.

Геополітичні та правові погляди Карла Шмітта (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
164 3791
Скачать документ

Реферат

на тему:

Геополітичні та правові погляди Карла Шмітта

Ідеї, які висловив геніальний німецький юрист [Карл Шмітт (1888–1985
рр.)], мають безпосередній вплив на геополітичну ситуацію в Україні. Від
того, як народ України в умовах “виняткових обставин” сьогодення
визначить – де “наші” або “ненаші” та прийме відповідне “рішення”,
залежатиме майбутнє не лише України. Відомий німецький юрист, філософ,
геополітик, класик теорії сучасного права, один із засновників
геоюриспруденції є автором низки робіт із геополітичної проблематики,
зокрема, “Номос землі” (1950), “Земля і море” (1942), “Поняття
політичного”, “Політична теологія” (1922), “Простір і великий простір у
праві народів” (1940), “Державний суверенітет і відкрите море” (1941) і
т. ін. Будучи юристом, у своїх дослідженнях він вважав, що у визначенні
правових проблем необхідно мати ясну і реалістичну картину політичних і
соціальних процесів, відмовившись від утопій і благих побажань, а також
від апріорних імперативів і догм. У центрі його правових досліджень –
проблема співвідношення джерел правової свідомості народів із логікою
державно-територіального розподілу. У своїх роботах він проводив
послідовну критику ліберального права та ідеї правової держави. Він
відхиляв ліберальну ідею прав людини, протиставляючи їй фундаментальну
ідею прав народу. Він вважав, що будь-який народ має право на культурну
суверенність, збереження своєї духовної, історичної та політичної
ідентичності. Саме даний підхід є характерним для ранніх
націонал-соціалістів, які розглядали його за універсальний і прийнятний
для всіх народів Землі. Перемога пангерманістської ідеї в цьому напрямі
призвела автора до сутички з пануючою на той час ідеологією. Значно
вплинули на формування Шмітта романтичні теорії “Світла Півночі”,
основною ідеєю яких стала міфологічна стихія духів сакрального світу.
Тому в працях К. Шмітта спостерігається подвійне сполучення політичного
романтизму і раціоналізму.

Ідея “номоса” – центральна концепція його навчання про різні типи
організації простору в древніх і сучасних цивілізаціях. За Шміттом,
“простір” і “земля” – основна база для політичного і державного
світогляду, культури народу. Концептуальні положення теорії Шмітта
полягали у фундаментальній ідеї прав народу, що має принципові
розбіжності з ліберальною ідеєю прав людини, вивченням впливу
геополітичних чинників на розвиток цивілізації і політичної історії. Він
вважав, що геополітичні положення – це основа політичних акцій.

Центральною ланкою його геополітичного вчення є концепція номоса, який
він розумів як форму організації буття, що встановлює найбільш
гармонічні відношення як усередині, так і поза соціальним ансамблем, а
також – і між ансамблями. Це вираження сполучення суб’єктивних і
об’єктивних чинників, що виявляється у створенні політичних і юридичних
систем. Саме в номосі, з його точки зору, виявляються природні та
культурні особливості людського колективу і навколишнього середовища.

У своїй роботі “Номос Землі” він проводить паралель між геополітичним
простором і розвитком культури та держави. Зіставлення різних видів
історичних номосів дає можливість йому виділити дуалізм між відношенням
до простору кочівників і осілих народів. Одним із найважливіших понять є
розробка глобального історичного протистояння між цивілізаціями суші і
цивілізаціями моря, що він розглядав як протилежні категорії. У дуалізмі
“море-суша” Шмітт бачив перехід від планетарного мислення категоріями
сили до мислення законами організації простору з метою здійснення
глобальної організації останнього, що мало відповідати планетарній
просторовій свідомості.

Особливість зіставлення суші і моря у Шмітта зводиться до існування
різних і ворожих цивілізацій, яким автор дає філософське обгрунтування,
пов’язане з юридичними й етичними системами. При цьому до сил
таласократії він застосовує термін “левіафан”, тобто чудовисько, що
представляє символ морської, водяної стихії, і стосовно до сил
телурократії – поняття “бегемот”, тобто чудовисько, що уособлює
сухопутних тварин.

На думку К. Шмітта, номос Землі існує протягом тривалого історичного
періоду, має суворі та стійкі моральні й правові форми, відображаючи в
собі нерухомість суші. Простір Землі відрізняється сталістю і
структурованістю, що породжує консерватизм у соціальній, культурній і
технічній сферах життєдіяльності номоса Землі. Сукупність усіх
різновидів номосів Землі є так званим традиційним суспільством.

Море у такому разі є периферійним цивілізаційним утворенням, що не
вторгається до сфери етичного або вторгається епізодично. Відкриття
світового океану у 16-ому столітті спричинило радикальну зміну в житті
людства, що почало звикати до морського існування, а Великобританія
спочатку усвідомлювати себе островом, кораблем серед зведених просторів.
Номос моря незмінно тягне за собою глобальні зміни, розповсюджені у тому
числі й на соціальні, етичні та юридичні норми, що стають “текучими”.
Все це спричиняє виникнення нової цивілізації – виникнення номоса Моря.
Саме цьому номосу, за Шміттом, людство зобов’язане геополітичним
феноменом розвитком нового часу й індустріалізації, здійсненої у виді
технічного ривка. З цих передумов К. Шмітт робить важливий висновок про
те, що номос Моря є ворожим по відношенню до традиційного товариства.
Тому геополітичне протистояння сухопутних і морських держав має
історичний, філософський та ідеологічний зміст.

Перехід від “старого номоса” Землі до “нового” означає велику
цивілізаційну катастрофу, з якого людство, що створило літальні апарати
і космічні кораблі, рано або пізно зіштовхнеться. Чим далі цивілізація
відходить від стихії Землі, від Почви, тим більше “текучими” і
“нестабільними” стають його правові та політичні нормативи.

“Новий номос Землі” – це початок планетарного кочівництва. Створенням
своєї концепції “нового номоса” К. Шмітт передбачає мондиалістські плани
створення Нового Світового Порядку, за якого “рухливість” норм і
“текучість” права будуть граничити з хаосом і змішанням, із
тоталітаризмом всеохоплюючого контролю. К. Шмітт розглядає Землю,
небесне тіло як єдине ціле, як сферу, що має єдине глобальне
призначення. Слово “номос” походить від нім. “nemen”, тобто “брати”. У
такому розумінні “номос” означає, по-перше, “узяття”, по-друге, –
“розподіл того, що узято”, по-третє, – “експлуатацію і використання
того, що узято і розподілено”, будь це виробництво або споживання.
Брати, поділяти і використовувати – елементарні процеси історії людства,
три акти первородної драми, що мають визначену структуру.

“Номос Землі” існував завжди. За всіх часів Земля бралася, ділилася і
використовувалася людьми. До 16-го століття у людей не було глобального
уявлення про свою планету, наявним був міфічний спосіб Неба і Землі,
суші і моря, Земля для них не була кулею і не досліджувалися великі
океани. Будь-який великий народ вважав себе центром світу, а сферу свого
володіння – будинком спокою, за межами якого панували війни, варварство,
хаос. Вони могли завойовувати і грабувати, поки не наштовхувалися на
межу протидії. Потім створювали спорудження для обмеження свого світу
(земляний вал, Китайську стіну або геркулесові стовпи і т.п.). Під
“землею обітованою” малася на увазі власна імперія; таким був “номос
Землі” на першій стадії. Він був зруйнований приблизно 500 років тому.

Народженням другого “номоса Землі” послугувало відкриття великих
океанів, Америки. Першопроходцями були європейці, які розділили планету
між собою і стали її використовувати. Другий “номос” став
євроцентричним. Африка була розділена між європейськими
державами-загарбниками в 19-му ст. Американський континент спочатку
використовувався у колоніальний спосіб. Євроцентрична структура “номоса”
на азіатських просторах проявлялася частково і приймала більш гнучкі
форми – протекторат, віддача території в найом, торгові договори, інший
розподіл сфер впливу з урахуванням того, що у подібний спосіб ці
території не могли бути захопленими.

Другий “номос” містив у собі океани, охоплював усю планету, проводячи
розмежування між сушею і морем. Суша була розділена на території
національних держав, на колонії, протекторати і сфери впливу. Море ж
було вільним, відкритим і безмежним для всіх держав для виробничої,
торгової і військової діяльності. Завдяки свободі військових операцій на
морі, Великобританія поступово перемогла усіх своїх європейських
суперників, панувала на морі, не допускаючи ніякої конкуренції.

Рівновага між землею і морем складала основу приватної рівноваги –
рівноваги суші. Рівновага на Європейському континенті не припускала
гегемонії жодної континентальної держави і гарантувалася
Великобританією. Тримаючись на подвійній рівновазі між землею і морем,
евроцентричний “номос” проіснував до Першої світової війни.

Положення міжнародного права на землю і море істотно відрізнялися. Земля
і море протистоять одне одному з різними концепціями війни, ворога і
військових трофеїв. Наземна війна велася тільки між арміями європейських
держав. Юридично особиста власність цивільного населення не була
видобутком переможця. Морська ж війна була торговою. Відповідно до
морського права особиста власність громадян, нейтральних держав була
законним видобутком блокади і трофеєм.

Земля розпадається на дві частини: Східну і Західну, що знаходяться в
стані війни. Стосовно Європи Америка – це Захід; стосовно Америки Росія
і Китай – також Захід. У географічних термінах неможливо провести межу
між цими поняттями, що протистоять одне одному.

Розвиток сучасної техніки відібрав у моря його споконвічний характер і
порушив сформовану рівновагу. Третій вимір, повітряний простір, додався
як силове поле людського панування, діяльності, і Земля стала
розглядатися як посадкова смуга, склад сировини і корабель для космічних
польотів. Таке припущення актуалізує питання щодо нового “номоса” Землі.

К. Шмітт виділяє три можливості форми номоса. Перша – найпростіша, коли
один із двох партнерів сучасного планетарного протистояння загарбає
іншого. Існуюча двоїстість між Сходом і Заходом є останньою перехідною
стадією до остаточної та замкненої єдності, останньою в битві за новий
“номос”. Переможець стає єдиним хазяїном світу. Він буде брати, поділяти
й управляти: сушею, морем і повітрям. У результаті об’єднання цих
можливостей замкнена єдність світу відбудеться сама по собі. Якими б
значними не були досягнення техніки, не можна відмовитися від природи
людини та його розуму, могутності землі і моря, не знищивши самих себе,
а, навпаки, раціонально розглядати можливості нового “номоса”.

Друга можливість полягає у спробі зрівноваження структури старого
“номоса”, його продовження сучасними способами, пристосувавши до
існуючих технічних засобів.

Третя можливість грунтується на ідеї рівноваги такого характеру. У разі
створення декількох блоків або великих незалежних просторів виникне
геополітична рівновага, а з нею і встановлення порядку на Землі.

У постійному збільшенні нового “номоса” К. Шмітт побачив не смерть і
руйнації, кінець світа, як це бачили інші, а кінець старих відношень між
землею і морем. Старий “номос” вироджується, а разом із ним зникає і
ціла система мір, концепцій, навичок. Замість них можуть виникнути нові
концепції, нові правила жорсткої боротьби старих і нових сил. У зв’язку
з цим К. Шмітта особливо цікавили критичні ситуації в політичному житті
сучасності. Його аналіз права і політичного контексту останнього
допоможе ясніше і глибше зрозуміти, що відбувається в нашому
суспільстві.

Головним принципом його філософії права є ідея верховенства політичного
над всіма іншими принципами суспільного існування. Саме політика
визначила стратегію внутрішнього і зовнішнього буття товариства.
Посилення тиску економічних чинників у сучасному світі він пояснював
тим, що сьогодні економічні протиріччя стають протиріччями політичними,
це свідчить лише про можливість економіки піти шляхом, що неминуче
призводить до політичного вираження. Таке твердження він розглядав як
теорію “колективного історичного ідеалізму”, в якому суб’єктом виступає
не індивідуум, економічні закони і т.д., а конкретний, історично
обумовлений, соціально єдиний народ, що зумів зберегти на всіх стадіях
свого економіко-соціального існування якісну єдність, духовну
безперервність традицій та органічну особливу динамічну волю, наділену
своїм власним законом. Сфера політики розглядається їм як утілення волі
народу і виражається в різних формах, що виявляються на юридичному,
економічному і соціально-політичному рівнях. У К. Шмітта сфера політики
прямо пов’язується з двома чинниками: із конкретикою історичного народу,
наділеного своєю якісною волею, а також з історичною специфікою того або
іншого товариства або держави. Політика розглядалася їм як явище
“укорінене”, “грунтове”, “органічне”.

Карл Шмітт у книзі “Поняття політики” висловив важливу істину: “Народ
існує політично тільки в тому разі, якщо він утворить незалежну
політичну спільність і якщо він при цьому протиставляє себе іншим
політичним спільностям саме в ім’я збереження розуміння своєї
специфічної спільності”. Політичний поділ на “наших” і “ненаших” існує у
всіх політичних режимах і народів. Без цього розмежування жодна держава,
жодна нація не змогли б зберегти свого особливого обличчя, не змогла б
мати свого власного шляху й історії.

Аналізуючи твердження про антигуманність, нелюдяність такої опозиції,
розподіл на “наших” і “ненаших”, К. Шмітт підкреслює: “Якщо хтось
починає виступати від імені всього людства, від імені абстрактної
гуманності, це означає на практиці, що цей хтось висловлює у такий
спосіб жахливу претензію на те, що він позбавляє усіх своїх можливих
опонентів людської якості взагалі, оголошує їх поза людством і поза
законом, і потенційно припускає війну, доведену до самих страшних і
нелюдських меж”. До самих страшних наслідків, за його розумінням,
призводить не реалістичне визнання якісної специфіки політичного
існування народу, що завжди припускає розподіл на “наших” і “ненаших”, а
прагнення до насильницької універсалізації, до втілення націй і держав у
клітинах утопічних концепцій “єдиного й однорідного людства”,
позбавленого будь-яких органічних та історичних розбіжностей.

Проведений К. Шміттом аналіз геополітичної картини дає можливість
висловитися на користь існування цивілізаційного дуалізму, протистояння
двох великих просторів англо-саксонського (англо-американського) і
континентального (Євразія), тобто таласократичного і телурократичного,
що протягом усього часу існування людства ведуть постійний бій з метою
здійснення універсалізації і переходу від континентального панування до
світового. К. Шмітт вважав, що даний конфлікт неможливо врегулювати
юридично у зв’язку з тим, що цивілізаційні концепції обох великих
просторів грунтується на взаємовиключних поняттях – номосі Землі і
номосі Моря. Відмічаючи важливість розвитку повітроплавання, він
здійснює і свій внесок у політико-юридичну регламентацію його
використання. К. Шмітт робить найважливіший концептуальний вивід,
відповідно до якого повітряний простір ще менше піддається
етико-правовій структуризації, чим морський.

Вивчаючи проблему суті протистояння Заходу і Сходу, К. Шмітт
обгрунтовано вважає, що дану проблему не можна вирішити на підставі
історичних, етичних, культурних і економічних основ сучасного Сходу і
Заходу. Він доходить найважливішого висновку, що “… якщо відвернутися
від усіх численних особливостей, що виявляються настільки різноманітно
при зіставленні Сходу і Заходу протягом світової історії, сьогодні стає
очевидним просте, елементарне розходження: протилежність між сушею і
морем. Те, що ми сьогодні називаємо Сходом, є єдиної масою суші: Росія,
Китай, Індія – найбільший острів, серце землі, як назвав цю область
Маккиндер. А те, що ми сьогодні називаємо Заходом, – це півкуля, покрита
океанами, Атлантичним і Тихим. Протилежність континентального і
морського світів – це реальна глобальна дійсність, з якої ми повинні
виходити, щоб загалом правильно порушити питання щодо історичної
структури напруженості, пов’язаної із сучасним усесвітнім дуалізмом”. У
той самий час К. Шмітт підкреслює, що збереження в незмінному виді
існуючого нині протистояння неможливе, так само, як і перемога однієї
сторони над іншою. Наявність атомної зброї в обох сторін зробить
гігантів скромними і змусить відмовитися від претензій на світове
панування. Однак, у світі існують й інші континенти, що коливаються між
наявністю визначених протиріч, схиляючись у той або іншій бік. К. Шмітт
писав, що протиріччя виникають із невирішених проблем просторового
розвитку, що змушує або знайти перехід до обмежених великих просторів,
що допускають поряд із собою існування інших великих просторів, або ж
перетворити війну в рамках міжнародного права, що існувало дотепер, на
глобальну всесвітню цивільну війну.

Безсумнівною заслугою К. Шмітта є концептуальна розробка проблем
“тотальний ворог, тотальна війна, тотальна держава”. Тотальна держава,
на його думку, представляє зроблену форму пристрою людського товариства
традиційного типу, будучи піком розвитку сухопутного номоса. Характерною
рисою тотальної держави є виняток принципів тотального ворога і
тотальної війни. Тотальна держава висуває концепцію війни форм, де діє
закон війни і беруть участь обмежені контингенти професійних військових.
У той же час мирне населення і приватна власність перебувають під
захистом закону та юридично усунені з ходу військових дій. Досягненням
К. Шмітта є подальший розвиток теорії “тотальної війни”, “обмеженої
війни” і так званої “війни форм”. Тотальна війна є слідством
універсалістської утопічної ідеології, що заперечує природні культурні,
історичні, державні та національні розходження народів. Така війна
здатна знищити людство, вона припускає участь у конфлікті не тільки
військових, але й мирне населення. Це саме страшне лихо. “Війна форм”
неминуча, тому що розходження між народами та їх культурами є
незнижувальними, вона припускає участь у ній тільки професійних
військових і може регулюватися визначеними юридичними правилами. Така
війна – найменше зло; теоретичне визнання її неминучості заздалегідь
охороняє народи від “тоталізації” конфлікту і від “тотальної війни”.

Ліберальна доктрина безпосередньо пов’язана з Новим часом і морською
цивілізацією; заперечує тотальну державу, відкриваючи таким чином шлях
тотальній війні і створюючи тотального ворога. Війна на суші була
підпорядкована юридичним нормам, тому що була війною між державами,
тобто збройними силами ворогуючих держав. Її раціоналізація виявлялася в
її обмеженні та у прагненні вивести за її межі мирне населення й об’єкти
приватної власності. Війна на морі, навпаки, не є війною між суворо
визначеними та підпорядкованими юридичним нормам супротивника, тому що
грунтується на концепції тотального ворога.

Значним внеском К. Шмітта є висновок стосовно того, що людям через
походження, расові особливості та географічні зв’язки доводиться
ставитися один до одного або дружньо або вороже. Суттєвий момент у його
теорії полягає у визначенні “наших” і “ненаших”, “ворогів” і “друзів”.
К. Шмітт вважав, що фундаментальність цієї пари для політичного буття
нації має ціну тому, що в цьому виборі вирішується глибинна
екзистенціальна проблема. Пари “ворог-друг”, що є і зовнішньо-,
внутрішньополітичної необхідністю для існування політично повноцінного
товариства, повинна бути прийнята й усвідомлена, у протилежному разі,
“ворогами” стануть усі, а “друзями” – ніхто. Це політичний імператив
історії. Політика – це реальність, що починається з визначення “ворога”.

Значною заслугою концепції Карла Шмітта є розробка принципу “виняткових
обставин”, що піднесений ним до рангу політико-юридичної категорії.
Юридичні норми описують тільки нормальну політико-соціальну реальність,
що протікає рівномірно та безупинно. Тільки за такої, суто нормальної
ситуації, може бути застосована повно категорія “права”. Існують
регламентації “надзвичайного положення”, вони визначаються з критеріїв
нормальної політичної ситуації. Класична юриспруденція тяжіє, на думку
К. Шмітта, до абсолютизації критеріїв нормальної ситуації, до розгляду
історії товариства як одномірного. Однак, за цією абсолютизацією
концепції “правового підходу”, “правової держави” автор бачить той самий
утопічний механіцизм і наївний універсалізм, що йдуть від Просвітництва
з його раціоналістичними міфами. За абсолютизацією права ховається
спроба “закрити історію”, позбавити її творчого виміру, політичного
утримання та народності.

Теорія “виняткових обставин” визначає момент, коли має прийматися
політичне рішення в ситуації, що не може бути більш регламентованою
звичайними юридичними нормами. Рішення у “виняткових обставинах”
припускає з’єднання множини різнорідних органічних чинників, що
відносяться як до традиції, історичного минулого, культурних констант,
так і до спонтанного волевиявлення, героїчного подоланню, жагучого
пориву, раптового прояву глибинних екзистенціальних енергій. Таке
рішення приймається у стані “розриву” юридичних і соціальних норм.
“Виняткові обставини” – це не просто катастрофа, це постановка народу і
його політичного організму перед проблемою, що звернена до його
історичної сутності, серцевини, таємниці природи, що і робить цей народ
таким, яким він є. Тому рішення, прийняте політично в такій ситуації, є
спонтанним вираженням глибинної волі народу, що відповідає на глобальний
екзистенціальний та історичний виклик.

Карл Шмітт, розгорнувши теорію “виняткових обставин” і “рішення”,
показав, що утвердження юридичних і соціальних норм відбувається за
часів “виняткових обставин” та споконвічно грунтується на спонтанному й
одночасно визначеному Рішенні. Прийняття або заперечення тієї й іншої
юридичної моделі повинно бути зіставлене з волею того конкретного народу
або держави, до яких ця пропозиція або волевиявлення звернені. Підспудно
прихильники “правової держави” прагнуть саме до створення або
використання “виняткових обставин” для упровадження своєї концепції, але
підступництво такого підходу, лицемірство і суперечливість методу цілком
закономірно можуть викликати народну реакцію, результатом якої може
з’явитися інше, альтернативне Рішення. І, мабуть, що це Рішення
спричинить до створення іншої юридичної дійсності, ніж та, до якої
прагнуть універсалісти.

Концепція Рішення та його понадюридична спрямованість сполучені з
теорією “прямої” і “непрямої влади”. Рішення у контексті К. Шмітта,
приймається не тільки в інстанції “прямої влади” – влади королів,
імператорів, президентів і т.ін., але і через “непряму владу”, прикладом
якої можуть слугувати релігійні, культурні або ідеологічні організації,
що впливають на історію народу і держави не так явно, але впливаючи
іноді надзвичайно глибоко і серйозно. К. Шмітт вважає, що “непряма
влада” аж ніяк не завжди негативна, але, з іншого боку, він імпліцитно
натякає на те, що Рішення, що йде врозріз із волею народу, частіше за
все приймається і здійснюється саме шляхом “непрямої влади”. Теорія
“виняткових обставин” і пов’язана з нею тема Рішення на сьогодні мають
першорядне значення, бо наш народ і держава знаходяться в тій точці
історії, де “виняткові обставини” стали природним станом нації, і де від
Рішення залежить не тільки політичне майбутнє нашого народу, але й
осмислення і сутнісне підтвердження його минулого.

Карл Шмітт торкнувся геополітичного аспекта соціальної проблематики ідеї
“Великого простору”. Важливим досягненням досліджень К. Шмітта є
розробка теорії Великого простору. Процес розвитку держави розглядається
їм як прагнення до знаходження максимального територіального об’єму.
Логічним завершенням людського прагнення до синтезу є принцип імперської
інтеграції. Таким чином, К. Шмітт виводить геополітичний закон, сутність
якого полягає в тому, що етапи територіального розширення держави
відповідають етапам руху людського духу до універсалізму. З певного
моменту економічного і технічного начала держави починають вимагати
кількісного і якісного збільшення територій. У даному разі необов’язково
може йтися про колонізацію, анексії або військове вторгнення. Розвиток
Великого простору може здійснюватися і на підставі інших законів,
зокрема, єдності у деяких народів і держав релігії або культури.

Заключним, історично і геополітично обгрунтованим етапом розвитку номоса
Землі, відповідно до поглядів К. Шмітта, є створення держави-континенту,
що має визначені етапи від міста-держави до держави-території. Великий
простір переважно можна ототожнювати з державою, точніше з імперією. У
той же час положення концепції К. Шмітта виходять за межі імперії, тому
що це нова форма наднаціонального об’єднання, заснованого на
стратегічному, геополітичному й ідеологічному чинниках.

Зміст цієї концепції полягає в окресленні географічних регіонів, у межах
яких різноманіття політичного самопрояву конкретних народів і держав, що
входять до складу цього регіону, може знайти гармонічне узагальнення,
виражене у “Великому геополітичному союзі”. К. Шмітт відштовхується в
цьому питанні від американської доктрини Монро, що припускає економічну
і стратегічну інтеграцію американських держав у природних межах Нового
Світа. У Євразії з урахуванням різноманітного конгломерату етносів,
держав і культур доцільно вести розмову щодо створення декількох великих
геополітичних утворень, кожне з яких повинно управлятися гнучким
понаддержавним принципом – аналогом Jus Publicum Europeum або Священного
Союзу, запропонованого Європі російським імператором Олександром I, а не
стосовно повної континентальної інтеграції.

“Великий простір”, організований в гнучку політичну структуру
імперсько-феодального типу, повинен компенсувати національні, етнічні та
державні різноманіття, служити свого роду безстороннім арбітром і
регулятором можливих локальних конфліктів, “війни форм”. К. Шмітт
підкреслював, що “Великі простори” для того, щоб бути органічними і
природними утвореннями, обов’язково повинні бути сухопутними
територіями, телурократичними утвореннями, континентальними масами. У
своїй книзі “Номос (закон) Землі” він простежував історію
континентальних політичних макроутворень, шлях їх інтеграції, логіку
поступового творення в імперії. К. Шмітт зауважував, що паралельно до
існування духовних констант у долі народу, констант, що втілюють у собі
духовну сутність народу, існують і геополітичні константи “Великих
просторів”, що тяжіють до нового відтворення з перервами в декілька
сторіч або навіть тисячоліть. Геополітичні макроутворення при цьому є
стабільними в тому разі, якщо принцип, що інтегрує, є не жорстким і
абстрактно відтвореним, а гнучким, обмеженим і відповідає Рішенню
народу, його волі, жагучій енергетиці, здатній втягнути до єдиного
телурократичного блоку своїх культурних, географічних або державних
сусідів.

Доктрина “Великих просторів” створювалася К. Шміттом не тільки як аналіз
тенденцій в історії континенту, але й як проект майбутнього об’єднання.
Ідея “Великого простору” має спонтанний, екзистенціальний, вольовий
вимір, як і основний суб’єкт історії – народ як політична єдність.

Відмінною рисою Великого простору Шмітта є його обгрунтованість
стратегічним, геополітичним та ідеологічним чинниками, культурним й
етнічним плюралізмом, широкою автономією, обмеженим стратегічним
централізмом і тотальною лояльністю до вищої владної інстанції.
Створення нового Великого простору не залежить ні від культурної
компетентності, ні від економічного розвитку складових частин або навіть
територіального й етнічного центру, що дав імпульс до інтеграції.

Особливу увагу К. Шмітт приділяв можливості негативного виходу історії,
цілком реальної тоді як, коли ірреалістичні доктрини радікал-гуманістів,
універсалістів, утопістів і прихильників “загальнолюдських цінностей”,
що спираються до того ж на гігантський силовий потенціал таласократичної
держави США, одержать глобальне поширення і стануть ідеологічною основою
нової світової диктатури – диктатури “механістичної утопії”. Він вважав,
що сучасний курс історії неминучо рухається до того, що він називав
“тотальною війною”.

Логіка “тоталітаризації” планетарних відношень на стратегічному,
військовому і дипломатичному рівнях грунтується на таких ключових
моментах. Починаючи з певного моменту історії, з епохи Французької
революції й одержання Незалежності Сполученими Штатами Америки,
відбувається прогресуюче видалення від історичних, юридичних,
національних і геополітичних констант, що забезпечували раніше органічну
гармонію на континенті, служили “Номосом (законом) Землі”. На юридичному
рівні спочатку складається штучна та атомарна, кількісна концепція “прав
особистості” (що згодом стала знаменитою теорією “прав людини”), яка
витиснула собою органічну концепцію “прав народу”, “прав держави” і
т.ін. Зведення індивідуума й індивідуального чинника у відриві від
нації, традиції, культури, професії, сім’я тощо у самостійну юридичну
категорію означало, на думку К. Шмітта, початок “розкладання права”,
перетворення його на утопічну егалітарну химеру, що суперечить
органічним законам історії народів і держав, історії режимів, територій
та союзів. На національному рівні органічні імперсько-федеративні
принципи стали замінятися двома протилежними, але однаково штучними
концепціями – якобінської ідеї “Etat-Nation”, “Государство-Нация” і
комуністичною теорією повного відмирання держави і початку тотального
інтернаціоналізму. Імперії, що зберігали залишки традиційних органічних
структур, – Австро-Угорщина, Оттоманська (Османська) імперія, Російська
імперія і т.ін., – стали стрімко руйнуватися під впливом як зовнішніх,
так і внутрішніх чинників. І, нарешті, на геополітичному рівні
таласократичний чинник настільки підсилився, що відбулася глибока
дестабілізація юридичних відношень у сфері “Великих просторів”.

Розповсюдження на планеті юридичної і геополітичної дисгармонії
супроводжувалося прогресуючим відхиленням домінуючих
політико-ідеологічних концепцій від реальності, становленням їх як всі
більше химерних, ілюзорних і, врешті-решт, лицемірних. Чим більше йшлося
про “універсальний світ”, тим жахливіше ставали війни і конфлікти. Чим
більш “гуманними” ставали гасла, тим більше нелюдяною – соціальна
дійсність. Саме цей процес К. Шмітт назвав початком “войовничого світу”,
тобто станом, що є ні війною, ні світом у традиційному сенсі.
Тотальність сьогодення називають “мондіализмом”. “Войовничий світ”
цілком одержав своє вираження в теорії американського “нового світового
порядку”, що однозначно веде планету до нової “тотальної війни”.

 

В.О. Глушков. Геополітичні та правові погляди Карла Шмідта. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 6’2002

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020