Реферат
на тему:
Дотримання правоохоронними органами прав і свобод людини як один із
важелів боротьби з корупційними проявами
Права людини є основою соціальних перетворень, шляхом яких
вибудовується громадянське суспільство. Протягом XX століття вони
перетворилися із сутнісної ознаки західної, європейської цивілізації на
універсальну цінність, що визначається людством. Про це свідчать,
зокрема, численні міжнародні акти, які визнаються переважною більшістю
країн світу [1].
Утвердження забезпечення прав і свобод людини є пріоритетним напрямом
діяльності держави. Людина, її життя, здоров’я, честь, гідність,
недоторканність і безпека в Україні є найвищою соціальною цінністю (ст.
3 Конституції України) [2]. Права і свободи людини, її гарантії
визначають зміст і спрямованість загальної політики держави.
Відповідно до Конституції України систему забезпечення конституційних
прав і свобод людини і громадянина складають такі органи державної
влади: Верховна Рада України (ст. 85, 92); Президент України (ст. 106,
107); Уповноважений Верховної Ради з прав людини (п. 17 ст. 85); Кабінет
Міністрів та інші органи центральної виконавчої влади (ст. 113–116);
Конституційний Суд України (ст.147–150); органи прокуратури (ст.
121—123); органи правосуддя (ст. 124–129); органи місцевої державної
влади і місцевого самоврядування (ст. 143–144); інші правоохоронні
органи і, зокрема: нагляд за дотриманням законності правоохоронними
органами та виконанням судових рішень здійснює прокуратура, призначення
адвокатури як професійного громадського об’єднання, що полягає у захисті
прав і свобод та представленні законних інтересів громадян; нотаріат
України є системою, на яку покладені завдання захищати права громадян
шляхом нотаріального засвідчення прав, фактів і надання їм юридичної
достовірності [2].
Сьогодні нагальною є проблема реформування правоохоронних органів, що
передбачає пошук нових форм і засобів їх взаємодії, та прозорості
діяльності з метою запобігання порушенням прав і свобод громадян.
Правоохоронні (спеціальні) органи (прокуратура, органи внутрішніх справ,
Служба безпеки України та ін.) покликані відповідно до Конституції у
специфічних формах здійснювати охорону, захист і гарантування
функціонування всієї системи національного права України. Їх діяльність
повинна будуватися на засадах моральності та справедливості, що дозволяє
повною мірою гарантувати права і свободи людини.
Найбільш важливим напрямом вдосконалення діяльності правоохоронних
органів за сучасних умов є зосередження їх зусиль на безумовному
забезпеченні захисту прав та свобод людини і громадянина в Україні.
Акцентування уваги на питаннях, які виникають з проблем порушення
правоохоронними органами України прав людини, обумовлюється прагненням
досягнення справедливості, а також тим, що саме на ці органи покладено
завдання захисту та забезпечення реалізації прав та свобод людини, а в
разі порушення цих прав, – обов’язок вжити заходів щодо їх відновлення.
Тому найкращим індикатором визначення стабільності й рівня організації
належного реагування на факти порушень прав і свобод людини з боку
органів державної влади, місцевого самоврядування та правоохоронних
органів як в окремих регіонах на місцях, так і загалом в державі,
порівняно з окремими напрямами правозахисної діяльності, є звернення з
цього приводу громадян до Президента та його Адміністрації. Всебічний,
незалежний, об’єктивний та справедливий розгляд звернень громадян з цих
питань зазначеними органами в регіонах автоматично унеможливлює подальші
звернення. У той самий час його відсутність свідчить про неспроможність
вжиття невідкладних і системних заходів до своєчасного та якісного
розгляду на місцях і організації необхідної роботи щодо забезпечення
захисту конституційних прав і свобод громадян.
Звернення громадян – це “лакмусовий папірець” відображення стану нашого
суспільства і, в першу чергу, відношення місцевих органів влади,
самоврядування та правоохоронних органів в регіонах. А від того, як
реагують відповідні органи на вирішення порушених прав громадян,
залежить імідж держави в цілому та особисто її глави. Вирішення питань
порушення прав і свобод людини на місцях неналежним чином змушує
громадян в пошуках правди звертатися до столиці.
Так, вивчення і аналіз матеріалів звернення громадян до Головного
управління з питань звернень громадян Адміністрації Президента України,
утвореного Указом Президента України від 14 квітня 2004 року № 434/2004
“Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян
органами державної влади, органами місцевого самоврядування та
посадовими і службовими особами цих органів”, свідчить, що протягом
останніх трьох років (2001–2003) і 6 місяців 2004 року за кількістю
звернень до Глави держави проблеми забезпечення прав і свобод громадян
та охорони правопорядку стабільно посідають перше місце, залишивши
далеко позаду такі актуальні проблеми, як соціальний захист населення,
охорона здоров’я, праці, робота місцевих та центральних органів влади,
найбільш важливі суспільно-політичні події в державі.
У 2001 році таких звернень надійшло 25,2 тис., або кожне п’яте із
загалу, в 2002 – понад 28 тис. (на 3,1 тис. більше, ніж у 2001 р.), в
2003 р. – 26,7 тис. (22 % від всіх звернень). У першому півріччі
2004 року, порівняно з І півріччям 2003 року, надходження таких заяв і
скарг зросло на 14 %, у тому числі з усіх регіонів, за винятком
Львівської, Дніпропетровської Волинської та Закарпатської областей.
Особливо зросла кількість звернень громадян з питань законності та
охорони правопорядку з Хмельницької (+62 %), Рівненської (+51 %),
Миколаївської (+37 %), Київської (+33 %), Вінницької (+31 %), Донецької
(+30 %) та інших областей.
Найбільше нарікань у громадян викликають неправомірні дії та зловживання
працівників правоохоронних органів, порушення законності,
необ’єктивність, упередженість при розслідуванні конкретних кримінальних
справ, умисне перекручування та фальсифікація фактів, нереагування на
грубі порушення законності, тяганина при розслідування кримінальних
справ, безпідставна відмова в порушенні таких справ або їх закриття.
Такі чинники значно сприяють, на наш погляд, скоєнню корупційних діянь у
цих органах.
У першому півріччі 2004 року, порівняно з аналогічним періодом минулого,
в 1,7 рази збільшилася кількість надходжень звернень про незадовільну
роботу правоохоронних органів з підтримання громадського порядку,
боротьби з організованою злочинністю і корупцією.
Переважна більшість фактів, викладених у листах з цих питань, при
перевірці Генеральною прокуратурою, Міністерством внутрішніх справ та
підпорядкованими підрозділами на місцях знаходять своє підтвердження.
Так, наприклад, жителька м. Вінниці Г.І. Бабик повідомила, що її
23-річному сину з хуліганських мотивів завдано тяжких тілесних
ушкоджень, внаслідок яких він помер. У той самий час міліції були відомі
підозрювані у вчиненні злочину, однак ніякого запобіжного заходу
відносно них застосовано не було і в подальшому встановити їх місце
знаходження не було можливим. Прокуратура області, перевіривши звернення
гр. Г.І. Бабик до Адміністрації Президента, повністю підтвердила
викладені в ньому факти і повідомила, що за її поданням притягнуті до
відповідальності посадові особи УМВС України в області, які припустили
порушень кримінально-процесуального законодавства при розслідуванні
даної кримінальної справи.
З квітня 2000 року оббиває пороги різних рівнів і, зокрема УМВС України
в Черкаській області, для поновлення порушених прав С.А. Нагорний з м.
Жашкова через тяганину в розслідуванні кримінальної справи за фактом
скоєння ДТП, в результаті якої останній отримав тілесні ушкодження.
17 січня 2002 року начальник слідчого Управління УМВС Ю.В. Бараков
повідомив заявнику, що справа направлена на досудовий розгляд. На своє
звернення 6 лютого 2002 року до прокуратури області С.А. Нагорний
отримав повідомлення, що слідчим відділом Жашківського РВ УМВС ще
21 червня 2001 року провадження по справі було зупинено. І лише за
дорученням Адміністрації Президента України 22 квітня 2003 року хід
досудового слідства у справі взятий на контроль прокуратурою області.
У квітні 2003 року до деяких вищих посадових осіб держави змушений був
звернутися житель Іваничівського району Волинської області С.В. Грицай
зі скаргою на однобічність та тяганину майже два роки в розслідуванні
кримінальної справи по факту нанесення йому тілесних ушкоджень
заступником начальника слідчого відділення Нововолинського МВ УМВС
України у Волинській області В.В. Жигалюком. За допущену тяганину
слідчому оголошено догану, розслідування кримінальної справи
активізоване.
9 лютого 2002 року був жорстоко вбитий син громадянки Р.І. Мазнюк – А.Н.
Мазнюк 1980 р. н. з м. Маріуполя Донецької області. До підозрюваного у
вчиненні злочину С.І. Могильняка. Маріупольським РВ УМВС області не було
вжито ніяких запобіжних заходів. Прокуратура зобов’язала зазначений
райвідділ оголосити розшук підозрюваного, хоча, як було встановлено, він
постійно мешкав у своїх батьків, і лише майже через рік за втручанням
Адміністрації Президента України оперативно-розшукові заходи були
активізовані, у травні минулого року кримінальна справа за
обвинуваченням С.І. Могильняка була направлена для розгляду до
Апеляційного суду Донецької області.
За інформацією Уповноваженого ВР України з прав людини, наявні факти
грубого і жорстокого поводження із затриманими і взятими під варту
особами у спеціальних установах міліції та засудженими в установах
Департаменту виконання покарань, тяганина при розслідуванні кримінальних
справ.
Так, після звернення жителів Донецької області Л.Д. Михайловського з м.
Артемівська, В.В. Сафонової з м. Донецька, Прокоф’євої із с.
Володимирівка Артемівського району за порушення КПК України та допущену
тяганину при розслідуванні кримінальних справ звільнено з посади
начальника слідчого відділу Артемівського району, притягнуто до суворої
дисциплінарної відповідальності ряд посадових осіб УМВС України в
Донецькій області та Головного слідчого Управління МВС України.
Приклади злочинного, безвідповідального та бездушного ставлення
працівників правоохоронних органів і, в першу чергу, органів внутрішніх
справ можна перелічувати довго.
У той самий час дотримання прав і свобод людини останнім часом стає
пріоритетним напрямом діяльності та перебуває під особливим контролем
МВС України. Міністерством започатковано безкомпромісне і послідовне
очищення його лав від тих, хто перевищує службові повноваження, порушує
чинне законодавство та компрометує своїми діями звання працівника
правоохоронних органів. Саме за таких мотивацій протягом поточного року
з ініціативи МВС було звільнено понад 800 співробітників.
Як зазначає перший заступник міністра внутрішніх справ України В. Жук:
“Десятки років силові правоохоронні структури у багатьох людей
асоціювалися з насильством. Таку спадщину МВС залишило минуле століття.
Тому згідно з проголошеними у МВС реформами актуальним стало прагнення
змінити службові акценти в середовищі українських міліціонерів, де на
передній план має вийти громадянин зі своїми проблемами, а боротьба зі
злочинністю має вестися для людей, а не на угоду статистиці. Хоча на
сьогодні ще і мають місце непоодинокі факти, коли люди за останні
копійки змушені пробиватися до столиці в пошуках правди та захисту.
Тому, розуміючи, що жодна реформа не робиться за один день, на недавній
колегії міністерства було рішуче акцентовано, що неналежний розгляд заяв
і скарг, особливо з приводу порушення конституційних прав і свобод
громадян, буде розглядатися міністерством як неспроможність керівників
очолювати доручену ділянку роботи з відповідними організаційними
висновками” [3].
Наявними є також непоодинокі звернення громадян до Глави держави зі
скаргами на неправомірні дії працівників прокуратури із зазначеного кола
питань.
Так, до Адміністрації Президента України звернулась жителька м. Києва
М.Г. Горкун: “Ще в лютому 2000 року прокуратурою Печерського району м.
Києва порушено кримінальну справу по факту вбивства мого сина І.В.
Горкуна. Оскільки на всі наші запити прокуратура Печерського району усно
запевняла, що слідство триває, результатів поки ще немає, я звернулась
до прокурора Печерського району. Відповіді не отримала. Це змусило мене
звернутися зі скаргою до прокуратури м. Києва, яка повідомила, що ще в
грудні 2000 року прокуратурою Печерського району слідство зупинено. А
весь цей час я отримувала звідти неправдиві повідомлення, що слідство
триває. І лише після втручання Адміністрації Президента України
Прокуратурою м. Києва було скасовано постанову районної прокуратури про
зупинення досудового слідства”. До кінця 2003 року позитивних наслідків
по справі не досягнуто.
Майже півтора року військовою прокуратурою Західного регіону України
проводилось розслідування кримінальної справи за фактом умисного
вбивства військовослужбовця в/ч А-3848 рядового контрактної служби О.М.
Федуна, і лише після звернення матері загиблого Н.І. Кирищук до
Адміністрації Президента 10 червня 2003 року досудове слідство було
закінчено та пред’явлено обвинувачення військовослужбовцям в/ч
А-3648 лейтенанту В.М. Цвєткову та рядовому за контрактом Омельянчуку у
вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.101 КК України (редакції
1960 р.) та ч. 2 ст. 296 КК України.
Як свідчить аналіз, викликає нарікання діяльність судової гілки влади,
яка безпосередньо і не входить до системи правоохоронних органів,
передбачених законодавством, а самостійно відповідно до Конституції
України уповноважена реалізовувати судову владу і згідно з наданими
повноваженнями здійснювати правосуддя, направлене на захист
конституційних прав і свобод громадян.
Незважаючи на суттєві зміни законодавства з питань судоустрою у червні
2001 року, практично не зменшується кількість скарг громадян з питань
неправомірних дій працівників суду та оскарження судових рішень.
Так, протягом 2003 року до Адміністрації Президента України надійшло
5,1 тис. звернень з питань оскарження судових рішень, 2,3 тис. листів з
приводу тяганини в судах при розгляді кримінальних справ, 1,2 тис. скарг
на неправомірні дії працівників суду.
Невпинно зростає також кількість скарг з приводу неповного та
несвоєчасного виконання судових рішень щодо стягнення з підприємств,
установ та організацій заборгованості по заробітній платні, регресних
виплатах, а також щодо поновлення на роботі, виділення земельних часток
(паїв) і т. ін. Якщо у 2002 році надійшло 5,2 тис. таких звернень, то у
2003 – 5,9 тис. (+13 %), а в першому півріччі 2004 року їх кількість
складає уже 3,2 тис.
Це певною мірою свідчить про незадовільну організацію роботи структурних
підрозділів Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
щодо належного захисту прав і свобод громадян, які на сьогодні
потребують значного вдосконалення діяльності.
За результатами дослідження можна дійти висновку, що діяльність
правоохоронних органів держави ще не повною мірою відповідає вимогам
сьогодення і повинна грунтуватися на конституційних принципах дотримання
законності, захисту прав і свобод людини, права на повагу, свободу і
недоторканність особи, житла, охорони власності громадян, таємниці
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції,
презумпції невинуватості. Працівники правоохоронних органів повинні
поважати гідність особи, виявляти гуманне ставлення до неї, захищати
права людини незалежно від її соціального походження, майнового та
іншого становища, расової і національної належності, громадянства, віку,
статі, мови та освіти, ставлення до релігії, політичних та інших
переконань.
На сьогодні актуальним також є завдання впровадження ефективної
державної політики розвитку всіх сфер суспільства і, в першу чергу,
забезпечення законних прав і свобод громадян, втілення у життя
політичних і економічних реформ, які забезпечили б добробут людей, стали
основою правової держави та громадянського суспільства і сприяли б
входженню країни до цивілізованої світової спільноти.
Необхідно усвідомити, що оперативне вирішення, захист і задоволення
законних прав та інтересів громадян на сучасному етапі є одним із
пріоритетних завдань діяльності органів державної влади, місцевого
самоврядування та правоохоронних органів, відповідальним обов’язком їх
посадових і службових осіб, фактором забезпечення суспільно-політичної
та економічної стабільності в державі.
Можна сподіватися, що сучасна державна політика в Україні в галузі
забезпечення прав людини стане прозорішою, адже ця сфера регулюється
виключно нормативно-правовими актами лише вищого юридичного рівня –
законами, конституційність яких досить легко визначається органом
конституційного контролю. Вважаємо, що провідна ідея нашого суспільства
– “непорушення прав і свобод людини та громадянина” – має стати не
просто декларацією в діяльності правоохоронних органів, а принципом їх
повсякденної роботи.
Список використаних джерел
1. Кондратьєв Я.Ю. Забезпечення органами внутрішніх справ прав і свобод
людини в умовах політичної реформи // Наук. вісник Національної акад.
внутрішніх справ України. – 2004. – № 4.
2. Конституція України від 28.06.1996 р.: Прийнята на V сесії Верховної
Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.
141.
3. Жук В.О. Ми за нове сприйняття іміджу міліції // Уряд. кур’єр. –
2004. – № 154. – Ст. 10.
О.Ф. Дудар. Дотримання правоохоронними органами прав і свобод людини як
один із важелів боротьби з корупційними проявами. “Боротьба з
організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 10’2004.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
