Реферат
на тему:
Деякі аспекти управління у сфері боротьби з організованою злочинністю
З початком третього тисячоліття відбувається усвідомлення нових реалій
суспільного життя, надання пріоритету у внутрішній і зовнішній політиці
держави меті побудови в Україні якісно нової системи забезпечення
правопорядку, яка включає здійснення політики забезпечення безпеки і
добробуту громадян. Цей етап розвитку визначається створенням атмосфери
принциповості, відвертим виявленням недоліків, що впливають на державне
управління, забезпеченням безпеки суспільства та індивіду. Мета
реорганізації системи боротьби з організованою злочинністю збігається з
проблемами державотворення України, забезпеченням державної безпеки,
розв’язання яких полягає у здійсненні соціально-економічних,
політико-правових, організаційно-структурних заходів у напрямі
всебічного забезпечення прав та інтересів громадян.
Система боротьби з організованою злочинністю і корупцією в країні
отримала свою організаційно-правову форму в положеннях Законів України
“Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”
від 30 червня 1993 року, “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995
року, “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року, “Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві” від 16 грудня 1993 року та в інших нормативно-правових
актах. Законодавчо визначені завдання, функції, суб’єкти боротьби з
організованою злочинністю і корупцією дають можливість здійснити аналіз
системи заходів щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і
свобод громадян, ефективності боротьби з відповідними суспільно
небезпечними явищами [1; 2; 3;4].
Наявний державний механізм регулювання суспільних відносин у
правоохоронній сфері має достатньо консервативний характер і не зовсім
відповідає сучасним умовам існування Української нації як у внутрішній,
так і зовнішній сферах її життя. Система силових органів має
розгалужену, складну організаційно-функціональну структуру, що ускладнює
організацію і здійснення процесу управління. За наявності значної
кількості силових структур України їх роль у боротьбі з організованою
злочинністю може бути оцінена за малу. Державні органи, перед якими
поставлене завдання забезпечення безпеки нації від внутрішніх і
зовнішніх загроз при додержанні політико-правових умов, створенні
спеціалізованого механізму управління, повинні активно залучатись до
справи забезпечення державної безпеки в аспекті боротьбі з організованою
злочинністю. Для цього необхідно подолати відомчі бар’єри, об’єднати
зусилля державних органів, оперативних підрозділів в єдиному напрямі
забезпечення внутрішньої безпеки держави, тобто розробити модель
управління відповідними суб’єктами за організаційно-функціональним
принципом.
Існування в управлінській діяльності держави фактору соціального
управління, який передбачає використання державного регулювання для
подолання соціальних проблем, пов’язаних з протистоянням негативним
соціальним явищам, висуває питання про зміст системи боротьби з
організованою злочинністю.
Принципова особливість і складність управлінської діяльності у
відповідній сфері полягає в тому, що держава ніколи не може повністю
відмовитись від примусу як засобу досягнення поставленої перед її
органами мети, примус об’єктивно присутній в предметній галузі, яка
розглядається.
Важливою особливістю державної діяльності у сфері боротьби з
організованою злочинністю є необхідність спиратись на правові алгоритми
використання фактору примусу. Водночас існує ще один ускладнюючий
елемент – невизначеність всіх варіантів виявлення організованої
злочинності в суспільстві.
Діяльність держави по забезпеченню прав та інтересів особи, суспільства
в цілому від протиправних, злочинних посягань в організованих формах має
різноплановий і складний характер. Вона здійснюється за напрямами, які
можна класифікувати як підсистеми державної безпеки України, державного
захисту у відповідній сфері. Така класифікація створює необхідні умови
для оцінки ефективності заходів по боротьбі з організованою злочинністю
та корупцією, вказує основні шляхи корегування політичних рішень,
реформування правоохоронних органів, що діють у відповідній сфері.
Сукупність трьох елементів: суб’єкта та його обов’язків; сфери
функціонування суб’єктів і правоохоронних заходів створює
структурно-функціональну підсистему боротьби з організованою злочинністю
і корупцією.
Таким чином, система боротьби з організованою злочинністю та корупцією є
сукупністю правоохоронних підсистем, з яких слід виділити такі:
– правоохоронна підсистема у сфері діяльності посадових осіб,
працівників підприємств, організацій, установ та підприємців. Суб’єктами
забезпечення функціонування цієї підсистеми є керівники та уповноважені
ними особи. Обов’язки цих суб’єктів спрямовані на виконання
правоохоронних заходів у сфері боротьби з організованою злочинність і
корупцією;
– правоохоронна підсистема у сфері соціального проектування,
адміністрування за галузями народного господарства органів державної
влади та органів місцевого самоврядування, створення, реорганізація,
ліквідація видів та форм господарювання, адміністративних механізмів,
забезпечення життєдіяльності, сталого розвитку
адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, розширення,
перепрофілювання, переоснащення об’єктів промислової та соціальної
інфраструктури. Суб’єктами забезпечення функціонування цієї підсистеми є
органи, що здійснюють правоохоронну діяльність, формально визначені
зацікавлені особи, організації та виконавці замовлень;
– адміністративна підсистема захисту у сфері боротьби з організованою
злочинністю і корупцією. Суб’єктами забезпечення її функціонування є
суб’єкти забезпечення національної безпеки України. Обов’язки цих
суб’єктів мають адміністративний характер щодо забезпечення
функціонування правоохоронних підсистем захисту у сфері боротьби з
організованою злочинністю і корупцією;
– правоохоронна підсистема у сфері охорони громадського порядку і
безпеки. Суб’єктом підсистеми є органи, які ведуть боротьбу з
організованою злочинністю і корупцією, – сили внутрішньодержавної
безпеки. Їх обов’язки спрямовані на виконання державного завдання
захисту.
Згідно з наведеним переліком правоохоронних підсистем забезпечення
виконання заходів у сфері боротьби з корупцією і організованою
злочинністю в України є загальносистемним і державним завданням. Але
заходи державної безпеки мають певний відтінок, зумовлений видом
суспільної діяльності. Це дає можливість класифікувати їх на:
профілактичні (адміністративні, адміністративно-виробничі,
науково-технічні) та оперативні заходи.
Заходи безпеки профілактичного характеру забезпечують такі умови:
запобігання, попередження правопорушень, злочинів; обмеження,
локалізації їх негативного впливу; забезпечення безпеки осіб, охорони
(майна, певної території), успішної ліквідації злочинних проявів,
створення умов, що виключають рецидив злочину, повторення
правопорушення.
Наведені умови є завданнями як для загальнодержавної системи захисту у
сфері боротьби з організованою злочинністю, так і для кожної з
правоохоронних підсистем, які діють у певній сфері суспільного життя.
Зміст діяльності оперативного характеру полягає в активності спеціальних
підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю (боротьба з силами,
що агресивно протистоять закону), рятуванні людей та наданні допомоги у
ліквідації надзвичайних ситуацій. Цими заходами забезпечуються умови
безпеки особистості й суспільства, водночас вони є завданнями
правоохоронних підсистем, в яких створені спеціальні оперативні
підрозділи правопорядку.
Критерієм для характеристики підсистем загальнодержавної системи
боротьби з організованою злочинністю і корупцією є функції суб’єктів.
Виходячи зі змісту, який викладається у згаданих підсистемах,
функціональні обов’язки їх суб’єктів характеризують функції відповідної
правоохоронної підсистеми у зв’язку з тим, що на суб’єкт покладені
обов’язки, спрямовані на виконання функції конкретної підсистеми. Вони
називаються функціональними.
Таким чином, аналіз кожної з підсистем міститься у характеристиці її
функцій, заходів і організаційних структур.
Система видів органів, служб по боротьбі з організованою злочинністю,
корупцією, “служб безпеки” створена з метою захисту життя і здоров’я
громадян, приватної, колективної та державної власності від злочинних,
протиправних проявів, підтримання належного рівня громадського порядку і
громадської безпеки на об’єктах і в населених пунктах.
Суб’єктами загальнодержавної системи боротьби з організованою
злочинністю і корупцією згідно із Законом України “Про
організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про
боротьбу з корупцією” є:
1. Державні організації, які мають визначене коло обов’язків і діють в
певній сфері соціального життя:
а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні
органи:
– Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою
злочинністю при Президентові України;
– спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю (МВС;
СБУ);
б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою
злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій
(ОВС, СБУ, органи прокуратури, митні органи, органи ДПСУ, органи
Державної податкової служби та Державної контрольно-ревізійної служби,
органи і установи виконання покарань).
2. Органи, які ведуть боротьбу з корупцією:
а) МВС України – центральний орган виконавчої влади з питань формування
і реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян,
інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, ведення
боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення
громадської безпеки, безпеки дорожнього руху та пожежної безпеки,
охорони та оборони особливо важливих державних об’єктів;
б) Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального
призначення, який забезпечує державну безпеку України;
в) органи прокуратури України – єдина система, на яку покладається:
підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів
громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за
додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову
діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів
при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при
застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з
обмеженням особистої свободи громадян;
г) структурні підрозділи (працівники) з питань запобігання корупційним і
злочинним проявам центральних і місцевих органів виконавчої влади.
Основними завданнями видів підрозділів, органів, служб безпеки є:
здійснення контролю за дотриманням приписів правових норм у відповідній
сфері; запобігання злочинам, проявам корупції; припинення злочинів,
захист людей та надання допомоги в ліквідації наслідків протиправних,
злочинних посягань, катастроф і стихійного лиха.
Ці завдання визначають характер правоохоронної діяльності, які
впроваджуються кожним з видів органів.
Також до справи боротьби з організованою злочинністю і корупцією мають
бути залучені фізичні особи та громадські організації, основуючись на їх
конституційних правах та обов’язках [5].
Потреба усунення перешкод, що виникають у процесі управлінського впливу,
передбачає будову служб, відповідальних за боротьбу з організованою
злочинністю. Їх корпоративна дієвість потрібна переважно для здійснення
ефективного управління у сфері забезпечення громадської безпеки.
Це вимагає існування налагодженої системи приведення в дію відповідним
чином, в потрібний час і в певному місці комбінованих сил. Неузгоджені
дії суб’єктів безпеки рано чи пізно призведуть до катастрофи, тому,
безумовно, визнається, що цими процесами необхідно керувати. Подібне
управління вимагає існування єдиного центру, з яким би ототожнювався
процес управління у сфері безпеки. Досвід управлінської діяльності
свідчить, що для надійної діяльності у відповідній сфері необхідна
централізація, а дії повинні бути більш рішучими, ніж в інших сферах
суспільного життя.
Список використаних джерел
1. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою
злочинністю: Закон України від 30 червня 1993 року // Відомості
Верховної Ради. – 1993. – № 35. – Ст. 358.
2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року //
Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 34. – Ст. 266.
3. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 року //
Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 125. – Ст. 180.
4. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості
Верховної Ради. – 1994. – № 11. – Ст. 51.
5. Конституція України: прийнята 28 червня 1996 року // Відомості
Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
М.Ю. Азаров. Деякі аспекти управління у сфері боротьби з організованою
злочинністю. “Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і
практика)” 9’2004.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
