін.);
в) виробничо-ділові, що характеризують ставлення людини до праці, до
співробітників (працьовитість, старанність, колективізм, жадібність,
лінощі і т. ін.);
г) морально-побутові, які характеризують людину як сім’янина, товариша
(чесність, ввічливість, скромність, облудність, цинізм і т. ін.) [1, с.
168–172].
Сукупність фізичних, функціональних і соціальних властивостей дозволяє
виділити конкретну людину з великої кількості собі подібних, розшукати
її та ідентифікувати, що набуває особливого сенсу у протидії діяльності
учасників ОЗУ або ЗО.
Зовнішнім проявом властивостей людини є ознаки постави людини, що зорово
запам’ятовуються, тому за їх допомогою можна впізнати конкретну людину,
або віднести її до визначеної групи. Ознакам зовнішності притаманні
індивідуальність, відносна усталеність і рефлекторність – властивість
вірогідно відображатися у пам’яті людини та на матеріальних носіях
інформації. У межах невеликого проміжку часу, за звичайних умов
розвитку, а також за умов відсутності штучного змінення зовнішність
людини залишається достатньо стійкою. Крім цього, зовнішність
відображається в пам’яті інших людей, може бути описана, зафіксована на
фото-, відеоматеріалах, малюнках, рентгеноплівках, у зліпках, масках
тощо. Для криміналістичних цілей індивідуальність, відносна усталеність
та рефлекторність є головними властивостями ознак зовнішності, що
дозволяють проводити ідентифікацію.
Ще у перших роботах з криміналістики були зроблені спроби класифікувати
ознаки зовнішності. Так, Г. Шнейкерт поділяв їх на “істотні” та
“неістотні” [2, с. 7]. Відомі й інші точки зору: “загальні” й “особливі”
(Р. Гейндль,1925 р.), “ознаки природного походження” та “ознаки штучного
походження” (І.М. Якимов, 1928 р.), “статичні” та “динамічні”,
“анатомічні” та “функціональні” (М.В. Терзієв, 1950 р.).
У подальшому в криміналістичній літературі спостерігається ототожнювання
анатомічних ознак зовнішності людини зі статистичними, а функціональних
– з динамічними [3, с. 225; 4, с. 265; 5, с. 216–223; 6, с. 291; 7, с.
318; 8, с. 139–145]. Автори цієї точки зору обстоюють її тим, що
анатомічні ознаки зовнішності зазвичай спостерігаються у стані спокою, а
функціональні – при переміщенні, з чим не можна погодитися. Анатомічні
ознаки зовнішності можна спостерігати й при переміщенні людини (довге
волосся, відстовбурчені вуха тощо). Вважаємо, що у даному разі
відбувається необґрунтоване змішування принципів класифікації ознак
зовнішності людини.
Крім цього, у криміналістичних цілях вся різноманітність ознак
зовнішності людини поділяється на власні ознаки та супутні [9, с. 7–9].
Власні ознаки характеризують особливості зовнішності конкретної людини.
Супутні ознаки описують елементи одягу людини й інші речі, що
знаходяться у користуванні людини.
Для більш детального відтворення уяви про зовнішність людини опис ознак
зовнішності проводиться за її елементами.
Елемент зовнішності – це частина зовнішності, яка виділяється у процесі
спостереження, вивчення [10, с. 98]. Елементи зовнішності
характеризуються в анфас і профіль за такими ознаками: розмір, форма,
контур, розташування, ступінь симетрії (для парних), ступінь вираження,
кількість, колір тощо [9, с. 18; 11, с. 414].
Елементи зовнішності поділяються на загальні (найбільш значні) та окремі
(деталі загальних елементів). Вважається, що такий розподіл дозволяє
однозначно описувати зовнішність людини, просуваючись при цьому від
загального до часткового.
Для більшої повноти опису виділяються: постійні (зберігаються протягом
усього життя) і тимчасові (ті, що з’явилися з часом, наприклад,
облисіння); необхідні (характеризують статеву належність людини) і
випадкові (індивідуальні – плями, бородавки і т. ін.); природні (наявні
у людини з народження або з’явилися з віком), штучні (ті, що з’явилися у
результаті навмисної зміни) і патологічні (анатомічні аномалії) елементи
зовнішності [11, с. 8].
Власні ознаки зовнішності людини описуються за допомогою таких
елементів:
– анатомічні – елементи зовнішньої будови тіла людини, його частин і
покровів (інформацію про них можна отримати з фотографій, портретів і т.
ін.);
– функціональні – зовнішній прояв життєдіяльності людини (їх можна
спостерігати під час рухів людини);
– загальнофізичні – стать, вік, фізичний стан;
– антропологічні – антропологічний тип [10, с. 7; 11, с. 407; 12, с. 4;
13, с. 9; 14, с. 166–169].
Додатково ознаки зовнішності класифікують за місцем знаходження (голова,
обличчя, тіло, кінцівки), характером прояву (розмір, розташування,
форма, колір, хода, міміка тощо).
В.Ю. Шепітько обмежується розподілом ознак зовнішності на анатомічні
(зовнішня будова тіла), функціональні (характеризують рухові, мовленнєві
функції), особливі, вражаючі прикмети, прикмети одягу, взуття та інших
предметів, які постійно носить людина [15, с. 157, 164].
У Т.Г. Шаової та Т.І. Ісматової знаходимо дещо іншу класифікацію за:
– принципом належності до організму людини – елементи та ознаки
зовнішності людини автори поділяють на власні та супутні;
– особливостями прояву властивостей зовнішності: власні елементи
зовнішності поділяються на соматичні та функціональні, власні ознаки
зовнішності – на загальнофізичні, соматичні та функціональні;
– часом існування – елементи та ознаки зовнішності людини автори
поділяють на постійні та тимчасові;
– ступенем змінюваності у часі – на відносно усталені та змінювані;
– способом виникнення – власні елементи та ознаки зовнішності
поділяються на елементи та ознаки природного, штучного і патологічного
походження; супутні елементи та ознаки – на виробничі та експлуатаційні;
– частотою появи – на звичайні та особливі;
– ступенем наочності – на малопомітні та помітні [16, с. 67].
Г.І. Поврезнюк пропонує власні елементи та ознаки зовнішності поділяти
на антропологічні, соматологічні, психофізіологічні, демографічні,
біологічні, функціональні, професійні, особливі та помітні, а супутні –
на особливі та яскраві [17, с. 43].
Розглянемо запропоновані класифікації детальніше. Привертає увагу те, що
замість терміну “анатомічні” деякі автори вводять терміни “соматичні” та
“соматологічні” ознаки зовнішності. Т.Г. Шаова і Т.І. Ісматова пояснюють
це тим, що “анатомія” перекладається з грецької як “рассечение ” и
изучает, преимущественно, внутреннее строение организма. “Сома” в
переводе с греческого означает “тело организма”. Соматология – отрасль
морфологии человека, изучающая вариации размеров и форм человеческого
тела и его частей”[16, с. 67–68].
Дійсно, анатомія людини (від грец. anatom? – розтин) – це наука, яка
вивчає форми та склад органів і тканин тіла людини [18, с. 38–39].
Соматологія (від грец. s?ma, s?matos – тіло) – це наука, яка вивчає
варіації розмірів і форм тіла людини та його частин. Соматологія
складається з соматоскопії (опис типів статур, пропорцій тіла, органів)
та соматометрії (вимірювання тіла та його частин, їх маси (ваги) [19, с.
1253].
Враховуючи сучасні тенденції щодо правильності застосування термінології
у певній юридичній галузі, дотримання відповідності компонентів змісту
обсягу понять, які вони виражають, та обґрунтованості застосування
термінів [20], ми підтримуємо пропозицію замінити назву “анатомічні
ознаки зовнішності” саме на “соматологічні”, а не на “соматичні” (за
аналогією щодо утворення термінів “антропологія” – “антропологічні”,
“анатомія” – “анатомічні”, “біологія” – “біологічні”, “психологія” –
“психологічні”).
Враховуючи вищезазначене, пропонуємо наступну класифікацію властивостей
людини, ознак та елементів її зовнішності, зважаючи на важливість
адекватної класифікації та використання її можливостей при ідентифікації
учасників організованих злочинних угруповань або злочинних організацій.
Властивості людини поділяються на фізичні, функціональні та соціальні
(рис. 1). Фізичні властивості відображають будову тіла людини і
поділяються на соматологічні (зовнішні) і анатомічні (внутрішні). При
класифікації функціональних та соціальних властивостей ми підтримуємо
точку зору М. В. Салтєвського. Функціональні властивості відображають
функціональну діяльність людини і поділяються на локомоційні,
комунікативні та предметні. Соціальні властивості характеризують людину
як суспільну істоту і поділяються на персонографічні, світоглядні,
виробничо-ділові та морально-побутові.
При класифікації ознак зовнішності людини (рис. 2) треба, у першу чергу,
виділити власні й супутні ознаки зовнішності. Далі, враховуючи, що
ознаки зовнішності людини є проявом її властивостей, власні ознаки
зовнішності пропонуємо поділяти на антропологічні, загальнофізичні,
соматологічні, функціональні, яскраві та особливі. Під яскравими ми
розуміємо незвичні, такі, що насамперед упадають в око. Під особливими –
такі, що рідко зустрічаються. Особливі ознаки зовнішності можуть бути
непомітними (наприклад, родима пляма на волосяній частині голови), що
визначає їх найбільшу цінність для ідентифікації. Супутні ознаки
зовнішності – це ознаки одягу, взуття та аксесуарів людини.
Класифікацію елементів зовнішності (рис. 3) ми також пропонуємо починати
з власних та супутніх. Враховуючи, що елемент зовнішності – це будь-яка
частина зовнішності, що виділяється для вивчення та, беручи до уваги
запропоновану класифікацію ознак зовнішності людини, власні елементи
зовнішності пропонуємо поділяти на соматологічні, функціональні, яскраві
та особливі. У свою чергу, супутні елементи зовнішності – це одяг,
взуття та аксесуари.
Рисунок 1
Рисунок 2
Рисунок 3
Запропонована класифікація, на наш погляд, дозволяє:
– однозначно розуміти такі поняття, як “властивість”, “ознака” та
“елемент” зовнішності;
– виключити необґрунтоване змішування принципів їх класифікації;
– адекватно розуміти зміст термінів, що вживаються при цьому;
– більш ефективно, на наш погляд, застосовувати класифікацію під час
розшуку та ідентифікації учасників організованих злочинних угруповань,
злочинних організацій та їх пособників.
Список використаних джерел
1. Салтевский М.В. Криминалистика. В современном изложении юристов. –
Харьков: ИМП “Рубикон”, 1996.
2. Шнейкерт Г. Введение в уголовную технику. – М., 1926. – 184 с.
3. Криминалистика: Учебник / Под ред. С.П. Митричева, М.П. Шаламова. –
М.: Юрид. лит., 1963.
4. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф.Крылова. – Л.: Изд-во ЛГУ,
1976.
5. Криминалистика: Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева, Н.А. Селиванова.
– М.: Юрид. лит., 1984.
6. Криминалистика: Учебник / Под ред. В.А. Образцова. – М.: Юристъ,
1997.
7. Криминалистика: Учебник / Под ред. Т.А. Седовой, А.А. Эксархопуло. –
СПб.: Изд-во “Лань”, 2001.
8. Криміналістична інформатика: Курс лекцій / Під заг. ред. В.Г.
Хахановського. – К.: НАВСУ, 2002.
9. Топорков А.А. Словесный портрет: Практ. пособие. – М.: Юристъ, 1999.
10. Криминалистика: Краткая энциклопедия / Авт. сост. Р.С. Белкин. – М.:
Большая Российская энциклопедия, 1993.
11. Медико-криминалистическая идентификация. Настольная книга
судебно-медицинского эксперта / Под ред. В.В. Томилина. – М.:
НОРМА-ИНФРА, 2000.
12. Снетков В.А., Зинин А.М. Система составления описания внешности
человека. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1976.
13. Бурик В.И., Пилипчук В Ф. Признаки внешности человека и их
использование в розыскной деятельности: Справ. пособие. – К.: РИО МВД
УССР, 1982.
14. Яблоков Н.П. Криминалистика. – М.: Изд-во НОРМА, 2001.
15. Криміналістика / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.: Видавн. дім “ІнЮре”,
2001.
16. Шаова Т.Г., Исматова Т.И. Классификация элементов и признаков
внешности человека / Вестник криминалистики. – М.: Спарк, 2003. –
Вып.1(5).
17. Поврезнюк Г.И. Концептуальные основы криминалистического
установления личности: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – Казахстан,
2003.
18. Популярная медицинская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия,
1961.
19. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия,
1980.
20. Радецька В.Я. Мова науки криміналістики: Дис. …канд. юрид. наук. К.,
2002.
І.В. Мартиненко. Використання теорії криміналістичної ідентифікації
людини у протидії організованій злочинності. “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 8’2003
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
